1 50 55 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/1539c571929eb70f270318daee30f347.pdf?Expires=1787788800&Signature=VL-RRzF7P4Dm3U0lHfbhnkpe6-B-kGjGm8Udkk2Q1HGmljf12PQd4YHKHzTz%7EPNe5cs9%7E6T5TRz6evaH3VpGsaOY17wYWE4in-4on52ci3PocSYnS4niT9%7Eubz00VHN7pQ6sq6Lqxi1s-52eXDLeUP%7EAKVSLdHi%7EBscG-Ae0dnO0tvd2eFoPbKSV%7EJkXyBE01Y%7EX1KHUI%7EofKJR%7EZSQV1%7ENINe4UK9cDfV6tU%7EeODD7xNcdXYDoNcKekvU10ckj0wjNBSO51nIS9ramxuECfaHNjEO3-B5K%7EB4anNjyne54PiZNwIU61dnLe2ktzs5KB6HhnCf8Zp1dxVlu4%7Eff%7Ehw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM b968f53f2b78f879ad76edfaba9be428 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта complete secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2023-05-24 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни At 5:40, I was awakened by explosions; for some reason, the first thing that came to mind was that someone was setting off fireworks. My mom and sister were already awake, and they were having a heated discussion with my stepfather in the kitchen. When I walked into the kitchen, everyone said in one voice that a full-scale war had begun. Relatives called my mother and stepfather constantly and they reassured each other on the phone. Everyone, including me, naively believed that it would not last long and that they would soon come to an agreement. But even then, I asked, "what about the killed Ukrainians"? When you turn on the TV or open any social network, you can see one thing: they didn't come to leave so quickly and won't leave themselves; they must be chased away. The two words, denazification, and demilitarization, especially got on my nerves. Did the roof of the old ladies in the Kremlin collapse? So! You have to be an idiot to start a war with a country as big as Ukraine without being able to find out the mood of the Ukrainians. Today, I have the feeling that Putin was deceived by hearing that everyone who speaks Russian in Ukraine and was born before 1991 belongs to Russia. He is a fool, as such, he believed it. My stepfather is from [CITY1]. The first thing that came to mind at that moment was where to evacuate. The situation in [CITY1] was also bad at that time. While we were thinking, arguing and sometimes even cursing, hummingbirds flew over us, and a soft humming could be heard. It turns out that these were explosions 40 km from us. I studied first year physics at [UNIVERSITY] named after [NAME2]. We were sent a chat that said training is postponed for the time being, and if it is resumed, it will only be online. My stepfather called me to the balcony to talk. The conversation was like this: you are already an adult; go to [CITY1], help your mother and sister while I am at the front. I was the first to learn that my stepfather would go to the Military Commissariat without waiting for a summons. I tried to refuse him; after all, this person raised me and replaced my father. Standing on the balcony, I noticed how many people, like our neighbours, had already left, and most of them were families with children. I don't even write about the fact that we rushed to withdraw cash and buy food in the morning. We did it all. Four days later, I woke up early on Monday, February 28th. But we almost did not sleep; we listened to the silence, where it roared and flew. My stepfather was no longer there. He had come home at noon, and I remember that my mother started crying. It turns out that he has already agreed with his relatives in [CITY1] that they will accept and take care of us while he is at the front. I remember how my mother and sister tearfully collected things and documents. It turns out that he also already had all the documents ready, and he had already passed the medical board. He was released at 4:00 to see us. After seeing this, I honestly cried too. But he immediately took me aside and explained that I should not give in to my emotions, but on the contrary, I should encourage my mother and sister and calm them down. In the evening, we left for [CITY1] by bus. [CITY1] had its own atmosphere; everyone was afraid of landing. The most moral moment was when the Razi beat the TPS, and people were left without light and heat in the winter. My stepfather is a Senior Sergeant and went all the way from [CITY2] to [CITY3]. I really hope that we will win this year and this whole nightmare will end. Maybe I'm stupid, but I think that Nuremberg-2 will be needed, where these creatures will answer to the world and Ukraine for all the suffering of the Ukrainian people. О 5:40 мене збудили вибухи, чомусь перше що прийшло на думку, хтось пускає салюти. Мама і сестра вже не спали та на кухні щось бурхливо обговорювали з вітчимом. Коли я зайшов на кухню, всі в один голос сказали, що почалася повномасштабна війна. Мамі та вітчиму весь час хтось дзвонив, вони заспокоювали один одного по телефону, родичі. Всі, включаючи мене, наївно вважали, що це не надовго і скоро ось-ось домовляться. Але я вже тоді запитав "А як бути з убитими українцями!?" Включивши ТВ або відкривши будь-яку соцмережу, було видно одне, вони не прийшли, щоб так швидко піти, і самі не підуть, їх треба прогнати. Особливо на нерви діяли два слова, денацифікація та демілітаризація. У стареньких у кремлі поїхав дах? Так! Затіяти війну з такою великою країною, як Україна, не зумівши розвідати настрої українців, це треба бути ідіотом. На сьогодні у мене складається відчуття, що путіна обдурили, сказавши, що всі, хто в Україні говорить російською мовою і народився до 1991 року за Росію, а він, дурень повірив. Мій вітчим з [МІСТО]. Перше, що спадало на думку в той момент, так це куди евакуюватимемося. В [МІСТО] теж становище було погане на той момент. Поки ми думали, сперечалися й іноді навіть лаялися, над нами пролітали калібри, і були чути тихий гуркіт. Виявляється це були вибухи за 40 км від нас. Я вже навчався на першому курсі фізмату [ІНСТИТУЦІЯ]. Нам у чат розіслали, що навчання поки що відкладається і якщо відновлять, то лише онлайн. Вітчим покликав мене на балкон, поговорити. Розмова була такою, Ти вже дорослий, вирушите до [МІСТО], допомагай мамі та сестрі поки я буду на фронті. Про те, що вітчим піде у військкомат, не чекаючи повістки, я дізнався першим. Я намагався його відмовити, таки ця людина мене виростила і замінила мені батька. Стоячи на балконі мені попалося на очі те, як багато людей, наших сусідів уже виїжджали та здебільшого це були сім'ї з дітьми. Про те, що вранці ми помчали знімати готівку і купувати їжу, я навіть не пишу. Це все робили. Через 4 дні, у понеділок, 28 лютого я прокинувся рано. Та ми майже не спали, вслухалися в тишу, де бахкає, де летить. Вітчима не було. Він прийшов додому опівдні та мені запам'яталося те, що мама почала плакати. Виявляється, він уже домовився зі своїми родичами в [МІСТО], що вони приймуть і подбають про нас, поки він на фронті. Я добре пам'ятаю, як мама з сестрою зі сльозами збирали речі, документи... Виявляється, у нього вже були готові всі документи та він уже пройшов медкомісію. Його відпустили на 4:00, що проводити нас. Дізнавшись про це я, чесно кажучи, теж заплакав. Але він тут же відвів мене вбік і пояснив, що мені не можна піддаватися емоціям, а навпаки, треба підбадьорювати маму та сестру та заспокоювати. Увечері ми виїхали до [МІСТО] автобусом. В [МІСТО] була своя атмосфера, всі боялися десанту. Найморальніший момент був під час того, коли рашисти били по ТЕЦ і люди взимку залишилися без світла та тепла. Вітчим [ЗВАННЯ] і пройшов все від [МІСТО2] до [МІСТО3]. Я дуже сподіваюся, що ми переможемо саме цього року і весь цей кошмар закінчиться. Може я дурненький, але я думаю, що буде потрібний Нюрнберг-2, де ці тварюки дадуть відповідь перед Світом та Україною за всі страждання Українського народу. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1586 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1586 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/36855d53e0ec62b73676ad96bfd64e8b.pdf?Expires=1787788800&Signature=loGB28hXuqAb-QhbTPes6PL3eL2YzoF8LNfoyITQCf0LptcM6FhXf1u2QSmFrvv05xLzEwsTpshDZPGKQ08laD%7ENJVj3wghlqRga1-DRhWAMVV132JeWdZH2gdUATJCnvY-okU-fVn38YbW%7EuhNwrAqhA6b3RNY4DYrG%7EHm1mmsXTtm2hb4Wr%7EnHiTLWPxcxqqOAqCbcSvnVZ7qZmdviFJ4SVBfjjqWhPJJvIijZBLKx5fJCnV3B5FCVyI4NEm9Szr2T98sKiNIKX%7EYhstOzHtKJG790YGdabwnsGxA8SUDL0Wk2zWsFwZEvzr8EvdHYJrKK9NOfADuXpmh3LPuFfQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 18741d79ced4417d58448bcf92030ee3 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-05-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни Good afternoon. In no fantasy or fiction could I have imagined what has been happening for a year now, that Ukraine would be attacked, and by whom? The one who constantly assured me of friendship and support, the so-called "big brother"! This is VILENESS!!! I would rather accept it if Moldova or Poland attacked us. I met the war, like all Ukrainians, at home. My younger brother (8 years old) woke me up, shouting, "[NAME1], get up; the war has started". I thought the kid was playing a joke, but after I saw my mother crying and talking to my father on the phone, I realized something had happened. But still, I couldn't understand and accept that Russia had attacked us and that right now, battles were going on almost along the entire border. After I looked at the telegrams in the morning, I was so shocked! Just yesterday, the country was busy with its everyday affairs, schools, institutes, work, the supermarket, etc. and in an instant, everything stopped. What do you do? After talking to my father, my mother sent me to the store first. There was already a massive queue at the supermarket next door. When I finally got inside, I was surprised to see people I had known for a long time buying things in quantities they would never have bought before. At the same time, almost no one noticed each other; everyone was busy with themselves. When I came home, I saw my mother translating some documents. She told me to bring my brother and me our backpacks to start packing. With each update of the channels in the telegram, I was terrified, and at the same time, it seemed to me that this was not happening in reality. One of the scariest periods was in March. My dad was already in the territorial defence. We did not even know where he was. The enemy seemed to advance rapidly, seizing our land and killing my people. I will remember for the rest of my life the terrible screech of rockets over the [CITY1] River, the flash as if night turned into day, and then the sound of an explosion. My brother was most afraid of the sound of the explosion. [CITY1] is lucky and unlucky to have so many factories so nearby. My mother cried many times when she read the news about [CITY2]. She thought that it would be the same with us as with [CITY3]. But we were spared, although our region was still hit hard. The times when I managed to contact my dad, he ended the conversation by saying that we would definitely win! I believe my father! The second moment of despair was when the orcs started hitting our electricity. We're adults, but an 8-year-old child has been away from school for two years. Only the first few months were because of COVID and then it was because of the war. And now there's no remote control because there's no electricity and therefore no communication. I used to go to the "Point of Unbreakability" to charge my laptop and phones, to get my brother's homework via Viber, etc. ...but so did many of my compatriots. The only thing that kept us in line was that my dad was alive, healthy and fighting the enemy, which he does to this day. Today, my dad serves and drives out evil spirits from our country, my mom works as a 3-in-3 dispatcher, my brother is finishing the second grade remotely, and I study part-time at [CITY1] Polytechnic. After our victory, I plan to go full-time. Glory to Ukraine!!! Доброго дня. У жодному фентезі чи фантастиці не зміг би уявити те, що відбувається вже рік, те, що на Україну нападуть і хто!? Той, хто постійно запевняв у дружбі та підтримці, так званий "старший брат"!? ПІДЛІСТЬ!!! Я б швидше прийняв, якби на нас напала Молдова чи Польща. (Жарт) Війну зустрів, як і всі Українці, вдома. Розбудив молодший брат (8 років), з криками "[ІМʼЯ], вставай, війна почалася". Я думав малий приколюється, але після того, як побачив заплакану матір, що розмовляла по телефону з татом, я зрозумів, що щось трапилося. Але все одно, я не міг зрозуміти й прийняти, що росія на нас напала і прямо зараз точаться бої майже по всьому кордону. Після того, як я спросоння подивився телеграм, я був у такому шоці! Буквально вчора вся країна була зайнята своїми побутовими справами, школи, інститути, робота, сходити до супермаркету тощо. І в одну мить все зупинилося. Що робити!? Мама, після розмови з батьком, насамперед відправила мене до магазину. У супермаркеті по сусідству вже була величезна черга. Коли ж я нарешті потрапив усередину, я був здивований, коли люди, яких я давно знаю, купували те й у таких кількостях, що ніколи раніше не купили б. При цьому майже ніхто не помічав один одного, всі були зайняті лише собою. Прийшовши додому я побачив як мама перекладає якісь документи. Вона сказала мені принести мої з братом рюкзаки й почала складати речі. З кожним оновленням каналів в телеграмі я жахався й одночасно мені здавалося, що це не відбувається в реальності. Один із найстрашніших періодів був у березні. Папа вже був у теробороні. Ми навіть до ладу не знали де він знаходиться. Ворог, здавалося б, швидко просувався, захоплював нашу землю і вбивав мій народ. Я на все життя запам'ятаю страшний вереск ракет над [МІСТО1] і спалах, начебто ніч перетворилася на день, а потім звук вибуху. Брат найбільше боявся звуку вибуху. [МІСТО1] пощастило й одночасно не пощастило перебувати поряд мати стільки заводів тощо. Мама багато разів плакала, читаючи новини про [МІСТО2]. Вона думала, що з нами буде так само як і з [МІСТО3]. Але нас минула чаша ця, хоча нашій області дуже сильно дісталося. Ті рази, коли вдавалося зв'язатися з татом, він закінчував розмову тим, що ми обов'язково переможемо! Я вірю своєму батькові! Другий момент відчаю був, коли орки почали бити по нашій електриці. Ми то дорослі, але 8-річна дитина і так за два роки, проходив до школи всього кілька місяців, спочатку ковід, а потім війна. А тепер ще й немає дистанційки, бо немає світла та відповідно зв'язку. Я ходив у "Пункт незламності" щоб зарядити ноут і телефони, по вайберу отримати домашнє завдання брата і т.п.. ...проте як і дуже багато моїх співвітчизників. Єдине, що тримало нас у "строю", це те, що тато був живий, здоровий і бив ворога, що робить і до цього дня. На сьогодні тато служить і виганяє нечисть з нашої країни, мама працює 3 через 3 диспетчером, брат закінчує другий клас дистанційно, а я навчаюсь заочно у [ІНСТИТУЦІЯ]. Планую після нашої перемоги перейти на стаціонар. Слава Україні!!! Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1575 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1575 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/3b42ebb83efec19bd595b961d2734040.pdf?Expires=1787788800&Signature=Bd%7EuwBT6gLV0%7EEEgPPGcdvmWy99nbaRIWjQbpnd%7E%7EgyOjOS3TCJKwQGNuwAuiU5ahWiwd1u%7EN34XlIZsmSwsmwCniIDI666h42jxiB8hACoozIFVkjV3Auv3c3ERRpqaFYQ9tByxMJaa76tM1gtGx0GMfoEdVZI-7lTrHxaG3BqRHp9fCPdWnzIIFg10V6Q0BljZYZiZ%7EdCdRKB7XssT5XE16S6LOcIsCsxSYd3IJa6mRFNM1%7Efs439f6CRn%7E7dgm3YfSAqs-v9eejq7VJmNy7z3kl2lNJdY%7EoBvVXYhaV35xStj%7EZRlZKH6pdFbcVQzvk03bhZfM7xMfm3aLvD3DQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 69c9e5061fcc434b3ed977313ec886ff Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 35 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-05 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни When the war started, I was supposed to go to work, but I didn't. And now I am also not working, because the company has suspended its activities. Two more in the family have lost their jobs, and it is challenging not to live but to survive. There was no thought of leaving the country, although there was a fear of staying. I simply cannot leave my parents, whom I have to take care of because I understand that I will not be able to be somewhere far away in peace when my relatives are in Ukraine. To somehow survive the winter, they started planting a vegetable garden in the summer, and time flew by at work without thinking about the bad. But all the same, every evening, your heart jumps out of your chest because you don't know if you will wake up in the morning. Many acquaintances and friends went to war; it is excruciating to understand that one of them will not return. I worry about relatives from another city, but I am always in touch. With this whole situation, you understand how little time she spent with her family, and now there is no way even to see anyone. I understand that I have to live somehow, but my hands are down because I don't know what will happen next, when it will all end and how we will live, how my son will live, who is studying remotely, like all children in the country. What will his life be like next? It's all so scary that sometimes I can't stop the flow of tears. I look at people who have lost everything, their homes and their families, and it still does not enter my mind that this is happening in this century. It cheers me up when I can help the country in any way. The donation is not a large amount, but everyone is collecting a penny. I always thought that I was quite a strong person. I worked at my favourite job, which is a rarity, had hobbies, played sports, and actively communicated with friends. Now everything has become different. I feel that all this does not bring pleasure, does not make any sense, and I cannot bring myself to think otherwise. There is always one unanswered question in my head. Why so? What happens next? I understand that the main thing is to be alive and healthy. Life has changed before and after, but one wishes for all this to end sooner, finally. There are no words to convey all the emotions and experiences; it's just some kind of horror. Our area is holding, which eases my condition because I fall asleep and wake up in my whole house, in my bed. And someone has no home, bed, family, or friends. It will never be the same again. But I believe in victory; I believe in the future, whatever it may be. Коли почалась війна я мала йти на роботу, але звичайно не пішла. І зараз я також не працюю, бо компанія призупинила діяльність . В родині ще двоє втратили роботу і дуже складно не жити, а виживати. Виїхати з країни не було навіть думки, хоч і страх залишатися є. Я просто не можу залишити батьків, яких треба доглядати, бо розумію, що не зможу десь далеко бути у спокої, коли рідні в Україні. Щоб якось пережити зиму, влітку почали засаджувати город, та й час так летів за роботою, не думаючи про погане. Але всеодно кожен вечір серце вистрибує з грудей, бо не знаєш чи прокинешся вранці. Багато знайомих та друзів пішли на війну, це дуже боляче розуміти, що хтось з них не повернеться. Переживаю за родичів з іншого міста, завжди на зв’язку. З усією цією ситуацією розумієш як мало часу приділяла рідним, а зараз нема можливості навіть побачити декого. Розумію, що треба якось жити, але руки опускаються, бо не знаю, що буде далі, коли це все закінчиться і як ми будемо жити, як буде жити мій син, який навчається дистанційно, як всі діти в Країні. Яке буде його життя далі. Це все так лякає, що іноді не можу зупинити поток сліз. Дивлюсь на людей, які втратили все, дім, родину, і досі не вкладається в голові, що це відбувається в цьому столітті. Піднімає настрій , коли хоть чимось можу допомогти країні. Не велика сума донату, але всем таки по копійці тай збирається. Я завжди думала, що доволі сильна людина. Працювала на улюбленій роботі, а це рідкість, мала хоббі, займалась спортом, активно спілкувалась з друзями. Зараз все стало інакше. Я відчуваю, що все це не приносить задоволення, не має ніякого сенсу і не можу себе пересилити думати інакше. В голові завжди одне питання, на яке нема відповіді. Чому так? Що буде далі? Розумію, що головне бути живим та здоровим. Життя змінилося на до та після, та одне бажання , щоб все це нарешті скоріше закінчилося. Немає слів передати усі емоції та переживання, це просто якийсь жах. Наша область тримається і це хоть якось полегшує мій стан, тому що я засинаю і прокидаюсь в своєму цілому домі, в своєму ліжку. А в когось вже нема ні дому, ні ліжка, ні родини, ні друзів. Ніколи вже не буде як раніше. Але вірю в перемогу, вірю в майбутнє, хоч яким воно буде. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1445 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1445 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/93f6794564c3923b4ad6c444bc25ba50.pdf?Expires=1787788800&Signature=QA4sshlEL1g4dIwaOMOFove3cPneFnTed8LM-PH0QriovwS6luX3VFr73iV9lI5A1R%7EbK7uOMnpaN4MjvFoeo-39tGGogZW2XzRxp6pRPv-x8IIiGmVrWyrB7Nxj3KSQGLZy22ac8aR925s5EEUXKjzoku2mMsPshZsUd0YcFwKQykDg3G1%7ERm19-FkdaSbxWl3MtgKcj8Z7N2nh0ck3GmtKfKmo7Nw5uzmfFZBXAhRo424I2adV8ANvC4Nb4IHDBzL-ZFmKzCdK4lQ5bBoCNxx1sOe7rk02VvfoBQaE5dJZXbNrwnnQfua8JAE5bMHl71gqC9LsHUDUR-3PWOjDnQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 559f0675567a41ff901fd10e9ce45854 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 37 Age Range / Віковий діапазон 36-40 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Since the first day of the war, I have constantly been following the news because I live in the [CITY] and wonder whether it is close to us, whether to run away from the city or abandon everything and run with the children to safe countries. It's very stressful, always on the line, always waiting. Kindergartens usually do not work at such a time and at home with two children aged and . A constantly stressed mother cannot give her children that attention of care and love because she is constantly under stress and on her suitcases. Watching the news, it is even terrifying to imagine what happened at the station and on the train when leaving the [CITY]. Therefore, I did not dare to go alone with two small children and stayed at home with my husband until our city was not shelled too much. Little by little, everyone's panic has subsided, and people are adapting to new realities, especially since many people from the occupied territories have come to our city. That is, it is still considered "safe" here. Then the rocket attacks on the city began, and it was terrible. In the morning, we were not even dressed, but here we are...and what to do, grab and run somewhere... Sitting with the children already dressed in the corridor, that is the rule of three walls. Because the bomb shelters are not ready at all, it takes - minutes to run to them, and the basement is dirty and damp and probably fleas. You don't run up from the th floor with - and -year-old children. All of us have seen those houses that were hit by rockets, where no basement will save, no rule of walls. I sit in the hallway and pray to all the Gods that it doesn't fly. What will happen next is unclear. That's how we live in obscurity....if only we could survive... З першого ж дня війни постійно слідкую за новинами, бо живу у [МІСТО] і гадаю, чи близько до нас, чи вже тікати з міста чи кидати все та бігти з дітьми до безпечних країн. Це дуже стресово, постійно на чеку постійно в очикувані. Садочки дитячі звичайно не працюють в такий час і вдома з двома дітьми та роки. Постійно напружена мати не може приділити той уваги заботи та любові своїм діточкам, бо постійно на стресі та на чемоданах. Дивлячись новини, навіть жахливо уявити, що творилося на вокзалі та у потязі під час виїзду із [МІСТО]. Тому я не наважилась їхати сама з двома малими дітьми і залишилась з чоловіком дома, поки все ж таки не дуже обстрілюють наше місто. Потихеньку паніка ослабшала у всіх і люди пристосовуються до нових реалій, тим паче що в наше місто приїхало багато людей з окупованих територій. Тобто у нас вважається ще "безпечно". Потім почались ракетні обстріли по місту і це було жахливо. З ранку ми ще були навіть не одягнені, а тут бабахкае....і що робити, хапати та бігти куди.... Сидячи з дітьми вже одягнені в коридорі, тобто правило трьох стін. Бо бомбосховища не готові та і взагалі до них бігти - хвилин, а в підвалі жахливо грязно і сиро і мабуть блохи. Та й не набігаєшся з поверху з дітьми та років. Всі ми бачили ті домівки, в які прилетіли ракети, там не підвал не врятує, не правило стін. Сиджу в прихожій та молимось усім Богам, щоб не прилетіло. Що буде далі неясно. Так і живемо в невідомості....хоч би вижити.... Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1434 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1434 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/a3afb36f77f79e494a5870564397ddb5.pdf?Expires=1787788800&Signature=Pp4S26vreTQLMpf2VHnEeXd%7Egh1kcriWsrRaucRgW%7EhMZQ7oJIsbePr3Sok287z0tkZ9r1iGdhA%7Ec%7E2nNG-Zzw1AwY-41WohaYluct7eFzVfNK-yEW0NvGm8SqxKUG0-t0qhZ6bcFWPPcLdENPQaWH9uHAw7tf5gf2JmpgY-F9hkHKTEMCiIVZrl7tYLmfTCKAftV8sBpEdsUOG43Epi3713xU0MAGupOnk4p8PWuVy2ch-bAltgA-fEdsSnJNVEU6oAyefV7lrrcsmqTL7r0w9jvI7OSPRKd1KEqAfS46Fs0G40J5IMBTWt3ARGVoHnysb5x4efHmqWmEGOWo0iCg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 37b5f8949cc8e41ecc43fc6f26114502 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 20 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Good evening. I want to talk about my experiences, injuries and disappointments during the war, which for almost a year has not stopped surprising me with new pranks. No, I won't start the story with the fact that I don't sleep well at night or that they are trying to raze my city to the ground. No, all people experience this simultaneously and to some extent, it has already become "gray everyday life." To be honest, the war only strengthened my disbelief in "higher powers," but here, too, I don't think that I am any different from the people who lived in the big city of [CITY], in the occupied territories... But, probably, changes did happen: I became more fatalistic and pessimistic. How can you not become a pessimist when you see that human lives are worthless, they are not valued, but people show their essence more and more vividly?! There are many vivid examples of each of these statements. Let's start in order with human lives and their value. For example, my hometown was sold twice (as many times as is known). Still, it is not about the mayor: once by the father of my snotty classmate, whose family is very wealthy people, and the second time by two women who were paid hryvnias for hands hryvnias - that's how much the destruction of homes and human lives cost (some people were hospitalized that day, including the dead). Also, I cannot remain silent for the Russian soldiers. Yes, our people hate them so much that their hearts burn with rage and hatred, but few people thought they were simply being sent to die: expired dry rations, unreliable protection... They were simply being sent to our lands, knowing that hardly anyone would return home alive. Also, they were obliged to pay thousand rubles, if I am not mistaken, to the victims' families. Isn't it ironic that their nanny state, the Motherland, for whose views they give their lives, will pay much less than the country that offers soldiers to surrender and allow them to start life with a clean slate? I would say that this is a fierce irony. But it prompts the thought that is about to become a hypothesis: "Life is not worth anything." It's sad, but we live in such realities. The war showed the faces of some beings and forced them to expose themselves in front of the "mirror" and accept terrible facts. People don't value their smaller friends with whom they should have been responsible. People are cruel and take care of their asses (the vast majority): they leave purebred animals and simple "dogs" to fend for themselves. Is this humanity? Are these charities and solidarity in such a difficult time? People are worse than animals, which, although cruel, protect and care for each other. My mother saved a Sphynx cat from imminent death. Yes, it was summer outside, but the nights were already uncomfortably cool, autumn was approaching, and the shooting continued in the street. I will not tell you how many different variations there were for a domestic cat to die on the street, even without fur. I love animals too much. Much more than people, I think that is obvious. In our city, there has been an increase in the number of animals that have been deprived of a home, although it is not their fault. Yes, some good people help people and animals who find themselves in a difficult life situation, but this is a small part of the population (including my town). Also, an example of a situation that strongly influenced my life can be my dog, named [NAME]. During the war, I got two additional pets: the cat [NAME] and the puppy [NAME]. She was a happy puppy, but she was born on the street; my family fed [NAME]'s family well. And one day, when the mother was feeding the happy offspring, there was no black "ball." And the weather was cool and rainy. Then, on the same day, we went searching and found the poor thing in the bushes, not far from where she lived: hungry, cold and covered in blood from a broken leg (open fracture and broken pelvis) - she had been hit by a car. I will not say how many nerves were spent, how many times our souls were disturbed, or how much money was spent on treating the little one. The main thing is that she is healthy and has a home, although she does not have a leg. Unfortunately, half of the leg had to be amputated due to tissue necrosis and loss of sensitivity ([NAME] bit it off a little, and it was already clear that the doctor did not find another way out, although we tried with all our strength and joint efforts to save the leg). But I am happy that the little one is as happy as she was before and does not feel "inferior." Also, I doubted for a long time whether to write the next paragraph or not because my heart began to groan with pain and horror, and tears well up in my eyes. But if the topic is about traumatic experiences, then I can tell you about the terrible consequences of war. I was told an unfortunate and shocking story about animals. Once, after another heavy shelling of one of the city's districts, all the janitors were called to clean up the debris of everything on the road so that the transport could carry out larger-scale cleaning. So, she said that among the fragments of glass, and houses, there was an unknown number of dismembered bodies. Unfortunately, these were not people. She couldn't recover, so she quit. One missile that took innocent souls and tore up bodies so that they could not return... This story tears my eyes because I had the honour of walking with this pack of dogs a few days earlier: they walked me halfway to the hospital where I was going. I chased them away from the road, taking care that nothing happened to them; I laughed when several times a dog "ran into" my leg, which was looking at something. And people who say that they are aggressive and attack, I think that they are terrible because if you do nothing bad, then you will not get evil just like that. Yes, some animals are aggressive, but the whole thing is people: they left their pet to fend for themselves, the one who loved them more than anything and just like that. I would never be able to leave for a safe place without mine or without placing them with people I can trust (family, friends) and know that the ones I love are safe. I apologize for the sad story, but I needed to show my perspective on everything. Moreover, each person should leave behind something. Maybe my story will help you with research or some other things. I hope that I was able to help you, but I do not doubt that you helped me. Have a nice day, and be safe. Доброго вечора. Я хотіла б розповісти про свій досвід, травми та розчарування у ході війни, яка вже майже рік не перестає дивувати новими витівками. Ні, я не почну розповідь із того, що я погано сплю вночі чи те, що моє місто намагаються зрівняти із землею. Ні, це всі люди одночасно та в якоюсь мірою переживають, це вже стало «сірою буденністю». Якщо чесно, то війна тільки підкріпила мою невіру у «вищі сили», але тут також я не думаю, що чимось відрізняюсь від людей, що жили у великому місті [МІСТО], на окупованих територіях… Але, напевно, зміни все ж таки відбулись: я стала більш фаталістичною та песимістичною. Як же не стати песимістом, коли бачиш, що людські життя нічого не варті, їх не цінять, та люди показують все більш яскраво своє єство?! Є маса яскравих прикладів кожному із цих висловлювань. Почнемо за порядком, із людських життів та їх цінності. Наприклад, моє рідне місто двічі продавалося (стільки разів, скільки відомо), але мова йде не про мера: один раз батьком моєї пришибкуватої однокласниці, сім’я якої є дуже