1 50 376 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/a294dc7214fa718e51591c174c9495c0.pdf?Expires=1782345600&Signature=NwAjTgM33NGmwrNYq22QGZazFY9L7tT-hwKOG9UDBxzHtI0szsnPQi30JWKXWOiK2Lrdoy0tGe%7EY3LjeHpoSIcxLGv2Zb1swW0N6tWyX0W5-RVi2obfrmxTxeuCXI-zII-Mht8FCH5nqRp9EqVUW0zGs%7ETGQWMpojgmwd-R3%7EiuopbIe1fbLEfV1H2CTjx9VkBWq3cGbOvoKFE2J5JyUlb9iMfGZmdISnvd0V%7Eyqxw%7EQujAT1vPqeCv56we8xECpwEciC54SuqoY9DyaKoQpEF8joInDNs43qSStPqX64sWN27iJ2zRKORBv4Kmk-tmo7oT-7RE9qCY-fJa2kri51w__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM b4fdeddf0e4c15304afca27a4316167d Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 46-50 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Chernihiv region Чернігівська область Occupation Status / Окупованість територій Deoccupied (as of the time of writing) Деокуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-07-22 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Summer 2023 Літо War Testimony / Досвід війни The war caught me on the road. After getting up early together with my daughter, I went on a trip to the city of [CITY1]. The weather was quite good; nothing foreshadowed trouble. But we only reached half way, and suddenly people started calling intensively; phones were ringing non-stop. I generally don't like listening to other people's conversations, but this time I listened... It was about an explosion, but my subconscious said it was not here; it was probably something in the east. But suddenly a call sounded on my phone; I picked up the phone. My ex-husband called me, and his voice sounded anxious and afraid. He asked where my children and I were at the moment, and when he heard the answer, he got scared and began to demand that I return home because the war had started. Our hometown has already been bombed; there were several hits on particular objects, and for certain reasons I cannot name them. After hearing such words, I left with my daughter at the first stop. It was terrifying; my eldest son remained home, and all my thoughts were about him. Many people got off at the station, but there was nothing to return home. Somewhere in the distance, explosions were heard; for the first time in my life, I heard real explosions. The ground trembled under his feet. I couldn't believe that in today's world, such a thing could happen: what awaits us ahead, what will happen to us further, how we will live. All these thoughts were swarming in my head, and I still needed to find transportation to get home. But the world is not without good people. I agreed with a driver, and he took us and several other people to [CITY2]. At the entrance to the city, everything was burning; columns of black smoke were rising from the mountain, and there was a terrible picture before the eyes. I understood that everything I heard on the phone was true; my hometown, where I was born and grew up, was all up in smoke. [CITY2] is a small town with many temples, ancient monuments, and a famous university where [NAME2] studied. And in general, it is a beautiful, cozy town drowning in greenery and flowers. And suddenly, this terrible word WAR! Why? Why is this the case with us? We all have relatives in Russia but, now we are enemies? That's how they don't understand us; they didn't feel sorry for us, they didn't feel sorry for our children. They came to kill us, to kill mercilessly, to kill our children, to destroy our homes. How could this happen? Війна мене застала у дорозі. Рано вставши разом зі своєю донькою я відправилась у поїздку до міста [МІСТО1]. Погода була досить гарна, нічого не передвіщало біди. Але доїхали ми тільки до півдороги та раптом люди в вагоні почали інтенсивно телефонувати, телефони дзвонили без перестанку. Я взагалі не маю звички слухати чужі розмови, але цього разу прислухалась… Мова йшла про якісь вибухи, але моя підсвідомість говорила це не у нас, це, мабуть, щось на сході. Та раптом пролунав виклик і на моєму телефоні, я підняла слухавку. Мені подзвонив мій колишній чоловік і в його голосі звучала тривога і страх. Він поцікавився де я з дітьми знаходжусь наразі та почувши відповідь злякався, почав вимагати, щоб я повернулась додому, бо почалася війна. Наше рідне місто вже бомбили, було декілька влучань по певних об’єктах з певних причин не можу їх назвати. Почувши такі слова я разом з донькою на першій зупинці вийшла. Було дуже страшно вдома залишився старший син, всі думки були про нього. На станції вийшло багато людей, але повернутись додому було нічим. Десь в далині було чути вибухи, в перше у своєму житті я почула справжні вибухи. Під ногами дрижала земля. Мені не вірилось що в сучасному світі могло таке трапиться, що чекає нас попереду, що буде з нами далі, як ми будемо жити. Всі ці думки роїлись в моїй голові, а ще потрібно було знайти транспорт, щоб добратись додому. Світ не без добрих людей, я домовилась з водієм і він відвіз нас та ще декількох людей до [МІСТО2]. На під’їзді до міста все горіло, в гору підіймалися стовпи чорного диму, перед очима була страшна картина. Я розуміла що все почуте по телефону було правда, моє рідне місто, місто в якому я народилась і виросла все в диму. [МІСТО2], маленьке містечко в якому багато храмів, старовинних пам’яток, знаменитий університет, в якому навчався [ІМʼЯ] і взагалі це дуже красиве затишне містечко яке потопає в зелені та квітах. І раптом це жахливе слово ВІЙНА! Чому, за що з нами так, адже в Росії в нас у кожного є рідні, тепер ми вороги? Так вони нас не розуміють, вони нас не пожаліли, не пожаліли наших дітей. Вони прийшли нас вбивати, безжально вбивати, вбивати наших дітей, руйнувати наші домівки. Як таке могло статись? Location 51.4982, 31.2893 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1604 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1604 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/32be40ca5a4fb7d13aa2bacef68f896a.pdf?Expires=1782345600&Signature=n8RKDq0kDRQdRbkXcmL2BWLnXhlC8uAr1DbyZ05ccjirGttTgiasu6zW4Kxv6wISeFVT63IVcTCG%7EPqa7REIbY1W5w9A-NijMDEV70wTTErFJoAwiWGhoi3Xb3WAppOfo8ohLQ-ACXiZ0iXrICVy6e2xwtfTkEHCeKWm2VMXhP9o0eee54NvoFZEDNhOYKxORvDky9xPqQhxQAS7zRXB55GfChA4HASvg6MD5FH9EU2-JcsqdKVH%7EmGvOxpNeyV8TThDSbRVSfX1%7EsWAWxUiNNCmNtHNuiaMICmvBre5173EtiQAUKjpanw%7Eq7%7EtVwzuEoXWOKVQlTBFEApY4GdSpw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 521426d814aab6ce3621b60591dafa6d Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 51-55 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Chernihiv region Чернігівська область Occupation Status / Окупованість територій Deoccupied (as of the time of writing) Деокуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-07-22 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Summer 2023 Літо War Testimony / Досвід війни On the night of February 23rd to February 24th, I was an electrician on duty at the city water supply company. At first, it was quiet at night, but starting at three o'clock in the morning, the chief electrician contacted me and said that we were switching to an increased duty mode. At first, it caused a surprise as to why. Later, I understood from the news that the war had started, and since the city waterworks is a strategic facility, we were put on increased duty. At night, special passes were issued to everyone, with which we had to move around the city even during the curfew, which was announced later. After learning about the beginning of the war, I had a clear position on what I should do. Our company began to work even more than before. Troops of the Territorial Defense Forces began to be on duty at the waterworks. The obligation to turn on the air alarm signal during the announcement in the region was also added. All these responsibilities seemed to burden us and oppress us, but no. At that moment, and especially on February 24th, I felt a kind of elation and a sense of pride for my people, who united for the sake of one goal - common VICTORY. At the end of my shift, I returned home. I had a question that I would need to get food from somewhere, so I went to the nearest store to buy a minimum set of products: bread, pasta, and some cereals. I didn't know what was coming next. Will there be groceries in town? At that time, there was no panic in the city. But queues began to appear in stores. People swept all the products that were on the shelves. It was a little surprising because I am used to going to a store where there is a large selection of products, no queues, etc. After returning home, I started listening to the news on TV and reading Telegram groups. At that time, there was a large amount of news on Telegram, which was often fake. I didn't understand it yet and often believed in it. Only later did I realize which groups were honest and which were promoting the war. The night from February 24th to February 25th was difficult to sleep at home. I slept, dressed, and listened to every rustle of which there seemed to be many around. The emotions that I received during the whole day overwhelmed me. There were many thoughts and interpretations of events in my head: what would happen next, how events would develop, and what would happen to my hometown, [CITY], tomorrow. There were many questions and few answers. В ніч з 23 лютого на 24 лютого я був черговим електриком на міському водоканалі. Спочатку вночі було спокійно, але починаючи із третьої години ночі зі мною зв’язався головний електрик і сказав, що ми переходимо на посилений режим чергування. Спочатку це викликало здивування чому і навіщо так робити. Згодом із новин я зрозумів, що почалася війна та оскільки міський водоканал це стратегічний об’єкт то нас перевели на посилене чергування. Вночі всім видали спеціальні перепустки за якими ми повинні були пересуватися містом навіть в комендантську годину, яку оголосили згодом. Дізнавшись про початок війни в мене була чітко зрозуміла позиція чим я повинен займатися. Наше підприємство почало працювати ще більше ніж раніше. На водоканалі почали чергувати військові сил територіальної оборони. Також додався обов’язок вмикати сигнал повітряної тривоги під час оголошення в області. Всі ці обов’язки здавалося мали обтяжити нас та пригнітити, але ні. На той момент, а особливо 24 лютого я відчував якесь піднесення та почуття гордості за свій народ, який об’єднався заради однієї мети – спільної ПЕРЕМОГИ. Після закінчення зміни я повернувся додому. В мене постало питання, що потрібно буде здобувати десь харчові продукти, тому я сходив у найближчий магазин, щоб закупити мінімальний набір продуктів: хліб, макарони, якісь крупи. Я не знав, що буде далі? Чи будуть продукти в місті? На той час в місті не було паніки. Але почали з’являтися черги в магазинах. Люди розмітали усі продукти, що були на поличках. Це трохи дивувало, адже я звик, що заходиш в магазин де є великий вибір продуктів, немає черг і т.д. Повернувшись додому я почав слухати новини які були по телевізору та читати групи телеграму. На той час в телеграмі була велика кількість новин, які часто були фейками. Я це ще не розумів і часто вірив в них. Лише згодом усвідомив які групи чесні, а які піарилися на війні. Ніч із 24 лютого на 25 лютого було важко заснути вдома. Я спав одягненим і прислухався до кожного шурхоту яких навколо здавалося багато. Емоції які я отримав за цілий день мене переповнювали. В голові було безліч думок, інтерпретацій подій, що буде далі, як будуть розвиватися події, що буде із моїм рідним містом [МІСТО] завтра. Питань було багато, а відповідей мало. Location 51.4982, 31.2893 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1602 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1602 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/9424f9498e6330b3f54f8b24ead88e8c.pdf?Expires=1782345600&Signature=cSAVjuysINQdlWvGjzfavU2hjthBzWPXzLZhZRaR%7EEn4kQR%7EWX7ooffgHo5GUJOY2POi%7E41HhK3PH2pEAfFsnUK6Q-kADszcqeYk52S8kkx3PEujTiRjSfdnZzwu1R0oMuXz81wAfzrtez2NU1CRCjmDCskJnlGXRbOvDPWyPGeVCeqO9Pm30Cu0xAFHQLYbuvVzjNvWoKNGHSUL2EdfNqsTW3Ek2wHyltFwZG5SOJANlaFuQyWezCmatCwUlT27-1%7ErJRgm4doCk-vVtPa2e2BzygIj-PAUT-tO1JQO1w3-hOSpCLyZKcG1L3%7ED0vXURJdzTz%7EV%7ELFEax%7Ebk-phuA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM ccd51c7a13d96ae94fd9a3c5c1708572 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 51-55 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Donetsk region Донецька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-07-21 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Summer 2023 Літо War Testimony / Досвід війни We woke up at four in the morning and I did not expect that this would happen in my life. No one in my family believed that such a thing could happen. My husband went to work; he was told that the company was closing, and I worked for a couple more days. Then, they also handed out employment history and told us to sit at home. My husband and I are still unemployed. There is no work and food prices are very high. We feed the dogs with human products and there is no money to pay utility bills. We run a small farm with four chickens, two dogs and a cat. It is very scary. Last year, there was no water supply for three months. They also turned off the lights every day. It was very difficult psychologically and there were constant quarrels with my husband because there is no work. You can't have two people in the house; the neighbours have the same situation. Some left the city, but many returned. They spent all their money and then returned. There is a lot of destroyed property near us. Communication and the Internet are a big problem now. Since July 2023, there is also no water supply. Could the [INSTITUTION] affect us? It is very far from us. My daughter is also leaving, and I miss her very much. It is very hard on my soul and my emotional state is also upset. I want to go to my daughter, but I cannot leave my husband. Everything that was planted in the garden burned and disappeared because there was nothing to water it. There is no opportunity to meet with friends. Telephone connection is the only option. There are very high fees for communication but poor communication quality. The connection was even lost when I answered this questionnaire. We have hope that everything will be the best. I believe in the victory of the Armed Forces. Прокинулися ми о четвертій ранку і не очікували, що це трапиться у моєму житті та в моєї сім'ї ніхто не вірив що таке може бути. Чоловік пішов на роботу йому казали, що підприємство закривають, я ще пару днів працювала. Потім теж роздали трудові книжки на руки й теж казали сидіть дома. Досі ми з чоловіком без роботи. Роботи немає, ціни на харчові продукти дуже високі. Собак годуємо з гуманітарних продуктів. Комунальні платежі немає чім оплачувати. Ведемо маленьке господарство чотири курки дві собаки та кіт. Дуже страшно. Бо кожен день прильоти. Минулого року три місяці не було водопостачання. Кожного дня вимикали світло, дуже тяжко психологічно. З чоловіком постійні сварки, бо нема роботи. В домі знаходиться у двох не можна, у сусідів така ж сама ситуація. Дехто виїхав з міста, але багато повернулись, витрачали всіх свої кошти та повернулись. Рядом з нами багато зруйнованого майна. Зараз дуже велика проблема зв'язку та інтернет. З липня 2023 року теж нема постачання води невже ж [ІНСТИТУЦІЯ] могла вплинути на нас. Але вона дуже далеко від нас. Донька виїхати, дуже за нею сумую, дуже тяжко на душі, емоційний стан розладжений. Хочу поїхати до доньці, але чоловіка не можу залишити. Те що посадили на городі все погоріло та пропало, тому що нема чим поливати. З подругами нема можливості зустрічатися. Тільки телефонний зв'язок. Дуже високі тарифи на зв'язок та поганий зв'язок. На анкету відповідаю пропадає зв'язок. Маємо надію. Що буде все найкраще. Вірю в перемогу ЗСУ Location 48.0159, 37.8028 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1600 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1600 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/4342b0ffe7b32327ca3054ad430c5983.pdf?Expires=1782345600&Signature=EBp3bfuY1QKjuoteK0aecncchwIKV0U5S6aqWvoODBO8t-2Ol%7EtKpnt2fqisyCKzsYVI8HdAq6hq97t0BsNVz61IxYmbBfWX8GuouGiDoSaC46hQNPVUhlxqtQ-wc8VMCzH9WhrPcVyZGouafjs5kZ%7EWMM70PxAIFjoYW2kH7j-Dw2K-2dPdV%7ECPRKG67tdtOdIzeZ%7EzrbM8W97dgBnDry%7EUDE5YNIezG7c18RlIzZdLCzQceeq74ZNtbLp90xZosRBVchIbGrx0r7fVhQcxNnXFjiBIjYSlTwmzoLioGtmnvEtU4W3WRibuWBaxETVeBlJweb8mU5302CToK4XagQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 99ba95b7c711e0920227160599c24718 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 65+ Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-07-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Summer 2023 Літо War Testimony / Досвід війни This terrible war has been going on for almost a year and a half. I live now in the temporarily occupied territory. The war began for me last February when I woke up in the morning to explosions. I did not want to believe that this was a war. I really hoped that this horror would end soon. But no, everything has just begun. Two days later, Russian military equipment passed through our city. Every day, it got worse and worse. They bought everything in the shops. The shelves were empty. Medicines could not be bought, and my children have lost their jobs. It was necessary to save the grandchildren as they had to leave their homes and move out. I remained in the occupation. Here is my house, which my husband and I built together with our own hands. I can't leave my house. I am already an elderly woman. I have many friends and acquaintances. And with the beginning of the war, I had to reconsider my attitude towards everyone. Because the war divided us into those who remained loyal to Ukraine and supporters of the "new government". How could this government be accepted when peaceful people die, when families are destroyed, and many are left without homes? Many relatives do not communicate with each other. Psychologically, this is very difficult. Now, I live alone in my house with a dog and a cat. I haven't seen my children and grandchildren for over a year. Apart from the store and pharmacy, I don't go anywhere. I communicate with a few people. The more time passes, the greater the gap between people. Once friendly neighbours who shared everything among themselves accepted the "Russian world". Now, we don't communicate at all. But many people are waiting for de-occupation. Now there are very few people left in our city, these are mostly elderly people. The remaining children are taught according to Russian programs. A lot of foreigners also came to the city. Everything that is happening now in our city reminds us of a return to the past. I am really looking forward to this whole horror being over soon, and I will be able to meet my children and grandchildren. I really hope that it will happen soon because we now live with faith in an early Victory. Вже майже півтора року триває ця жахлива війна. Я мешкаю зараз на тимчасово окупованій території. Війна почалася для мене в лютому минулого року, коли зранку я прокинулася від вибухів. Не хотілося вірити, що це війна. Я дуже сподівалась, що цей жах скоро закінчиться. Та ні, все тільки почалося. Через два дні через наше місто пройшла російська військова техніка. З кожним днем ставало все гірше і гірше. В магазинах скупили все. Полки були порожні. Ліки не можна було купити. Мої діти залишилися без роботи. Потрібно було спасати онуків. Вони мусили покинути домівки та виїхати. Я залишилася в окупації. Тут мій дім, який ми з моїм чоловіком разом будували своїми руками. Покинути свою домівку я не можу. Я вже літня жінка. Маю багато друзів, знайомих. І з початком війни я мусила переглянути своє відношення до всіх. Бо війна розділила нас на тих, хто залишився вірним Україні та прихильників "нової влади". Як цю владу можна було прийняти, коли гинуть мирні люди, коли руйнуються сім'ї, багато хто залишився без домівок. Багато рідних не спілкуються між собою. Психологічно це дуже важко. Зараз я мешкаю одна у своєму домі з собакою та кішкою. Я понад рік не бачила своїх дітей та онуків. Крім магазину та аптеки нікуди не ходжу. Мало з ким спілкуюсь. Чим більше минає часу, тим більша прірва між людьми. Колись дружні сусіди, які ділилися між собою всім, прийняли "руський мир". Зараз ми взагалі не спілкуємося. Але багато людей чекають на деокупацію. Зараз в нашому місті залишилося дуже мало людей. Переважно - це літні люди. Дітей, які залишилися, навчають за російськими програмами. Натомість у місто заїхало дуже багато чужих. Все, що відбувається зараз в нашому місті, нагадує повернення у минуле. Дуже чекаю, щоб весь цей жах скоріше закінчився, і я зустрілася зі своїми дітьми та онуками. Дуже сподіваюсь, що це відбудеться скоро, бо живемо ми зараз однією вірою у скорішу Перемогу. Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1595 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1595 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/3b16645d01f2a0f58b2e75f8852acf4a.pdf?Expires=1782345600&Signature=McwkPxHbajTqoloE5YB%7ELpp1e25152%7E6Gwp2-9PFCXgyUaaK9NX6YQvE0bP9U9uf2fj%7ECtSmfd4hasnw8B6kczjllG4Jqd5mdNmhViEMnaNnPwA3jbpZuv%7E5ZkOheagcrIxbdsHuItIMjGtxEglg28s2rpRBoxfopJRzSd7y6Sk-CAFjAvW5wtO1-du7OSXjwaBYni1gTy618-fCmurw5N1z11yNT8NrFZdajkkLvXrkgSQmeTXTmc6YXxtINnBVzqHFqV75P1IKnN-U43NJZmSxXWdrvvuj6ivGUz9bH7shb1Uv50mjCAO8zPDq9i%7EfYJ4LrTOGGd5AR6rGgn4MlQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 76e4847f34a948feb4d64d14bed26741 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-07-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Summer 2023 Літо War Testimony / Досвід війни My war experience began as every Ukrainians has! The morning of February 24th, 2022 turned my life upside down. At first, I didn't understand what had happened; my very young daughter started crying. My wife jumped out of bed and ran to the window because there was a powerful explosion that shook the nine-story building, even the windows were shaking. Then there was another explosion five minutes after the first one. At that time, the woman closed the curtain, and I saw a bright light and her eyes (then she said she saw me and my daughter, which was as bright as day) and another explosion. And her words, "The war has begun". At that time, something turned inside me. And the commotion began, TV, news, collecting things... I wanted to go to defend the country, but I can't due to my health. After the words of support from my relatives, I realized that I needed someone nearby who should not be an obstacle for our warrior boys. But the understanding that you can't change anything still infuriates me. My family tried for a long time to leave the occupation, but it was too expensive. In the end, only my wife, my daughter and I could leave. All my relatives remained in the occupation and lived with the invaders in the same city, which also does not make sense. When we were leaving, I was checked at each checkpoint; there were 16 of them. The road that took 3 hours in peacetime stretched for 17 hours. It is very difficult for adults, not to mention children. It is difficult physically and emotionally. I can say that when you see people, you understand that they are out of place; these glass eyes, walking, and emotional state betray us, among others. And there is no understanding when you will be able to laugh again, live as before. Unfortunately, it will never be the same. I know one thing for sure: it will end, and it will definitely end! May we no longer be able to live as before, but I hope that our children will be able to enjoy life! I hope for our victory as soon as possible, for the beginning of a peaceful life! For the prosperity of our country and the unity of our people! To punish the enemy! I want to go home the most! My home is where my relatives are, but I understand that I miss my native land! God grant that it all happens soon! All families will unite, fathers will meet their sons and daughters, women will meet men and vice versa, children will meet their parents! I want peace and calmness in my soul! For every Ukrainian! Мій досвід війни почався оскільки у кожного українця! Ранок 24 лютого 22 року перевернув усе життя з голови дриґом. Спочатку я не зрозумів що трапилось, донька, яка зовсім мала почала плакати, жінка підскочила з постелі та побігла до вікна, бо був потужний вибух від якого здригнувся дев'ятиповерховий будинок, вікна тремтіли. Потім був повторний вибух через хвилин п'ять після першого, в цей час жінка закрила штору та я побачив яскраве світло та її очі(потім вона сказала, що бачила мене та доньку, що було яскраво як у день) і знов вибух.. І її слова "Почалась війна." В цей час щось перевернулося в мені. І почалась метушня, телевізор, новини, збирання речей.. Я хотів піти захищати країну, але не можу за станом здоров'я. Після слів підтримки рідних, я зрозумів що потрібен поруч, що не повинен бути перешкодою для наших хлопців-воїнів. Але розуміння того що ти не можеш нічого змінити досі обурює мене. Моя сім'я довго намагалась виїхати з окупації, але це було занадто дорого. Зрештою виїхати змогли тільки я, дружина та донечка, всі рідні залишилися в окупації та живуть з загарбниками в одному місті, що також не вкладається в голові. Коли ми виїжджали, то мене перевіряли на кожному блокпості, їх було 16. Дорога яка займала у мирний час 3 години розтягнулась на 17 годин. Дуже складно для дорослих, не кажучи за дітей. Складно фізично, емоційно. Можу сказати, що коли бачиш людей то розумієш, що вони немісцеві, ці скляні очі, ходьба, та емоційний стан видають нас поміж інших. І немає розуміння коли ти знов зможеш сміятися, жити як раніше. Вже, на жаль, ніколи не буде як раніше. Знаю одне точно, що це скінчиться, обов'язково скінчиться! Нехай ми вже не зможемо жити як раніше, але сподіваюся, що наші діти зможуть радіти життю! Сподіваюсь на нашу найскоріше перемогу, на початок спокійного життя! На процвітання нашої країни та на єдність нашого народу! На покарання ворога! Найбільше хочу додому! Мій дім там де рідні, але розумію, що скучу за рідним краєм! Дай Боже, що це все скоро відбувається! Всі сім'ї об'єднаються, батьки зустрінуть своїх синів та доньок, жінки чоловіків та навпаки, діти своїх батьків! Хочу миру та спокою в душі! Для кожного українця! Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1594 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1594 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/0b3363c8a8a385e87b1bf3d6803785ab.pdf?Expires=1782345600&Signature=bhIKeC0MNmKVghjOYjmbZekBYbAEd65iDKbfBMY82n8bXRUMSYrmd6FgFoR2o68oEsO%7EJ0JzYLeFBDQdg3aHaJ70O230xhvrjjWNY8qfQucgcTrqCpGSqKBShqhp85tOHHjENO20m9lSkMcNWrCWbL5XgtyJdpcJY2c6MruSO3uxGseKx8gQl4lls1aqrq5-VHiuWhPRJj%7ERuDR3ZwQ8Cam7ijrSXxpVOc68OkFrfkYRXOHtm6oQDnt%7EpcbLohCi%7EvwyoK4wkSDBas6EZWw6tXxnrwa83l5W-OsTjG13WdF5luvIOFCvSRIeQ-4XQbAvuorW0lvjhQR8SQDiUt7utQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 390eef72ff520adb83b7d3f14fe6b32f Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-07-17 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Summer 2023 Літо War Testimony / Досвід війни The war brought a lot of grief to my home! My relatives (sisters, nephews and mother) remained in the occupation while only my husband, our small child and I were able to leave for the controlled territory. According to the state of my child’s health, we almost lost her, although she was completely healthy before the war. It so happened that it was very expensive to leave, and all the money saved immediately went to food and hygiene, which has increased many times since the first day of the occupation of my native city. At the moment, we are still fighting for the child by looking for a reason and a way to support her. It's very frustrating and annoying that I can't do much to change anything... Every time there is an attack by our enemy, I understand how much grief they bring because people, children, and our defenders die. It doesn't get in my head; how can this happen? I did not expect that I could hate so much; I did not think that my worldview would change again, but a country and its people can cause nothing but resentment, anger, and hatred if they go against others with weapons. My child almost did not die but it's all against the background of emotional stress, the neurological system and the immunological system that are currently affected! When these scoundrels struck the first blows, all our neighbours began to run to the basement and very loudly banged on the metal door. This scared my daughter and she cried constantly since she was still afraid of noise and the sounds of thunder and cars. We moved from [CITY1] to [CITY2] only a week after. We lived under frequent shelling for a year. I really want this to be over! Not simply, but with our victory, so that every enemy pays in full for all the grief they have caused us because they stole our lives! They stole our children's childhood, and caused the death of our people! During the war, I realized one thing: that our people are very strong! Our warriors are the best! I am proud to be Ukrainian! I don't want to go outside my country because I feel so at home! I didn't want to lose this feeling because I had to move several times, but there was always a feeling of an abyss and hopelessness until I adjusted myself to the fact that I was at home! I no longer fear for my life, but there is fear for children, for all children, not only my child. I am afraid of how my relatives are in the occupation. I know that they are waiting for our defenders, and I know that they cannot speak freely, although we have always had freedom of speech! I don't know where the strength comes from to wake up and live on; now life is like a film. Every day is alike, and there is no variety. But I am thankful that I am still alive, and I understand how much this phrase would have been misunderstood before the war and how relevant it is now. The only thing that scares me is that life is like this at the moment! I want peace; I want to fall asleep without thoughts of "what if" and I just want sleep in general because this is not a dream; this is not life. We are strong! We are free! We are winners! Війна принесла в мій дім багато горя! Мої рідні(сестри, племінники та мати) залишилися в окупації, виїхати на підконтрольну територію змогли тільки - я, чоловік і наша мала дитина. І то за станом її здоров'я, ми ледь не втратили її, хоча дитина була повністю здорова до війни. Так сталося що виїхати було дуже дорого, а всі заощаджені кошти одразу пішли на харчові продукти та гігієну, яка зросла в рази з першого дня окупації мого рідного міста. На разі ми досі боремося за дитину, шукаємо причину та спосіб її підтримки. Дуже засмучує та дратує те що я не можу нічого зробити, змінити... Кожен раз коли йде атака нашим ворогом, я розумію скільки горя і в яку кількість сімей вони приносять, мруть люди, діти, наші захисники. В моїй голові не вкладається, як взагалі таке може відбуватися? Я не очікувала, що вмію так ненавидіти, не думала, що мій світогляд знову зміниться, але нічого крім обурення, злості та ненависті не може викликати країна та її народ, якщо вони пішли зі зброєю на інших. Моя дитина майже не померла, це все на фоні емоційного стресу, наразі постраждала неврологічна система та імунологічна! Бо коли ці падли завдавали перші удари, то всі наші сусіди почали збігати до підвалу, дуже гучно стукав металевими дверима, доньку це лякало, вона безперестану плакала, вона досі боїться шуму, звуків грому та машин. Ми тільки тиждень як переїхали з [МІСТО1] до [МІСТО2], рік прожили під частими обстрілами. Я дуже хочу, щоб це все закінчилося! Та не просто, а нашою перемогою, щоб кожний ворог заплатив сповна за все горе що нам наробили! За те що вони вкрали наше життя! За те що вкрали та лишили дитинства дітей, за смерті наших людей! За час війни я зрозуміла одне, що наш народ дуже міцний! Наші воїни найкращі! Я пишаюсь тим що я Українка! Я не хочу їхати за межі моєї країни, бо так почуваюсь вдома! Я не хочу втрачати це почуття, бо вже декілька разів прийшлося переїжджати, та постійно було почуття безодні та безвиході, поки сама себе не налаштувала на те що я вдома! Вже не маю страху за своє життя, але є страх за дітей, за всіх дітей, не тільки моєї дитини. Мене лякає як там мої рідні в окупації, знаю, що вони чекають на наших захисників, знаю що не можуть розмовляти вільно, хоча завжди ми мали свободу слова! Я не знаю звідки беруться сили прокидатися та жити далі, зараз життя як діафільми, все як один день, немає різноманіття. Але я дякую що все ще жива, та розумію на скільки це не зрозуміла фраза була б до війни, та наскільки зараз вона актуальна. Лише лякає одне, що саме життя наразі таке! Хочу спокою, хочу засинати без думок "а якщо?.." та взагалі спати, бо це не сон, це не життя... Ми сильні! Ми вільні! Ми переможці! Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1592 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1592 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/98d577304ddcf8bbe64a22a139ee3f10.pdf?Expires=1782345600&Signature=uNKs2jdBV6mIcap6ZDWqx9CzZdLAsTgPvB5ouDJ9dcAkealvF6yzN5bfQcpbbynjdCJAib7ybdwpX1dIZKmNASqEMsX7RQ7SitJ8a7HYW7HrV7gJIHFyVFRNpb9dBeSdU9EELJDU4q1nd8PHjpeQKmjo0EnNyy-n4gHBfU60dgWq9KiBWYTpNJYiYYdjEDo8%7Ehj2bRPtgKMHBdJXYmTqsLzcFwtYES41w8qZWJ%7E0q3sIOlZbva62O5hqXFBE995stYhQFkznTjjbRuLoOSOSrPjNCTi59l9sc9Vj1kgjZKomHe8igTDxZiUS3%7ET6SfldTVU3BhV%7EyMFCFvZkJfm75w__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 6005b942455357321b9bb00cac58eee4 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 56-60 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Khmelnytskyi region Хмельницька область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-05-28 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни Hello. I am [NAME] from the Khmelnytskyi region and I live with my husband, daughter and grandson. Like all Ukrainians, we worked, studied, and took the child to kindergarten. Each family member was engaged in some kind of work that brought benefits. Of course, I looked at what has been happening in Donbas since 2014 with caution and mistrust. How can any region of the country decide for itself that it is now independent? It's like declaring a kitchen in an apartment to be independent or even a part of a neighbour's apartment! Returning these areas to Ukraine under certain conditions would set a precedent. After that, any other region could try to do the same. And the people of Ukraine would never agree to such a thing. I think that for all Ukrainians, without exception, a full-scale war began simultaneously. The war began with rocket explosions. I was in a state of shock when I saw the video from the northern regions bordering Russia. landing in the Sumy Oblast and the Chernihiv Oblast as well as the missile shelling of the Kharkiv region. To be honest, I panicked at first. Because part of the enemy's troops attacked from Belarus. I had the feeling that we had been betrayed. A week after the negotiations did not take place at the request of our President, I began to suspect that this was a long-term situation, and we decided to send our daughter and grandson from Ukraine to a safer place. This place temporarily turned out to be Poland. Thank God they were given housing there and could stay until the end of the war. Our son-in-law received a summons to the ranks of the Armed Forces. My husband and I were left alone. During this year, my husband and I went through a lot, but most of all, we worried about our son-in-law, who was in [CITY1] when [CITY2] was liberated. And, of course, we were very worried about our daughter and grandson, who were in a foreign country. The war was also divided into several stages. Many did not know what to do at the beginning of the war and what would happen. In Autumn and winter, when there was no electricity, the state gave 42 million woods for the stove. This is probably the most difficult period. The explosion in [CITY3] is very similar to a nuclear mushroom. No matter how sad it is, the Ukrainians have already started to understand explosions quite well, and I still don't remember such an explosion during the entire war. God forbid I be wrong. This explosion was very strong. After that strong explosion, people from the Khmelnytskyi and Ternopil regions went to other regions of Ukraine. They did not leave the whole war, but because of that mushroom-shaped explosion, they left. Our son-in-law is still in the Armed Forces. When he was sent home for 5-6 days, my daughter and grandson came from Krakow to see my husband and father and then we were left alone again. My son-in-law went to the front, and my daughter and grandson went to Poland. That's how we ended up living apart. I believe that we should show everyone that it is not worth going to Ukraine as we will immediately kick them in the teeth! I dream that all this will end very quickly with our victory, and all families will be able to reunite. Glory to Ukraine!!! Вітаю. Я [ІМʼЯ] із Хмельницької області. Я з чоловіком, донькою та онуком жили, як і всі українці. Працювали, вчилися, водили дитину в садок. Кожен член сім'ї був зайнятий якоюсь справою, яка приносить користь. Звичайно, я з обережністю та недовірою дивилася на те, що відбувалося на Донбасі з 2014 року. Як може якийсь регіон країни сам собі вирішити, що він тепер незалежний? Це як у квартирі оголосити кухню незалежною та взагалі частиною квартири сусіда! Це й не могло інакше скінчитися. Повернути ці райони до складу України на певних умовах створило б прецедент, і після цього будь-який інший регіон міг би спробувати провернути таке. Та й народ України ніколи не погодився б на таке. Я думаю, що для всіх без винятку українців повномасштабна війна почалася одночасно. Війна розпочалася з вибухів ракет. Я була в шоковому стані, коли побачили відео з північних, що межують з Росією областей. Десант на Сумщині та Чернігівщині. Ракетні обстріли Харківщини. Відверто кажучи, я спочатку запанікувала. Тому що частина військ противника нападала і з Білорусії. У мене було почуття, ніби нас все зрадили. Через тиждень після того, як на заклик нашого Президента все одно переговори, так і не відбулися, я почала підозрювати, що це надовго і ми вирішили відправити доньку та онука з України в безпечніше місце. Цим місцем тимчасово виявилася Польща. Слава Богу їм дали там житло і можна було залишатися до завершення війни. Зять отримав повістку до лав ЗСУ. Ми з чоловіком залишилися самі. За цей рік з невеликим ми з чоловіком багато пережили, але найбільше ми переживали за зятя, який був у [МІСТО1], коли звільняли [МІСТО2]. І звичайно ж ми дуже хвилювалися за донечку та онука, які хай там як у чужій країні. Війна також розділилася на кілька етапів. Початок війни, коли багато хто не знав що робити та що буде. Осінь і зима, коли не було електрики та в 42 млн держава видавала дрова для грубки. Напевно, це найважчий період. І вибух у [МІСТО3] дуже схожий на ядерний гриб. Як би це не було сумно, але українці вже досить добре почали розумітися на вибухах і такого вибуху за всю війну я ще не пам'ятаю. Дай Боже, щоб я помилялася. Цей вибух був дуже сильним. Після того сильного вибуху були люди з Хмельницької та Тернопільської області, які поїхали в інші області України. Вони не виїжджали всю війну, але через того грибоподібного вибуху поїхали. Зять досі у ЗСУ. У той час, коли його відпускали додому на 5-6 днів, донька з онуком приїжджали з Кракова побачитися з чоловіком і батьком, а за одне і з нами, а потім знову ми залишалися одні. Зять на фронт, а дочка та онук у Польщу. Отак і живемо у розлуці. Я вважаю, що ми маємо показати всім, що до України не варто лізти, одразу дамо їм по зубах! Я мрію, щоби все це дуже швидко закінчилося нашою перемогою і всі сім'ї змогли возз'єднатися. Слава Україні!!! Location 49.4230, 26.9871 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1588 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1588 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/1b8e9085cbf8025bf658793da8ce865f.pdf?Expires=1782345600&Signature=SNP14cYEq54Od9ZMMkko0emIw1of1UkvgrYbjIl3RM4e92PIzvGmdJutQL1f1UCdK%7Ec02nwdS8la6yZN%7ESGtPWVf%7EREkTDhm8unmoe%7EFivvTA09uNLbOzWGSbcF1SAcAy6qvSpJPeN-G7dQVkI-aU-8ClCoW5Upg4BOjaHaHXQ45qM9PFqONWqO6y5pO0WUFT5s5jj%7EfzFyaQxNtqgi%7E0KXrrgQvM5zWBOxYxlalWBcR8KgmaTrrEEQxA0itdDoPZI6NC-A1s0wOlxip68GumpwAbM36ieilkiVn%7EOFxEIMSmF0Rnm41am9vu5lBUJa9F4uea8sUq6Gacu%7ELPueWcA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 0b2ee37cd77dd7585f629f9304cb6aa3 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 36-40 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Odesa region Одеська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-05-24 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни Good evening. On February 24th, I woke up at 5:40 in the morning to the sound of an airplane. I work at an elevator in [CITY1] and I always get up early, but on the day the war started, I had a day off. I live 10 km from my place of work. There is a military town near my village. Previously, there was a Soviet military communications unit there. I have a son named [NAME2]; he was 6 years old when the war started. I do not have a husband. I immediately turned on the television, checked the news on my phone, and was horrified. The war and the enemy are a nuclear state! I'll be honest: at first, I thought we wouldn't last even two weeks; I'm very glad I was wrong, and I just underestimated the Armed Forces of Ukraine. My son was sleeping when my neighbours and I were already putting forward different versions of what was happening on the landing. The school called and said they would inform me when and how classes would be held. My child was already in the first grade. Surprisingly, my salary came the next day, although they usually never paid in advance. Financially, I met the war with 7,000 hryvnias. I was afraid to go to the district center with my child to the supermarket, so I left him with a neighbour. After buying some groceries, I realized that this money would not be enough for my son and me, so I went to a pawn shop, where I bought gold earrings. When I returned, I was not surprised by the crowd near the house. Many residents were already planning to leave the country on the second or third day of the war. Some did not care where to go, they just wanted to leave Ukraine. People who went to Moldova will already be determined according to the circumstances. We couldn't go anywhere, mainly because of our financial situation. I had a job for more than two months until the grain deal appeared. The most terrible day was at the beginning of March 2022, when two rockets flew to the military communications unit located directly in the village very early in the morning. At night, literally seven hours before the flight, more than a hundred of our soldiers and their families were taken from there to another place. One family remained in the military unit and went to spend the night with their friends in the village. And thank God!!! As it turned out later, two rockets hit the part, and thank God no one was injured. Then, a long battle was between the Russians and the escort bridge. This bridge was no longer used, but it was still bombed. Months passed, but the war did not end. We were anxiously waiting for what would happen in the winter. You don't have to be a soldier to understand that the intensity of fighting will decrease in autumn and winter. But we did not expect they would fight with children, old people, and those who did not go or could not leave. I still don't understand why blowing up power plants in autumn and winter was necessary, this left Ukrainians without light and heat!? They underestimated us! I was in [CITY1] during this period, and the whole city was humming with the sound of generators. I am sure that the Russians were making fun of us. But we survived it. Now, my son is already in the second grade, and he studies online. The elevator is working, and salaries are being paid. It remains only to wait for our quick victory. God protects Ukraine! And with God's help, we will soon win! Доброго вечора. 24 лютого я прокинулася о 5:40 ранку від звуку літака. Я працюю на прохідній на елеваторі на Одещині та завжди встаю рано, але в день початку війни у мене був вихідний. Живу за 10 км від місця роботи. Поруч із моїм селом є [МІСЦЕ] містечко. Раніше там була радянська військова частина зв'язку. У мене син [ІМʼЯ], йому на момент початку війни було 6 років. Чоловіка немає. Відразу ввімкнула телебачення і перевірила новини в телефоні та з жахом заціпеніла. Війна, а ворог це ядерна держава! Скажу чесно, я спочатку думала, що ми та два тижні не протримаємося, я дуже рада, що помилялася і недооцінила ЗСУ. Син спав, коли я з сусідами по сходовому майданчику вже висували різні версії того, що відбувається. Зателефонували зі школи та сказали, що поінформують, коли і як відбуватимуться заняття. Дитина була вже у першому класі. На мій подив наступного дня прийшла зарплата, хоча зазвичай ніколи не платили наперед. У фінансовому плані війну я зустріла із 7000 гривень. Я побоялася з дитиною їхати до райцентру до супермаркету та залишила його із сусідкою. Купивши трохи продуктів я зрозуміла, що цих грошей нам із сином не вистачить і пішла в ломбард, де й заклала золоті сережки. Повернувшись, я не здивувалася натовпу біля будинку. На другий-третій день війни багато мешканців вже збиралися їхати з країни. Деяким було все одно куди, аби лише з України виїхати. Бої люди, які поїхали до Молдови, а там уже визначаться за обставинами. Ми ж нікуди не могли виїхати, в основному через фінансове становище. Понад два місяці у мене було роботи, поки не з'явилася зернова угода. Найстрашніший день був на початку березня 2022 року, коли дуже рано вранці до військової частини зв'язку, що знаходиться безпосередньо в селі, прилетіло дві ракети. Вночі буквально за сім годин до прильоту звідти вивезли в інше місце понад сто наших солдатів із сім'ями. У військовій частині залишилася одна родина, та й та пішла ночувати до друзів у село. І слава Богу!!! У частину потрапило дві ракети, як згодом з'ясувалося, і Слава Богу ніхто не постраждав. Потім йшов довгий бій росіян із розвідним мостом. Цим мостом уже нічого не їхало, а його все одно бомбили. Місяці йшли, а війна не закінчувалася. Ми зі страхом очікували, що ж буде взимку. Не треба бути військовим, щоб розуміти, що восени та взимку інтенсивність боїв знизиться. Але ми не очікували, що воюватимуть з дітьми, старими, з тими хто не поїхав чи не зміг виїхати. Я досі не розумію навіщо треба було восени та взимку підривати електростанції та залишати Українців без світла та тепла!? Вони нас недооцінили! Я як то була в [МІСТО1] в цей період, так все місто гуло від звуку генераторів. Я впевнена, що росіяни потішалися над нами. Але ми це пережили. Нині мій син уже у другому класі. Навчаються онлайн. Елеватор працює, зарплату платять. Залишилося лише дочекатися нашої швидкої перемоги. Бог захищає Україну! І з Божою допомогою ми незабаром переможемо! Location 46.4825, 30.7233 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1587 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1587 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/822fa6ace84fd3dd716560e485b965f9.pdf?Expires=1782345600&Signature=RjkIgXS40y69s8Wu3BC%7ES1OFDXyXUarCOBDyVycGuOWav6qHgs2oX-A0tgjypVjlYYJzFp9vb-sE8YVVXRkTkbkm2anSLrQHZQ4-E6Ir8PydLnMr5i10m2R4T-ya70dyOpCN59oQ6oFZfKzhTuhc5blbnBxRIc1aeEvu5YlqChYgtmdpb6pPh5-lBkrZI6imnpdEHR7B5a0aUWINRzdwMOpECLURO4YiSXlHwXfnYkuNaqdm6J%7EK7zA2RRg5jM-trE52zlBRjSdZE-BqPU5jeO0ZrIcuCB4PXkAFBBLH1k6BxxU%7EvUCKrxFSHvwb0-LgApMRjJ6WkB%7EhlQ95%7E5ET2g__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 6ef9f16aaf3cf48d6d8ab229de1e468f Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 41-45 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Odesa region Одеська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-05-20 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни Good afternoon. Let me start by saying that I am Armenian by nationality, although I am a citizen of Ukraine. My father came to [CITY1] from Yerevan to study in 1972. Then, in [CITY1], he met my mother and got married. So, my father's name is Armenian, and my mother's name is Ukrainian. I studied at [CITY1] [UNIVERSITY] in the military department. My life turned out in such a way that my wife and I have four children, three boys and a girl. I am a "family man" and a pacifist by nature. I believe that most disputes can be resolved with words. But in 2014, after the events in Crimea and [CITY1], I began to revise my beliefs. My "neighbour" took part in my country. Huge questions for the then twice-tried government. How did it happen that the "party of regions" surrendered Crimea without firing a single shot!? We will find out when the time comes. My family and I live in the suburbs of [CITY1] ([CITY2], [CITY3]). I go to bed very late, at 2-3 in the morning. On February 23rd, somewhere closer to 2 in the morning, before going to bed, I decided to scroll through YouTube and Telegram. The telegram contained a lot of messages, photos, etc., about how the administration of various law enforcement agencies was burning some "papers," and there was smoke from this in the center of [CITY1]. But I did not attach importance to it. There were a lot of fakes in that period. Before turning off the computer, I opened YouTube, and the first thing that caught my eye was the broadcast of the Kremlin degenerate and fascist Solovyev scheduled for 6 in the morning. The name of the planned broadcast was something like "Liberation of Kyiv from the Nazis," I don't remember exactly. Naturally, I smiled and thought that this crazy Solovyev, as usual, "need? Let's repeat", "grandfathers fought”. Early in the morning on February 24th, my wife woke me up, shouting that the war had started, and at the same moment flew over our village destroyer. I immediately remembered yesterday's posts in the car and the planned broadcast of this schizophrenic on YouTube. Last year, I saw a video of battles in the Sumy, Chernihiv and Kharkiv regions. It seemed strange to me that part of the Kherson region was already in the hands of the enemy. War. Meanness. Who? Neighbour!? And what about the "fraternal people"!? There will be no punishment for bombing and killing "brotherly people"?????? For what? You may not like many things in other countries and states, but that does not mean that you have the right to harass, kill and take a part of that country for yourself! I immediately remembered the stories of his grandfathers and grandmothers about the war. I ran to the grocery store and bought the most necessary products. On the advice of the authorities, we gathered all the documents from television and waited. My numerous relatives from Armenia called and demanded to come or at least to send my wife and children. But my wife and old son refused to go without me. I, the father of four minor children, was released from Ukraine without any problems. But I decided that I would not leave [CITY1]. This is the city where I was born, studied, got married, and my wife gave birth to four beautiful children. I myself, without waiting for a summons, went to the territorial defence. I'll be honest; I wasn't on the front lines. And I am writing all this at the request of my wife. I am sure we will win soon. I will tell you even more; WE HAVE ALREADY WON!!! Glory to Ukraine! Glory to the SOLDIERS OF UKRAINE! Доброго дня. Почну з того, що я за національністю вірменин, хоч і є Громадянином України. Мій тато ще 1972 року приїхав до [МІСТО1] з Єревану вчитися. Потім в [МІСТО1] ж і познайомився з моєю мамою, одружився і... Так що за татом я вірменин, а по мамі українець. Під час навчання в [МІСТО1] [ІНСТИТУЦІЯ] у мене була військова кафедра. Життя склалося так, що у нас з дружиною чотири дитини, три хлопчики та дівчинка. Я за своєю натурою "сім'янин" і пацифіст. Я вірю, що більшість суперечок можна вирішити словами. Але у 2014 році, після подій у Криму та в [МІСТО1], я почав переглядати свої переконання. Мій "сусід" забрав частину моєї країни. Величезні питання до тогочасної, двічі судимої влади. Як так вийшло, що без жодного пострілу "партія регіонів" віддала Крим!? Прийде час, і ми дізнаємося. Я з сім'єю живемо в передмісті [МІСТО1] ([МІСТО2], [МІСТО3]). Я лягаю спати дуже пізно, о 2-3 годині ночі. 23 лютого, десь ближче до другої години ночі, перед тим як йти спати, я вирішив перегорнути ютуб і телеграм. У телеграмі було дуже багато повідомлень, фото тощо, про те, як управління різних силових структур спалюють якісь "папери", у центрі [МІСТО1] був дим від цього. Але я не надав цьому значення. У той період було дуже багато фейків. Перед тим, як вимкнути комп, я відкрив ютуб і перше, що впадало в очі був запланований на 6 ранку ефір кремлівського дегенерата та фашиста соловйова. Назва запланованого ефіру була на кшталт "Освобождение Киева от нацистов" вже точно не памʼятаю. Природно я усміхнувся і подумав, що цей шизанутий соловей, як завжди "треба? повторимо", "діди воювали"... Рано-вранці 24 лютого мене розбудила дружина, з криками, що почалася війна і в цей же момент над нашим селищем пролетів винищувач. Я відразу ж згадав учорашні пости у возі та запланований ефір цього шизофреніка у ютуб. У тг я побачив відео боїв у Сумській, Чернігівській та Харківській областях. Дивним мені здалося, що частина Херсонської області вже була у ворога. війна. Підлість. Хто? Сусід!? А як же "братній народ"!? За те, що бомбиш і вбиваєш "братній народ" покарання не буде?????? За що? Вам дуже багато чого може не подобається в інших країнах і державах, але це не означає, що ви маєте право напнути, вбити й забрати собі частину цієї країни! Відразу згадав розповіді своїх дідів та бабусь про війну. Бігом у продуктовий, купили найнеобхідніше з продуктів. За порадами влади з телебачення зібрали всі документи й чекали. Мої численні родичі з Вірменії дзвонили та вимагали приїхати чи хоча б дружину з дітьми відправити. Але дружина та старий син відмовилися без мене їхати. Мене, батька чотирьох неповнолітніх дітей випускали з України без проблем. Але я вирішив, що [МІСТО1] я не кину. Це місто, в якому я народився, навчався, одружився і дружина народила мені чотирьох прекрасних дітей. Я сам, не чекаючи повістки, пішов у тероборону. Скажу чесно, на передовій я не був. Та й пишу це все на прохання дружини). Я впевнений, що ми скоро переможемо. Скажу Вам більше, МИ ВЖЕ ПЕРЕМОГЛИ!!! Слава Україні! Слава ВОЇНАМ УКРАЇНИ! Location 46.4825, 30.7233 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1582 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1582 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/2bd29489d9a44d39584008dc90bf4a78.pdf?Expires=1782345600&Signature=th3S965RmpWH6TnKI1bqJz0DV7hzt5KHveRxS1JeqT1I8QaNZcAPpHh%7EBtusWnAwf%7EkTJd6o%7EzGxv7PVb5ZrYpUBlkFjros8kYP5BbLpknaQD11UdSVJyRLZe79gtNAZ-Ls0L8pUAhk3lt1uvHRH7uEh0fg61Ic96ByhcKyeMzJ87GcwilliZbCR4xd-s9kB9e9IAapt1zBfCM0A%7Et0cXK5u81Ax6mhiRX6e4%7Egoq8liocZBjIdjte-99sxmseLKvxPIt8MfPxKWYa1VGvazXZKseIUxSdX3w4ZRHqM0eXlddO5YU%7ElNBBMtLe0uRKEeHp8JTpvy4V6isbQ5L44seg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM e3806c07db1ad557d43ab902c6856731 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 36-40 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Poltava region Полтавська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-05-16 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни Hello. On the day the war started, I was working in the Czech Republic. I worked as a cook's assistant in a home for older people. Even before the war, since 2013, I traveled to Hungary and the Czech Republic to earn money. I have a large family: a husband, four children, a mother, and two brothers. All of them were in Ukraine at the beginning of the war. Naturally, there was shock and panic with huge crowds at the borders who wanted to leave Ukraine. I could not immediately return to my family; there was a contract, and I could not break it. I called my relatives many times a day to find out how they were. My old mother was horrified, and the children talked about explosions, "arrivals." Being three weeks outside of Ukraine, I probably suffered more than my family in Ukraine. Towards the end of March, I returned home. Both my brothers have been serving in the Armed Forces for two weeks. They didn't tell me so as not to worsen my already difficult moral state. My husband has a "white ticket" since he does not have one eye which is why he has not been taken away yet. The children have not gone to school since February 24th. My husband had no job, and his financial condition was generally poor as well. So, if I had violated the contract and returned home immediately, I would not have changed anything in particular, but at least I would have brought some money. Naturally, first of all, my mother and I bought the most necessary products. The children were not very scared; but there was still a long way to go. At the end of April, I began to suspect the war would not end quickly as we gave them a good fightback. In my opinion, the enemy did not even expect such resistance and was surprised. I decided to leave with my children. Thank God Europe fully supported us and allowed me to come to Prague with my children. No matter how hard we persuaded her, my mom did not want to go. The man began to collect the certificates and documents necessary for his disabled person of the third group to be released from the country. As a result, I left with my children in May, and my husband came in October. We were well-received in the Czech Republic. My husband and I got jobs and our children went to school. My eldest son even started working. My mother once visited us in Prague in January, but a week later, she asked us to return to Ukraine because our home is there, and my brothers and her sons serve there. I understand her. There are many Ukrainians in the Czech Republic; they are very friendly. We support each other and are waiting for our victory!! Today, remembering how my family survived the terrible period when there was no electricity and heating and at the same time they were bombed, I am sure that we will win. It's not bad in the Czech Republic, BUT it's always better at home; my mom and brothers are at home. We will wait for our victory and definitely return home to Ukraine! My two brothers are still at the front, bringing our victory closer. I am very worried about them and I help them as much as I can. Each of us is going through a war in our own way. Sometimes, those who are not in Ukraine feel more anxious. Only victory! Glory to Ukraine! Вітаю. У день початку війни я була на заробітках у Чехії. Працювала помічником кухаря у будинку для літніх людей. Я і до війни з 2013 року їздила на заробітки до Угорщини та Чехії. У мене велика сім'я, чоловік, чотири дитини, мама, два брати. Усі вони були в Україні на початку війни. Природно шок та паніка. Величезні натовпи на кордонах, які бажають залишити Україну. Я не змогла одразу повернутись до сім'ї, був контракт і не могла його порушити. Я багато разів на день дзвонила рідним, дізнавалася як вони. Старенька мати була з жахом, діти розповідали про вибухи, "прильоти". Напевно, я, перебуваючи три тижні за межами України, більше постраждала, ніж моя сім'я в Україні. Ближче до кінця березня я повернулася додому. Обидва мої брати вже два тижні, як служили в ЗСУ. Мені не говорили, щоб не погіршити мій і так не простий моральний стан. У чоловіка "білий квиток" немає одного ока, його поки не забирали. Діти до школи не ходили із 24 лютого. Роботи у чоловіка не було і взагалі матеріальний стан був поганий. Тож, якби я порушивши контракт, одразу б повернулася додому, то особливо нічого не змінила б, а так хоч трохи грошей привезла. Природно насамперед я з мамою накупили найнеобхідніших продуктів. Діти не були сильно налякані, все ще попереду. Наприкінці квітня я почала підозрювати, що війна швидко не закінчиться, ми дали їм гарну відсіч. На мою думку, ворог навіть сам не очікував такого опору і був здивований. Я вирішила виїхати із дітьми. Дякувати Богу, що Європа повністю нас підтримувала і мені дозволили з дітьми приїхати до Праги. Мама не захотіла їхати, як би сильно ми її не вмовляли. Чоловік почав збирати довідки та документи, необхідні для того, щоб його інваліда третьої групи випустили з країни. У результаті я з дітьми поїхали у травні, а чоловік приїхав у жовтні. У Чехії нас добре прийняли, мене та чоловіка влаштували на роботу, дітей до школи, а старший син навіть почав працювати. Мама в січні якось приїхала до нас до Праги, але через тиждень попросилася назад в Україну, там наш дім, там служать мої брати, її сини. Я її розумію. У Чехії багато українців, дуже дружні, підтримуємо один одного і чекаємо на нашу перемогу!! На сьогодні, згадуючи, як мої рідні пережили жахливий період, коли не було електрики та опалення і при цьому їх ще й бомбили, я впевнена, що ми переможемо. У Чехії непогано, АЛЕ вдома завжди краще, вдома мама, брати. Ми дочекаємося нашої перемоги, і обов'язково повернемося додому, в Україну! Мої обидва брати досі на фронті наближають нашу перемогу. Я дуже за них переживаю та допомагаю чим можу. Кожен із нас переживає війну за своїм. Іноді ті, хто не в Україні, відчувають більше переживань. Тільки перемога! Слава Україні! Location 49.5883, 34.5514 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1579 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1579 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/36855d53e0ec62b73676ad96bfd64e8b.pdf?Expires=1782345600&Signature=JyB0vlRqCTzjhK19RJlBHLuRBdNsX36bK0R0FxP6pKk7UqY7hJFtH67Lf0EKwMFHn85Cvvk15jFyix01nakOSk2kfGCrsBHgNlrbU6BwSTZSqqWhypnLyofSMt8aSOkq2taXBEqriN76tlyaP923VFGYjOS5CB-f5z8pnCjADd7AomG0uMLKtydE-AzE0EFZTArGeoWYiDS4sK-PSZwKJ9ZhTm86FZkfxP38%7Et6eZSnPACYrBSQvE0yeW2x54yyaWOGoG198OBWIRw7WeisF%7EFDVtmRYRRWOdpp2GqtNp46yGc0l7moc-g4Zx85ARbI5OIvbqCviJm-LoGuAo9qxqg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 18741d79ced4417d58448bcf92030ee3 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-05-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни Good afternoon. In no fantasy or fiction could I have imagined what has been happening for a year now, that Ukraine would be attacked, and by whom? The one who constantly assured me of friendship and support, the so-called "big brother"! This is VILENESS!!! I would rather accept it if Moldova or Poland attacked us. I met the war, like all Ukrainians, at home. My younger brother (8 years old) woke me up, shouting, "[NAME1], get up; the war has started". I thought the kid was playing a joke, but after I saw my mother crying and talking to my father on the phone, I realized something had happened. But still, I couldn't understand and accept that Russia had attacked us and that right now, battles were going on almost along the entire border. After I looked at the telegrams in the morning, I was so shocked! Just yesterday, the country was busy with its everyday affairs, schools, institutes, work, the supermarket, etc. and in an instant, everything stopped. What do you do? After talking to my father, my mother sent me to the store first. There was already a massive queue at the supermarket next door. When I finally got inside, I was surprised to see people I had known for a long time buying things in quantities they would never have bought before. At the same time, almost no one noticed each other; everyone was busy with themselves. When I came home, I saw my mother translating some documents. She told me to bring my brother and me our backpacks to start packing. With each update of the channels in the telegram, I was terrified, and at the same time, it seemed to me that this was not happening in reality. One of the scariest periods was in March. My dad was already in the territorial defence. We did not even know where he was. The enemy seemed to advance rapidly, seizing our land and killing my people. I will remember for the rest of my life the terrible screech of rockets over the [CITY1] River, the flash as if night turned into day, and then the sound of an explosion. My brother was most afraid of the sound of the explosion. [CITY1] is lucky and unlucky to have so many factories so nearby. My mother cried many times when she read the news about [CITY2]. She thought that it would be the same with us as with [CITY3]. But we were spared, although our region was still hit hard. The times when I managed to contact my dad, he ended the conversation by saying that we would definitely win! I believe my father! The second moment of despair was when the orcs started hitting our electricity. We're adults, but an 8-year-old child has been away from school for two years. Only the first few months were because of COVID and then it was because of the war. And now there's no remote control because there's no electricity and therefore no communication. I used to go to the "Point of Unbreakability" to charge my laptop and phones, to get my brother's homework via Viber, etc. ...but so did many of my compatriots. The only thing that kept us in line was that my dad was alive, healthy and fighting the enemy, which he does to this day. Today, my dad serves and drives out evil spirits from our country, my mom works as a 3-in-3 dispatcher, my brother is finishing the second grade remotely, and I study part-time at [CITY1] Polytechnic. After our victory, I plan to go full-time. Glory to Ukraine!!! Доброго дня. У жодному фентезі чи фантастиці не зміг би уявити те, що відбувається вже рік, те, що на Україну нападуть і хто!? Той, хто постійно запевняв у дружбі та підтримці, так званий "старший брат"!? ПІДЛІСТЬ!!! Я б швидше прийняв, якби на нас напала Молдова чи Польща. (Жарт) Війну зустрів, як і всі Українці, вдома. Розбудив молодший брат (8 років), з криками "[ІМʼЯ], вставай, війна почалася". Я думав малий приколюється, але після того, як побачив заплакану матір, що розмовляла по телефону з татом, я зрозумів, що щось трапилося. Але все одно, я не міг зрозуміти й прийняти, що росія на нас напала і прямо зараз точаться бої майже по всьому кордону. Після того, як я спросоння подивився телеграм, я був у такому шоці! Буквально вчора вся країна була зайнята своїми побутовими справами, школи, інститути, робота, сходити до супермаркету тощо. І в одну мить все зупинилося. Що робити!? Мама, після розмови з батьком, насамперед відправила мене до магазину. У супермаркеті по сусідству вже була величезна черга. Коли ж я нарешті потрапив усередину, я був здивований, коли люди, яких я давно знаю, купували те й у таких кількостях, що ніколи раніше не купили б. При цьому майже ніхто не помічав один одного, всі були зайняті лише собою. Прийшовши додому я побачив як мама перекладає якісь документи. Вона сказала мені принести мої з братом рюкзаки й почала складати речі. З кожним оновленням каналів в телеграмі я жахався й одночасно мені здавалося, що це не відбувається в реальності. Один із найстрашніших періодів був у березні. Папа вже був у теробороні. Ми навіть до ладу не знали де він знаходиться. Ворог, здавалося б, швидко просувався, захоплював нашу землю і вбивав мій народ. Я на все життя запам'ятаю страшний вереск ракет над [МІСТО1] і спалах, начебто ніч перетворилася на день, а потім звук вибуху. Брат найбільше боявся звуку вибуху. [МІСТО1] пощастило й одночасно не пощастило перебувати поряд мати стільки заводів тощо. Мама багато разів плакала, читаючи новини про [МІСТО2]. Вона думала, що з нами буде так само як і з [МІСТО3]. Але нас минула чаша ця, хоча нашій області дуже сильно дісталося. Ті рази, коли вдавалося зв'язатися з татом, він закінчував розмову тим, що ми обов'язково переможемо! Я вірю своєму батькові! Другий момент відчаю був, коли орки почали бити по нашій електриці. Ми то дорослі, але 8-річна дитина і так за два роки, проходив до школи всього кілька місяців, спочатку ковід, а потім війна. А тепер ще й немає дистанційки, бо немає світла та відповідно зв'язку. Я ходив у "Пункт незламності" щоб зарядити ноут і телефони, по вайберу отримати домашнє завдання брата і т.