1 50 306 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/87843f7614e6014f61daca787be8c126.pdf?Expires=1790208000&Signature=FRF2fGg4OeI9GioP0QlA2iHRtXoGuoryFCzFyCdumvchYnd9JbFUb38fprptYM-7htF3tM%7EJYntjKyqwjDY1VmG43PTlWth3A0Kv9oCbRVwTQr3Y5A7YrXGVpeecxt02o06-kQLjT9-ZlN7vllRtB-CrQi9ySYAqzr7rObGH1UvzElho0k6EPYIivkwzef5GxHVT%7EMt0jqAUOGDONcJgK7krXyGHmjdzUtoOdECt%7E6jKRfejjnpbAEG-rqVtTcV3JUbIoU6OO5kpInpQ8RPRmX0StqccVOa2G0LfYdT8V5YwzoS02PsqkdRMj9MJIXE8j5chwsayfx63FCsxMfWj0w__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 315a431f09ccfa0899c2022b5cfd0e47 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни February , the day when horror movies became a reality, the day when you put down the book and only read telegram channels to understand what and how was happening, the day when you woke up to the fact that an unhealthy movement began in the apartment at in the morning and from the glare of flashes in the windows of your apartment. You open Instagram; all the stories are filled with Russian tanks crossing the border. That's how I met you this morning. This terrible war happened to us unexpectedly, filling Ukraine with darkness and horror. I put my life on hold. Everything seemed to be as usual. On February , I finished all the unfinished tasks and went to bed. However, on February , I woke up to the words, "Collect everything you need. War". On this day, I did not take my phone off for a moment and kept in touch with my friends from the Eastern regions almost all morning, trying to help in any way I could. The first videos appeared, and time froze... I had the impression that I did not open my eyes and was in a dream, in a very, very terrible nightmare: panic, tears, loss of understanding of what to do next. Having come to my senses a little, I analyzed the situation. I decided to visit my grandmother in [CITY] because she lives alone. It was important that, at her advanced age, she would not succumb to informational pressure. Later, the state, which was the deprivation of "everything is gone" sensations. I will not say that it was a manageable period, there were mood swings and uncontrolled emotional outbursts, but everything was crowned with success. I used several methods and gradually came to my senses. This process was challenging but exciting for me as a young researcher. It allowed me to delve into some of the innermost corners of my soul. A state of euphoria "woke" me up. Every Ukrainian felt unity. We feel proud of our Armed Forces volunteers. We joined the collection of food, money, clothes, wove nets, closed canned goods and handed them over to the front. We did everything in our power. Then life seemed to be turned on again, only at a different speed and on a different platform. At first, there was a desire to wake up and realize that it was a terrible dream, but now I can confidently say that the day of our victory will surely come, which will forever be marked in the calendar. From my side, I will inform you I am engaged in volunteer activities, and I am confidently approaching victory together with all Ukrainians! лютого, день коли фільми жахів стали реальністю, день, коли ти поклав книгу і читаєш лише телеграм канали, щоб зрозуміти, що і як відбувається, день коли ти прокинувся від того, що розпочався нездоровий рух в квартирі о ранку та від відблиску спалахів у вікнах твоєї квартири. Відкриваєш Instagram, усі історії засіяні перетином кордону російських танків. Саме так цей ранок зустріла я. Ця страшна війна сталась з нами дуже несподівано, наповнила Україну темрявою і жахом. Поставила на паузу життя. Начебто все було як завжди. лютого я дороблюю всі невиконанні завдання і лягаю спати. Проте, лютого прокинулась від слів «Збирай все найнеобхідніше. Війна». В цей день я ні на хвилинку не відходила від телефону та практично весь ранок тримала зв’язок зі своїми знайомими зі Східних регіонів, старалась допомагати, чим тільки зможу. З’явились перші відео, час завмер… Склалося таке враження, що я не відкривала очі і знаходжуся в сні, у дуже і дуже страшному кошмарі. Паніка, сльози, втрата розуміння, що робити далі. Трішки отямившись, проаналізувала ситуацію. Прийнято рішення їхати до бабусі на [РАЙОН], адже через те, що вона живе сама, було архіважливо, щоб при її похилому віці, вона не піддавалася інформаційному тиску. Пізніше стан, який являв собою позбавлення відчутів «все пропало». Не скажу, що це був легкий період, були і перепади настрою, і неконтрольовані емоційні вибухи, але все увінчалось успіхом. Використала декілька методик і поступово прийшла до тями. Цей процес для мене, як молодої дослідниці був складним, але цікавим. Це дозволило мені розібратися у деяких найпотаємніших куточках своєї душі. Стан ейфорії «пробудив» мене. Кожний українець відчув єднання. Ми відчуваємо гордість за наших ЗСУ, волонтерів. Ми долучались до збору їжі, грошей, одягу, плели сітки, закривали консерви та передавали їх на фронт. Робили все, що було у наших силах. Тоді життя немов знову увімкнули, тільки вже на іншій швидкості, і не на тій платформі. Спочатку виникало бажання проснутися і зрозуміти, що це був страшний сон, але зараз я з впевненістю можу сказати, що обов’язково настане день нашої перемоги, який назавжди буде відмічений в календарі. Від себе я доначу, займаюсь волонтерською діяльністю та впевнено разом зі всіма українцями наближаю перемогу! Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1520 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1520 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/c9665f3c268cdd19cc8cc31f62e5cade.pdf?Expires=1790208000&Signature=Q6sd9X1gAfiZhnLuKbJgFNCn7r6KYgnmtGrpF0JiN4nHAwsTfoDU76Glog5kU7KpWoHS%7E9buERwD5MCQNmUfMWC5Zw0nwV07NQ9C3-%7Eno0QtsEkg%7EgiuCe%7EVNjZ7Lnw0e57-6aSlNh73-vON4oB7RpsMgvWYFThyW5DJ3ZNwkT4dygO20Vga0-1Li0rixnAeXkHFPFgrkJmJ7aRIylrkm-CvWVO4b2JTy7e7y5iMzPpkzDM5CL2VZAK4ZuRAwziIhx8DIKuhw2zG16nnVft7iBVn9GqFn1eEBoa59Vxs-o-AW30dgOUiTaFDi4LL4SvDZn9vILqDSlLcsUS-uO5qXQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM e45bbaf656eb322cf80d4db7168842a8 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 35 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kyiv region Київська область Occupation Status / Окупованість територій Deoccupied (as of the time of writing) Деокуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2023-02-22 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Winter 2023 Зима War Testimony / Досвід війни The war caught us by surprise in the village of [CITY] district, Kyiv region, about km from Kyiv. At home, I woke up from explosions around a.m. The glass in the windows rang as if it was about to crack. It was terrifying. A state of emergency was introduced, followed by martial law and a curfew. Periodically, military flying objects could be heard and seen nearby. We spent most of the day watching the news the first two days and could not do anything. On the second day, the tanks were already km away from us. Periodically, explosions and shaking of windows were heard, which also woke us up at night. Several regional bridges, including the one connecting the highway with Kyiv, were quickly blown up. In more or less large cities of the [CITY] district, electricity was partially lost, there was destruction, and there were also reports of partial occupation. They also confirmed the city's occupation north of us in the [CITY] district. We tried to keep the ordinary sense. The news said that Friday (February , ) would be the most challenging day, and we hoped that was true. Unfortunately, that was not the case. Three days later, due to sabotage by the occupying forces, we lost electricity, water, internet and communication. It became almost impossible to follow the news, including air alarms and contact relatives. Often we had to make decisions about hiding in the shelter and analyzing the sounds of explosions around us. In this case, when the surrounding calmed down a little, we measured twenty minutes and waited to see if there would be new loud explosions. Our shelter did not meet shelter safety regulations. At night, the mobile connection stopped working entirely at a certain point. One morning plumes of smoke from the explosions could be seen in three different directions. Due to the columns of Russian soldiers walking past us, we once spent and a half hours in a row in a cold basement. We are forced to try to leave somehow. We left early in the morning. We returned home as soon as the village was de-occupied and the electricity began to be repaired, more than a month after we left. All around were shot cars, damaged buildings, and traces of battles. During our absence, Russian soldiers broke into our house, broke the gates, damaged the doors, broke the windows, damaged the furniture, broke the wall with an axe, and stole many things that belonged to our family. There are regular alarms in our city, but everything is calm. This fear will stay with me forever. But I am proud that I am Ukrainian and staying on my land. " Війна застала нас зненацька у селі [МІСТО] району Київської області близько км від Києва. Вдома прокинулися від вибухів близько години ранку. Скло у вікнах дзвеніло так, наче от-от трісне. Було дуже страшно. Було введено надзвичайний стан, а далі воєнний стан, і комендантську годину. Періодично поблизу було чутно і видно військові літаючі об'єкти. Перші два дні ми майже весь день слідкували за новинами і не могли нічого робити. На другий день танки були вже в км від нас. Періодично були чутні вибухи та тремтіння вікон, від чого ми також прокидалися по ночах. Кілька мостів в області досить швидко було підірвано, у тому числі той, що з’єднував трасу з Києвом. У більш-менш великих містах [МІСТО] району частково зникла електрика та були руйнування, а також були повідомлення про часткову окупацію. Підтвердили також окупацію міста на півночі від нас у [МІСТО] районі. Ми намагалися зберігати здоровий глузд. У новинах було сказано, що п’ятниця ( лютого року) буде найважчим днем, і ми сподівалися, що це правда. На жаль, сталося зовсім не так. Через три дні через диверсію окупаційних військових у нас зникло світло, вода, інтернет і звʼязок. Слідкувати за новинами, у тому числі за повітряними тривогами, як і зв’язуватися з родичами ставало майже неможливо. Часто нам доводилося приймати рішення щодо переховування в укритті, аналізуючи звуки вибухів навколо. У такому разі, коли навколо трохи стихало, ми відміряли хвилин двадцять і чекали, чи будуть нові гучні вибухи. Наше укриття не відповідало правилам безпеки укриттів. Ночами мобільний зв’язок з певного моменту перестав працювати зовсім. Одного ранку стовпи диму від вибухів було видно у трьох різних напрямках. Через колони російських солдатів, що йшли повз нас, одного разу ми провели у холодному підвалі з половиною годин поспіль Ми змушені бути спробувати якось виїхати. Ми виїжджали рано вранці. Ми повернулися додому, як тільки село деокупували i почали ремонтувати електроенергію, тобто більше ніж, через місяць з моменту, як ми поїхали. Навколо були розстріляні машини, пошкоджені будівлі, сліди боїв. За час нашої відсутності у наш будинок проникли російські військові, які зламали ворота, пошкодили двері, розбили склопакети, пошкодили меблі, проломили сокирою стіну, викрали багато речей, що належали нашій сім’ї. У нашому місті регулярні тривоги, але все спокійно. Цей страх залишиться зі мною назавжди. Але я горджуся тим, що я Українка і я залишаюся на своїй землі. Location 50.4501, 30.5234 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1489 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1489 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/8fb28c63b3872c9867149b3c2c2e0c81.pdf?Expires=1790208000&Signature=O6H12Pp6MuHGm8G3jkm5l5i%7EhCQw8gftWWS83-sDLqj-FZ-8siw-qTKw96AbYEskJrefPdLEZX2%7E6GI8%7EpRKdhKp5q6%7EqGahQ3u41HeZSTK9rjfzS%7Eu5K0ODeP6HkeFe5AXrEJ4sdl8SkiHFKMj44NfI-vZNsha7N5ceEV3cZc8JSNpYQc6Wugci9mWhOyEvhZu6jFjYvYcmq%7ErSnNkEpareLtWl29p8XEFdGJSnXOFPljoV65cewLUs-l3D41N-PUc%7E93n%7EhFbpNdwC60xqfZOzaO-PNDzPHwjE-ya5k3F-cU%7Ehz7qxr0P%7Ee4Xp5jGHdpvz5YeNwi1Plc32tec6qQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM f41bb694c26f481d1a4ec477f68f6cc9 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 38 Age Range / Віковий діапазон 36-40 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Odesa region Одеська Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2023-02-15 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Winter 2023 Зима War Testimony / Досвід війни Good evening. I am a single mother of three young children. I was born and lived in the Odesa region. Before the war, I worked in a supermarket and could provide for my children at least minimally and stably. It so happened that I am raising them alone. The war began. To be honest, we immediately did not believe and could not even imagine that these were enemy missiles and not our planes. The realization of the war came after - days. And then we hoped for quick negotiations and peace, but... In the first days, a controlled panic began after seeing the videos from other regions, but when it "started" here... At first, we were afraid of landing from the sea, and thank God. It did not happen. Then there were thoughts that the Odesa region might not be bombed since it is a historically expensive city, a pearl by the sea. But the degree of violence began to escalate, and I was shocked by the weapons used!!! Missiles, aircraft, warships... we have seen this only in the movies. At the beginning of March, it became clear that there would be problems with the work. The bosses hinted to us to "hold on to the workplace" and began to add working hours, including them in the same salary. There was no way out; I had to continue working and feeding my family. The turning point came when the enemy aircraft struck two missiles on the object m from our house. After hearing the sound of the plane, I suddenly remembered that we had "the sky is closed" and somehow covered my youngest son ( years old) automatically. After the flash, the panes and the window frame flew out. I carefully removed the debris from the child's face and ran into the corridor. The plane flew towards the sea. The eldest son ( years old) said it flew to the second event. I barely had time to lead my daughter ( years old) into the corridor when a second explosion rang out. The elder and I did not have time. We were thrown a little and fell to the floor. The time is :! We didn't sleep anymore. I somehow put the children to bed and waited until morning. Problems started immediately with work. Several girls were fired, and their duties were distributed among the rest. Aid began to be paid with long delays, and it began to look like bullying due to the rapid rise in prices and the rise in the dollar rate, to which everything is tied. We switched to pasta and rice, which were the most affordable. I understand that many people have lost their homes and lives! Then came the period of the ill-fated bridge in [CITY]. The rockets hit it twice a week, and we live next door. After the explosions near our house, my youngest son started stuttering. I cried many nights because of it. The situation is that I am an orphan. My mother died of cancer when I was , and I buried my father on March during the war. Our children grew up early! My eldest son and daughter helped me with everything I needed. They looked after the younger brother, cleaned, and prepared food. Then the drones left, and the worst thing was the blackout due to enemy strikes. Because I have three school students. And if the older ones learn the study plan from distance learning, the younger one is in the second grade, and it's just horror, not learning. I have thought about leaving Ukraine many times, but I have nowhere to go with my three children, and most importantly, I have nothing to do. I need money for this. And in other respects, like almost all Ukrainians, we tolerate and hope for the Armed Forces' victory!!! Everything will be Ukraine! Добрий вечір. Я самотня мати трьох неповнолітніх дітей. Народилася та проживаю в Одеській області. До війни я працювала в супермаркеті і хоч мінімально та стабільно могла забезпечити дітей. Так склалося, що я виховую їх сама. Почалась війна. Чесно кажучи, ми відразу не повірили і навіть не могли уявити собі, що це ворожі ракети, а не наші літаки. Усвідомлення війни прийшло через - дні. І то ми сподівалися на швидкі переговори та мир, але... У перші дні почалася контрольована паніка, побачивши відеоролики з інших областей, але коли "почалося" у нас .... Спочатку ми боялися десанту з моря, і Слава Богу не сталося. Потім проскакували думки, що Одеська область може не бомбити, оскільки історично дороге місто, Перлина біля моря. Але ступінь насильства стала зашкалювати і я була в шоці від озброєння, що застосовується!!! Ракети, авіація, військові кораблі... таке ми бачили лише у кіно. На початку березня стало зрозуміло, що намічаються проблеми з роботою. Нам начальство натякнуло, що "тримайтеся за робоче місце" і почало додавати робочий годинник, включивши їх у ту ж зарплату. Виходу немає, довелося продовжити працювати, треба годувати сім'ю. Переломний момент настав, коли ворожий літак завдав два ракетні удари по об'єкту в м від нашого дому. Почувши звук літака, я раптом згадала, що у нас "небо закрите" і якось на автоматі накрила молодшого сина ( років). Після спалаху вилетіли шибки та рама вікна. Я акуратно прибрала уламки з обличчя дитини і побігла в коридор. Літак відлетів у бік моря. Старший син ( років) сказав, що це він полетів на другий захід. Я ледве встигла завести в коридор доньку ( років), як пролунав другий вибух. Ми зі старшим не встигли. Нас трохи підкинуло, і ми впали на підлогу. Час :! Більше ми не спали. Я якось вкладала дітей, а сама чекала до ранку. З роботою одразу почалися проблеми. Звільнили кілька дівчаток, а їхні обов'язки розподілили між рештою. Допомогу почали виплачувати з великими затримками, та й та стала виглядати знущанням, через стрімке зростання цін і зростання курсу долара, до курсу якого все прив'язано. Ми перейшли на макарони та рис, вони були найдоступнішими для нас. Я розумію, що багато хто втратив вдома і життя! Потім настав період злощасного мосту у [МІСТО]. Щотижня по два рази по ньому били ракетами, а ми поряд живемо.Після вибухів поряд із нашим будинком мій молодший син почав сильно заїкатися. Я через це багато ночей проплакала. Ситуація у тому, що я сирота. Моя мама померла від раку, коли мені було років, а батька я поховала березня під час війни. Наші діти подорослішали завчасно! Мої старший син та дочка допомагали мені з усім, що потрібно. Дивилися за молодшим братом, прибирали, готували їсти. Потім пішли безпілотники, і що найгірше, це відключення світла через удари ворога. Бо маю трьох школярів. І якщо старші засвоюють навчальну програму з дистанційки, то молодший у другому класі і це просто жах, а не навчання. Я багато разів думала про те, щоб виїхати з України, але мені з трьома дітьми нікуди, та й найголовніше нема за що, потрібні гроші для цього. А в іншому, як майже у всіх українців – терпимо і сподіваємось на перемогу ЗСУ!!! Все буде Україна! Location 46.4825, 30.7233 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1483 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1483 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/bb9ad0e8921ee5abe53bf4afe49b8a6c.pdf?Expires=1790208000&Signature=KcWSyCJm--qdqfTl2pWu6o2KxGmBGqr27m9MYyzb2dtdPHSTbt0GAziWNAkRp-uy94qo0QCG3oWEPO82knlZw%7E4dzMMOrF1qwi4XSA%7Ew1Waxn8tR4RsD%7EDiqLkNR2v54LiLzsaMKu6oodzbUnOFLUm5CoKlUzhFIpsuqhNRNUoOPKrsdiPWSgOvWW8ZGb8ceE%7EaXZbCMeV6aEcPyjlVNPu0CwJSg1GrSF8pzT4msdB255DqbWuWkewWWnt0DsBY00my-%7EyzQ3XiSUkdJrOBjD%7E9QEcAe2LCtTbT36YX9YPpxjhoCns39j2jwsdiaNcKLUuFpTFqI9SK84x00YSQ6Eg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM e4150532177c14326dad4eb07825e876 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 19 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Odesa region Одеська Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2023-02-01 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Winter 2023 Зима War Testimony / Досвід війни Hello. After the start of the war, we "held on" for more than ten months in Ukraine, like most of my fellow citizens. But we were forced to leave Ukraine temporarily after the enemy's electric hits. Since my father is a citizen of Armenia, my family and I, my mother and younger brother, moved temporarily to [CITY]. When we were asked about the horrors of the war, we didn't want to scare them at first, but they still couldn't imagine all the horror! For them, it's a movie, an action movie. We weren't received very well. We have been in Armenia for a month already, and we decided to return to Ukraine by the middle of February. This is our Motherland! Like the rest of the Ukrainians, so are we!! I look forward to returning home and to our soonest possible VICTORY!!! Everything will be Ukraine! Вітаю. Після початку війни ми "трималися" понад місяців в Україні, як і більшість моїх співгромадян. Але після ударів ворога електрикою ми вимушено вирішили тимчасово залишити Україну. Так як мій батько громадянин Вірменії, ми з сім'єю, я мама та молодший брат, перебралися тимчасово до [МІСТО]. Коли нас розпитували про жахи війни, спочатку ми не хотіли їх лякати, але вони все одно не можуть собі уявити весь жах! Для них це кіно, бойовик. Прийняли нас не дуже. У Вірменії ми вже місяць і вирішили до середини лютого повернутися до України. Це наша Батьківщина! Як решта українців, так і ми!! Чекаю з нетерпінням повернення додому та нашої якнайшвидшої ПЕРЕМОГИ!!! Все буде Україна! Location 46.4825, 30.7233 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1480 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1480 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/4e1e47af318236c34fa665a83a3933d5.pdf?Expires=1790208000&Signature=Mhp1OPom0n3qo8PVwbOA78xyHb6kLZy7vhajObH0te-keObVe73ny9bkxIc-jruu6IWL9AkLDCRLcrlFJh6UQa90BT81NmU5D4Q2YP%7ENCk80AufxwvypdQGFro6IdNFkUubUT%7EnQZj1zmpf22tqxQeVwgDnwwBg8FivBr%7EMeZA0w0urn8tCbA4UTE%7ED%7E68VLL4V8CUU3vGAWquZPzAwYi5VxrOs18Wn0F%7EZtc2aFeCwBsTUE2nk4idpv6dUL1ofvNmedaSyjxZyLbcv0tWjOZf9x6fAwZ7PUrTMx2ALcNPEhm5DaoFgQapRubbqQJMy9yj3h6oUxRofbR1dQuon9Mw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM c52259e014050de24507d6bced0cb6d1 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 39 Age Range / Віковий діапазон 36-40 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Odesa region Одеська Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2023-02-01 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Winter 2023 Зима War Testimony / Досвід війни The war caught us in [CITY]. I am a single mother of three children. When an enemy plane fired two missile strikes at a military unit near my house, a window with a frame flew out directly at my youngest son ( years old). I was shocked and did not understand what was happening. After that, we realized what WAR is (There is no light or water, and teaching children at school is not teaching!!!). Due to the lack of light, the company where I worked closed. I am in despair. How can I feed three children? I cannot go abroad, there is no one to go to, and there is no money for it (We are surviving as best we can. We hope for our quick victory!). Glory to Ukraine !!! Війна нас застала в [МІСТО]. Я самотня мати трьох дітей. Коли ворожий літак завдав два ракетні удари по військовій частині біля мого будинку, у нас вилетіло вікно з рамою прямо на молодшого сина ( років). Я від шоку не зрозуміла, що відбувається. Після цього ми усвідомили, що таке ВІЙНА ((( Світла немає, води немає, навчання дітей у школі - це не навчання!!!). Через відсутність світла закрилося підприємство, де я працювала. Я в розпачі. Як мені прогодувати трьох дітей! За кордонів виїхати не можу, нема до кого, та й немає грошей на це (Виживаємо як можемо. Сподіваємось на нашу швидку перемогу!). Слава Україні!!! Location 46.4825, 30.7233 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1478 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1478 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/58a94297748952e48ee7a40b513d8385.pdf?Expires=1790208000&Signature=bY3Gy3s0HSI%7EmLI8SyJanSt6Hl0ovcIz7oVd5BjPP93UHbPZABs4jdWb0XFlUQFrZZLTwgeID1P6qi1rqTUr7T94WPO-eJYMobbLZoQ4pwSSdius%7EFuvrStInLwmM3DBgjWx6tNxCM1PkrqzAIxi1zMfsBW-Asjv13JB91tmwHtvB0-y8Sw4LX9Utos77949G5jvfHoVH0Q3Y3jDqNPsNemvbB4ghx%7EQAhHKlpMEkq1skJItGOZZZb1JFQds-Zx3bPJy6NJk13z-2SZr4-WA743JXFUnow6mH5rXYt%7En-1gzwpPa9ZZz8ug0vHoy8isLwG4g9PMXLlhk8KNyS8tNGg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM d7f5da27696e39cd43b9422e2fb31306 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Lviv region Львівська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-08 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Me and the war: my experience of living in the war. My emotions and thoughts at the Beginning of the War... How much pain, fear and regret is contained in this short word... When I was little, I asked my mother what war is, to which she replied: "God forbid, child, that you ever know what it is." However, many years later, the opposite happened because I felt the traces of this terrible word on myself. On the morning of February , , I was sleeping peacefully