Testimony 1091

Testimony 1091

2022-08-07

My dad is a military man, and on February at :, he was urgently called to work. At :, he called my mother and told us to gather the most necessary things and, if there was an evacuation, go without thinking. I woke up and started to pack things, wondering what else to take, I looked out the window, and before my eyes, explosions started at the airfield. I started writing to the group with my fellow group members so that they would pack things and, if possible, go abroad. My mother and I were not very nervous because years ago, we lived in [CITY], and when Crimea was occupied, they told us that they would attack us, so we were morally prepared for the war from that time, and the necessary things were always in one place. When I lived in [CITY], there was a responsible approach to exercises with the theme of war and first medical aid during bombing and hostilities. We were trained and confident in our actions under any circumstances. My grandparents live in [CITY] (CITY); on the nd day of the war, we persuaded them to leave for western Ukraine because they did not want to leave their house, although their house has neither windows nor a roof (a projectile hit the administration, which was across the street from their house). Another grandmother lives in [CITY], and my cousin lives there. He was able to leave about months after the start of the full-scale war, crossing checkpoints of the occupiers, and at each of them, they tried to oppress them morally and demanded to pray for Russia on their knees. But when he could leave, he was thrilled and decided to stay in [CITY]. The war is on its th day, and now there is no such experience as it was at the beginning, and we are already making plans with our family for the time when we will win.

Мій тато військовослужбовець і лютого о : його терміново викликали на роботу. О : він подзвонив моїй мамі та сказав щоб ми збирали найнеобхідніші речі та якщо буде евакуація то без роздумів їхали. Я прокинулась та почала збирати речі, замислившись що ще треба взяти я дивилась у вікно та на моїх очах почались вибухи на аеродромі. Я почала писати в групу з одногрупниками щоб вони збирали речі та якщо можуть виїхали за кордон. Ми з мамою не дуже нервувались бо роки тому ми жили у [МІСТО] і коли окуповували Крим то нам казали що і на нас будуть наступати, то ми були морально підготовлені до війни з того часу та необхідне завжди було в одному місці. Коли я жила у [МІСТО] то там відповідально ставились до навчань з темою війни та первої медичної допомоги під час бомбардування та бойових дій, тому ми були навчені і при будь-яких обставин були впевнені в своїх діях. Мої бабуся та дідусь живуть у [МІСТО] ([МІСТО]), на день війни ми їх вмовили виїхати на західну Україну, бо вони не хотіли їхати з будинку, хоча в їх будинку немає ні вікон ні криші(снаряд влучив у адміністрацію, яка була через дорогу від їх хати). Інша бабуся живе у [МІСТО], та там живе мій двоюрідний брат, який зміг виїхати приблизно через місяці після початку повномасштабної війни, перетнувши блокпостів окупантів та на кожному їх намагались морально давити та вимагали молитися на росію на колінах. Але коли він зміг виїхати, то він був дуже радий та вже вирішив залишитись у [МІСТО]. Наразі триває день війни та тепер не має такого переживання яке було спочатку, та ми вже з сім'єю будуємо плани на той час коли ми переможемо.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.