Testimony 1093

Testimony 1093

2022-08-08

About two months ago, sirens, explosions and gunshots began to sound in our cities. Everyone remembers that Thursday morning. At first, I was unaware of the whole situation, or I simply did not want to believe in the harsh reality—the first days of the war. The emotional state seemed to be the worst in the entire period of life. Fear, anxiety, hatred, pain, and apathy are emotions. Who persecuted every day. Probably most people were sleep-deprived due to these circumstances, and I was no exception because the fear of not hearing an air threat warning was present every night. Constantly looking at the telegram news, I wanted to see good news, but every day things got worse, which worsened my emotional state. Due to constant anxiety and worry, my appetite worsened, and later, I ate almost nothing, although I understood that strength was needed more than ever at that moment. Communication with relatives and friends was maintained daily, which allowed distraction from the news at least a little—the first sirens. Information about air hazard warnings was mixed in the early days, so most did not really understand how it worked. For the first time after the siren, I panicked, but later I learned to calm myself and others. Every day I tried to distract myself from the news and rest, but the constant sirens and reports of explosions in other cities prevented me from relaxing even a little. Adaptation. Later, events on first aid and lectures by psychologists on how to improve one's emotional state during the war began to be held in my city. Together with my friends, we started attending such events, which greatly helped me. Every day I became less stressed and began to adapt to new conditions, and in about a month, I adapted to life during the war. I began to understand that sitting at home in fear and constant worries would not get better, so I started volunteering. In my city, like many others, the collection of necessary things for the military was organized, so my friends and I began to collect the necessary things and deliver them to the designated place. For several days in a row, we also delivered food for military personnel at checkpoints. Looking at the unity of Ukrainians, you understand that this gives us strength and indomitability in such difficult times, which motivated us to do our best for our joint victory. I liked waking up early because every day, in the morning, we went to cook delicious food for our defenders. Almost every day, together with my friends, I tried to do everything in my power to be at least a little useful in difficult times for all of us. Now I perceive everything happening in our country much more calmly than on the first day of the war. The risks of threats to my life and those of my relatives are minimal since we live in Western Ukraine, but I don't care about sirens because I don't care about my life. Oddly enough, at the moment, I have emotional swings. Still, such a phenomenon during the war is typical, so I am trying to learn to manage my feelings and emotions in different phases of the "emotional swing." Like most people, I began to understand the true meaning of life and reassessed my life values. After the victory, I hope to visit the most beautiful places in our country, the value of which for each of us has increased many times during these extremely long days of struggle.

Близько двох місяців тому у наших містах почали лунати сирени, вибухи та постріли. Ранок того четверга пам’ятають усі. Спочатку я не усвідомлювала всієї ситуації , або ж просто не хотіла вірити у сувору реальність. Перші дні війни. Емоційний стан здавався найгіршим за весь період життя. Страх, тривожність, ненависть, біль, апатія — емоції. Які переслідували кожного дня. Мабуть, більшість людей через дані обставини були позбавлені сну, і я не виняток, адже страх не почути попередження про повітряну загрозу був присутній кожної ночі. Постійно переглядаючи телеграм-новини, хотілось побачити хорошу звістку, проте з кожним днем все ставало ще гірше, що й погіршувало емоційний стан. Через постійну тривожність та переживання погіршувався апетит, згодом я практично нічого не їла, хоча розуміла, що сили на той момент були як ніколи потрібні. Зв’язок з рідними та друзями підтримували кожного дня, що давало можливість хоч трішки відволіктись від новин. Перші сирени. Інформація щодо попередження повітряної небезпеки була різною у перші дні, тому більшість не дуже розуміли як це працює. Вперше після сирени у мене була паніка, проте згодом я навчилась заспокоювати себе та інших. Кожного дня я намагалась відволіктись від новин та відпочити, але постійні сирени та повідомлення про вибухи в інших містах не давали навіть трішки розслабитись. Адаптація. Згодом у моєму місті почали проводити заходи про першу медичну допомогу, лекції від психологів про те, як покращити свій емоційний стан у період війни. Разом з друзями ми почали відвідувати такі заходи, які особисто мені дуже допомогли. З кожним днем я все менше стресувала та починала підлаштовуватись під нові умови і приблизно за місяць адаптувалась до життя під час війни. Я почала розуміти, що сидячи вдома у страху та постійних переживаннях, краще не стане, тому почала займатись волонтерською діяльністю. У моєму місті, як і в багатьох інших, було організовано збір необхідних речей для військових, тому ми з друзями почали збирати потрібні речі та доставляти їх у призначене для цього місце. Декілька днів поспіль ми також доставляли продукти для приготування їжі військовим на блок-постах. Дивлячись на згуртованість українців, починаєш розуміти, що саме це надає нам сили та незламності у такі непрості часи, що неабияк мотивувало робити максимум для нашої спільної перемоги. Я полюбила рано прокидатися, адже кожного дня, зранечку ми ходили готувати смачну їжу для наших захисників. Практично щодня разом з друзями я намагалась робити все, що в моїх силах, щоб хоча б трішки бути корисною у непрості часи для нас усіх. Зараз я набагато спокійніше сприймаю все, що відбувається у нашій країні, ніж у перший день війни. Ризики загрози моєму життю та моїх рідних мінімальні, так як ми проживаємо на Західній Україні, проте мені не байдуже на сирени, бо не байдуже на своє життя. Як не дивно, на разі у мене бувають перепади емоційних станів, але таке явище під час війни — це типово, тому я намагаюсь вчитися керувати своїми почуттями та емоціями у різних фазах «емоційних гойдалок». Як і більшість людей, я почала розуміти справжній сенс життя та переоцінила власні життєві цінності. Після перемоги я маю надію відвідати найкрасивіші місця нашої країни, цінність якої для кожного з нас зросла в рази за ці надзвичайно довгі дні боротьби.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.