when I heard my mother's fearful voice: "[NAME], get up. The war has begun...". At first, I did not fully understand what was happening until I went to social networks and read the news. I couldn't think about anything else all day long. At times I felt anxious; my fingers even trembled. I was overcome with fear, sadness, and despair; I did not know where the children were going. I was afraid of every siren, and at night I even went to sleep in my mother's bed because it was vital for me to feel the support of someone from my family. How I managed Coping with my experiences was helped only by my convictions that everything would be fine and this horror would end very soon. Over time, everyone began to get used to air alarms and ignore them, including me. However, there was an incident after which I became more responsible towards them. It was June , . On this day, I witnessed an explosion in my hometown of [CITY]. Then I was outside, heard a loud sound and saw it with my eyes. The explosion was so loud, and the smoke seemed so close that my panic knew no bounds. Fortunately, it later turned out that it was an enemy missile shot down. However, many buildings were damaged, including my house. I still remember this terrible day for me with anxiety and stress in my soul. I concluded for myself that you cannot be % sure that trouble will pass you by. You need to be ready for everything. The main thing is not to panic and learn to act decisively in such situations. My feelings now I have already adapted a little to such a situation in the country and react more or less calmly to the news and the next sirens. Of course, sometimes, there are sudden anxiety attacks. Still, I try to calm myself and my loved ones using various methods because mutual support in such a difficult time is significant for everyone. That's why you need not lose hope, support each other, believe in God and our Armed Forces, and boldly go to victory! Я і війна: мій досвід проживання війни Мої емоції і думки на початку війни Війна… Скільки болю, страху та жалю містить у собі це коротке слово… Пригадую, коли була маленька, я запитала у мами, що таке війна, на що вона відповіла: «Дай Боже, дитино, щоб ти ніколи не дізналася, що це». Однак через багато років сталося протилежне, адже я відчула на собі сліди цього страшного слова. Вранці, лютого року, я мирно спала, коли почула схвильований голос мами: «[ІМ'Я], вставай. Війна почалася…». Я спочатку не до кінця не зрозуміла, що коїться, аж поки не зайшла в соцмережі і не почитала новини. Весь день я не могла більше ні про що думати, окрім цього. На парах я почувалася тривожно, у мене навіть тремтіли пальці. Мене охоплював страх, смуток, розпач, я не знала, куди себе діти. Я лякалася кожної сирени, а вночі навіть лягала спати у мамине ліжко, адже для мене важливо було відчувати підтримку когось з рідних. Як я впоралась Впоратись із переживаннями мені допомогли лише власні переконання, що все буде добре і зовсім скоро це жахіття закінчиться. З часом усі вже почали звикати до повітряних тривог та ігнорувати їх, і я в тому числі. Проте був випадок, після якого я стала відповідальніше до них ставитись. Це було червня року. У цей день я стала свідком вибуху у своєму рідному місті [МІСТО]. Тоді я перебувала надворі, почула дуже гучний звук і побачила це на власні очі. Вибух був настільки гучний і дим здавався так близько, що моїй паніці не було меж. На щастя, згодом виявилось, що це збили ворожу ракету. Проте постраждало чимало будівель, у тому числі і мій будинок. Ще досі згадую цей страшний для мене день із тривогою та стресом на душі. Для себе зробила висновок, що не можна бути впевненою на всі %, що біда тебе омине. Потрібно бути готовою до всього. Головне – не панікувати і навчитися діяти рішуче у таких ситуаціях. Мої переживання зараз Зараз я вже трохи адаптувалась до такої ситуації в країні і більш-менш спокійно реагую на новини та чергові сирени. Звісно, іноді зненацька бувають приступи тривоги, проте стараюся всілякими методами заспокоїти себе та своїх близьких, адже взаємопідтримка у такий важкий час усім дуже важлива. Тому потрібно не втрачати надії, підтримувати один одного, вірити у Бога та наші ЗСУ і сміливо прямувати до перемоги! Location 49.8397, 24.0297 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1476 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1476 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/fbfad74f9d8a75f4a5f093b22382c4e7.pdf?Expires=1790208000&Signature=GygTWRidRAB1DLZYIC6xQIgxrL17j7RQbWEdtCAJGBMGMnkThynIahUCyL4FBe2xUtTRTm80JxwZlWK522t9pkYK6ZKsRzbmSzXMCVsfZUCWNV6EihjBiih0jrWmKuY3yQy1NSrzBy34bSpaOEkP%7EuiLAkY0NCDQ767mWASvpGXEZPjCom0K9C9x4oyCam8aK0SkJY-Hk8Dn58iFmAGPWBEI7bIWGFJQaILWSOdI4058-8WztGroSsmPe5jG-N2CdDNB7QWf19biSgX53YlPXPYgae6yqm-P%7E0s7yNusXRId%7E%7EusUbDdGLegF3%7EDo-079kSMDJvcxZR9c7YvXrhvBA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM b2f9670c411d22ca535f52fe7a4b4e60 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kherson region Херсонська область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-07 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Me and the war: my experience. My thoughts and experiences after the start of the full-scale war February is the day that changed my whole life and turned it upside down. I woke up from my grandmother's crying and her words that I should quickly get dressed and go down to the basement because the war had just started, and I could already hear the first explosions in [CITY]. At that moment, I had no thoughts and no plan of action at all; I was so confused that I did not want to believe what I was hearing. The first days were challenging, both mentally and physically. Hourly "runs" from the basement to home and vice versa, constant explosions and columns of enemy equipment deprived me of hope for the best. Time dragged on for a long time, and the days seemed eternal. The only thing that saved me from evil thoughts was a phone conversation with my mother and my beloved dog [NAME], who warmed me with its love and fur. How I managed on April is another day that I will never forget — the day when we managed to leave the controlled territory of Ukraine. Only then could I let go of the situation a little and exhale? Only then, when I breathed "free" air, did I feel that I was really living and not existing. The constant search for a more or less safe way out was extremely tiring, but I always remembered my mother and relatives, who wanted to see me alive and healthy. My feelings now I can't say that it has become much easier for me. Many of my relatives and close people are still under occupation, they are transgressing every day because of themselves and their desires, but they have no other option than to sit and wait for liberation. I once heard the following phrase: "[CITY] is a city that sleeps and swears." And so it is because of one wrong word that you become missing. Little by little, less and less remains of my house, now windows, then plate glass... And I don't know if I will have a place to return to or if I will ever see my loved ones again. But I believe in our victory, our boys fighting for freedom and a peaceful sky. Therefore, I am glad I will soon return to my native and Ukrainian cities of [CITY, CITY and CITY]. Keywords: confusion, fatigue, experiences, relatives, family. Я і війна : мій досвід Мої думки та переживання після початку повномашнобної війни лютого - це день, який змінив усе моє життя та перевернув його з ніг на голову. Я прокинулась від плачу бабусі та її слів про те, щоб я швидше одягалась та спускалася в підвал, адже тільки що почалася війна та вже було чути перші вибухи у [МІСТО]. На той момент, у мене взагалі не було ніяких думок та якогось плану дій, я була настільки розгублена, що не хотіла вірити у те, що чую. Перші дні були надзвичайно важкими, як морально, так і фізично. Щогодинні «перебіжки» з підвалу додому і навпаки, постійні вибухи та колони ворожої техніки позбавляли мене надії у краще. Час тягнувся надзвичайно довго, а дні здавалися вічними. Єдине, мабуть, що мене тоді рятувало від поганих думок - це телефонна розмова з мамою та улюблений песик [ІМ'Я], який грів мене своєю любов’ю та шерстю. Як я впоралася квітня - це ще один день, який я ніколи не забуду. День, коли нам вдалося виїхати на підконтрольну територію України. Тільки тоді я змогла трохи відпустити ту ситуацію та видихнути. Тільки тоді, коли я зробила ковток «вільного» повітря, відчула, що я по- справжньому живу, а не існую. Постійні пошуки більш-менш безпечного шляху виїзду надзвичайно втомлювали, але я завжди пам’ятала про маму та рідних, які хочуть мене бачити живою та здоровою. Мої переживання зараз Сказати, що мені стало набагато легше, я не можу. Багато з моїх рідних та близьких людей все ще знаходяться в окупації, вони щодня переступають через себе та свої бажання, але іншого виходу, чим сидіти та чекати на звільнення, у них немає. Колись я почула таку фразу : «[МІСТО] - це місто, яке спить і матюкається.» Так і є, адже одне неправильне слово і ти стаєш безвісті пропавшим. Потихеньку від мого дому лишається все менше і менше, то вікна, то шибки... І я не знаю, чи буде мені куди повернутися, чи побачу я ще колись своїх близьких. Але я вірю у нашу перемогу, у наших хлопців, які боряться за свободу та мирне небо. Тому дуже сводіваюсь, що незабаром я повернуся у свої рідні та українські [МІСТО], [МІСТО] та [МІСТО]. Ключові слова: розгубленість, втома, переживання, рідні, сім’я. Location 46.6354, 32.6169 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1466 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1466 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/d0f3ea53b13c45a51279fedc9860f402.pdf?Expires=1790208000&Signature=Mkxweeb9cFrY73x7irmyo%7EQ1KShDe22CCis6UfFEJlje9W52xDKU2P7O5uyM1-lz%7EdeNAm%7EfPlj8v38ib7QMS9aeCSu%7EgS2LrpRJ6Fn4Z92w6FXeNGp7SNNFlN6t-w414JW9vTy4j94p02sgDuaA57k42E4zwmrzvUnTO6gpcWEkjM%7EChSOwkm3uCMOiNc2Dr0Fah0ueLv8I%7EDpDw3U97mQ3H9dI5WkU5SEBXLNZrGIYpotn4-g%7Ec5OMsySmNjMkogEEaiajNsVPNeN11h6wZBpw6Objk2iFxqrLA94u-m8WeZjJCFT-FYv31Z8JjR5Wq5gDgSv%7EN5R5rPNDIQLWiw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM c83b2672158e15cf4b485cf9c3a46846 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-07 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Me and the War: My Experience of Living the War. My Emotions and Thoughts at the Beginning of the War: When I first learned of the beginning of a full-scale invasion, it was hard to believe it was true. At first, it was terrifying, and I panicked a lot. Because of this, my physical well-being deteriorated due to the sudden stress. I was in a state of constant tension. I thought that I might not survive this war, but even in the first days, I believed in our army and seemed to feel that the Russians would not be able to capture Kyiv. How I coped, work saved me to a large extent. I went to the village and consulted on the economy, which immensely helped me. I also studied, and this also helped me to distract myself to a great extent. I tried to at least partially abstract myself from this horror. I forced myself to watch movies and read books to distract myself. At first, it was pretty tricky, but later everything worked out for me, and I could distract myself from the terrible events of the war for at least a few hours. Communication with animals also helped me immensely; they calmed me down because looking at them immediately made me happier. Well, of course, for the first weeks, I watched TV almost around the clock and, followed the news, watched the briefings of high-ranking officials, which calmed me down. There was a lot of good news, which helped me immensely. In my experience now, I am not so much afraid of air alarms, although the danger should not be forgotten. I live a seemingly normal life, but something is seriously wrong. Life seems to have stopped... Sometimes I am in deep despair, and I no longer believe in a bright future. It all reminds me of some terrible dream, and I can't seem to get out of it. What worries me the most now is that this war will drag on; our people will not endure another years but a full-scale war. I no longer trust any predictions, but I sincerely believe and hope that we will meet in the year in a free and happy Ukraine. Keywords: fear, anxiety, tension, war, anxiety. Я і війна: мій досвід проживання війни Мої емоції і думки на початку війни Коли я щойно дізналася про початок повномасштабного вторгнення, мені було складно повірити, що це правда. Спочатку було дуже страшно і я дуже панікувала. Через це моє фізичне самопочуття погіршилося через раптовий стрес. Я перебувала в стані постійного напруження. Я думала, що можу не пережити цієї війни, але навіть у перші дні вірила в нашу армію і ніби відчувала, що росіяни не зможуть захопити Київ. Як я впоралась (впорався) Значною мірою мене врятувала робота. Я їздила до села, поралася по господарству, і мені це дуже допомагало. Також я вчилася і це теж значною мірою допомагало мені відволіктися. Я намагалася хоча б частково абстрагуватися від цього жахіття. Змушувала себе дивитися фільми та читати книги, щоб відволіктися. Спочатку це було зовсім складно, але згодом у мене все вийшло і я могла хоч на декілька годин відволікатися від жахливих подій війни. Також мені дуже допомогло спілкування з тваринками, вони мене дуже заспокоювали, бо дивлячись на них одразу стає веселіше. Ну і звісно перші тижні я майже круглодобово дивилася телевізор та слідкувала за новинами, дивилася брифінги високопосадовців і це мене заспокоювало. Було багато хороших новин і це дуже допомогло мені. Мої переживання зараз Зараз я вже не так сильно боюся повітряних тривог, хоча про небезпеку не слід забувати. Я живу ніби нормальним життям, але щось всерівно не так. Життя ніби зупинилося…. Інколи я знаходжуся у сильному відчаї і мені вже не віриться у світле майбутнє. Це все нагадує якийсь страшний сон і я ніби ніяк не можу з нього вибратися. Найбільше я зараз переживаю, що ця війна затягнеться, наші люди не витримають ще років, але повномасштабної війни. Я вже не довіряю ніяким прогнозам, але щиро вірю і сподіваюся, що рік ми зустрінемо у вільній та щасливій Україні. Ключові слова: страх, переживання, напруження, війна, тривога. Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1464 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1464 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/e8cc244a18895ffd4b91604ab79d93f9.pdf?Expires=1790208000&Signature=MK7c98bFR0NsedgEH3IPj9Q6JlxF8ITJVnfGCFZX1ckv-0%7E-1yAt-sIRlQ68%7E33KbqM38t8AUdfYw3iIGa15aPaSKV9QySkA88YASk0uyAPyXPY63wg6coX7T7wk5oyf6zVJ-WLIh8TCLT4hNxxnKxpbJPyAOUZxsTcPKhibAEFTq9CmlgLvOu8ntfRgbTaiN23tGby2uL3-WTuMugWC874TumCTusEianVKhkhctXw4%7EVBIb7%7E2ioca%7E%7EEK3UFmQmd188du90apVGnFZKWyq9qRMma8ORKZyQZyB0EDkh4S8n9%7EP5llpMNUI1Ubjy8-aWCBJdPpKMiOdcHJI%7E2g6g__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 03a0600aa66a2483f2882504adc93e81 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-07 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни My emotions and thoughts at the beginning of the war. In fact, even now, I cannot describe all the emotions that I experienced. Everything can be explained by the fact that quite a long period of time has passed, and looking at the peculiarities of my psychology, regardless of whether I want it or not, I forget the moments that somehow affected me. I definitely remember the morning when it all started because, for the first time, I woke up to the sound of a siren. At first, I didn't understand what was happening; my first thought was that my brother or sister decided to play a joke or something. When I found out what was really happening, I still didn't fully understand. I had an online pair; we all went in usually and had classes, but I really remembered the end of the pair because the teacher gave instructions for minutes so that we didn't worry and how to act in this situation. I was pretty calm, but my calmness was interrupted by a call from my mother, who, in a panic, asked my sister and me to collect all our things and go to the bus stop to wait for the transport to our village. And then the chaos began... We packed our bags, took our documents and went to wait for the car that was going in our direction. As soon as they went out into the street, they saw many people, massive traffic jams, and kilometre-long queues either to the pharmacy, store or gas station. It was an extremely long drive home. However, when we arrived, it became a little easier, at least because there was less noise and commotion. But it was still not calm inside. I have never seen all the stories on Instagram in my life, and I have never read all the news on the Telegram channel. Then even the sleep pattern went so wrong that I could fall asleep around am and wake up at in the morning. This lasted for about . weeks, and after that, everything began to return to normal. How did I manage? I didn't know what to do these days... That's why I started cleaning, and when there was nothing left to clean, my friends and I found a new occupation. With the help of the headman of our village, we organized a volunteer station where we wove nets, moulded dumplings and collected food to later transport it to areas that needed help. Then there was no longer this "urgent" question: "What to do next?". There was a clear plan that from in the morning to in the evening, I would be at the school where everything actually happened. There was always work there: whether it was sorting something, weaving a net, or helping with the moulding of dumplings. I didn't stay up until late at night, and I restored my sleep pattern a little. When volunteering was not so intense, I started to engage in self-development: new languages, something in my specialty, the AIESEC organization. This allowed me to distract myself from constantly watching the news and return at least a little to the previous rhythm of life. My experiences now I have a lot of experiences right now, starting with those related to the current situation in the country and ending with those related to me personally. Sometimes I ask myself, "When will this end? And will it end at all... How many more people have to die before we finally see victory? Why does everyone perceive the beginning of the war differently? Why does someone go to defend their Motherland without any extra questions, while someone only worries about how to leave the country or avoid being served with a summons? Why does not everyone understand the IMPORTANCE of Ukraine, its culture, language, and traditions? Why do some people continue to listen to Russian content? Why do people continue to blame their predecessors instead of doing something to change the future? Will I be able to communicate generally with acquaintances who escaped from responsibility? Мої емоції і думки на початку війни Насправді вже зараз я не можу описати ті всі емоції, які я переживала. Все можна пояснити тим, що пройшов досить великий період часу, а дивлячись на особливості моєї психології, незалежно від того хочу я цього чи ні, я забуваю моменти, які якось вплинули на мене. Я точно пам’ятаю той ранок, коли все почалось, адже вперше я прокинулась під звук сирени. Спочатку не зрозуміла що відбувається, першою думкою було, що брат чи сестра вирішили пожартувати чи щось таке. Коли я дізналась що відбувається насправді, ще не до кінця зрозуміла. У мене була онлайн пара, ми всі ще нормально зайшли, провели заняття, але закінчення пари мені дуже запам’яталось, адже викладачка хвилин давала настанови, щоб ми не хвилювалиcя і як діяти в цій ситуації. Я була досить спокійною, але мій спокій перервав дзвінок мами, яка в паніці просила нас з сестрою збирати всі речі та йти на зупинку, чекати транспорт до нашого села. І тоді почався хаос... Ми склали сумки, взяли документи та йшли чекати автомобіль, який їхав в нашу сторону. Тільки-но вийшли на вулицю побачили безліч людей, величезні затори, кілометрові черги чи то до аптеки, магазину чи на заправку. Це була надзвичайно довга дорога додому. Проте, коли ми приїхали, стало трохи легше, як мінімум тому, що було менше шуму і гаміру. Але всередині все-рівно залишалось не спокійно. У мене ще ніколи в житті не були переглянути всі історії в інстаграмі, а ніколи не були до кінця прогорнені новини в телеграм каналі. Тоді навіть режим сну настільки збився, що я могла заснути біля -ої години ночі і прокинутись о ранку. Так тривало приблизно , тижня, а після цього по-трохи все почало приходити в норму. Як я впоралась ? Я не знала чим маю себе зайняти цими днями... Тому почала з прибирання, а коли вже не залишилось що прибирати ми з друзями знайшли нове заняття. З допомогою старости нашого села, ми організували волонтерський пункт, де плели сітки, ліпили вареники та збирали продукти для того, щоб в подальшому переправити це в райони, які потребували допомогу. От саме тоді вже не було цього «нагального» питання: «Що робити далі?». Був чіткий план, що з -ої ранку до -ої вечора я перебувала у школи де власне все відбувалось. Там постійно була робота: чи то щось сортувати, чи плести сітку, чи допомагати з ліпкою вареників. Я вже не засиджувалась до пізньої ночі, і трохи відновила режим сну. Коли волонтерство не було таким інтенсивним, почала займатись саморозвитком: нові мови, щось по моїй спеціальності, організація AIESEC. Це дало мені змогу відволіктися від постійного перегляду новин та хоча би трішки повернутись до попереднього ритму життя. Мої переживання зараз Переживань у мене зараз дуже багато, починаючи тими, що стосуються теперішньою ситуацією в країні, закінчуючи тими, що стосуються мене особисто. Іноді я запитую себе: «Коли це закінчиться? І чи закінчиться взагалі… Скільки людей ще має загинути, щоб нарешті ми побачили перемогу? Чому всі по-різному сприймають початок війни? Чому хтось без зайвих питань йде захищати свою Батьківщину, а хтось лише переймається питанням як виїхати з країни чи уникнути вручення повістки? Чому ще не всі розуміють ВАЖЛИВІСТЬ України, її культури, мови, традицій? Чому дехто продовжує слухати російський контент? Чому люди продовжують звинувачувати попередників, а не починають щось робити, щоб змінити майбутнє? Чи зможу я нормально спілкуватись з знайомими, які втекли від відповідальності? Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1463 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1463 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/69737a70dd0c566140bd83f77d725b3a.pdf?Expires=1790208000&Signature=faIbDVHjuMWR5IpQrjRK3N1O74NZdPf3WsyrUAYycLxqX14ODHOteLck%7EQdUB0ZBN7lD4OZHwSCcFtNCVPWFJr2ot19m8fvUh5%7Ezv3Fk96dr4Vz3VKi3yN%7EpieJIB-QlCjLJKM13raoc9f3JetshndGY5h-7tG5ORT5PgVwF%7EnDoeEdxQr7cabKQ8LsmJlvF%7E1Mz3AqU6UaUqBNT3d55DWWP01T7htItj4ryXvTq7fRhRO8PdGENY1KQdlZBxZv7Sq82QOIpvUAcpGm4Umi4jKxqsNdVZ7Yr37saKdoAUPf3Vzds9YW4ftMtvQUTI69mhTMuVCq5bRki2IE3pDCJrw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 8cd9138e3a6e8c816e3bfbd02705683d Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Lviv region Львівська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-07 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Me and the War: my experience of Living in the War My emotions and thoughts at the beginning of the war. Living in the st century, I could not have thought that in my country, no birds would fly but winged enemy missiles that took and continue to take the lives of bright people. The morning of the th changed my life; a lot has changed since that morning - I have grown up in all senses of the word, and I am still alive and able to write this essay, for which I am infinitely grateful to everyone who gives me a new morning. I am grateful to those who protect my life at their own cost. Hearing the siren on the morning of February , I felt: hatred, fear, anxiety, and tears rolling down my eyes. I especially cried at the message of a fellow group member from [CITY] because I was worried about her life, and I still worry about the lives of all Ukrainians who are in the temporarily occupied territories. Then I started collecting the first-aid kit and documents so that in case of anything, I could go down to the shelter together with my relatives. I constantly watched the news, constant worries about relatives, friends and strangers, and hatred and anger towards the occupiers. During the first weeks, I really wanted all this horror to end, but I understood that it would definitely not end soon. But I believe that our ray of light will definitely destroy the darkness from which we, Ukrainians, have suffered for centuries. Destroy the darkness that has caused pain not only to us but also to other people. Weeks passed, I adapted psychologically and realized that the world in which I and the whole of Ukraine now live is authentic, that in my country in the st century, there is a war going on. Then the news about Bucha, Irpin, Hostomel... All I felt at that moment was hatred. Hatred to all those who committed these atrocities and hate to all those who, to this day, remain silent, thereby condoning these atrocities. How I coped; first of all, the unity of each of us helped. The realization that we all united like ants in an anthill and helped each other with everything we could. I admire and THANK the people who were not afraid to resist and showed their indomitability in the occupied territories. I admire and thank our Armed Forces of Ukraine, our volunteers and all nationally conscious Ukrainians. Also, I felt the support of my family and friends, without whom I would not have coped with this stress. I went to weave nets and talked with new people - it helped tremendously. I disseminated information about events in Ukraine and was impressed by what foreigners wrote and supported me. Also, I reposted posts about collecting funds for the needs of the Armed Forces of Ukraine. I joined the meetings financially because I wanted and continue to be a part of something good, a part of a united Ukraine, a part of what can speed up our victory. My experiences now, Of course, I have adapted to the fact that the war is still going on in my country. But I have not stopped worrying about each of us, and especially about people who are in hot spots. My hatred for the Russian Federation has not diminished, and it is unlikely that I will ever forgive them for destroying the lives of Ukrainians, for destroying my country and my people. I continue to help as much as possible, repost, donate and believe that Ukraine will win soon. Я і війна: мій досвід проживання війни Мої емоції і думки на початку війни Живучи в столітті я й подумати не могла, що в моїй країні, літатимуть не птахи а крилаті, ворожі ракети, які відібрали та продовжують відбирати життя у світлих людей. Ранок перевернув моє життя, з того ранку багато чого змінилось – я подорослішала в усіх значеннях цього слова, а ще я жива і можу писати це есей, за що безмежно вдячна кожному, хто дарує мені новий ранок. Вдячна тим, хто захищає моє життя ціною свого власного. Почувши сирену лютого зранку, я відчула: ненависть, страх, тривогу, з моїх очей покотилися сльози. Особливо плакала від повідомлення одногрупниці з [МІСТО], бо хвилювалась за її життя й хвилююсь досі за життя всіх українців, які перебувають на тимчасово окупованих територіях. Потім я почала збирати аптечку та документи, аби вразі чого разом з рідними спуститись в укриття. Постійно дивилась новини, постійні хвилювання за рідних, знайомих та незнайомих людей, ненависть та злість до окупантів. Перші тижні надзвичайно хотілось, аби це все жахіття закінчилось, але я розуміла що скоро це явно не закінчиться. Та я вірю, що наш промінчик світла обов’язково знищить пітьму від якої постійно протягом віків потерпали ми – українці. Знищить пітьму, яка наносила біль не лише нам, але й іншим народам. Минали тижні, психологічно я адаптувалась та усвідомила, що світ в якому я та вся Україна зараз живе є реальним, що в моїй країні в столітті триває війна. Потім новини про Бучу, Ірпінь, Гостомель... Все, що я відчувала в цей момент - Ненависть. Ненависть до всіх тих, хто вчинив ці звірства, і ненависть до всіх тих, хто по сьогоднішній день мовчить, тим самим схвалюючи ці звірства. Як я впоралась Перш за все, допомогла єдність кожного з нас. Усвідомлення того, що ми усі об’єднались неначе мурашки в мурашнику і допомагали одне одному всім, чим могли. Надзвичайно захоплююсь і ДЯКУЮ людям, які в окупованих територіях не боялись чинити опір і показували свою незламність. Захоплююсь і безмежно ДЯКУЮ нашим Збройним Силам України, нашим волонтерам та усім-усім національно свідомим українцям. Також, я відчувала підтримку своїх рідних та друзів, без яких я би не впоралась з цим стресом. Ходила плести сітки, спілкувалась з новими людьми - це надзвичайно допомогло. Розповсюджувала інформацію про події в Україні, вразило те, що писали іноземці та підтримувати мене. Також, репостила пости про збір коштів на потреби ЗСУ та долучалась до зборів фінансово, адже хотіла й продовжую бути частинкою чогось хорошого, частинкою єдиної України, частинкою того, що може пришвидшити нашу перемогу. Мої переживання зараз Звичайно, що я адаптувалась до того факту, що в моїй країні й досі триває війна. Але я не перестала хвилюватися за кожного з нас і особливо за людей, які перебувають в гарячих точках. Моя ненависть до рОсні не зменшилась і наврядчи я колись пробачу їм за те що зруйнували життя українцям, за те що нищать мою країну і нищать мій народ. Продовжую й далі допомагати всім чим можу, репостити, донатити та вірю в те, що вже скоро Україна переможе. Location 49.8397, 24.0297 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1456 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1456 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/ceae840678bb62c4aa1da51d091af107.pdf?Expires=1790208000&Signature=FMHwyWL-EwAaeseYDhzDynILyUbnlJkb9QzaM4sHk0YvSCqyXsFxoKZkDMlOfdPsIEakkviFRN1rPGgn4IJooxasRm7L10G0SFqU33s5O6YEObR37Nxvg1zUqoxErQx1AuDGlpsl8AkRjqFbGrRH8fNmai1le8q3IPtGbZMHwDKCZx7Ol%7EzXJFPlIjxmlMqitkGgN74bhFMPT8o619kpPLFXEDmj21CTh5sjH0FAtk5pDEU7qUgLn-thOvm3zFBS1xdxaq97tTo6n9yqCf5iAw4%7EHkVO9cMN2IS0YqCZVGxV1N1G8Fz4H5LowBW-6n4XxhLSZr%7EvEoINHcr53uXh8A__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 102c8876486d04ad5df21b4b0b8e9f60 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-07 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Then, on February , I woke up around a.m. from disturbing dreams and not feeling well. My chest felt strangely cold as if I was sick. That day I had to go to a briefing about the declaration of a state of emergency (as planned the day before), so I was a little angry with myself because the symptoms were similar to the early symptoms of "covid," which I had suffered a year earlier. In such a kind of half-asleep, not understanding what was happening to me, I tossed and turned in bed until, at o'clock, the editor called me and informed me that the war had begun. At that time, there were already many fakes about the Russian landing in [CITY] and the introduction of troops into [CITY], which only increased the morning anxiety. The peak was, of course, the sound of either an explosion in [CITY] or a rocket or plane breaking the sound barrier. However, it was loud enough to make the windows in my room shake menacingly. I then packed some things in case I had to go to the shelter for a long time and made silly jokes while tidying up the kitchen and running to the shower. Obviously, everyone experiences stress in their own way. But quickly came first apathy and then calmness. But we are not a victorious country, and we can do anything; victory is ours. Glory to Ukraine! Тоді, лютого, я прокинувся близько -ї ранку від тривожних снів і поганого самопочуття. В грудях був дивний холод, ніби я захворів. Того дня я мав їхати на брифінг щодо оголошення (як планувалося напередодні) надзвичайного стану, тому дещо сам на себе розізлився, адже симптоми були схожі на ранні симптоми “ковіду”, який я переніс роком раніше. В такому-от напівсні, не розуміючи, що зі мною відбувається, я прокрутився у ліжку, аж поки о -ій мені не подзвонила редакторка і не повідомила, що почалась війна. Тоді вже гуляло багато фейків про російський десант в [МІСТО] та введення військ у [МІСТО], що лише посилювало вранішню тривогу. Піком став, звісно, звук чи то вибуху в [МІСТО], чи то подолання ракетою чи літаком звукового бар’єра. Однаково, було достатньо голосно, аби вікна в моїй кімнаті загрозливо затремтіли. Я тоді зібрав деякі речі, якщо доведеться йти в укриття надовго, та віджартовувався дурними жартами, наводячи лад на кухні та бігаючи до душу. Вочевидь, у всіх стрес переживається по-своєму. Але швидко прийшли спочатку апатія, а потім – заспокоєння. Але ми не переможна країна та все зможемо, перемога за нами. Слава Україні! Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1451 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1451 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/cb438ec8cdf6386549abcac4678ea7f0.pdf?Expires=1790208000&Signature=mJ15wpxz5gV9AP1suiuLlNsSltd8bmZ-qsLOW7WgWwVXvqxhHOckiAEGHkDIYdcQ0kdQgwIJXq9eWEr7PlVw6r95HUdDrKkznQyHlk6s0f-L2b%7EToHtDjhjVSpXXwpXfeGoGs1NK4yChKXKFIY4z8OQg1%7EP8D600bW9VNBW1NpG1ozT347zJFmv9Wiac0Dsxos40ymeVpBo0iWGdcTYUR58yXUlDOqUwNwtYMSyJKmOJBp6e69mYx9uLRVEyG0FK2mrFgSr68s-1%7EJWjiguchaw7X2ZGRSGuRdTQLMWYNhc0V9VWgYLb71KcYUarERC0N2k8Zl-QXKdOa2KtemgM9g__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 3c93b783f92fb86fe122dd4a9b0a23c7 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 30 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kyiv region Київська область Occupation Status / Окупованість територій Deoccupied (as of the time of writing) Деокуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-06 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни When it all started on February , I heard explosions around o'clock and realized what had started. That day I went to work and heard another deafening explosion at . . Then I just wanted to go to defend my homeland. I need was to send relatives to a safe place. It worked for me, and I immediately went to the military enlistment office. The next day I was already packing. Now I have already spent months in the army; I am happy that we are a strong nation and are giving a decent resistance to the invaders!!! I'm sure we'll win, but I wish it were a lighter price. But we will definitely win because we are Ukrainians. Glory to Ukraine, Ukraine above all!!!! Thank you for the opportunity to express my own opinion and share my own experience. Коли усе почалося лютого, я чув вибухи десь о годині, і зрозумів що почалося, у той день я поїхав на работу і чув ще один дуже гучний вибух о . . Потім я лише хотів піти захищати рідну землю, і мені потрібно було відправити рідних у безпечне місце. У меня це вийшло і одразу я пішов у военкомат. На наступний день я вже збирав речі. Зараз я вже провів у армії місяців, я дуже радію, що ми сильна нація і даємо гідний відпір окупантам!!! Я впевнений, що ми переможемо, але хотілося, щоб це було легшою ціною. Але ми обов'язково переможемо, бо ми українці. Слава України, Україна понад усе!!!! Дякую ,за можливість висловити свою думку і поділитися своїм досвідом Location 50.4501, 30.5234 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1447 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1447 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/7f6599595ec0e63fb5631f27344f297b.pdf?Expires=1790208000&Signature=A14oGcf60X1zPGb4vX%7EfjdTg4Aib3BeBxaGVOeljuMGDyGStXKLwI1XP8FHxSNuRPgiYREFH7ugWCvxjwfN3AMDiBJ2rQ%7EWGVkyfJwUCwHpyus65NLZBKgpmXnzbYTN8PncidnVcfcQtqp13byzpOMAX5PqyK9X2UWe%7ENdza72TI5h-ala4W23yjF4xkXC4CLBw65soHzjS2bMic3frUpxsJWoVzI4IdrbM6xNLRlGMTYYLaiwLL%7Ex18L0AUDHImxIMayLmbftO7QLSIvBRghwVDpAdjd5JIFTh1rXadQ9q4OgLjLwyMz4pY8QG6aHeE157L1URciuNYoul3SJq3QA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 9c846065274a8385d3e79326bc1aaf35 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни I had never thought about war before. I didn't know that this could happen in the st century. I remember the morning of February very well. They wrote to me in the chat group that I don't need to go to study. I did not immediately understand the reason. Inserted my mother was no longer there - I ran to the pharmacy to buy medicine... When I called, my mother said tremblingly, " Get ready; it's war; we're going to the village. Anxiety was in the air everywhere, even in the village... I was scared. Confused? Good thing mom knew what to do. I studied online until the summer, being in the village. And this saved my psyche: I did not hear sirens, did not see the military... when I returned to the city in the summer, I was already partially used to the fact that there was a war in my country. I took my savings to the volunteer center, helped prepare food for TRO and military personnel, and wove nets. But I feel that this is not enough. I did little to win. Now I study in a mixed format. Somehow I got used to it, but anxieties and thoughts about how and where we will live in the future do not leave me. When I think about it, I break out into a cold sweat. My godfather is at war. And I'm proud of it. If I were older, I would go to war. Maybe I will go... because I understand that it is necessary to protect my relatives, my country. I don't want to go abroad. I once dreamed of living there, but now I won't go. It seems to me that I became an adult at the beginning of the war. I noticed that I was not playing the game but reading the news, after which I couldn't sleep. I so want us to win. Я ніколи раніше не думав про війну. Не знав, що таке може бути у столітті. Ранок лютого я дуже добре пам'ятаю. Мені написали у чат групи, що не треба йти на навчання. Я не зрозумів одразу причину. Встав. Мами вже не було- побігла в аптеку скупляти ліки.. Коли зателефонував, мама тремтячим голосом сказала- збирайся, війна, їдемо в село. Тривога відчувалася у повітрі скрізь, навіть у селі... Я злякався. Розгубився. Добре, що мама знала, що робити. Навчався онлайн до літа, будучи в селі. І це врятувало мою психіку: я не чув сирен, не бачив військових... коли влітку вернувся до міста, то вже частково звик, що у моїй країні війна. Свої збереження я заніс у волонтерський центр, допомагав готувати їжу ТРО та військовим, плів сітки. Але я відчуваю, що цього мало. Я мало зробив для перемоги. Зараз навчаюсь у змішаному форматі. Якось звик, однак тривоги, думки, як і де ми будемо жити далі не залишають мене. Коли думаю про це,то кидає мене у холодний піт. Мій хресний на війні. І я горджуся цим. Якби я був старший, я б пішов воювати. Ще, може, піду.. бо я розумію,що потрібно захищати своїх рідних,свою країну. Я не хочу за кордон. Колись мріяв жити там, але зараз Не поїду. Мені здається,що я став дорослішим з початком війни. Я помітив, що не граю гру, а читаю новини, після чого не можу спати. Я так хочу, щоб ми перемогли. Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1436 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1436 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/6b95a5d4fdc630ed008d78065ed06727.pdf?Expires=1790208000&Signature=FGIm7HGCNX0uN0sMgLJwIwX3KHLVbh%7EtHZAslXcAiRCraAnaXjjAdOWqXVVyGYr4R2SDTIBZoqiU6dANc2NEFVhGj9V0SqkxkTCinAPdfcZu62ce33bQXsezFdhCIepB-smc8ZRx3RaY9hVmHQgcVKQztcUC45GDWIwMKQsmTJc-oFygzle80FUBwdUab07B14rr6SoGEhzvPWR2jzRCaU0hI%7EC5dHOZpPvE5CtniHJhd2sJOwki80P9Nl--WjUAs%7E2kC%7ExMV%7Eb--W-dbGLB8wyvYtoGm5Zak%7EYyj7v%7EpqJ3A3iETe9JEgzYOuxQYXdI8d42X7fXCixWVg8bUGUvZw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 7d9b8c52e3f3778ff6147161fe48327c Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 20 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни When the war started, I was studying in the city; my brother woke me up in the morning and said that there were some explosions on the street; we immediately turned on the news and were very scared when we heard that Russia had launched a full-scale invasion of Ukraine, we spent the whole day by watching the news and how our soldiers repel the enemy. We collected warm clothes, documents and everything we needed, we thought about returning to the village to our family, but on the first day there was a heavy load of people at the bus station and very high ticket prices, we talked with our relatives and thought that for now it would be better to stay in the city and when everything I was anxious to return home, a week passed and we decided to go, after arriving home in the village they began to recruit people for the national defense and my brother and I decided to sign up, our job was to guard the village at night, there was a man with a machine gun or not alone and we went around the village and led the guard, made Molotov cocktails and delivered humanitarian aid, this is how we lived our summer and on September I have to return to study at the university and the military department, I have already been studying at the military department for years and upon completion I want to go and serve in the army, it is very difficult to live in the city, almost every day anxiety and life is unbearable, you hide in a shelter and worry about how your family and friends are there, my uncle is fighting, he fought first in the ATO, and now he was taken to this full-scale war, he was taken immediately on February , now he returned home, but unfortunately he returned not whole and not entirely healthy, he had wounds, and now he is in rehabilitation, after that he wants to return to the service, but this is still in question, he is still will train younger soldiers for service. It is challenging for all of us now, but we are holding on. The war continues... Every Ukrainian feels anxiety and fear when he hears sirens, reads the news, and sees destroyed buildings. The war made us appreciate the simplest things we had before: freedom, the opportunity to hug our loved ones, travel and just be happy. But the Ukrainian people are a strong nation! We are united, friendly and persistent! Коли почалась війна я був на навчанні у місті, з самого ранку мене збудив брат та сказав, що на вулиці лунають якісь вибухи ми відразу включили новини та були дуже налякані, коли почули, що росія почала повномасштабне вторгнення на Україну, ми цілий день провели за тим, що переглядали новини та як наші воїни відбивають ворога. Ми зібрали теплі одяг, документи та все необхідне, думали повернутись у село до родини, але в перший день на автостанції було велике навантаження людей і дуже великі ціни на квитки, ми переговорили з рідними і подумали, що поки краще залишитись в місті і коли все стихне повернутись додому, пройшов тиждень і ми вірішили їхати, по приїзду додому в селі почали набирати людей в тер.оборону і ми з братом вирішили записатись, наша робота була в тому, що вести караул села вночі, з нами була людина з автоматом або і не одна і ми ходили по селі та вели караул, робили коктейлі молотова та доставляли гуманітарну допомогу, так ми прожили своє літо і вересня я повинен повернутись до навчання в університеті та військовій кафедрі, на військовій кафедрі я вже навчаюсь рік і при завершенні хочу піти служити у війська, в місті дуже важко жити, майже кожен день тривога і жити нестерпно, ховаєшся в укриття і переживаєш, як там твої рідні та близькі, в мене воює дядько, він воював спершу в АТО, а тепер його забрали на цю повномасштабну війну, його забрали відразу лютого, зараз він повернувся додому, але повернувся нажаль не цілим та не геть здоровим, він отримав поранення, та зараз він на реабілітації, після неї він хоче повернутись до служби, але це ще під питанням, він ще буде навчати молодших солдат до служби. Зараз усім нам дуже важко, але ми тримаємось. Триває війна… Кожен українець відчуває тривогу та страх, коли чує сирени, читає новини, бачить зруйновані будівлі. Війна змусила нас цінувати найпростіші речі, які ми мали до цього: свободу, можливість обіймати рідних, подорожувати та просто бути щасливими. Але український народ — це сильна нація! Ми згуртовані, дружні та наполегливі! Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1422 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1422 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/7d31230b12f99f6c2cc84d0282b1ee1e.pdf?Expires=1790208000&Signature=leMzONC2UZ2f22-6Yz9YJHKdSEbMEitoOjvaIYx7o15oOaQw7v6oK9xE%7ELtzYiNVHJSR23B5ariuQw7kG%7EH8kzaZDKyueDoQmFNez7Un9I4NHVhebE%7EmbwLJAFDRFVyUAvLrn%7E7n6EFMVWV9z6lUg5sjv5lkxrJLSP7O5ofoolIEnUi4mJdFUQXgUerGPMtXSeq0VaSgoNrQZlvTHfgg0zjUZFNXZRwffd5M%7ExdFyhoZ1Vvs%7ES1lyei7FJN%7EEgC5N5PwHsvn87RPLuoQzeBIqRex4ED9af5uqTSjrbteQRHCoCw%7EFaETTY21aXKcxryjG1UJGzYzeEKw8WD3B7A9iw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM af132f0c42b39823fe35f6fb92aaa63e Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-31 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни My situation with the war began in years when my grandmother said that this year, unfortunately, we would not go to [CITY]. I was ; I did not understand what was happening; I did not understand who our enemy was and why he was our enemy. I didn't understand why relatives communicated with us in whispers through video communication and why they were scared. I'm , and I still don't understand, but the ingredients have changed. I don't understand how you can tolerate the enemy, I don't understand how you can look for good Russians, and I don't understand why there is so much Russian in Ukraine. The consequences of the war for me are the inability to attend my great-grandmother's funeral in [CITY], the inability to celebrate my th birthday with loved ones because they are all scattered around the world, and complete hatred and disgust for everything Russian. I stopped being afraid of alarms and shuddering at the notification of the emergency services, but I started having nervous tremors. I stopped watching all the news, but I could immediately see the bad news. I stopped being afraid, but I started to hate it. There is no peace and strength sometimes, and apathy constantly creeps up behind me, but I try not to give in to them. My city is relatively calm and safe. However, this security is very conditional because now there is a threat of attack anywhere in Ukraine. I do not have the desire and strength to communicate with people who speak Russian; the stories of volunteers make me angry. My younger brother knows what air anxiety is, although a -year-old should only know the multiplication table. Most of the parents I know have a hard time with work; the constant turning off of the lights leads to the transfer of steam. Yes, I study during the war, nd year; I don't know what my training looks like and how comfortable the new benches near the building are. I cannot get an everyday student life; it was taken away from us. I can't go for a walk or plan my day because a siren can hit me anywhere. The sound of an alarm is commonplace. Fear should not be expected from us; it will not be. I'm not afraid to die; I'm afraid to survive as part of someone else's territory. Моя ситуація з війною почалась ще у році, коли моя бабуся сказала, що цього року ми в [МІСТО], на жаль не поїдемо. Мені було , я не розуміла, що відбувається, я не розуміла, хто наш ворог, і чому він наш ворог. Я не розуміла, чому родичі спілкуються з нами пошепки через відеозв'язок і чому вони налякані. Зараз мені і я досі не розумію, але змінились складові. Я не розумію, як можна толерувати ворога, я не розумію, як можна шукати хороших росіян, і я не розумію, чому в Україні так багато російської. Наслідки війни для мене - це неможливість відвідати похорон в [МІСТО] моєї прабабусі, неможливість відсвяткувати свої з близькими людьми, бо вони всі розкидані по світу, та повна ненависть та огида до всього російського. Я перестала боятися тривог та здригатися від сповіщення ДСНС, але в мене почався нервовий тремор. Я перестала дивитися всі новини, але я зразу бачу погані. Я перестала боятися, але я почала ненавидіти. Немає спокою і сил деколи, апатія постійно крадеться позаду, але я стараюсь не піддаватися їм. У моєму місті доволі спокійно і безпечно. Проте ця безпека дуже умовна, адже зараз в будь-якій точці України є загроза удару. У мене немає бажання та сил спілкуватися з людьми, які розмовляють російською, від історій волонтерів бере злоба. Мій молодший брат знає, що таке повітряна тривога, хоча дитина в років має знати хіба табличку множення. У більшості знайомих батьків тяжко з роботою, постійні вимикання світла призводять до переноски пар. Так, я вчусь під час війни, курс, я не знаю, який мають вигляд мої заліковки та наскільки зручні нові лавки біля корпусу. У мене немає змоги отримати звичайне студентське життя, його в нас відібрали. Я не можу гуляти спокійно чи планувати свій день, бо в будь-якому місці тебе може застати сирена. Звук тривоги - буденність. Страху від нас чекати не варто, його не буде. Я не боюсь померти, я боюсь вижити в складі чужої території. Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1416 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1416 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/d6fa154bf6623f082ce847cd18368e5e.pdf?Expires=1790208000&Signature=uAeqEOH9EH9Y8mzTfH4lEINTZHExHHe704Gyo5UIidRU6yTFIz-Jky1UaOD020K3REG4wuM9M55--hDQKthbLq9unH7tahr62Vqi7I5U0hMSW68ZZYvp%7E0ceSXaB6CcpFxDj3FHSXA37etnzgL3RfJkyewHPYBhVAcexmNaKUI5xxem7Q7KBFCmk7RBW5SlS2lZewmAeP57U30bbYPEfWkn%7EcG2AtfKje0ap0xU-psdRqil8GbYxvt9-%7EfwaYXLE13n0P-NNVC6AJvDn8W7b7FwkmPI3gUXz8CgDiQVgKveVwvPZG-UhMLFvIUn8tWVQA-h-VdyfI2PE-y47K1sKvA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM ac0602b18e18313bdb0b5a8aa4ccb1cd Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Mykolaiv region Миколаївська область Occupation Status / Окупованість територій Deoccupied (as of the time of writing) Деокуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-29 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни When the war started, I was at home; there was distance learning. In the morning, my mother woke me up and informed me about the start of hostilities. I slept soundly that night, so I did not take the news seriously. Mom and Dad ran, took things, called relatives, and stocked up on medicine. I started my first couple [classes] online. The second was gone. In the afternoon, I heard the first explosions. I helped my dad arrange the basement and brought water and some food. I gave my bag to collect documents and medicine. The night was loud; we slept dressed, and after each explosion, they ran to the basement. All nights were like that. Since then, I walked and slept only dressed. I worried more about my mother; she lost weight, constantly followed her worries, listened, and cried. I tried to help, to calm down, but it honestly didn't work out. As time passed, it became louder and closer. My parents began to think about what to do. They decided to leave home and go to a safer place. That's how I ended up in Western Ukraine. Maybe in peacetime, I would be happy about it. It is beautiful here, with mountains, streams, friendly people, and nature. The study began, to which I devoted all my time—day after day followed. Since then, I have never been home. I began to forget my house, my room. I only have my clothes, and that's it. My dad sometimes visits the house. Fighting continues there; it's scary. He brings photos and videos of the house; everything seems to be not yours, someone else's, destroyed. It's tough on my soul; I keep in touch only with some friends. My life was destroyed. Hope for a quick victory is fading. We change houses, apartments, and different places in Ukraine, but I do not enjoy it. I want to go home all the time; I don't understand why we deserve it. Now I live in a safer place, but my thoughts are at home. I am perturbed about my grandparents; they have returned to [CITY]. They want to stay there; they are tired of living in a foreign land. I call them every day, and as soon as I feel anxious, I read the news, so and so. It's challenging mentally, but I'm trying to hold on. The main thing is that my mother does not see my anxiety and does not worry even more. For now, we will be here, and then, as our parents decide, we may move again, but not home. I believe that soon the Mykolayiv region will be completely liberated, and we will return home as a family. There is still a lot of work to be done in the village; I think that my friends and I will help in reconstruction, carry something, and disassemble it. I believe in it. Коли почалася війна, я був вдома, було дистанційне навчання. Вранці мене розбудила мама і повідомила про початок бойових дій. Вночі я міцно спав, тому новину серйозно не сприйняв. Мама з татом бігали, забирали речі, телефонували рідним, запасались ліками. У мене почалася перша пара онлайн. Другої вже не було. Вдень почув перші вибухи. Допомагав тату облаштувати підвал, заносив воду, якусь їжу. Віддав свою сумку, щоб зібрати документи, ліки. Ніч була голосною, спали одягнені, після кожного вибуху бігли в підвал. Такими були всі ночі. З тих пір ходив, спав лише одягнутим. Більше переживав за маму, вона схудла, постійно слідкувала за тривогами, прислухалася, плакала. Намагався допомогти, заспокоїти, але чесно не виходило. Час ішов, ставало все голосніше і ближче. Батьки почали думати, що робити. Вирішили покидати дім і їхати в безпечніше місце. Так я опинився в Західній Україні. Можливо за мирних часів, радів би цьому. Тут гарно, гори, струмки, привітні люди, природа. Розпочалося навчання, якому приділяв весь час. День ішов за днем. З того часу жодного разу не був вдома. Став забувати будинок, свою кімнату. Маю тільки свій одяг і все. Тато інколи провідує будинок. Там продовжуються бойові дії, страшно. Привозить фото і відео будинку, все ніби не твоє, чуже, зруйноване. Дуже важко на душі, зв'язок тримаю лише з деякими друзями. Твоє життя просто зруйнували повністю. Надія на швидку перемогу згасає.Змінюємо будинки, квартири, різні місця України, але радості від того не отримую. Постійно хочу додому, не розумію за що ми це заслужили. Зараз проживаю в більш безпечному місці, але думками вдома. Дуже переживаю за бабусю і дідуся, вони повернулися в [МІСТО]. Хочуть там залишитися, просто втомилися жити на чужині. Щодня їм телефоную,як тільки тривога читаю новини, що так і як. Це важко морально, але намагаюся триматися. Головне, щоб мама не бачила моєї тривоги і не хвилювалася ще більше. Поки будемо тут, а далі, як батьки вирішать, можливо знову переїдемо, але не додому. Вірю, що вже скоро Миколаївська область буде звільнена повністю і ми родиною повернемося додому. Ще дуже багато треба працювати в селі, думаю, що з друзями будемо допомагати у відбудові, щось носити, розбирати. Вірю в це Location 46.9750, 31.9946 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1376 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1376 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/eddb8d6ee703c4efe64ac9fa4529723f.pdf?Expires=1790208000&Signature=iR%7E1iayOXp2wrXmhuHrxYBewYY-ZQVT-X2874CC51mhHfqCaMKM36G5aQF2Y0pYLLSfx34IBh%7EiXU-V9n-zfo1LvTAWzN%7EXyhOuEjm%7EWI-6kA-9r0hGxmGX-H69wg6er4dRRKiIKeUXJ3k4wBqpM6nhtVGsgeYDwPv725zDyy-cBbZLpXpghbnKXCV7nzR2f4bKmh3CXLB6Vja3mgXkBhAQ9qVa2jtm3r-NGf5gpcblg73tao5v4K%7E8VQeWVV7wPPK9IrYlc3sPCj6Gq4xtxukNXTRfI7JJ6zq8IA8uE6bHl-Umkdrb4yKOC%7Em4s2O2HwFB7j7EpYdl0AH-D6KOSCQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM a79f2561a4eb978e7a312454ed6fd554 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 20 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-28 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни My emotions and thoughts at the beginning of the war: My roommate woke me up at : with the words: "[NAME], get up; the war has started." At first, I didn't believe it, and in my heart, I was angry that [NAME] woke me up so early because on that Thursday, the first class wasn't there, so I planned to sleep to my heart's content. I just sat on the bed for an hour, nervously reading all possible chats in Telegram. The first thing I wrote to my love, hoping that it was some kind of mistake: the siren was turned on by accident, and my friend messed something up. He replied that martial law had already been introduced, and together with his brigade, they were leaving the training ground, which at that time served as a field for combat training. My dad picked me up at o'clock and came a few hours later to take me home to the village. Queues on the street: at cash registers, near ATMs and pharmacies were confusing. There was a hint of hysteria and panic in the air. How I coped: The first-night air alarm caught me at home. My dad didn't want to go to the basement to wait for her in a safe place. I wrote a farewell note to [NAME] (and it didn't matter that at that time he was already on assignment, and I was at home). The first week passed as if in a fog. It was as if they had gotten me out of bed that morning on February but had forgotten to wake me up. The study, which continued in the online format, the awe-inspiring and careful communication with fellow students, the care of teachers and, of course, the support of people close to my heart, helped to bring all this out. In the first week of the war, I made blanks for camouflage netting. Later, I began donating to all possible funds, and supporting local meetings, both informationally and financially. In the future, I will do this and recommend it to others because then the soul becomes easier, and life continues to please you with little things, already with a clear conscience that you owe this day to the Armed Forces. My worries now: are that my loved one does not freeze and does not get wet in the trenches. Мої емоції і думки на початку війни: Сусідка по кімнаті розбудила мене о : зі словами: “[ІМ'Я], вставай, почалась війна”. Спершу я не повірила та в глибині душі гнівалась, що [ІМ'Я] підняла мене так рано, адже в той четвер першої пари не було, тому планувала спати досхочу. Годину просто сиділа на ліжку, нервово читаючи всі можливі чати в телеграмі. Найперше написала коханому, надіючись, що це якась помилка: сирену ввімкнули випадково, а моя подруга щось наплутала. Він відповів, що вже ввели військовий стан і разом зі своєю бригадою вони виїжджають з полігону, яке в той час служило їм полем бойових навчань. О мене набрав тато і через кілька годин приїхав, щоби забрати додому в село. Бентежили черги на вулиці: на касах, біля банкоматів і аптек. У повітрі відчувалася нотка істерії та паніки. Як я впоралась: Перша нічна повітряна тривога застала мене вдома. Тато не хотів йти в підвал, щоби перечекати її в безпечному місці. Я писала [ІМ'Я] прощальну записку (і то нічого, що в той час він був уже на завданні, а я в рідній оселі). Перший тиждень пройшов, немов у тумані. Було враження, що того ранку -го лютого мене підняли з ліжка, але забули розбудити. Вивезти це все допомогло навчання, яке продовжилось в онлайн-форматі, трепетно-дбайливе спілкування з одногрупницями, турбота викладачів і, безумовно, підтримка близьких серцю людей. У перший тиждень війни я робила заготовки для маскувальної сітки. Пізніше почала донатити в усі можливі фонди, підтримувати локальні збори, як інформаційно, так і фінансово. Надалі цим займаюсь і рекомендую іншим, бо тоді на душі стає легше, а життя продовжує тішити тебе дрібничками вже з чистою совістю, що ти завдячив за цей день ЗСУ. Мої переживання зараз: щоби коханий не змерз і не змок в окопах. Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1360 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1360 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/bfc79fc1c175ebb2f1b4b7cbacbeb107.pdf?Expires=1790208000&Signature=uLw%7EPLZcq2QDXL2zRIGpEPfiPTqJVKxep2Xv6MyaYhA0dOZRH6bZWk-EUN79n3N7ZsfHgYBj0fDcw1PCyTMJOGk%7EB1osC3zNmmdSxU7-naQOMf9POyZdQeja-A0xAKPA9xZ%7EOMnKKChmCa3AWRstnd5VG%7EFO3CmCtOk2ROB0T5Hj%7EhcS5lbX1O3wFkHRaL4CiHhfElC3mzwVmiMfOSMIz69PT7L6SVHii2LqOVufy6H5rSqPYNhL7pzvq-ikx-AJa8tvkxxrhAPZ3YWCwbzJBuxUAYFqBzXoVJ61-%7EndwLT9573sGvwKOLxivNbGuDWgLgZg3UzwYMPEPOWODu3DwQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM de084b0926440073db0d4dea4f5a9f1a Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-28 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни It is challenging to see others suffer, especially if you know those people. Every time there is bad news (children, people have died), panic and fear begin. I often wonder why children what is not to blame for anything. The animals did nothing to anyone to kill them. It's scary to see how a woman finds out that she won't see her husband again; she won't even be able to bury him; it's scary to see the ruins. And the most terrible thing is to imagine what it's like for the defenders, how difficult it is for them. I was very moved by the interviews of those who returned from captivity. I want everything to end as soon as possible. Дуже важко бачити, як страждають інші, особливо, якщо ти знаєш цих людей. Кожного разу як є погані новини (померли діти, люди) починається паніка, страх. Часто задумуюсь, чому діти, за що, вони ні в чому не винні. Тварини нічого не зробили нікому, шоб їх вбивати. страшно бачити, як жінка дізнається що більше не побачить свого чоловіка, навіть поховати не зможе, страшно бачити руїни. А найстрашніше уявити як там захисникам, наскільки їм важко. Мене дуже зворушили інтерв'ю тих, хто повернувся з полону. Хочеться, щоб швидше все закінчилося. Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1356 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1356 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/c7d8be03e257a6d17c30f8494bf28bc4.pdf?Expires=1790208000&Signature=KlunR72Glu5uMPEa%7E1cH2cNU5x3L8WoU16uCRKO%7EHUwf3eCatLbZF%7EwHMaIXnv5zMp0NWCpmVLuN2eOtsSc11SPmt1htdJ-dyDopq-xLjE9yVLCp3J8O1kXcGhIVYixFkBjk0Nu4F1kRJYZ05M5M4irrDzMWGZUF9vrp5a49ZGUzxH3W6i35V-XQHqEJy7J-G-5qRCNh36TZa5l9wkq3BJ5Y%7EUso6gvPx3TBNhx0HGu%7EPicJbvCgZRywaRZNbeNhcsJkPFQYu2M0QA9tHCcn8CHX0QNR5Ytr6p7lRqXOhK19ftz3YZ9I8oymhIk%7E7G8Q6ZPwJ8XuXuwzWyXIInKiWg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM d2882303e7f76634e91c828338e98816 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-28 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни It's hard, I just woke up, and they say: "War," then constant explosions. There are many relatives and friends who have experienced losses, and we are grieving with them. It is challenging to understand that there are people you know in the war and you worry about them very much; you constantly write: "Is everything okay?" and it's good if he answers, but sometimes they don't answer, and you don't know what to think... And now you're trying to help the army because you know how hard it is for them and for us... Важко, тільки прокинувся і кажуть: "Війна" , потім вибухи постійні. Багато родичів, знайомих, які пережили втрати та ми разом з ними переживаємо. Дуже важко розуміти, що є на війні знайомі люди і дуже сильно за них переживаєш, постійно пишеш: "чи все добре?" і добре, якщо відповість, а буває, що і не відповідають і не знаєш, що думати... І зараз намагаєшся допомогати армії, бо знаєш, як там важко і їм і нам... Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1351 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1351 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/d0f777ab38b133ca21ad41a3a9cc7a5d.pdf?Expires=1790208000&Signature=A3IHixZkLNJZg4crzNnjgLjUIXO0vDurLNIgzcgO0F2FTmSCEKbWVPf1sw1cYevEqsuCymXDvWDSqanWwNvJnScKI80aDAqX7z0z4kOe2oB7o2iAyGX54yFDZIPoB2m9aZXhZp%7Ech40jV6FPUnEieVhajSKiBucHogi91DwPKlexiSvM8wS4igebvX5lWllgl2WoK8Hpztt8UYHECYI7ndVkJsbAMVJcCFGbvVEpZI6X%7E6Cr0EWAS0CencIOd1H7Hl9PPhsCYfqTxhluI0Tg5jTAl1Tx%7E7R5zJWYo13bnr3BFqhK0ugBWFIoEL59%7EvGtw8m1iS7j8Gxy7uETnfRTUA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM c7d1922738985f5330411061a058cf10 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Do not panic, be calm as much as possible Не панікувати бути спокійним, наскільки це можливо Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1334 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1334 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/f9f4d44c458f0969e843c080a4245ef8.pdf?Expires=1790208000&Signature=K%7EysqV2ebNBYopT-ghB9WNg94KPLKNma1rOCiZ4Wq946Z6X0byxDzrNKXZQ8avxxGi56WTviz-w%7EX4jeCqgXQo8kWM5RUqMcuC-PVc7LwNcrNq7hEL0yw5Y68Wf1x0QPj6B0IYMsOvSzkYQeGbq3AavumvDK8LwvTRHsd1kJdEnwHRkraX-9ITk8s0ntwD68AcnF8oZ4lGubaT%7EC91gtjeeXFxdSKVVWN1cjBXPHr-qfu8g2j9rFRgyoBVp4dI75RyjwoKiakvCUK56WNdPitHKiNLKTOIGa-ehzlYVEu4diSJ93LdhNhGenx4KO2JdzBZ42yv1-k5d1lJG8CnnroQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM c860919b503d10e15c894b7a388edd05 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/56e4599fd61442138ea6b11abd4c35ec.mp3?Expires=1790208000&Signature=XEjqon5JJn2vfp9-1nKRG0XFRVwj-sUyU7SulaNTh6Hzmy2iACNzmZ3P8UXMu4TBy5B4s-qAcrDiGRYjzdU92EAyjqUybSZWNVNCjaUM0E5irIGw%7ENMVSbO9AW4QiOCNil0RsnWO236QXXLXMGMF0gWivZEaISm0FMDPbRk3NptJNK9K1CmnPR3M58VcI9FdvywRZsM-nq9ZRen9owx5yJ97tnb762JhnBrIeQSv8uOuzcTtmspo1xXvQT-m9r3bcB2ZnZIald32HVp6ZzY5CzQtZ%7EWqTsgAWr3vB87xddtSFwG%7EOxCG5ifsOP-A6BZwUW1wqxILr-YAemspnbpXXg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 4e7e8ff7cf408a5c9468ba492c2f2211 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/5ae501634bfd9fc94479dd630488e962.mp3?Expires=1790208000&Signature=irZIbcX6EBhI%7EaC%7E9CWdOpR%7EoXrn9HTZGHLruFzSW7ZLJBt8waLBOr907hZaLDvK0CAgP6ptz78rFNsPp04nVlQ2OGtBKRAxgtP2ReiysjvqHu-wjEshUmpUA0Sxu67OpCRJ7F8ucvFcEBDPCQSoUxl6VkohsatNSOUtbwlZQlc7bYqB0%7E1kB4409ipLe0HC%7EA8InmPntCE5TBjUCPXcXTksZmRabYSb2qsoK5D1Z0gNYSukTZJYA%7EhJH-xs6GtUhWQVQ5zoh5LH-IBecMN00bpwRI9urG5mnG5Of81H1dbh%7ErYETVMtI9ec3Y4hLs%7Ei0Kfh56VF5ibxm6v1aVPA-Q__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 5268d39c00fa65a0ede0d8abb569c33f Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни The war was the end for me, before which life was normal. But it is entirely different now. Fear and risk fill me from. I forgot what a bright life is; the colour of life is black. Constant evil thoughts, stress, sedatives. The war was a severe injury; for me, it became fatal even earlier when everything was just beginning. My dad is a military man; I am a school-going kid. My brain was literally boiling with thoughts, and my parents were telling to each other that he was leaving tomorrow, not for work but for war. ATO, that was the name of the war at that time; at that time, everyone still hoped that everything would end there. But no, it all started again. The month of February has ended, and life has become cold and fierce, but I am no longer a child, although pain is already etched in me. Now, everyone is afraid of it, and every child knows what war is. I am now an adult, but every time I see soldiers in uniform, with tears in my eyes, I remember the moment when I let my dad go. The only thoughts in my head were that he would return, and now in front of my eyes, was an adult, already mature. Thousands of innocent people are dying, but I can't do anything, I can't shield them from bullets. War is scary; we wake up not from an alarm clock but from anxiety. We hide in cold cellars and smile when we hear that Today our boys are doing well; we survived another hard night. My mental state has weakened. Lately, I want to believe that everything will be fine, but I can't; every day, I ask myself questions that I can't answer; I think about them long and hard. But I still can't answer. Now I'm going through a difficult moment; my closest person is at the front, not Dad; he's gone. It is all of them, the Russian authorities, who became the cause. His psychological state was on edge; he started abusing, as our boys still drink wounds Today; it's scary. Now my beloved boyfriend is in the war, we were going to get married in February, but no, we didn't get married, because I can't celebrate a wedding in the war. My feelings for him are powerful; every night, I can't sleep, and in the morning, I fall asleep; the feelings are overwhelming, but you live one day at a time. You want to tell everyone Today how much you love them because tomorrow, you may not wake up, and you want it to end. Life will not be the same as before, but the life of a person whom I do not even know, or my beloved, will be saved, and I pray for every defender, and child, that everything will be fine with him, that those executioners will not harm them. Life after - it scares me; there will be a sad nation that will be afraid of explosions and various sounds. Life will go on, but the wound will remain and will bleed until the end. To give consequences, and to hurt, as it hurts now. Війна стала для мене кінцем, після якого продовжилось життя. Але вже зовсім інше. Страх і ризик заповнив мене з середини. Я забула, що таке яскраве життя, колір життя чорний. Постійні погані думки, стрес, заспокійливі. Війна - це дуже серйозна травма, для мене вона стала фатальною ще раніше коли все тільки починалось. Мій тато військовий, я дитина, яка навчається в школі. Мій мозок буквально кипів, від думок, а батьки говорили між собою, що завтра він їде. Не по роботі, а на війну. АТО, таку тоді назву мала війна, тоді ще всі сподівались, що ось там все і скінчиться. Але ні, все почалось, знову. Лютий місяць став кінцем, життя стало холодним і лютим, але я вже не дитина, хоча у мені вже закарбована біль. Тепер, вже всі бояться цього, і кожна дитина знає, що таке війна. Я тепер доросла людина, але кожен раз коли бачу військових у формі, зі сльозами на очах згадую момент, коли відпускала свого рідного тата, і в голові були думки лише про те, щоб він повернувся, а тепер перед очима у дорослої вже сталої людини, гинуть тисячі невинних людей, але зробити я нічого не здатна, не можу закрити їх від куль. Війна - це страшно, ми прокидаємось не від будильника, а від тривоги. Ховаємось у холодні підвали, і усміхаємось коли чуємо, що сьогодні наші хлопці молодці, ми пережили ще одну тяжку ніч. Мій душевний стан останнім часом знесилився, я хочу вірити, що все буде добре, але не вдається, кожного дня, я задаю собі питання, на які не можу відповісти, обдумую їх довго та вибагливо. Але дати відповідь так і не можу. Зараз я переживаю складний момент, моя найрідніша людина на фронті, не тато, його вже немає. Це все вони, російська влада, вони стали причиною. Його психологічний стан був на межі, він почав зловживати, як і сьогодні запивають рани наші хлопці, це страшно. Зараз мій коханий хлопець на війні, ще до лютого ми збирались одружитись, але ні, ми не одружились, тому що я не можу святкувати весілля у війну. Мої переживання за нього дуже сильні, кожну ніч я не можу заснути, а під ранок засинаю, переживання переповнюють, але ти живеш одним днем. Хочеться сьогодні сказати всім, як ти їх любиш, бо завтра можеш не прокинутись, і хочеться щоб це скінчилось. Життя не буде як раніше, але збережеться життя людини, яку я навіть не знаю, або ж мого коханого, і я молюсь за кожного захисника, дитину, щоб з ним все було добре, щоб ті кати, не заподіяли їм зла. Життя після - це мене лякає, буде сумна нація, яка буде боятись вибухів, та різних звуків. Життя продовжиться, а рана залишиться, і буде кровити до кінця. Давати наслідки, та боліти, як болить зараз. Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1319 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1319 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/6b3ff049ff12ce2f4ee9362043168d42.pdf?Expires=1790208000&Signature=PcizIcn1PGsHRO2fYZmFEwRvo75T1lwm1nWTF-CTtW2m9%7EZR1gxhbIxf0Ye-w8PIQ4ifvgSRj%7EeseLVsHafn7F-%7Ea7ufGYNdKfVux8hOm8%7EanAqpdtM-3B44xRt0fgWwee83FAEodvtomGs0LPB9dwY-84KovPWrdCMsNUSJWSiPaR2tQW%7ES36Ypx54vo4SwlXp-ggjICfxj%7ETRTUKKhL0v9c3kvT-up6AWjNPWoATBnHGvYnxPMBwGzAucTK5dLVI4F4kpfPJEeYR89%7EwlV8hjZ2Dt6w5XgbKnvzjyr2xuha3voNovMj4yEI%7EBOphv%7Em37Zpgc6E4OC%7EJDtbo2h5A__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 65bfc9fb0905eb18858554a0d1d4b6db Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 46 Age Range / Віковий діапазон 46-50 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни I constantly worry about how the war will end. Постійно переживаю, як закінчиться війна Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1315 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1315 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/2ad214e879c251ebcee0ee48f9bab5fe.pdf?Expires=1790208000&Signature=McuQZIzZJIDC1O4TzcKq8GYpSWlLPG2PyU6QjXthl3x6G0aflqWoonX3G3RLnuM8k2g5VvFBcYUwigpCan4ZgUBybiPh9mcyDXpeIO2e0oISUAuPpmrJz9p0muiIlfUx4cyZPfPTbMAhEHVqKQon0nAWPYaTtyRIyKSyisOCfd0MEqWLZkvpUuxxHyUHB%7EvbatyO1mRBKjYmYzy3-cuUcIlHudxpcXdoCbmo8VWyMnXxfjA6z3Cuo9Tb8tOcM8r63XSMEGFN2nHcZC4ldxWkEsMEZbZ9FMOkDiD8-46eSjAXNLBVXaK4m0Nmnyyc5iLt%7EwMp%7Epxmb1%7EXGXo7GlelSw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 694318579ecf98ff351d3257700a9717 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 20 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни In the first days of the war, I did not understand how to act in the situation that arose. Constantly monitored the news and followed the situation in Ukraine. When the first air raid alert was announced in my area, we did not know what to do; my mother and brother and I ran around the apartment chaotically, looking for clothes to wear and going down to the basement. Then at the school where my mother works, they started weaving nets. I started going to school with my mother and weaving nets; it was an opportunity to distract myself from constantly watching the news and somehow help our Armed Forces. During the first month of the war, we went down to the basement for every alarm; then, we began to sit out the alarm in the vestibule. By the third month of the war, I was already used to anxiety and perceived them much easier than it was in the first month of the war. When I went to my grandmother's village for the first time, I saw a helicopter of our Armed Forces flying very low, and it was such an impressive sight. I successfully finished the summer session at the university, and even wrote an article and took part in a conference. When I was in the village in the summer, I often saw airplanes and helicopters of our Armed Forces flying almost over our house. It was both odd and impressive. I celebrated my th birthday, and I thank our Armed Forces for the fact that there was no alarm in my region that day. To distract me from the news and bear worries more easily, I help grandmothers with the household and send funds to charity funds. When a rocket flew into my city, it was a real shock for me, I was very sorry for the people who died, and I began to hate Russians even more. I began to read and filter the news more carefully and trust only verified sources of information. Of course, my experience of war is not as tragic as, for example, that of the residents of [CITY] or other occupied cities since I live in a more or less peaceful region with no hostilities. Перші дні війни я не розуміла взагалі, як діяти в ситуації яка виникла. Постійно моніторили новини і слідкувала за ситуацією в Україні. Коли в моїй області оголосили першу повітряну тривогу, ми не знали, що нам робити, ми з мамою та братом хаотично бігали по квартирі, шукаючи одяг, щоб вдягатися і спуститися до підвалу. Потім в школі, де працює моя мама, почали плести сітки. Я почала разом з мамою ходити до школи і плести сітки, це була можливість відволіктися від постійного перегляду новин та хоч чимось допомогти нашим ЗСУ. Перший місяць війни на кожну тривогу ми спускалися до підвалу, потім ми почали пересиджувати тривогу у тамбурі. На третій місяць війни я вже звикла до тривог і сприймала їх набагато легше, ніж це було в перший місяць війни. Коли я поїхала вперше до бабусі у село, то побачила вертоліт наших ЗСУ, який летів дуже низько і це було настільки вражаюче видовище. Я успішно закінчила літню сесію в університеті, та навіть написала статтю і взяла участь у конференції. Перебуваючи влітку у селі, я дуже часто бачила літаки та вертоліти наших ЗСУ, які пролітали практично над нашим будинком. Це було одночасно старшо і вражаюче. Я відсвяткувала своє -ти річчя і Дякую нашим ЗСУ за те, що в той день в моїй області не було тривоги. Щоб відволіктися від новин і легше переносити тривоги, я допомогаю бабусям по господарству, надсилаю кошти у благодійні фонди. Коли в моє місто прилетіла ракета, це стало для мене справжнім шоком, мені було дуже шкода людей, які загинули і я почала ще більше ненавидіти росіян. Я почала уважніше читати та фільтрувати новини і довіряти лише перевіреним джерелам інформації. Звичайно, що мій досвід переживання війни не такий трагічний, як наприклад у жителів [МІСТО] чи інших міст, які окуповані, оскільки я живу в більш-менш спокійній області і тут не відбувається ніяких бойових дій. Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1314 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1314 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/7c9ec36dffe34778b3ddebb146088622.pdf?Expires=1790208000&Signature=g1ARj18nP%7EymREZ4SIOHKt09-GazCCIteTX2stnCyerLP1htBPckimDlcTLVZorsrTCHqYrRFPnI7WQ-r5VeR32840m5JrnXtmNO1Alpc4Y-wx0K-c4mMeRZtPPj9oVyObWcNOPe8MEPJYtoPHxCeMjnonBNGLAyMJRogThiSg9m-93Vq%7ET7fz1%7EYyr%7Ev9oeGq5501RNnp72TLv9aPAWuauwGxmXMZCGTygNEDz1Ldo1%7ErG%7ENNczT49xnc%7Epjw8CpOsX9P0UqLpg0Mu%7EFOpI2ysv2Ex6QXEYDONoMY8%7EpPuRwqXM0VgoVHUjHPE%7EQ%7EQg53wUGKzkrgycouvdA-nn0w__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM e0fda3aa2ce6c11399502ee385cba9b4 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/aa754fe49c76213c866b8eb46b6757b5.mp3?Expires=1790208000&Signature=Z57UBgv4rTCftrvMMG271mBTlt8B35bfNnLETHVLEvfX5Ng63uaMYbjqse1YuOXvWxax8Ho4k%7E7Q20oXX7J6xRrIOjb7DMIu%7E7Y3Y%7EAAmQ602zTABJU94iDKw9FIvyGCVYg%7EShkWPeT3dP3YNDWlAPMRvar2bf5M6nvEYruZUCaL8Q%7EdQzCMgotxe6dDehNbDZD908jdaLAyT1bvR99qi6lhadLShiNnh7V88EE8cBiXMWk4kfuWU0jMBPijKBSCf5NLkfDuG6UKtc3dEuPKuNwjIagdvnnU%7ETy5PysJlYvtzF%7EjZ-Zfsba07wqP1l-vlXUw0Ihitf7pP5eu%7ESa47w__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 1e1abe8f23b23ef9370bf36b584c8a67 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/364c119556599831de878b67b05dbca0.mp3?Expires=1790208000&Signature=Lq3KzB5LKSA03V%7EplLQq0jxCyXZwosLjv51my4F-RLIYh4tSIs156lTZzEh-%7EqVim9bsJx7ybCMugASRfC76UGS8WN851rrr9oEcBDA5wkJp2t7YRp-aWMi7kN-jtDVQfz0s--4w7u-OKAfBPVPh-VnElfURwDD4TLoz82h3Pf419yG8xGc0Ud-VTMJrHo6j02D40-gXrys9EWc%7EXCi6BzLao4t9FkkvNGTpbFBzzAcV-VD-a485GbtiixrDIMsAp4CvUk%7EXYWnSnnGCRrqb5QGFqzNPKU8QcbUtXVKG8yk8Xr1MSmEuTdAhr4B90bLYlP0JCd96y4BOSDkIw%7EUXIg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 13429d48b5cfb9bac24e650a162e5278 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 22 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни At a.m. on February , I woke up from a dream to the war; listening, I heard the roar of airplanes, and immediately the thought "the war has begun" came to my head, and I began to monitor the news. It was scary; it was not clear what to do; keeping my head "in a cold mind," I began to collect necessary things that may be needed (medicines, candles, matches, warm clothes, etc.). The situation at home was alarming. Many thoughts, many news, fear inside and fear for loved ones overflowed. It was scary to go outside the house. I did not let go of the phone, constantly reading the news. The first air alarm led to a slight confusion and despair. Since it is at least a -minute walk to the nearest shelter, we decided to stay home and adhere to the rule of two walls. Time passed, and little by little, we began to adapt to the situation in the country, but when you hear explosions or see a rocket, you become speechless, and tears begin to roll down your face involuntarily. On my dad's birthday, during the air alert in the morning, up to rockets flew into the region, the windows shook from explosive waves, and the heart clenched with each explosion. Every air alarm is a minor stress; every day is a chance to enjoy life and appreciate everything that we have; every prayer is a hope for an early victory; every hit of enemy shells on our land is a reminder to us of why should we hate this shameful nation? Every day brings us closer to victory, and it will surely come. Glory to Ukraine, Glory to the Armed Forces. Glory to the Air Defense Forces. Everything will be Ukraine О ранку лютого я прокинулась від сну про війну, прислухавшись я почула гул літаків і одразу в голову прийшла думка "почалась війна", почала моніторити новини.. Було страшно, незрозуміло що робити, тримаючи голову "в холодному розумі", почала збирати необхідні речі, які можуть знадобитись (медикаменти, свічки, сірники, теплий одяг та інше). Обстановка вдома була дуже тривожна. Багато думок, багато новин, страх всередині і страх за близьких людей переповнював. Було лячно виходити за межі будинку. Телефон не випускала з рук, постійно читавши новини. Перша повітряна тривога привела в невеликий ступор і розпач. Так як до найближчого укриття потрібно йти хв мінімум, прийняли рішення залишатись вдома і додержуватися правила двох стін. Йшов час і потрохи почали адаптуватись до ситуації в країні, але коли чуєш вибухи або бачиш ракету, віднімає мову, і сльози починають котитись по обличчю мимовільно.. На день народження тата під час повітряної тривоги зранку прилетіло до ракет в область, вікна дрижали від вибухової хвилі, а серце зтискалось з кожним вибухом.. Кожна повітряна тривога це маленький стрес, кожень день це шанс насолоджуватись життям і цінувати все те що у нас є, кожна молитва - надія на скорішу перемогу, кожне влучання ворожих снарядів на нашу землю - нагадування нам, чому ми маємо ненавидіти цю ганебну націю. Кожень день наближає нас до перемоги і вона обов'язково буде. Слава Україні, Слава ЗСУ. Слава ППО. Все буде Україна Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1313 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1313 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/3592eb4ca3397223fbd42987152eb0c6.pdf?Expires=1790208000&Signature=AUJ4f74JytowM%7E2MzedXcl8WBHTuOKVNYm-b1lwl2GJ5wB8tV031Zcv5nTaOL2VPMh5G9sBPUcVMqK0lVlTvRs3HAWlyLRxREjfzR-nVelBJW27ATatgsp1Pwzot5W-Xg5kgwQb3hMtJOyt0s8z077bEVajdJekwlDrLoqmCPhI-c44mxv-D5%7EK49UJzEvt8YvVaWq33u333nCVlAWDbyePoIeF4M44yUoLWO1MJtidIt-HL0pRWT2fc1dggNZ8Wnol%7E1ZEyyg9ra%7EiRS8qhdyJWwWWFN5XTuCNLlZhB51TgwLdqXeQfzVTj%7E3GKA7LWRQ9T2gyIzezfeKoJCLcuZA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 1f98388f5635cbfdb421bfe9148815f2 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни My morning on February began when my mother woke me up with the words: "Get up quickly; we are going to be bombed!" I was scared by the sound of explosions and started to collect things running: clothes, phone, charger, medicines and documents. Then my uncle took me, and we arrived in the village with my grandmother and grandfather in the village. During the first months, they went down to the basement with anxiety. We were scared then, and we expected nothing in those moments. Because of what was happening in the country, my parents were afraid of the invasion of Russians and Belarusians on the territory of the Volyn region. They wanted to send me to Germany with my relatives. However, I didn't want to because I didn't see the point of going and believed everything would be fine. In the first days of the war, I had trouble sleeping and was constantly irritable. Because of this, I constantly quarrelled with my loved ones. Later, I became less afraid of anxiety and news. My work distracted me from all this. The war changed me in general: I became less emotional, cold and even, to some extent, cynical and cruel (to the Russians, of course). I even grew up in these months; I became decisive, responsible, independent, and serious. The war taught me not to postpone everything for later because it is not known what will happen later; it taught me to be sincere and open and to spend time with my relatives often. I got used to living under new conditions: sounds of alarms, news about another explosion, losses, news about the liberation of certain territories. I still believe that the war will end with our victory. Recently, there were explosions in [CITY], but I was not as panicked and afraid of explosions as I was then, on February . I quickly got myself together, took my backpack and went down to the basement to wait out the alarm. Of course, I was surprised by the sounds of explosions, but I was not scared. I continue to live on, to enjoy life, because neither the sounds of explosions nor the sounds of alarms will break me anymore. During this time, I realized that panic and negativity, on the contrary, weaken us, and this is in the hands of the enemy. I am happy that I did not have to lose someone close to me, that my house is intact, and my relatives are alive and well. I understand that it could have been worse, and that gives me life. Мій ранок лютого розпочався, коли моя мама розбудила мене зі словами: "Вставай скоріше, нас бомблять!" Я злякалась звуку вибухів і бігом почала збирати речі: одяг, телефон, зарядне, медикаменти і документи. Далі мене забрав мій дядько і ми приїхали в село до бабусі з дідусем в село. Там перші місяці при тривозі спускалися в підвал. Нам тоді було страшно і ми очікували будь-що в ті моменти. Через те, що відбувалося в країні, батьки боялися вторгнення росіян і білорусів на територію Волинської області і хотіли відправити мене в Німеччину до родичів. Проте я не хотіла, бо я не бачила сенсу їхати і вірила, що все буде добре. В перші дні війни в мене були проблеми зі сном і роздратованість постійно. Через це я постійно сварилась зі своїми близькими. Пізніше, я не так часто стала боятися тривог і новин. Мене відволікала від цього всього моя робота. Війна мене змінила в цілому: я стала менш емоційною, холодною і навіть в якійсь мірі цинічною і жорстокою (до росіян, звісно). Я навіть подорослішала за ці місяців, стала рішучою, відповідальною, самостійною, серйозною. Війна навчила мене не відкладати все на потім, бо невідомо, що буде потім, навчила мене бути щирою і відвертою, часто проводити час зі своїми рідними. Я звикла жити під новими умовами: звуки тривог, новини про чергові вибухи, втрати, новини про звільнення певних територій. Я всеодно вірю, що війна закінчиться нашою перемогою. Недавно були вибухи у [МІСТО], проте я не так панікувала і злякалася вибухів, як тоді, лютого. Я швиденько зібралась, вжяла рюкзак і спустилася в підвал перечекати тривогу. Звісно мене здивували звуки вибухів, проте я не злякалась. Я продовжую жити далі, радіти життю, адже мене вже не зламають, ані звуки вибухів, ані звуки тривог. За цей час я зрозуміла, що паніка і негатив навпаки послабшує нас і це на руку ворогу. Я щаслива, що мені не довелось втратити близьку людину мені, що в мене будинок цілий, а рідні в ньому живі і здорові. Я розумію, що могло бути гірше і це дає мені жити. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1302 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1302 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/09429581f970043739f49769802c6a00.pdf?Expires=1790208000&Signature=MZvRmXG15H%7EWogLUnAnQsH0nQoAHUhDxdhKGVJYM4InXcf20Vky4pn-agFbseVHIm-KkTcw4a4iMHAG8qN2pqCIzS4tYorf7kX2YpTLWuo5P96FzjPzdCV9eMso9v9KI%7EgF3epPAkBjFMYMKgruB3M4%7ErCh2Im60vCM0ZZM3kW54%7EGvMJT%7EuXiM3Q8mDPAiU2EvHKkascOctxHMSqdHvupSpHiF5-KQa-pHqDRM%7Ew6mkaaWDGHtMNfrIMMI2BNsWWWraNj6PL9cRvC97bjj9x%7ECACqSkQ9XMj1AxQ0b6VJNKFKtYZY2vxTusKmYqsDnUtv9Sq0IROBU7HWDTRf%7E2tQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM dc82084e68efa2603f70cd5f9692bc2b Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 69 Age Range / Віковий діапазон 65+ Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни My son is in the army, and I am anxious about him, and I was also distraught by the shelling on [ISLAND], which I have been going to for years. Were shelling [ISLAND], I fell and broke my arm. Recently, constant flights to [CITY], where I was born and have lived for almost years, I live in anticipation of an early victory, and I expect an early return of my son and his siblings. I really believe in the Armed Forces; I really want my grandchildren to live in a free, happy, independent Ukraine. Мій син в армії і я сильно переживаю за нього і також мене дуже засмучили обстріли саме по [ОСТРІВ], на який я їзжу вже протягом років на мене дуже сильно вплинули прильоту в м від мене, а також я коли спускалася в бомбосховище, коли обстрілювали Хортицю я впала і зламала руку. В останній час постійні прильоти по Запоріжжю, в якому я народилася і проживаю вже майже років живу очікуванням скорішої перемоги ну і очікую скорішого повернення сина та його побратимів. Дуже вірю в ЗСУ, дуже хочу, щоб мої онуки жили в вільній щасливій незалежний Україні Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1299 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1299 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/e52c7e199ad91539af3a6d6c52a1f08a.pdf?Expires=1790208000&Signature=sGCnUoHLsJHFphx-HcTXfcQixe6QoCExgniUj78EUkQ3JEDIduSSOatJnJNn6fAV8BMhEbsyzPnsXzQJA3oR5vBQlx-WRcdub7SsFljf143vSWyBYAn36X8HNbeiD47bACP674L0m2jO3RVcm1jWFyzw-NnIdwaW3cE7ThIE8Htk-noQtzlVKWJa5RpRuhZkF9cK9gblcm6WdsFuDf9NuyoYwA1TsH%7EfyaI5DKEKHKbGDGfvElBzAcB876Ukr31Bc25tYbYMjNPqIQpBQbQaQrjHeKAoiTTdGUlakHPxslc39WN2tBkVlhBZvTPM0DFueskKWNAjkSuHboKDJ0RozQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 9ae4e3301ea022b6898088b1f76b18c3 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 36 Age Range / Віковий діапазон 36-40 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-26 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни How to describe [my son] without tears? It is unfortunate when families break up, but when you go abroad, when you don't know when you will see your son, you will hug him, when your sister asks where he is when your daughter falls asleep with her ears closed so as not to hear explosions on the street, when inhumans walk around the houses, taking the last one, when you drop everything and take only documents, if you have time and just run away to another city, not knowing what will happen to you next and how you will feed your daughter. Still, we are strong, and we will survive everything. God bless everyone with health. Як його описати без сліз? це дуже велике горе, коли роспадаються сім'ї, але,виїзжаючи за кордон, коли незнаеш побачиш ти сина, обіймеш його,коли сестричка питае де він,коли дочка засинає затиснувши вуха шоби не чути вибухи на вулиці, коли ходять нелюди по домівках, забираючи останне, коли кидаєш все і береш лише документи, якщо встиг і просто тікаєш в друге місто, не знаючи що з тобою буде далі і як ти прогодуеш свою доньку, але ми сильні все переживемо. Дай Боже всім здоров'я. Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1293 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1293 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/e26b620caa9ebcd2f0c1bd3c9aeaa858.pdf?Expires=1790208000&Signature=LH-PC2hfWrLpOWpJh6idMAICRrxSnkx%7E5pXT8zudggPMIgESFm8cKyA4jqSjOfkIJ36uW9SrXeRK39F73mUtGZZbqR9RLhOGBM7KBXfxORg9shDMd38MaGca5km6Fu-9yPK-P55huy6bMpSMa5m1zwpF0dq0gwiWoVAZFEZyPMrKEec2kBfpCwQ--B9vWkfzgO1I8iVLt2k8FHukupCVdOamQhzF2Gkf-n2x0Lsaf6IxGPnM6fXhNAxIHAWDt74irYIhDc8jOVhqwE9JtxlwEZt-Ea61VXgJi9fBZFe25O6rAVS0wHuxV96w1pLzFV6W1WWy1IQqmJnEKOaeJTE0SQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 867aca9c86dc2655216795aea0abd09b Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 19 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-26 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни At the beginning of the war, I was terrified for my life. I didn't want to do anything at all, let alone study. Only one question raged in my thoughts: "When will this horror end?" I couldn't sleep at night because it seemed like I would never wake up again. I also experienced such a feeling of hatred. I just hated everything Russian. At the beginning of the war, I deleted all the Russian-language songs, tore them up and then burned all the books. I felt better for a while. But, reading the news about the deaths of innocent people and children, this hatred for the enemy flared up even more. Prayer helped me with these feelings. One priest said we would not help these people with our anger and hatred. If we really feel sorry for them, then we need to pray sincerely and a lot. The best protection for our soldiers is sincere prayer. I was happy when they thanked us from the front and said that they felt our prayer support. In the beginning, I felt a lot of fear. My mother helped me cope with these fears. I constantly talked to her, and she calmed me down. Then I began to immerse myself in my studies. Surprisingly, it saved me from bad thoughts. Although vacations were introduced at the university, I still studied a lot and read a lot. So my thoughts were constantly occupied. Then I started learning this one language. Now my feelings are very different from those at the beginning of the war. I've come to terms with it. There is no great fear anymore. But recently a rocket flew over my house. I often see this sound, explosion and this picture in my dreams. Fear returns again. And I fight him again and don't let him take over me. It's good that I have a lot of support - it's prayer and my parents. Thanks to this, I now feel some kind of neutral feelings. I have hope for the best. If they didn't talk there and if Russia didn't scare us, I know that we would definitely win. Because we have a great love for Ukraine. Good always wins evil! Із початком війни я переживала суцільний страх за життя. Мені не хотілося абсолютно нічого робити, не говорячи вже за навчання. У моїх думках вирувало тільки одне питання: «Коли цей жах вже закінчиться?» Я не могла спати вночі, тому що здавалося, що більше не прокинуся. Також я переживала таке почуття як ненависть. Я просто ненавиділа усе російське. З початком війни я видалила усі російськомовні пісні, порвала, а потім спалила всі книжки. На деякий час мені стало легше. Але, читаючи новини про смерті невинних людей і дітей, ця ненависть до ворога ще більше розгоралася. З цими почуттями мені допомагала молитва. Один священник сказав, що своїм гнівом і ненавистю ми не допоможемо цим людям. Якщо нам їх так справді шкода, то потрібно щиро і багато молитися. Найкращий для наших воїнів захист – це щира молитва. Я раділа, коли із фронту нам вони дякували і казали, що відчувають нашу молитовну підтримку. На початку я відчувала сильний страх. Впоратися із цими страхами мені допомогла мама. Я постійно з неї говорила і вона мене заспокоювала. Потім я почала з головою занурюватися в навчання. Як не дивно, але воно мене врятувало від поганих думок. Хоча в університеті ввели канікули, я всерівно багато вчилася і багато читала. Так мої думки були постійно зайняті. Потім я почала вчити це одну мову. Зараз мої почуття дуже відрізняються від тих¸ які були на початку війни. Я вже змирилася із цим. Великого страху вже немає. Але недавно над моїм будинком пролетіла ракета. Цей звук, вибух і цю картину я часто бачу уві сні. Страх знову повертається. І я знову з ним борюся і не даю йому мною опанувати. Добре, що у мене є величезна підтримка – це молитва і батьки. Завдяки цьому зараз відчуваю якійсь нейтральні почуття. У мене є надія на краще. Щоби там не говорили і якби не страшила нас росія, я знаю, що ми неодмінно переможемо. Тому що у нас є величезна любов до України. Добро завжди перемагає зло! Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1290 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1290 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/b2f96779720cb501e12120f5c8264802.pdf?Expires=1790208000&Signature=gDRT-GG6yoEeUxzuBUbokN3%7EXng3elKudrAHSn%7EfVtTjxtaGi5b3qZgtXsOWGlqPceJey%7EPLSUSTxJlnZmVn-yUSYjpJcggGzitYCqMHO-6J-RoHszzMw34Z6XtyvWD8U2d-nPv6z9hufhp8xAAztx6r3Hcv%7EOQdcNW4rtsZAWJN-%7Ehii6smcGDSnsF64W2lzIVpj8v6j3dV%7E5wZwhTUvKUq3BO50IzI5-Qan6p7v5bRE%7ESkZiX2ZOpjkdKEaECSApX7NqgfJwKnGbFDtEaolU023D5TESQrhChtoCwy%7EX2Ks54s9%7Ex%7ELldtg%7EmjSd%7EC7KAiSU%7EJhLVLMuE-Gx3dTA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 8c4003577a740831f00960ef83e8e53f Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-26 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни The war seems to have put time on hold. Війна ніби поставила час на паузу Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1287 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1287 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/5e6cd06e7862a1756ea6827810e58a12.pdf?Expires=1790208000&Signature=o3GJMhPCKodMmt7PhXpTUoFWsdVF4PPGjUYWqJBr0RXwmBqYsMJdSvx5Fpzsbq19ew1qbQiS8zTbHwx9dR0H6iZy3AnFbmTzAjOA1Nng-CHnczeNm21PsVtj91Icv-jU7E-QhpSuIfFbIhB6m6KIKcXrlqfw1xLbbJqxHbxAYMxupc4xK7XNlVKtA7dy93KitUmVWhifeDarvNAHcoFeFLt6uVhRLI2ASokrJuwJ5%7Evplkouy3AOwxhjd7PUOEeJCkdxt1f9-3pIA%7EwQ0E6byuWbtBGTMEPgaDEtf4bOcYssgqC67vqTqTmHjKGBAyv1Afwzh3nIC05LS%7E0h2TKoJA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 5d4836a434d8559fd6017a0664b59d8d Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-25 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни It was challenging mentally because, at that moment, I simply did not know what to do next or how to live. We tried to stay close to the family and were distracted by other things (reading a book, cooking). Every day I read the news, which was very stressful, then I tried to limit my time on the phone. I talked with my relatives, helped weave camouflage nets for soldiers, and after that, it became much easier because I began to understand that I could be useful in some way. And so, gradually, the fighting spirit was restored because others also began to share their experiences, and my morale improved because I understood that I am not alone and would be supported. Було важко дуже морально, бо в той момент просто не знала, що робити далі, як жити. Старалися триматися поруч зі сім'єю та відволікалися на інші речі(книгу почитати, куховарити) Щодня читала новини, які дуже сильно нагнітали, то потім старалася обмежити свій час в телефоні. Розмовляла з рідними, допомагала плести маскувальні сітки для воїнів і після того, ставало набагато легше, бо почала розуміти, що хоч чимось можу бути корисна. І так поступово відновлювався бойовий дух, адже і інші почали ділитися своїми переживаннями і від цього мій моральний стан покращувався, бо ти розумієш, що ти не один і тебе підтримають Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1276 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1276 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/12e306091ef0459f64df740cc261c995.pdf?Expires=1790208000&Signature=ut8LPFKw7Z4yrqBr08cf1ALMpSrDPuq12l-m1l1KM8TNmv2EEhN-0XIkoo8mxIy%7EREiIG6zpQe5N8KXBov0kzeSuJ2Q2xjAN47x9pWbgiTvujmKNI1Y2UXa7yrqihQNA8Zf%7E8ZnnVgZZmPk4qr4GZyyCPeRt2mrnt%7EIkb6pVniV6ep00ggyyyd-9x5bfmAAZV2YitV-7xIOxSi0VIRbAv3BhXOqL2m17RtlTpUlSalDH%7E4AmApZwttXrZu6UlFYCVpKnLSN%7Evb4lZ0kkTfYB%7EDOfupblESjByYkX%7Exjf-hmkt5bS54swWWu6Y%7EXK8xiZRReYr01P7NJ6cz9sKQ5ySA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM b3aa76b563496c469772ac1e7227b6c8 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 19 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Lviv region Львівська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-24 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Did I think that I would find a war? Did my grandmothers, who had already survived the world war, think that? Of course not! But, unfortunately, we all have to go through it now. I live in a military town, and hearing helicopters flying is routine. They often flew in the evening before the war, but it was not as usual. My friend and I thought: "What if there is a war tomorrow!?" But we realized that it was unrealistic and fell asleep. No one could have thought that we would wake up from explosions in a few hours. Of course, they are not comparable, as in [CITY] or [CITY]. Because of this event, I separated from my friends and family for months. It was challenging and stressful. The first days I could not eat and concentrate on everyday life. Thoughts were only about the Motherland. And the only question: "What is all this for? Why?" Чи думала я що застану війну? Чи думали мої бабці, які пережили вже світову війну? Звичайно, що ні! Але, на жаль, ми мусимо всі це зараз пережити. Я живу у військовому місті, і чути польоти вертольотів, це рутина. Вечір перед війною часто літали вони, але це було не так, як завжди. Я з подругою подумали: « А що, якщо війна завтра буде!?» Але ми зрозуміли, що це нереально і заснули. Ніхто не міг подумати, що через декілька годин ми проснемося від вибухів. Звичайно вони не зрівняються, як у [МІСТО] чи [МІСТО]. Саме через цю подію, я розлучилася зі своїми друзями, родиною на місяців. Це було дуже важко та стресово. Перші дні я не могла їсти і зосередитися на повсякденності. Думки були лише про Батьківщину. І єдине питання : «Для чого це все? Навіщо?» Location 49.8397, 24.0297 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1255 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1255 