Testimony 1094

Testimony 1094

2022-08-08

For me, war is a psychological trauma. In my case, no bullets and shells were flying overhead, but I responded to the alarm every day, hid in the basement, and also monitored the news every day. These events also hurt my psyche. I can't even imagine how difficult it is for those people who were left without a roof over their heads, who sat in basements for weeks and heard shelling. These events will forever be etched in everyone's memory. Now I listen to every sound; I fear thunder and fireworks. Unfortunately, there were also explosions in my city; there was a lot of fire and smoke. But I decided that the war would not end quickly, and therefore, I needed to live on and take care of myself and my loved ones. Although every territory of Ukraine is dangerous, it is necessary to live on. I decided to take care of my health because, in the first days of the war, I did not eat, did not sleep, and was constantly worried. I highlighted the following rules: drink a lot of water, take a sedative and try to eat rationally. I constantly felt anxious to switch attention; I read books, watched movies, walked a lot in the fresh air, and also talked with friends. The siren sounds I heard every day were terrible; they were unpleasant and often accompanied by panic and commotion. When my neighbours and I went down to the basement during an alarm, it was scary, but over time we got used to it. In the basement, they constantly laughed, talked, and told each other news. And so the hours of anxiety passed. I made a certain conclusion for myself. We all, including me, cannot change the situation, so we must try to live in the current conditions. Unfortunately, all conversations with friends turn to war because this is the most terrible thing in our lives. At the beginning of the war, sleep was restless. Now I'm used to all the circumstances, and I'm trying to adjust the sleep mode.

Для мене війна — це психологічна травма. У моєму випадку над головою не літали кулі і снаряди, але я щодня реагувала на тривогу, ховалася у підвал, а також щодня відстежувала новини. Ці події також негативно вплинули на мою психіку. Я навіть не уявляю, як важко тим людям, які залишилися без даху над головою, які тижнями сиділи у підвалах і чули обстріли. Ці події назавжди закарбуються в пам’яті кожного. Тепер я прислуховуюся до кожних звуків, боюся грому і салютів. На жаль, у моєму місті теж були вибухи, було багато вогню, диму. Але я вирішила, що війна швидко не закінчиться і тому потрібно жити далі і піклуватися про себе та про своїх близьких. Хоча кожна територія України небезпечна, але жити потрібно далі. Я вирішила піклуватися про своє здоров’я, адже у перші дні війни я не їла, не спала, постійно переживала. Я виділила такі правила: пити багато води, приймати заспокійливе та старатися раціонально харчуватися. Я постійно відчувала тривогу, щоб перемикати увагу, я читала книги, дивилася фільми, багато гуляла на свіжому повітрі, а також спілкувалася з друзями. Звуки сирени, які я чула кожного дня були жахливі, вони були неприємні і часто супроводжувалися панікою та метушнею. Коли ми з сусідами спускалися в підвал під час тривоги, було страшно, але з часом ми звикли. У підвалі постійно сміялися, говорили, розказували один одному новини. Так і проходили години тривоги. Я зробила для себе певний висновок. Ми всі, і в тому числі я, не можемо змінити ситуацію, тому потрібно старатися жити у теперішніх умовах. На жаль, всі розмови з друзями переходять у тему війни, адже це саме страшне, що відбувається у нашому житті. Перший час війни сон був неспокійний. Зараз я звикла до всіх обставин і стараюсь налагоджувати режим сну.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.