п.. ...проте як і дуже багато моїх співвітчизників. Єдине, що тримало нас у "строю", це те, що тато був живий, здоровий і бив ворога, що робить і до цього дня. На сьогодні тато служить і виганяє нечисть з нашої країни, мама працює 3 через 3 диспетчером, брат закінчує другий клас дистанційно, а я навчаюсь заочно у [ІНСТИТУЦІЯ]. Планую після нашої перемоги перейти на стаціонар. Слава Україні!!! Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1575 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1575 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/ce13c7b235a347f66da84adc1c098763.pdf?Expires=1782345600&Signature=ZK4bq1uXL61kMhOuG0bQ-xwfmNV3gVgqXMzzoWKSuVC401n94TzO-eTZyPW6LOq1JqRCdxj1H01XcuoMMI1b4pfMDiZvCShzZeB6OQV1dA58AFz14%7Emaay3EnZNlq%7EQPbCHy-Pa67iAXdCunO48-eKjDkyS%7EFkXuMCK3lTnVuGHzGjdSbGsV3dGHBCSXV87EnpeuJ6NypDm1wzhkPVOZ5GjKAvEfuOLyXHIiiHtL2Xn2AML-2X0Jrxdw9-2pY7tOWKMbFbuThTQES3ArJT8gzkr7NCm2p3zSCBPcjm0zbJkq68Xp6x4H4lJPDxRQP8kucaBjDobZt0Rm-SYV9npVEQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM a5630cdb28af745689c526b80a051d1c Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 41-45 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Odesa region Одеська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-04-16 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни Good evening. I am a mother of three children. I was born and lived in the Odesa region. Before the war, I worked in a supermarket and could provide for my children at least minimally and stably. It so happened that I brought them up alone. Then the war started. To be honest, we didn't believe it at first and couldn't even imagine that those were enemy missiles, not our planes. The realization of the war came in 2-3 days. And then we hoped for quick negotiations and peace, but... there was a controlled panic after seeing videos from other regions in the first days, but when it "started" in our region... At first, we were afraid of an amphibious assault from the sea, and thank God it didn't happen. Then there were thoughts that the Odesa region might not be bombed because it is a historically expensive city, a pearl by the sea. But the degree of violence began to go off the scale, and I was shocked by the weapons used!!! Missiles, aircraft, warships... we had only seen this in the cinema. In early March, it became clear that there were problems with the work. Our bosses hinted that we should "hold on to our jobs" and added working hours, including them in the same salary. There was no way out; we had to keep working and had a family to feed. The turning point came when an enemy aircraft launched two missile strikes at a facility 500 metres from our house. When I heard the sound of the aircraft, I suddenly remembered that the sky was closed and somehow covered my youngest son automatically. After the flash, the window panes and the window frame flew out. I carefully removed the debris from my child's face and ran into the corridor. The plane flew away towards the sea. My eldest son said that it was he who flew to the second sunset. I barely had time to bring my daughter into the corridor when the second explosion occurred. My eldest and I did not make it. We were thrown a bit and fell to the floor... I somehow put the children to bed and waited until the morning Problems with work immediately began. Several girls were fired, and their duties were distributed among the rest of us. The aid started to be paid with long delays, and even that began to look like a mockery due to the rapid rise in prices and the rise in the dollar, to which everything is pegged. We switched to pasta and rice, as they were the most affordable for us. I understand that many people lost their homes and their lives! Then came the period of the ill-fated bridge. It was hit twice a week with rockets, and we lived next to it. I buried my father in March during the war. Our children grew up early! My eldest son and daughter helped me with everything I needed. They looked after their younger brother, cleaned, and cooked. Then came the drones and the worst thing was the power cuts due to enemy strikes. I have three schoolchildren. And while the older ones are learning the curriculum remotely, the younger one is in the second grade and not learning, it's just a nightmare. I have thought many times about leaving Ukraine, but I have nowhere to go with three children, and most importantly, I have no reason to. I need money for that. Otherwise, like almost all Ukrainians, we endure and hope for the Armed Forces' victory!!! Everything will be Ukraine! Добрий вечір. Я мати трьох дітей. Народилася та проживаю в Одеській області. До війни я працювала в супермаркеті й хоч мінімально та стабільно могла забезпечити дітей. Так склалося, що я виховую їх сама. Почалась війна. Чесно кажучи, ми відразу не повірили та навіть не могли уявити собі, що це ворожі ракети, а не наші літаки. Усвідомлення війни прийшло через 2-3 дні. І то ми сподівалися на швидкі переговори та мир, але... У перші дні почалася контрольована паніка побачивши відеороликів з інших областей, але коли "почалося" у нас .... Спочатку ми боялися десанту з моря, і Слава Богу не сталося. Потім проскакували думки, що Одеську область може не бомбитимуть, оскільки історично дороге місто, Перлина біля моря. Але ступінь насильства стала зашкалювати і я була в шоці від озброєння, що застосовується!!! Ракети, авіація, військові кораблі... таке ми бачили лише у кіно. На початку березня стало зрозуміло, що намічаються проблеми з роботою. Нам начальство натякнуло, що "тримайтеся за робоче місце" і почало додавати робочий годинник, включивши їх у ту ж зарплату. Виходу немає, довелося продовжити працювати, треба годувати сім'ю. Переломний момент настав, коли ворожий літак завдав два ракетні удари по об'єкту в 500 м від нашого дому. Почувши звук літака, я раптом згадала, що у нас "небо закрите" і якось на автоматі накрила молодшого сина. Після спалаху вилетіли шибки та рама вікна. Я обережно прибрала уламки з обличчя дитини й побігла в коридор. Літак відлетів у бік моря. Старший син сказав, що це він полетів на другий захід. Я ледве встигла завести в коридор доньку , як пролунав другий вибух. Ми зі старшим не встигли. Нас трохи підкинуло, і ми впали на підлогу. . Я якось вкладала дітей, а сама чекала до ранку. З роботою одразу почалися проблеми. Звільнили кілька дівчаток, а їхні обов'язки розподілили між рештою. Допомогу почали виплачувати з великими затримками, та й та стала виглядати знущанням, через стрімке зростання цін і зростання курсу долара, до курсу якого все прив'язано. Ми перейшли на макарони та рис, вони були найдоступнішими для нас. Я розумію, що багато хто втратив вдома і життя! Потім настав період злощасного мосту. Щотижня по два рази по ньому били ракетами, а ми поряд живемо. Батька я поховала у березні під час війни. Наші діти подорослішали завчасно! Мої старший син та дочка допомагали мені з усім, що потрібно. Дивилися за молодшим братом, прибирали, готували їсти. Потім пішли безпілотники, і що найгірше, це відключення світла через удари ворога. Бо маю трьох школярів. І якщо старші засвоюють навчальну програму з дистанційки, то молодший у другому класі й це просто жах, а не навчання. Я багато разів думала про те, щоб виїхати з України, але мені з трьома дітьми нікуди, та й найголовніше нема за що, потрібні гроші для цього. А в іншому, як майже у всіх українців – терпимо і сподіваємось на перемогу ЗСУ!!! Все буде Україна! Location 46.4825, 30.7233 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1570 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1570 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/fcc2a8f7fab2db278052c3e8f30292ec.pdf?Expires=1782345600&Signature=FgyQOGfLbdh3jGWp6jgVxpbtBjFc-bk%7EolWVSlaIqHG%7E0ILqHwCFxV86JTav0F-bZMhiYAks9BbRw85HlnvFEiWOvKK2d-X6fT4bM6%7EQdf8XK2gTWD6Zzh0JjSt1aVfDqqBNuhy-EuXt-KYZffYMqEHfyMLx%7Ew2h5e%7EmpRHwShyrOHnhCoh73j-yU0GY8Wjxbc%7EmyJRshMlHEZdah4neDI3m0p9cKxkSkeOxSk%7EpFZVAAAHrXfrOpm2uhI2cWiGYpmkNYW5JDswXardU-a27OZkF2UHMFkFoadyTNncPmz4bl85KnWwvlo8kfpwHd%7EEaoQ3NSSipMKxUUy3IyZEi9w__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 43b2d566064abc7c886c4b9743f16a27 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-04-03 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни On February 24 at night, I was awake. First, I heard the sounds of our fighter jets taking off from the military airfield about 3 km from my house; then I heard a sound like a fighter jet again, and then explosions. I went to wake my grandmother and call my uncle, who is serving there on a contract. Later, I was walking with a friend, and we were 2 km from the oil depot and heard a missile flying overhead and hitting the oil depot. My father serves in the Armed Forces of Ukraine in the [BRIGADE]. My father came under rocket fire: they got on a bus when they had to retreat. It hit them, and my father was thrown out of the bus; he was lying with a piece of shrapnel in his head for 2 days. No one wanted to pull it out, so he decided to do it himself. And since the summer, my father has been in hospital because he has big problems with his back. My father does not allow me to join the Armed Forces of Ukraine because I am still young and hot, and people like me are easily recruited; for example, in Bakhmut, I do not mind going to Bakhmut and taking revenge for all the people, children who suffered at the hands of the occupiers, they awakened me like a beast. I am ready to kill 200 occupants with my bare hands, no weapons, and so on... I also have good friends and acquaintances who serve in the Azov Army, and I am very proud of their deeds and exploits. In general, I have long wanted to join the Armed Forces, and after February 24, I want to drive out evil spirits from here even more, as our Cossacks did). I believe there is no such nation as "Russia"; generally, it is bio-waste in our world. And it is time to eliminate this bio-waste. Putin is a devil's doll who became bored in the last years of his life and decided to indulge like a little child, not with plastic soldiers, but with his people who bend to Putin like those slaves whose word and life are not valued by anyone. Glory to Ukraine!!! 24 лютого в ночі я не спав, спочатку почув звуки наших винищувачів, які вилітали з військового аеродрому, він знаходиться приблизно 3 км від мого дому, потім почув знову звук схожий на винищувач, а потім вибухи, пішов будити бабусю і дзвонити до свого дядька, який там служить на контракті. Пізніше гуляв з другом і ми були 2 км від нафтобази й чули як над нами летіла ракета і влучила в нафтобазу. Мій батько служить в лавах ЗСУ в [БРИГАДА], батько потрапив під ракетний обстріл і коли вони мали відступити сіли в автобус і влучило в них і батька викинуло з автобуса, 2 доби пролежав з уламком в голові. Ніхто не хотів витягувати, то він рішив сам витягнути. І десь з літа батько ще досі перебуває в госпіталі оскільки виникли великі проблеми зі спиною. Мене батько не пускає в лави ЗСУ оскільки я ще молодий гарячий і таких як я спокійно беруть на 0, наприклад в Бахмут, я сам то не проти піти в Бахмут і помститись за всіх людей, дітей які постраждали від рук окупантів, вони в мені розбудили наче звіра. Я готовий голими руками без зброї просто з окупанта зробити 200 і тощо … Ще в мене є хороші друзі та знайомі які служать АЗОВІ та дуже горджусь їхніми вчинками та подвигами, взагалі я давно хочу в лави ЗСУ, а після 24 лютого ще більше хочу, щоб виганяти звідси нечисть як робили наші козаки). Я рахую що такої нації як ₚосія не існує і, взагалі, це біосміття в нашому світі й час ліквідувати це біосміття, а Путін це взагалі лялька диявола якій стало нудно в останні роки свого життя і рішила побалуватись як маленька дитинка тільки не пластмасовими солдатиками, а своїми людьми які прогинаються під Путіна як ті раби яких ніхто не цінує їхнє слово та життя. Слава Україні!!! Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1565 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1565 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/b2b6b7bcbdbf7bacf0634cea6e80f907.pdf?Expires=1782345600&Signature=L-aA3IqoGdZ5cpNttdo7u3vFP5vKcTky8Wy5qtnyHiXZDzTOkfY0Toce0hcQSxK6JxYhA0BwFAuVLoTUIWqED8IaKDDYWw-Cb6tP035-MjHAz3H6aMV0QzhYDHtQ3LjBHdQ3cf2b9oM6scXvQVWDeP3qikoe6YZAqaq9Ru5aU5FEOQLBvH-If6AlOKSJ1slj7yb0rZGQatQCaBue6oQa2mHTszTc0lYP-0AOCETOY0VyI6SBlMwRpkYqeK0GL13m09Q7450eXFHXaze2DjTRhbtZWnDF4f7cvsnnvxKLPXbLLJNV6DcBUvbH5RAc69ZOpzeZCg9ZgP0uhWeeBkQBHA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM a9fdbf84461b73cbc8d3383392c6b3c2 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-04-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни It all started with me after an MMA training session. On 23 February, in the evening after training, I was walking home and came across the news: the signing of a well-known document by the President of Russia. I realized that I would not stay away, so through my friends, I signed up for the [PUBLIC FORMATION] Volyn region after the military commissariat told me that they would call me. During my stay in the public formation, I patrolled the streets of my native [city] during the curfew. Later, through the same friends, I joined the ranks of the [BRIGADE] from that moment, my combat training began. After a while, we went as a group to replace our comrades-in-arms at positions near the Belarusian border, and there, I got used to the usual routine of soldiers. I didn't feel any discomfort living in a dugout, and I consider the experience I gained then to be significant. У мене почалось все з після тренування з ММА. 23 лютого ввечері після тренування я йшов додому і натрапив на новини, підписання відомого документу президента росії, я зрозумів що осторонь точно не залишусь , через знайомих записався до [ГРОМАДСЬКЕ ФОРМУВАННЯ] Волинь ,після того, як у військкоматі мені сказали що ЗАТЕЛЕФОНУЮТЬ , за час перебування у ГФ патрулював вулиці рідного [МІСТО] у комендантську годину. Пізніше через тих самих знайомих потрапив до лав бійців [БРИГАДА], і від цього моменту почалась моя бойова підготовка , через певний час поїхали групою замінити бойових товаришів на позиціях біля Білоруського кордону й уже там я звикав до звичайних буднів бійців. Жити у бліндажі дискомфорту не відчував, досвід отриманий тоді рахую дуже важливим. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1564 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1564 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/3ea1b3420923d5a192090f1176b27e0e.pdf?Expires=1782345600&Signature=DbDnv-ovsPiJt57nkFWMCGemr7VIVU8GWIElTNq2%7El05tKDKzcl6i7E7rGjLBtc99zE3fIBVaVp76v7yw6DoGH6ntUMMQKK9pC22DmK%7EhX7N4jFXVgGGX8IDtTFO8iD-mfMEckYIQ3Vuo%7E7ZKLLVqEIxS66CF9N32uzx5qdZG0FRVIZlt5%7Etjry5%7Ek0FJoCPftxQgf%7EfwUQy6ySO8li%7EsbMkH%7EpQpkpzHUulF9gZmouDlUixyMLPavufrh12kCc2FKKa%7EwR-spzHZAcvl9CeA-VtVyRypxZCBJG8x84TetJPR1GOEqdyivfDA68KW51O%7EuKvFvy8Ry%7E2LNdY4R8dew__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 20ca3a5c5d48cba1c64aff75b78d2b01 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kherson region Херсонська область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-28 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни War... Every modern boy or girl can tell about it based on historical facts alone. But is one story enough to convey all the horror experienced by the same sixteen- and seventeen-year-old boys who found themselves at the front? Watching today's youth, one wonders how frivolous we are about life! Nowadays, in a time of peace, there is no need to think about what you will eat tomorrow or where you will sleep. Everything is around us; we live a full life. But to imagine at least one of us in the shoes of those boys who went to die at the age of seventeen, who did not know what awaited them there, at the front. They did not think about it because they would defend their homeland. How many young lives were lost? How many fates were ruined? They returned from the war not only crippled, broken not only physically but most of all mentally, or they did not return at all. You ask yourself: did people like Hitler have the right to take people's lives? Who gave them this right? After all, these people also had children, wives, and mothers who gave birth to them! Of course, my attitude to the situation in the East is negative because every day, someone lays down their body and soul for a free Ukraine. I could never have imagined that in the 21st century, I would witness such violence. Russians are not our brotherly people at all! Russia is not a brotherly country! How can anyone say such things? Ukrainian national consciousness has always been under pressure; remember the tsarist Russia or the USSR period. Of course, a ceasefire agreement must be reached at the highest level. This should be done by the head of state, the Supreme Commander-in-Chief. "Peace is above all" is the idea that should guide negotiations with the opposite side of an armed conflict. The primary human need is security. Without security, normal existence is impossible. Thus, the absence of peace means the absence of a future. Due to the war in the East, many Ukrainians were forced to change their place of residence. Fleeing the war, they moved to a peaceful territory controlled by Ukraine. Now, not all of these people are happy with their current situation. They lost their small homeland, their homes, jobs, and usual living conditions. Especially true Ukrainians were treated as "cattle" and were subjected to attempts to break and suppress them. How can a fraternal people do this? And today, they continue to "love" us, as they did before, holding us in their firm, "friendly and brotherly" arms. Therefore, I sincerely hope in my heart that all these bloody events will end soon. But my mind says otherwise. God forbid anyone to have such a "neighbour," let alone a brother! GLORY TO UKRAINE!!! Війна… Кожен сучасний юнак або дівчина можуть про неї розповісти, ґрунтуючись лише на історичних фактах. Але чи досить однієї історії, щоб передати весь той жах, що випробовували такі ж шістнадцяти, сімнадцятилітні хлопці, що опинилися на фронті? Спостерігаючи за сучасною молоддю, замислюєшся, як же все-таки легковажно ми ставимося до життя! У наш час, мирний час, не треба замислюватися про те, що ти завтра будеш їсти, де спати. Навколо все є, ми живемо повноцінним життям. А от уявити хоча б одного з нас на місці тих хлопців, які в сімнадцять років ішли вмирати, які не знали, що їх чекає там, на фронті. Вони не замислювалися про це, тому що йшли захищати Батьківщину. Скільки молодих життів було загублено, скільки доль зіпсовано! З війни верталися або каліками, людьми, зломленими не тільки фізично, але найбільше душевно, або не верталися взагалі. Ставиш собі питання: чи мали право такі як Гітлер віднімати в людей життя? Хто давав їм таке право? Адже в цих людей теж були діти, дружини, матері, що народили їх на світло! Звичайно, що моє ставлення до ситуації на сході є негативним, оскільки кожного дня хтось покладає свою душу й тіло за вільну Україну. Раніше ніколи не міг подумати, що в 21 столітті стану свідком подібного насилля. Росіяни — зовсім не братній нам народ! Росія — не братня країна! Як можна взагалі таке говорити? На українську національну самосвідомість завжди чинився тиск, згадаймо і період царської Росії чи СРСР. Звісно, домовленість про припинення вогню має бути досягнуто на найвищому рівні. Це має зробити голова держави, який є Верховним Головнокомандувачем. «Мир понад усе», – ось якою думкою треба керуватися під час перемовин з протилежною стороною збройного конфлікту. Потреба у безпеці — першорядна потреба людини. Якщо її немає, то немає й умов для нормального існування. Таким чином, відсутність миру — це відсутність майбутнього. Через війну на сході чимало українців змушені були змінити місце проживання. Рятуючись від війни, вони переїхали на мирну територію, що підконтрольна Україні. Зараз не всі ці люди задоволені своїм теперішнім становищем. Втративши малу батьківщину, вони втратили житло, роботу та звичні умови життя.Особливо за «бидло» тримали справжніх українців, яких намагалися зламати й придушити. Хіба братній народ може так чинити? І в сучасності вони продовжують нас «любити», як і колись, затискаючи в своїх міцних, «дружніх і братерських» обіймах. Тому щиро в серці сподіваюсь, що всі ці криваві події скоро закінчаться. Проте розум каже протилежне. Не дай Боже нікому такого «сусіда», а брата — тим більше! СЛАВА УКРАЇНІ!!! Location 46.6354, 32.6169 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1558 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1558 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/c40cf79f600810aa82d6c82269687345.pdf?Expires=1782345600&Signature=qwW%7E%7EfZhNLrZw86hVAT7b4VmrLObi0tJ5j6DlhhG7t6gvWpOiBhtvJY7Imo4h2SxMOeGBKTBbx-M5ow20zR%7Ebd0b4lRy0Y04bFOlpuPdnowJ1w2KtUT3xYl3jhXdSn%7EJT8qBQumDkRr-lFTEcrY%7EeNJfwvuz%7E5vK8TdIy9NNEFDTiWPo3sc4UWo5PDnGb5Y%7E8oUy9ZzEo3WX0L6N7J-h6Hj6xvie5A-AK1j4Eq6ZeQnWREez8FcPAvon9-JuFwMTHpwRyVKPcUxM7aXrQL8ZKS2W5x-ek87wSYwoXw%7E3FDMzLfzmzYwcfmuSQ1nNnJwKLVgfUgqYq57N17F-xzkTeQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM ffadaaf738e1c67bf417810e7dde136b Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kyiv region Київська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-28 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни This war has left a huge mark on the soul of every Ukrainian, and I am no exception. For more than a year now, I have been hearing sirens every day and have to go down to the bomb shelter with an eternal, overwhelming sense of fear. At the moment, I can say with certainty that my mental state is very depressed. My emotions change between anxiety, fear, horror, pain and worry. I can't sit still and watch some funny TV program, ignoring the siren. After all, when you have seen the explosion, heard how large and dangerous it is, sitting and laughing is a ridiculous decision. I feel fear. Every day my feelings change regarding the situation in Ukraine. I want to say that when I found out that the Crimean bridge was on fire, I was very happy and my mood was great all day. I think it will be over soon. I love my Ukraine. Ця війна залишила в душі кожного українця величезний слід, та я не є винятком. Вже більше, аніж рік, я кожен день чую сирени та змушена спускатися в бомбосховище з вічним неподоланним відчуттям страху. На сьогоднішній момент я можу з певністю сказати, що мій психічний стан дуже пригнічений. Мої емоції змінюються між тривогою, страхом, жахом, болем та переживаннями. Я не можу спокійно сидіти на місці та дивитись якусь веселу телепередачу, ігноруючи сирену. Адже, коли ти бачив вибух, чуючи наскільки це масштабно та небезпечно, сидіти та сміятись – безглузде рішення. Я відчуваю страх. З кожним днем мої почуття змінюються, стосовно ситуації в Україні. Хочу сказати, коли я дізналася, що кримський міст горить, я була дуже щаслива та мій настрій був чудовий увесь день. Я гадаю, що це швидко закінчиться. Я люблю свою Україну. Location 50.4501, 30.5234 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1557 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1557 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/ed35a9b15f3079a5475e20d275c02136.pdf?Expires=1782345600&Signature=Z52wBH7kBWjoIoKWxHqccQu0m16OvR7wms5f%7E3DrJUSYaVLeBE4I-FrYqCzjjbcUfV563TAiMb8uDTENjriN6DlPPtHexDQ3VgJXYDwb4VImrUEaM065G341vsHkQfBRZJPhvJjnYkwNzePsQLwB65RdqvschacVxWksfP4wP6N3qlwxt5wgVb8x5PcSlh5RRptfK40BqFWkFx2h5yHEKvw8mMZ%7EEKl55Laaw-ibpbBUFd2AwIQ9m-VbOly7XRHEgY6oQbjYyfYRRPc5S02Bs9UfZFXB5FwmIvU%7EU7ZXU4CbIB8A0N0uYqHWFeZ6xH%7Eg-pxpAqMiAx6IVp0Zw-gFyg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 4b9108fff2c3deb47a820e3379fe3573 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/df5262469a05e5acfa192a9cd0ccc239.mp3?Expires=1782345600&Signature=rtgd%7Eax8k9pwzPLlo%7EqafMn2FGg4o3FdhpPSWl3a--BcvC4X-7vSWhexj3xvUiMFA6DX5D84MdqLhjvE5tfbfvjwI5GRx%7EOcpijF2N0B9sPf20waVjnVZnOeFaSYx9MAXXzW%7E7AT8N8c3hOs7b7UAhzBaTM0Yb1yFnNRwPePxA5hCp1IYZXxziVyjJxwwiC%7EAgGLicmaj7xKneiDk4Qr09pODbDnFAkbe4vdcaqaQ9nT9okfwOptRBxm%7EW-G-EED27ERU7u3zB%7Ezu9RDQEKeH4MHbVmODufPJzcQTPwgC4OM%7Eof7HtwZJ%7EQyITd%7ELScDhPYAAl-mYU8KeZ5iBdVbQg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 662e2e16ca0b68e8d681af01fd84ab79 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/cd6076722cd2fd8d840d957445feea95.mp3?Expires=1782345600&Signature=bjWgXh5-SWvWkL-KI-38Wtkm0IH5UKEESNiADHYkmGA9Ha6GG7zge1nTA-mH3RHtFRqOtN1P17K9SooiGbG1vF6ZW2nV41O968X2F%7EHZ0hM-z6ylVqjRDKfuxFjkBSSrUC0ni2EZ85WaDM-fzUn98E%7E8L79Ozz-spjPLXriOcon5nrtpHghtZ%7EzQ6oEOEn0uvVJ4K%7En5SSZzgeBHMPGXTUeOZqyahIagyOpXClo%7E6hh%7EJ%7EN-DEhVHgh7Gf-gmT0qEypRB-RaKUCnjmpQpAkEMTkrCxzYTO2ZbKeQOK06Ov5zR8q5DKj0lX6a8gjaCMGEF6AvE3Rb2mazUKCb32UqFQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM b216499383d5dd3eb3fd23d6e341a294 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Lviv region Львівська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-18 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни Me and War: My Experience of Living Through War My emotions and thoughts at the beginning of the war: War...so much pain, fear and regret is contained in this short word. I remember when I was little, I asked my mother what war is, and she replied: "God forbid, child, that you ever know what it is”. However, many years later, I felt the traces of this terrible word on myself. On the morning of February 24th, 2022, I was sleeping peacefully when I heard my mother's excited voice: “[NAME1], get up. The war has begun...". At first, I did not fully understand what was happening until I went to social networks and read the news. I couldn't think about anything else all day long. At times, I felt anxious; my fingers even trembled. I was overcome with fear, sadness, and despair. I did not know where the children were going. I was afraid of every siren, and at night I even went to sleep in my mother's bed because it was important for me to feel the support of someone from my family. How I managed: Only my convictions helped me cope with my experiences. I believed that everything will be fine and this horror will end very soon. Over time, everyone, including me, began to get used to air alarms and ignore them. However, there was an incident after which I became more responsive towards them. It was June 14, 2022. On this day, I witnessed an explosion in my hometown of [CITY]. Then I heard a deafening sound outside and saw it with my own eyes. The explosion was very loud and the smoke seemed so close that my panic knew no bounds. Fortunately, it later turned out that it was an enemy missile shot down. However, many buildings, including my house, were damaged. I still remember this terrible day for me with anxiety and stress in my soul. I concluded for myself that you cannot be 100% sure that trouble will pass you by. You need to be ready for everything. The main thing is not to panic and learn to act decisively in such situations. My experiences now: Now, I have adapted a little to the situation in the country and react more or less calmly to the news and sirens. Of course, sometimes there are sudden anxiety attacks. Still, I try to calm myself and my loved ones using various methods because mutual support is very important for everyone in such a difficult time. Therefore, you need not lose hope; support each other, believe in God and our Armed Forces and boldly go to victory! Я і війна: мій досвід проживання війни Мої емоції та думки на початку війни Війна… Скільки болю, страху та жалю містить у собі це коротке слово… Пригадую, коли була маленька, я запитала у мами, що таке війна, на що вона відповіла: «Дай Боже, дитино, щоб ти ніколи не дізналася, що це». Однак через багато років сталося протилежне, адже я відчула на собі сліди цього страшного слова. Вранці, 24 лютого 2022 року, я мирно спала, коли почула схвильований голос мами: «[ІМʼЯ], вставай. Війна почалася…». Я спочатку не до кінця не зрозуміла, що коїться, аж поки не зайшла в соцмережі та не почитала новини. Весь день я не могла більше ні про що думати, окрім цього. На парах я почувалася тривожно, у мене навіть тремтіли пальці. Мене охоплював страх, смуток, розпач, я не знала, куди себе діти. Я лякалася кожної сирени, а вночі навіть лягала спати у мамине ліжко, адже для мене важливо було відчувати підтримку когось з рідних. Як я впоралась Впоратись із переживаннями мені допомогли лише власні переконання, що все буде добре і зовсім скоро це жахіття закінчиться. З часом усі вже почали звикати до повітряних тривог та ігнорувати їх, і я в тому числі. Проте був випадок, після якого я стала відповідальніше до них ставитись. Це було 14 червня 2022 року. У цей день я стала свідком вибуху у своєму рідному місті [МІСТо]. Тоді я перебувала надворі, почула дуже гучний звук і побачила це на власні очі. Вибух був настільки гучний і дим здавався так близько, що моїй паніці не було меж. На щастя, згодом виявилось, що це збили ворожу ракету. Проте постраждало чимало будівель, у тому числі та мій будинок. Ще досі згадую цей страшний для мене день із тривогою та стресом на душі. Для себе зробила висновок, що не можна бути впевненою на всі 100%, що біда тебе омине. Потрібно бути готовою до всього. Головне – не панікувати та навчитися діяти рішуче у таких ситуаціях. Мої переживання зараз Зараз я вже трохи адаптувалась до такої ситуації в країні та більш-менш спокійно реагую на новини та чергові сирени. Звісно, іноді зненацька бувають приступи тривоги, проте стараюся всілякими методами заспокоїти себе та своїх близьких, адже взаємопідтримка у такий важкий час усім дуже важлива. Тому потрібно не втрачати надії, підтримувати один одного, вірити у Бога та наші ЗСУ і сміливо прямувати до перемоги! Location 49.8397, 24.0297 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1540 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1540 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/fa74b22b5fb2b4dba4481a8753d4b874.pdf?Expires=1782345600&Signature=GOCL1amx-hO2SFC9NA4Yp1sh8fAwdS1NBUjp0oEI2pWQHukiUTTeJ3HIvtTwHqwYRrby5h6Li4Q5Roe5qP4zhj2LCgFJ70zrOl46ZCQddKx6Ers6guU6xR2MIrmiHXK2P6I3JFRSPSpHFL3kmW2IvHE5vDG0Ml865WWodfIfeTYbbsivjl9tD8kH%7ENzeqmyBvIWCwyfJRBmHOB082gJck7EIRAVVlCThHkLkE6ofFrhxxZ-r%7Ej85qTdU3aVti3-J2GYlC7EjVYDDLJGYSdfFlCBaOSSIIipc1Lsxki3vBviuZdE-VyUFJn683r%7EDUFjPBM8g%7EizZBFi8SpGvcla96Q__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 4b979e568fd274c02c732ba35de370aa Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-17 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни It was scary at the beginning of the war because the rockets were flying not far from the house, but when we went to [CITY] my soul eased. У перший час війни було страшно, бо прилітали ракети не пожалів від будинку, а коли поїхали до [МІСТО], то аж на душі стало легше. Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1539 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1539 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/b7dbd8a878cc6f364564fc473ad605ff.pdf?Expires=1782345600&Signature=MC05AlZeXEfFw15yvK9APZee%7EdD5n4saoq2EQuCFbfsUJtpxIPtJcjn3JlVJD1Pa66msPQvGLgNenOiwyJgqo-xB4HqeYwBIax1syj5hrFzJ0dFLWkgqExC5sBEN1f4aNDtBNoVr3TJGjlhTqbeUaGALpZVqbiatr%7E7ck149VHxSGNpUWLsCJrJZ%7Ed9w2Fdm3J4O-HUxZUcgXik3nYVOnl2PNz%7E%7Elp7L8Yk16qGg5wa5vG4XHpYjHS4UbJHK7Ebxge2LpaMryj07aHbvF5WiQoG1k1BVHU1fw9A8xLEHVXnvg6vSnt04BDgqWf2YJentPXyj4CdhjmIsRmo9q%7Ec9tw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM f7282172a71adc03fb8ab43b7f20edb7 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-03 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни The war caught me in bed as I woke up to the sound of explosions. No one was at home, and my parents were already at work. My sister called me and calmed me down. She offered for me to come to her so we could be together. I was worried. I couldn't believe it had happened, that the war had started. But an hour later, when I recovered, I gathered necessary things just in case, contacted my parents, and stayed at home. On the second day of the events, I went abroad with my mother, we went to Poland, to my brother. I remember the hours I spent in line at the border. There were a lot of refugees; everyone was fleeing, volunteers were helping people, and everyone was scared. I stayed in Poland until the end of May, and yes, I was safe with my loved ones but I monitored the news every day. I had an alert app and a map of Ukraine's alarms. I was perturbed about my relatives who remained in Ukraine. I went to rallies and meetings to support Ukraine in Poland. I felt proud of the people, of our Ukrainians. I wanted to return home as soon as possible, but my parents insisted I stay abroad. I started taking courses in IT, and I was interested in it. And to this day, I am developing in this area. Also, the war brought me back into contact with several people. I resumed communication with a close person, and today, I am grateful that it happened, even under such circumstances. When I returned to Ukraine at the end of May, I was thrilled to be here. Yes, perhaps it is not as safe as abroad, but this is my home, with my family and friends. It is my country. I am immensely proud of our soldiers, people, and everyone who helps. I left for Poland for the second time when massive missile attacks began on Ukraine's energy structure. A month later, I returned and bought everything I needed like candles and power banks. At home, I found a new hobby for myself: when the lights were turned off, I would paint pictures by numbers and calm down. I spent time with my loved ones, went for more walks and learned to appreciate the moment. I changed internally. I matured, became more principled and developed a keen sense of justice. It hurts me to look and realize what the invaders brought to us, our people and our country. I will never forget it—no one will. But we will definitely win and live in a free country. I believe in it. Війна застала мене у ліжку, я прокинулась від звуків вибухів, вдома не було нікого, а батьки вже були на роботі. Мені подзвонила сестра та заспокоювала мене, пропонувала приїхати до неї та бути разом. Я була стурбована, не вірила у те, що це сталось, що почалась війна. Але через годину, коли оговталась, я зібрала необхідні речі про всяк випадок, зв’язалась із батьками та залишалась вдома. Вже на другий день подій я з мамою виїхала за кордон, у Польщу, до брата. Пам’ятаю ті години, проведені у черзі на кордоні, було дуже багато біженців, всі рятувались, волонтери допомагали людям, всі були налякані. У Польщі я перебувала до кінця травня, так, я була у безпеці, разом із близькими людьми, але щодня я моніторила новини, у мене була програма оповіщень і карта тривог України. Я дуже переймалась за своїх рідних, які залишались в Україні. Я ходила на мітинги, зібрання для підтримки України у Польщі, я відчувала гордість за людей, за наших українців. Я хотіла швидше повернутись додому, але батьки наполягали на тому, щоб я залишалась за кордоном. Я почала проходити курси з ІТ сфери, мене це зацікавило. І до сьогодні я розвиваюсь у цій сфері. Також, війна повернула мені втрачені спілкування із декількома людьми, я відновила спілкування із близькою мені людиною і сьогодні я вдячна, що це сталось, навіть, при таких обставинах. Повернувшись в Україну, у кінці травня, я була безмежно щаслива бути тут. Так, можливо не в такій безпеці, як за кордоном, але тут мій дім, мої рідні, друзі, моя країна. Я безмежно пишаюсь нашими воїнами, нашими людьми, кожним, хто допомагає. Вдруге я виїхала у Польщу, коли почались масовані ракетні атаки на енергетичну структуру України. Через місяць я повернулась, закупилась там свічками та павербанками, усім необхідним. Вдома я знайшла для себе нове хобі, коли вимикали світло, я малювала картини по номерах і заспокоювалась. Я проводила час зі своєю близькою людиною, більше гуляла і навчилась цінувати момент. Я змінилась внутрішньо, я подорослішала, стала більш принциповою та виникло гостре відчуття справедливості. Мені боляче дивитись і усвідомлювати те, що загарбники принесли нам, нашим людям та країні. Я ніколи цього не забуду, ніхто не забуде. Але ми обов’язково переможемо і будемо жити у вільній країні, я в це вірю. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1531 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1531 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/78173e016d25840f9828012f8e97ee3d.pdf?Expires=1782345600&Signature=WX1ehc621jhmoODIoNpRU661nGuHgJT1jxycvxGmS4a2Mux69MHnMzMuc4q4eeweWjJruTI1P0Zg3zNO8p3cMXguzvhAD0r2IPEXyC3CAKr4Bp9difcRax0nIvLIeQTEeXHOQLs-sOmse%7EsZB3UnQP41vltJrdQtu2Emv23CpBJEXrfNUqKBT9f8gKuZI4vXVAI%7Esj9j1B5HHbIFpvhGAMcemm0ERl8ROPnsTsoD44YpPQF5hAMWemnwIbDZyENEraQRQMxstx5rqdxQVwtiT8QbN%7ESBTkTuat5VOkMNgACSvGXLZrIEyV9Xi7oLxHnSOFmsihIj%7E8z2-u3Tw3n-0A__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 07ffa65b8944afb239eebbacfcd6e488 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kherson region Херсон Occupation Status / Окупованість територій it is unclear (occupied or deocupied) не зрозуміло (окуповані чи деокуповані) Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-28 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни War... Every modern boy or girl can tell about it based only on historical facts. But is one story enough to convey all the horror experienced by the same sixteen- and seventeen-year-old boys who found themselves at the front? Watching today's youth, you wonder how frivolously we treat life! Nowadays, in peaceful times, you don't have to think about what you will eat tomorrow or where you will sleep. Everything is around us; we live a whole life. But imagine at least one of us in the place of those boys who went to die at the age of seventeen, who did not know what was waiting for them there, at the front. They did not think about it because they would defend the Motherland. How many young lives were lost? How many destinies were ruined? They returned from the war either disabled, people broke physically, and most of all mentally, or they did not return at all. You wonder: did people like Hitler have the right to take people's lives? Who gave them such a right? After all, these people also had children, wives, and mothers who gave birth to them! Of course, my attitude to the situation in the East is negative because every day, someone puts his soul and body on the line for a free Ukraine. Previously, I could never have thought that in the st century I would witness such violence. Russians are not our fraternal people at all! Russia is not a brotherly country! How can you say such a thing? Війна… Кожен сучасний юнак або дівчина можуть про неї розповісти, ґрунтуючись лише на історичних фактах. Але чи досить однієї історії, щоб передати весь той жах, що випробовували такі ж шістнадцяти, сімнадцятилітні хлопці, оказавшиеся на фронті? Спостерігаючи за сучасною молоддю, замислюєшся, як же всетаки легковажно ми ставимося до життя! У наш час, мирний час, не треба замислюватися про те, що ти завтра будеш їсти, де спати. Навколо все є, ми живемо повноцінним життям А от представити хоча б одного з нас на місці тих хлопців, які в сімнадцять років ішли вмирати, які не знали, що їх чекає там, на фронті. Вони не замислювалися про це, тому що йшли захищати Батьківщину. Скільки молодих життів було погублено, скільки доль зіпсовано! З війни верталися або каліками, людьми, зломленими не тільки фізично, але найбільше душевно, або не верталися взагалі. Задаєшся питанням: чи мали право такі як Гітлер віднімати в людей життя? Хто давав їм таке право? Адже в цих людей теж були діти, дружини, матері, що народили їх на світло! Звичайно, що моє ставлення до ситуації на сході є негативним, оскільки кожного дня хтось покладає свою душу й тіло за вільну Україну. Раніше ніколи не міг подумати, що в столітті стану свідком подібного насилля. Росіяни — зовсім не братній нам народ! Росія — не братня країна! Як можна взагалі таке говорити? На українську національну самосвідомість завжди чинився тиск, згадаймо і період царської Росії чи СРСР. Звісно, домовленість про припинення вогню має бути досягнуто на найвищому рівні. Це має зробити голова держави, який є Верховним Головнокомандувачем. «Мир понад усе», – ось якою думкою треба керуватися під час перемовин з протилежною стороною збройного конфлікту. Потреба у безпеці — першорядна потреба людини. Якщо її немає, то немає й умов для нормального існування. Таким чином, відсутність миру — це відсутність майбутнього. Через війну на сході чимало українців змушені були змінити місце проживання. Рятуючись від війни, вони переїхали на мирну територію, що підконтрольна Україні. Зараз не всі ці люди задоволені своїм теперішнім становищем. Втративши малу батьківщину, вони втратили житло, роботу та звичні умови життя. Особливо за «бидло» тримали справжніх українців, яких намагалися зламати й придушити. Хіба братній народ може так чинити? І в сучасності вони продовжують нас «любити», як і колись, затискаючи в своїх міцних, «дружніх і братерських» обіймах. Тому щиро в серці сподіваюсь, що всі ці криваві події скоро закінчаться. Проте розум каже протилежне. Не дай Бог нікому такого «сусіда», а брата — тим більше! СЛАВА УКРАЇНІ!!! Location 46.6354, 32.6169 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1528 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1528 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/9961f64cb0b14177640cc3b79b54f6f0.pdf?Expires=1782345600&Signature=JMSogV36clXaMmAXGzZY4kfiS7Wfkoz7Z-hmUFLgiAUjbhCfM5pRQKdUqmT1zNyfvvJBOBtLcLmFqcib1UpqSL%7EEmOxj6qYxLMWZcZA16zHbTS95zD9mn98YsvdMRZHm4W8hLuxhxauR7EB9OX7KIiIst5An7vW9NrLJUM9nMVYz%7E38uJfEL%7ELKec7eOUWdV0VqtPf5Q2lvy3JqXOQjTb5qAL7OlULeKJZGCgka7mHpsjWiEDGC45m-ncLEs9-GLCtFJP-HTvSNauxAgGitQMYZ0FZ-ouKJxBzVEpNDSfdB1c0C9z22ydTiYwLDscOlG%7EgKOAaduhFtVg%7El7YU25wg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM a1bd2fe8e1ac28edb4473c35ce711827 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни I didn't know what war was. Now I know. Although seeing the photo from the East, I understand we are still unafraid. I'm used to anxiety. Sometimes during studies, you want to be anxious and interrupt classes. But I understand that this is stupidity. I was in the village during the first months of the war. There were no sirens; it was calm. Although, of course, there was anxiety. I wanted to go to Germany, but my parents were in no hurry. Postpone, I won't go out, because I'm of age. I don't want to anymore. Somehow conscience does not allow it. However, I don't want to fight. I am afraid of death, cold, and weapons. I'm afraid. However, I don't tell anyone about it because I'm ashamed. At the beginning of the war, I helped prepare food for the guys at the checkpoints and transferred my money. And now I don't do that. Shame about it sometimes. I plan to go weave nets. I have an operation soon. Complicated. I won't be able to walk for a while. I'm afraid of injections. I'm afraid of pain. But I want to believe that everything will be fine. I do not believe that the war will end soon. I feel that active hostilities will begin, and I won't have time to do the operation. I want to live in a peaceful state. I want to travel and work. I understood who the Russians were. They are zombies. Cruel inhuman. Do I hate them? Although my uncle lives in Russia. I don't know him personally. It's a good thing because he also became a zombie. I used to listen to Russian music and watch Russian films. I don't do it now. I didn't give it up right away. Somehow he gradually got used to it. I want to survive the operation. Then we will win. I firmly believe that. I will become an architect in the future. And I will rebuild [CITY], [CITY]. Я не знав, що таке війна. Тепер знаю. Хоча насправді, бачачи фото зі Сходу, я розумію, що в нас ще нестрашно. До тривог звик. Інколи під час навчання хочеться, щоб була тривога і зірвались заняття. Але я розумію, що це дурість. Перші місяці війни я був в селі. Там не було сирен, було спокійно. Хоча тривожність звичайно була. Я хотів у Німеччину їхати, але батьки не спішили. Відкладають. А тепер я вже й не виїду, бо повнолітній. Та й не хочу вже. Якось совість не дозволяє. Хоча воювати я не хочу. Боюсь смерті, холоду, зброї. Мені страшно. Хоча я нікому про це не кажу, бо соромно. На початку війни я допомагав готувати їжу для хлопців з блокпостів, перекидав свої гроші. А зараз не роблю цього. Соромно за це інколи. Планую піти плести сітки. Скоро в мене операція. Складна. Якийсь час не зможу ходити. Боюсь уколів. Боюсь болю. Але хочеться вірити, що все буде добре. Я не вірю в те, що скоро закінчиться війна. Маю стах, що почнуться активні бойові дії і мені не встигнуть зробити операцію. Я хочу жити в спокійній державі. Хочу подорожувати, працювати. Я зрозумів, хто такі росіяни. Вони зомбі. Жорстокі нелюди. Я ненавиджу їх? Хоча в Росії живе мій дядько. Я не знаю його особисто. Та й добре, бо він теж став зомбі. Я раніше слухав російську музику, дивився рос фільми. Зараз не роблю цього. Я, чесно кажучи, не одразу відмовився від цього. Якось поступово відвикав. Хочу пережити операцію. Потім ми переможемо. Я вірю в це сильно. Я стану у майбутньому архітектором. І буду відбудовувати [МІСТО], [МІСТО]. Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1519 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1519 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/f5973fefc86f11861791fd180de27330.pdf?Expires=1782345600&Signature=RnN8eUH210e2KxhqL-w0DofIQE5umZIQKAFYe8QIeJaMhe%7EpX4kXTM%7EHjNlXUAgFJXweWNCK2APZ37VEdvfUbDmbuFUlPsBRX-KSfI3AMBHMCUe8yTLpnZklMuygIOzf%7Eyy0N9pkugVfFLQYvuL5LYAdRBI4-KZg3w1lP6ySMPq8066LYQqUREUOLhX3tBnqZMERzrIOoIc-NwJnvLUAub0MExjkPlHIeP5%7EkpyYvvyp1np3FPfJ8DzAiYo27jtbguFDgFOs8vK2%7E3nL5JIpVa9xjlpyxr6cxyGT6EAKl3AYt9WCoQoSaf1ffEW47PQCYEyoo1bdnN2c0chnJFZG9Q__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM d111cd1b5057c7d2b80210311d8edb70 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Lviv region Львівська Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-18 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни Me and the War: my experience of Living in the War My emotions and thoughts at the beginning of the War... How much pain, fear and regret is contained in this short word... When I was little, I asked my mother what war is, to which she replied: "God forbid, child, that you never know what it is." However, many years later, the opposite happened because I felt the traces of this terrible word on myself. On the morning of February , , I was sleeping peacefully when I heard my mother's worried voice: "[NAME], get up. The war has begun...". At first, I did not fully understand what was happening until I went to social networks and read the news. I couldn't think about anything else all day long. At times I felt anxious; my fingers even trembled. I was overcome with fear, sadness, and despair; I did not know where the children were going. I was afraid of every siren, and at night I even went to sleep in my mother's bed because it was vital for me to feel the support of someone from my family. How I managed Coping with my experiences was helped only by my own convictions that everything would be fine and this horror would end very soon. Over time, everyone began to get used to air alarms and ignore them, including me. However, there was an incident after which I became more responsible towards them. It was June , . On this day, I witnessed an explosion in my hometown of [CITY]. Then I was outside, heard a loud sound and saw it with my eyes. The explosion was so loud, and the smoke seemed so close that my panic knew no bounds. Fortunately, it later turned out that it was an enemy missile shot down. However, many buildings were damaged, including my house. I still remember this terrible day with anxiety and stress in my soul. I concluded that you cannot be % sure that trouble will pass you by. You need to be ready for everything. The main thing is not to panic and learn to act decisively in such situations. My feelings now I have already adapted a little to such a situation in the country and react more or less calmly to the news and the next sirens. Of course, sometimes, there are sudden anxiety attacks. Still, I try to calm myself and my loved ones using various methods because mutual support in such a difficult time is significant for everyone. That's why you need not lose hope, support each other, believe in God and our Armed Forces, and boldly go to victory! Я і війна: мій досвід проживання війни Мої емоції і думки на початку війни Війна… Скільки болю, страху та жалю містить у собі це коротке слово… Пригадую, коли була маленька, я запитала у мами, що таке війна, на що вона відповіла: «Дай Боже, дитино, щоб ти ніколи не дізналася, що це». Однак через багато років сталося протилежне, адже я відчула на собі сліди цього страшного слова. Вранці, лютого року, я мирно спала, коли почула схвильований голос мами: «[ІМʼЯ], вставай. Війна почалася…». Я спочатку не до кінця зрозуміла, що коїться, аж поки не зайшла в соцмережі і не почитала новини. Весь день я не могла більше ні про що думати, окрім цього. На парах я почувалася тривожно, у мене навіть тремтіли пальці. Мене охоплював страх, смуток, розпач, я не знала, куди себе діти. Я лякалася кожної сирени, а вночі навіть лягала спати у мамине ліжко, адже для мене важливо було відчувати підтримку когось з рідних. Як я впоралась Впоратись із переживаннями мені допомогли лише власні переконання, що все буде добре і зовсім скоро це жахіття закінчиться. З часом усі вже почали звикати до повітряних тривог та ігнорувати їх, і я в тому числі. Проте був випадок, після якого я стала відповідальніше до них ставитись. Це було червня року. У цей день я стала свідком вибуху у своєму рідному місті [МІСТО]. Тоді я перебувала надворі, почула дуже гучний звук і побачила це на власні очі. Вибух був настільки гучний і дим здавався так близько, що моїй паніці не було меж. На щастя, згодом виявилось, що це збили ворожу ракету. Проте постраждало чимало будівель, у тому числі і мій будинок. Ще досі згадую цей страшний для мене день із тривогою та стресом на душі. Для себе зробила висновок, що не можна бути впевненою на всі %, що біда тебе омине. Потрібно бути готовою до всього. Головне – не панікувати і навчитися діяти рішуче у таких ситуаціях. Мої переживання зараз Зараз я вже трохи адаптувалась до такої ситуації в країні і більш-менш спокійно реагую на новини та чергові сирени. Звісно, іноді зненацька бувають приступи тривоги, проте стараюся всілякими методами заспокоїти себе та своїх близьких, адже взаємопідтримка у такий важкий час усім дуже важлива. Тому потрібно не втрачати надії, підтримувати один одного, вірити у Бога та наші ЗСУ і сміливо прямувати до перемоги! Location 49.8397, 24.0297 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1510 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1510 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/75bd15e046167f4913879dabe2535fb5.pdf?Expires=1782345600&Signature=lOS5RRispFDcEBNPwRLepYny7X3HmCxRzl3IGuiM-CmPv6-S5kiDy-SpNOt%7Eut3TANhhcVlqOrasSZh9Umiu9h1O2rrKV9bN9bYy8aZPi6JjvvQum3dMf9hGET9ZtoiC8HerRmpLy2AvlSQvWAlPg48S2nz3hBSMscGaZnx6boyJFtCqzDDjgNXRPyyvrI5nG2M-wE0C9Q1aZaxLbnb2fHg9cGId29hC8G84bAjud8Qrbae-UlDWvjwcLiM9HuCidmKUc8pC9-vY4gcnP1rXPKt%7EmrjydMFX%7E3w9LF6oU%7EY9jxJW0CqYhdds3jsVT8O0EFa%7EfMWXdjaCrRUuEKhA8A__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 43643f0beb67298845d44fafd2fad8b5 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 19 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-17 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни At the beginning of the war, it was scary because the rockets flew not far from the house, but when we went to [CITY], it became easier in my soul. У перший час війни було страшно, бо прилітали ракети не подалеку від будинку, а коли поїхали до [МІСТО], то аж на душі стало легше Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1509 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1509 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/b69d581e38052d4a1f63e3ba56862a2f.pdf?Expires=1782345600&Signature=FMpsR18SadhjBz96j4HC84TNG5X0q%7Egwmymf3GyJV5lTpVtE8X7TY8yfX3urwamA%7EvwcCnuCIpe55imI7m0YgoKeI0VnOR5BycloCjuUQ-R8lmAV-KQYQYDeR1XuPzTCsk3B2Cji3%7EvnA6AsaApT-2izjxFVs8q8vyqoYzmKkAJO2dZdD0wUX7wjNy3N%7Ek1ddqKGrnV7kiF2A%7E8Vau4cvDvATHefI4WX2l9BfEzpTDAulkIGoOhE8%7E9sWcfQTMPUBflGKGZAZB%7E2e4saJdK6Lb2c08lgKGwxydJENnJiKTfKa01wdezGEQ33olOcPT7d%7EYVAhs7bBon1JfQrv8Q4Fw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 450f3c4f800bfa470627d1bb1edac9c7 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 19 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-03 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни The war caught me in bed; I woke up to explosions, no one was at home, and my parents were already at work. My sister called me and reassured me, offering to come to her and be together. I was worried; I did not believe that this had happened, that the war had started. But an hour later, when I recovered, I gathered the necessary things just in case, contacted my parents and stayed at home. On the second day of the events, I went abroad with my mother, to Poland, to my brother. I remember those hours spent in line at the border; there were a lot of refugees, everyone was trying to escape, volunteers were helping people, and everyone was scared. I was in Poland until the end of May. Yes, I was safe, together with my loved ones, but every day I monitored the news; I had an alert program and an alarming map of Ukraine. I was apprehensive about my relatives who remained in Ukraine. I went to rallies and gatherings to support Ukraine in Poland; I felt pride for the people, for our Ukrainians. I wanted to return home as soon as possible, but my parents insisted I stay abroad. I started taking courses in the IT field; I was interested in it. And to this day, I am developing in this field. Also, the war brought me back lost communication with several people, I restored communication with a person close to me, and today, I am grateful that it happened, even under such circumstances. After returning to Ukraine at the end of May, I was thrilled to be here. Yes, maybe not be as safe as abroad, but here is my home, my relatives, my friends, my country. I am infinitely proud of our soldiers, people, and everyone who helps. The second time I went to Poland was when massive missile attacks on the energy structure of Ukraine began. A month later, I returned and bought candles and power banks, everything necessary. At home, I found a new hobby; when the lights were turned off, I drew pictures by numbers and calmed down. I spent time with my loved one, walked more and learned to appreciate the moment. I changed internally, grew up, became more principled, and a keen sense of justice arose. It hurts me to see what the invaders brought to us, our people and the country. I will never forget it; no one will. But we will win and live in a free country; I believe in it. Війна застала мене у ліжку, я прокинулась від звуків вибухів, вдома не було нікого, а батьки вже були на роботі. Мені подзвонила сестра та заспокоювала мене, пропонувала приїхати до неї і бути разом. Я була стурбована, не вірила у те, що це сталось, що почалась війна. Але через годину, коли оговталась, я зібрала необхідні речі про всяк випадок, зв’язалась із батьками і залишалась вдома. Вже на другий день подій я з мамою виїхала за кордон, у Польщу, до брата. Пам’ятаю ті години, проведені у черзі на кордоні, було дуже багато біженців, всі рятувались, волонтери допомагали людям, всі були налякані. У Польщі я перебувала до кінця травня, так, я була у безпеці, разом із близькими людьми, але щодня я моніторила новини, у мене була програма оповіщень і карта тривог України. Я дуже переймалась за своїх рідних, які залишались в Україні. Я ходила на мітинги, зібрання для підтримки України у Польщі, я відчувала гордість за людей, за наших українців. Я хотіла швидше повернутись додому, але батьки наполягали на тому, щоб я залишалась за кордоном. Я почала проходити курси з ІТ сфери, мене це зацікавило. І до сьогодні я розвиваюсь у цій сфері. Також, війна повернула мені втрачені спілкування із декількома людьми, я відновила спілкування із близькою мені людиною і сьогодні я вдячна, що це сталось, навіть, при таких обставинах. Повернувшись в Україну, у кінці травня, я була безмежно щаслива бути тут. Так, можливо не в такій безпеці, як за кордоном, але тут мій дім, мої рідні, друзі, моя країна. Я безмежно пишаюсь нашими воїнами, нашими людьми, кожним, хто допомагає. Вдруге я виїхала у Польщу, коли почались масовані ракетні атаки на енергетичну структуру України. Через місяць я повернулась, закупилась там свічками і павербанками, усім необхідним. Вдома я знайшла для себе нове хобі, коли вимикали світло, я малювала картини по номерам і заспокоювалась. Я проводила час зі своєю близькою людиною, більше гуляла і навчилась цінувати момент. Я змінилась внутрішньо, я подорослішала, стала більш принциповою та виникло гостре відчуття справедливості. Мені боляче дивитись і усвідомлювати те, що загарбники принесли нам, нашим людям та країні. Я ніколи цього не забуду, ніхто не забуде. Але ми обов’язково переможемо і будемо жити у вільній країні, я в це вірю. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1501 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1501 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/c351ef6d558dee8fffca5c34d2214e44.pdf?Expires=1782345600&Signature=HsoPzkOeMYYp5tyclNwwmWbkezue7mMELPlyr5TlkrWCMRG5raUp93jiQMX6Fwnfu%7EkmFYxZvyCQAQo9B00TTqkMVzJPONDflCnL2cYbZFbxFhCGM%7EjYodX6mW7Z9aXx4feqGEU6kD4x19%7EGpd1E2L8ILx15vMVJjFTKmzK4cCIvOEyiR1b6QxS7oieYjv9ojW%7EQSt1EqWLsAVg4Kp5cwuA%7EQNuEWQkuluHXakHzMYtUnNDQyRHvHSql9NPsy%7EvIAw6bzELYxqTnru7awFd5-xXswMmP23JRenZUTEumMJIVOU3O2f5J%7EDIkbkTCTkAhrvj6GEPx92Y9lBn3QYkb1w__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM d68ed2f699ef345a67e3c2dbe600671f Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 34 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Mykolaiv region Миколаївська Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-02-01 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Winter 2023 Зима War Testimony / Досвід війни Good afternoon. I would never have believed that Russia would attack us! But. I am the father of four children. It so happened that when the enemies approached [CITY], I had to send my wife and children to western Ukraine. We had no money and no desire to leave our homeland. Although I could not join the army, I went to the territorial defence. After the blows in the west, I was terrified for my children and wife. Divorce, family and threats to their life are the most terrible things on earth. I believe in our victory! Ukraine will win! Добрий день. Я ніколи не повірив би, що Росія нападе на нас! Але. Я батько чотирьох дітей) Так склалося, що коли вороги підійшли до [МІСТО], я змушений був відправити дружину з дітьми на західну Україну. Грошей та бажання залишати батьківщину у нас не було. Хоча я й міг не йти до армії, але я пішов сам, до тероборони. Після ударів по західній мені було дуже страшно за дітей та дружину. Розлучення, з сім'єю та загроза їхньому життю – це найжахливіші речі на землі. Вірю в нашу перемогу! Україна переможе! Location 46.9750, 31.9946 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1479 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1479 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/9c1033cb2a1e8b06f2812aa87aed6867.pdf?Expires=1782345600&Signature=AeXYDT1EbnS3sKe%7ENDkJt5SwjIAzx3WUa81RXu6Z3WhLycOjyXM17jxaJPnrlCKrBYO8J7ZKhtREvUPdMJlN6e%7E9PE353OzorfsNujCM0D30%7EyYJhx3b5-uOfLYJiLKWc6DdbPNAymetFMiq8dBb%7EA7qr9aNlyyCkxkJawVzI2Fp3Q7wVpDgh0oRQewIOGkyd-68ytWfBOe26T6q3%7E2g4Zl2P7Ih13jXdHYC5ClnCv4L0mBozkX9heTVSb8MVPdUWAFL5ZkOjmEMz8zNd5zrtetW3QUB9XmWd5Vnn8mP59iEBU5pw8G-woFK-4QhjjNHWxcyWjbewKYmL9qt-yaRlw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 7900c0a4299a2a742f202b0e1e8e3608 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 19 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-07 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни February . Morning. Half past six in the morning. You wake up in the dormitory from an incomprehensible noise on the street and do not understand what is happening. At first, you think it's just some, maybe the winds, maybe something just happened... these are such alarming cars: a fire engine, an ambulance, the police and all of it together makes such a scary sound. Then you pick up the phone and read a lot of news... a lot of news that a full-scale invasion of Ukraine has begun. You read and do not understand what is happening. Half an hour passes, and your phone starts ringing with calls from relatives, acquaintances, friends... Another half an hour later, the commandant announces a meeting at which everyone living in the dormitory must be present. Five minutes before the start of the meeting, alarm sirens sound again, and you panic; you don't know what to do. All floors immediately begin to converge on the first floor to the basement. You go down from , you don't understand what is happening, and you are simply carried away by the flow of those stairs all the way to the first floor. You stand in despair; you don't know what to do, where to go. You're just sitting among others like you who also don't understand what's going on. It's scary... it's terrifying! Not that the situation is scary, but that it is possible in the st century. It is scary that the people who called us "brothers" do such terrible things. The sirens are over; the alarms are over. We were all released and told to return to our rooms and go home or stay here. Well, that is, it is everyone's choice. My parents were supposed to come for me. I tried to put things together carefully, not to forget anything, but the constant notifications that came to me from my phone simply did not allow me to do it. I shuddered at every text message, at every beep. I was worried when my relatives did not pick up the phone immediately, but some time passed. This fear is ringing in the void... it's terrifying. My parents came and took me away. And this road lasting hours is just silent. No one spoke to anyone; there were many cars - there were traffic jams on the way out of the city, traffic jams in the city, queues at gas stations, queues at shops. Just panic among people, and it's scary to watch such panic; it's terrifying! Because you yourself are in that panic, and panic surrounds you, and you become, as it were, even more panicked than you were, and it is impossible to convey it in words. You just have to experience it yourself to understand what it's like when panicking. It's not even scary; it just feels like you're standing in front of many doors, and each door is the wrong way. This that is, such a dead end turns out. You...no matter where you go, everything will be wrong. This is such a feeling of hopelessness, the impossibility of finding this way out - this is simply, perhaps, one of the most terrible feelings that a person can experience. When we got home, we also didn't say a word to each other, neither parents, grandmothers, nor relatives - no one! It's just that everyone has some kind of... well, we were all in some kind of trance that we just did what seemed right to us at the time. We arrived, laid out our things and began to pack our alarming suitcases. Do we want to go abroad? Probably not. We consciously understood that no one was waiting for us there. Yes, of course, we could go. After all, my dad once worked abroad and remained on good terms with the employer he worked for. But we knew that we would not be able to stay there for a long time, that we simply would not be able to leave our native home for a long time - our family nest, which we have been building for as long as I can remember. Us... Probably, we wouldn't be able just to leave these native walls of ours, which hold both love and problems and all that family stuff. Therefore, we did not consider going abroad. Perhaps, if military operations were also conducted in the Ternopil region, we would move somewhere in Transcarpathia. Although... I doubt it. We would not have left our native home anyway. My parents would have definitely stayed here, but they would have sent me somewhere, as I already said, to Transcarpathia. Although, I'm not sure that I would go either. Although I will not deny it because, in such situations, it is impossible to predict how you would act and how your relatives would act - it is simply impossible to predict. Now, days of the war have already passed, and every day, you feel such calmness in your soul; that is, every day, you feel calmer and calmer. I don't know why; it's impossible to explain it like that, but every day, every day at home, with every victory of our Armed Forces, some piece of peace is instilled in my soul, in my thoughts, in my thoughts. With every positive, even small piece of news, the heart of every Ukrainian probably fills with even greater hope that we will win this war. After all, we didn't start it; let's say we didn't want it. This is what our enemies wanted. They mercilessly attacked, mercilessly tortured our people for hundreds of years... And that's when they decided that they had to conquer us now. But no, it wasn't here! We, Ukrainians, were indomitable and will remain so forever. And it doesn't matter what generation it is: old, middle or young, we are all of the same spirits; we are all Cossack ancestors. We are all those people who lay down our bones for our country. We will never give up! We will not give up; we will strive to be independent, as we have always been, even though we are not recognized. But we proved to everyone that we are independent, that we can fight back against any forces. No one will take away our independence, which we proclaimed with blood in !!!. Well, no one will take that away from us because we consciously knew what we wanted, what we were going for and why we were doing it. Our president today, Volodymyr Zelenskyi, is simply a man with a capital letter. I must say this for sure; it even seems to me that He is definitely some kind of ancestor (in the sense of descendants) of the Cossacks, one of the famous Cossack leaders. He is filled with such strength, such an effort to prove that his state is worth better, that his state is better, stronger, that it is unbreakable and will never surrender. He simply forced all Ukrainians to rise and become a mountain for one small goal - to be Ukraine. Although, why is this, not a big goal? This is a massive goal for us Ukrainians. Many other countries probably do not understand our situation, although they are helping. But... still, they don't feel that way. None of them fought for their identification and recognition as long, patiently, and truly as we did. Therefore, they should also be proud of the fact that there is such a country as Ukraine on the market - not even on the market - but on the sunny side of countries. After all, we are making a new history with our love of freedom, our stubbornness, inspiration and the fact that we go to the end. We show an example of how much people should love their country. I really want to ask if anyone else loves their country as much as Ukrainians love Ukraine. Probably not... Well, let's go back to the war. The day before, on February , Ukraine almost openly discussed a possible attack. And then Volodymyr Zelensky announced February as Unity Day. And I will say frankly, we needed this day very much. He united us even more than we were united. Hundreds of cities then held various unification actions. And even we, particularly [INSTITUTION], also held its own campaign. For example, in the psychology lecture, we made a symbolic theme of the unity of Ukrainians. In this lesson, we broadcast the attributes of our symbols: the flags, and coats of arms. And, of course, we quoted the poems of prominent poets, such as Kostenko, Symonenko, and Stus... With this couple, we raised our spirits, and I think that the people who participated in this action of unity also raised their fighting spirits. They were once again filled with faith that our Ukraine is united and will be united. And yet, if I think about it frankly, then plunge into my thoughts... I involuntarily remember that, probably, on the night of February -, I dreamed of big black ravens together with ravens. That's all I remember. Just the might of black ravens and crows. And probably, it was this dream that caused concern. It was as if he was announcing with his blackness that something was approaching and that something bad was about to happen. I did not attach importance to it, but it was worth it. Perhaps I would have avoided the panic that gripped me on February . Perhaps, if I had noticed this fact, I would have prepared myself mentally for the fact that something would happen, no matter what the scale. It would probably be easier for me mentally. However, I cannot say for sure. Before that, I didn't know what war was. I read about it only on the pages of newspapers and books. I know almost by heart the history of the First and Second World Wars; since my grandmother is a historian by profession, I studied, read, and was interested. I read about all those horrors. What happened during the famine, genocide, etc.? But now, now it's much scarier. Maybe it's because you live in this time; it's happening in your lifetime. But it seems to me that the horrors of all previous such bloody events are now happening simultaneously simply. And we also have a pandemic - covid; although now it seems to be fading, it is still there. We have regions that have been left without food supplies - this can already be called famine. We have genocide because the occupiers, the so-called liberators, "liberate" the Ukrainian people, although, in reality, they are stupidly destroying us. And although we also destroy them, we defend ourselves. Our boys defend their land; our boys defend their families. They protect the whole country, even those they don't know. And this is worthy of respect! This self-sacrifice of theirs deserves to be known to the whole world. They deliberately went to war; they deliberately protected us! And the Russians are a shame! They went to study and stubbornly talked about it at every step. Hey people, no one believes you!! You knew everything very well. You left for money; you left for some obscure fame, of course, in quotes. And our Ukrainians went to fight not for money, not for fame, not for recognition. They went to fight for our country, and everyone understood that! Except for the so-called brotherly people. Honestly, it is unfortunate that such realities exist, but they make all Ukrainians stronger. And I'm sure we won't give up. Frankly speaking, there is nothing to add. I just want to shout to the whole world about the crimes committed by those shameful katsaps on our land. How many women they killed, how many children...children! It just doesn't fit in my head. They were the same children - innocent, innocent, who were just playing. And they kill them... And what is the story of a mother who was looking for her baby [NAME] for, it seems, weeks - and she found him? And you know, dead! Just imagine the grief of a mother whose child died just like that, for what. It's just horrible. Hatred, anger, and the desire to destroy the soul of her child awaken in her. And I fully support it. I would let them all be crushed with my bare hands for such crimes against humanity. Many Ukrainians are very good. They treat Russians and help them in captivity. No need, no need!!! They despise us; they kill our children, women, parents, and you men. Why pity them? They came. They deliberately came to kill us! Of course, we have different mentalities: we are used to helping people, but we have to choose who needs it and who doesn't. I give a hundred percent guarantee that the Russians in captivity will not celebrate with our people. They do not choose words, actions, or methods of consuming information. They simply mock, they simply torture, but Ukrainians are good: they help heal wounds. This, of course, is good, but not in current conditions. Be that as it may, no matter what they say about cruelty, everyone must be responsible for what they have done. And every Russian will pay for every death, every wounding of a Ukrainian and every piece of destroyed Ukrainian land лютого. Ранок. Пів ранку. Ти прокидаєшся в гуртожитку від незрозумілого шуму на вулиці і не розумієш, що відбувається. Спочатку, ти думаєш, що це просто якісь, можливо, вітри, можливо, просто щось сталось… це так тривожні машини: там пожежна, швидка, поліція і все це разом робить такий страшний звук. Потім ти береш в руки телефон і читаєш масу новин… масу новин про те, що почалось повномасштабне вторгнення в Україну. Ти читаєш і не розумієш, що відбувається. Проходить пів години і в тебе починає розриватись телефон від дзвінків рідних, знайомих, друзів… Ще через пів години комендант оголошує збори, на яких повинні бути усі присутні, що проживають в гуртожитку. За хвилин до початку зборів знову лунають тривожні сирени і ти в паніці, не знаєш, що робити. Усі поверхи моментально починають збігатися на перший поверх до підвалу. Ти з сходиш, не розумієш, що відбувається і тебе просто зносить потоком по тих сходах аж на самий перший поверх. Ти стоїш у розпачі, не знаєш, що робити, куди йти. Ти просто сидиш між інших таких самих як ти, які теж не розуміють, що відбувається. Це страшно…це дуже страшно! Не то, що страшно від ситуації, а від того – що таке можливо в столітті. Страшно від того, що народ, який називав нас «братами» робить такі страшні речі. Закінчились сирени, закінчились тривоги. Нас усіх відпустили, сказали, що можна повертатись до своїх кімнат і збиратись додому чи залишатись тут. Ну, тобто, це вибір кожного. За мною мали приїхати батьки. Я намагалась акуратно скласти речі, нічого не забути, але постійні сповіщення, котрі приходили мені не телефон просто не давали змоги це зробити. Я шарахалась від кожної смс-ки, від кожного гудка. Я хвилювалась, коли мої рідні не підіймали слухавку одразу, а проходив певний час. От цей страх гудка в пустоту…це дуже страшно. Приїхали батьки, забрали мене. І ця дорога тривалістю в години – просто мовчки. Ніхто ні з ким не говорив, машин багато – на виїзді з міста пробки, в місті пробки, на заправках черги, біля магазинів черги. Просто паніка серед людей і це страшно спостерігати таку паніку, це дуже страшно! Оскільки ти сам перебуваєш в тій паніці і навколо тебе оточується паніка і ти стаєш немов би ще в більшій паніці, ніж був і це неможливо передати словами. Це просто треба пережити самому, щоб зрозуміти як це, коли ти буваєш в паніці. Це навіть не страшно, це просто здається, що ти стоїш перед безліччю дверей і кожна з дверей є невірним шляхом. Це, тобто, така безвихідь получається. Ти…куди б ти не пішов – все буде не так. Це от таке відчуття безвиходу, неможливості знайти цього виходу – це просто, мабуть, одне з найжахливіших відчутів, що може пережити сама людина. Приїхавши додому, ми також не сказали один одному ні слова, ні батьки, ні бабусі, ні рідні – ніхто! Просто у всіх отакий якихось… ну всі ми перебували в якомусь такому трансі, що ми просто робили те, що здавалось нам правильним в той час. Ми приїхали, розклали речі і почали збирати тривожні валізи. Чи хотіли виїхати закордон? Напевне, ні. Ми свідомо розуміли, що там нас ніхто не чекає. Так, звісно, ми могли поїхати. Адже колись мій тато працював закордоном і залишився в гарних дружніх відносинах із роботодавцем, в якого він безпосередньо працював. Але ми знали, що ми там довго залишатись не зможемо, що ми просто не зможемо надовго залишити свій рідний дім – наше родинне гніздечко, яке ми будували, скільки я себе пам’ятаю. Нам… Напевне, ми би не змогли просто покинути ці наші рідні стіни, які тримають в собі і любов, і проблеми і все таке сімейне. Тому, закордон ми не розглядали. Можливо, якби на Тернопільщині також велись воєнні дії, ми б переїхали кудись на Закарпаття. Хоча… Я сумніваюсь. Ми всерівно б не покинули свій рідний дім. Батьки би точно залишились тут на місці, хіба мене б відправили кудись, як я вже казала, на Закарпаття. Хоча, я не впевнена, що я також би поїхала. Хоча не буду зарікатись, адже в таких ситуаціях неможливо передбачити як би ти вчинив, як би вчинили твої рідні – це просто неможливо передбачити. Ось зараз, минуло вже днів війни і з кожним днем відчувається в душі таке заспокоєння, тобто, з кожним днем ти відчуває все більший спокій. Я не знаю чому, це неможливо так пояснити, але з кожним днем, з кожним днем вдома, з кожним-кожною перемогою наших ЗСУ вселяється якась частинка спокою в душу, в роздуми, в думки. З кожною позитивною, навіть маленькою новиною, серце кожного українця, напевне, наповнюється ще більшою надією в те, що ми переможемо цю війну. Адже не ми її започаткували, так скажемо, не ми її хотіли. Це хотіли наші вороги. Вони безжально наступили, безжально катували наш народ вже сотні років… І ось тут вони вирішили, що їм загарбати нас тепер. Та ні, не тут то було! Ми, українці, як були незламними так і залишимось ними довіку. І неважливо яке це покоління: старе, середнє чи мале, всі ми одного духу, всі ми предки-козаки. Всі ми ті люди, які кістками ляжуть за свою країну. Ми не здамось, ніколи! Ми не здамось, ми будем добиватись того, щоб ми були самостійні, якими ми завжди були, хоч нас не визнавали. Та ми всім довели, що ми самостійні, що ми спроможні дати відсіч будь-яким силам. Просто, нашу незалежність, яку ми кров’ю проголосили у році не забере в нас ніхто!!!. Ну ніхто в нас цього не забере, тому що ми свідомо знали, що ми хочемо, на що ми йдем і задля чого ми це робимо. Наш президент, сьогоднішній, Володимир Зеленський просто людина з великої літери. Я мушу сказати це точно, мені навіть здається, що Він точно якийсь предок (в сенсі нащадок) козаків, одного з відомих козацьких ватажків. Він наповнений такою силою, такою снагою довести, що його держава варта кращого, що його держава – краща, сильніша, що вона незламна і ніколи не здасться. Він просто заставив всіх українців піднятися і стати горою за одну невелику мету – бути Україною. Хоча, чому це не велика мета? Це дуже велика мета для нас, українців. Багато інших країн, напевне, не розуміють нашої ситуації, хоча вони й помагають. Але… все ж вони не так це відчувають. Жодна з них не боролась за свою ідентифікацію та визнання так довго, так вистраждливо, так по-справжньому як ми. Тому вони також мають пишатись тим, що на ринку – навіть, не на ринку – а на сонцелику країн є така країна як Україна. Адже ми своєю свободолюбивістю, ми своєю впертістю, натхненням і тим, що ми йдемо до кінця робимо нову історію. Ми показуємо приклад того, як сильно люди повинні любити свою країну. Мені так і хочеться запитати, чи ще хтось любить свою країну так, як українці Україну. Напевне, ні… Так от, вернімось до війни. Напередодні, ще лютого в Україні майже відкрито говорили про можливе напад. І тоді Володимир Зеленський оголосив лютого як День Єднання. І я скажу відверто, цей день був нам потрібен дуже сильно. Він нас об’єднав ще більше, ніж ми були об’єднані. Сотні міст тоді провели різноманітні акції об’єднання. І навіть ми, зокрема [ІНСТИТУЦІЯ] також проводив свою акцію. До прикладу, на лекції з психології ми зробили символічну тему єднання українців. На цьому занятті ми транслювали атрибути нашої символіки: прапори, герби. І, звісно ж, ми цитували вірші видатних поетів, таких як Костенко, Симоненко, Стус… Ми цією парою підняли дух собі і я думаю, що люди, які брали участь у цій акції єднання також підняли свій бойових дух. Вони знову сповнились вірою в те, що наша Україна єдина і буде єдиною. Та все ж, якщо замислитись відверто, отак поринути у свою роздуми… я мимоволі пригадую, що, напевне, в ніч з на лютого мені снились великі чорні круки разом із воронами. Це все, що я пам’ятаю. Просто сила-силена чорних круків і ворон. І мабуть саме цей сон був якимось таким, що викликав занепокоєння. Він немов би сповіщав оцією своєю чорнотою про те, що щось наближається, що має щось статись погане. Я не надала цьому значення, але варто було. Можливо, я б уникнула тієї паніки, яка охопила мене лютого. Можливо, якби я замітила цей факт, я б підготувала себе морально до того, що щось станеться і неважливо якого масштабу. Просто мені морально, напевне, було б легше. Проте, сказати напевне я не можу. До цього я не знала, що таке війна. Я читала про це лише на сторінках газет, книжок. Я знаю майже напам’ять історії першої та другої світових воєн, оскільки в мене бабуся за фахом історик, я вивчала, читала, цікавилась. Я читала про всі ті жахи. Що відбувались і під час голоду, геноциду тощо. Але зараз, зараз набагато страшніше. Можливо, це тому, що ти живеш в цьому часі, це відбувається за твого життя. Але мені здається, що жахи всіх попередніх таких кривавих подій зараз відбуваються одночасно просто. І в нас є і пандемія – ковід, хоча зараз вона начебто згасає, але вона все-таки є. В нас є райони, які залишились без постачання продуктів – це вже можна назвати голод. В нас є геноцид, адже окупанти, так звані визволителі, «визволяють» український народ, хоча насправді вони тупо нас нищать. І хоча ми також їх нищимо, але ми захищаємось. Наші хлопці захищають свою землю, наші хлопці захищають свої сім’ї. Вони захищають всю країну, навіть тих, кого не знають. І це варте пошани! Оця їхня пожертва самих собою заслуговує бути відома на весь світ. Вони свідомо пішли на війну, вони свідомо нас захищають! А росіяни – ганьба! Вони пішли на навчання і вперто говорять про це на кожному кроці. Агов, люди, ніхто вам не вірить!! Ви все прекрасно знали. Ви пішли заради грошей, ви пішли заради якоїсь незрозумілої слави, звісно ж в лапках. А наші українці пішли боротись не за кошти, не за славу, не за визнання. Вони пішли боротися за нашу країну і це розуміють всі! Крім, так званого, братського народу. Чесно, прикро, що такі реалії, але вони роблять всіх українців сильнішими. І я впевнена, ми не здамось. Відверто кажу, додати немає що. Лише хочеться кричати на весь світ про те, які злочини здійснили ті ганебні кацапи на нашій землі. Скільки жінок вони погубили, скільки дітей…дітей! Це просто не вкладається в голові. Вони ж були такими самими дітьми – безневинними, незобідними, які просто гралися. І вони їх вбивають… А чого варта історія мами, котра шукала, здається тижні, свою дитинку [ІМʼЯ] – і вона його знайшла. І знаєте, мертвим! Ви лишень уявіть горе матері, дитина котрої загинула просто так, на за що. Це просто жах. У ній прокидається ненависть, злість, бажання погубити душогуба своєї дитини. І я цілком підтримую. Я б дозволила просто голими руками їх усіх придушити за такі злочини перед людством. Багато українців дуже добре. Вони й лікують росіян і допомагають їм в полонах. Та не треба, не треба!!! Вони нас зневажають, вони вбивають наших дітей, жінок, батьків, вас – чоловіки. Навіщо їх жаліти, вони прийшли. Вони свідомо прийшли нас вбити! Звісно, у нас різні ментальності: ми звикли допомагати людям, але треба обирати кому треба, а кому ні. Я даю стовідсоткову гарантію, що росіяни в полоні з нашими людьми не церемоняться. Вони не підбирають ні слів, ні дій, ні методів випиту інформації. Вони просто знущаються, вони просто катують, а ніш українці – хороші: допомагають, лікують рани. Це, звісно, добре, але не в умовах сучасності. Як би там не було, що б там не говорили про жорстокість, але кожен має відповідати за те, що зчинив. І кожен росіянин заплатить за кожну смерть, кожне поранення українця і кожен шматочок знищеної української землі! Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1461 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1461 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/1f453fa80b71286cbf088dc5ec4a53f7.pdf?Expires=1782345600&Signature=FSB%7Ed4r-6iuKZkptStoFbmdvM9oDFVR%7EsazRROIgyOt01t-Dfp9AEtGyZ2isydEAUyLLuVa8ozdfuryWVgTYqhhOn3MajJVN7cJXtFJwXhampa2uCMfHhD7uGle31q3p0-EHj-Danu-ga2Gs8ZJkCryhzVACYJ3ck-XvAKEf5bB0kbvHGcQZpWhcwHsJv2%7E43FMZf7OWovKnDSMn81TJgUCLgNerHBIhuh5W-jrqw3Nh8v8bHQbxQmbv5qkPmN9ZMmtGJ-mWDkXmTucaWPhoArsW9ZDjk-VT7sHRRRlGA7D-jlxpk8ws-kpOpXKmL-HjC0Vi7UfL1UICtKV1QzQVGA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM bea0c518037fad4cadbcf374612c23e5 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/cf82469208380bbdfe427db6b04671e7.mp3?Expires=1782345600&Signature=r5iq3IolrjhRhil8mEbdvAbn4iTQkopXNI6F-MxiQLnP4DoMLFHs0KvqpzGvyJhzs-943MxH3QZF2zG86b8hwmqTjDl39MjBmC9iH6Ahb1OQlCLisbSlCdoXr9tMNM36sxMXGgPW7w9qgd7pr6sqtuj%7EXM25kh6L1o7jflYizooCJkVQ7sKT9nd1c6n0VywCKQSvafPo060XBDxW%7EVS-B02g332koY1YixIbQ0mJq5hDoi9ylClAzRHldP3cHJ22P31X2fIOYjz7JONJN54nwwglFtwkfYkKWOOFbU0-8nVlkNK60%7EUPPsPlbl2k2AKsCtLX1HdVzDC1wRqiEHJsOA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM d8977043b60488ee6a56d7158b40f6c4 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/0bf1cc36ba00a2031cca5b8cf06f20e1.mp3?Expires=1782345600&Signature=TBpFRWZxRvfbb-VyPcxjnLZsiSCADH7WSQaGADEpnNQ8qR7p9bZiP9he1SuZ77l4Iko%7E%7EkcdyZ9CXUiACZQsCWQ1JOBzbogKxl5F7QcwZAf4VhlS6vqE1qABW0IScCPUymU%7EXkIagYyN7TFapVDmFPXr2wX6f9e%7Ed225KmW-qCBJd2YgWdtYPNG71LSpEIFfYAWEXRU940-KKh%7EwmLT1u0hu0DOkny3ohPt1kYmzEXywOOKRJwTzCNc44s5hvRhfoItfD9vBKFCtwz%7En%7Emllrm1TrGmei1ZhJtQmZSKLeJPb2wJb4fcY5HRis16XxJuenvEkQESTXt7f3VtZA-u6Uw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM ea54d50531a338a0d7a8c01c9320c9a7 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Khmelnytskyi region Хмельницька область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-07 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Me and the War: my experience of Living in the War. My Emotions and thoughts at the beginning of the War. For each of us, like me, the first days of the war was psychologically and morally challenging. On the first day, I woke up to the sound of a siren from the TV. I was indescribably scared because I did not fully understand what was happening. But it was necessary to wake up early. Although the teachers showed us pairs, the information was not perceived at all. The following days were highly stressful because planes and helicopters were constantly flying over my village, which I was terrified of. But I was not even so afraid for myself as for my relatives, especially for my sister, who was in [CITY]; that is, she was in the greatest danger. Honestly, my main fear was and remained that my dad might be taken to the front... At that moment, I could not believe that this situation was happening in Ukraine and with me. weeks after it started, it was my birthday. Although my village was quiet, I didn't hear any explosions or sirens, but I didn't want to celebrate anything at all. We just sat down with my family for dinner and talked, trying not to touch on the subject of war. With each passing day, the situation in Ukraine became more tense, and at the same time, my fear that it could happen to me increased, but I was in the village and, to be honest, over time, I began to calm down and understand that I had nothing to fear. How I coped to date, I cannot say that I have finally coped with my experiences, but still, my experiences have decreased much more than those at the beginning of the war. What helped me the most was my faith in our Armed Forces and the support of family and close friends. I started going to the school in the village to weave nets, and I also helped pack the stew that was made for the front. That is, I started to communicate more with people and talk about my experiences, and in this way, I let go of this panic little by little instead of keeping everything to myself. Also, my subconscious told me that over time everything would be fine; I believed, believe and will continue to believe that we will win. Victory will be our joint forces because only in unity is strength. My experiences now I can say that now my experiences are not intense or they are not very frequent because, thanks to God and our defenders, now the situation where I am is calm. Of course, constant posts on social networks about the death of people inspire fear, but you need to believe in a bright future. The recent good news about the exchange of our prisoners of war and the successful actions of our military in the Kharkiv and Kherson regions cannot but please me because these are significant steps towards victory. I believe in our forces; I believe in our Armed Forces and our victory. Keywords: war, fear, tears, panic, misunderstanding, faith, actions, victory, bright future. Я і війна: мій досвід проживання війни Мої емоції і думки на початку війни Кожному з нас, так як і мені, у перші дні війни було дуже важко як психологічно, так і морально. У перший день я прокинулася від звуку сирени з телевізору. Мені було невимовно страшно, адже я до кінця не розуміла, що коїться. Але потрібно було прокидатися на пари. Хоча викладачі проводили нам пари, але інформація взагалі ніяк не сприймалася. Наступні дні були максимально напружені, адже над моїм селом постійно літали літаки і вертоліти, чого я дуже боялася. Але я навіть не настільки боялася за себе як за своїх рідних, особливо за свою сестру, яка була в [МІСТО], тобто була у найбільшій небезпеці. Якщо чесно, то головним моїм страхом було і залишилося те, що мого татуся можуть забрати на фронт…. У ті моменти я не могла повірити, що ця ситуація відбувається в Україні і зі мною. Через тижні після початку було моє день народження, і хоч у моєму селі було тихо, я не чула зі вибухів, ні сирени, але мені взагалі не хотілося нічого святкувати, ми лиш сіли разом із сім’єю за вечерею та поговорили, стараючись не зачіпати тему війни. З кожним наступним днем ситуація в Україні напружувалася, і разом з тим посилювався мій страх, що це може статися зі мною, але я перебувала в селі і, якщо чесно, з часом почала заспокоюватися і розуміти, що мені немає чого боятися. Як я впоралась (впорався) На сьогоднішній день я не можу сказати, що я остаточно впоралася зі своїми переживаннями, але все ж мої переживання набагато зменшилися, ніж ті, що були на початку війни. Найбільше мені допомогла віра у наші ЗСУ та підтримка рідних і близьких друзів. Я почала ходити плести сітки до школи у селі, також допомагала пакувати тушонку, яку виготовляли на фронт. Тобто я почала більше спілкуватися з людьми, говорити про свої переживання і таким чином відпускала потроху цю паніку, а не тримала все в собі. Також моя підсвідомість підказувала мені, що з часом усе буде налагоджуватися, я вірила, вірю і буду вірити в те, що ми переможемо. Перемога буде нашими спільними силами, адже лише у єдності сила. Мої переживання зараз Я можу сказати, що зараз мої переживання не є сильними або ж вони є не дуже часті, адже, дякувати Богу та нашим захисникам, зараз ситуація, де я перебуваю, спокійна. Звісно що постійні дописи у соціальних мережах про загибелі людей навіюють страх, але потрібно вірити у світле майбутнє. Нещодавні гарні новини про обмін наших військовополонених то успішні дії наших військових у Харківській та Херсонські областях не можуть не радувати мене, адже це великі кроки до перемоги. Я вірю у наші сили, вірю у наші ЗСУ та нашу перемогу. Ключові слова: війна, страх, сльози, паніка, нерозуміння, віра, дії, перемога, світле майбутнє. Location 49.4230, 26.9871 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1460 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1460 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/1f5c563eb992d85d085e66267aa431af.pdf?Expires=1782345600&Signature=cBx1GWCZqHPgOZWd3RR7zDprvx7scyD4l1ZqbKasFuUz7xac6SIim5KUEiYPkBCrr9ZjGZ93rxjCEUhEghUYt8IR8QWRT07Z9Ufm3m6L%7EBVKjIxjOAwVg6Vw40%7EfVUvss8vZub2dNutvuKHu9boe6uSCgGPzDeYvBzm2UQMFa6NXU9V-HRMC9jYYvPkX1lr0GRW970Ok3xYvlcx40ZuR%7Er59MWOeVEIj9qMGUxPUIl77aivHsozobCxP6mN4P07zg7Lb4Ljfi3wVvBycy4khs076BwODLNK%7EacM03d87J8M7HO-RF1ZJ1vuAtrELrNR629JTC-muw-F8amrF9rQB%7EQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 7771bbf1135e07a6cc2a121cc5b4e9d6 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-07 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни On February , my life, like that of every Ukrainian, changed dramatically. Back on February , I had a bad feeling, constant anxiety and panic. When it was necessary to go to bed, this condition worsened. In conclusion, on the night of February -, I did not sleep at all. At o'clock, I decided to look at my phone because I didn't even smell sleep in my head. And the first post I saw was Zelensky's appeal for an official invasion and the start of a full-scale war. The first emotion was a stupor. I absolutely could not believe that this was reality. Another hour after that, I tried to "wake up" and hoped that it was just a dream. A terrifying dream. HOW I DID. I spent the first weeks in absolute apathy. I didn't want to eat, sleep or talk. I gave free reign to my emotions. After weeks of so-called "depression," I decided that I needed to pull myself together and distract myself. I really wanted to be beneficial to our country in such a difficult time, so I became a volunteer. It helped me a lot (and is helping me now). MY EXPERIENCES NOW The panic and apathy are entirely gone. Now I only hope that we will win soon and start rebuilding our state. I try to continue to help by all possible methods. I volunteer and send remittances to various meetings. лютого моє життя, як і кожного українця, змінилось кардинально. Ще лютого у мене було погане передчуття, постійна тривожність та паніка. Коли потрібно було лягати спати цей стан погіршився. У висновку в ніч з на лютого я абсолютно не спала. О годині я вирішила заглянути у свій телефон, бо сном у моїй голові навіть не пахло. І першим дописом який я побачила було звернення Зеленського про офіційне вторгнення та початок повномасштабної війни. Першими емоціями був ступор. Я абсолютно не могла повірити в те, що це реальність. Ще годину після цього я намагалась «проснутись» і надіялась, що це просто сон. Дуже страшний сон. ЯК Я ВПОРАЛАСЬ. Перших тижні я провела в абсолютній апатії. Мені не хотілось ні їсти, ні спати, ні спілкуватись. Я дала волю своїм емоціям. Після тижнів так званої «депресії» я вирішила, що потрібно брати себе в руки і відволікатись. Я дуже сильно хотіла бути корисною для нашої держави у такий складний час, тому стала волонтером. Це дуже сильно мені допомогло ( і зараз допомагає). МОЇ ПЕРЕЖИВАННЯ ЗАРАЗ Зараз паніка та апатія повністю зникли. Зараз я лише надіюсь, що ми найближчим часом переможемо і почнемо відбудовувати нашу державу. Всіма можливими методами намагаюсь продовжувати допомагати. Займаюсь волонтерством та надсилаю грошові перекази на різноманітні збори. Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1455 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1455 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/f7cf11437a5059e00aff018a4ac2c5a2.pdf?Expires=1782345600&Signature=I1wZhZS7RE6VXNg3Tq-clGeYEJLcS42-fIlsqCmvWpsYW49700j-WlfA2yDA8o8f8m1f3GuZd9t8okNigitKCwIt6JK0g-K3HV5CKrpBPOLzlNkaxxRLBroNxHzDxEqVHsnj4qm1swFL7N4DsHhEIj51ErSy9e496OV4B0Wt2pqHhP7KvRTmmRgY7IKbPXko-fKo8idm3eKG7nwNj0w0oTCYJrFbxAUuDLcPSRkpGy4gYwtNY-qxX8DDLhHzt5zzo4m97kp1F2LKxn9uL26K7-an6YCu2HA6s107Psn0M5kdr-L3FyCvtOUxNbDuUczmP77c%7EjvkhFpxIQJH4KAUEQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM b6a239c0858f84d30efa54d9c9a2f40c Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-07 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни On February , I couldn't sleep for a long time; I walked around the apartment in [CITY] and couldn't occupy myself with anything. I went out on the balcony at a.m., thought that I still liked this city and went to try to sleep. On February , at a.m., my mother called and started crying into the phone that the war had started. My boyfriend and I could not understand what was happening. They immediately started reading the news and looking at each other in horror. We quickly gathered, called our friends and went to our home in the [DISTRICT]. It seems that life is divided into before and after. Relatives from Russia say that everything is fine, as it should be. My parents send the younger ones to western Ukraine. Every day there is a panic attack, the fear that the men from the family will be taken to the front. We are preparing the basement documents. On November , : p.m., I am writing my impressions, and the walls are moving in the house because there are hostilities not far from my village. Never forget seeing the flash from a phosphorus bomb. It's like a salute, but you understand that it's much scarier. My grandmother remained in the occupied territory, and I could not talk to her without tears. My friend had to flee to another city with a newborn baby and leave her husband. I hate Russia and everything related to it. Every day I realize that I have less and less strength. Almost nothing interests me. My hands are down because there is no work; in a family of four people, only one works. I feel useless. But as soon as I think about what other people are going through, who don't even have a roof over their heads, who have no family or friends left, I stop feeling sorry for myself and say that you need to appreciate life while you have it. There is a family in our village who had to flee from shelling; they took cows, pigs, bulls and small calves with them. People started life on a new page. I believe with all my heart in our victory. We will definitely rebuild everything and live much better. I thank all defenders for the opportunity to write this text now in my home, next to my relatives, although not with all of them. лютого я довго не могла заснути, ходила по квартирі в [МІСТО] і не могла себе нічим зайняти. Вийшла на балкон о годині ранку, подумала що мені все ж таки подобається це місто та пішла намагатися заснути . лютого о годині ранку зателефонувала мама і почала плакати в трубку, що почалася війна. Ми  з хлопцем не могли зрозуміти, що відбувається. Відразу почали читати новини та з жахом дивитися один на одного. Швидко збираємося, дзвонимо друзям та їдемо до себе додому в [РАЙОН]. Здається, що життя поділилося на до та після. Родичі з росії кажуть, що все нормально,  так і повинно бути. Батьки відправляють молодших до западної України. Кожного дня трапляється панічна атака, страх, що чоловіків з сім'ї заберуть на фронт. Готуємо підвал, документи . листопада . я пишу свої враження, а в хаті ходором  ходять стіни, бо недалеко від мого села йдуть бойові дії. Ніколи не забути, як бачила спалах від фосфорної бомби. Як наче салют, але розумієш, що це все набагато страшніше. Моя бабуся залишилася на окупованій території і без сліз я не можу з нею розмовляти. Моїй подрузі довелося тікати в інше місто з новонародженою дитиною та залишити свого чоловіка. Я ненавиджу росію та все, що її стосується. Кожного дня розумію, що в мене все менше та менше сил. Мене майже нічого не цікавить. У мене опускаються руки, тому що немає роботи, в сім'ї з  чотирьох людей працює тільки один. Я відчуваю себе марною. Але як тільки я подумаю, через що проходять інші люди, в яких навіть даху над головою немає, у яких не залишилося ні сім'ї, ні друзів, я перестаю себе жаліти та говорю, що потрібно цінувати життя, поки воно в тебе є . В нашому селі є сім'я, якій довелось тікати з під обстрілів,  вони перевезли з собою корів, свиней,  биків та малих телятое. Люди почали життя з нової сторінки. Я вірю усім серцем в нашу перемогу. Ми обов'язко все відбудуємо і заживемо набагато краще. Дякую усім захисникам та захисницям  за можливість писати зараз цей текст в своєму домі, поряд із рідними, хоч і не з усіма. Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1453 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1453 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/d21803e52e51495e18c8b7b46d0de425.pdf?Expires=1782345600&Signature=VrAVWknKP0pJnlQwuDWEKe3SN%7EGylqdWI3FSxvRPrVovkNviIUQFd2F5p8Dh9oMUQjvjHWmjF-Zj5-yZCqeh3Uc54lwWlpAsK9GWffHuqkaiqxZB47LtsyTHj6iOWobt3eHybSz5MhrlieyquNv5MHNpA9WG5dmqkSrrUCSXlHayP-TERaVML6asMAEDAYlzAFcR6dNxM-5SQJ6N%7EfG%7ErsS-yngAI-NHl2TgL%7E83lImaJ3Ro2QNoAEMxC50Whbp7sdllRqtY1LLlWEEQIGJSJfaQ3hLDMkS08hvcuiQy3klpXZyphDIe1KbzO9vDzWWltNv6PDnMtaeVTb0wYrCBjw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 3b44d2f18108206acea2a631c066c497 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 51 Age Range / Віковий діапазон 51-55 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-06 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни It was hard to believe it. In the first week, I felt a lot of fear and anxiety; I didn't understand what to do next and had enough to support my life at home. But over time, we need to get used to and adapt to the new realities of our lives. Over time, I adjusted my sleep and daily life and tried to live, adapting to new living conditions. It is necessary to determine for myself who I am and how I can help my loved ones and my people, who are defending our independence and the territorial integrity of our state. And believe only in the best. Важко було повірити в це. В перший тиждень відчувала великий страх, тривогу, не розуміла, що далі робити, мене вистачало на підтримання побуту вдома. Але з часом потрібно привикати і адаптуватись до нових реалій нашого життя. З часом я налагодила сон і побут і старалась жити, пристосовуючись до нових умов життя. Потрібно визначити для себе, ким я є і як я можу допомогти близьким і своєму народові, який відстоює свою незалежність і територіальну цілісність своєї держави. І вірити тільки в найкраще. Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1449 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1449 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/614cc4c10ceba489bb55b8037d03c971.pdf?Expires=1782345600&Signature=fCgH032uCUlx49qkRTOsSd%7EeJa2YtGT53QqMcQqz-EP8AexHrr%7Ex1BNmM3f5SIAHLNFCFsXLuGiXUah9c57y-34qWRYimbk5XC6M%7EwtbydSbWskYt%7ESJzyLgUlflLU72p9sB4vzKsLaBT4Bvi5dBPdZ7H3D0j0U8o0QbPkZb5%7E8vHGW6WBQVtkNlXfrUc7084dk97NBPVsOL9Rzip5tBG-gbM-Jl-X85KH1PIz5fsTaqKvZp2SCuIHRMsua8RsA3uHJrNhFmoF9P9JBBxtTL%7EIdGWytf8EwXtH1a3DU4aTG5M60Oeuw-XSrujfIoz98FU44GkL1LA1VPCneuHS%7E4cQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 5bc44b111206ec498f0dab5c17b1aac0 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 22 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Luhansk region Луганська область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-06 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни I lost my home, then my mother got sick, it was challenging for me and my mother to find a job to pay for the apartment and food, and I started having problems with my studies. Я втратив свій дім, потім почалась у матері хвороба, дуже тяжко знайти роботу мені та матері, щоб платити за квартиру та їжу, почалися проблеми з навчанням Location 48.5740, 39.3078 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1448 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1448 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/78a3f8bdb273879ee1f253206c2d05d1.pdf?Expires=1782345600&Signature=K9mwwqI3khdQwTsg6D0XQFlc0llfGQ62ZC8g2UV32BYaOFPNhJrQH2oV5MDvgMUrkTIkuyL3rQ3EWzUtvyPTkq%7E5H4GoXoc5wQZX7JR3Lr%7E3M%7EXjQDjTFd5vgwqz1NKj1-aOAptDqpr-ZxH84%7EbsQyowe-8S5isMFeumLhhOSq6hF9Z40vijvwQCrPZxbQ2PSt2qbG7rp5yJSo-44C8IW%7EBuRezH5y50bsoOcUduuRSFyMGdSiys4NX2hG4LCOOaZdKJ9r6YlNIKGapzw1zfmyr1Qc7qfuvK26PcpSRggog57jdnkyMWDxg5VE0G1vFmt17w%7EItMzVzkCOhgWWtSRg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 6166e6623253dd05a48cf727b46b4358 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Russia's war against Ukraine instantly fundamentally changed the lives of Ukrainian youth. Many young men and women join to the army to repel the aggressor, join the ranks of the Terrodefense and volunteer. I never thought about how the war changed my life. But my parents claim that it all started in one day. Війна Росії проти України вмить докорінно змінила життя української молоді. Багато юнаків і дівчат йдуть до війська, щоб давати відсіч агресору, долучаються до лав тероборони та займаються волонтерством. Я ніколи не замислювався над тим, як війна змінила моє життя. Але мої батьки стверджують, що все почалося в один день. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1443 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1443 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/8332ebaa3d0aaeb6f93fc70433ea5fad.pdf?Expires=1782345600&Signature=YS4Rq2Ew9MtTvxLb4397b6v24w7FpTJmxTPScF4ZgzQNxOOtfLvuygtPi87BYdfyDoVkM%7ED06A2nKyt5Z9mQFQGF0NCkazhq2e-eQnB5WtmO40P1WROxOj8WoRYVrV0qmrtD-O1bnuCtkWyh5BHB7%7EZ9FlGN9zxIjo-fjVjnq2P%7Ehge78diYfFOp8saSCPcGUjU-ZAPyXTlOcm2-fv1a3RH2XeMiXrgsGKUBokoRhNDWSE8uolWKhiuhHp%7Ex8AFoaq1urjhYe9TGB83j10ad99P2iizajbdfrf4vc231XVnDrW6tt30gmI6PPWIGlPiWpaK8CCz6c8ZpIWWCZMigEg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM cf48a4c5ac78f578d7e0084f41f4a399 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 23 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни At the age of , I had to experience a full-scale invasion of my country, on February , I was in Kyiv, at work, I woke up to loud explosions and thick smoke that filled the entire airspace, to be honest, it was scary, the airfield was burning with bright orange fire, the smoke rising up the mountain, it was terrible, I couldn't believe what was happening, that day I packed my things and went home, the road was long and dangerous, there were military vehicles on the road, many military, and significant traffic jams, while we were driving, the bombs fell less, the guys from the air force handled it professionally, it gave me confidence in victory, my family was waiting for me at home, my parents were very worried, the first week we were very afraid, we wanted to go to a safer place, only then we decided, if I die in my home and on my land, I always think about what happened to people in Kherson, Mariupol, Mykolaiv, Zaporizhzhia, Kyiv, I'm really scared, because you don't know what will happen tomorrow. During the war, I began to appreciate people, relatives and friends; I began to look at the world with different eyes. Four months and it will be a year, a year of the Russian army spoiling our land, killing our men, torturing women and children; we will never forgive! Our children will take revenge on them for this, let them feel what we felt in this challenging time, when people lived in basements, did not eat for weeks, were forced to leave their homes with nothing, while these executioners live peacefully on our land there will be no peace, thousands of people die for freedom, as long as they calmly believe their president, this is not fair, we must take revenge and our revenge will be brutal, the occupied territories will be liberated, the banana republics will be Ukraine, let there not be a single Russian soldier in Ukraine, but we will rebuild Ukraine, little by little, and the country will prosper, our children will be proud of us and live in a free country, let them always remember how their grandfathers and fathers died for their freedom, our state was free and will be, Russians will die in our steppes, drowning in our rivers, and wandering in our forests, let their children, grandchildren suffer from what their parents, grandfathers nursed, I wish them to feel at least a little of the pain and fear that Ukraine is experiencing, these ruins, these empty houses, explosions, smoke, flames, makes my heart bleed, beat more often, tears seem to flow by themselves, it hurts, it really hurts, let us overcome this long road together, Ukraine above all! В свої я змушений був переживати повномаштабне вторгнення в мою країну, лютого я був у Києві, на роботі, прокинувся від гучних вибухів та густого диму, який заполонив весь повітряний простір, чесно кажучи було страшно, аеродром, який горів яскраво оранжевим вогнем, дим який підіймався в гору, це було жахливо, я не міг повірити в те, що відбувається, в той день я зібрав речі, та поїхав додому, дорога була довга та небезпечна, на дорозі була військова техніка, багато воєнних, та великі затори, поки ми їхали, бомби менше падали, хлопці з авіації професійно справлялись, це мені приносило впевненість у перемозі, вдома мене чекала моя сім'я, батьки дуже хвилювались, перший тиждень ми дуже боялись, хотіли поїхати в більше безпечне місце, тільки потім вирішили, якщо помирати то в своєму домі та на своїй землі, я завжди думаю про те що сталось з людьми в Херсоні, Маріуполі, Миколаєві, Запоріжжі, Києві, мені справді страшно, адже не знаєш що, буде завтра. За час війни я почав цінити людей, близьких та друзів, почав дивитись на світ іншими очима. місяці і буде рік, рік як армія рф псує нашу землю, вбиває наших чоловіків, катує жінок та дітей, не пробачимо, ніколи! Наші діти будуть мститись їм за це, нехай вони відчують те, що відчували ми в цей не простий час, в час коли люди жили в підвалах, не їли тижнями, вимушені були покидати домівки без нічого, поки ці кати живуть спокійно, на нашій землі спокою не буде, тисячі людей гинуть за свободу, поки вони спокійно вірять своєму президенту, це не справедливо, ми повинні помститись і наша помста буде жорстокою, окуповані території будуть звільнені, бананові республіки будуть Україною, нехай в Україні не буде жодного російського солдата, а Україну ми відбудуємо, потихеньку, та країна буде процвітати, наші діти будуть пишатись нами та житимуть у вільній країні, нехай завжди пам'ятають як їхні діди, батьки, помирали за їхню свободу, наша держава була вільна і буде, русня буде помирати в наших степах, тонути в наших річках, та блукати в наших лісах, нехай їхні діти, внуки страждають від того, що коїли їх батьки, діди, бажаю їм хоч трохи відчути тої болі та страху, який переживає Україна, ці руїни, ці пусті будинки, вибухи, дим, полум'я, змушує моє серце обливатися кров'ю, битися частіше, сльози ніби самі йдуть, це боляче справді боляче, нехай цей довгий шлях ми здолаємо разом, Україна понад усе! Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1439 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1439 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/93f6794564c3923b4ad6c444bc25ba50.pdf?Expires=1782345600&Signature=ahxk5WppHZEO2FZeDPe4H-Meq1ysgO8o8J0xFHsXNmNaUeZ1E%7Egpzu6pXkC0QuL89WZwbjqpxSIxT8l9FmVPSHfYhfh2f5LkOoU9Fh4ma5o17SwJRhgdeHdmHeVkBq-4SNqRl07oFOFKJViyFK3ruhgef6tOmHJ%7ESCXzK26vj36jz1Iqcr-fatgPwQkuI7rCTQpxSwxS01as8osMAA3O8Dey7df2I7PWg%7E0bT-u9Mxgq-8E2O3YSICPNTWBSLMSnPDAfRaY7ytM%7EnBvLyh79eKjL6sxfvoy3Fg2NM2-fH8%7EoeQqF6UDpJhl6UlpcHjb7e984YCCnj0nPVBww%7E--gJg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 559f0675567a41ff901fd10e9ce45854 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 37 Age Range / Віковий діапазон 36-40 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Since the first day of the war, I have constantly been following the news because I live in the [CITY] and wonder whether it is close to us, whether to run away from the city or abandon everything and run with the children to safe countries. It's very stressful, always on the line, always waiting. Kindergartens usually do not work at such a time and at home with two children aged and . A constantly stressed mother cannot give her children that attention of care and love because she is constantly under stress and on her suitcases. Watching the news, it is even terrifying to imagine what happened at the station and on the train when leaving the [CITY]. Therefore, I did not dare to go alone with two small children and stayed at home with my husband until our city was not shelled too much. Little by little, everyone's panic has subsided, and people are adapting to new realities, especially since many people from the occupied territories have come to our city. That is, it is still considered "safe" here. Then the rocket attacks on the city began, and it was terrible. In the morning, we were not even dressed, but here we are...and what to do, grab and run somewhere... Sitting with the children already dressed in the corridor, that is the rule of three walls. Because the bomb shelters are not ready at all, it takes - minutes to run to them, and the basement is dirty and damp and probably fleas. You don't run up from the th floor with - and -year-old children. All of us have seen those houses that were hit by rockets, where no basement will save, no rule of walls. I sit in the hallway and pray to all the Gods that it doesn't fly. What will happen next is unclear. That's how we live in obscurity....if only we could survive... З першого ж дня війни постійно слідкую за новинами, бо живу у [МІСТО] і гадаю, чи близько до нас, чи вже тікати з міста чи кидати все та бігти з дітьми до безпечних країн. Це дуже стресово, постійно на чеку постійно в очикувані. Садочки дитячі звичайно не працюють в такий час і вдома з двома дітьми та роки. Постійно напружена мати не може приділити той уваги заботи та любові своїм діточкам, бо постійно на стресі та на чемоданах. Дивлячись новини, навіть жахливо уявити, що творилося на вокзалі та у потязі під час виїзду із [МІСТО]. Тому я не наважилась їхати сама з двома малими дітьми і залишилась з чоловіком дома, поки все ж таки не дуже обстрілюють наше місто. Потихеньку паніка ослабшала у всіх і люди пристосовуються до нових реалій, тим паче що в наше місто приїхало багато людей з окупованих територій. Тобто у нас вважається ще "безпечно". Потім почались ракетні обстріли по місту і це було жахливо. З ранку ми ще були навіть не одягнені, а тут бабахкае....і що робити, хапати та бігти куди.... Сидячи з дітьми вже одягнені в коридорі, тобто правило трьох стін. Бо бомбосховища не готові та і взагалі до них бігти - хвилин, а в підвалі жахливо грязно і сиро і мабуть блохи. Та й не набігаєшся з поверху з дітьми та років. Всі ми бачили ті домівки, в які прилетіли ракети, там не підвал не врятує, не правило стін. Сиджу в прихожій та молимось усім Богам, щоб не прилетіло. Що буде далі неясно. Так і живемо в невідомості....хоч би вижити.... Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1434 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1434 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/9c9af4d9e51eb4f13e91d5a757fcbcbf.pdf?Expires=1782345600&Signature=ENn8exNja3YjVl46GIcsmOBKf0xkzAXHmAXImtHgghzxB1Hz0OwxIYqHfwe5CvjdZrAzNR7UUHb3tWpwx-XhwqhJcqB8CERG8ITWtKztyMKJorrVNfQwoyiOBIkM7ec5ibhW5yJRXGZqTyJXtQTH2mzI7qsfyuCboHYL63fj4rvTYtm7LVtTwOhIM20p8YDYcI5a7GpcJ9Gq00kbQQsRlrsPjgbfErsiyulsiDNyNbqBT6IqmLUuolzuIu0xiX23GCiGQiVqRqNTVTaseF%7El2R44qbTj6ADu7aGU1R2Oo8N0AwB%7EDZfBNh1EKs4BIerKXYZbz8YOgEiqvJyLAmA56Q__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 5b9921439693db7c05382e944c81cd04 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 68 Age Range / Віковий діапазон 65+ Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-03 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни As long as I lived, I did not think that we would go through a war. It is terrifying and challenging. Because we now live in constant anxiety, we fear for our children, and we ask God that it all ends sooner! We must endure separation from our children and grandchildren who have gone abroad. And how much grief and tears are there because of the fallen heroes. What are we, our children and grandchildren, our soldiers guilty of? No one can answer this question. And now we have to wait for when we will meet our relatives, we are sad and do not know when it will happen. Because you don't know when the war will end. And our children and grandchildren need to rebuild what was destroyed by the gray horde, the darkness that attacked our peaceful, beautiful country. And I don't know whether I will see the prosperity of our country, whether I will have time to enjoy the victory, a free and independent country how I want to go to the Crimea, [CITY], to the east. I know that this will not happen, but I want at least my children and grandchildren to live in a free country in peace and tranquillity. When the war started, it was terrible; it was very scary, terrifying. We wanted to run away because we didn't know what awaited us. It was terrible for my sister, who lived under occupation for a month in [CITY]. There was no communication; they could not determine if she was alive. And when [CITY] was released, she told terrible stories about how people were killed and mocked. Once, a man and a woman hid in the garage and closed themselves from the Russians. They could not open it, so they threw something flammable into the gap, and these people burned alive. They told how the tank was standing, and only a man went to the threshold to get water or bread, the orcs pointed the muzzle of the tank at him, and he ran to the house. They shot, raped and tortured. It is simply a horror that such a thing exists today. The world speaks, does not protect us, and lives its peaceful life because no one needs us. And how many terrible stories there are that we do not know and have not heard. Who should be responsible for all this? Why do they get away with everything? How can you live with this pain? How can the world live for itself, knowing what is happening in us now? When will it all end? We are a peaceful people who have never done anything wrong to anyone. Скільки я прожила, не думала, що ми будемо переживати війну. Це дуже страшно і важко. Бо ми тепер живемо в постійній тривозі, боїмося за своїх дітей і просимо Бога, щоб це все закінчилось пошвидше! Ми маємо терпіти розлуку зі своїми дітьми і внуками, які поїхали на чужину. А скільки горя і сліз через загиблих героїв. В чому винні ми, наші діти і внуки, наші військові? Ніхто не може відповісти на це питання. А ми тепер мусимо чекати, коли зустрінемося зі своїми рідними, сумуємо і не знаємо, коли це станеться. Бо не знати, коли закінчиться війна. А ще нашим дітям і внуками потрібно відбудовувати те, що знищила сива орда, морок, який напав на нашу мирну, прекрасну країну. А я не знаю, чи побачу розквіт нашої країни, чи встигну натішитись перемогою, вільною і незалежною країною. Як я хочу поїхати в Крим, [МІСТО], на схід. Я знаю, що цього не буде, але хочу, щоб хоча б мої діти і внуки жили у вільній країні, в мирі, спокої. Як почалася війна, це був жах, було дуже страшно, дуже страшно. Хотілось тікати, бігти, бо не знали що нас чекає. Страшно було за сестру, яка жила в окупації місяць в [МІСТО]. Не було зв'язку, не могли взнати чи вона жива. А коли звільнили [МІСТО], то розказувала страшні історії, як вбивали, знущались з людей. Як одного разу чоловік з жінкою сховалися в гараж і закрилися від русні, а вони не змогли відкрити, то кинули щось горюче в щілину і люди згоріли заживо. Розказували, як стояв танк і тільки чоловік виходив на поріг, щоб піти по воду чи хліб, орки дуло танка направляли на нього і він тікав до хати. Розстрілювали, гвалтували і мучили. Це просто жах, що таке є в сучасному світі. Світ мовить, не захищає нас, живе своїм спокійним життям, бо ми нікому не потрібні. А скільки є жахливих історій, які ми не знаємо і не чули. Хто має за це все відповідати? Чому їм все сходить з рук? Як можна жити з цим болем? Як може світ жити собі, знаючи, що зараз відбувається в нас? Коли закінчиться це все? Ми мирний народ, який нікому нічого не робив поганого ніколи. Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1430 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1430 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/a511e269e3dadc5f7a7878ebf532121f.pdf?Expires=1782345600&Signature=Rm76vssv2karHtJ4vzm6C3ZO5Kz2p3aA0TqRWb2SMKOgeuf3byx82gJAYbySrhczXeksUr0mqU2s82blYR%7EW6V2FQGop61sObmwjYNXh5STLTZ6XJa7nYWHctkhE1OGMZz6mE-XN-4t%7Em-CiNe9oGPW9u4lNIVDD4LM4bnWCL%7ETSCFP%7E3pD22InS2eztYnQe6g5gDgOOx3qbiKrL9F1WwDMhNPwfAUp5OGwuAcG2rYzMyZWqQ71Jy-KQSanfIAa5ZMHLRr6N2bMuC8nkrNRpJDh1AmuzxnJSrvgGL64RIB2-P2o42GvkWnUIDJ4oUvBoJgRyCotucPNwWQJmDATsrw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 43238777cab7d85c2a08ecc60d7f01b7 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-30 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни On the first day of the war, I could not believe what was happening; when I woke up, I was baffled. At first, no one understood what was happening. It was terrifying, and everyone sat waiting for what would happen next. Afterward, I had to go to my school to collect my things. When I was there, my friends were kind of depressed. Nobody even wanted to talk. A week later, my mother and I moved to friends in a safer part of the city and at every siren, we ran to the shelter, and when we went to it and heard the siren, our hearts seemed to stop. The most frightening thing was that we were sitting with frightened children. We entertained and distracted them from this horror in various ways. With our neighbours, we made a lot of reserves of food and energy just in case. After one more week of such a life, my mother and I decided to leave for relatives in Germany so as not to see all the horrors of the war. At seven in the morning, we were already at the station and stood in a massive queue for the train. It was about - hours. We were not taken on the train because it was already full of mothers with children, and after that, we boarded the electric train. We drove standing in it for hours like fish in a can, and when we got to [CITY], where we were promised buses would take us to [CITY], there were no buses there, and all the people stood at the station at night in the cold season in the hall. After waiting for hours, we could still get on the train to [CITY], where we travelled for another hours standing in the vestibule with many of the same people. After arriving in [CITY], it was already much calmer and safer. After that, volunteers helped us get to Poland, and from there, a German family took us to [CITY] and helped us buy tickets. Already in [CITY], relatives met us and helped us a lot because, after all these things, neither I nor my mother could talk to people. У перший день війни я не міг повірити у те, що відбувається, коли я прокинувся я був дуже збентежений та розгублений. Ніхто у перший час не розумів що відбувається. Було дуже лячно і кожен сидів чекав, що буде далі. Після цього я був вимушений поїхати до свого навчального закладу, щоби забрати речі. Коли я був там, кожен з моїх друзів був неначе в депресії. Ніхто навіть говорити не хотів. Через тиждень ми з моєю матір'ю переїхали до друзів у більш безпечний район міста і при кожній сирені тікали до сховища, а коли йшли до нього і чули сирену, то сердце неначе завмирало. Найбільш лякало те, що ми сиділи з дітьми яким було лячно. Ми різними способами розважали та відволікали їх від цього жаху. З сусідами ми зробили про всяк випадок багато запасів їжі та енергетики. Через ще один тиждень такого життя я з моєю мамою вирішив виїхати до родичів у Німеччину, щоб не бачити усього жаху війни. О сьомій ранку ми вже були на вокзалі та стояли величезну чергу до потягу. Це було десь - годин. У потяг нас не узяли, бо його вже було забито мамами з дітьми і після цього ми сіли у електричку. У ній ми стоячи їхали годин як риби у консерві та коли ми вийшли у [МІСТО], де як нам обіцяли нас заберуть автобуси до [МІСТО], але жодних автобусів там не було і усі люди стояли на вокзалі уночі у холодну пору року у залі. Почекавши годин, ми все-таки змогли сісти у потяг до [МІСТО], де їхали ще годин стоячи у тамбурі з купою таких самих людей. Після приїзду до [МІСТО] вже було набагато спокійніше і безпечніше. Після цього волонтери допомогли нам дібратися до Польщі, а звідти нас забрала сім'я німців до [МІСТО] і допомогли придбати білети. Вже у [МІСТО] нас зустріли родичі і дуже допомогли, бо після всіх цих речей ні я, ні моя мати просто не могли розмовляти з людьми. Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1399 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1399 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/2dbce75c497ecc50aa70f2c196f73592.pdf?Expires=1782345600&Signature=boH3J%7Ej4I-GtX8J1LYKaYx7SlhcJXZKQAQ96zos41VD-cJboUbgLMgKXSQjCxB47EVoujHXV0MP-0Kwp%7EFWuNr-b%7ErrzS8cuFsL9bPooh0mD0Kl9U6XE-VZaI1WgzNARK1sWH5z8H3vBYs-Sv-aw4XZ8P0eMi7JjF4hzrU4NdZvX9Vv-Qf3fj8gRVKl2RdSm6ynxnf%7ErY81T%7EyS-cZEusEW-tG0HhfILBjjwxECy%7E0kp5Kt4DjFgwX3UlPzVNqSg1t387VtlGFYvLyfuBSjjjCQ8WY1OLMhrMQko3RtEirP4pUm5Rp0AOESAgQnRprUgXX9r9xs3UeT-ytGUpB6gsw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM f25f58009bd5e90b3e505684d9fa03a8 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 43 Age Range / Віковий діапазон 41-45 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-30 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни I feel [that I am] in danger very often. When an air raid signal sounds, there is often a feeling that this very time it will target the place where I or my loved ones are now. Especially if I'm not at home, riding my bike down the street, and the siren is wailing loudly like that... I heard explosions several times, quite distantly. That's why I feel guilty that nothing terrible happened to me, it's pretty calm in my place, but I get scared. In the first two months of the war, I was unemployed. I went almost every day and volunteered. I wove nets and prepared dry soups for the soldiers. And since I got a job, I don't have the opportunity to volunteer. Sometimes I help financially at the Armed Forces of Ukraine. But it seems to me that it is not enough, so it is also hard on the soul. And it is also challenging when I see how many people are dying - both military and civilians. It's hard because I can't help it. I would go to the front, but the age is not very young anymore, and there are no valuable skills. Previously, she did not consider herself a nationalist. It did not divide people like some nations are better, and some are worse. And now it seems that almost everyone is wrong in Russia. I wish death to those who kill Ukrainians and those who support this war. This also makes my soul feel bad. I want to live and rejoice in some positive changes in how countries help the weak, how to invent something useful, something that will bring benefit and joy. And now it seems that everything is set up only for destruction for someone's benefit, that love and goodness will never win. I try to look for something positive daily, but mostly everything is painted in disturbing black. I am apprehensive about the future of my daughter and her boyfriend, for the future of their future children. Everything is so uncertain ahead. Somehow Я дуже часто почуваюся в небезпеці. Коли звучить сигнал повітряної тривоги, часто буває відчуття, що от саме цього разу поцілить в те місце, де знаходжусь зараз я чи мої близькі. Особливо, якщо я не вдома, якщо Їду велосипедом вулицею, а сирена голосно так виє... Я чула вибухи кілька разів, досить віддалено. Тому відчуваю провину, що зі мною нічого страшного не трапилося, в моєму місці досить спокійно, а мені буває страшно. В перші два місяці війни я лишилася без роботи. Їздила майже щодня, волонтерила. Плела сітки, готувала сухі супи для воїнів. А як вийшла на роботу - не маю можливості волонтерити. Іноді допомагаю фінансово на ЗСУ. Але мені здається, що мало, тому теж важко на душі. А ще важко дуже, коли бачу, скільки гине людей - і військових, і цивільних. Важко від того, що не можу зарадити цьому. Пішла б на фронт, але вік вже не дуже молодий, навичок немає корисних. Раніше не вважала себе націоналістом. Тобто не ділила людей, типа якась нація краще, а якась гірше. А зараз здається, що майже всі погані в росії. Бажаю смерті тим, хто вбиває українців, тим, хто підтримує цю війну. Теж погано на душі стає від цього. Хочеться жити та радіти якимся позитивним зрушенням. Як країни допомагають слабшим, як винаходить щось корисне, таке, що принесе користь та радість. А зараз таке враження, що все налаштоване тільки на руйнування задля чиєїсь вигоди, що любов та добро ніколи не переможе. Намагаюся шукати у кожному дні щось позитивне, але здебільшого все пофарбовані у чорний тривожний колір. Дуже переживаю за майбутнє доньки та її хлопця. За майбутнє їх майбутніх дітей. Все настільки невизначене попереду. Якось так) Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1397 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1397 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/38851ade83423bca4cd61c330f93d08f.pdf?Expires=1782345600&Signature=fLm%7E5lwVxGuLYUEFF3xIFamjLhvhldhl5Dq-RDks8JtcpSByjxLOog8fO0lyKVinf248ucBWb9x2AjqFFJPc3e%7EsABPw6DUM7mImWWWe2pPMazlQZ7GInDESLB5cbkf82DFSVVSvJwsG-ECGHyxZZWLy%7EzWPWNjsmlt%7EB%7E%7EcrgHDwwP1FluVGIKp%7EOQZWE%7Eu7cWjaZNxCSe9WK8Y7j3bIaVgOxTpMUwSxhahL9SK0KgEuGiQ-zI0eZuuAEDexn4TwBBGgDczdd8I3yxEiXCLdjDjdPIyFx26uJyVu8GaEpWjI0r7oWIyrVGOT-kge0FA9feNIvxsniwgd5WVwGrk6A__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM a077b23cd4a31e254b266565b8e32619 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 59 Age Range / Віковий діапазон 56-60 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-30 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни When the war started, it was a shock for me, like for every person in Ukraine! Every day, every hour, every minute, we all waited for news from the front. Knowing about the armament of our army and the size of the army, there were certain doubts about the ability to defend against the onslaught of the Horde invasion. But, when I was travelling through our city on business, seeing the long queues at the military headquarters, I realized that my people could not be defeated!!! Faith in Victory over the wild horde, which until recently called itself our brothers, grew after the appeals of our President, the commander-in-chief. The courage of the President was very inspiring! Many did not believe Zelensky, and some openly despised him. But after the courage shown by our President and our top leadership, many people changed their attitude towards Volodymyr Oleksandrovich!.. now, after months of the war, it has become even more apparent that the Victory will be ours!!! In this terrible war, there is a revival of our nation, our Cossack spirit and our family! This war showed us who are brothers and who are rotten! After years of Russian slavery, the Ukrainian people finally threw off the shackles! And, as it is sung in our national anthem, "We will rule and we, brothers, on our side! Коли почалася війна,для мене це був, як і для кожної людини в Україні, шоком! Кожен день, кожну годину,кожну хвилину всі ми чекали новин з фронтів. Знаючи про озброєння нашої армії, чисельність армії, то були певні сумніви, щодо спроможності захиститися від навали ординського нашестя. Але, коли в справах пересувався нашим містом, бачучи довжелезні черги в військомати, зрозумів, що мій народ - не перемогти!!! Віра в Перемогу над дикою ордою, яка ще до недавна називала себе нашими братами, зросла, після звернень нашого Президента, головного командуючого. Сміливість Президента надихала дуже сильно! Багато хто не вірив Зеленському, а дехто відкрито зневажав. Але після проявів сміливості нашого Президента, нашого вищого керівництва, багато хто змінив своє ставлення до Володимира Олександровича!.. зараз, після місяців війни, стало зрозуміло ще ясніше, що перемога буде за нами!!! У цій страшній війні відбувається відродження нашої нації, нашого козацького духу і роду! Ця війна дуже добре показала хто нам справді, дійсно є братьями, а хто гниллю! Після -літнього російського рабства, український народ, нарешті скинув з себе окови кайданів! І, як співається в нашому державному гімні-"запануєм і ми браття у своїй сторонці!" Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1387 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1387 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/ebf0f903706d78b5fafea10b03de4423.pdf?Expires=1782345600&Signature=bEIHiQEhpgrRKUOFOW8UPQNx-RdFZGXQGDZs%7EnN4kr7VzDLmQshWmxqIJiS5n%7EsTb--Ii9EEQ6TEXLL5cxIo2A10VwlJCxeQv45ltpjFJcXZsosEr3Qf1yVApGQJt%7EXstwKNxQAoPRm8hFkAG%7EXF1aL-ZRpBdrmgOhrk1eaU55pQQy3Qy25cZ5ashswnZejLa4U%7EiFIkHvRiRs3mHhxQ1vRGXo0gaVhvqlYTxk1%7EkkXg4xr-OEDNMUMp6c0RDiedYvlVVj%7EnqvPXC57oHvii1JdNz0IRlb%7EcZ2iZAF%7E1o3PPdvuZyIBU17wQpWwJrHL0IiwN5fP0vTEnhZomF3Y4dw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM d868fe1acda0861636b6f550851a30e5 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 35 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-29 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни At the beginning of the war, I was in a complete panic and could not sleep, I did not know how to proceed or what to do, my relatives persuaded me to leave the city of [CITY] to a safer place, so I took my children and went to my sister in [CITY]. After some time, I realized that I could not stay away and returned to [CITY] and became a volunteer, and I still help people who have moved from hazardous areas. Thanks to this, I feel needed and make my small contribution to help and very much dream and pray for the Victory and the life of our defenders, and I am waiting for my boyfriend from the war!!! На початок війни знаходилася в повній паніці та не могла спати,не знала як бути далі та що робити,рідні вмовили виїхати з [МІСТО] в більш безпечне місце, тому взяла дітей та поїхала до сестри у [МІСТО]. Через деякий час зрозуміла, що не можу залишатися осторонь і повернулася до міста [МІСТО] і стала волонтером і досі допомагаю людям які переселилися з дуже небезпечих місцевостей. Завдяки цьому відчуваю себе потрібною та роблю свій маленький вклад в допомозі та дуже мрію та молюся за перемогу і за життя наших захисників і чекаю на свого хлопця з війни!!! Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1386 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1386 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/42c69cd0b887ebe1b9df5bcab636ef82.pdf?Expires=1782345600&Signature=o%7Earqqae%7EuGgkLz8z9GqtdM2scSY83Z7IlQj1ehxBNe7Kaq91R2wlw-oFrL5lNtq5D90q1g1GKN35t2NTuNmd2Acvisojf5RfGUwxImnd%7E8qPdV-PVOG-ocSQfIqyJJfqIKJYzlfnYMXGjd6isXZvQp5RPnKbfMC6pg0PIeveBRuZJbbctKV1A9ShYsavNFksmZNbk%7E5t6wpfwnn4C3AgGLIifjMi2CrgtxI5VR9EXqxlZDkiwSR-FBhZmzge5DrTrj5zGTWICIl9SCOBnSDDm9CZ4mDGOOOJGt3quedmJrZC%7Eg3Ox1TeOugLk3n2UBqXEK6p7fPGZ3wznGdZrvMeg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM ebff7f9ceee0a2f6d23d6f355b78ee40 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 29 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Kherson region Херсонська область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-29 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни When I woke up on February and found out that the war had started, I cried a lot, then I picked myself up and went to the store; panic was overcome by endless queues, sirens wailing, all the stores, pharmacies, banks, queues at ATMs to withdraw money just closed in front of my nose, were very large, because of this, my child. I was unable to buy anything or withdraw money. When the fighting started near the city, I trembled with fear; and my child stopped sleeping altogether; the explosions were so loud that it was impossible to sleep. I was confused and did not understand how to act correctly; I felt guilty for not leaving the city. It is challenging to remember the first month of the war because it was full of stress, I was alone with my child in my arms, and I did not know what to do, and it was terrifying to die. When the city was already occupied, we did not leave the house for a week, fear of the unknown and news, news. When the Russians cut off our Internet and communications, I thought that was the end and we would remain hostages for a long time, but later the Internet appeared. I scrolled every day in my head how to get to the controlled territory of Ukraine. Some shops and markets started to work, prices were exorbitant, and ATMs did not work because no one filled them with money. A month and a half passed, and I dared to go because staying was dangerous. It was challenging to pack my whole life into a small suitcase, so I took everything I needed, it was terrifying to leave, but it was scarier to stay. We were lucky there was a thick fog when we passed, so we didn't come under fire. The road, which in peacetime took five hours, took ten because it was necessary to go off-road since it was not possible to drive on highways. When we left for the territory under control, emotions moved between joy and fear because there were no air alarms in [CITY]; it took time to get used to them. We arrived in Kyiv, and it was the first night since the beginning of the war when my child and I just slept all night. After the retreat of the Russian troops, Kyiv began to revive, not all shops were open, but there were much more products than in [CITY]. On the shelves of the store, when I saw children's yogurt, and bananas, which my child loves, I cried, and in the store, I looked at the products as if I had arrived in a time machine from the last century. There is still fear but great happiness because we are no longer an occupation. We want to go home to our Ukrainian [CITY]. Прокинувшись лютого і дізнавшись, що почалась війна, я дуже сильно плакала, потім взяла себе в руки і пішла до магазину, паніку наганяли нескінченні черги, вий сирен, перед носом просто закривались всі магазини, аптеки, банки черги до банкоматів, щоб зняти гроші, були дуже великі, через це з дитиною мені не вдалось нічого купити, ні зняти гроші. Коли поблизу міста почались бої, я в прямому сенсі тремтіла від страху, я і моя дитина взагалі перестали спати, вибухи були такі гучні, що спати було неможливо. Я була розгублена і не розуміла, як правильно діяти, відчувала провину через те, що не виїхала з міста. Дуже важко згадувати перший місяць війни, тому що то був суцільний стрес, я одна на руках з дитиною і просто не знаю, що робити і дуже страшно померти. Коли вже місто окупували, ми тиждень не виходили з дому, страх невідомості і новини, новини. Коли росіяни нам відрізали інтернет і зв’язок, я думала, що то кінець і ми надовго залишимось в заручниках, але згодом інтернет з’явився і я прокручувала кожен день в своїй голові, як мені виїхати на підконтрольну теріторію України. Почали працювати деякі магазини, ринки, ціни були космічні, банкомати зовсім не працювали, тому що ніхто не поповнював іх грошима. Пройшло півтора місяці і я наважилась їхати, тому що залишатись було дуже небезпечно. Дуже важко було зібрати все своє життя в маленький чемодан, тому я взяла все необхідне, було дуже страшно їхати, але залишатись було страшніше. Нам пощастило, що, коли ми проїжджали, був густий туман, тому ми не потрапили під обстріл. Дорога, яка в мирний час займала п’ять годин, зайняла десять, тому що їхати треба було по бездоріжжю, так як трасами їхати не можна. Коли ми виїхали на підконтрольну теріторію, емоціі переміщувались радість зі страхом, тому що повітряних тривог в [МІСТО] не було, знадобився час, щоб звикнути до них. Ми приїхали до Києва і це була перша ніч з початку війни, коли ми з дитиною просто спали всю ніч. Київ після відступу російських військ починав оживати, не всі магазини працювали, але було значно більше продуктів ніж в [МІСТО]. На поличках магазину, коли я побачила дитячий йогурт, банани, які любить моя дитина я плакала, і в магазині дивилась на продукти, наче я приїхала на машині часу з минулого століття. Страх є і досі, але велике щастя від того, що ми вже не окупації. Дуже хочемо додому у свій український [МІСТО]. Location 46.6354, 32.6169 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1370 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1370 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/9c4bc77940e9b85218c0167278f77fb7.pdf?Expires=1782345600&Signature=F9jQn4aO264CrQ8DSHIjOXWHsDr9gBXEUVyiaLLr%7EHsCT3EEVTkb9ypDEZEDjtBWnq95SNTknm5qNPV3ZgTrM8SILC220Oy4YEt%7Ez1JrpCbeMLjYYrE1QAaj90JDmxJxNQ1cU1E756mZI2sozV7U%7EBzX-XpT4EwVokRhHjCbZ4bHchpvprVH35FhKoeetli7g2LAo%7Ekd1PvWF594bMWVB-EQKePjf4ArR0I%7EBXnkiOoUQ2WtdaAJJ6eW2tjY%7Eq8-nZomTQuXgM%7EEjxitvCFvbjSpqLGla0mfu0hM4Ux-ebwJJK3ZCCX-Lva6pxUJVUdDjQwOJjfWk3Ld3wHPfiVbFA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 6dcb68b29fce71260b16338cb40135f7 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-29 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Since the beginning of the full-scale invasion of the aggressor on the territory of an independent state, I have felt quite different emotions: from fear to rage, shame, helplessness, disappointment, anger, etc. All this caused a lot of stress for my body and my whole life. For the first months, it was difficult for me to believe what was happening until people close to me began to die. Many people are no longer there; the realization that at any time, a tragic story could happen to you and your relatives has long been stuck in my head. It makes no sense to run anywhere, even for me personally. I am studying at a professional education institution; now, it is difficult to concentrate at such a time; sometimes, thoughts and fears have become more vital than mine. З початку повномасштабного вторгнення агресора на територію незалежною держави, я відчувала досить різні емоції: від страху до люті, сором, безвихідь, розчарування, гнів тощо. Все це завдавало неабиякий стрес для мого організму й повноцінного життя. Перші місяці мені було складно повірити в те, що відбувалось, поки не почали помирати близькі мені люди. Вже багато кого немає, усвідомлення того, що в будь-який час з тобою і твоїми рідними може статись трагічна історія, вже давно засіло в моїй голові. Бігти нікуди, да й поки особисто для мене, думаю, не має сенсу. Я навчаюсь у закладі фахової освіти, зараз у такий час складно концентруватися, іноді думки й страхи стають сильніше за мене Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1369 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1369 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/054882b3a47b561743b19c6111dfc8f3.pdf?Expires=1782345600&Signature=mDzu2GC4XNtB3G4BeRH4LThlUIR7sbHI95ONpz4TS0LE8z36Vr8%7ExcHTJIECWxZ9jeCpV6VYhRMC5YJxvVqg6-fgxQBez8rQrRlnz9fmxwnrOcKO7gB-Q16yMANE2sglKAuKeH3RvBaqZd3jrLDV9N53ksUlDXv1IoK8gcU3ywzGQs2sCw1eu4LfxkqtPrYqX50RL5TT7PxGme-kJX1uyxHD6tLaWT6rowAgwmwMm%7E5UtpyNsP%7E9Inj23AS7PJN8QXHsVxsO-NUVjfa7hqqz0zNE2BGmirjGWiKdx938vir1ZrYrxV6Gs0JlFtsM2ysDdCUk7rTBkhhahIeTJelgNQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM bd3bf1e42f69c040f714535fe4f41d69 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 32 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-29 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни If one could characterize now the whole spectrum of my emotions, which I experienced from the beginning of the full-scale invasion until today, it is the fear of waiting, fear and uncertainty with the beginning of the invasion, anger, hatred, the desire to destroy, the feeling of helplessness, insignificance, despair, the desire to be always ready, fear of the future, the desire to protect relatives, thoughts about what will happen if I die. Now I'm studying (I'm graduating from medical college), and I'm waiting for my final exams in the summer. After that, if the war does not end, I will most likely be mobilized as a medical worker. It is quite an interesting experience when you understand what awaits you, and you cannot change anything. There is no fear here, only uncertainty about whether you will be able to do everything correctly and quickly. And not die. It's annoying when relatives or acquaintances say, "Don't pay attention to it; everything will end, and no one will be taken away." And if it doesn't end? The fact is that this position (although I partially understand it) is VERY annoying. To hope for "what if, "... I am sure that every citizen of our country should be prepared as much as possible: courses on providing first aid, volunteering, self-defence courses, etc. We need to use all the resources available to us. And it also pisses me off that we are all "relaxed." We are getting used to war, yes. And I constantly tell my acquaintances and friends about it. We live km away from us. Our fellow citizens are not being killed, they are not being tortured, they are not suffering from hunger, and they are not living in inhumane conditions. I broke up with a "supposedly" friend from [CITY] when we had a discussion about the monument to Catherine . I still cannot understand the position of those who stubbornly speak Russian, who stubbornly pray to the monuments of Pushkin, Catherine, etc... What has to happen for these people to wake up? And this is taking into account the fact that she left the shelling to the west of the country, to [CITY]. It annoys me that there are people who say, "But here we are in Kharkiv/ in Odesa/in Zaporizhzhia, there is an impending war, but here you are - no, you live peacefully." After such words, I feel inferior. The fact that I was born and lived in the central part of Ukraine and the fact that the enemy did not occupy my native land does not make me a person who suffers less emotionally. And the fact that these people had to flee from rocket fire does not make them more "privileged" (and it sounds like that). What do I need to do so that I can also join the club of those who say, "If you've been through it, then we've been through it"? No, I have no disrespect for these people; on the contrary, I want to help them, but after such words. Every time I am convinced that this is just how the human brain works in stressful situations. And the phrase "out of time" annoys me. That is? How is it? Why? Isn't a full-scale invasion a reason to take it and change? Isn't it a reason to do what the enemy wants to take from us? Isn't it a reason for self-purification and improvement? I hope that we will still learn the lessons of the war (for some reason, I am sure that it will be so. And we will become better. We will clean up. And we will improve ourselves. Якщо можна схарактеризувати зараз увесь спектр моїх емоцій, котрі я пережив від початку повномасштабного вторгнення і до сьогодні, то це: страх очікування, страх і невизначеність з початком вторгнення, гнів, ненависть, бажання нищити, відчуття безпорадності, незначущості, розпач, бажання бути завжди готовим, страх перед майбутнім, бажання захистити рідних, думки про те, а що буде, якщо я помру. Зараз я навчаюсь (закінчую медичний коледж) і влітку мене чекають випускні іспити. Після цього, якщо війна не закінчиться, швидше за все, я буду мобілізований як медичний працівник. Це досить цікавий досвід, коли ти розумієш, що тебе очікує і нічого не можеш змінити. Тут немає ніякого страху, лише невпевненість у тому, а чи зможеш ти зробити все правильно і швидко. І не загинути. Дратує, коли близькі або знайомі кажуть "не звертай на це уваги, все закінчиться, нікого не заберуть". А якщо не закінчиться? В тому і справа, що ось така позиція (хоча я частково її розумію), вона ДУЖЕ дратує. Сподіватися на "а якщо"... Я впевнений в тому, що кожен громадянин нашої країни має бути максимально підготовлений: курси по наданню домедичної допомоги, волонтерство, курси самооборони і т.п. Потрібно використовувати увесь доступний нам ресурс. А ще мене бісить те, що ми всі "розслабилися". Ми звикаємо до війни, так. І я постійно кажу про це своїм знайомим та друзям. Ми живемо так, начебто за км від нас не вбивають наших співгромадян, не катують їх, начебто вони не потерпають від голоду та начебто вони не живуть в нелюдських умовах. Я розірвав стосунки з "начебто" подругою з [МІСТО], коли у нас виникла дискусія стосовно пам'ятника єкатерінє . Я досі не можу зрозуміти позицію тих, хто вперто розмовляє російською, хто вперто молиться на пам'ятники пушкіну, єкатєрінє і т.п. Що має трапитись, щоб ці люди прокинулись? І це враховуючи те, що вона виїхала з-під обстрілів на захід країни, у [МІСТО]. Мене бісить те, що є люди, котрі кажуть "а вот у нас в харьковє/в адессє/в запарожьє там настаящая вайна, а у вас тут - нєт, ви живьотє спакойно". Після таких слів я відчуваю себе меншовартісним. Те, що я народився і проживаю в центральній частині України і те, що ворог не окупував мій рідний край не робить з мене людину, котра менше переживає в емоційному плані. І те, що цим людям довелося тікати з-під ракетних обстрілів не робить їх більш "привілейованими" (а звучить саме так). Що мені потрібно зробити, щоб я міг також приєднатися до клубу тих, хто каже "єслі би ти пєрєжил, то, что пєрєжилі ми". Ні, у мене немає ніякої неповаги до цих людей, навпаки, я хочу їм допомогти, але після таких слів. Кожен раз переконую, що це просто людський мозок так працює в стресових ситуаціях. А ще мене бісить словосполучення "не на часі". Тобто? Як це? Чому? Хіба повномасштабне вторгнення - це не привід все ж взяти і змінитися, хіба це не причина зробити те, що ворог хоче у нас забрати, хіба це не привід до самоочищення і вдосконалення? Сподіваюсь, що ми все ж вивчимо уроки війни (впевнений чомусь у цьому, що так і буде. І станемо кращими. Очистимося. І самовдосконалимося. Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1364 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1364 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/a46d1da09de45a4ea31b3e34150826c6.pdf?Expires=1782345600&Signature=X5EjgpPryiV-ndCh8ncYMAdXFUCt3qHVCbvZt8XmMY85PI58hQv6HI0jtoiCHlJowFPAmy83ythF42K9gI88ZOYceXrJH-9XAdozFYtpqkb2AkWPnoOswuROalEPwZJINnA9j6AWTatPW1AURXpIIlUPACnG%7E8-XDrSPrxlKunHJwYmzuZA6Z10HyHKuWqnD-yXJ9mmr9SiDH2wtiTksGtFBINvKKXqa3BzYF2IG96tCNsmzpFbj1gzeNMa%7ENt6vWGInkuDbNjeLH6dEpv37nzFaVw7N4Pve86Ln1DvGGMH0svbPGmRKKG4m5lemmDt2VI184uK4YVG7Rd3MgeAhIg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 38bc5f12a8531362e48776a1a9394429 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-28 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни On the st day of the war, I did not understand what was happening. It seemed to me that it was all a dream. When I woke up, I saw my mother talking on the phone with her parents, my brother sitting watching the news, and my father collecting warm things, canned goods, and flashlights. I hoped that someone would tell me: "Wake up, it was a terrible dream, but it's over." A couple of hours have passed since that very morning, and I have already packed my things and did not know what to expect next. As soon as the alarms started sounding, we were constantly sitting in the basement; it was cold; there were pregnant women and small children nearby. I was constantly in touch with my friends; we were worried by . I did not understand what was happening, how to work, how to study and how to just spend time happily when someone is protecting my country. On the same day, my mother and I started helping the military and people in need. At school, I prepared various porridges, dumplings, pancakes, baked bread... Together with my parents, I collected warm things and equipment and took them to volunteers. My neighbours collected wheels and various cans. It's been weeks, and I see that most people don't go down to the basement anymore, and my parents and I continue to go down because I'm terrified and worried. I was in such an incomprehensible state for about - months; then, somehow, life changed; I began to see beauty in ordinary trees and in an ordinary river. I began to appreciate every moment of my life; I understood that you should love your parents and everything around you. Now, it is already the th month of the war, and I still do not believe that this is happening in . I hope it will all be over soon. I am very grateful to our defenders and people who help each other. During this time, I saw what people are like and what they are willing to do for money. It is terrible that someone is able to sell his native land for a few pennies. Currently, my condition has stabilized, but I am still worried about everything that is happening now, and I am afraid... It is quite difficult to continue studying, but it is essential for our country. Everything will be Ukraine! В -й день війни, я не розуміла що відбувається. Мені здавалось, що все це сон. Прокидаючись, я бачила як мама говорить по телефону зі своїми батьками, мій брат сидить дивиться новини, тато збирає теплі речі, консерви, ліхтарики. Я сподівалась, що хтось мені скаже: «прокидайся, це був страшний сон, але він позаду». Пройшло пару годин, з того самого ранку, а я вже зібрала свої речі і не знала чого чекати надалі. Як тільки почали звучати тривоги, ми постійно сиділи у підвалі, було холодно, поряд були вагітні жінки і маленькі діти. Я постійно була на зв’язку зі своїми друзями, ми переживали за . Я не розуміла, що відбувається, як працювати, як навчатись і як просто проводити час щасливо, коли хтось захищає твою країну. В той же день ми з мамою почали допомагати воєнним та людям, які в цьому потребується. Я готувала у школі різні каші, вареники, млинці, пекли хліб… Збирали разом з батьками теплі речі, техніку і відвозили їх волонтерам. Мої сусіди збирали колеса, різні банки. Пройшло тижні , я бачу, що більшість людей вже не спускаються в підвал, а я з батьками продовжую спускатись, тому що дуже сильно боюся і переживаю. Ось такий незрозумілий мені стан був у мене приблизно - місяці, потім якось життя змінилось, я почала бачити красу просто звичайних деревах, в звичайній річці. Я почала цінити кожен момент свого життя, розуміла, що треба любити своїх батьків і все, що навколо тебе. Зараз, вже -й місяць війни, і я досі не вірю, що це відбувається р. я сподіваюсь, що скоро все закінчиться. Я дуже вдячна нашим захисникам і людям, які допомагають одне одному. За цей час я побачила, які бувають люди, і на що вони готові заради грошей. Це жахливо, що хтось здатен продати рідну землю за якісь копійки. Наразі, мій стан стабілізувався, але все одно я переживаю за все, що зараз відбувається і боюсь… Продовжувати навчатись досить важко, але це дуже важливо для нашої країни. Все буде Україна! Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1347 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1347 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/12e7813d658a5071d302eb5e7ca71246.pdf?Expires=1782345600&Signature=VlDcIK25H-UxuWIw2Aw81IIwPI3lExRNCW6kEWAEr2vFi8jNYswVCNTuZbnDINTDA-2rRDcsuaW0IpCwfmYG93ftDm3xcE0iADkuSAGCqlNCmwRDO1yy0wpol-VKRX7qug-cecBCXQYXzQ7EcF8P2jZephw2OWvImcLLoOwkBevAjee9rAq85R31HQ5ChcwTF%7EcPHudvuQKihw%7Ev5O3YQGrp%7Ev1Rp5SuEKiPBz4m12yM2RDwGW9Dc6I7F%7Eir9bs3qp-n6gv1ZhN7u7HVC9USPDOolXlDRf5BYW7D3CktPt2gn1o5-kc0rl1z9lA1bBLZLVR7bzuUbB0IkOAR%7EmRpXw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 9cc07e36d6506fe62d048666b848a3c6 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 45 Age Range / Віковий діапазон 41-45 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Mykolaiv region Миколаївська область Occupation Status / Окупованість територій Deoccupied (as of the time of writing) Деокуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни I felt horror at in the morning on February when I read on social media about explosions in many cities of Ukraine, where I also live, and then about the mass shelling of [CITY]. Also, the fear of realizing that I have to go to the basement because the alarm sounds in the first days of war Impossibility to control your body, which is throbbing as if in a fever. Fear of going to bed because there may be attacks. Even in clothes. Some stunted body. Terrible memories of the fighting in my city on March -. When there is shelling from everywhere, it is not known whether we will survive or not because the occupiers have surrounded the city and are hunting it. And my mother and neighbours, and I are sitting in the basement with frightened eyes, and everyone is quietly praying as best they can. And although many people died, they still broke that column of invaders. Thank the local residents and the th Airborne Assault Brigade from [CITY]. I often thank them in my thoughts. Those events are like in a fog. My friends and acquaintances from other cities supported me by phone all the time, so I survived more or less. Support is critical. Most of all, I feel sorry for the innocent tortured and killed Ukrainians. There are also such in our city. After these events and missile attacks, fear even goes into the soul because suddenly, there is an attack or an attack. There was no rest in the dream either: arrivals, planes, shelling, explosions and fire from the sky. A little sedative helped. Now the psyche and the body have adapted because where I live, there are no hostilities, and there are few flights; air defence works well. But negative events throughout the country affect me too, and I react painfully. It is the continuation of the stress of every day, the constant heartache of the war. Worrying about relatives and friends is also present, adding to the stress. Still, the first months were probably the scariest in my life. I will never forget how I was walking down the street and came under massive rocket fire on May . Rockets whistle overhead, and sounds of anti-aircraft fire are heard mixed with the sounds of explosions and landings from all sides, it seemed, at the same time. However, I believe that what I experienced is nothing compared to the grief of other affected people who have experienced and have not experienced, unfortunately. Відчуття жаху о ранку ., коли прочитала у соцмережі про вибухи у багатьох містах України,і там, де я мешкаю також, а потім про масовані обстріли [МІСТО].