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/b52b1ee1db85cbd9532e464f484d931b.pdf?Expires=1790208000&Signature=ST692viEZVGX5XMPu56Y2qrYkbzdHk3DjX4bE8vVG3WA8ndvuQFZDNI04JAuuoRCOeg60qX9mdM-0nzO3g8NIZdjO0bKZMqa3MIMKYxG8IrOF0Pnw3M8j9yjMdV-Yx8Imxrb46DK20PBj5c4wwNqjYNRHEs2FI3hCAFT1nB9atMPqAKeStK7ZOKqnjfugkNqpkO6gHslRYLujB8KBNSAK2ciMmdFboLnKyeQbvACrK-S2lpzM%7E--gNXBTMUSi1Cqa1ZNK%7Eu0in1czPkjdsbiQ6Rnb0pv2M8tND3jFWdn0LUUDKRrH0tiw5kDe%7EtDdgXSxWXrZMAjuAZRRWlu1-f6CQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM e723ed4edb3f5a7a75625ce1d74d36cf Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 19 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-23 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни At the beginning of the war, we hesitated whether to go somewhere or not, but my mother was distraught, so we decided to go to the West of Ukraine. Before the war, we visited [CITY] several times, so we thought that this would be the most optimal option. We left almost immediately because it seemed dangerous to wait for a long time. I had to leave my father and the cat at home. My father refused to go. Besides, we were travelling by car, and there were limited places in it, so we would not take the animal. We lived there in acceptable conditions - it was a basement room in which hotel employees lived. We were there with our relatives, and we were allocated a small service room. We signed the GDP, so all the time we were there, the state and other organizations provided us with financial assistance. I had to part with my friends and girlfriend for a long time, it was challenging for me, but we still talked every day because almost all of them stayed in [CITY], and I worried about them. We saw terrible things in the news, and a friend from [CITY] told me what was happening there. The Russian military abused people, took away medicines handed over by the relatives of those under occupation, and so on. We stayed in [CITY] for more than three months and then decided to return to [CITY] because we thought that the situation had improved enough to return. Some of my acquaintances also went somewhere; some came back earlier, and some later, in different cities. The attitude towards immigrants was different, but no global problems generally arose. When we returned, everything was relatively calm, although there were still many alarms, and sometimes explosions were heard. Since October, everything has changed: the explosions were louder and more frequent. Every day, Russian missiles destroyed the infrastructure of the city and not only strategic objects but also residential buildings. There are also a lot of victims. One shell fell near my grandmother's house, and the wave for a short time stunned them and those nearby. Currently, the situation is a little better, and we hope that our victory is getting closer every day. Everything will be Ukraine. На початку війни ми вагалися, їхати кудись чи ні, але мама дуже переживала, тому ми вирішили поїхати на Захід України. До війни ми декілька разів відпочивали в [МІСТО], тож подумали, що це буде найоптимальніший варіант. Виїхали майже одразу, адже чекати довго здавалось небезпечним. Батька і кота довелось залишити вдома. Батько їхати відмовився, до того ж ми їхали машиною і місця в ній були обмежені, тож із твариною нас би не взяли. Там ми жили в припустимих умовах - це було цокольне приміщення, у якому жили співробітники готелю. Ми перебували там із своїми родичами і нам виділили невелику службову кімнату. Ми оформили ВВП, тому увесь час, що ми знаходились там, держава і інші організації надавали нам грошову допомогу. На довгий час мені довелось розлучитись із своїми друзями та дівчиною, для мене це було дуже важко, але ми все одно спілкувались кожен день, адже майже всі вони залишились в [МІСТО] і я за них переживав. В новинах ми бачили жахливі речі, а подруга з [МІСТО] розповідала мені, що відбувається у них. російські військові знущались над людьми,забирали ліки, які передавали рідні тих людей, що знаходились в окупації, та інше. У [МІСТО] ми перебували більше трьох місяців, а потім вирішили повернутись до [МІСТО], бо думали, що ситуація достатньо покращилась аби повертатись. Деякі мої знайомі також їхали кудись, хтось повернувся раніше, хтось пізніше, в різних містах ставлення до переселенців було різним, але в цілому ніяких глобальних проблем не виникало. Коли ми повернулись все було досить спокійно, хоча тривог все ще багато, і іноді було чути вибухи. З жовтня все змінилось: вибухи лунали гучніше й частіше. Кожного дня російські ракети руйнували інфраструктуру міста, і не тільки стратегічні об'єкти, а й житлові будинки. Жертв також дуже багато. Один снаряд впав неподалік від будинку моєї бабусі, і хвиля на короткий час оглушила їх,т а тих хто знаходився поруч. Наразі ситуація трошки краща і ми сподіваємось, що перемога наша наближається з кожним днем. Все буде Україна. Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1244 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1244 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/2ade77b9658bd27e88ee5bbf4c0e0964.pdf?Expires=1790208000&Signature=qYonKjAapPbWhkdJmiQkwDKfG0idHidU%7EuDIsrpXDC%7EU2aPC-yOdPooM%7Emiv9mjdudMqmRttlfAdw%7E77HdcxGwK1HEzBy8j4Gju9BtNCZPUwf0JvJ-0A5CTLMTDUyJQ3Rb%7EW43J7hCQQAFDWUrS0Mvg83RvA2xWCfzPAXKVkOa3YUqIuZMnaELG0jiVHF2a1uSXU8Fstx6vsZH%7ERsWLLLFkgZZJzxdxPNbcFGSZP8H3bDB8dLSKaCwausMvAjRQrF8xZY6Fk13agB0ZR92xZ2TePrEg2PsjoAhR6d6Tq3c9WfXHbFOsZ-EyTa0oPAdeb-FpgayvLaHPCYtnXwhpktQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 01a22a3cf0d1db8262aadd947f3af9bc Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 31 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kharkiv region Харківська область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-23 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни It is necessary to be ready for everything, as it turns out. When the war started, my son and I were at home and got up early in the morning from the explosions; what to do, I had no idea! We slept in the basement, then moved to the subway and slept there for several weeks. Realizing we would not survive, we took a backpack with documents and went to the station. There were a lot of people with children and disabled people. We simply found ourselves in some trap because we did not understand how to escape the war. Thanks to the volunteers, we got to the train and sat in the vestibule; there were many people, and there was nowhere to set foot. While travelling by train in another city, strangers threw us water, food, and sweets. My child and I were shocked and amazed at how big-hearted people are and very kind to other people. We were eating canapés in the corner with our son and crying about the situation we are in now. When we got off the train, it was very dark, and volunteers met us, took us to the church, fed us and put us to sleep! We were scared and did not understand what we were given to do. My son and I saw a lot of tears, despair, and aggression. We saw how people were ready to kill others for bread, for a piece of raw meat, there were queues of - people, and it's terrifying because you don't know that a rocket might come and you won't be killed! For life, as it turned out, you don't need fur coats, iPhones, and other pathetic things. The main thing is that your family is alive and healthy, there are warm clothes and a cup of hot tea! It's a shame that many people couldn't get out of the hell we were in! We're not sure if it's safe or not right now! We want to go home; our child misses his friends because they are disconnected. How to live on and when everything will end, only God and the Armed Forces of Ukraine know. We are UKRAINIANS, and we will never be broken; we are strong people, kind and polite. I believe everything will end soon, and all the children will return to their homes. GOD PROTECT UKRAINE!!! Треба бути готовим до усього як виявилось. Коли почалася війна, ми із сином були дома і встали рано вранці від вибухів, що робити я і гадки не мала! Ми спали у підвалі, потім перебралися у метро і спали там декілька тижнів. Зрозумівши, що ми не виживемо то взяли рюкзак документи і поїхали на вокзал. Людей було дуже багато із дітками і інваліди. Ми просто опинилися у якійсь пастці, бо не розуміли як нам виїхати від війни. Завдяки волонтерам ми потрапили до поїзду, сиділи у тамбурі, людей було дуже багато, ніде було стати ногою. Коли ми їхали на поїзді у іншому місті, чужі нам люди закидали воду, їжу, солодощі. Ми із дитиною були в шоці і вражені, наскільки люди мають велике серце і дуже добрі до інших людей. Ми їли канапки у кутку із сином і плакали від того становища, у якому ми є зараз. Коли вийшли із потягу, то було дуже темно і нас зустріли волонтери, відвезли до церкви нагодували і поклали спати! Ми були налякані і не розуміли, що нам робити дали. Ми із сином бачили багато сліз, розпачу, агресії. Ми бачили, як люди за хліб готові були вбити інших, за шматок сирого м'яса черги стояли із - людей і це дуже страшно, бо не знаєш, що може прилетіти ракета і тебе не стане! Для життя, як виявилося, не треба шуби айфони, і інші пафосні речі. Головне що твоя сім'я жива здорова, є теплий одяг і чашка гарячого чаю! Дуже прикро, що багато людей не змогли виїхати із того пекла, в якому ми були! Наразі ми не впевнені, у безпеці чи ні! Ми хочемо додому, дитина сумує за друзями, бо немає зв'язку із ними. Як жити далі і коли все скінчиться, відомо тільки Господу Богу і ЗСУ. Ми УКРАЇНЦІ і нас ніколи не зламати, ми сильні люди, добрі і ввічливі. Я вірю, що скоро все закінчиться і усі дітки повернуться до своїх домівок та БОЖЕ БЕРЕЖИ УКРАЇНУ!!! Location 49.9935, 36.2304 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1219 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1219 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/4618ee89a3d2983d1cce4fec100e8a5c.pdf?Expires=1790208000&Signature=fJWaYhqh5LscsacMa%7EtCO7c6JadDGqpDM4qZe7gSlAqTKbbsNqRe9Y6EL0qClEXtpXIenrWUzMvnNUrFxv2K7ww82GdMQWj3zBPXfDpsXINoRQx-LotX8cTSeU3-YaXLR71BqkvA9dLjBLbQL0wMnFU0SYSAigZwzhgfnsE6%7EDPZpSgrtsS4qjO6DlOpVyQ5Ftdo30XyBTR7SbVw4gREFijYQoAsyLUhEqQlVV7crQ06ppVM2xzi3xMnnaUcuDo2SK7m7aj2AmWWgPjVUUmTfvfeSA7jJ333kLxcr%7EnirSqwRUn7zUo5oTW2aAqrIILJUzUVDYeFrWkH4RmAE4g8iA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 5719fab36252f60cf1f77ec45e8d21b7 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 19 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-22 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Challenging experiences Дуже тяжкі переживання Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1183 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1183 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/f766b12307ccee25115a8509afd1b2fe.pdf?Expires=1790208000&Signature=DAPqC8lJqUKF6Eqxn3qrfVG3zGrxY2%7ECDcv35vHhWgnOEvQ6qDGthdsbXhVHvlOT1lF1IjQf6Mg-zpdGUux3bkOeYaho%7EA0tOI-GsWsAATB8HOzBp3T5Q6FTD7Mw16VPv451O53eAJBKx95P0RK3Rf9gf6XVMI6U59V3pVs8sgzrEmTdrw9gR8NgCI01sl5QUXZy5thl-ylG3uLM88kLUoW5Zhc%7EgkvZXCow0-H-nq8bb50bUyyRjB5BQexfxAWWhemd5ImaSWBWF8AVMGPXBVyhvFp40JdU7j8mIBMhSoh4TTKbpM-NOaHo4SA3kcnlUiOJCEfgvXkaYsDavRPOYA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM ad3dec8fe08a36b0343f7c71dd39b62d Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-21 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни My experiences about the war were, so to speak, "in stages." At first, there was a stupor and a lack of understanding of what to expect next, while at the same time believing that it would end very quickly. There was fear; the sound of sirens awakened anxiety inside. They were always "on guard," but inside me, there was, as it were, emptiness and simply not understanding what it was all about. I couldn't believe what was happening, my hands were starting to drop, and I was worried that my future was coming to an end. Then (beginning of May), the understanding that the war drags on for years, but the city begins to revive, and people try to go and live on, just like me. I already understand that it is necessary to somehow continue to live, to pull myself together. Most of my time (until the beginning of August), I was preparing for the exams. Rocket attacks began at night, which made it very, very scary to go to bed. Each missile strike was like the first time, terrifying and probably an animal fear inside, but I tried to control myself from the outside. In the morning, the whole city came alive like me, and at night we had to prepare both mentally and physically for actual horror. Strong apathy began at the end of August until today; my city is under constant rocket attacks, like our entire country. It hurts me that I am more or less safe, and my relatives, whom I love very much, are experiencing absolute horror, but emotionally I try to hold on, but inside, it is excruciating and empty. In conclusion, I can say that sometimes I do not feel alive, for example, as I was before the war. For me, these are entirely different people: me before and me during the war. Now I observe that I have become emotional; I constantly want to cry, both from good and bad news. I begin to "punish" myself for smiling as if there is no reason for it. But I try to hold on and move on, but I understand very well that inside I have become different and colder towards myself. However, I believe in victory and that the Ukrainian sun will rise! Мої переживання щодо війни були так би мовити «поетапно» Спочатку був ступор і нерозуміння, чого можна чекати далі, водночас віра в те, що це закінчиться дуже швидко. Був страх, звук сирен пробуджував тривогу всередині. Завжди були «на сторожі», але всередині мене була, нібито пустота і просто нерозуміння, за що це все. Не могла повірити в те, що відбувається, руки починають опускатись, переймаюсь, що моєму майбутньому настає кінець. Далі (початок травня) розуміння, що війна затягується на роки, але місто починає оживати, люди намагаються йти і жити далі, так само як і я. Вже розумію, що треба якось жити далі, брати себе в руки. Більшу частину свого часу (до початку серпня) я готувалася до складання іспитів. Почалися ракетні удари вночі, через що лягати спати було дуже дуже страшно. Кожен ракетний удар був як вперше, дуже страшно і, напевно, тваринний страх усередині, але я намагалася контролювати себе ззовні. Вранці усе місто оживало як і я, а вночі ми були вимушені готуватися як морально так і фізично до справжнього жаху. Сильна апатія почалася з кінця серпня і до сьогоднішнього дня, моє місто під постійними ракетними обстрілами, як і вся наша країна. Мені боляче, що я у більш-менш у безпеці, а мої рідні люди, яких я дуже сильно люблю переживають справжній жах, але емоційно я стараюсь триматись, але всередині дуже боляче і пусто. Як висновок можу сказати, що іноді я не відчуваю себе живою, наприклад такою як була до війни. Для мене це зовсім різні люди: я до та я під час війни. Зараз спостерігаю за собою, що я стала емоційною, постійно хочеться плакати, як від хороших так і від поганих новин. Починаю «карати» себе за усмішку, нібито немає приводу до цього. Але стараюсь триматися та йти далі, але прекрасно розумію, що всередині я стала іншою, більш холодною до самої себе. Проте я вірю в перемогу і що зійде українське сонце! Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1178 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1178 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/5fa12edc505a2f6eb6faa6ba4f4eeb48.pdf?Expires=1790208000&Signature=qmWvTnGCKEYubihFywarm-U7A4VziIAwQxEscvVkh7W-FI8mWQx7CfPFsgwp5EMzzjGfjca5QcEZZWwIbUt0odQONr4cFzA%7EHuNDPJcBdXiVf1tIW3SAf-SHqAlo1B8oGgE94dVZqbSz5w4aPuw00ek79vzA89pMHi%7EPQSUMNdeDlHrbWbai248JdEZbY6UqG3mYeset-q49Ov7utEnhV6zixVleNxDyQWD2JfIYdtujLCaDjfAiC5AlmgUvY6YW1zMN8DEbCpqEGZUn%7EtmiZkuFVnkLYJS7QxH7JEpmPHN4J9BnD4JlISbrAX5ObaiLPNo4-U7guLduG-DvxRLt9g__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM c69801689e03fa6443ba66b8af5eebe7 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 19 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Every morning you think that this could be the last morning, the last coffee, the last walk with friends. Over time, you begin to treat this as normal, so to speak, as if war is war, and you have to live on. But is this the norm? I think not. Some children were born in the subway; young people did not live their best times as they should; adults lost their jobs; elderly people experience increased stress; it is more difficult for them to withstand and adapt to the conditions of war. Our psyche eventually stops responding to usual problems; we look at things less critically and less carefully. If the problem is not to run away from the war and hide from the missiles, then it is not a problem: this is what the people who will survive this war will say. I live in a time of war, but I thank God that I did not have to see all the horrors of this bloodshed, and I live in comfort (if you compare my standard of living with the inhabitants of the regions that suffered more destruction). Кожного ранку ти думаєш, що це може бути останній ранок, остання кава, останні прогулянки с друзями. З часом до цього ти починаєш ставитися так би мовити нормально, ніби війна війною, а жити треба далі. Але чи є це нормою? Думаю ні. Деякі діти народилися у метро, молоді люди не прожили свої найкращі часи як треба, дорослі втратили роботу, люди похилого віку переживають посилений стрес, їм складніше витримувати це і адаптуватися до умов війни. Наша психіка згодом перестає реагувати на звичні проблеми, ми дивимося на речі не так критично, не так ретельно. Якщо проблема це не тікати від війни та ховатися від ракет – то це не проблема : так будуть казати люди, які переживуть цю війну. Я живу під час війни, але дякую Богу, що мені не довелося бачити усі жахи цього кровопролиття та я живу в комфорті (якщо порівнювати мій рівень життя з жителям регіонів, які зазнали більших руйнувань). Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1153 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1153 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/bc8e608baaa587c81b894981b8cec57a.pdf?Expires=1790208000&Signature=rCXRfjv8WYq7VBd5SpWTHSzas6BqaoPKuHXPJRnxZosrG4TM0scjd4T65C56I98iS-m24suQQrvFxgT9cT9Uus89liL0rNV7lTo9Xkwea9N03502K1DPGduuGuKg3vykoENU4rmmqGWHk5dHDDcgA%7EHsSO-n5eOTvTLJyfFT59x6q8kljxqKQrlR2H0KO9RDoOlW4%7ExKmFfc9itmrAg59BgwHfCrAoipdv8y9KgI5ie0BI6QoOhgSvQFTced6T9lEboPVPzo92ZpR2vsjyO2oVJALl3AvkDCijAPGJePaPptuMW%7EGA1GN2CsgtSqT0SejapZPu-J79uwEIvZZFXV6w__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM ee00a19333e804627edbc356dcd536e4 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни I live in a high-rise building on the top floor. Almost all arrivals in my beloved city are in my field of vision. I see smoke, fire, and the roar of rockets. Once, a rocket flew across the road behind my house; it wasn't that long ago. But it was fear for a few minutes and then eternal apathy again. The only thing that bothers me is that nothing happens to my sisters; I love them very much. I remember when the full-scale invasion first began; I sat in terrible stress for three days, and we woke up without even realizing that it was rocket explosions. I had no idea that rockets could fly so far. After a week passed, my mother and aunt wanted to go abroad, as we were not so close to hostilities, but because of fear, they thought that they would soon reach us. But I persuaded them to stay for now because there are people who may need places for refugees more. Now they understand it; they were just afraid for their children. I have relatives in occupied [CITY], and I am apprehensive about them, but somewhere a week ago, I finally got in touch with them. They said that hostilities were taking place nearby. They are trying to free them. But the connection disappeared again. A couple of days ago, a rocket hit the house of my relatives; only my aunt was there, she is in a severe condition. Numerous fractures of the limbs and many organs were cut off. But she has a powerful character, and on the second day, she even started to speak. I am helping to collect her treatment on social networks. In fact, no one had any hope that she would survive, but she is stubbornly on the mend. Everyone promises that the war will end soon, but I know that it will drag on for a long time. Even if everything ends, they will still launch missiles or come to our territory again because this was the case with many countries even before Putin. But there is still some hope. Я живу на багатоповерховому будинку, на останньому поверсі. В моєму полі зору майже всі прильоти по моєму любимому місту. Я бачу дим, вогонь, зарева від ракет. Одного разу ракета прилетіла церез дорогу за моїм домом, це було не так давно. Але це був страх на декілька хвилин, а далі знову вічна апатія. Єдине, що мене бентежить, щоб нічого не сталося з моїми сестрами, я їх дуже люблю. Пам'ятаю, коли тільки почалося повномасштабне вторгнення, я три дні сиділа в страшному стресі, ми прокинулися, навіть не розуміючи, що це вибухи від ракет. Я взагалі не знала, що ракети так далеко можуть літати. Після того, як пройшов тиждень, моя мати і тітка хотіли виїхати за кордон, так як ми знаходимося не так близько до бойових дій, але через страх вони думали, що скоро до нас доберуться. Але я їх вмовила поки що залишитись, бо є люди, яким місця для біженців можуть більш знадобиться. Зараз вони це розуміють, вони просто боялися за своїх дітей. В мене є родичі в окупованому [МІСТО], я за них дуже переживаю, але десь, тиждень тому з ними нарешті з'явився зв'язок. Казали, що бойові дії проходять поруч. Їх намагаються звільнити. Але зв'язок знову зник. Пару днів назад в будинок моїх родичів влучилиа ракета, там була тільки моя тітка, вона у дуже важкому стані. Численні переломи кінцівок, та перебито багато органів. Але в неї дуже міцний характер і вже на другий день вона навіть почала говорити. Я допомагаю в соц мережах збирати їй на лікування. Насправді ні в кого не було надії, що вона виживе, але вона уперто йде на поправку. Всі обіцяють, що війна скоро закінчиться, але я знаю, що це затягнеться надовго. Навіть якщо все закінчиться, вони все одно будуть пускати ракети, чи прийдуть на нашу територію знов. Бо так було багато з якими країнами ще до Путіна. Але якась надія ще є. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1151 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1151 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/c713a2e529022b72e0868c6b98b68c8a.pdf?Expires=1790208000&Signature=KhYSeCHYhmDf39D2IwCv1IVoBlvgy-s7LbQ76Nz0Siy7KWyT7p8ySdXyvdKJmNk535RC5%7EqZLRgpN-m51uNwBA%7ERSCimD2oqTFq%7Er6lMZ8tGJ1J49qq82qrkFpYEWYvvn3hd%7E6I7AtADSKPsLxmcLr0DJxJ6umcMa6rJ3cgYAXV7ndrGnkwllCDkhNbM1U8DQHVyRWFjsSHzNhR%7EGOa%7E4yjxTajtzKrCA3wsnhZSvQb55u3k1V8hJY6CXCEyU7X46TMa%7ElvzdxzYLb%7E7JsmjGWvkuQaWpESYMdEnfOx1ydKcMUpM99B1dkyFAlm2Y3tn9ZC60LI-CUIk7-2gfHYoGg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM a7320da8c677e180746b660c37cf6158 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни The war caught me by surprise. The first day was a shock for me. I didn't understand what was happening. I didn't even believe it that day. My parents discussed this topic, but these words did not seem to reach me. All the conversations around were devoted to the attack on Russia. Only the next day, my consciousness began to believe these events, but I did not accept them! I became aggressive towards those around me, towards everyone, I quickly showed any negative emotion and had a hard time stopping, and then I felt sick because I had offended people close to me. Only later did I understand that this aggression was aimed at Russia. The first month I literally lived in the news, watched everything possible and admired the position of the leader of our country because he did not leave his homeland but stayed with us to experience these difficult times. I read a lot of news, but it turned out that you need to spend about - hours a day on this to know everything for sure. In the beginning, it was interesting and informative: analysis of Ukraine's actions in the political arena, the state of the economies of Western countries... But then the incredible happened. [CITY]. Its trace remained in my soul. Hundreds of innocent lives were literally buried alive. What is the fault of civilians? In the fact that they love their country and therefore stayed in their homeland at its most challenging moment, showed courage in the face of death, and did not flee to the West? I believe that those who left, left Ukrainian unity are cowards; the fear of death or the benefit of a better life forced them to leave their loyalty to their country. Ukrainian emigrants are also in a difficult situation; they are afraid for the lives of their loved ones and their children, I understand, but if you thought it was better to submit to the fear of death, then do not call yourself patriots because idealistic people would never leave their mother and would always help her exist. After [CITY], I realized the true face of Russia, I understood that it is the devil in the flesh, which wants to return to its ranks the former colony - Ukraine, but I hope that we will never again put this Russian yoke of subjugation on our Ukrainian necks. I still haven't come to terms with Russia's attack, but my hatred has acquired the most evident outlines, and the only desire I have is revenge and the eradication of everything Russian from this planet. What's wrong with me now? I don't read the news at all; I'm afraid of it. I don't want to know that everyone is dying, and I can't do anything. Війна застала мене зненацька. Першого дня для мене це було шоком, я не розуміла, що відбувається, того дня я навіть не повірила. Батьки обговорювали цю тему, але до мене начебто не доходили ці слова. Всі розмови довкола були присвячені нападу Росії. Тільки наступного дня моя свідомість почала вірити цим подіям, але я не прийняла це! У мене з'явилася агресія на оточуючих, на всіх, я легко виявляла будь-яку негативну емоцію і важко зупинялася, а потім мені ставало погано від того, що я образила близьких для мене людей. Тільки потім я зрозуміла, що ця агресія була спрямована на Росію. Перший місяць я буквально жила в новинах, дивилася все, що тільки можна і захоплювалася позицією вождя нашої країни, адже він не залишив батьківщину, а залишився з нами переживати ці важкі часи. Я читала безліч новин, але виявилося, що на це потрібно витрачати близько - годин на день, щоб точно знати все. На початку це було цікаво та пізнавально: аналіз дій України на політичній арені, стан економік країн Заходу…. Але потім сталося неймовірне. [МІСТО]. Її слід залишився у моїй душі. Сотні безневинних життів були поховані в буквальному значенні живцем. У чому вина мирних мешканців? У тому, що вони люблять свою країну і тому залишилися на батьківщині у найважчий її момент, показали сміливість перед смертю, а не втекли на Захід? Я вважаю, що ті, хто поїхав, залишив українську згуртованість, є боягузами, страх смерті чи вигода кращого життя змусила їх залишити відданість своїй країні. Українські емігранти теж у непростій ситуації, їм страшно за життя близьких і своїх дітей, я розумію, але якщо ви вважали за краще підкоритися страху смерті, то не називайте себе патріотами, адже ідейні люди ніколи не покинули б свою неньку і завжди допомагали б її існуванню. Після Бучі я усвідомила справжнє обличчя Росії, я зрозуміла, що це диявол у тілі, який хоче повернути до своїх лав колишню колонію – Україну, але я сподіваюся, що ми ніколи більше не одягнемо на свої українські шиї це російське ярмо підпорядкування. Я досі не змирилася з нападом Росії, але моя ненависть набула найчіткіших обрисів і єдине бажання, яким я маю це помста і викорінення всього російського з цієї планеті. Що зі мною зараз? Я не читаю новин взагалі, я їх боюся, не хочу знати, що всі гинуть, а я нічого не можу зробити Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1147 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1147 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/d12a74187bbe631640cdf352d2f9aec8.pdf?Expires=1790208000&Signature=LkNkRKOGY5YkftsKAasPAC2IB%7EeiXs%7E4HHYw0VVBi4piOHByDw9V1Z0tvTS--Whz4NKKxpQBr7gpl4ytvpGX4v9F%7EiTZDXiXqNLgUVGsEc3KnjY9ovFmZUAlyawa%7EusvxIGV6pZmDbTvh18xAutvOWpP5oEe6QLUpkYAJ6T8MSjsC5RgBrK7dsINzo0OZ7Oai3t47GsKm%7E4yEzx6Yp9Fg1HdKZIlfj0Xe0L06YdeJx94w9IHpcjvH937bfE2VDJ6ma5o8d7QkzsH1%7EMRaWto3-uaA4dFzbRHsyVDCGBuqpojBNpEJhDuB41Ny5zmfOA1OIRQA-8w8T%7E6Apr-lA1bhQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 48f749f50545cebbaebf6a49e9657ec1 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни About a month before the start of the full-scale war, I felt extreme tension, fear and anxiety. A few weeks before the invasion, I knew that something terrible was coming and spent almost every day worried about my relatives who were already in the occupied territories. A few days before the th, I realized how different our views are with people close and dear to me. But when I woke up in the morning on February , I realized that all the anxiety had gone somewhere. Since that time, I have had no fear, only concern for my relatives; I stopped being afraid of dying. All that I felt all these months was aggression and hatred; these are all the emotions that were able to remain. I have experienced the death of several acquaintances; unfortunately, even after a considerable time, I do not have the feeling that I have really lost them. Life began to be filled with despair and aggression. It is almost impossible for me to plan my life, I do not feel like a living person, and I do not believe that I will find the end of this nightmare. I don't feel the strength to help others and just do ordinary things; there is no more desire, faith or hope. It no longer feels like I'm living in reality. I cannot perceive everything that surrounds me usually; every day, I dream of returning to my everyday, happy life. I understand how much I did not appreciate what I had. Sometimes I feel like I can fix everything, but the war started because of my mistakes in the past. Today, I believe that some people really deserve a terrible death, but I think that I will not wait for justice, and the enemy will not receive the appropriate punishment. I try to support my relatives, but I don't believe in my own words. I'm ashamed that I can't do more for those who need help; I can't even help myself; all I can do is wait for the end of this terrorist chaos and keep myself in at least some form. Currently, I am not working on improving myself. I cannot find the strength to develop, and I am simply in one place, sometimes even drowning in despair. Приблизно за місяць до початку повномасштабної війни я відчувала дуже сильну напругу, страх та тривожність. За декілька неділь до вторгнення я знала, що насувається щось страшне і майже кожен день проводила у тривозі за рідних, що вже знаходились на окупованих територіях. За декілька днів до числа я зрозуміла, наскільки сильно різняться наші погляди з близькими и дорогими мені людьми. Але прокинувшись вранці, лютого я зрозуміла, що вся тривога кудись поділась. З того часу в мене немає страху, лише хвилювання за рідних, я перестала боятися померти. Все, що відчуваю всі ці місяці це агресію і ненависть, це всі емоції які змогли залишитись. Я пережила смерть декількох знайомих, на жаль, навіть через досить значний час у мене не має відчуття ніби я справді їх втратила. Життя стало наповнюватися відчаєм та агресією. Мені вже майже неможливо спланувати своє життя, я не відчуваю себе живою людиною і не вірю у те, що застану кінець цього кошмару. Я не відчуваю сил, аби допомогати іншим і просто робити звичайні справи, бажання, віри і надії більше немає. Більше не має відчуття того, що я живу у реальності. Все, що мене оточує я не можу сприймати нормально, кажен день я мрію повернутися до свого нормального, щасливого життя. Я розумію наскільки сильно я не цінувала того, що маю. Іноді мені здається, що я можу все виправити, а війна почалась через мої помилки у минулому. Сьогодні, я вважаю що деякі люди дійсно заслуговують на страшну смерть, але мені сдається, що я не дочекаюсь справедливості і ворог не отримає належного покарання. Я намагаюсь підтримувати своїх рідних, але сама не вірю в свої слова. Мені соромно, що я не можу зробити більше для тих, кому потрібна допомога, я не можу допомогти навіть собі, все, що мені залишається це чекати кінця цього террористичного хаосу і тримати себе у хоча б якійсь формі. Наразі я не працюю над вдосконаленням себе, не можу знайти сили для розвитку і просто знаходжусь на одному місці, іноді навіть топлюся у відчаї. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1146 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1146 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/818094f7d985191a17aa17449bfc1510.pdf?Expires=1790208000&Signature=enkL4H3VhExxTmypyglfR%7EdDz4v0VRdJwngh7Ct5RpMQydd8yzHqKlvxEkRSjX9DnGk5CbfVJpG5w2C8hYaz4Lx9JfW9DQjseZcOQd7QfiSVPRW8FZoC0HFfXCIVaFEOwGXAXEfTpLOIG6XElDedyWi-JJKx-MCS9ksBttCadzGRPnC1kWV4zfN2bjWMbhZHI2VYDSWQKdXFwv6B5Q9D6fYGZjKd21Et1htoEUWOk%7Em6fwZaTqf6LdDs2RNyHR5VPp9ADceHwW5x0SIGsk6TE9BBJqbUcOG6HgNNyEp-L03H57XXemg81jEcHa6CNKXQd-5wBdljJiqUN-IOPf7FBg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM e8ac779781cb93edcf808c21f3ae3b7f Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 19 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Very often, I shudder because of loud sounds and unexpected actions from interlocutors because, during my stay in the occupied city, it was a routine that scared me. Also, because of this, in the last few months, I almost always feel tense, waiting for something similar to happen in my occupied city at some point. I am trying to somehow cope with this myself because I understand that this is not a small problem in my everyday life. Дуже часто здригаюсь через гучні звуки та неочікувані дії від співрозмовників, бо під час перебування в окупованому місті – це було буденністю, яка лякала. Також через це останні декілька місяців майже завжди відчуваю себе напруженою, чекаючи, що в один момент станеться щось подібне, що було в моєму окупованому місті. Намагаюсь сама якось з цим справлятись, бо розумію, що це являється не малою проблемою в моєму повсякденному житті. Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1144 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1144 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/3ef61b0f1344486df2dd2c1f1a4b548b.pdf?Expires=1790208000&Signature=CuDESMFpU8Ja%7EIwl5T33KqKo7fXvPg4mSjHELD97p5yBtJzhZQ7CojkUKeiOdO5-Z3T6S2FAg9ETSzTqJSPHKkgWLihy0WLlsJju8uqe%7ENaINsrQhwm7mwq5IvYXana%7EYZmV2BEaLYN4QBatVMCLgS7mr2OKRhnt-8n6uhzBRPe9GFboKtUp2pL%7EZ42vPFlBFO0tuU1RUxNKJsI7rppSdNByS0eN491WFIGLBaS7TUgde3gvDa6oKLXZnPwJeyDleUzL1yTKWSVb%7ElmGq4ukIrtZzvHZbUZ0Oh%7EG9JE5zo7yNz9RGZBxXngfBjmXRyOTiGMa6JSWQ2jYmxSdbRYbIg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 1f0796e587d589de30d376f5445bb90e Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Donetsk region Донецька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни My experience of the war is as follows: in the first days and weeks of the war, my level of anxiety was as high as possible. Added to this was the lack of regular sleep and overeating. Every day I lived with constant thoughts, "It will come, or it won't come," and when I went to bed, I mentally recreated my life for some positive emotions. For the first few weeks, I constantly listened to and read the news, which depressed my situation. After the first stage, namely the first and second months of the war, we began to get used to these circumstances. Anxiety decreased significantly but did not disappear completely, and sleep more or less normalized. I would like to note that before the war, I was interested in sports; after the start of the war, the interest disappeared, as did the desire to exercise myself. Before the war, I liked to listen to music, with or without headphones; after the war, I did not dare to turn on music, with the constant thought that I might not hear something. In our city, large stores began to close, which made the situation even more depressing. In general, I was in a panic; from the outside, I tried to keep myself in my hands so as not to worry my family. Regarding difficulties with concentration: it was almost impossible to concentrate during this period, the study seemed to continue, but it was challenging. And when it came time to write the term paper, I even had panic attacks because it seemed like I didn't have time for anything because I couldn't concentrate. After - months of the war, the fear almost wholly disappeared; I began to walk more in the fresh air, listen to music (not with headphones), got a job where she was constantly busy with thoughts. I continued my education and self-development. I can say that life has almost completely recovered, but the fear for my life has not entirely disappeared, especially for the lives of relatives. For now, I would like to mention that starting music and walks saved my mental state. They distract from news and events. They help to stay in society. Keep in touch with friends and teachers. The most important thing, in my opinion, that I lacked at the beginning of the war was society. Sitting in an apartment without friends and acquaintances was difficult; such loneliness suppressed the situation of fear. Мій досвід переживання війни є наступним: в перші дні та тижні війни рівень тривожності був максимально високим. До цього додалось відсутність нормального сну та переїдання. Кожен день я проживала з постійними думками "прилетить-не прилетить" і коли лягала спати, подумками відтворювала своє життя, задля якихось позитивних емоцій. Перші кілька тижнів постійно слухала та читала новини, що пригнічувало моє становище. Після першого етапу, а саме першого та другого місяця війни, почалося звикання до даних обставин. Тривога значно зменшилася, проте не зникла зовсім, сон більш-менш нормалізувався. Хочу зазначити, що до війни я була зацікавлена в спорті, після початку війни зацікавленість зникла, як і бажання займатися собою. До війни я любила слухати музику, в наушниках або без, після початку війни не наваживалася включати музику, з постійною думкою, що можу щось не почути. У нас в місті почалися зачинятися великі магазини, що ще більше пригнічували ситуацію. Взагалі я була в паніці, ззовні намагалася тримати себе в руках, щоб не хвилювати родину. Щодо труднощів із зосередженістю: зосереджуватися в цей період було майже неможливо, навчання ніби продовжилося, проте було дуже складно. А коли прийшов час писати курсову, навіть траплялися панічні атаки, через те що ніби нічого не встига, бо не можу зосередитися. Після - місяців війни страх майже повністю зник, почала більше гуляти на свіжому повітрі, слухати музику (не в навушниках ), влаштувалася на роботу, де постійно була зайнятою думками. Продовжила навчання та розвиток себе. Можна сказати життя майже повністю відновилося, проте повністю страх за життя не зник, особливо за життя рідних. Наразі хочу зазначити, що начання, музика, та прогулянки рятують мой психічний стан. Вони відволікають від новин та подій. Допомагають триматися в соціумі. Постійно контактувати із друзями та викладачами. Найважливіше, на мою думку, чого мені не вистачало на початку війни, так це соціуму. Сидячи у квартирі без друзів та знайомих було важко, така собі одинокість пригнічувала ситуацію страху. Location 48.0159, 37.8028 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1143 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1143 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/a3cd55aa40caf447ef9ea535e19c940c.pdf?Expires=1790208000&Signature=RupiI-AeTw3V58mjiXUS0jFYJHHPSeFPvelQcjOmomVnAOlmo8lIP9n3LPv7aJ-UPprtMbUv4OVrDh0wn5O6ogQZEECNEJqoOti649aAy4%7EpOFX%7Eul1fFwWLGfX6YZbupGxrZVO2FSm6qLHrx8QSO2dpJ1UGP7t-Fo7L63BHog53go2iHBSDlvdJYVtD5EKE3RQxHq5vn-gtelcXE-NJUzCMc8mTejBE357ecu9PXRzRhnimvmF6eKCR4vUSgJ33m9Xda-g8yhNnBJPGtBapDAAtod6jYzZ8weDnvWscNZRsO9ex6W%7EDdzyeURkL8XZ61gIoRGTQ1ENQHi1H1UZhHA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 53c1b4cd24674dae5c74fd386a9efbf2 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни I feel guilty that I had to leave my home and my relatives, even though I had no choice. I can barely support myself, but I feel guilty for not being able to help my relatives. I cannot live peacefully, knowing that my relatives are in danger every day. This is a very difficult topic for me. Я відчуваю, що винна в тому, що повинна була покинути свій дім і залишити своїх родичей, хоча в мене не було вибору. Я ледь можу забезпечувати себе, але відчуваю провину за те, що не можу допомогти рідним мені людям. Я не можу спокійно жити, зная що мої родичи кожен день у небезпеці. Це дуже важка тема для мене. Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1136 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1136 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/e9605ae2463153bf8ab09f39389a6898.pdf?Expires=1790208000&Signature=GLkckLw-9EWJUbUtethrrXZNG5H9MCASU5p9nT-QjkW5aBl-vr9nOgfx8UQEVHBud47-yMYkUyZ%7E2ezaVSszfBN6OZqSmDpGoyPUpUv5B2fL-DDGymlnbCrm-psIciEU47-POyKeElWyycdYW-77LYgcbg1%7EmCgXhO4ilw6%7EOZQlpd5Y2gebzncs0bOILxUzWL7fwHQOFwxdspAsEGcEW3gXIm%7EDiOFUzdqaOoOAfPpPftG9sOcH-NJlzv%7EheJ9VSZ3Y6u5qDtXVmaoq67dxlAPvowbGFqwH8CiaEfojyFPDyK%7EOlrvB-hS45gc9OEZ7fEO9liA5xKDgXk30iEBVLA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM f3eb2362c985e44e6f3d7c355fe7aa33 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 19 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни I knew what war was from history textbooks, but in I faced the realization that it could be our reality. For me, years old, it was a shock. However, all my relatives and friends were near me, alive and healthy; the danger of that period of war bypassed our family. We believed in a happy and peaceful future. But years passed, I grew up, and it became clear that the Russian-Ukrainian war never ended. This is something that accompanies more than one generation of Ukrainians. And here are our days - February , a morning I will never forget: "Naste, get up; the war has begun." My relatives in Kyiv spent weeks in bomb shelters without communication... My friends in [CITY], instead of going to lectures, they sat in the basements of educational institutions and counted the number of explosions. The first weeks were very scary. Even in the yard of my house, I went out in tension. My neighbours and I ran every night to the basement of the house or to the nearby storage room of my school... I never thought that I would enter my school to wait out the air alarm. The most important thing now is supporting each other and positive thinking. Without it, you can go crazy. During the last months, I distracted myself with everything I could: study and work. However, despite the fact that our city continued to live, and people adapted morally to such living conditions - recently, the illusion of security was shattered. Increasingly, we spent more time in bomb shelters than at the workplace. Every night and every day, there were "arrivals" at houses where ordinary people were peacefully sleeping or engaged in household chores. Destroyed floors, a large number of interrupted lives - a bad trend that forced us to quickly decide how to save our own lives. In the seventh month of the war, we had to leave our house; although it is sad, it is better than being under its rubble. It's a lot of stress, and the problems aren't going away, but at least now we're not jumping up in the middle of the night from explosions and taking every minute as the last. I understand that this is our national samsara, and I hope that this time we will break the cycle, unite our common forces against the enemy and end this war forever. Що таке війна, я знала і з підручників з історії, проте з усвідомленням того, що це може бути нашою реальністю, я зіткнулася у році. Для мене -річної це було шоком. Проте всі мої рідні та близькі були поруч зі мною, живі і здорові, небезпека того періоду війни оминула нашу родину. Ми вірили у щасливе мирне майбутнє. Але йшли роки, я дорослішала і ставало зрозуміло, що російсько-українська війна ніколи не закінчувалась. Це те, що супроводжує не одне покоління українців. І ось наші дні - лютого, ранок, який я не забуду ніколи :"Насте, вставай, почалася війна". Родичі в Києві проводили тижні в бомбосховищах, без зв'язку... Друзі в [МІСТО] замість того, аби ходити на лекції, сиділи в підвалах навчальних закладів і рахували кількість вибухів. Перші тижні було дуже страшно. Навіть у двір свого будинку я виходила в напрузі. Ми і сусіди бігали щоночі в підвал будинку або поруч в сховище моєї школи... Ніколи не думала, що буду заходити в свою школу, аби перечекати повітряну тривогу. Найголовніше зараз це підтримка одне одного, позитивне мислення. Без цього можна збожеволіти. Протягом останніх -ми місяців я відволікала себе чим могла: навчання, робота. Однак, незважаючи на те, що наше місто продовжувало жити, а люди пристосувалися морально до таких умов життя - нещодавно ілюзії безпеки було розбито. Все частіше ми проводили час у бомбосховищах, аніж на робочому місці. Щоночі і щодня були "прильоти" по будинках, де мирно спали або займалися домашніми клопотами звичайні люди. Зруйновані -ти поверхівки, велика кількість перерваних життів - погана тенденція, що змусила нас швидко вирішувати, як рятувати своє власне життя. На сьомий місяць війни нам довелося покинути свій будинок, хоча і сумно, проте це краще, аніж опинитися під його завалами. Це великий стрес, і проблеми всі не зникають, проте тепер ми хоча б не вскакуємо посеред ночі від вибухів і не сприймаємо кожну хвилину за останню. Я розумію, що це наша національна сансара, і сподіваюсь, що цього разу ми розірвемо коло, об'єднаємо свої спільні сили проти ворога і навіки покінчимо з цією війною. Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1135 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1135 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/2aa1d5f58518469502864a81994acca2.pdf?Expires=1790208000&Signature=ruULiTbYDwyJRsiz6DXMjJ2jCBNrOAAjj4UZS9-4PMAiy7EAFOgZXiu76HUKap2djxPAWGS3gckrtGH5sgHNaJwNBIttcyYr32iIYFySTWgOF9yWmuX94WOIJfcZstqHbbGjnU6EDc6hHApINyCNQnrZlcPxONIsZTJ0RZP-Npay-hV-PuSw0MG33t0lkisMGcvtCZiW3zgHgBq7GpD5YVHBE3iMmzH7p7jTvD88EJiOG2Od4SLNtklBqn4ucZHeFFgnthXM6mGfKuwnUct4U0DC5I1qH2GnUbigxsdbYEjPbtQ6WbjV2-Z6N8kfe-XWlHcxLNexgIl6ZHV1MZbfaA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 8754d81319ee57b54788e7f96fba4073 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни We left on the first day of the war when it was not yet clear how quickly it would end and be developed. My husband was captured, and all my relatives, friends, work and studies remained in the city; I am extremely ashamed that I cannot help all my loved ones, including my husband. Sleep has become much different, and concentration and interest in things have fallen; sometimes, I don't have enough strength to get out of bed to eat. Memory loss and despite the fact that I am safe, the sounds of sirens and explosions scare me. Виїжджали в перший день війни, коли ще не було зрозуміло, як швидко це скінчиться і буде розвинуте. Чоловік потрапив в полон, всі рідні, друзі, робота і навчання залишились у місті, мені надзвичайно соромно, що я не можу допомогти всім своїм близьким, чоловіку. Сон став значно іншим, впала концентрація і інтерес до справ, іноді не вистачає сил встати з ліжка, щоб поїсти. Погіршення пам‘яті і незважаючи на те, що я у безпеці, чуються звуки сирен і вибухів. Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1132 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1132 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/23f8af607200e9b426ce03d391eae601.pdf?Expires=1790208000&Signature=bgl83wJwj5gToHfFsXAtVACRzmnBs7JAq7M5H-avyo7E1Dnup4AypLu%7EI3umjJz5zgg5qIZCTFwr5HlHWCE2OHIHAx0FJuYXv-kvcncefclxV4xBWrXG8BHga5JqYacSAmciiQo3iKJZI6X%7EqJKzMO4CwWv-9qRYmmBp55o633keUBUdX7WUti9DdlKD2p8hCJHVzTPOiiw429Q79wjIFxc77PLabJgHPdAPnNrzJ3AZnXgNBjWdkEmSptUrzYqf5mEoX50jDLqW4w124f1rpoVCcC36XqYYqAMKZYEQyH3E21qS32eDC5cgXBWBkkzDlrjzxFfChL-Ez3-qo78jPA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 748549524715d70485947e97d001e593 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 38 Age Range / Віковий діапазон 36-40 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Luhansk region Луганська область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-09 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Good afternoon. I am from the city of [CITY]. I have two children. I am married for the second time. It so happened that my husband went to war. From the first days of the war, I felt and feared that we would repeat the fate of [CITY]. My husband insisted that the children and I evacuate initially, but I held on to the last; after the second entrance of our five-story building (near the "tricky market"") was demolished by a shot from a tank, I took the children and a pre-prepared backpack with documents and all the money we had at that time (, hryvnias) Thankfully, we got to [CITY] with the evacuation train, and from there, from [CITY], we were taken to [CITY], Odesa region. Having reached [CITY], we rented a room in a communal apartment and began to move away from the horrors that we had seen enough of. They sent the children to school; it's still remote). People treat us normally. Odesa region is better than Luhansk region. At the sea, we only saw that swimming is strictly prohibited. Periodically, drones "arrive," but nothing compared to what we saw. Of course, the state helps us as much as possible, but I'm sure our house is gone, and we don't have another one. Winter is near. God willing, we will be able to survive the winter usually, and the war will end. Despite all the wanderings and hardships, we thank God that we are still ALIVE. Guardian angels saved my husband and us from injuries and mutilations. I am an optimist; I am sure we will win and restore everything. Glory to Ukraine! Добрий день. Я із міста [МІСТО]. У мене двоє дітей. Я вдруге одружена. Так склалося, що мій чоловік пішов на війну. З перших днів війни, я відчувала, і боялася, що ми повторимо долю [МІСТО]. Чоловік наполягав, щоб ми з дітьми евакуювалися на самому початку, але я трималася до останнього. Після того, як пострілом з танка було знесено другий під'їзд нашої п'ятиповерхівки (біля "хитрого ринку"), я взяла дітей і заздалегідь приготований рюкзак з документами і всі гроші, які у нас були на той момент (грн.) Завдяки евакуаційному поїзду ми з дітьми дісталися [МІСТО], а від туди, з [МІСТО], нас вивезли до [МІСТО], Одеської області. Діставшись [МІСТО], ми орендували кімнату в комунальній квартирі і почали відходити від жахів, яких ми надивилися вдосталь. Влаштували дітей до школи, все одно дистанційка). Люди ставляться до нас нормально. Краще Одещина, ніж Луганщина. На морі ми тільки дивилися, що купатися категорично заборонено. Переодично "прильоти", дрони, але не порівняти з тим, що ми бачили. Звичайно, держава допомагає нам як може, але я впевнена, що нашого будинку вже немає, а іншого в нас не було. Зима близько. Дасть Бог, зможемо нормально перезимувати, і щоб війна закінчилася. Незважаючи на всі поневіряння, тяготи, ми дякуємо Богові за те, що ми все ще ЖИВІ. Ангели-охоронці вберегли мого чоловіка і нас від поранень і каліцтв. Я оптиміст, я впевнена, що ми переможемо і все відновимо. Слава Україні! Location 48.5740, 39.3078 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1112 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1112 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/acf07d0a0bc3d72ba70df89e52b8c483.pdf?Expires=1790208000&Signature=U%7EmoEaMqb171R2P8sAkgIHNMo0qYBHWQGzBfbWB3WmoHnghk2CkzZtVB2mlb1u6Ccs3go1fZZDmDcazc5RWNZVOXh8vZ5ij%7E-kyzNWLQqihLwdACSuguE41rG3g%7ECjE3QzxSMW1Vj7tX-LwiET6i2Y7jj-Ydh8y0aj8jizFvowLH0AsdBBZL4%7Ek-uqWJOcW5edBe6-xdsBv6F5qsgokUmZ54iq0GHeIVT6E9pKDHwtAcT6Qm1qZDvp9JcR%7E%7Eybu%7EZueF-F4oQdroXs8sqtxZDsY2irVl4g0Zn773%7E5hPwYPApQxgHD-z-n2lplsNw%7EUaVitIVzfAmPhKC0jFllWoNg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 00715e437cdb1e5c96c8ffb6acd2c035 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 40 Age Range / Віковий діапазон 36-40 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Odesa region Одеська область Occupation Status / Окупованість територій Deoccupied (as of the time of writing) Деокуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-09 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Good afternoon! My name is [NAME]. My husband has been at war since February . We have children. The eldest boy is years old, and the girl is years old. We live in the Odesa region, near the ill-fated bridge in [CITY]. We don't have any storage, and the children and I are forced to run to the neighbour's basement. Although we are in a zone of active hostilities, our village is near the sea, where enemy warships are. Almost all the rockets launched by these ships fly over our village; sometimes, it seems that the rocket will hit the roof, and the children are very frightened by the sound. My husband was on vacation recently, barely sleeping. I was surprised when he did not lie down on the bed but on the floor. To my question, why lie on the floor when there is a bed? He answered, "It's safer that way." Now I can imagine how hard it is for our guys and how brave they are. Because of the war, the eldest son could not enter the university. He works as hard as possible in the village and helps people there. And the youngest daughter studies at school remotely, but she doesn't like it very much because she wants to see her friends, gather together in class, and get a good education. And otherwise, we hold on as best we can! Добрий день! Мене звати [ІМ'Я]. Мій чоловік на війні з лютого. Ми маємо дітей. Старший хлопчик - років та дівчинка - років. Ми живемо в Одеській області, біля злощасного мосту, у [МІСТО]. В нас немає ніякого сховища, я разом з дітьми змушені бігти до сусідки в підвал. Хоча ми знаходимося в зоні активних бойових дій, але наше село поблизу моря, де знаходяться ворожі бойові кораблі. Майже всі ракети, які запускають ці кораблі, пролітають над нашим селом, іноді здається ракета зачепить дах, а від звуку діти дуже лякаються. Мій чоловік був у відпустці нещодавно, майже не спав. Я здивувалася, коли він ліг не на ліжко, а на підлогу. На моє питання, навіщо лягати на підлогу, коли є ліжко, він відповів "так безпечніше". Зараз я уявляю, як нашим хлопцям важко, і які вони хоробрі. Через війну, старший син не зміг поступити у ВНЗ. Підробляє у селі як може, допомагає людям у селі. А молодша донька навчається у школі дистанційно, але це їй не дуже подобається, бо хочеться скоріше побачити друзів, разом зібратися у класі, та отримувати гарну освіту. А в іншому, тримаємось як можемо! Location 46.4825, 30.7233 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1110 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1110 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/ed9f4f9eaa2123b8e34a782835a29737.pdf?Expires=1790208000&Signature=OfqGUblf1GLaOkfHViJhpZBgx4JQMP6Y0ZdMrgEmpBTd2i76uU9Z55WkkJvNBoKW%7E7kiws6xR79qlDogfv5gZ5TSFhdDFcVUDRyVmbRdXS-UeARdxlZWXCLhZUhKR3Y-djLi75uxl8DFI8BXCNqswNhog2EsmxaQ09vKmIwl-6pnqL1zAdLMU%7EzltSUixxAEQ-vIc4yOSoIAjFtNaYZXGSy5kDz50GVk1BBaH7ko--7AVugnKV3tdcP3Io%7EOtvBrlMdCeqft3DzvJzPbkpZreFS2y-DXERQ0N3OrUBmDCoi5zeoRa8rJXLMrNS65X%7EnzsbLiQs92zvwfLf%7E0jSi5QQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM b6efd3e9930c2ce666b72a857d4ccd65 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-08-12 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни The first emotion I felt at the beginning of the war was surprising because in my sleep, at seven in the morning, I heard inexplicable explosions. Somewhere in my mind, I was considering the option of starting a war because a few days before the start, it was talked about a lot in the news. The first thing I decided to do was go to social networks because people would be notified immediately. Literally, after a couple of minutes, I saw a message that the war had begun. This news really scared me very much. I couldn't get rid of the thought, "What awaits us next?"." After telling and showing our relatives what happened, we decided to pack our necessary things in case of shelling. Then I watched the news all day to know how things were unfolding. After learning that friends on the network with whom I communicate were in hot spots, I contacted them; luckily, nothing happened to them. The first week - two were very difficult; I felt emotional fatigue and constant worries that did not allow me to sleep properly. Relatives said every noise made them get up and ask, "Is everything okay?"." This surprised me because I did not remember this. When distance learning began, the absolute horror came. There was no regular communication; all the information was mixed up, and there was a lot of it, so much so that you just didn't have time to process it. In connection with the events that took place, I could barely stand it emotionally. Nervous breakdowns, fatigue and even more deterioration of well-being and sleep began. Even after I stopped watching the news, this condition did not go away because I did not cope with the task at hand. After a specific time, I began to come to my senses to understand the tasks. However, my condition is no longer the same as it was before the start of the war. As much as possible, I tried to support friends and relatives because it was not easy for them during these events. Перші емоції, які я відчувала під час початку війни, це подив, оскільки крізь сон, о сьомій ранку, я почула незрозумілі вибухи. Десь з свідомості я розглядала варіант початку війни, оскільки за декілька днів до початку про це дуже говорили в новинах. Перше, що я вирішила зробити — зайти в соцмережі, адже про це б відразу повідомили б людей. Буквально через пару хвилин я побачила повідомлення, що почалася війна. Ця новина і вправду дуже сильно злякала мене. Не могла позбутися від думки «що ж нас очікує далі?». Розповівши та показавши рідним, що сталося, ми вирішили скласти свої необхідні речі, на випадок обстрілу. Далі я фактично цілий день дивилася новини, щоб знати про те як розгортаються події. Дізнавшись, що друзі по мережі, з якими я спілкуюсь, були в гарячих точках, я зв’язалася з ними, пощастило що з ними нічого не трапилося. Перший тиждень — два було дуже важко, Відчувалась емоційна втома, постійні переживання не давали нормально спати. Рідні казали, що від любого шуму вони вставали та запитували «чи все добре?». Мене це здивувало, адже я не пам’ятала цього. Коли розпочалося дистанційне навчання — настав справжній жах. Не було нормального зв’язку, вся інформація перемішана, її було дуже багато, настільки що її просто не встигаєш опрацьовувати. В зв’язку з подіями, що відбулися, я ледь витримувала це емоційно. Почалися нервові зриви, втома та ще більше погіршення самопочуття та сну. Навіть перестававши дивитися новини, цей стан не проходив, адже я не справлялася з поставленою задачею. Через певний час я почала приходити до тями, розбиратися з завданнями. Хоча мій стан вже не той, що був до початку війни. По-можливості намагалася підтримувати друзів та рідних, адже їм також було нелегко під час цих подій. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1109 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1109 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/d84ce2779a7e8a34d0510c5d6b37fd74.pdf?Expires=1790208000&Signature=VRK36MpmuXARZu9zo4mMCWuRS8-VH9PQym-SMBUFrrvex3f9cSfODPNj8MUo4FK8LgPHK0%7EuxcwRgBIURsS6ClJvzoaO16MUdJACTP5tMUO3GqmwtHI5rW7Epo4qE7pkMTErPCjmoEm5HO1AnwNzJyGquSkPvL9nZFFxYDqu6XkGvMRbNq0Cb58MmeoCefcpDUUX3LB5e%7ExU0bDaaByUsHFFiwD%7EeoGJsh9T2i5sE2SUYSFu5OHXKYJ60cX0YNtZQW2oy7raz-tXRZP6BjTd5DFzLHSPh9kM8ZLRgBRP4phvOgxxrmE7UdKow%7EMaTCnxrYnLXWNcya91iVnFQE14xQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 06fe9718965448187aa1c3e118870f67 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-08-12 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни February . I was online couples the distancing was still going on because of this COVID-, but I dreamed that I would soon go to university, see my friends and classmates, study, and enjoy life in the city... I spent the day with these thoughts and fell asleep. I woke up on February ... The morning was ordinary. It was until I picked up the phone and turned on the Internet... After reading the phrase "the war has begun," I was shocked. I couldn't believe it; I just sat and didn't understand; I didn't feel anything; I was empty... A couple started, which was honestly unexpected, because of the war, all that, I don't know, I was in shock, I don't know what to say ... It was as if I was writing, but my thoughts were somewhere else. After the couple, my mother told me about it; later, a friend called. She, unlike me, was in [CITY] and heard the explosions. Her story about such a morning saddened me even more. After the conversation, I joined various forums (of course, only reliable ones) and tried to read as much information as possible. In the evening, after praying to God, I fell asleep (surprisingly, I slept peacefully). The following days were also difficult. My cousin came over, and we just watched the news /. Every post, every video, every address of the president. We couldn't get away from the news. Even my mother didn't watch the information like that. This went on for several days. Later, I gave up on the Russian space. I deleted Russian songs and stopped following Russian bloggers wherever possible; it's good that there weren't that many of them. A few more days passed. It is necessary to act! Mom offered to distribute the clothes: one part to refugees, the other to weave nets. With the help of our fellow villagers, we wove several Nets, quite large; I couldn't even imagine that there were such sizes as m. Then, with my mother, we prepared various pies for help, and it is worth mentioning that we also baked them ourselves with a friend. Well, a few more events. The terrible news about the great threat at the [CITY] nuclear power plant, in [CITY], in [CITY], hit my heart painfully. The next painful event was the news that My dad was being taken to war. And now about my feelings. It was as hard as possible; it hurt me so much that a Rusnya (I want to say it in another word) treated my country so mercilessly and cruelly. I was even uncomfortable that I can be said to be safe here (in [CITY]), and people in the east are in a complicated situation. There were tantrums. They often cried a lot and then calmed down and sat without emotions. Such funny and real situations of our heroes were a little distracting. I began to be even more proud of my incredible country. Probably, it will not be much to paint how wonderful it is because there will not be enough leaves. I'll just say that I'm proud of Ukraine, the Armed Forces, and Ukrainians. My next painful situation was that my mother wanted to send me abroad. I was categorically against it; I begged her not to do it. She had been putting off this moment, but it came. She justified a little and explained that my younger brother would be better there because he was perturbed about it, and she was calmer. She said that you are leaving without discussion. I was distraught that I had to go. I didn't want to; I knew before I left that I would miss everything and everyone very much. I cried. You might think that this was quite often. Maybe. But I think you understand what the pressure was. The road abroad was also not easy. The bus is full of children, small and cute, who often cry. It wasn't easy. I was driving, and I was already missing home; I was still reading the news, watching the children who were not guilty of anything, and my heart was breaking. Even as I write these words, my memories and tears appear. Of the positive emotions, it is the way the Poles greeted us. This is something too cool. They helped as much as they could and couldn't. They calmed the children, gave them treats, brought bags, and tried to communicate. I was pleasantly surprised. Having already arrived in another foreign country, at first it was normal, but there were problems with studying: I did not have time. My younger brother and younger cousins also came with me. A lot of work: cleaning, cooking, teaching, calming, listening, helping... But the first weeks were normal. Already at the end of the rd, my nerves gave out. Honestly, I can't take it anymore. Every day at least once, I must cry or miss home. I want to go home. I miss you so much. I feel lonely and uncomfortable here. We still have my godmother and aunt here, but they pay less attention to my condition because I am the oldest of all my brothers and sisters. And now my state is either anxiety or complete emotionlessness. That is, I am either perturbed, crying, sad or just in a state of apathy. лютого. Я прокинулась на онлайн пари, оскільки ще тривало дистанційне через цей COVID-, але я мріяла що скоро піду в університет, побачу своїх друзів і одногрупників, буду вчитись, насолоджуватися життям у місті… З цими думками я провела день і заснула. лютого я прокинулась… Ранок був звичайним. Був. Був, допоки я не взяла до рук телефон і не ввімкнула інтернет… Після прочитаної фрази «почалась війна» у мене був шок. Я не могла повірити в це, я просто сиділа і не розуміла, просто нічого не відчувала, у мене була пустота… Почалася пара, що було чесно неочікувано, ну бо війна, все таке, не знаю, була в шоці, не знаю що сказати… Я наче і писала, але думками була десь інде. Після пар зайшла мама, повідомила мені про це, згодом зателефонувала подруга. Вона, на відміну від мене, була у [МІСТО] і чула вибухи. Її розповідь про такий ранок мене ще більше засмутила. Після розмови я доєдналась до різних пабліків (звісно, тільки надійних) та намагалась якомога більше читати інформації. Ввечері, помолившись Богу, я заснула (на диво я спала спокійно). Наступні дні були теж важкі. Приїхала до мене двоюрідна сестра і ми просто / дивилися новини. Кожен пост, кожне відео, кожне звернення президента. Нас було не відліпити від новин. Навіть мама так не спостерігала за інформацією. Так тривало кілька днів. Згодом я відмовилась від російського простору. Тобто повидаляла російські пісні, припинила ю слідкування за російськими блогерами, де тільки можливо, добре що їх і не так багато було. Пройшло ще кілька днів. Потрібно уже діяти! Мама запропонувала розподілити одяг: одну частину біженцям, іншу на плетіння сітки. За допомогою односельчан ми сплели кілька Сіток, досить великих, я навіть уявити не могла, що бувають за такими розмірами, як м. Далі з мамою готували різні пиріжки на допомогу, а і варто згадати, що із подругою теж самостійно пекли. Ну і ще трішки подій. Страшні новини про велику загрозу на [МІСТО] атомну електростанцію, в [МІСТО], в [МІСТО] боляче вдарили по серцю. Наступна болюча подія — це новина, що тата забирають на війну. А тепер про мої відчуття. Чесно, максимально тяжко, мені так було боляче, що русня (хочеться і іншим словом сказати) так безжалісно та жорстоко поводиться з моєю країною. Мені було навіть незручно, що я тут (на [МІСТО]) можна сказати в безпеці, а люди на сході в дуже складній ситуації. Були і істерики. Часто сильно плакала, а потім заспокоїлась і сиділа без емоцій. Відволікали трішки такі кумедні та реальні ситуації наших героїв. Почала ще більше пишатися своєю неймовірною країною. Напевно, не буде сильно розписувати, яка вона чудова, бо не вистачить листків. Просто скажу, що пишаюся Україною, ЗСУ, українцями. Наступна болюча для мене ситуація, це те, що мама хотіла відправити мене закордон. Я категорично була проти, я благала її не робити цього. Вона відкладала цей момент, але він настав. Трішки обґрунтувала та пояснила мені, що моєму меншому брату буде там краще, бо він сильно переймався цим і їй спокійніше. Сказала, що ви їдете і без обговорень. Я дуже засмутилась, що потрібно їхати. Я не хотіла, я ще не поїхавши знала, що буду дуже сумувати за усім та усіма. Я плакала. Вам може здатися, що це було досить часто? Можливо. Але я думаю, ви розумієте який це був тиск. Дорога закордон теж була нелегкою. Автобус наповнений дітьми, маленькими, милими, які часто плакали. Це було емоційно тяжко. Їхала, і уже сумувала за домівкою, ще читала новини, спостерігала за дітьми, які ні в чому не винні і розривалося серце. Навіть пишу ці слова, свої спогади, сльози з’являються. З позитивних емоцій це те, як нас зустріли поляки. Це щось занадто круте. Вони допомагали як тільки можуть і не можуть. Заспокоювали дітей, давали їм Смакули, підносили сумки, намагалися комунікувати. В мене це приємно вразило. Приїхавши уже в іншу, чужу країну спочатку було нормально, але з навчанням були проблеми: не встигала. Також зі мною приїхали менший брат і менший двоюрідний брат і менша двоюрідна сестра. Багато справ: прибрати, зробити їсти, навчання, заспокоїти, вислухати, допомогти… Але перші тижні були нормальні. Уже на кінці -го у мене здавали нерви. Чесно, я уже не можу витримати. Кожен день хоч раз повинна поплакати чи посумувати за домівкою. Хочу дуже сильно додому. Безмежно сильно сумую. Відчуваю себе тут самотньо та некомфортно. Тут є ще в нас моя хресна і тьотя, але на мій стан вони звертають менш уваги, бо я найстарша з усіх братів і за сестру. І зараз мій стан — це або тривожність або цілковита беземоційність. Тобто або сильно хвилююся, плачу, сумую або просто стан апатії. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1108 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1108 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/e6239899a3464c7e52380925dde2fa90.pdf?Expires=1790208000&Signature=mVzW0s-j0tLavpc9EeJRAz9tkmFbl7IeNydWtWtR7zrkC6dVk3TbGoVq03jwD8Jdl%7EMLrTWS3i3qIzMY3qKwjN3suXUV2swrhvRUHp0z0wA9rQfhd4hd3pI0w1IUkJQt45nNzv1ihBO%7EZW-SXbuW%7EgbOowmJQVMD2hfh1akUTj%7EUudLBHJociVdmTCAqy-6hnPyI47A1oAs-vKwRKBDdUqm1ZuDzFsP7x-%7EAtMk4isSRCaFf5cA4PGJdcCJsaa5adLCj2oVrCjPs0zrupEu-PmR9HOalJRtNtLgvlKFHpJ-Bt%7E8PdnzgHwYup3XqKIaA-HSIB%7EdfPEGgR9YoAdSM%7Eg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 5cf94704761d6dc7ca37a89c61c200d0 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-08-12 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни War is a scary word. This is the most difficult test for people. It is challenging to survive this. But what to do? You need to move on and master yourself. I remember waking up in the morning; the sun is shining, the birds are singing. And then they call me that the war has started. People are panicking, poor people. At first, it was challenging, but first, you need to calm down and master yourself. It was necessary to act decisively and calmly. I tried talking to people close to me; it calmed me down. It is difficult for us, but imagine how difficult it is for those boys who fight for us, how difficult it is for mothers whose sons die fighting for us, for Ukraine, for Victory. In war, all feelings and emotions of a person are experienced more deeply. In war, a person reveals himself, his essence. Therefore, it is necessary to unite and help each other. The most important thing is not to panic. Everything will be Ukraine! Війна — це страшне слово. Це найважче випробування для людей. Пережити таке дуже складно. Але що ж робити? Потрібно рухатися далі та опановувати себе. Я згадую, як просинаюсь вранці, світить сонечко, співають пташки. І тут до мене телефонують, що почалась війна. В людей паніка, бідні люди. Спочатку було дуже складно, але в першу чергу потрібно заспокоїти себе, опанувати себе. Потрібно було діяти рішуче та спокійно. Я пробувала говорити з близькими мені людьми, це мене заспокоює. Нам важко, але уявіть як важко тим хлопцям, які воюють за нас, як важко матерям чиї сини помирають, борючись за нас, за Україну, за перемогу. У війну всі почуття та емоції людини переживаються глибше. На війні людина виявляє себе, свою сутність. Тому потрібно об’єднуватись, допомагати один одному. Найголовніше не панікувати. Все буде Україна! Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1107 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1107 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/6e07671e848b2016c1ce0af8014d34aa.pdf?Expires=1790208000&Signature=FI5nOTz8JlYbijZtJCk1ePYu1eA-VARHQ0FJibnOgaLs32eFBoTgXwAn2rGiZ8ePO7OlTcTkrVUPwv6SpTEkKYdlqnbClDtzlcWHMA4Pb%7E4CoUjMvQ0sSVWzyuwT3UI%7EKba2fBLpm8bZYq8aJON%7EJdCaWM8pZlFRcyAK0aePtB4F0DFovGap9LZ3K0GX7ZLC5Y7wFN4Foq9X-JgKOafLONJeJGNkM7e8%7EjaX5tDuAMQeAA10rHMlFHbkFj5qQZgRcjaP4ZEizjL82Al4eYOvyMeOYOvOwxsAO6NdGclLBTyznCw8lurYYcyAnJtgHBy-Dhj8Cs-1O5ofVfl4wX1bXg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 69474abe81f3f7d2f930e8420bd24a33 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-08-11 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни I was always afraid of war, but I never thought a full-scale attack would begin. On the evening of February , I had already made many plans for the next day, but I woke up in the morning not from the sound of an alarm clock but from explosions that could be heard throughout the city. There were different thoughts in my head: fear, misunderstanding, panic. The next day, February , was my younger brother's birthday; I remember lighting candles and trying to be cheerful, despite the air anxiety. I sat constantly, read the news, and could not sleep, eat or do anything. Negative emotions overwhelmed me, like every Ukrainian. It was hard, but then it got easier. I tried to think positively and not give in to emotions. We tried to help in any way we could: we dropped money for the needs of the Armed Forces, gave away unnecessary things, went to weave nets and volunteered. But I got scared again when the sounds of explosions started again in the city; although I didn't show emotions and didn't panic, I still remember how my hands were shaking. I began feeling aggressive and hateful towards the Russian military for their terrible actions towards ordinary people. These emotions exhausted me, and I became tired; apathy appeared. Life went on, and everything began to recover and fall into place, and time passed so quickly. At some point, you begin to appreciate peace, simple things and just ordinary life. I love my country and am proud of our defenders. Faith in a better future and Victory makes us stronger. Я завжди боялася війни, але ніколи і не думала, що почнеться повномасштабна атака. Ввечері лютого я вже склала багато планів на наступний день, але встала зранку не від звуку будильника, а від вибухів, які було чути на ціле місто. У голові були різні думки: страх, нерозуміння, паніка. На наступний день лютого в мого меншого брата було день народження, пам’ятаю, як запалювали свічки і старалися бути веселими, незважаючи на повітряну тривогу. Постійно сиділа, читала новини, не могла спати, їсти та щось робити. Негативні емоції переповнювали мене, як і кожного українця. Було важко, але потім ставало легше. Я старалася мислити позитивно та не піддаватися емоціям. Старалися допомогти чим можемо: скидували гроші на потреби ЗСУ, віддавали непотрібні речі, ходили плести сітки та волонтерити. Але знову охопив страх, коли у місті знову почалися звуки вибухів, хоч я і не показувала емоцій та не панікувала, але досі пам’ятаю, як трусилися мої руки. Почала відчувати агресію та ненависть до російських військових за їхні жахливі вчинки в сторону звичайних людей. Ці емоції і виснажили мене і я втомилася, появилася апатія. Життя продовжувалося далі і все почало відновлюватися та вставати на свої місця і так швидко пройшов час. В якихось моментах починаєш цінувати спокій, прості дрібниці та просто звичайне життя. Я люблю свою країну та пишаюся нашими захисниками та захисницями. Віра у краще майбутнє та перемогу робить нас сильніше. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1106 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1106