Testimony 1077

Testimony 1077

2022-08-04

It's pretty funny that when I started to think: "What should I write?" on the edge of consciousness flashed: "Damn, the war has been going on since ." It takes time from , so I will tell you about it. I learned about the start of active hostilities around six in the morning and could not believe it. A few days before, my roommate spent the night saying: "There will be a war, a big war!" as a reaction to the events near the border with Belarus, and I had the same thought as during the attack: "They are not stupid, stupid people would not have made their way to power, and would have held it for years, still declare a full-scale war in the center of Europe, after the Second World War, after all the damage? Material, human. They will be killed stupidly." Actually, my doubts about the full-scale war, but not about people's stupidity, disappeared. After that, a commotion began in the dormitory, someone was running somewhere, doing something, gathering, and I was sitting calmly, knowing that there was a storage room, there was no way to go anywhere, so "why not drink tea and go out for a date?"." After the general commotion ended, I inquired about the condition and calmly began to do my usual business. I didn't sleep peacefully; after all, I was warned about readiness. For the first month, I constantly pestered my friends who lived near the border. Apparently, they already cursed my "Good morning!". Around April, I finally calmed down and took control of myself, so life continued for me in the usual rhythm with interspersed volunteering.

Доволі забавно, що коли я почав задумуватися: «А що таки писати?» на краю свідомості пронеслося: «Чорт, а війна то з ». Правда, я думаю, що потрібен час з , тому про це і розповім. Про початок активних бойових дій я дізнався біля шостої ранку і не повірив. Декілька днів до того мій однокімнатник півночі провів зі словами: «Буде війна, велика війна!» як реакція на події біля кордону з Білоруссю, і думка у мене була та ж, що і при нападі: «Вони ж не тупі, тупі люди не пробралися б до влади, і втримували б її протягом років, все-таки оголошувати повномасштабну війну в центрі Європи, після Другої світової, після всіх збитків? Матеріальних, людських. Їх же ж тупо приб’ють.» Власне мої сумніви щодо повномасштабної війни, але не в дурості людей, зникли. Після цього розпочалась метушня в гуртожитку, хтось кудись біг, щось робив, збирався, а я спокійно сидів, знаючи що сховище є, їхати кудись нема змоги, тож «чом би не випити чаю і піти на пари?». Після закінчення загальної метушні, я поцікався станом і почав спокійно займатися звичними справами. Спав я не спокійно все-таки, попередили про готовність. Перший місяць я постійно докучав знайомим, що проживали недалеко від кордону, мабуть, вони вже проклинали моє «Добрий ранок!». Біля квітня я остаточно заспокоївся, взяв себе в руки, тож життя для мене продовжилося в звичному ритмі з вкрапленнями волонтерства.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.