Testimony 1159

Testimony 1159

2022-10-20

We left on July after the morning shelling of our house. Me and my sister. Feeling fear, guilt and pain because there is no way to end it soon and catch up with my mother. My -year-old sister's sleep worsened from the first day; her questions seemed to me meaningless and caused even greater longing and misunderstanding, why we continue to live, but at the same time, the instinct of self-preservation allegedly became more developed. I am still afraid of noise and loud sounds. My mother felt terrible because my father was taken to the front, and we left; she stayed to take care of my grandmother. I am afraid that we will never meet again; every morning and night, I read the news, my faith grew stronger, and I even began to pray, although I never did this. It seems to me that the war started because of me, maybe I am guilty somewhere, and God is punishing us. I have almost stopped talking to my friends because I am afraid of receiving some terrible news. My sister keeps me in good shape, and it seems that I get up just for her sake. There was almost no news from my father; I began to cry more often. I used to have a lot of dreams and plans, but now everything seems pointless; it seems that there is no way to bring back those times when everyone was fine, and everyone would be alive and healthy. Our home was destroyed by the shock wave, and two months before the war, we finished the renovations, and my sister finally got the long-awaited princess room. She is upset and does not believe in God and adults. She thinks that our mom and dad are not with us because she upset them. There is no desire to go to work, which is used to motivate. Deterioration of appetite, sleep and mood. Hair loss, deterioration of the quality of nails and teeth. On the good side, we got a dog so that it wouldn't be so scary to sleep alone. My sister became very attached and constantly asked if he would go like a father. She has become more independent, can take care of herself, helps me and sometimes morally supports her more than I do her. In the future, I lost faith in the authorities, and I am very sorry that, knowing that the war would soon begin, they did not inform the people about it and did not give them the opportunity to save themselves. But faith in humanity abroad has grown. The help and meeting they have done for us is colossal. Thanks to a large number of Poles and local residents, we are alive and healthy. We have clothes and shelter. I also wanted to note that we spent months in western Ukraine, and the division between people of the same country is very noticeable. They treated the central part of Ukraine not loyally and friendly; they constantly accused that it started because of us. Avoiding Russian words that sometimes got mixed up in our sentences, even though we tried to speak Ukrainian.

Ми виїхали липня після вранішнього обстрілу нашого будинку. Я та моя сестра. Відчуваючи страх, провину і біль за те, що немає можливість скоро це скінчити і допогти мамі. Сон моєї річної сестри погіршився з першого дня, її питання здавалися мені безглуздими і нагоняли ще більшу тоску і нерозуміння, навіщо ми продовжуємо жити , але в той же час інстинкт самозбереження нібито став більш розвинутий. Я до сих пір боюсь шуму і гучних звуків. Мама відчуває себе погано, бо батька забрали на фронт, а ми поїхали, вона залишилась доглядати бабусю. Мені страшно, що ми більше ніколи не зустрінемось, кожного ранку і ночі я читаю новини, моя віра посилилась і я навіть почала молитись, хоча ніколи не робила цього. Мені здається, що війна почалась через мене, може я десь винувата і Бог карає нас. Я майже перестала спілкуватися з друзями, бо маю страх отримати якісь страшні новини. Сестричка тримає мене в тонусі і здається, що я встаю тільки заради неї. Від батька майже немає новин, я стала частіше плакати. Раніше в мене було багато мрій і планів, але наразі все здається безлуздим, здається, що не вернути назад ті часи, коли всім було добре і всі будуть живі та здорові. Наше житло зруйновано ударною хвилею, а в нас за два місяці до війни скінчився ремонт і моя сестра нарешті отримала довгоочікувану кімнату принцеси. Вона засмучена і не вірить в Бога та дорослих. Їй здається, що мама і тато не з нами, бо вона їх засмутила. Немає бажання виходити на роботу, яка раніше мотивувала. Погіршення апетиту, сну та настрою. Випадання волосся, погіршення якості нігтів і зубів. Із хорошего- ми завели пса, щоб не було так лячно самим спати, сестра дуже прив‘язалась і постійно питала, чи не піде він як батько. Вона стала самостійнішою, може дати собі раду, допомагає мені і іноді морально підтримує сильніше, ніж я її. Надалі, віру владі я утратила і мені дуже прикро, що знаючи що війна скоро начнеться, вони не повідомили про це людям і не дали можливості врятуватись. Але зросла віра в людяність за кордоном, поміч і зустріч, яку вони зробили для нас - колосальна. Завдяки великій кількості полякі та місцевих жителів - ми живі здорові, маємо одяг і прихисток. Також хотіла відмітити, що місяць ми провели на західній Україні, і розділення між людьми однієї країни дуже замітно. Вони ставились до центральноі частини України не лояльно і дружелюбно, постійно звинуватили, що вона почалась через нас. Уникаючи російські слова, які іноді плутались в наших речення, хоча ми і намагались говорити українською.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.