Testimony 1138

Testimony 1138

2022-10-19

On the first day of the war, I was in shock; it seemed to me that this could not happen; the war could not come to my country. I was constantly watching the news, and reports of destroyed homes and lost lives filled me with fear and grief, but it still seemed far away until the sirens sounded in my hometown of [CITY]. Then a real panic began; for me, this sound was something terrible; there were even tears that day. For several days, my mother and I ran to the bomb shelter, but then we stopped. My intense anxiety did not go away; I slept for periods. At the beginning of March, I was able to go to Poland with my girlfriend, but my family stayed in Ukraine. Staying abroad was difficult: not knowing what would happen next, what to do, work or study, constant anxiety for relatives, watching the news, calling relatives when the alarm sounded and wanting to know where they were. Then it helped me that I could call my mother and brother, talk to them, and share something; it made me happy. But I was unfortunate; sometimes, I cried when no one was around. I was also distracted from bad thoughts and worries by studying, working part-time for several hours a day, and doing household chores. But still, I could not stand the separation from my family and returned home. And I felt very calm then; an independent bus trip across Ukraine did not frighten me. At home, it was much better; calmer, happier, and close people were around. The sound of sirens did not cause panic, there was a little anxiety, but it could be controlled. I continued to live, do business, walk, and wander around the city. However, after that, explosions began almost every day in the city, causing a strong heartbeat, anxiety, and fear, but there was no strong panic. I was most afraid for my family. Although one day, when I was alone and loud explosions were heard, I cried, but for a short time, I was able to calm down. I decided to stay for a while in the village, where it is safer, although there is also the sound of explosions. Now reading books, watching videos, studying, and communicating with loved ones help me distract myself from this anxiety.

В перший день війни я була в шоці, мені здавалося, що такого не може бути, війна не могла прийти в мою країну. Я постійно дивилася новини, повідомлення про зруйновані будинки і втрачені життя викликали в мене страх і скорботу, але це все ще здавалося чимось далеким, поки в моєму рідному місті [МІСТО] не пролунали сирени. Тоді почалась справжня паніка, для мене цей звук був чимось страшним, в той день були навіть сльози. Декілька днів ми з мамою бігали до бомбосховища, але потім припинили. Сильна тривога нікуди не зникла, спала я періодами. На початку березня в мене з'явилася змога виїхати з подругою в Польщу, але моя сім'я залишилася в Україні. Перебування за кордоном було важким: не знання того що буде далі, що робити, працювати чи вчитися, постійна тривога за рідних, перегляд новин, дзвінки рідним, коли лунала тривога і бажання дізнатися, де вони. Тоді мені допомагало те, що я могла позвонили мамі та брату, поговорити з ними, поділитися чимось, це робило мене щасливою. Але я дуже сумувала, іноді плакала, коли поруч нікого не було. Відволікали мене від поганих думок і переживань також навчання, підробіток декілька годин в день, домашні справи. Але все ж я не витримала розлуки з сімей і повернулася додому. І я відчувала себе дуже спокійно в той час, самостійна поїздка на автобусі через всю Україну мене не злякала. Вдома було набагато краще, спокійніше, радісніше, поруч були близькі люди. Звук сирен не викликав вже паніки, невелика тривога була, але її можливо контролювати. Я продовжувала жити своїм життям, займатися справами, гуляти, іздити по місту. Проте потім в місті почалися майже кожен день вибухи, через них виникало сильне серцебиття, тривога, страх, але сильної паніки не було. Найбільше я боялась за свою сім'ю. Хоча, в один день, коли я була одна і було чутно сильні вибухи, я плакала, не довго, змогла заспокоїтись. Я вирішила деякий час побути в селі, де безпечніше, хоча тут теж чутно звук вибухів. Зараз мені допомагає відволіктись від цієї тривоги читання книжок, перегляд відео, навчання, спілкування з близькими людьми.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.