Testimony 1073

Testimony 1073

2022-08-02

My morning on February , , began not with the words "Good morning" but with the words of my parents, "Wake up, the war has begun." These words will probably remain in my head for a long time. It is impossible to describe in words what feelings I experienced at that moment, fear, panic, not understanding what would happen next and how to be at this moment. All people were in great panic; there were long queues and almost empty store shelves. When the first siren sounded, there was panic, all the people in the city ran for shelter with large bags, and others drove out of the city altogether. My family and I hid in the basement; it was scary. The news was updated every minute to be aware of all the events. The first night was terrible. It's scary to stay in a high-rise building, so we visited a village near our city to visit friends. I couldn't fall asleep for a long time; there were many thoughts, and what will happen next and how to continue living. The TV didn't turn off all night, we sat and watched what was happening in the country, so there was no sleep. There was only a wish that the morning would come sooner. Every day the sirens sounded, and every time, it got worse. For a long time, we drove to friends so as not to hear the sirens. But later, they started staying at home in the city. We all slept, dressed, and prepared everything that would be needed; as soon as the siren sounded, we ran to the bomb shelter. I can't explain the feelings that I experienced at that moment; probably, I have never been so scared before. I understood that anything was possible and mentally prepared myself for anything. For some reason, it is at such moments that you begin to appreciate your life and what you have because, at any moment, you can lose it all. I understood that it is necessary not to lose heart in such moments. But when a person quite close to me gave up and ended his life on his own, unable to cope with the experience, then you don't understand how to act. Many people during the war could not cope with their experience and with their fear. It is necessary to understand that it will not be better for anyone; only the pain will be even greater. Pity the people, the children who saw, heard and felt this war on themselves. Heartless orcs killed small, innocent children; it is simply impossible to call them people. Every day, reading the news, you don't understand how they can act like that. After our Victory, people will begin to appreciate mornings not with sirens but with alarm clocks, to appreciate simply that you are alive, to appreciate what surrounds you, to appreciate your loved ones. The war showed who is who for you. I believe I am waiting for our Victory. I believe in our strong defenders and strong-spirited people. Only together are we strong!

Мій ранок .. почався зі слів не «Добрий ранок», а зі слів батьків «Прокидайтеся, війна почалася». Ці слова, напевно, ще довго залишаться в моїй голові. Неможливо описати словами, які відчуття я пережила в той момент, страх, паніка, нерозуміння, що буде далі і як бути в цей момент. Всіх людей охопила велика паніка, в магазинах були великі черги та майже пусті полиці. Коли пролунала перша сирена, була паніка, всі люди в місті бігли в укриття з великими сумками, а інші взагалі їхали з міста. Ми з сім’єю ховалися в підвалі, було страшно. Кожної хвилини оновлювали новини, щоб бути в курсі всіх подій. Перша ніч була жахлива. Страшно залишатися в багатоповерхівці й ми вирішили поїхати в село, що поблизу нашого міста до знайомих. Я довго не могла заснути, багато думок, а що буде далі і як далі жити. Телевізор не вимикався цілу ніч, ми сиділи, дивилися, що відбувалося в країні, відповідно сну ніякого не було. Було лише бажання, щоб скоріше настав ранок. Кожного дня лунали сирени та кожного разу ставало ще страшніше. Ще довго ми їздили до знайомих, щоб не чути сирен. Але згодом почали залишатися вдома в місті. Спали ми всі одягнені, наготували всі речі, які були б потрібні, як тільки лунала сирена, бігли в бомбосховище. Не можу пояснити ті відчуття, які я переживала в той момент, напевно, так страшно мені ще ніколи не було. Я розуміла, що можливо все і морально готувала себе до будь-чого. Чомусь саме в такі моменти починаєш цінувати своє життя і те, що ти маєш, бо в будь-який момент можеш це все втратити. Я розуміла, що потрібно не падати духом в такі моменти. Але ж коли досить близька мені людина опустила руки й покінчила своє життя самостійно , не впоравшись з переживанням, тоді не розумієш як діяти. Багато людей, які під час війни не можуть впоратися із своїм переживанням і із своїм страхом. Потрібно розуміти, що краще від цього нікому не буде, а лише біль ще більшим. Шкода людей, діток, які бачили, чули та відчували цю війну на собі. Маленькі, невинні ні в чому дітки, яких вбили безсердечні орки, назвати їх людьми просто неможливо. Кожного дня, читаючи новини, не розумієш як вони можуть так вчиняти. Люди після нашої перемоги почнуть цінувати ранки не з сиренами, а з будильниками, цінувати просто те, що ти живий, цінувати те, що тебе оточує, цінувати своїх близьких. Війна показала хто є хто для тебе. Вірю, чекаю нашу перемогу. Вірю в наших сильних захисників та сильний духом народ. Лише разом ми сила!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.