Testimony 1109

Testimony 1109

2022-08-12

The first emotion I felt at the beginning of the war was surprising because in my sleep, at seven in the morning, I heard inexplicable explosions. Somewhere in my mind, I was considering the option of starting a war because a few days before the start, it was talked about a lot in the news. The first thing I decided to do was go to social networks because people would be notified immediately. Literally, after a couple of minutes, I saw a message that the war had begun. This news really scared me very much. I couldn't get rid of the thought, "What awaits us next?"." After telling and showing our relatives what happened, we decided to pack our necessary things in case of shelling. Then I watched the news all day to know how things were unfolding. After learning that friends on the network with whom I communicate were in hot spots, I contacted them; luckily, nothing happened to them. The first week - two were very difficult; I felt emotional fatigue and constant worries that did not allow me to sleep properly. Relatives said every noise made them get up and ask, "Is everything okay?"." This surprised me because I did not remember this. When distance learning began, the absolute horror came. There was no regular communication; all the information was mixed up, and there was a lot of it, so much so that you just didn't have time to process it. In connection with the events that took place, I could barely stand it emotionally. Nervous breakdowns, fatigue and even more deterioration of well-being and sleep began. Even after I stopped watching the news, this condition did not go away because I did not cope with the task at hand. After a specific time, I began to come to my senses to understand the tasks. However, my condition is no longer the same as it was before the start of the war. As much as possible, I tried to support friends and relatives because it was not easy for them during these events.

Перші емоції, які я відчувала під час початку війни, це подив, оскільки крізь сон, о сьомій ранку, я почула незрозумілі вибухи. Десь з свідомості я розглядала варіант початку війни, оскільки за декілька днів до початку про це дуже говорили в новинах. Перше, що я вирішила зробити — зайти в соцмережі, адже про це б відразу повідомили б людей. Буквально через пару хвилин я побачила повідомлення, що почалася війна. Ця новина і вправду дуже сильно злякала мене. Не могла позбутися від думки «що ж нас очікує далі?». Розповівши та показавши рідним, що сталося, ми вирішили скласти свої необхідні речі, на випадок обстрілу. Далі я фактично цілий день дивилася новини, щоб знати про те як розгортаються події. Дізнавшись, що друзі по мережі, з якими я спілкуюсь, були в гарячих точках, я зв’язалася з ними, пощастило що з ними нічого не трапилося. Перший тиждень — два було дуже важко, Відчувалась емоційна втома, постійні переживання не давали нормально спати. Рідні казали, що від любого шуму вони вставали та запитували «чи все добре?». Мене це здивувало, адже я не пам’ятала цього. Коли розпочалося дистанційне навчання — настав справжній жах. Не було нормального зв’язку, вся інформація перемішана, її було дуже багато, настільки що її просто не встигаєш опрацьовувати. В зв’язку з подіями, що відбулися, я ледь витримувала це емоційно. Почалися нервові зриви, втома та ще більше погіршення самопочуття та сну. Навіть перестававши дивитися новини, цей стан не проходив, адже я не справлялася з поставленою задачею. Через певний час я почала приходити до тями, розбиратися з завданнями. Хоча мій стан вже не той, що був до початку війни. По-можливості намагалася підтримувати друзів та рідних, адже їм також було нелегко під час цих подій.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.