Також страх від усвідомлення того, що треба йти у підвал, бо лунає тривога у перші дні війни. Неможливість контролювати своє тіло, яке колотиться як в лихоманці.Страх лягати спати, бо можуть буть прильоти. Навіть в одежі. Якесь закоценівше тіло. Жахливі спогади про бої в моєму місті - березня. Коли звідусіль обстріли і невідомо, виживем чи ні, тому що окупанти оточили місто і гатять по ньому. А ми з мамою та сусідами сидимо у підвалі з переляканими очима і кожен тихенько молиться як вміє. І хоча загинуло багато людей, все ж таки розбили ту колону окупантів. Дякувати місцевим мешканцям і -й десантно- штурмовій бригаді зі [МІСТО]. Я їм часто дякую в думках. Ті події як в тумані. Мої друзі і знайомі з інших міст підтримували по телефону весь час, тому пережилось більш-менш. Підтримка дуже важлива. Більш за все мені жаль невинно закатованих і вбитих українців. У нашому місті такі теж є. Після цих подій та ракетних прильотів страх навіть сходить у душ, бо раптом обстріл чи прильот. Уві сні також не було відпочинку : прильоти, літаки, обстріли, вибухи і вогонь з неба. Допомогало трохи заспокійливе. Зараз психіка та організм адаптувались, бо там, де я мешкаю, немає бойових дій і прильоти рідко, ППО добре працює. Але ж негативні події по всій країні стосуються мене теж і я реагую хворобливо. Це продовження стресу кожного дня, постійний серцевий біль від початку війни. Хвилювання за близьких та рідних теж присутні, добавляють стресу. Все ж таки перші місяці були найстрашніші мабуть у моєму житті. Ще ніколи не забуду, як йшла по вулиці і потрапила під ракетний масований обстріл травня. Над головою свистять ракети, лунають звуки ППО змішані зі звуками вибухів та прильотів зі всіх сторін, здавалось водночас. Хоча вважаю, що те, що пережила я, це ніщо, порівняно з пережитим і не пережитим, на превеликий жаль, горем інших постраждалих людей. Location 46.9750, 31.9946 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1340 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1340 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/a69caab080ae4751c84b70dedc440352.pdf?Expires=1782345600&Signature=caHfGtP%7EZMC6OTL6vuxcWEvSSZs3p1ZIgJQQoBDv9bGAa5ARucgPuXbPLRlircJlL%7EIEnbk1%7E7lel6leqt8OAmeBtkNkExf2yvSETe-5bLb4NIRi05yV1B9mgaIh7aZSQyS7ZtXXodbqDjwEuXWNL2rvv7xTQHpBSzaUeG%7EmLWhGZDplEQYNwEPPnX4Nzm3jR5osBAOAzsHipPwgQv7TuN9nqtCJMivXoAmJGhdy-ZXGIPhvpc00aWVguRLhRIxTxyjkhBPej%7EiGz%7EjhNHwal1P%7EJb7FlNLCmrylk9dn8cy1vNK7I9DSmBbt50F1MILxTest3LBBUzStSVj7IpSoKg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 8fbe278adb403431a65217ed90d0cf93 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 35 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Donetsk region Донецька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни When the war started, my family was very cheerful and friendly; we liked to go on vacation and spend much time with the children. We have known what war is since . But what started this year is simply a horror. My children and I could not sleep or go outside. We boarded up the windows in the apartment, and it felt like we were living in a bunker. My children were afraid of all the explosions, and we were forced to leave our homes and move to another area. My father stayed in our city, and I worry about him. I did the right thing when I moved to another city. Because life under constant shelling is not possible. In the village, we got used to the silence a little at a time. I still see dreams of my garden being shelled, buildings collapsing, and people dying. When a rocket hit the kindergarten where my son was, when we ran around the city, where there was broken glass everywhere, we prayed in our hearts that our child would be whole when we saw our son and saw that everything was fine with him, it became a little easier, but the anxiety is still there. Life in a city where there is a war is very harsh. You must always beware of everything. You must make a shelter for yourself and your family. Explain to the children why this shelter is needed. Explain to children how to behave in difficult situations. And when you explain it to the children, you have tears in your eyes. My family's life will never be the same. But we try to hold on; we try to help people. We believe that everything will be fine soon. That we will return to our home. That the war will end. And our children will sleep peacefully. My grandmother's house was broken into, my grandmother was evacuated, and I had no way to see her. She does not yet know that she has nowhere to live. And there are a lot of people like her. Sometimes I can't control myself because of the war. Коли почалася війна, моя сім'я була дуже весела і дружня, ми любили їздити на відпочинок, проводили багато часу з дітьми. Ми знаємо, що таке війна ще з року. Але то що почалося в цьому році, це просто жахіття. Мої діти і я не могли спати, виходити на вулицю. Ми заколотили вікна в квартирі і таке чуття, що жили в бункері. Діти лякалися всіх вибухів, і ми були вимушені покинути свій дім і переїхати в іншу область. В нашому місті залишився мій батько, і я дуже за нього хвилюють. Я вважаю, що я правильно зробила, коли переїхали до іншого населеного пункту. Бо життя під постійними обстрілами не можливе. В селі по трохи ми звикли до тиші. Я до сих пір бачу сни, як мій город обстрілюють, як руйнуються будівлі, гинуть люди. Коли в садочок, де перебував мій синочок попала ракета, коли ми бігали по місту, де всюди було розбитого скла, в душі ми молилися тому, щоб наша дитина була ціла, коли ми побачили свого синочка побачили, що з ним все в порядку, мені стало трішки легше але тривога досі є. Життя в місті де йде війна дуже сурова. Ти повинен завжди всього остерігатися. Ти повинен зробити укриття для себе та своїх рідних. Пояснити дітям, чому потрібне це укриття. Пояснити дітям, як потрібно поводитись в складних ситуаціях. І коли ти це дітям пояснюєш, в тебе сльози на очах. Життя моєї сім'ї вже не буде таким, як раніше. Але ми намагаємось триматись, ми намагаємось допомагати людям. Ми віримо, що скоро все буде гаразд. Що ми вернемося до себе додому. Що війна закінчиться. І наші діти будуть спать спокійно. Будинок моєї бабусі розбили, бабусю евакуювали і в мене немає змоги її побачить. Вона ще не знає що їй вже немає де жить. І таких як вона дуже багато. Інколи через війну я не можу себе контролювати. Location 48.0159, 37.8028 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1318 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1318 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/4a515fba39447b55af32d1d35271f9cc.pdf?Expires=1782345600&Signature=SEtG3qCK9QWeeauFs82eyZEzpV8OAtOuFWpDu8gN9MSGMwzGBcds93X8CmY4h5J8NdtevNBGq4-AkEVIW%7EFTJCcXlTc9tlekdSBt4FSa%7Ev45O%7EAEeunS8JvQkZDfFOckibSZaAhx6Fyj%7EbTeZr5wR0MJLvhMi3QlQS8MLo-Ze%7EtvuUACm7W84xy1b4IzbDu50F4VNMEo1YCqQy2dLkTBHSTPqRSqdDAH57tnK97vykAAviEzgZ4XW6UqjOcweoteitM56fPVDNU%7EvGhjSOgIklDWJs83DUT8GyyU44njab33VrSFLmlOrSY3qqhuf6NNN%7EgmIr9mMLFWn483Fd4IYA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 255a1122e4b0f796ffd8019c0b97a1dd Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 37 Age Range / Віковий діапазон 36-40 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-26 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни I woke up around in the morning from a very loud rumble... these were rockets flying over our village. We could not understand what was happening. We turned on the news, and it became clear that in the war, Russia had attacked Ukraine. But I still had to go to work. All the conversations were about it. The people began to panic; there were long queues for fuel at gas stations; I also filled up a full tank; an incredible number of people wanted to withdraw cash in ATMs, and store counters immediately began to empty. People bought all food products, hygiene products, and medicines in pharmacies. Yes, as an insulin-dependent diabetic, I also had to buy a lot of supplies of insulin because it was clear that there would be big problems with it, and my life depended on it. The first day went by, and the second. We learned about terrible events from the news. The occupiers began to enter cities, towns, and villages. There were shootings, explosions, confrontations between our soldiers and the occupiers... The first equipment with the inscription "Z" began to appear in the village... It was very scary. For the first time, people came to them and resisted with their bare hands without weapons. People went to rallies in support of Ukraine. But when the situation became more acute, they threatened massacre; then, people began to fear for their lives. That's how life in the occupation began...One day, a bunch of armed occupiers came to my place of work; they searched the entire territory of our enterprise, exposed all the locks and doors, and put a machine gun in my back so that everything could be shown to them. They found a note in my partner's phone saying that his brother had defended Ukraine somewhere, and this angered them; threats began to stop him from doing the same. After searching, we took away iron barrels for fuel, alcohol that was on the premises and various small things. Some of the occupants looked very dirty; some wore rubber slippers and behaved like servants for their superiors. Interruptions began with the supply of fuel, food, and medicine. The counters were simply empty; if anything, they were many times more expensive, people ran out of cash, it was almost impossible to withdraw money from banks, and later the banks stopped their work. The authorities began to be forced to cooperate. The abductions of the unconquered began, who were taken to unknown places, where they were tortured and interrogated. A lot of collaborators appeared on the occupied territory, including friends and acquaintances. This kind of life in our family lasted about months until we decided to leave. The turning point was when the occupiers came to our house with search guns. It is not known what they were looking for, because we are ordinary people, we have young daughters in the house. After that, it became scary for the girls' lives. We collected the most valuable things and were ready to leave. We found a volunteer who helped us. He gave instructions on how to drive through Russian roadblocks. We did not understand whether our decision was correct. We passed blocks of orc posts. We behaved in different ways, asked provocative questions, and looked at my phones, women's and children's phones, and God forbid there would be something about Ukraine or offensive about them. Phones and money were taken from some, men were stripped, tattoos looked at, and valuables were taken. Military equipment of the occupiers, with rockets, weapons, and tanks, was constantly driving very fast along the road. The sounds of explosions could be heard somewhere. Through the fields were their trenches. When we already saw the Ukrainian flag and our guys approached the car with the words "Glory to Ukraine, we couldn't believe our eyes that we were on free land under the protection of our guys. That's how our new life at this stage began. We arrived in the city of [CITY] and found housing and work. In the beginning, it was very difficult because we spoke in Russian. But later, we learned the Ukrainian language well because the language of the occupiers was not up to date. We believe in Victory and the Armed Forces! Everything will be Ukraine! Прокинувся я десь о ранку від дуже сильного гулу.., це були ракети які пролітали над нашим селищем. Не могли зрозуміти, що відбувається. Включили новини і стало зрозуміла, що війна, росія напала на Україну. Але на роботу все ж довелося їхати. Всі розмови були про це. В народі почалася паніка,на заправках були великі черги за паливом, я теж заправив повний бак, в банкоматах неймовірна кількість людей, які хотіли зняти готівку, прилавки магазинів почали миттєво опустошуватися .Люди зкуповували всі продукти харчування, засоби гігієни, в аптеках ліки.Так як я інсулінозалежний діабетик, то також довелося купити багато запасів інсуліну, бо було зрозуміло, що з цим будуть великі проблеми, а від цього залежить моє життя. Йшов перший день, другий. З новин дізнавалися про страшні події. Окупанти почали заходити в міста, селища, села. Місцями були стрілянини, вибухи, протистояння наших воїнів та окупантів .. В селищі почали з'являтися перша техніка з написом "Z"... Це було дуже хвильовано. Першим часом люди виходили до них і протистояли голими руками без зброї.. Люди виходили на мітинги, в підтримку України. Але коли вже ситуація стала більш гострою, погрожували розправою, то люди стали боятися за своє життя. Так і почалося життя в окупації...До мене на роботу одного дня приїхало купа озброєних окупантів, вони обшукували всю територію нашого підприємства, викривали всі замки, двері, підставляли автомат в спину, щоб все їм показували. У напарника в телефоні знайшли запис про те що його брат десь став на захист України, і їх це розізлило ,почалися погрози ,щоб він так теж не зробив.Зробивши обшуки , вони забрали бочки залізні під паливо, алкоголь який був в приміщеннях та різні дрібниці. Деякі з окупантів виглядали дуже брудно, деякі були в гумових тапках і вели себе як прислуга для вищестоящих. Почалися перебої з поставкою палива, харчів, ліків. Прилавки були просто пусті, якщо щось і було то коштували в багато разів дорожче, готівка в людей закінчувалася, зняти гроші в банках було майже не можливо, а згодом і банки припинили свою роботу. Владу почали змушувати до співпраці. Почалися викрадення нескорених, яких увозили не відомо куди, там катували,і допитували. На окупованій території виявилося дуже багато колаборантів, серед яких стали і друзі,знайомі . Таке життя в нашій родині тривало десь місяці, поки ми не вирішили виїжджати.Точкою здвигу стало,коли до нашого будинку зайшли окупанти з автоматами для обшуку. Що шукали не відомо, адже ми звичайні люди ,в домі малолітні доньки.Після цього стало страшно за життя дівчат. Ми зібрали найцінніше ,і були готові до виїзду. Ми знайшли волонтера, який допоміг нам. Він дав вказівки, як треба їхати через блокпости росіян. ми не розуміли, чи правильне наше рішення. Ми проїхали блок постів орків. Вони вели себе по різному, хто задавав провокаційні питання, хто дивився телефони у мене, у жінок, і дітей , і не дай боже там буде щось про Україну, або образливе про них. У деяких забирали телефони, гроші, чоловіків роздягали і дивилися татуювання, забирали цінні речі. По дорозі постійно дуже швидко їхала військова техніка окупантів, з ракетами, зброєю, танками. Десь доносилися звуки вибухів. Крізь по полям були їх окопи. Коли ми вже побачили український прапор і наші хлопці підійшли до машини зі словами "Слава Україні,і не вірили своїм очам,що ми на вільній землі під захистом наших хлопців. Так і почалося наше нове життя на данному етапі.Ми приїхали в місто [МІСТО], знайшли житло, роботу. На початку було дуже важко, бо ми розмовляли на російській мові. Але згодом ми непогано вивчили українську мову, бо мова окупантів не на часі. віримо в Перемогу і ЗСУ! Все буде Україна! Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1297 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1297 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/bc31a448f4071647964052bebb51245d.pdf?Expires=1782345600&Signature=bWJUc4c0SlBI7oOLU1vvRxqyhP9FzjNMnGQIIuSjzyacK9k90DRKUuLYO3S17tMhQqeagwrakCAK%7EHqDpvrMPDXlIBwwFM4oQTFYLjGemitzhgaFPfVXpd7OydDYZISqxHqFCimxjOJ5MfiqHMFUKbD5fPKV9h-706Jg4WNkJdfTtqIrO8bWDcOYOalJACQL1icm0O5aO-TuOMKjQ5TBYA5JM-8ixOWsGVfXpF5661go9hG7O93S4J8BicLT6hn0FjXZa5crthaKPaXrH41tp6v0w6SHJ9x1Jcb0Gqm4MpUIjwGCm5jbQNIctreKdWUL6Fvc%7ECC3BFIpH9hNF2npow__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 94ad61e0c4cf656892e8a77cbadf2612 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-26 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Me and the War: my experience of Living in the War My emotions and thoughts at the beginning of the war. Initially, it was terrifying, even a state of helplessness; neither I nor my parents knew what to do next, how to live, where to go in case what. It was terrifying when they started to turn on the sirens; I felt like I was in a movie about the apocalypse. The first weeks and even months, I lived as if in a dream; it seemed to me that now I would wake up, and it was just a terrible dream. Every day was very stressful. I could never have thought this could happen to us now, in the st century, and even more so in our country. Also, I felt pretty frequent anxiety in my heart; all the time, I thought, what if something happens to me and my family? What will happen next? When I realized that it was not so terrible in the west of Ukraine, I began to think that somehow I was lucky and I did not deserve it. The news that people and children are being killed and raped just drove me crazy. I didn't understand how you could be so cruel to kill others and do so much evil. There was a moment when I did not understand why God would not stop all this horror. How did I manage? Well, I spent a lot of time on the things I like. Also, studying helped to distract me; I tried to live as before, that is, watching movies or TV series, listening to music, spend time with friends; I also talked a lot with my parents, and they calmed me down. My experiences now. It's probably a little easier now; it's probably because I don't have such a shock reaction as it was at the beginning, and I'm also probably a little used to this state. Now I try to control my thoughts and emotions. But sometimes, this state of helplessness returns, especially when you realize that the war has been going on for almost six months. Я і війна: мій досвід проживання війни Мої емоції і думки на початку війни. На початку було дуже страшно, навіть стан якоїсь безпорадності ні я ні мої батьки не знали ,що робити далі, як жити ,куди їхати в разі чого. Дуже лячно було коли почали включати сирени , таке було відчуття що я в якомусь фільмі про апокаліпсис. Перші тижні та навіть місяці я проживала наче у сні ,мені здавалося, що зараз я прокинуся і це був просто страшний сон. Кожен день був дуже стресовий . Я ніколи не могла подумати, що таке може статися зараз з нами, в столітті і тим більше в нашій країні. Також я відчувала досить часту тривогу на серці, весь час думала а якщо зі мною та з моєю сім’єю щось станеться, як буде далі. Коли я зрозуміла ,що на заході України ще не так страшно в мене почалися думки про те що мені якось повезло і я таке не заслужила. Новини про те що людей і дітей вбивають, ґвалтують просто зводили мене з розуму. Я не розуміла як можна бути настільки жорстоким, щоб вбивати інших і робити стільки зла. Був момент, коли я не розуміла а чому Бог не зупинить цей весь жах. Як я впоралась ? Ну я багато часу приділяла тим речам, які мені подобаються. Також навчання допомагало відволікатися, я старалася жити так як і до того тобто дивитися фільми чи серіали ,слухати музику , проводити час з друзями , також багато розмовляла з батьками, вони мене заспокоювали. Мої переживання зараз. Мабуть зараз трошки легше, напевно це через те що нема такої шокової реакції як була на початку і також мабуть я трошки звикла до цього стану. Зараз я стараюся свої думки і емоції контролювати . Та деколи цей стан безпорадності повертається, особливо коли ти розумієш що війна йде вже майже пів року. Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1289 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1289 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/fb2112027681edda8b1ff3c3a68c8704.pdf?Expires=1782345600&Signature=k29LnVzj4ciSj2PvZ%7EIF%7E7MLD5fCUFRlRlaxrNWRG0gHDEvD9iNbLGL4hCUIchpXPwqLRPIVu7YACWWCnniEUaj5s-CKXiMQfWrrNrjq1QnjEWM3rCHOuJJM78aE0MjHm16ZU4Waxxixj3PQgPRqp4iGT9tzp3OuYL3eMAmYvqBOxU7ssBezsj95sZbz58yC4Xx00tGbggZFM71cGy5rIcOz3bEcbD%7EdJCMoyczGdc-aW9yUVeqaTUsQw19UrK5D%7E%7ENYlFHxz6PVg9wtW2A-h9sjULb8PTfv9tZy35OofhrNi1VWaqN99ylG76CYwN3lTsNepIbV3tJpvFMnn70d-w__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM b09e068d7f203f3b4a306bbd9003b5a4 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 58 Age Range / Віковий діапазон 56-60 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-24 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни It was the evening of February - the last evening of peaceful life. An evening when I was sure that there can be no war in the st century, especially between Ukraine and Russia. I was born in Soviet times when we were brought up with the understanding that we are two brotherly people. And it was the morning of February ...My family was asleep, so I quietly gathered myself and went to work (in the sense that I did not listen to any news or look at them on my phone). Passing by two young girls, I heard one of them say that her father had called her and told her that the war had started. At first, there was a rejection of the situation; I didn't want to believe it. When I got to the bus stop, and my phone rang, I saw that my adult daughter was calling, and tears immediately came to my eyes as I understood what I was about to hear. The stream of cars heading out of the city and the queue at the gas station also attracted attention. When I heard my native voice on the phone, "Mom, how are you?" tears flowed down my face involuntarily. Having somehow calmed down, she came to work. No one knew what to do in this situation. Everyone was confused and depressed. We did not understand how this could happen. There was a misunderstanding: did it really happen? Then there was a feeling of the heaviness of the moment, a feeling of anger towards Putin, because of which our children have to die protecting their native land. To this day, I do not understand how this man and his associates live peacefully, rejoice and at the same time kill people. Yes, not with your own hands - with the hands of your children (children of your country). And I don't understand at all when I see footage of how these Inhumans cross themselves, pray (or rather pretend to pray) and are blessed by a person who serves God. How can this be??? I do not understand. And then there were the requests of my daughter's husband for me to leave with her to a safer place. I really didn't want to leave my house, my husband, my cat. But I couldn't help but support my adult child. So we left for Germany with her. This journey to nowhere. It was alarming, but I had to hold on so that I would have the strength to survive it all. Only the farewell of these two young people caused a flow of tears. I can't complain about reception abroad. I am very grateful to all the people with whom fate brought me. These are all very open, good people who came to help. We still communicate with them. But nothing could change the fact that you wake up with your phone and immediately read the news and so on all day. Your soul is at home in [CITY], [CITY], [CITY], and [CITY] - through the places where dear people live. You call them, you write, and you get very nervous if suddenly someone doesn't answer. A sea of tears has been cried, my tears, my daughters. Two months later, we returned home. Everything is disturbing; we run to the entrance with anxiety. Hands tremble when your house shakes from the explosion of rockets. It is impossible to fall asleep and wake up peacefully. Sometimes this insomnia leads to the fact that I simply turn off the air alarm and give myself the opportunity to sleep. I have lived in this state for months, drank a lot of sedatives, and cried tears, and at the age of , I still did not understand how Putin and his henchmen see themselves as gods, arbiters of human destiny. By what right do they kill their own and other people's people? People were divided into higher and lower castes: let them go and die, and we are not bad in the bunker either. I'm sorry, I probably wrote too much, but it's all because you supposedly understand with your mind, but your soul doesn't accept. It shouldn't be like that. Young people are born for happiness: to love, give birth and raise children in a peaceful, prosperous country. In his house, but..... Був вечір лютого – останній вечір мирного життя. Вечір, коли я була впевнена в тому, що в сторіччі не може бути ніякої війни, тим більш не може бути війни між Україною та росією. Я – людина, народжена в радянські часи, коли нас виховували в розумінні, що ми два братні народи. І був ранок лютого....Мої домашні спали, тому я тихенько зібралася і вийшла на роботу (в тому сенсі, що я не слухала ніяких новин, не продивлялась їх у телефоні). Проходячи повз двух молодих дівчат, я почула як одна розповідає, що їй подзвонив батько і сказав, що почалася війна. Спочатку було неприйняття ситуації, не хотілося вірити. Коли прийшла на зупинку і в мене задзвонив телефон, я побачила, що телефонує моя доросла донька і від того, що я розуміла що саме я зараз почую, на очі одразу навернулися сльози. Також звертав на себе увагу потік автівок, які рухалися на виїзд із міста та черга на заправці. Коли я почула в телефоні рідний голос "Мамо, ти як?", сльози мимоволі текли по обличчю. Якось заспокоївшись, приїхала на роботу. Ніхто не знав що робити в цій ситуації. Всі були розгублені, пригнічені. Ми не розуміли як таке взагалі могло статися. Було нерозуміння: невже це сталося? Потім з'явилося відчуття важкості моменту, відчуття злості на путіна через якого повинні помирати наші діти, захищаючи рідну землю. Ще до цієї пори не розумію як ця людина і його соратники спокійно живуть, радіють і водночас вбивають людей. так, не своїми руками - руками своїх дітей (дітей своєї країни). І зовсім не розумію коли бачу кадри як ці нелюди накладають на себе хрест, моляться (а скоріше роблять вигляд що моляться) і їх благословляє людина, яка служить Богу. Як таке може бути??? Я не розумію. А потім були прохання чоловіка моєї доньки, щоб я виїхала з нею в більш безпечне місце. Я дуже не хотіла залишати дім, чоловіка, кішку. Але я не могла не підтримати свою дорослу дитину. Так ми з нею виїхали до Німеччини. Ця подорож в нікуди. Було дуже тревожно, але я повинна була триматися, щоб хватило сил все це пережити. Тільки прощання цих двох молодих визвало потік сліз. Не можу нарікати на прийом за кордоном. Дуже вдячна всім людям, з якими звела доля. Це все дуже відкриті, хороші люди, які пришли на допомогу. Ми з ними і зараз спілкуємось. Але нічого не могло змінити того, що ти прокидаєшся з телефоном і зразу читаєш новини і так цілий день. Твоя душа вдома, в [МІСТО], у [МІСТО], в [МІСТО], у [МІСТО] - крізь, де живуть дорогі серцю люди. Ти їм телефонуєш, пишеш, дуже нерввуєш якщо раптом хтось не відповів. Виплакано море сліз, сльози мої, доньки. Через два місяці ми повернулися додому. Все тривожно, бігаємо в під'їзд з кожною тривогою. Руки тремтять коли здригається від розриву ракет поряд твій будинок. Неможливо спокійно засинати і прокидатись. Інколи це безсоння призводить до того, що просто відключаю сигнал повітряної тривоги і даю собі можливість поспати. Живу в цьому стані місяців, багато випито заспокійливого, виплакано сліз і в свої років так і не зрозуміла ким себе бачить путін і його прихвостні: боги, вершителі людської долі? По якому праву вбивають своїх і чужих людей? Розділили людей на вищу та нижчу касту: хай ідуть помирають, а нам і в бункері непогано. Вибачте, мабуть забагато написала, але це все від того, що нібито розумом розумієш, а душа не приймає. Так не повинно бути. Молодь народжена для щастя: любити, народжувати та ростити діточок в мирній, квітучій країні. В своєму домі, але..... Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1270 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1270 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/b11d8dcacabc9c0b24ad358188250a60.pdf?Expires=1782345600&Signature=O0QCgFMQIISOMd708sphdrvWYIAU2beXq0EpO0QNYnuzyxb7VEeD20PzWNo1qj96v26drWHyVpp8KmDsvbeazpZwkEkP3ZDPyLOOIAf3zvCyc1L8Bx3JhkyUiWNgNkKedXCrAEqQuje36nL4MJJwlxr9AYnkpLDjx-SaOdt6Qay-MfvyJnjFEsLsKVKHY97Y0h-PS-l2zGSanRRyk9ia7tGfjqyRKmB74Y4-k%7EgV223UUOT6unFsF9FGIz91ABhPKe8Xck4xHbMvQI2%7EgxKETAPUft9yM4a4SxLPVmy6OcVKCSh7TEJnKLGhhPJsPtBduM7k1kFM0WnrdC%7EfkyX-NA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM d74abb4c9323ae00b14ff339286fdcb2 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-24 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни On the eve of the start of the war, I had to go abroad for extra income; since the war started, of course, I did not leave my family and stayed. The feeling of fear was present, but I bravely tried to hold on. I felt great desolation and pride for my country. Thank God that my loved ones and I were not physically injured, but the whole country was morally damaged! I am , but I help the country as much as possible financially and support the spirit of other people who have already folded their hands. I hope those who went against our indomitable country will regret it very much because we will win and tell the world who we are! Напередодні початку війни я мав виїжджати за кордон, для підзаробітку, так як почалась війна я, звичайно, не залишив свою сім‘ю і залишився. Почуття страху було присутнє, пле я мужньо старався триматись. Я почував велику опустошеність та гордість за свою країну. Слава Богу, що я і мої близькі не постраждали фізично, але морально пошкоджена вся країна! Мені , але я як може у допомагаю країні фінансово та підтримую дух інших людей, які вже склали руки. сподіваюсь, що всі хто пішли проти нашої незламної країни дуже пожаліють про це, адже ми точно переможемо та донесемо усьому світу хто ми такі! Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1257 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1257 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/6199bc154df31b8d386563d752e79ce2.pdf?Expires=1782345600&Signature=OqJAo84Ow7OW6F2DPviWRlIVHSnWnaFSTPxOZpDMTBD1C%7E-X1sz7HOG84-iBS8JSATH5I9%7Evo4NwZlubJYFKCLf0svjHNmbyUEew62YDjOkY6QhPGDeM4e%7EVy2K1BSgw9DA6s4k9gH93xOA3nvkSwwQjWSL2vZvgukCVW4HOuDi23gFkcayW%7Edhi9cOmWBeOIjtGuY4dUerLmKJkOU-EHslJT9p4KWBEOhrJSseCVTV4F7D%7Edvl9lg57-zluzTGP7XsAKphBdcfmTXNeyyv0pwGLaTje%7EwBTc9GB8yEjG6iR%7EpCiEFHaM13Q-ZwduNcMe-DQCYTSNLwVWZ3HAzkCjQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 9ef6dba01dcabf9447a591ab2a888da7 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 20 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-24 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни I live on the positive side; I blame the government, that's all. Живу на позитиві, виню владу, на цьому все. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1256 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1256