Testimony 1096

Testimony 1096

2022-08-08

February , the day when horror movies became a reality, the day when you put down the book and only read telegram channels to understand what and how was happening, the day when you woke up to the fact that an unhealthy movement began in the apartment at in the morning and from the glare of flashes in the windows. You open Instagram; all the stories are filled with Russian tanks crossing the border. This is how this day began for many Ukrainians, and this is how I met this morning. This terrible war happened unexpectedly and filled Ukraine with darkness and horror. I put my life on hold. As if everything was as usual on February , I finished all the unfinished tasks and went to bed. However, on February , she woke up with the words, "Collect everything you need. War". On this day, I did not leave the phone for a minute and kept in touch with my friends from the eastern regions for almost the whole morning, trying to help as much as possible. The first videos appeared, and time froze... I had the impression that I had not yet opened my eyes and was in a dream, in a very, very terrible nightmare: panic, tears, loss of understanding of what to do next. After coming to my senses a little and analyzing the situation, a decision was made to go to my grandmother in the north of [CITY] because, because she lives alone, it was important that, at her advanced age, she would not succumb to informational pressure. Later, the stage, which was the deprivation of the feeling of "everything is gone," I will not say that it was a manageable period, there were mood swings and uncontrolled emotional explosions, but everything was crowned with success. I used several methods and gradually came to my senses; this process for me, as a young researcher, was challenging but exciting. It allowed me to understand some of the most secret corners of the soul. The state of "euphoria" woke me up. Every Ukrainian felt unity; we feel pride - for our Armed Forces, volunteers... We massively joined in collecting food, money, clothes, wove nets, closed canned goods and handed them over to the front. We did everything in our power. Then life seemed to be turned on again, but not at such a speed and not on the same platform. However, the footage from [CITY], [CITY] and the long [CITY]... gave me such an impression that the entire emotional palette was reflected in me. At first, there was a desire to wake up and realize that it was a terrible dream, but now I can confidently say that the day of our victory will surely come, which will forever be marked in the calendar. The main thing is not to lose this momentum but to continue walking together to our victory! Everything will be Ukraine!

лютого, день, коли фільми жахів стали реальністю, день, коли ти поклав книгу і читаєш лише телеграм-канали, щоб зрозуміти, що і як відбувається, день, коли ти прокинулась від того, що розпочався нездоровий рух в квартирі о ранку та від відблиску спалахів у вікнах. Відкриваєш Instagram, усі історії засіяні перетином кордону російських танків. Саме так розпочався цей день для багатьох українців, саме так цей ранок зустріла і я. Ця страшна війна сталася з нами дуже несподівано, наповнила Україну темрявою і жахом. Поставила на паузу життя. Начебто все було як завжди лютого, я доробила всі невиконані завдання і лягла спати. Проте лютого, прокинулась від слів «Збирай все найнеобхідніше. Війна». В цей день я ні на хвилину не відходила від телефону та практично весь ранок тримала зв’язок зі своїми знайоми зі східних регіонів, старалася допомагати чим тільки зможу. З’явилися перші відео, час завмер… Склалося таке враження, що я ще не відкривала очі і знаходжуся уві сні, у дуже і дуже страшному кошмарі. Паніка, сльози, втрата розуміння, що робити далі. Трішки отямившись, проаналізувавши ситуацію, прийнято рішення їхати до бабусі на пн [МІСТО], адже через те, що вона живе сама, було архіважливо, щоб при її похилому віці вона не піддалася б інформаційному тиску. Пізніше етап, який являв собою позбавлення відчуттів «все пропало», не скажу, що це був легкий період, були і перепади настрою, і неконтрольовані емоційні вибухи, але все увінчалось успіхом. Використала декілька методик і поступово прийшла до тями, цей процес для мене, як для молодої дослідниці, був дуже складним, але цікавим. Це дозволило мені розібратися у деяких найпотаємніших куточках душі. Стан «ейфорії» пробудив мене. Кожен українець відчув єднання, ми відчуваємо гордість — за наших ЗСУ, волонтерів… Ми масово долучались до збору їжі, грошей, одягу, плели сітки, закривали консерви та передавали їх на фронт. Робили все, що було у наших силах. Тоді життя немов знову увімкнули, тільки вже не такій швидкості, і не на тій платформі. Проте кадри з [МІСТО], [МІСТО] і довгий [МІСТО]…склалося таке враження, що у мене відобразилася уся емоційна палітра. Спочатку виникало бажання проснутися і зрозуміти, що це був страшний сон, але зараз я з впевненістю можу сказати, що обов’язково настане день нашої перемоги, який назавжди буде відмічений в календарі. головне не втрачати цю наснагу, а продовжувати крокувати разом до нашої перемоги! Все буде Україна!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.