заможними людьми, та другого разу двома жінками, яким заплатили по грн на руки. грн – стільки коштують руйнування домівок, людські життя (в той день потрапило у лікарню десь осіб, серед яких є загиблі). Також, я не можу промовчати за російських солдат. Так, наш народ їх ненавидить так, що аж серця палають від люті та ненависті, але мало хто замислювався, що їх просто посилають на смерть: прострочені сухпайки, ненадійний захист… Так, їх просто посилають на наші землі знаючи, що навряд чи повернеться хтось живим додому. Також, сім’ям загиблих зобов’язались виплатити, якщо не помиляюсь, тисяч рублів. Хіба не іронічно, що їх держава-ненька, Батьківщина, за погляди якої вони віддають життя, виплатить набагато менше, ніж країна, яка пропонує солдатам здатись та надати можливість почати життя із чистої сторінки? Я б сказала, що це дуже жорстока іронія. Але вона підштовхує до думки, що от-от стане аксіомою: «Життя нічого не варте». Сумно, але ми живемо у таких реаліях. Війна показала обличчя деяких істот, та змусила оголити себе перед «дзеркалом» та прийняти страшні факти. Люди не цінують своїх друзів менших, з якими вони повинні були бути відповідальними. Люди жорстокі та піклуються за свою дупу (переважна більшість): вони залишають напризволяще і породистих тварин, і простих «дворняжок». Хіба це людяність? Хіба це милосердність та згуртованість у такий важкий час? Люди гірше за тварин які хоч і жорстокі, але вони захищають один одного, піклуються. Моя мама врятувала кота породи Сфінкс від неминучої загибелі. Так, надворі було літо, але вже ночі були неприємно прохолодні, насувалася осінь, а на вулиці все так продовжували стріляти. Не буду розповідати скільки було різних варіацій загинути домашньому коту на вулиці, та ще й без шерсті. Я надто люблю тварин. Набагато більше, ніж людей, думаю, що це очевидно. В нас у місті побільшало тваринок, які були позбавлені дому, хоча вони в цьому не винні. Так, є добрі люди, які допомагають людям та тваринкам, що опинились у тяжкій життєвій ситуації, але це мала частина населення (в тому числі й мого містечка). Також, прикладом ситуації, що вплинула сильно на моє життя може бути моя собачка, на ім’я [ІМ'Я]. За період війни в мене з’явилося два додаткових улюбленці: кіт [ІМ'Я] та цуценя [ІМ'Я]. Вона була щасливим цуценям, але була народжена на вулиці, моя сім’я добре годувала сім’ю [ІМ'Я]. І одного дня, коли мама годувала щасливе потомство, то не було одного чорнявого «клубка». А погода стояла прохолодна та дощова. Потім, в той же день ми відправились на пошуки і знайшли бідолашну у кущах, недалеко від її місця проживання: голодну, холодну та в крові через роздроблену лапу (відкритий перелом та роздроблений таз) – її збила машина. Я не буду казати скільки нервів було витрачено, скільки разів турбували наші душі, скільки грошей пішло на лікування малої. Головне одне: вона здорова та в неї є дім, хоч немає лапки. На жаль, через омертвіння тканин і втрати чутливості довелося ампутувати половину ноги ([ІМ'Я] її трохи відгризла та було вже зрозуміло, що лікар не знайшов іншого виходу, хоча всіма силами та спільними зусиллями ми намагалися врятувати лапку). Але я дуже рада, що маленька така ж радісна, як і була раніше, що вона не відчуває себе «неповноцінною». Також, я довго сумнівалась писати наступний абзац чи ні, адже моє серце починає стогнати від болю та жахіть, а на очах навертаються сльози. Але, якщо тема про травмівний досвід, то я можу розповісти вам жахливі наслідки війни. Мені розповіли дуже сумну та шокуючу історію про тваринок. Одного разу, після чергового сильного обстрілу одного із районів міста, скликали всіх двірників, щоб вони прибирали уламки всього на дорозі, щоб транспорт міг проводити більш масштабні очищення. Так ось, вона розповіла, що серед уламків скла, будинків, була невизначена кількість розшматаних тіл. На жаль, це були не люди. Вона не змогла оговтатись, тому звільнилась. Одна ракета, яка забрала невинні душі та пороздирала тіла, щоб вони не змогли повернутись… Ця історія заставляє навертатися сльози на моїх очах, адже я мала честь кількома днями раніше пройтися із цією зграйкою собачок: вони провели мене півшляху до лікарні, куди я прямувала. Я відганяла їх від дороги, піклуючись про те, щоб із ними нічого не сталося, я сміялася, коли кілька разів у мою ногу «врізалась» собачка, яка задивилась на щось. І люди, які говорять, що вони агресивні та нападають, мені здається, що вони дуже погані, з червинкою, адже якщо нічого поганого не робити, то просто так не отримаєш зла. Так, деякі тваринки є агресивними, але вся річ у людях: вони лишили свого улюбленця напризволяще, того, який любив їх понад усе та просто так. Я ніколи не змогла б виїхати у безпечне місце без своїх, або ж, не влаштувавши їх у людей, яким я можу довіряти (родині, друзям) та знати, що ті, кого я люблю у безпеці. Прошу вибачення за таку сумну розповідь, але мені потрібно було показати свій погляд на все. Тим паче кожна людина повинна залишити після себе щось. Можливо, моя розповідь допоможе Вам у дослідженнях або ще якихось речах. Сподіваюсь, що я змогла Вам допомогти, але не сумніваюсь, що Ви допомогли мені. Гарного дня Вам та безпеки. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1421 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1421 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/ebf0f903706d78b5fafea10b03de4423.pdf?Expires=1787788800&Signature=lB%7EtW-lAdmF-EpK-cD2rpWhoSmsVRU3Es9SA8fQH2J6h9ZqDy2WIZeu8yKbQnLSrBle7RIdO7YeQJZUbC56qLAFz1hlczkvou-D3S1sPyesVHVU6Yis8Ya8WpMvA9vfPdlvrDPRzrdvtQ38NIVBrtZ%7ET13f5WjmNvnsUYmGgfn%7EWW5Fsl9bNvsvQcKqgTOJP0CT0%7EuxljudmxH1QWwTXiCQxB99WCFRS%7EexgR0zI9m6Bu0y4aRfPKnwVj0ypgVXgcOsOupCsbcgpk5Qf2FPbFXaq7BWhRAoL4HYYQIT7FVT-0ckz3fjOkez6vvBOSIZ0S1whQRPs%7EdgAsxccP-cuBw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM d868fe1acda0861636b6f550851a30e5 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 35 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-29 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни At the beginning of the war, I was in a complete panic and could not sleep, I did not know how to proceed or what to do, my relatives persuaded me to leave the city of [CITY] to a safer place, so I took my children and went to my sister in [CITY]. After some time, I realized that I could not stay away and returned to [CITY] and became a volunteer, and I still help people who have moved from hazardous areas. Thanks to this, I feel needed and make my small contribution to help and very much dream and pray for the Victory and the life of our defenders, and I am waiting for my boyfriend from the war!!! На початок війни знаходилася в повній паніці та не могла спати,не знала як бути далі та що робити,рідні вмовили виїхати з [МІСТО] в більш безпечне місце, тому взяла дітей та поїхала до сестри у [МІСТО]. Через деякий час зрозуміла, що не можу залишатися осторонь і повернулася до міста [МІСТО] і стала волонтером і досі допомагаю людям які переселилися з дуже небезпечих місцевостей. Завдяки цьому відчуваю себе потрібною та роблю свій маленький вклад в допомозі та дуже мрію та молюся за перемогу і за життя наших захисників і чекаю на свого хлопця з війни!!! Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1386 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1386 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/e537d4fd1993d40e7ff3dba845495f89.pdf?Expires=1787788800&Signature=Q7mHgAv62uTE2LL2wyrBQ8hjeh5wUVmOGwbUiJaYCTcIFNb1kw%7EoFhStWGxViK1vmGrJB2CYB2NZZSUXGU15r9IDGfZvmM5JrhQU8vCrylXsHBvUFCEiyIgVuOKb%7EiiMfN2xn9CfL-%7EEnfO1F8iw8uFwgP-b%7Eqo1sIP9x9Dn5oa7XTJgg2TUTVRlMaiD5KTxUa7NoLfzfpd503cwHy63TLlOJUu-0HEgiVX7DQmJ48oqE5udYx%7EcObpnPdMYNjYXSowuHKW5DVgKX-9xl6lYyprk054LbFjvg3qxCCWsji%7ErmUyyJBbO2iqpPWLMF4Cz2N5gcJ4bBI6YbPVqMKuYLQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 0277c6bb4628b5660a444027e2e55613 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 40 Age Range / Віковий діапазон 36-40 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-28 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни It was very hard to believe that the war had started. On the morning of February , we woke up to the explosion of rockets. Never before in my life have I heard or felt what it's like when a rocket flies into your city. It is terrifying, the panic is very strong, and there is no understanding of what is happening. It was the worst day of the war. Because they've never encountered such a thing before. In the first weeks, it was impossible to tear oneself away from the news. Everything happened so quickly. I was constantly in touch with the cities in which the enemy army entered or tried to enter. Worrying about friends and relatives in different parts of the country was incredible. In the city where I am, most of the arrivals were at night. Therefore, it was impossible to sleep. They sat and counted how many explosions there were. It is also challenging to get up in the morning. It takes a lot of effort to force yourself to start a new day. This never happened before the war. It is not laziness when you want to sleep more. No. Feeling as if something weighty has covered you and you cannot get up. Then I got used to living like this, although it is still challenging to get up in the morning. The next scariest moment was when they started bombing the ZNPP. We saw it happen live. Terrible. And the main thing - you don't understand why the Russians don't even have a little understanding that such actions will kill everyone, including them. Then I thought that they were terrible. Then there was [CITY]. Then came a feeling of horror and hopelessness. Apparently, everyone in my country is still horrified and with tears in their eyes. It was impossible to sleep, eat, or do anything normal when we received terrible news. That's when I felt helpless. If I could, I would most likely go there. To help. When you see what is being done and can't help, it's terrible, and you feel guilty. That you are not there with everyone. I think that was the first time in my life that I felt hatred for the whole country. Now there are no such fears. It's scary to find yourself alive under the rubble. It's scary to get injured. Terrible for loved ones. And dying is not scary anymore. If the rocket kills immediately, it's not scary. It's scary that someone will get sick, and I won't have medicine or money to do something about it. It is not scary to be left without electricity, water and heating. It is terrifying to become part of Russia. Дуже важко було повірити що почалася війна. лютого вранці, прокинулися від вибуху ракет. Ніколи раніше в своєму житті я не чула, та не відчувала, як це, коли в твоє місто прилітає ракета. Це дуже страшно, паніка накриває дуже сильно і нема розуміння, що відбувається. Це був найстрашніший день війни. Бо ніколи раніше з таким не стикалися. Перші тижні неможливо було відірватися від новин. Настільки все швидко відбувалося. Постійно була на зв'язку з містами, в які заходила ворожа армія, чи намагалася зайти. Хвилювання за друзів і родичів, які в різних частинах країни, було неймовірним. В місті, в якому я знаходжусь, більшість прильотів були вночі. Тому спати було неможливо. Сиділи і рахували, скільки було вибухів. Також дуже важко вставати зранку. Треба прикласти багато зусиль, щоб змусити себе почати новий день. До війни такого ніколи не було. Це не лінь, коли хочеться ще поспати. Ні. Відчуття, ніби тебе накрило щось дуже важке і ти не можеш встати. Потім прийшла звичка так жити, хоча ранком і досі встати дуже важко. Наступний найстрашніший момент, коли почали бомбити ЗАЕС. Ми бачили в прямому ефірі, як це відбувається. Страшно. І головне - не розумієш, чого в росіян нема навіть трохи розуміння, що такі дії вб'ють всіх, їх теж. Тоді подумала, що вони недолугі. Потім був Маріуполь. Тоді прийшло відчуття жаху і безвихіддя. Мабуть, кожен в моїй країні і досі в жаху і зі сльозами на очах. Неможливо було спати, їсти, або робити нормально хоч які справи, коли ми отримували жахливі новини. Ось тоді відчула себе безпомічною. Якщо я б могла, то скоріш за все пішла б туди. Щоб допомогти. Коли ти бачиш, що робиться і не можеш нічим допомогти, це жахливо і з'являється почуття провини. Що ти не там зі всіма. Думаю, тоді я вперше в житті відчула ненависть до цілої країни. Зараз вже нема таких страхів. Страшно опинитися живою під завалами. Страшно отримати поранення. Страшно за близьких. А померти вже не страшно. Ракета якщо вб'є одразу, не страшно. Страшно, що хтось захворіє, а в мене не буде ліків і грошей щось з цим зробити. Не страшно лишитися без світла, води та опалення. Дуже страшно стати частиною Росії. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1358 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1358 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/eb376e2a9201b28b799338fb4fc09e1a.pdf?Expires=1787788800&Signature=UUtSa2K0BtNkk%7EBA0Af%7EkXQrA0NXChQgf4w7UgESDdODmQqvcwavVxODxa9i8XYa9hICnMnUfopfS4u%7E6XRb5-e-8O%7EKvHyEFLOo8c14Ez7n57UwNzMbvpc5GdVnzCX2jBCncyOoi94qgpNFsgcJtTRQvy41CALwJKyMmcI6K5hoYtM9D82tj%7EbCT34sPwPwyhXhuCTHbaCvIvpOFQYbjZSQkEECqo3ErMoQO80fh0XsWz0aPhERlZ%7EBm7gUIG6LOxbMdyckPW081JxpHbE-7-O7QMZYEW6JU8BGvbcqHoBuBufEDiKyzBvmStVXDA0gVqm5XgHX6%7EwWJ4u79Qjs7w__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 4ca73fa2903f3fc1da49f2b6a24d1e93 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 34 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-23 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни The war for me, as well as for many Ukrainians, began with fear and the understanding that it did not pass us by, that it still came to our land, to our homes, and to our families. For me personally, it was scary not on February , when I heard crazy explosions at four in the morning, but somewhere on Sunday, two to two before it started. It was scary from the very understanding that the second army of the world was standing in full combat readiness on the Russian-Ukrainian border. That this war is inevitable and there will definitely be an offensive is only a matter of time. You understood all this, but you refused to believe it. There was some dissonance in my head. Not understanding that in the twenty-first century, this is possible. Is it really possible to go to war against a neighbour for no reason, thinking that we need to be protected from ourselves? And at the same time, there was an understanding in my head that they would still come to us by war. They will come to kill us. Not our army as such, but us, the ordinary civilian population. There was a premonition that they would create absolute hell on our land. That rockets will fly in an unprecedented number, that cities and villages will be completely destroyed by hail and hurricanes, and that people will be robbed, raped and tortured. And unfortunately, it really happened that way. The most terrible experiences became a reality. And so, about two weeks after the start of the war, the understanding came that the war was going on and that it would last not a month, nor two, nor half a year, but much longer. You understand all this, but again you refuse to believe it. You are brought back to reality by event after event that begins in the zone of active hostilities. All this news is about raped women and children, about people tortured to death, about abuse, destruction, mutilated destinies and endless deaths. Trouble did not escape my family either. My mother lives in the Kherson region, which to this day is primarily occupied by the enemy. She, like many other people, simply could not stand this tension and understanding that there was a war going on, that their settlement was under occupation, that they saw the enemy in the face every day, that anything could happen every day, every hour, every minute. She could not withstand this psychological pressure and fell ill quite seriously and for a long time. We tried to take her out of there, but she was afraid to even think about it in such a state. She was afraid and still is afraid, that while driving, the car in which she will be driving may blow up on a mine, or those damned orcs may shoot this car on the way. Or the fact that she will have to stand in line at the checkpoint for days, or even weeks, in the hope that she will be allowed to enter the territory controlled by Ukraine. That at this time, you will not freeze from the cold and will not die from hunger and psychological overload of the