Testimony 1104

Testimony 1104

2022-08-11

I woke up in the morning, probably like everyone else, because of the explosions. On February , I was at a friend's house in [CITY], hundreds of kilometres from my native home. At seven in the morning, the phone was exploding with calls. The problem was that my parents did not know I was in [CITY], so they hoped I would quickly get home with my relatives. Of course, when my mother and father found out about it, panic began, both for them and me, but I did not want to leave Ukraine. On the same day, my mother went with my sister to Poland, my father went to the east because he is a soldier, and I stayed with a friend. In the early days, like everyone else, we probably cleaned and cleaned the basement, bought all the food in the stores and bottled water - we were waiting and ready for any scenario. Days passed, and we ran to the basements, read the news and worried a lot. My mother called me every day and asked me to come to her, but I did not see the point in this. In [CITY], everything was generally calm. Of course, we heard explosions several times, but we lived far from various military facilities, so we were not afraid. Most of all, I was worried not for my life but for my father, who was first near Kyiv, then near [CITY], and now he is in a dangerous place. But after months, after all the begging and begging from my mom and dad, I finally went to Poland.

Я прокинулась вранці, мабуть, як і всі, через вибухи. На момент лютого я була у подруги в [МІСТО], за сотні кілометрів від рідної домівки. О сьомій ранку телефон вибухав від дзвінків. Проблема була в тому, що мої батьки не знали, що я була у [МІСТО], й тому сподівались, що з родичами зараз швидко доїду додому. Звичайно, коли мама з татом про це дізналися, почалася паніка, — в них, і в мене, але залишати Україну я категорично не хотіла. Мама в той же день поїхала з сестрою в Польщу, батько поїхав на схід, бо він військовий, а я залишилась у подруги. В перші дні, ми як і всі, мабуть, чистили та прибирали погріб, скупляли всю їжу в магазинах та наливали у пляшки воду — ми чекали та були готові до будь-якого сценарію. Минали дні, ми бігали до підвалів, читали новини та багато переживали. Мама кожен день мені телефонувала, та просила приїхати до неї, але я не бачила в цьому сенсу. В Рівному було все в загальному спокійно. Звичайно, пару раз ми чули вибухи, але ми жили далеко від різних військових об’єктів, тому й не стали боятися. Більш за все, я переживала не за своє життя, а за татове, який спочатку був під Києвом, потім під [МІСТО], а зараз знаходиться в дуже небезпечному місці. Але через місяці, після всіх благань та випрошувань від мами і тата, я все ж поїхала до Польщі.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.