Testimony 1080

Testimony 1080

2022-08-04

I will probably start on February , . Wednesday. Evening. I wrote my homework, read a book, and planned what to take to [CITY] because there. Thank you for the suggestion to accept all correctness alerts at once. I will be sure to keep that in mind. It's important to ensure that errors are quickly identified and corrected to maintain the accuracy and quality of our work. I appreciate your attention to detail and commitment to excellence. If you have any further suggestions or feedback, please don't hesitate to let me know. I'm here to help in any way I can is a full-time study on Monday. Later, I came across an Instagram story of a groupmate who continued the Top performers of Ukraine challenge. I started looking for different songs and enjoying the beauty of the Ukrainian language. I set the alarm for : a.m. because it was the first couple of days, and I fell asleep with plans for the next day. //. Six in the morning. A call from my mother (she was at work, km from me). I picked up the phone, and she asked me to turn on the TV, the news, because there was no information on the Internet, and people said that a war had started, but it could only be gossip. When I turned on the TV, there was + news and "FULL-SCALE INVASION OF RUSSIA IN UKRAINE" in capital letters. It was the longest morning of reading the news and waiting for Mom to come. It was scary. You go to any social network and see that your friends and acquaintances are online, and you know the reason for their early rise without even asking anything. While waiting, I collected an alarm bag and looked for a place to hide in case of an air alarm. My mother arrived, and we went to the store; there was a huge queue, and people bought everything they saw that could be stored for a long time. On the way home, we saw military equipment; these were the first tears of this war from the unknown, and what will happen tomorrow? Fortunately, we have a windowless room that served as our "bunker." On the first night, my mother and I slept alternately to avoid missing anything important. ... My older sister and her husband came to us from a nearby town. When we were drinking tea at lunch, we were caught by the first air alarm. And immediately, a lot of thoughts: what to do? Where to run, and what will happen? However, the alarm lasted minutes. And while we got together, it was over. We decided to go to our grandmother and, from there, abroad. We left the house, untied the dog, gave him food, got into the car, and my cat was running and meowing. I looked at my home and cried because I was afraid not to return, not to see it all again. We drove through the city, and it was as if my heart was being cut with a knife; all I wanted was to wake up as if from a terrible dream. However, in the evening, we decided to stay in Ukraine and return home. My sister's husband went home to go to the police. And I, my mother, and my sister went home to an empty, cold, closed city. When I returned, I hugged the cats and fell asleep. I don't remember all the following days. Only a month later, I was not afraid to sleep in my room by the window; only a month later, I picked up a book and headphones. It was morally difficult. My dad abroad begged me to come to him, but there were no good reasons, and we still stayed at home, although we packed things into suitcases more than once out of emotion. During the war, I heard only one explosion, far from us, but how terrible it was at that moment; my heart beat like never before; night, panic again, but it passed quickly. The first day, the second and the explosion near us were the most difficult days for us morally. I remember my condition and emotions, and I am afraid to imagine how all those who hear it every day, every hour, who still do not know what will happen tomorrow, feel. It's terrible; it breaks my heart, and even more, so I can't help. All I can do is dump money. It's not much, but everyone has a thread. I believe that soon everywhere will be calm, and everything will be Ukraine!

Напевно, почну з ... Середа. Вечір. Я писала домашню роботу, читала книгу, планувала, які речі брати з собою в [МІСТО], бо вже в понеділок очне навчання. Пізніше натрапила на сторіс в Instagram одногрупника, який продовжив челендж Топ виконавців України. Я почала шукати різні пісні і насолоджуватись красою української мови. Поставила будильник на .., бо перша пара, і заснула з планами на наступний день. ... Шоста ранку. Дзвінок від мами (вона була на роботі, за км від мене). Я підняла слухавку, вона попросила увімкнути телевізор, новини, бо в інтернеті інформації немає, а люди говорять, що почалась війна, проте це могли бути лише плітки. Коли я ввімкнула телевізор, був + новини і великими літерами «ПОВНОМАСШТАБНЕ ВТОРГНЕННЯ РОСІЇ В УКРАЇНУ». Це був найдовший ранок читання новин та очікування приїзду мами. Це було страшно. Ти заходиш в будь-яку соціальну мережу і бачиш, що твої друзі, знайомі онлайн і ти знаєш причину їхнього раннього підйому, навіть нічого не запитуючи. Поки чекала, збирала тривожну сумку, шукала, де можна сховатися в разі повітряної тривоги. Приїхала мама і ми пішли в магазин, була величезна черга, люди купували все, що бачили, що може довго зберігатися. По дорозі додому ми бачили воєнну техніку, це були перші сльози цієї війни, від невідомості, а що буде завтра? На щастя, в нас є кімната без вікон, яка слугувала нашим «бункером». В першу ніч з мамою спали по черзі, щоб не пропустити нічого важливого. ... До нас приїхала моя старша сестра з чоловіком із сусіднього міста. Коли в обід ми пили чай нас застала перша повітряна тривога. І відразу купа думок: що робити? куди бігти? а що буде? Проте тривога була хв. І поки ми зібрались, вона закінчилась. Прийняли рішення поїхати до бабусі, а звідти за кордон. Ми вийшли з дому, відв’язали собаку, дали йому їсти, сіли в машину, і біг і м’явчав мій кіт. Я дивилась на свій дім і плакала, бо боялась не повернутись, не побачити це все знову. Ми їхали через все місто і серце ніби різали ножем, все, що я хотіла — прокинутись ніби з страшного сну. Проте ввечері ми вирішили залишитись в Україні та повернутись додому. Чоловік сестри поїхав додому, щоб піти до тероборони. А я, мама, сестра пішли додому через пусте, холодне, ніби зачинене місто. Повернувшись, я обняла котів і заснула. Всі наступні дні я вже не пам’ятаю. Лише через місяць я не боялась спати в себе в кімнаті біля вікна, лише через місяць я взяла книгу до рук, навушники. Це було морально важко. Тато за кордоном благав приїхати до нього, але причин вагомих не було і ми все ж залишилися вдома, хоча не раз на емоціях складали речі у валізи. За час війни я чула лише один вибух, далеко від нас, але як страшно було в цей момент, серце б’ється як ніколи, ніч, паніка знову, проте це швидко пройшло. Мабуть, перший день, другий та вибух неподалік нас — це були найважчі морально для нас дні. Я пам’ятаю свій стан, емоції і боюсь уявляти як відчувають себе всі ті, хто чує це щодня, щогодини, хто ще досі не знає, що буде завтра. Це жахливо, від цього розривається серце, а ще більше від того, що нічим не можу допомогти. Все, що можу, це скидати гроші. Так небагато, але з кожного по нитці. Вірю, що вже скоро всюди буде спокійно і все буде Україна!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.