Testimony 1105

Testimony 1105

2022-08-11

The beginning of the war was a shock for me. I would never have thought that a war would break out. I did not think that Russia would dare to take such a step. On the calendar of the st century, we live in a civilized world. And suddenly, savages without moral values decided to take over our land. We consulted with the family and decided not to go anywhere. After all, this is our land and our home. We live on the outskirts of the city. One evening I saw a column of military equipment moving toward Kyiv. I was overcome with fear. And then I felt that the war had begun. I felt pride for those boys who went to defend the Motherland. Then things like air raids began to appear in my life; I saw many refugees in our city. But life continued, and it was necessary to adapt to new realities and find one's place in them. I went to weave camouflage nets, attended military training courses, and started helping my parents with volunteer activities. Work was also added when my parents and I founded a charitable foundation. We thought about the name for a long time and decided to call ourselves "Loyal to Ukraine." Now we invest all our strength, desire and free time there. We are sure that Ukraine will win. We believe in our armed forces and our people. Glory to Ukraine!

Початок війни для мене був шок. Я б ніколи не подумала, що почнеться війна. Я не думала, що Росія відважиться на такий крок. На календарі століття, живемо у цивілізованому світі. І раптом дикуни без моральних цінностей вирішили загарбати нашу землю. Ми порадилися з сім’єю і вирішили нікуди не виїжджати. Адже тут наша земля і наш дім. Ми живемо на околиці міста. Одного вечора я побачила колону військової техніки, яка рухалася у напрямку Києва. Мене охопив страх. І тоді я відчула, що дійсно почалася війна. Я відчула гордість за тих хлопців, які їхали захищати Батьківщину. Потім у моєму житті почали з’являтися такі речі, як повітряні тривоги, я побачила в нашому місті велику кількість біженців. Але життя продовжувалося і треба було пристосовуватись до нових реалій і знаходити своє місце в них. Я ходила плести маскувальні сітки, ходила на курси військової підготовки, почала допомагати батькам волонтерською діяльністю. Ще більше роботи добавилось, коли ми з батьками заснували благодійний фонд. Довго думали про назву, і вирішили назватися «Вірні Україні». Зараз вкладаємо туди всі свої сили, бажання і вільний час. Ми точно впевнені, що перемога буде в Україні. Віримо у наші збройні сили і у наш народ. Слава Україні!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.