Testimony 1099

Testimony 1099

2022-08-09

The first question that should be asked is: "What is war?"." And unfortunately, every Ukrainian will find the answer. So, war is a complex socio-political phenomenon associated with resolving contradictions between states, peoples, and national and social groups with the transition to the use of means of armed struggle, which takes place in the form of combat operations between their armed forces. This is a specific form of manifestation of social relations in which armed struggle reigns as a continuation of politics, subordinating all spheres of social life to its goals. It is usually characterized by extreme collective aggression, destruction and high mortality. The primary tool in the war is the army. They know very well what our modern heroes are, our army that defends us, for which we are very grateful to them. My world turned upside down on the morning of February , to be exact... It all started with a call from a relative in [CITY]; I will never forget those words: "We are being bombed; the war has begun!". As bitter as it was to hear it, I didn't immediately believe it; the morning started with watching the news; probably every Ukrainian's heart stopped momentarily after hearing the words. This morning was unique and special because then the whole life flashed into my eyes; those moments that I wanted to forget were considered life, they were just a tiny problem, memories were not valued as much as now, we never called our relatives like that day, it will be etched in the memory of every Ukrainian... The whole night passed in tears, scrolling through the news feed; in my mind, it all seemed like a dream; questions flew one after another: "For what? Is this a dream? Is this some inappropriate joke?". Unfortunately, it was not a joke; it was the beginning of much worse. Over time, of course, it became more accessible; they just began to accept the situation and hate with all their heart those who never became a person, who never learned to love and respect, listen and feel the right path with their heart, and bitterly cry for the lost, sympathize with others, there has never been such unity as now, a common grief has united us against the evil of the enemy. I remember how, as a little girl, I thought about the war, about this horror. I always chased these thoughts away because I thought that the world had become kinder and wiser and you shouldn't be scared by it; then came; I didn't understand much then, but I knew that everything was wrong, that not everyone was as good as I had described, then these terrible thoughts arose in front of me again. And now, let's go back to the beginning of February ; I loved spring the most, the blossoming of trees, the smell and blossom of lilacs, the singing of birds, the evening flight of woodpeckers over the hut, the croaking of frogs in the pond, what a wonderful time it is, that's when you feel life in full force and beauty Ruined... Ruined dream and desire... Where is my spring? Where is the flower that inspires so much? Is it alive? Perhaps hatred is a bad trait, a negative one, but how to love this person, not even a person, but creatures who like to be mocked? This is their comfort and our pain. You can say a lot, but even when you write, pain and regret come out together with tears that cannot be held back. War is terrible! And also, it is terrible that people destroy everything without thinking: life, home, family, dreams, everything! When will it end? When will understand come? February , , will go down in history; no one has ever united like this; there has never been such a driving force, I thank God for every day, every minute and second, but I will by no means forget everything, just like each of us. Of course, we all believe in victory, but how will we get it, how much blood will be shed for it, and all because of some people who always have little and little, who do not have their own opinion, who are a herd! Peace to our country and victory; this is now my biggest dream. Glory to Ukraine!

Перше питання яке варто задати: «Що таке війна?». І нажаль відповідь знайде кожен українець. Отож, війна-це складне суспільно-політичне явище, пов'язане з розв'язанням суперечностей між державами, народами, національними й соціальними групами з переходом до вжитку засобів збройної боротьби, що відбувається у формі бойових дій між їхніми збройними силами. Це специфічна форма вияву соціальних відносин, в якій панує збройна боротьба як продовження політики, що підпорядковує своїм цілям усі сфери суспільного життя. Зазвичай характеризується крайньою колективною агресією, руйнуваннями та високою смертністю. Головний інструмент у війні — армія. Добре знають що це таке наші сучасні герої, наша армія яка нас обороняє, за що ми їм дуже вдячні. Мій всесвіт перевернувся зранку, лютого, якщо бути точним…Все почалось з дзвінка рідної людини, яка перебувала в [МІСТО], ті слова я не забуду ніколи: «Нас бомблять, розпочалась війна!». Наскільки гірко це було чути, я не відразу в це повірила, ранок розпочався з перегляду новин, напевно в кожного українця хоч на одну хвилю після почутих слів зупинялось серце. Цей ранок був особливий, а особливий тим, що тоді все життя промайнуло в очах, ті моменти які хотілось забути вважались життям, вони були просто маленькою проблемою, спогади так не цінувались як зараз, ми так ніколи не дзвонили до рідних як в той день, він закарбується у пам’яті кожного українця… Вся ніч проходила у сльозах, гортання стрічки новин, в думках просто це все здавалось сном, питання пролітали одне за одним в голові: «За що? Невже це сон? Це якийсь недоречний жарт?». Та нажаль це не був жарт, це був початок набагато гіршого. З часом, звичайно, стало більш легше, просто почали сприймати ситуацію та всім серцем ненавидіти тих, хто так і не став людиною, хто так і не навчився любити та поважати, слухати та відчувати серцем правильний шлях, та гірко плакати за втраченим, співчувати іншим, ще ніколи не було такої єдності як зараз, спільне горе об’єднало нас на зло ворогу. Пам’ятаю, як маленькою дівчинкою я думала про війну, про цей жах, та завжди проганяла ці думки, адже думала, що світ став добрішим та розумнішим, і не варто себе лякати цим, ось наступив ,мало що тоді розуміла, але просто знала, що все не так, не всі такі хороші, яких я так описувала, ось ці жахливі думки знову повстали перед мною. А тепер повернемось у початок лютого ,найбільше я кохала весну, розцвітання дерев, запах та цвіт бузку, спів пташок, вечірній політ хрущів над хатиною, скреготання жаб у ставку, яка ж це прекрасна пора, саме тоді ти відчуваєш життя у повній силі та красі. Зруйнували… Зруйнували мрію та жадання…Де моя весна? Де той цвіт, який так надихає? Хіба живе? Можливо, ненависть це погана риса, негативна, але як, як любити цей народ, навіть не народ, а істот, яким до вподоби знущатись, це їхня потіха, і наш біль. Можна говорити багато, та навіть коли пишеш, біль та жаль виходять разом із сльозами, які так і не можуть стриматись. Війна це жахливо! І ще, жахливо те, що самі люди не замислюючись руйнують все: і життя, і дім, і сім’ю, і мрії, все! Коли ж це закінчиться? Коли прийде розуміння? лютого року увійде в історію, так ще ніколи ніхто не єднався, не було такої рушійної сили, я дякую Богу, за кожен день, що кожну хвилину та секунду, проте я нізащо не забуду всього, як і кожен з нас. Звісно всі ми віримо у перемогу, але як вона нам дістанеться, скільки крові буде пролито за неї, а все через якихось людей, яким завжди мало і мало, які не мають своєї думки, які є стадом! Миру нашій країні та перемоги, це тепер найбільша моя мрія. Слава Україні!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.