Testimony 1097

Testimony 1097

2022-08-09

At the beginning of the war, it seemed to me that everything was fine because I heard only one explosion. But then I went to the village to feel safe. At night, when I saw my mom and dad's anxiety, I started feeling nauseous from worry and nervousness. My mom woke up at night and always prayed, and so did we. I spent the next five days in bed reading the news and only left the house twice to visit a friend and the second time for flour and other food with my father. All this time, I almost slept, read the news and began to suffer from apathy. Everything lost its authority, and what was a priority stopped being there. I didn't know how to plan March (because I always plan months). I usually read books, do sports, learn melodies on the piano, engage in sign language translation, and study English in my program. But this time, I didn't want to do the above. I lay there, and even when I wanted to do something, I started doing it, and after ten minutes, I asked myself: "Why? People are suffering, and I am here, engaged in self-development..." Then volunteering began. We baked many buns, boiled countless dumplings and helped people for days. It brought joy, at least a little because I was among my friends who remained in Ukraine and knew everything was fine with them. We volunteered. My life was divided into HOME/CHURCH (because we cooked food in the church). Days and weeks passed. Monotony was the second name of my life. Every day we lived to pray at the church, where I saw my friends. It helped a bit with serotonin and endorphins and lowered my cortisol level. Sometimes I went to the hospital; I went to my grandmother's. Then we planned a trip to [CITY]. However, it did not succeed due to lack of time. But I still managed to get to Kyiv, after which I immediately went to Poland. Sometimes my days were deprived of events like friends' birthdays, some good news, church, family and friends; sometimes, we went to the studio to record songs about Ukraine. It was me dispelling my psyche. I was stressed that one of my best friends was going to America. I was with her until the last twist of departure. Tears and stress again. At night, I often cried because I watched the news about raped children and women from hopelessness and understanding that I could do almost nothing to stop the war on the same day. I started having frequent headaches. The month of March is headache month. Also, I was apprehensive that the study went too far, it added even more anxiety, and I started having problems with my stomach due to my nervous state. As a result, I got a broken nervous system, stomach problems and other health problems. I had extraordinary plans for spring. But everything failed. However, I try to live on. All the same, I took control of myself now, and my life more or less stabilized.

На початку війни мені здавалось що все добре , тому що я почула тільки один вибух. Проте потім я поїхала в село , щоб почуватись у безпеці. вночі , коли я побачила тривогу мами і тата, мені почало тошнити від переживання і нервування. Мама прокидалась уночі , завжди молилась і ми також. Наступні п’ять днів я провела в ліжку , читаючи новини і тільки два рази вийшла з дому до подруги , а другий раз по муку і інші продукти харчування з татом. Весь цей час я майже спала , читала новини і почала страждати на апатію. Усе втратило авторитетність і те що було у пріоритеті перестало бути там. Я не знала , як розпланувати березень ( тому що завжди планую місяці). Зазвичай я читаю книги , займаюсь спортом , вчу мелодії на фортепіано , займаюсь Сурдоперекладом, вивченням англійської по власній програмі . Але на цей раз я не хотіла робити нічого з вище переліченого. Я лежала і навіть коли в мене появлялось бажання зробити хоч щось - я починала робити і через десять хвилин діставала себе запитаннями «А навіщо?Люди страждають а я тут , бачиш , саморозвитком займаюсь…» Потім почалось волонтерство . Ми напекли неймовірно велику кількість булочок , наварили незліченну кількість вареників і днями допомагали людям . Це приносило радість хоч трохи , тому що я була серед друзів , які лишились в Україні і знала що з ними все в порядку. Ми волонтерили. Моє життя поділилось на ДІМ/ЦЕРКВА (адже в церкві ми готували їжу) .Минали дні і тижні . Монотонністю це було друге ім’я мого життя. Щодня ми дожили на молитву до церкви , там я бачила своїх друзів . Це трохи допомагало виробленню сервтоніну та ендорфінів та знижувало кількість корт золу в моєму організмі. Іноді я їздила до лікарні , їздила до у бабусі . Потім ми спланували поїздку до [МІСТО]. Проте вона не вдалась через брак часу . Але все ж таки вдалось потрапити в Київ , після чого я відразу поїхала до Польщі. Іноді мої дні позбавляли такі події як дні народження друзів , якісь хороші новини , церква сім’я та друзі ,іноді ми їздили записувати пісні про Україну на студію. Це я розвіювала свою психіку. Дуже великого стресу мені завдало що одна з моїх кращих подруг поїхала до Америки. Я до останньої звилини від’їзду була разом з нею . Знову сльози і стрес. Вночі я дуже часто плакала , від переглянутих новин про зґвалтованих дітей і жінок . Від безвиході і розуміння того , зо я майже нічого не можу зробити , щоб війна зупинилась в той же день. У мене почались часті головні болі. Місяць березень - це місяць головної болі. Також мене дуже тривожило , що навчання перейшло на дуже далекий план , це додавало ще більше тривоги і в мене почались проблеми зі шлунком через знервований стан. В результаті я отримала розхитану нервову систему , проблеми зі шлунком та інші проблеми зі здоров’ям. В мене були надзвичайні плани на весну . Але все провалилось. Проте я стараюсь жити далі . Все ж таки я взяла тепер себе в руки і моє життя більш менш стабілізувалось.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.