whole body. Therefore, she still remains there, in her house in the occupied territory. The worst thing is that at such moments you realize that little depends on you and that you cannot help anything, no matter how much you want to. All that remained was to support her physically and morally as much as possible every time. But a new test came in the form of communication interruptions. There is still no telephone connection there. The Internet works intermittently. And you are constantly waiting. You are waiting for her call on Viber because it is simply impossible to reach her. Only she can call when the Internet somehow works. There were periods when there was no communication, even on Sundays, and to that, there were also added various news from telegram channels about the Kherson region. Of course, in such moments, you wait, believe and hope for the best. This story is still ongoing. It is not over yet. But I believe that Ukraine will win and that the Kherson region will be free from racist invaders soon. I will finally be able to visit my mother, hug her, and not over the phone, but tell her in person how much I love her. Війна для мене, як і для багатьох українців, розпочалася страхом і розумінням того, що вона нас не минула, що все-таки прийшла на нашу землю, в наші будинки, в наші сім'ї. Для мене особисто було страшно не лютого, коли було чути несамовиті вибухи о четвертій ранку, а десь неділі зо дві до її початку. Було страшно від самого розуміння, що на російсько-українському кордоні стоїть в повній бойовій готовності друга армія світу. Що ця війна неминуча і наступ обов'язково буде, це лише питання часу. Ти все це розумів, але відмовлявся в це вірити. В голові був якийсь дисонанс. Нерозуміння того, невже в двадцять першому столітті таке можливе. Невже ось так безпричинно можна піти війною на сусіда з вигаданою думкою, що нас потрібно захищати від нас самих же? І одночасно в голові було розуміння того, що вони все-таки прийдуть до нас війною. Прийдуть нас вбивати. Не нашу армію як таку, а нас, звичайне цивільне населення. Було передчуття, що вони влаштують на нашій землі справжній ад. Що полетять ракети в небаченій кількості, що градами та ураганами будуть вщент руйнувати міста та села, що будуть грабувати, гвалтувати та катувати людей. І на жаль, це дійсно сталося так. Самі страшні переживання стали реальністю. І ось десь через два тижні після початку війни вже прийшло те розуміння, що триває війна, і що вона буде тривати ще не місяць, і не два, і не пів року, а значно довше. Ти все це розумієш, але знову відмовляєшся в це вірити. До реальності тебе повертають подія за подією, які починають відбуватися в зоні активних бойових дій. Всі ці новини про згвалтованих жінок та дітей, про до смерті закатованих людей, про знущання, про руйнування, скалічені долі та бескінечні смерті. Біда не оминула і мою сім'ю. Моя матуся проживає в Херсонській області, яка і по цей день в більшій мірі окупована ворогом. Вона, як і багато інших людей просто не витримала цієї напруги та розуміння, що йде війна, що їх населений пункт під окупацією, що вони кожного дня бачать ворога в лице, що кожного дня, кожну годину, кожну хвилину може статися що завгодно. Вона не витримала цього психологічного тиску і досить тяжко та на довгий термін захворіла. Ми намагалися її звідти вивезти, але вона в такому стані боялася навіть про це і думати. Вона боялася і до сих пір боїться, що під час руху автомобіль, в якому вона буде їхати, може підірватися на міні, або ж цей автомобіль можуть по дорозі розстріляти ті кляті орки. Або ж те, що їй доведеться днями, а то і тижнями стояти в черзі на пропускному пункті в надії, що тебе все-таки випустять на підконтрольну Україні територію. Що в цей час ти не замерзнеш від холоду та не помреш від голоду та психологічного перенавантаження усього організму. Тому вона до сих пір залишається там, у своєму домі на окупованій території. Найстрашніше те, що в такі моменти ти розумієш, що від тебе мало що залежить і що ти не можеш нічим допомогти, як би ти того не хотів. Залишалося лише кожен раз підтримувати її фізично та морально наскільки це можливо. Але прийшло нове випробування у вигляді перебоїв зі зв'язком. Телефонного зв'язку там до сих пір немає. Лише інтернет працює з перебоями. І ти постійно чекаєш. Чекаєш її дзвінку по вайберу, бо до неї додзвонитися просто не реально. Лише вона може зателефонувати тоді, коли хоч якось запрацює інтернет. Бували періоди, що не було зв'язку і по неділі, а до цього ще додалися різні новини з телеграм каналів про Херсонську область. Звісно, що в такі моменти ти чекаєш, віриш і сподіваєшся на краще. Ця історія ще триває. Вона ще не завершилася. Але вірю, що Україна переможе і, що Херсонська область в найближчий час буде вільною від рашистських загарбників. Що я зможу нарешті поїхати до мами в гості, міцно обійняти, та вже не по телефону, а особисто сказати їй, як я її сильно люблю. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1225 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1225 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/a32945cadc49fc77f44f8241416bbb40.pdf?Expires=1787788800&Signature=qIKRi3pdLuzXKoH4DjlFVXYv9EIxsqWbJYnlwvRw9gnxCoXTSk0etF7wNy9LmFnlefwPXGm5%7ENrMu%7EFMOQGD4zlSwpDVNRYWlHfm18R3MEMl7J3GclTgZEvKV0W2R735Pq5FeLrdYYSskLiZsr81dT7viEsweKP5Vtrh5BOBxoWmNwLr9wJ4HoB21WFQXq2aq1Xc31cJp65eINuXekyzayr42x9fvpmk4u7YWoJKrI7Mi9hU-7-AP9lDpwRBBnLXLGZ9gtfhUYutf40MuAzLtuj3iAUmXDLsjziDqrAqTpgGRtRDeQavyErizRGLCRyq0D2j0LYAUhgGopU8o5qluA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM c52e62e7bc4bdd8625611da375864b20 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 51 Age Range / Віковий діапазон 51-55 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-23 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Constant anxiety for loved ones, especially for those who are not close, for the future, their country, and children, constant panic attacks while at home, and having moved to a relatively safe place, the feeling of being "on guard" all the time, there is minor that brings peace, just doing some kind of work volunteering to the point of exhaustion manages to distract and "turn off the brain." Absence of any plans for the future, which is absolutely not characteristic of me early on; life is one day, one week. Joy in short-term communication with strangers on the street, at work, in humanitarian headquarters from different cities in Ukraine, their history and understanding that your personal experience, thank God, is not so difficult, the moral support of strangers and the belief that it will endure and everything will definitely get better, especially when you see the optimism of the elderly and their ability to enjoy the little things of today's life. Постійна тривога за близьких, особливо за тих, хто не поруч, за майбутнє, своє, країни, дітей, перебуваючи вдома, постійні панічні атаки, а переїхавши у відносно безпечне місце, увесь час відчуття "напоготові", мало що приносить спокій, тільки займаючись якоюсь роботою, волонтерством, до втоми вдається відволіктися і "відключити мізки". Відсутність будь-яких планів на майбутнє, що абсолютно не властиво мені раніше, життя одним днем, тижнем. Радість у короткостроковому спілкуванні з незнайомими людьми на вулиці, на роботі, у гуманітарних штабах із різних міст України, їхні історії та розуміння, що особисто твій досвід, слава богу, не такий важкий, підтримка незнайомих людей морально та віра, що витримає й усе обов'язково налагодиться, особливо коли бачиш оптимізм літніх людей і вміння в них радіти дрібницям життя сьогоднішнього дня. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1223 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1223 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/4618ee89a3d2983d1cce4fec100e8a5c.pdf?Expires=1787788800&Signature=ipQeht6Gob8hTsb-z0zCJylZP-JT-wFwdL1D33y8FnGKKTRv0Pe22fNba68RU5gjOwt6dAdbjVTEwcNpVHxvffbRjGZh%7E8fi1U6tNTTiz7ElqZxPMh4os5IPJ8-cP%7E2kEfVcq7hE96N-jEgz4sAa10DlIvtdTT3xOrL18AMb-YtT7D-FB9BNx-m-OFrJsV4n%7E7-pSjhzB7Ou4KvSRF6uuVq8THZfA-EHcSomvXCtgtM2m9lRekYnSm9CpirjfcTSyFHpU6azM7Kt7LrEMtcAWxJdoa%7Ez2WrlynooebIzehmKk3UzEXdELNfMlrzTYP-C1HLtivytLukSj4eHjkl96g__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 5719fab36252f60cf1f77ec45e8d21b7 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 19 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-22 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Challenging experiences Дуже тяжкі переживання Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1183 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1183 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/b313d3c99d79165ae51351bd5a3cf91e.pdf?Expires=1787788800&Signature=EZU%7EQSg1lHzLKax-cZW32sZ9QCfY6GjbIti6WP6vJkj1X4jKgJCCYU4OPY12LUK9QXKaGQW6UUflA3asimwNqaI6m%7E6u68DR0W4YaEKMdGgVPUmLvk7nbnRcRkc9VthmFmKLAsUhl7XGm6IJhwV%7EizVNaU7pRT4fjQLb4bfZozdpTErlp%7E6gJF3immNvUYB5tCVZyJmRRfC6XCEV3L%7E3i7PXyQR6rBC-4zO7cXDfKqPXrDx3J8uXlni3OOE3HSydylcpTFrsnsJeLYDLVGL0udBXFYeFvyu0Eol948ZZz5%7E-%7EWaoHA-THEAEGYwe69Xfwe8ZxsJizcjCxvPWZWdihQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 7b34a86ff4e4b38c99fda58425d5d09e Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 34 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-21 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Having moved with my child to Slovakia from the village of [CITY] in the Dnipropetrovsk region, which suffered shelling in March (my parents were there, and I was afraid to stay in my [CITY] city), I feel tension and anxiety every day when I call my relatives to find out how the next one went night, are you all right? Upon arrival, she immediately went to work, but to a job that was radically different from the one she worked for in Ukraine. I work at a factory; it's hard even on night shifts. Since the beginning of the war, I have felt that I almost constantly lack the strength and desire to continue my education, which was in peacetime; very often, almost constantly, I do not have the moral strength to engage in intellectual activities (read a book, etc.), I feel moral exhaustion. The child also started having problems at school; the children openly insult, and make fun of the fact that he is a refugee, approve of Russia and devalue Ukraine and us Ukrainians. I had more than one conversation with the school principal about this, but the situation (the grade has dropped, now this bullying is manifested anonymously, things are scattered on the floor, and things are stolen) has not changed. I started to solve this issue with higher authorities, so I have more stress. In general, I feel that reactions to stimuli have changed a lot, from outbursts of aggression to causeless tears. I intend to visit a psychologist. Виїхавши з дитиною до Словаччини з села[МІСТО], що на Дніпропетровщині, яке вже в березні потерпало від обстрілів (були в батьків, та мала страх залишитися в своєму місті [МІСТО]) щодня відчуваю напруження та тривогу, коли дзвоню близьким дізнатися, як пройшла чергова ніч, чи все добре. При приїзді відразу пішла на роботу, але на таку яка кардинально відрізняється від тої на якій працювала в Україні. Працюю на заводі, важко і в нічні зміни. З початком війни відчула що майже постійно не маю сил та бажання продовжувати своє навчання яке було в мирний час, дуже часто, майже постійно не має моральних сил займатися розумовою діяльністю (почитати книжку і т.п), відчуваю моральне виснаження. Також почалися проблеми у дитини в школі, діти відкрито ображають, насміхаються з того що біженець, схвалюють Росію і знецінюють Україну та нас українців. З цього приводу мала не одну розмову з директоркою школи, але ситуація (градус впав, тепер ці знущання проявляються анонімно, розкидані речі на підлозі, вкрадені речі) не змінилася. Почала вирішувати це питання з вищими органами, тому маю більший стрес. Загалом відчуваю що дуже змінилися реакції на подразники, від вибухів агресії до безпричинних сліз. Маю намір відвідати психолога. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1176 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1176 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/e6b5c309d0f2d4eb422c4d1718928b4e.pdf?Expires=1787788800&Signature=ISmOFEB29vkvRZygPBsa82B6k4in5OFG-htT1JagmFwuymRV9DQseCB6QSPoRbL6iEHOYsMDfmeVai7Lnv3VrNzPLgZUyqs-uKjZ2BUROnyX3pGiPgKOrTUVDjidIopJWK2CJwWltutnq87Aq0VcyLuq8510leqTJZKJ4yikqQdD3MCIHIaSInN36NYshJqyeSlfm%7EJw94WX2Pqqo9U6x%7ELefXKvsdlws8EIpW5Cuij-z8ruO-EeDa7Nc9c9CZjrr6LhOLOgFHPccWx-kDJGZ56YEm2-M193sBVO2ChJyLDXRxM6fzbZT4HZ1%7E8APule7E6Ex3xnLWUzexKIvm9QcA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 606459862f477c1022e9a99d3e8f9c40 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 33 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-20 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни It is terrifying for my children and grandparents. I help in any way I can: I deliver humanitarian assistance and give away children's belongings, belongings, a cradle and a stroller. My husband and I decided to help a child who lost her family after the end of the war due to Russia's aggression against Ukraine, but now we cannot because we are not sure that we are safe. May God protect every child and family! Thank you, Armed Forces of Ukraine, for every good morning for my children. Дуже страшно за дітей,бабусю та дідуся. Допомагаю як можу: вожу гуманітарну допомогу, віддаю речі дітей, речі, колиску, коляску. Прийняли з чоловіком рішення допомогти після закінчення війни дітині, яка втратила сім'ю через агресію Росії проти України, зараз не можемо, тому що не впевнені, що самі в безпеці. Бережи Боже кожну дитину, родину! Дякую ЗСУ за кожен добрий ранок моїх дітей Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1156 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1156 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/bc8e608baaa587c81b894981b8cec57a.pdf?Expires=1787788800&Signature=AbxHu3DhjvV%7ER1aCfDAqhHu9PC1z0Cv4IqcGW9-0T4cXvuIBSDsVTAjw803RDjcW7ktZ9ybDr375cMNRN2LqeA5iKnBl9hh%7E1UW-bEHUIeI14A%7EYmr9Hv2gFCORKTz9W2h9L1A85rQT2MjUZGFB8p5PxfXMniLWzQ8lBdJzyqx5gGtG9P2agYF3Le59NFgmgE9bE7XjTUVxC%7Et3ccNqeb4w2rZimrdGDRbvdL3NloRdeGIqDn96dyRtzTtCBcXuorhvR2FBP2pgjoknxVj48WGjrN1sepTEbcvzc2OIkKpitVJ8vsS6-ikgoMa0JKJms3cxW0ebiGWxM-1c7P1QvYA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM ee00a19333e804627edbc356dcd536e4 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни I live in a high-rise building on the top floor. Almost all arrivals in my beloved city are in my field of vision. I see smoke, fire, and the roar of rockets. Once, a rocket flew across the road behind my house; it wasn't that long ago. But it was fear for a few minutes and then eternal apathy again. The only thing that bothers me is that nothing happens to my sisters; I love them very much. I remember when the full-scale invasion first began; I sat in terrible stress for three days, and we woke up without even realizing that it was rocket explosions. I had no idea that rockets could fly so far. After a week passed, my mother and aunt wanted to go abroad, as we were not so close to hostilities, but because of fear, they thought that they would soon reach us. But I persuaded them to stay for now because there are people who may need places for refugees more. Now they understand it; they were just afraid for their children. I have relatives in occupied [CITY], and I am apprehensive about them, but somewhere a week ago, I finally got in touch with them. They said that hostilities were taking place nearby. They are trying to free them. But the connection disappeared again. A couple of days ago, a rocket hit the house of my relatives; only my aunt was there, she is in a severe condition. Numerous fractures of the limbs and many organs were cut off. But she has a powerful character, and on the second day, she even started to speak. I am helping to collect her treatment on social networks. In fact, no one had any hope that she would survive, but she is stubbornly on the mend. Everyone promises that the war will end soon, but I know that it will drag on for a long time. Even if everything ends, they will still launch missiles or come to our territory again because this was the case with many countries even before Putin. But there is still some hope. Я живу на багатоповерховому будинку, на останньому поверсі. В моєму полі зору майже всі прильоти по моєму любимому місту. Я бачу дим, вогонь, зарева від ракет. Одного разу ракета прилетіла церез дорогу за моїм домом, це було не так давно. Але це був страх на декілька хвилин, а далі знову вічна апатія. Єдине, що мене бентежить, щоб нічого не сталося з моїми сестрами, я їх дуже люблю. Пам'ятаю, коли тільки почалося повномасштабне вторгнення, я три дні сиділа в страшному стресі, ми прокинулися, навіть не розуміючи, що це вибухи від ракет. Я взагалі не знала, що ракети так далеко можуть літати. Після того, як пройшов тиждень, моя мати і тітка хотіли виїхати за кордон, так як ми знаходимося не так близько до бойових дій, але через страх вони думали, що скоро до нас доберуться. Але я їх вмовила поки що залишитись, бо є люди, яким місця для біженців можуть більш знадобиться. Зараз вони це розуміють, вони просто боялися за своїх дітей. В мене є родичі в окупованому [МІСТО], я за них дуже переживаю, але десь, тиждень тому з ними нарешті з'явився зв'язок. Казали, що бойові дії проходять поруч. Їх намагаються звільнити. Але зв'язок знову зник. Пару днів назад в будинок моїх родичів влучилиа ракета, там була тільки моя тітка, вона у дуже важкому стані. Численні переломи кінцівок, та перебито багато органів. Але в неї дуже міцний характер і вже на другий день вона навіть почала говорити. Я допомагаю в соц мережах збирати їй на лікування. Насправді ні в кого не було надії, що вона виживе, але вона уперто йде на поправку. Всі обіцяють, що війна скоро закінчиться, але я знаю, що це затягнеться надовго. Навіть якщо все закінчиться, вони все одно будуть пускати ракети, чи прийдуть на нашу територію знов. Бо так було багато з якими країнами ще до Путіна. Але якась надія ще є. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1151 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1151 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/d12a74187bbe631640cdf352d2f9aec8.pdf?Expires=1787788800&Signature=uwjQ06Ka7RvhznwzZEYvml-AQ78b63b8aKzuo7Bz77Oa1vLRJLHlvZX4GMM3WMLzzqH8fOD8ULO7-gpfVk%7EzX00mctJb0scs8aEDZ0SICr%7EBE0DIGkfM6%7Ebe7wMkSkfCC613k%7EBQtT-pTzobXlkZ1cNT9xvCyhOQy6oAwJFE-KkaPcqJhPHzMwtmElfVn%7E9LIxem7-SvjHSwFFqDDTyn2Hxcl5NgJwg0CHYLmCaeSOV6UgF05W2vfywfffcYBzYoWL9FIRdDQFO1cU3LsPvcplR5RdCrtv09A-y4LHzh4ZmyQyHoZRLC4-CwFRmgFCT9LrIdE4%7EdZ2-HinprSDkiSQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 48f749f50545cebbaebf6a49e9657ec1 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 18 Age Range / Віковий діапазон 18-20 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни About a month before the start of the full-scale war, I felt extreme tension, fear and anxiety. A few weeks before the invasion, I knew that something terrible was coming and spent almost every day worried about my relatives who were already in the occupied territories. A few days before the th, I realized how different our views are with people close and dear to me. But when I woke up in the morning on February , I realized that all the anxiety had gone somewhere. Since that time, I have had no fear, only concern for my relatives; I stopped being afraid of dying. All that I felt all these months was aggression and hatred; these are all the emotions that were able to remain. I have experienced the death of several acquaintances; unfortunately, even after a considerable time, I do not have the feeling that I have really lost them. Life began to be filled with despair and aggression. It is almost impossible for me to plan my life, I do not feel like a living person, and I do not believe that I will find the end of this nightmare. I don't feel the strength to help others and just do ordinary things; there is no more desire, faith or hope. It no longer feels like I'm living in reality. I cannot perceive everything that surrounds me usually; every day, I dream of returning to my everyday, happy life. I understand how much I did not appreciate what I had. Sometimes I feel like I can fix everything, but the war started because of my mistakes in the past. Today, I believe that some people really deserve a terrible death, but I think that I will not wait for justice, and the enemy will not receive the appropriate punishment. I try to support my relatives, but I don't believe in my own words. I'm ashamed that I can't do more for those who need help; I can't even help myself; all I can do is wait for the end of this terrorist chaos and keep myself in at least some form. Currently, I am not working on improving myself. I cannot find the strength to develop, and I am simply in one place, sometimes even drowning in despair. Приблизно за місяць до початку повномасштабної війни я відчувала дуже сильну напругу, страх та тривожність. За декілька неділь до вторгнення я знала, що насувається щось страшне і майже кожен день проводила у тривозі за рідних, що вже знаходились на окупованих територіях. За декілька днів до числа я зрозуміла, наскільки сильно різняться наші погляди з близькими и дорогими мені людьми. Але прокинувшись вранці, лютого я зрозуміла, що вся тривога кудись поділась. З того часу в мене немає страху, лише хвилювання за рідних, я перестала боятися померти. Все, що відчуваю всі ці місяці це агресію і ненависть, це всі емоції які змогли залишитись. Я пережила смерть декількох знайомих, на жаль, навіть через досить значний час у мене не має відчуття ніби я справді їх втратила. Життя стало наповнюватися відчаєм та агресією. Мені вже майже неможливо спланувати своє життя, я не відчуваю себе живою людиною і не вірю у те, що застану кінець цього кошмару. Я не відчуваю сил, аби допомогати іншим і просто робити звичайні справи, бажання, віри і надії більше немає. Більше не має відчуття того, що я живу у реальності. Все, що мене оточує я не можу сприймати нормально, кажен день я мрію повернутися до свого нормального, щасливого життя. Я розумію наскільки сильно я не цінувала того, що маю. Іноді мені здається, що я можу все виправити, а війна почалась через мої помилки у минулому. Сьогодні, я вважаю що деякі люди дійсно заслуговують на страшну смерть, але мені сдається, що я не дочекаюсь справедливості і ворог не отримає належного покарання. Я намагаюсь підтримувати своїх рідних, але сама не вірю в свої слова. Мені соромно, що я не можу зробити більше для тих, кому потрібна допомога, я не можу допомогти навіть собі, все, що мені залишається це чекати кінця цього террористичного хаосу і тримати себе у хоча б якійсь формі. Наразі я не працюю над вдосконаленням себе, не можу знайти сили для розвитку і просто знаходжусь на одному місці, іноді навіть топлюся у відчаї. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1146 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1146 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/8b0a09d16fc922b476e14030673b390b.pdf?Expires=1787788800&Signature=qpnJNNU5srWmGKiV7frNvNIbnV2WR66schLj4PWhEowKUYoibwmV3RhgpT2dDb4eMwVcwHIB1deiFYncXWxQ%7E%7EYDJXY7rSITC6jpRt-4RgrXrX86d0ReWJ9pvDyHEVlUzNhvvSu2O6pSjtY4cro8P2XcPdLkt7p7mBqOLmzSVgPxQTRqeFfLQhTxgpSXG1f5AQhEvNY4LXiaIBnKQfLggp9dMoCV8ajlqHx-V2sKdAtg1hc05ohrBGzaIysEZacXX4rQauECQLoJOZeg%7EJu2AVwl6EiTb8%7E70%7EEnDjTlDX3gTjoiKHIRVVrP0JScU9YpEiRvY7QabzWHkpoRAzE9eA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 15a4b454d15eb2c990f325f171ac6130 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/78a3e19a7db77e7c63525e85060208b3.mp3?Expires=1787788800&Signature=VzQZn%7EVyDM2JhNvy%7E98hKqFfgc7kNGMssIsCS3mraLZtQQcxZmNGTtaUwbZkzyREIMKByyt3Z%7EOD2xhJSmoWpeQHu6Y6E6K1qMbZ0pV4HTik%7E721oiQ0m9rMGDSTTxr8TEm9aZgLtmhLeLn8f1VKqQcm%7Ewjn9QhVhL90uDbt-R2NfC40GmBTRTDg%7EU3EKx91VhFxDTeCL0jyNUk0IPAO7%7ESNKFhpCNhggDkj1-GkYJk%7Eg22woF4bvzeI34qnVGOj5XIcCfPpztWBEY1%7EfQuVxJPH5rBB25FpLJYp8cJ8-ANI20mKlBDr%7EAG1ZrUkH6HpwQKnvzuwSLuH%7EhMq-dAbuw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM f6889a264c8a366089a4fb60d678f0e9 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/f39824ae5c4bcab018cafaa9af7f5b14.mp3?Expires=1787788800&Signature=pLQYsJIO0utmYyYtL-9D5VwIB6i6nZ%7EcCTNHGtbshDVD5ojnPtd%7EBLxGxcAiFiovXHw7XjvcAbRIKPGWyTLXJ3FKeNaD8vCRNLg0b-dCacG3Z9zOlYTZDh5Y7SKLyDb7b-RcogspKwbXvxM9moiRErr5Twqohtx30Dfyezda1ShsEdZjkSt3yLYPmfJmjIiGbgR1WJ5ZXSmUMB0WCZ9eG11IjfX1klaykOaENojA9A7opBiLGvlylOB%7Ep9YTtZlSTOWwxmgr%7EabeemVr416xo8Qp4N0Kt859PpCISMZbVJQd6%7EU209hWkDqO-ahlIVmPc%7EUkz7J%7EgW3BkA619ruHuQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM fe858e8a48633bb145eea6ad97ce1e77 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 29 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-06 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни Until February , my family was happy with life; the older child went to school, gained knowledge, and communicated with classmates; my younger child calmly attended kindergarten; I went to work, and we lived calmly and enjoyed life. On February , everything changed dramatically, we woke up to explosions, and with the news that the war had begun, our lives were divided into before and after. We did not know where to run or what to do next; the children were terrified. In this regard, I was forced to leave work because kindergartens and schools were closed, and since I am raising children myself, I have to be at home with them since there is no one to leave them. We could never even imagine that this could happen; every day, we hear explosions and the constant sounds of sirens; we are always on our nerves, and it is challenging to be in such a situation. Due to constant stress, my health has deteriorated; constant, constant nervous breakdowns, panic attacks, and constant headaches are very exhausting; children are also under constant stress, and I constantly try to distract them so that they feel it less on themselves. I really want it all to end as soon as possible, for the children to attend school and kindergarten in peace, to be able to go out and walk in the street in peace, to sleep peacefully at night, so that I can go to work in peace and provide for my family, because now we are not living, but we survive as best we can. The funds in our family are simply not enough even for the necessities, and no one knows what will happen next. We even thought of moving abroad so that the children could study and I could work, but also, this would require funds, which my family does not currently have. And what stops us is that we are on our land, everything is native here, we believe that everything will end soon, and everything will be fine, there is no other way, we believe in victory. До лютого моя родина раділа життю, старша дитина ходила до школи, отримувала знання, спілкувалась с однокласниками, молодша дитина відвідувала спокійно дитячий садок, я ходила на роботу, ми жили спокійно та раділи життю. лютого все змінилося різко, ми прокинулися від вибухів, і з новинами, що почалася війна, наше життя поділилося на до та після. Ми не знали, куди тікати,що робити далі, діти були дуже налякані. В зв'язку з цим я була вимушена покинути роботу, тому що дитячі садки, школи зачинили, а так як я виховую дітей сама, я повинна бути з ними вдома, так як залишити їх немає на кого. Ми ніколи навіть і уявити не могли, що таке може бути, кожен день чутно вибухи, постійні звуки сирен, постійно всі на нервах, дуже важко знаходитись в такій ситуації. В зв'язку з постійними стресами похитнулося здоров'я, постійні нервові зриви, панічні атаки, постійні головні болі, дуже виснажують, діти також в постійному стресі знаходяться, постійно намагаюся їх відволікати, щоб вони менше відчували це на собі. Хочеться дуже, щоб це вже все скоріше закінчилось, діти спокійно відвідували школу, дитячий садок, могли спокійно вийти і погуляти на вулиці, спали вночі спокійно, щоб я могла спокійно відвідувати роботу, та забезпечувати свою родину, тому що зараз ми не живемо, а виживаємо як можемо. Коштів в нашій родині зараз просто не вистачає навіть на необхідне, а як далі піде, також ніхто не знає. Ми навіть думали виїхати за кордон, щоб діти навчалися, я могла працювати, але ж також, на це потрібні кошти, яких в моїй родині зараз не має. А ще зупиняє те, що ми на своїй землі, тут все рідне, ми віримо, що все скоро закінчиться, і все буде добре, по-іншому ніяк, ми віримо в перемогу. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1056 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1056 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/3e629a9d838e54f92647317d0c4c2eb6.pdf?Expires=1787788800&Signature=W1jS1xAdIrX1wD1xXPSYm0zCOqf9jEA1SEYI33dJ6d0kpYF3PK7p6Ht9ZqTSkE0dLTUXnro7kvxIDd3ng2Dg6YFzd3FjFdkjYG01NEcrxC1SUlkIx7dpVta6HcoHgoz3YrT%7E2FpiVEOFDKUiJZKJ-sgPMnF6qxNTOLNhQNUmaKvu3pHxsNpwFT88Na56JsOTepwh1FHAB9qGcc-KwuWHfjCozI8O6vEHu3IXoV-W3k8vxBATENlnUkiD8wSzT4Sxjhhp9%7EnOS4n6vL0-PavlIk%7ESAt7S5KSLNb7EfqQzthG0Ogc02z5KFkSUeZA7ACz2A-4VL-hBfPHc1DxPT8iBfA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM dda5fa1b4b9b224d3f4dfaf67ba400cf Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 33 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-06 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни What every Ukrainian is going through now is unspeakable; you wouldn't wish it on the enemy; what's happening inside me, it's a crazy fear for my children, especially when you understand that there's nowhere to run, nowhere to hide. The brain pretends that you're helpless and, with all your desire, you will not be able to cover all your girls... Те, що зараз переживає кожен українець, – це не передавано, ворогові не побажаєш, що відбувається всередині мене, це шалений страх за моїх діток, особливо коли ти розумієш, що бігти нікуди, не сховатися, і мозок видає, що ти безпомічний, і, при всьому своєму бажанні, не зможеш вкрити собою всіх своїх дівчаток... Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1055 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1055 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/fcab8ecf34842bfabe244ea415f4925c.pdf?Expires=1787788800&Signature=atVAsiMor9UTyiPDfsvhbb8nlL7afpalJBg4-pQlNP%7Ex9Icc7GXDNv3ZWWZhIgSvH3o45vh%7EKhfyGBFlYVNX7gdo6MqHyuOIBHOGhgBPt0Oe0-5Jim7xBMlONIzMV%7ES7X3v90sZuT-R%7ES-kLyw9TMxiHzF1P3tFsxqzbVfEGJPextTs9sy7%7EhCa%7EP6DXdo6V-KXy3X-zvoXoVmAc0F9vqqSDUEC0RO1msVqIn5IhjFwAa0qGprD0LOZqEMt0uo6e9qfOw3srdDDHNocbBh8qGh0ONjNcyzSrLwUJIgInNwiosAGicS44HhtYg5vIhg1iOaU5Q6y15VVxLT9nO4m2lw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 1cc9ab264c1e517b4fc32190b479853c Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 30 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-06 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни Good afternoon. We will never forget this morning on February . My husband and I slept peacefully; we heard some sounds. But they couldn't imagine... At a.m., an acquaintance called us and said it had started... I have three children, and I am pregnant with the fourth. I did not go to work. My son had a fever, but the doctors did not want to come to us. The rockets fell near us more than once. Once I fell near our work. There are even videos from the cameras. After that, I started to be afraid of all sounds. I don't want to leave here; this is our Motherland. And nobody needs us abroad. My children are afraid to go out for a walk, and I am petrified of them. My husband was almost taken to war. It is challenging to realize that this is all in our time. I could never have thought that we would live through a war. That our children will see it. Now the question is who will send their child to school on September because the war will not end. How to reach senior management... Добрий день. Цей ранок - лютого ми не забудемо ніколи. Ми з чоловіком спокійно спали, чули якісь звуки. Але не могли уявити... О шостій ранку нам подзвонив знайомий, і сказав, що почалось... В мене троє дітей, вагітна четвертим. На роботу не пішла. У сина піднялась температура, але лікарі не захотіли їхати до нас. Не один раз біля нас падали ракети. Одного разу впала біля нашої роботи. Навіть є відео з камер. Після цього, я почала боятися всіх звуків. Виїжджати звідси не хочу, це наша Батьківщина. А за кордоном ми нікому не потрібні. Мої діти бояться виходити гуляти, та і я за них боюсь дуже сильно. Чоловіка ледь не забрали на війну. Дуже важко усвідомити те, що це все в наш час. Ніколи не могла б і подумати, що будемо переживати війну. Що наші діти будуть це бачити. Зараз питання в тому, хто відпустить свою дитину до школи, -го вересня, адже війна не закінчиться. Як достукатися до вищого керівництва... Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1052 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1052 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/534851611b7b37fc00543115213b7231.pdf?Expires=1787788800&Signature=pNRVu9235iHU1AN5et5oPfuNnJyG1eNsROCKTaqchA%7EB1F4n3BG0QPzSRSkVJlEm8vJS7VCszbzhd3xPyuAPVwdmPNMdvfbI-qp%7EkQWJRGFTecLALZcjkwCyBM4ZkvFyyuJhrk3ZgdcNWnbSaIVfnP3piRVP0psoC0QhHnlI39mEPNp5nz4jI9k9wH%7EhTbdgnpXblTx-Xy0t7LEOJWikjoNA4eXcBUp2rGQTrBP6oVKFHxGSMHelcd6mLTULfvJWvbBll2IhYsZZI531xmI-vwmNBdJL7vbb6NWkqkihdS1e%7EVq33i0PoFxr6mh6rOyBcusSlrISlf9WxpBrDPMlJw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 36682da264b4a82c1bd1883352d0954c Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 29 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-06 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни At the time of the air alert, it is terrifying - the blood sugar rises sharply, and the children are also scared, but we all believe in the victory of Ukraine and our glorious defenders. Everything will be Ukraine. На час повітряної тривоги дуже страшно – різко підіймається сахар у крові, діти також налякані, але ми всі віримо у перемогу України та наших славних захисників. Все буде Україна. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1046 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1046 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/350ba4b095c1a6dea756e26101d2d703.pdf?Expires=1787788800&Signature=hinWl9P64BHiYAaVaEFc0luV3ctu7RD9fdOhJefg6A3XfwbsXrprRYRaxSG5ahvV%7EtuYFJSchJ4EfdYWN05wbmCXlf8VhC%7EwY2HF2O2ZfLqhW6elj7Kw1%7EiZgfGt9O4Ro0L9SPseJ0SnMlUoxpQfXpLnmpyXMLc4fKT34RE4BF4j7f1W9gFCPSV3h77mVdyMTJo%7EENLRwguiYSJybYvnCc7zZ9K5h71968NVsfvOe2sMUXUG%7Ef-gAWiSti2qnO7L0uJX6ZcIthg5zdWrB1VtiBlf4fqCpAgzXGEKQ7YyiozQtlMOGgys3m21-os9ux8ULzNDY6QfTCqcXxzNZD13pA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 7274c0ebe00745ce92fa93bef2f327c0 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 23 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-06 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни It was tough when the war started. I would like it all to end. I am perturbed. Дуже тяжко, коли почалась Війна. Хотілось би, щоб це все закінчилось. Дуже хвилююсь. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1027 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1027 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/e787fe47d3678e2adae7b2cee2b5421d.pdf?Expires=1787788800&Signature=jZZZgZtKpixmk9ODLxo2Shub2O0EG2jPy4D5xYDlckyNATw1aiP9aMii3pMYfESekmijCeoSAeUAkbIr7cG-d1wpvVITQ0ZFfbGEFOQjtV9Gk5R9fPQ5p9lGCQMSSUvDofTmoUPPIg1Ch1gb2ce%7EaN9nuY%7Erm1R3F7o74xTNFoqq133Ldzarx9-cp0vnyKfESmakkuvtibW9puXAYjF-cqUH3lS2-4BuGC5FKGyhX-1%7EqIyDOts6ypzL1S20tMNAjeFsuPdHUEJEyDr7AbFmavMy7NkvGE2545jK1ID4ABH9cqMXkM9507qa5zINf3A8KiHPVZPxJH7ckaL9s54-lA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 865ebf5e082356b5299486eec9ab69c3 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 30 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-06 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни From the moment the war started, my family and I were at home in our hometown; we were used to sirens and explosions, we were not going to leave, and our five children were terrified since we could not leave our home. From February to June , we sat at home, it was scary, but it was even scarier to leave our native home. But on June , our town was shelled, houses were destroyed, four people were killed, and many were injured, and we immediately decided to leave to save our children. We took what was necessary and left the house because of the cursed orcs. I hate them. A lot of people are suffering because of these heroes. My family and I live with friends; people live in a two-room apartment. It is complicated and challenging, I want to go home, but our city is still under fire... We hope that we will return soon... Glory to our heroes... Glory to Ukraine... З того моменту, коли почалася війна, я з родиною були вдома, у рідному місті, звикли до сирен та до вибухів, не збиралися виїжджати, наших дітей дуже боялися, щоб ми не покинули рідної домівки. З лютого по червня ми сиділи вдома, було страшно, але ще страшніше покидати рідний дім. Але червня наше містечко обстріляли, зруйновані будинки, вбито людей і багато травмованих, і ми відразу вирішили виїхати, щоб врятувати своїх дітей. Взяли саме необхідне і покинули домівку через клятих орків. Ненавиджу їх. Купа людей страждає через цих іродів. Зараз я з родиною проживаємо в знайомих, у двокімнатній квартирі живе людей. Важко і тяжко, хочеться додому, але наше місто досі під обстрілами... Надіємося, що скоро повернемося назад... Слава нашим героям... Слава Україні... Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1003 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1003 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/19048d12f5da881a5082b46a44591076.pdf?Expires=1787788800&Signature=j-KXoe6FKb047MbPLCnOsRYzQJlmFbGTXvm2SjliyG6E-C0LkUdFH6PkzpAANBR027vVOnLGxjbmfCCP3jNElCfPmBPdfg13H0%7ESgV30AcA7iA2wphMSOyLnVb0yK6eiMD8y3BBdGizIuufbnW9bEB8cpVNllTkWmeqzuGwJlDh3OS9crpJbU2st2ibpNOfUvcDII-MoELNrXXeyyTq1X17m59FGEg9HInTPttkbxGyacIdPp%7EYPppSqW0xNJGmORMohPZHSdGXsrndkcYUbiuw2BUa8XfZQfT9wvahwNSffT83rHkuAzbZrJb7Cvz1ipDsf%7E5lRLm5BX5iJArn%7EMA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 9d0b0ad9dd7ff8533415af6acd29df6a Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 24 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-05 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни Good afternoon, my name is [NAME]; I am years old; I have three children, the eldest is five years old, the middle one is two years old, and the youngest is months old; we are from the Dnipropetrovsk region, since the beginning of the war we moved to the city of [CITY], but I think that we will most likely go abroad, it's just not possible right now, our morning on February started with the fact that I heard loud noises, but I couldn't imagine that they were explosions, then my sister called and said: "The war has come." It was terrifying; I started getting hysterical since I have three children, what to do, where to run, and the explosions kept ringing and ringing. I pulled myself together, collected my children's belongings, and during the day, I tried to leave the city, as there were a lot of people going to our city, but we succeeded; by the evening, we were in another city, and I saw and heard all those terrible explosions, it's very, very scary, the sirens are going off without a break. And we have been living like this for four months already; what Russia is doing is simply killing our country, the horror and pain cannot be expressed in words; my children and I are still in Ukraine, and it is getting worse; every day there are explosions, killed life, children, how many children died, very difficult, very painful. We live every day in fear of what could happen, every minute, very, very scary. Every night, when the children go to bed, I sit by the window and feel every sound; there are emergency bags in our hallway, and there is everything for the children, food, clothes, diapers, and medicine; I hope that we will not need it all, but we ready. It is a great pity that in addition to my story, there are more terrible, much more terrible, and there are a lot of them, and it is a great pity that I cannot help them in any way. We pray and will pray for everyone, living and dead. We live and continue to believe in our victory; we believe every day, every minute. Glory to Ukraine, Glory to the Armed Forces, Ukraine above all!!!! Доброго дня, мене звати [ІМ'Я], мені роки, я маю трьох дітей, старший років, середній роки, молодша місяців, ми з Дніпропетровської області, з початку війни переїхали до [МІСТО], але я думаю, що ми скоріше за все поїдемо за кордон, просто зараз не має можливості, наш ранок лютого почався з того, що я почула гучні звуки, але я і уявити не могла, що то вибухи, потім зателефонувала сестра, і сказала "Прийшла війна". Було дуже страшно, в мене почалась істерика, так як в мене трое дітей, що робити, куди бігти, а вибухи все лунали та лунали. Я взяла себе в руки, зібрала речі дітей, свої, та протягом дня намагалась виїхати з міста, так як людей покидаючи наше місто було дуже багато, але нам вдалось, до вечера ми були в іншому місті, я бачила і чула всі ті жахливі вибухи, це дуже, дуже страшно, сирени без перерви лунають. І так ми вже живемо чотири місяців, те що робить Росія, то це просто вбивство нашої країни, той жах та біль, це не передать словами, ми з дітьми так же все знаходимся в Україні, і далі все страшніше, кожного дня вибухи, вбиті життя, діти, скільки дітей загинуло, дуже важко, дуже боляче. Ми кожен день живемо у страху, що може статися, кожну хвилину, дуже, дуже страшно. Кожної ночі, як діти лягають спати, я сідаю біля вікна та почуваюсь до кожного звуку, на нашому коридорі стоять екстрені сумки, там все для дітей, їжа, одяг, памперси, ліки, дуже сподіваюсь, що то все не знадобиться, але ми на поготові. На великий жаль, що крім моєї історії, є страшніше, набагато страшніше, і їх дуже багато, і превеликий жаль, що я не можу їм нічим допомогти. Ми молимося, і будемо молитися, за всіх, живих та вбитих. Ми живемо та продовжуємо вірити в нашу перемогу, кожного дня, кожну хвилину, ми віримо. Слава Україні, Слава ЗСУ, Україна понад усе!!!! Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 969 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 969 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/795f67c04f78853888453b3a37c208ed.pdf?Expires=1787788800&Signature=u6z4BGhGbum-hMW8x9trWEN%7EAE4vj9uHFGuFzl%7EcH0lscZhOFM7NITohBvxMTVLw4xYFdBCu83VFAdKqQloYfdRfypKbxWJ3UFz3xGxKwVWvAGMHITVXnQ9s3NJZ%7Eyq9CQdKNFx1Bgb3qOYZ1MpY6pgp5ryqOGFASLD71viHHZnNtMuDiPZ5CcnsrCDmXAUKqwN1XCYw4UueCBN5hcpcGIwjR4zwBmvebyfmDNeVTxWVpyTz4diPdibWPBBM1qfwgQEAvB6DWIoOAEcp7CG5XFizWk-iS2oEOrX5BWVMguQxDF1-VCu5bKbo-5eZWcCfEaxjEe7U%7ERY4kJG9gcbhJQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM be0fe8a5f00c739e9fb87e747c4beef2 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 36 Age Range / Віковий діапазон 36-40 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни The siren's sound scares me. Вій сирени мене лякає. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 934 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 934 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/6c671bf1247b1e83c5da5a1cc62628d2.pdf?Expires=1787788800&Signature=TxeUBSs8iKIkDCHdLJlb8H%7E9MJLchT168x4NMEmS6LsyYV5psKTS%7EVrKsBm1Li4kD8fYEzBPQoMh-B7DS259hkGBIoZk6rBfZHIVI-ItCld3u0Xvcuyb900MQrjQYi6-s8BtVdWab6dj1PecgHN4uAF9-NRflwKssPNhez9XpbOVwb6O8AyVG5of6j2MhjrkouRHPZSAJBDjkX8FY0WoInGCg5iNmJ2fShpoDtQmaX5-WmVInWYYYQ4vpiK2LGs6NR24HedwoMKYedl13bFlhpELxUp3rT7FMHfELiBlSoNTF3YCt8dT2VFzuzTIAbuK11A99sYWeHiyV2gZ%7ERt-Cw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 4c885244bd9e73bdd78fc58641a517ef Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 32 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни On February , when the war started, an acquaintance called me and said: "Pack your things; the war has started. "I replied, "What a war; what are you talking about?" And then I got scared; I had incredible emotions simultaneously; I couldn't believe it and collect my thoughts! It's just terrible! My grandmother and grandfather survived World War together! I did not understand them then and did not even think this horror would come in our time! I have two children; the eldest is disabled, and it's terrifying now for the children. Since February , We have been in the news /! I don't even know what to do and where to go alone with two children, and it's not so easy with a disabled child. We are still at our place of residence, and there are also rocket flights, but nothing is officially reported about everything! лютого, коли почалася війна, мені подзвонила знайома та сказала: "Збирай речі, почалася війна", я їй у відповідь кажу: "та яка війна, ти що?" А потім мені стало страшно, одночасно було неймовірно багато емоцій, я не могла повірити і зібратися з думками! Це просто жах! Моя бабуся і дідусь пережили разом світову війну! Я їх тоді не розуміла і навіть не думала, що цей жах прийде в наш час! У мене дітей, старший інвалід, дуже страшно зараз за дітей ((( З лютого я просто / у новинах! Я навіть не знаю, що робити і куди їхати одній з двома дітьми, а з дитиною інвалідом це не так просто((( Ми поки що на своєму місці проживання і також бувають прольоти ракет, але офіційно про все не повідомляється! Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 933 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 933 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/ee22ce08f17a234dac5948943f26edab.pdf?Expires=1787788800&Signature=chIyVUeaw2YNLfbQ43lIvbhvM4ZK6GS6L4jIaagLrqeIFd-3PqC%7EulGyIoCXwaCHBWle6mKhnsa0vWsLKP8LzdIySlMTmqS4GNNjBxeRsrtE39wivNcPdDbGrWOphC8LhyKLEHyVvqwy05ZADxAY4jh2FLs4JfNYsNxj1g0FZocyRU2MHXBZkHsdu7F0yFMNVw5VEcJe1E5IHA9PLHutFwM1UHThKP0AoC1izZ8SU9ePgjQzaU54tb9wlLjPXhluXV9zYYaONO7rggbK9LT65yeaU6x1rt2BjnMUjlA3GunsrbyNy8jC02ZYNcj%7EBChuHMjPvons5ZX2h16jQCg%7Enw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 033fcc1b7a377cf22fe9a41659a94bf1 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 30 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни We were a happy, friendly family. We dreamed of a happy future for our children; we dreamed about the university our older son would study at, when we would see the first steps of our younger son and what would be his first word. We dreamed that when summer came, we as a whole family would go to the sea and how nice we would spend time there. And they also dreamed of a daughter who would be beautiful like her mother and kind like her father. But everything happened differently... The country we considered a neighbour, a friend, turned out to be a traitor... attacked us like a tyrant in the morning, when all the adults and children were asleep, stabbed us in the back. It was very unexpected for everyone! Dreams about the birth of a daughter had to be postponed, as the main task for us was to ensure the safety of two other children. It was challenging for our oldest son to finish this school year. He survived covid, constant evacuations, and now the war. Thanks to God, he completed his studies successfully. Our younger son took his first steps and began to speak his first words to the sounds of the siren. After all, you cannot be sitting at home for twenty-four hours; the children need fresh air, and you must go to the store for groceries or even take out the trash. After all, life goes on regardless of the war. We will not go to another country because Ukraine is our Motherland; we were born here, grew up here, and found our love here; our children were born here, and our parents live here. But despite this, it is terrifying. Especially when you hear a siren while walking with your children on the street, and you get panic and fear, you don't know what to do, where to run... especially when you see a plane or a rocket in the sky during this. The first thoughts at this moment is if they were ours. And you freeze in place. You may not even love or hate yourself at such moments because you are helpless. But you must always keep yourself in your hands and remember that we are responsible for our own and our children's lives nearby. You must always keep different options in your head, what to do, where to run, and call in this or that situation. Fear should not defeat us. To do this, you can watch various programs and receive consultations from multiple specialists. And the main thing is to dream and believe in our Victory. Ukraine, above all! We will win! Ми були щасливою, дружньою родиною. Мріяли про щасливе майбутнє своїх дітей, мріяли, в якому вузі буде навчатися старший син, коли побачим перші самостійні кроки меншого сина, яке буде перше його слово. Мріяли, коли настане літо, ми всією сім'єю поїдемо на море і як гарно ми будемо проводити там час. А ще мріяли про доньку, яка буде красива, як мама і добра, як татко. Але все сталося інакше... Країна, яку ми вважали сусідом, товаришем, виявилася зрадником... напала на нас, як тиран під ранок, коли всі дорослі, діти спали, вдарила ножем в спину. Це було дуже неочікувано для всіх! Мрії про народження доньки довелося відкласти, так як головною задачею для нас було забезпечення безпеки двох інших дітей. Старшому сину взагалі було дуже важко закінчувати цей навчальний рік. Він пережив ковід, постійні евакуації, а тепер ще й війну. Навчання ми, дякуючи Богу, закінчили успішно. Менший син робив перші кроки і почав говорити перші слова під звуки сирени. Адже ти всі двадцать чотири години не будеш сидіти вдома, дітям треба свіже повітря, потрібно сходити в магазин за продуктами або навіть винести сміття. Адже життя продовжується, не дивлячись на війну. Їхати в іншу країну ми не збираємося, адже Україна – наша Батьківщина, тут ми народилися, виросли, знайшли своє кохання, тут народилися наші діти, живуть наші батьки. Але не дивлячись на це, буває дуже страшно. Особливо, коли ти сирену чуєш, гуляючи з дітьми на вулиці і тебе досягає паніка і страх, ти не знаєш, що робити, куди тікати.. особливо коли під час цього ти в небі бачиш літак чи ракету. Перші думки в цей момент, хоч би це були наші. І ти завмираєш на місці... В такі моменти ти себе можеш навіть не любити або ненавидіти, адже ти безпомічний... Але потрібно завжди тримати себе в руках і пам'ятати, що ми несемо відповідальність не тільки за своє життя, а й життя дітей, які знаходяться поруч. Завжди потрібно в голові тримати різні варіанти, що робити, куди бігти, дзвонити в тій чи іншій ситуації. Страх не повинен нас перемогти. Для цього можна дивитися різні передачі, отримувати консультації різних спеціалістів. А головне мріяти і вірити в нашу перемогу. Україна понад усе! Ми переможемо! Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 917 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 917 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/f53eef2624378d1df6908d42de61302c.pdf?Expires=1787788800&Signature=rDRhgj9tjCJ9vieofQj0390D8YqrSEf%7E23jebIPeiVJTPdBhvocO9Z6Sx76HMWHHtK6vFr9F6pW%7EPWdWjWbhuTIw5hilpgBLgja-HzYT6UMWJOswxErKPLxJVc6DOs9E8td4hMqRJQVcizmbT2CFh7gt%7EoCwFK-Nm5xss192-ij8Z4gL6mwKQAFJhHAixdlduQT0Xr%7EmTw4yIw9AJ4LR5tXylFJ%7ESqJuw6FsxYFvWsnPiYFrw0uwHBQd7uFz4KR-HTJusiLoZcHNYYJVH7zm2QoU%7EDBG5Sl38pTKqNc2mdex7kuDl%7EtToc%7EfJ49bfPUshn9kLnt3YtrhXtue77HeEQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 3d98aea6dc768967febcf38c3819bdcc Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 27 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни Good afternoon, I am an orphan, a single mother, and I am poor. Since the beginning of the war, we have helped the displaced people with things and food for the army. Displaced persons, then during the war, I began to receive fewer children's benefits, now my son is diagnosed at months with a questionable cyst in the back of the head, and the money goes there. Things that were given to us to grow, we gave away. I thought the war would end and everything would be fine. Now I am forced to look and look for help for my children; there are no clothes or food everywhere they refuse; although we are one Ukraine and we are all together, I cannot understand why they do not help everyone. Thank you very much; God bless you and your family with health, a low bow to your mothers and a peaceful sky above your head. Добрий день, я сама сирота мати одиначка і незаможна, з початку війни ми допомогли речами переселенцями і їжею армії і переселенцям, потім під час війни я стала отримувати менше дитячих, зараз у сина діагноз у місяців кіста під питанням в затилочной частини, гроші йдуть туди. Речі, що нам давали на виріст, ми віддали. Думала, війна закінчиться і все буде добреЮ тепер змушена шукати і шукати допомогу для своїх діток, ні одягу ні їжі немає, скрізь відмовляють, хоча ми одна Україна і ми всі разом, не можу зрозуміти, чому не допомагати всім. Спасибі вам велике, дай бог вам здоров'я і рідним, низький уклін вашим матерям і мирного неба над головою Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 868 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 868 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/df36771eb24d40405d37b6d5dce10df7.pdf?Expires=1787788800&Signature=l8VqWOR-coCjFvMpHwmG3JVzFAICGnZFU7PWmnocgHJ8jkdh5pH3Noagya1P4uP6or-BHullpP0IgXpAV5heUNbRrBnd2QQaz8llpUr7jhfvHMWOSWoLELOIFs6pxUW9MvtgbQB7MOex8AyPSZ8BArALRGg2Z13cfc6Fdm%7E9%7EDqv6DnN6lSDY9WJGJ7vsQs7Z2-kPnmems4JuSXmOvngywLYeqj5D0uO7tsm3koKoC1FdbDN6Ri7D6dYInKqjM%7ElNQIpG1Z5-1YEzKs3me1sONw5evMpD8aZHiJNtJFYL6axy692wzJDJQ1RWsPka4OprS%7EpGPMsre9mV3DHAifwzQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM dc198a693d335cf3dda643fc4a138016 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 22 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни Good afternoon. I am [NAME] from Kyiv. I am very concerned about how war affects children. It would be good if no child in the world knew what war is. But children learn about all the horrors, not from the pages of history textbooks, but from life. In today's world, many states cannot agree among themselves and clarify relations with brutal battles with a demonstration of terrible weapons. Thousands of innocents die, cities are destroyed, and destinies are broken. War through children's eyes is even more frightening because such children have practically no childhood. It is difficult to understand the psyche of dictators who start terrible wars. They seek absolute power, sowing death and destruction. As a result, no one can win. Both sides lost their most valuable resource – human lives. War does not bring anything good. This is one of the faces of death, causing fear, tears and grief. People lucky enough never to experience war will never understand all the horror and hopelessness. You need to feel for yourself what a storm of nightmarish emotions war causes. It is difficult to imagine that there is a constant fear of losing loved ones from whom we had to part. This feeling is much worse than fear for one's own life. And what remains when the war ends? Many people stay mentally and physically disabled forever. No one can turn back time, restore psyche, health and youth. Many crippled destinies are left behind by war. Just one moment can destroy all the good in a person, forever break his will, trample his dreams, and deprive him of his plans. The most terrible thing is to realize that nothing depends on a person's desire. The state and the authorities decide the future fate of the country and population. War spares no one, although many choose to flee. In any case, it has already left its stamp on a person's fate. Families go to their native places and get rid of everything dear to them. It is impossible to return to the former life. In the modern world, all conflicts must be resolved diplomatically. Former showdowns with the use of force must remain in the past. One day, people will learn this, but we can only dream of a world without wars. Доброго дня, я [ІМ'Я] з Києва. Дуже хвилює, як війна впливає на дітей. Було б добре, якби жодна дитина в світі не знала, що таке війна. Але діти дізнаються про всі жахи не зі сторінок підручників з історії, а з життя. У сучасному світі багато держав не можуть домовитися між собою і з’ясовують відносини жорстокими боями з демонстрацією страшного зброї. Гинуть тисячі невинних, руйнуються міста, ламаються долі. Війна очима дітей ще більш лякає, адже у таких дітей практично немає дитинства. Психіку диктаторів, які розв’язують страшні війни, зрозуміти складно. Вони домагаються абсолютної влади, сіючи смерть і розруху. В результаті ніхто не зможе перемогти. Обидві сторони втратили найбільш цінний ресурс – людські життя. Війна не несе нічого хорошого. Це одне з облич смерті, породжує страх, сльози і горе. Люди, яким пощастило ніколи не стикатися з війною, ніколи не зрозуміють весь жах і безвихідь. Потрібно самому відчути, яку бурю кошмарних емоцій викликає війна. Складно уявити, що присутній постійний страх втрати близьких, з якими довелося розлучитися. Це почуття набагато гірше, ніж боязнь за власне життя. А що залишається, коли закінчується війна? Багато людей назавжди залишаються морально і фізично інвалідами. Ніхто не зможе повернути час, відновити психіку, здоров’я і молодість. Безліч покалічених доль залишає після себе війна. Всього один момент здатний знищити все хороше, що було в людині, назавжди поламати його волю, розтоптати мрії, позбавити планів. Жахливіший за все усвідомлювати, що від бажання людини нічого не залежить. Держава і влада самі вирішують, яка подальша доля країни і населення. Війна нікого не обходить стороною, хоч багато і вирішуються на втечу. У будь-якому випадку вона вже завдала свою печатку на долю людини. Сім’ї залишають рідні місця і позбавляються всього, що було їм дорого. Повернутися до колишнього життя неможливо. У сучасному світі все конфлікти повинні вирішуватися дипломатично. Колишні розборки із застосуванням сили повинні залишитися в минулому. Коли-небудь люди навчаться цьому, а поки про світ без воєн залишається мріяти. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 864 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 864 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/15b96c91ea895c75b7f0befb2472baea.pdf?Expires=1787788800&Signature=LL-eOMJQZaV7%7EDMzQYxt2ms2XPm6HYsw9EAmnCXwRdJsfDkdU4ZZVqhLLAEV1OTzHExeTSebQZcmf5Yjlyc8iqxvxFPXl1-cw-WNsKb8N92lTZB7BwI9W5i8BMZhKnToJK4RNfqrTsJ%7EauFgemr5XncKXQeSPYgei9o8-35GhmhR7P9cE0XPbX4DrBVKmwvzKAvBtMO9sV-7AQ8XiqMJRxnQHiLBk8snYBTGC3nnQ5vO4hS6r89fSElpFeQmbHCNlzgc-0NsL7hyic%7EhjsAfTz9UjAGvno-DkUgcArJeolc26I0GXWV-4TV0ooGRkpQiTR3qwiFS0vWrdnycJZ2ctg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 597563f159380601f118d246b6c5e857 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 35 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни I live in the Dnipropetrovsk region, but we were also affected by life with the war, left without work, with two children, and . years old. Air defence often worked over my city of [CITY], and even now I have panic attacks and stress because I am raising children myself, and now life is difficult; I consider myself guilty for not immediately going abroad to save the psyche of the children, but I could not leave my native home and my mother, thank you to all the volunteers who help our country. Please support my family; thank you very much. Я живу в Дніпропетровської області, але нас теж торкнулось життя з війною, залишилася без праці, двоє діток та . рочків. Часто ПВО спрацьовувало над моїм [МІСТО], навіть зараз панічні атаки, та стрес, тому що сама виховую діток, та зараз життя складне, вважаю себе винною за те, що відразу не поїхала за кордон, щоб зберегти психіку дітей, але я не могла покинути свою рідну домівку та мою матір, дякую усім волонтерам, хто допомогає нашій країні. Благаю про підтримку моєї сім'ї, дуже дякую. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 859 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 859 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/1b6fd902087ccf67b39dfc038f465292.pdf?Expires=1787788800&Signature=ilrQrvLu82GRx3D%7EmyjBsXshGWuUYjq6iSJZxIGB9roC2ebcTcPQQv4uJXSIzHsJWnKPngCTesjFsgEbo1TsJQOADInuXfJfBTUT3E7skEKjZ6HOyh6kvN7RFJhhceQttZB4ZDuEuZ%7E8jFJdJTSO3D-l7pNLHP2V%7EyJHpR3RBRF-JQzoi5x9tw9hD-2ajmDh3r9Qc%7EBNd8cLxGDj5YBXx-rnbm9XrFK3JZgsG%7EqbJ9s%7E1DaWSLV3sCrUr1EwMkhJPVk5bi3z2Y6FCOUpkbNEzGddX8HqlFPEjp97HF8Y7Qiz45o6%7EqGnYxrj3QE%7Eq-g0pPE9bRrtappIVM9T5OmWlg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 77ded3c7a4f99616e7eabb83cde76b3e Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 32 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни It was an ordinary morning; my children and I were getting ready to go to school and kindergarten. When the teacher called us and said that martial law had been declared, I couldn't even believe it. When we turned on the TV, we realized everything was severe. Panic began; we could not calm ourselves down, and my children's cries did not stop. We started collecting things when my youngest child was four months old at that time; you can't collect much. At first, it was quiet in our region, we did not really feel the echoes of the war on us, but the time came when cruise missiles began to fly above us; there were several incursions into the village, which is located two kilometres from us. Fighters began to fly over us. Children sleep very badly, and at every noise, they wake up and cry. We spent the night in the basement at home, but we realized that it was unreliable, then we started spending the night in the bomb shelter of the kindergarten. Currently, we hear explosions and isolated flights. We have great hope and believe in the Armed Forces of Ukraine that everything will pass and we will win. Our victory is near. Був звичайний ранок,ми з дітьми готувалися йти до школи та дитячого садочку.Коли нам зателефонувала вихователька та сказала, що оголосили військовий стан, я навіть не повірила. Коли ввімкнули телевізор, зрозуміли, що все дуже серйозно. Почалася паніка, ніяк не могли себе заспокоїти, плач дітей не закінчувався. Почали збирати речі, так як наймолодшій дитині на той час було чотири місяці, багато не збереш. Спочатку в нашому регіоні було тихо, ми не дуже відчували відголоски війни на собі, але прийшов той час, коли над нами почали літати крилаті ракети, було декілька вторгнень в село, яке знаходиться від нас в двух кілометрах. Почали літати над нами винищувачі. Діти дуже погано сплять при кожному шумі, залишаються та плачуть. Ночували в підвалі вдома, але ми зрозуміли, що він ненадійний, потім почали ночувати у бомбосховище дитячого садочку. На даний час в нас чутно вибухи та трапляються поодинокі прильоти. Маємо велику надію і віримо в ЗСУ, що все минеться і ми переможемо. Наша перемога вже близько. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 856 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 856 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/7201ef5df5edde11e1ca7eb6b44cae28.pdf?Expires=1787788800&Signature=m0SA6%7EljgKe72xOPD5Di6HZ9mPYxR8DCsYeTEfMwHfkWoeRTRWVJVk76OKccnlPzDjZZ0UMD1MG7GxMk9fpi-nxEEsCao7GKD7Mnvn-9JA43HecwtxVsMwqlMu9RLsno91T%7EFV1VN9l2QTk0tSfIzjjJXiRz36chiODLFY%7EC1EbEFUrlAnL8x-NTOkQvPi37dKhydIE9q0%7E%7E2W4II7xlb9gmGqpiWC5q%7EhRF0Yhpva%7EMwUPRZFBpPZXc6bNTW6IzcZIZIJV7kOhSxE%7E-F5HTev5kk5LiLDPEIvDI%7E98KlrC4WmK-ZypGTsBVRJOu5XgkwhuR64hltPR8WkNfsZjJNw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 5e72d9dd2ecaab0e4c6feba846caca00 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 28 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни I'm afraid for my children. Страшно за своїх дітей. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 844 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 844 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/8df657b8a55fd20057053e191eec5b17.pdf?Expires=1787788800&Signature=gKt7YQ3h9KLCsQARuwFF0BdIvTiD5wd44kkArmjnBtMj3R9fjW-%7ESTF%7E7aI03L-tG0BTee4g2iR0Ls1afNacTRMz5xNvHddxBaHPSCbrUOCmwSMhD1H4QzKXbAUPflEE-zBZwXV9XYNUY9%7EyIYrHLRy%7Exvyt8AGXC7EnMxMjO8Y7dv9i5lOMh9%7ETqJFOR0BvphUoHes7k0m1GeJRA143wK0UwT%7E-O0%7EndUUrIhzd7RajHWs4cJQAFT-S%7EmnDMtJS-VIejnWgudlyRhazAP1Ya5puEXZXI-wMJPSSNPk6WL1gasGj%7EVenivbiOjLv0NBlGPF0zgWctOo7smjEW1IkcQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM c271ac5eb94069f328d761c08e517348 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 25 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни This war became a severe shock for me and, most of all, for my young children. I still remember how my daughter, hearing the plane, screamed and ran away—not understanding that it was not a dangerous plane. So it became a great stress and shock for me that I was left alone with two small children in Ukraine. A rocket recently flew near the house where I lived before with my mother. And this thought is even worse "What if my children were there at that moment!? Or relatives." I put my children to bed every night but can't fall asleep myself. Thinking that suddenly if I fall asleep, I won't have time to save the children or I won't hear something. It is tough; our life has simply been turned upside down. Previously, what seemed to us to be ordinary things are now just the opposite. Для мене ця війна стала дуже виликим шоком, а найбільше для моїх маленьких дітей. Я досі згадую, як моя донька, чуючи літак, кричала і тікала. Не розуміючи, що це не ворожі. Так для мене стало великим стресом і потрясінням, що на Україні я залишилась сама з двома малими дітьми. Там, де я жила до цього з мамою, нещодавно прилетіла поруч з домом ракета. І від цієї думки ще гірше "а якби мої діти на той момент були там!? Або рідні". Я кожну ніч кладу дітей спати, а сама не можу заснути. Думаючи про те, що раптом якщо я засну, я не встигну врятувати дітей або щось не почую. Це дуже тяжко, наше життя просто перевернулося з ноги на голову. Раніше те, що для нас, здавалось би, звичайні речі, зараз просто навпаки( Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 821 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 821 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/f6a979cb2350358d084e4cc3555b83e6.pdf?Expires=1787788800&Signature=HgcK6lWTZq7BAuBgD7nnCdikuKKMY9AsbFjmr2sdM0gNJYQnysgE5aoWREFOUnzG0ugyUeNK7uM-46duO-IVfidYb9YUDtHi7hfPc%7ExN-19UxglKXPRlQBf1Wp6OOyTeG2V2WHG0ePBY7rE9-tu4xHTZbzKwq3lVxjR83iOi%7ErXEzvsJfRvIHe95qSQMte4G9cfESoyd-Me4TBDb5IQN%7Ekrr68zWvDUF4pwt-7l35hdgBAaLkwhvkTGrCkAZz-6JBoayW5di2NVS5p2mdUwgKmWVlmZNRvN74jhVMZA78DC%7Ex5Z5tp7J9kjmiMqPUbCZ6Cd0nUOqB1Z0XQmgfDlHEA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 51d97004246e7ab6d543ca21add8937f Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 32 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-03 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни Concern for other countries and regions, people's lives, and children's lives are priceless. Feelings for one's region. Very hard. Переживання за інші країни та регіони, життя людей, життя дітей бесцінне. Переживання за свій регіон. Дуже тяжко. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 808 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 808 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/12d2eb5777696d6106c6288cd00162e1.pdf?Expires=1787788800&Signature=cEg21gnAd6Z5cpqUIZHqccFNQr49JDXWG5%7EFffz9uolofa%7EsLl7nUK3G2w0lF2Wmkvc2dLjJF4QeqKq5RPUZ-5aUU1TD--HgsAKTGFZTUuRxElqO7zYDG8xjzpXNMiApyXlHhuWpFxrtusUP3vW2%7ECmJJpordyx6O6YCoy0TTi9zi-VndYpqWgS90c7s66hjSDS2Riu0mVQ8Us3dDXAwZhMj0XTCRYT-TMOpxkPNhKcRghV-wTwPj%7EPZlqEa7LyFG9CZxY8vm5k3mBoo0szhDYwQsc0podwM7LuK9yMW11XJrbF8zkk8cagjSpqqX18PUowOWGh5259p2l2a3Q9PrA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 3984aa10f8fbafecd7709cf9e6b0bb42 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 32 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-03 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни When the war started, I was overcome with panic and fear. Fear is not for yourself but for the children. Where to run to survive and where to hide from shots and explosions. We began to quickly collect things, documents, food and water for the first time. On the morning of February , several explosions were heard in our city. It was a horror! The children were scared and cried. But I pulled myself together and reassured them that everything would be fine. Then it was quiet and peaceful for several days. There was not even an alarm. On the fourth day of the war, at half past six in the morning, there was the first alarm. During this time, I arranged a safe place in the apartment where you can hide since the storage is far away. I quietly woke the eldest son and ordered him to go somewhere safe. I carried my younger daughter quietly sleeping. After that, I heard explosions somewhere not far from us. There was not much panic. Fear for yourself, your children and the people in our city. But everything was fine. I pulled myself together and calmed down. Because I have to be strong in front of my children. With every anxiety, we always hide in our storage, which I have arranged in the apartment according to the rules of two walls. Currently, our city is more or less safe. But all the same, there is fear and foreboding that there may be shelling at night and during the day. Sometimes there are even thoughts of leaving your home, hometown and country to save your children. But all the same, thoughts about relatives and loved ones, who are always there, and love for the native country are an advantage to staying at home. Thanks to our soldiers who protect us, we sleep peacefully. Currently, I try to watch less TV news, so there is no panic. I try to spend more time playing with my children. We read and cook together. We also try not to bring up the topic of the war with children and not to discuss the situation in the country. Because children perceive it very badly, this is a stress for them. Many immigrants have arrived in our city. There are many children among them. We were very happy to help them with clothes and shoes and some food. When it is calm in our city, and there is no anxiety, we go for a walk with friends to the playground. But we are also distracted from the war. It is a pity for the people, especially the children, who died at the hands of the occupiers. And it is very, very scary for those cities under occupation—realizing that people will never return to their old life before the war when everything was calm. You want to cry all the time, and you think about how to make it happen to them because now they are much more afraid than I am in my hometown, where it is calm now. We are no longer so calm about different sounds. For example, when a group car drives down the road and hits a pothole, there are sounds like something has exploded somewhere. And when it is also at night, jumping out of bed, without understanding, grabs the children and hides. Because there are arrivals without alarms. But we are already used to it. Now I listen very, very, very closely to all sounds. I always reassure myself that victory is ours, and every day it is getting closer and closer. Коли почалася війна, мене охопили паніка та страх. Страх не за себе, а за дітей. Куди тікати, щоб вижити і де ховатися від пострів та вибухів. Почали швидко збирати речі, документи, іжу та воду на перший час. лютого зранку в нашому місті було чутно декілька вибухів. Це був жах! Діти налякані, плакали. Але я взяла себе в руки та заспокоїла їх, сказала що все буде добре. Потім декілька днів було тихо та спокійно. Навіть не було тривоги. На четвертий день війни о пів на шостої ранку була перша тривога. За цей час я облаштувала безпечне місце в квартирі, де можна ховатися, так як до сховища далеко. Старшого сина тихенько розбудила та наказала перейти в безпечне місце. Доньку меншу тихенько сплячу перенесла. Після чого почула вибухи десь не далеко від нас. Почалась не велика паніка. Страх за себе, дітей та людей у нашому місті. Але все рівно, взяла себе в руки, заспокоїлася. Бо перед дітьми я повинна бути сильною. С кожною тривогою ми завжди ховаємося в наше сховище, що я облаштувала в квартирі, по правилам двух стін. На даний час в нашому місті більш менш безпечно. Але все рівно є страх та передчуття, що можуть бути обстріли вночі та вдень. Навіть інколи є думки, щоб покинути свою домівку, своє рідне місто та рідну країну, щоб врятувати дітей. Але все таки думки про рідних та близьких, які завжди поруч, та любов до рідної країни є перевагою щоб зостатися вдома. Дякуючи нашим воїнам, які нас захищають, ми спимо спокійно. На даний час стараюсь менше дивитися новин по телевізору, щоб не було паніки. Стараюсь більше проводити час за іграми з дітками. Разом читаємо, готуємо їжу. Також стараємось при дітях менше підіймати тему війни, та не обговорювати ситуацію в країні. Бо діти це сприймають дуже погано. Це для них стрес. До нашого міста прибуло багато переселенців. Серед них багато діток. Ми були дуже раді допомогти їм одягом та взуттям, та деякими продуктами харчування. Коли спокійно в нашому місті та не має тривоги виходимо на прогулянку з друзями на дитячий майданчик. Та теж відволікаємося від війни. Дуже шкода людей, а особливо дітей, які загинули від рук окупантів. І дуже-дуже страшно за ті міста, які знаходяться під окупацією. Розуміючи, що люди вже ніколи не повернуться до колишнього життя, яке в них було до війни, коли було все спокійно. Хочеться завжди плакати, і думаєш як би їм домогти, бо їм зараз на багато страшніше, чим мені, в своєму рідному місті, де зараз спокійно. Вже не так спокійно відносимось до різних звуків. Наприклад, коли групова машина проїжджає по дорозі та піймає ямку, то бувають такі звуки, як наче десь щось взірвалось. А коли це ще й вночі, то встрибуючи з ліжка, не розібравшись, хватає дітей та в укриття. Бо бувають прильоти без тривог. Але ми вже до цього звикли. Тепер до всіх звуків прислуховуюсь дуже дуже-дуже. Завжди себе заспокоюю, що перемога за нами, та з кожним днем все ближче та ближче. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 785 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 785 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/7687b65edca3a546a87ca6f4e8f56778.pdf?Expires=1787788800&Signature=nFr8KtROAYbjAINMPCVisjTBTTnjepf640ETdmPQcSE-YrF2Rtxq1EEANO8QtMqcUDn2x3lmSDqa36dIJgOpNhVMgKL93UTOC7zawZxqndALNCjRzsmEvuvdqsIYNpo4HA8bsH-VSQzdOhpjccEiHRwmV3HQySMkzb3649XEWNAYkap5YGzjWS%7EOP%7E1vZ-ZAyJ1PJOxMhYiJp7YLWvEenwR%7Ew1yqj7KpizgJRjWFJkMYpMvoE7o6NOAKKt3ouDX%7EI%7ElKFjgCBAEJmvRlCmmy9byrKEf%7Eo699MyQdl7gXsD0oqjRdv2XFvWcSU570n3Br4UjoBeqQOiYdJjdS2wlweQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 1a9a21613b7ec4dc9412360caffaa005 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 28 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-03 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни The emotions that arise during the war may not be completely bright and clearly marked. A person essentially goes through different stages of grief. Any loss in our lives, when we lose a loved one, a home and the place where we were born and lived, or even a job and our relationships, carries with it emotional distress and internal resistance and tension. Most people are still in the stage of shock and denial. Current events. They did not freeze. However, each of us experiences shock differently. Some make chaotic movements and panics, some sit in shelters, some flee abroad and look for a place where he and his family will be safe, and some mobilize and begin to help overcome the war. The shocking state is closely related to fear and sometimes to panic. Panic prompts a person to some actions and decisions that are not even considered. Very often, people leave their homes without documents and basic things. And when they come to their senses, they start to regret it. But this is the very first stage of living. When an unexplained emergency occurs, no one can ever prepare for it. Over time, a person begins to think that this did not happen to him and that it was all just a dream. She begins to deny what is happening. And these are completely normal manifestations of the human psyche. Today, when we have proved to the whole world how powerful a nation we are, we will really change the country. It will actually be new! After the grief experienced, the people will not remain the same as they were until now. The value system of Ukrainians will change radically. Those who were not patriots of their land will become so. And this will be the foundation for building a healthy society and a strong state. Now, most people in Ukraine feel a whole cocktail of difficult, negative, destructive emotions. Anger, aggression, hatred, despair, desire for revenge, mourning and many others. On the one hand, the honest decision is not to keep it all in yourself but to cry and scream, and on the other hand, not to stay in them forever. You cannot build a new progressive country on the foundation of hatred. Many of us are tired. The psyche of even the strongest person cannot be the same at every stage. We live on adrenaline and get experiences that are not typical for most of our people. Therefore, emotional decline is inevitable, but this remains one of the lessons of war to be able to endure. And not just to stand up but to stop the war inside yourself. Then the victory will be secured by ourselves, and the new stage of life will really be about evolution. I live with my son together. We stayed at home with our -year-old son, but we were also very scared; during an air raid, we stayed in shelters for safety, but of course, the biggest fear was for the child. But we believe in victory and believe that everything will end soon. I wish us all a peaceful sky above our heads. Емоції, які виникають під час війни, можуть бути не зовсім яскравими та чітко позначеними. Людина по суті переживає різні стадії проживання горя. Будь-яка втрата в нашому житті, коли ми втрачаємо близьку людину, дім та місце, де народились та жили, або навіть роботу та наші відносини, несе в собі емоційні переживання та внутрішній спротив та напругу. Більшість людей досі перебувають у стадії шоку та заперечення нинішніх подій. Вони не завмерли. Проте кожен з нас переживає шоковий стан по-різному. Хтось робить хаотичні рухи та панікує, хтось сидить в укриттях, хтось тікає закордон та шукає, де йому і його рідним буде безпечно, а хтось мобілізується і починає допомагати долати війну. Шоковий стан тісно пов’язаний зі страхами, а часом із панікою. Паніка спонукає людину до якихось навіть не обміркованих дій та рішень. Дуже часто люди покидають свої домівки без документів та елементарних речей. І коли приходять до тями починають шкодувати. Але це і є той самий перший етап проживання. Коли настає незрозуміла надзвичайна ситуація. До неї ніхто і ніколи не міг би підготуватися. Згодом людина починає думати про те, що це не з нею трапилось і що це все їй просто наснилось. Вона починає заперечувати те, що відбувається. І це цілком нормальні прояви людської психіки.Сьогодні, коли ми всьому світові довели, наскільки є потужною нацією, ми реально змінимо країну. Вона насправді буде новою! Народ після пережитого горя не залишиться вже таким, яким був до цього часу. В українців кардинально зміниться система цінностей. Ті, хто не був патріотом своєї землі, стане ним. І це буде фундаментом побудови здорового суспільства та сильної держави. Тепер більшість людей в Україні відчувають цілий коктейль із важких, негативних,  деструктивних емоцій. Злість, агресія, ненависть, розпач, бажання помсти, жалоба та ще безліч інших. Із одного боку, чесним рішенням є не тримати це все в собі, а виплакати і викричати, а з іншого – не лишатися в них навічно. На фундаменті ненависті не побудуєш нової прогресивної країни. Багато хто із нас втомився. Психіка навіть найсильнішої людини не може бути однаковою на кожному етапі. Ми живемо на адреналіні, отримуємо досвід, який не є властивим для більшості наших людей. Тому емоційний спад неминучий, але в тому і лишається один із уроків війни, щоб змогти вистояти. І не просто вистояти, а зупинити війну всередині себе. Тоді перемога буде закріплена нами самими, а новий етап життя буде справді про еволюцію. Я проживаю з сином удвох ,синочку рочки ми залишилися вдома, але нам також дуже страшно, під час повітряної тривоги ми задля безпеки перебуємо в укриттях, але, звичайно, найбільший страх за дитя. Але ми віримо в перемогу і віримо, що найближчим часом все скінчіться. Я бажаю нам всім Мирного неба над головою. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 777 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 777 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/9522231f4aedce2ba427c592824225e0.pdf?Expires=1787788800&Signature=slOYzcM1VYflmLoZ-WU7XkPZQZ51Yut8Iwkor8Bj0M8nXaGojdwQunWnzjJ26iV1HKCJj5KonP5KwTZukBn9-h1PPRc3l4vmsYtYtePPJ%7E83z87Y03KKQl4Eh0MrbklYqj2s2Q0PJ1Smsvb%7EF0U80EPGZVXZgK5gWmNkB9cUfi5uO3gxxblbb23dcUPQ5Kd5tmra4qXBY8Vg-lt-Flm80hZrDSPNK3n2x%7EXkE3oEk-FOuTMkite4aI43BNP0Ns5h9MKcMMB-dwqtN25w6-1Hb10NYeVapIOJElAQYiHqJstX0t03826w4SJI-kjBJ5ZrqC0Y9bk1nQclI81PEFvAgQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM e9fe19dba88835417578d76070892961 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 38 Age Range / Віковий діапазон 36-40 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-03 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни Before the war, I had a terrible dream that a high-rise building was on fire, and people were dying alive in it, with expressions of horror and pain on their faces. A few weeks later, the war began. On the first day of the war, I could not believe that this was really happening, that it was actually possible in our time. I couldn't eat or sleep. I was constantly on news chats and YouTube. I wanted to hear that this horror was about to end. But this did not happen. Several times rockets flew very close to our house, our house shook, and it was terrifying. My teeth never chattered so much, and my hands shook from fear. First of all, it was scary not for myself but for my children because they are the most precious thing in the world to me. The children, especially the eldest daughter, are afraid to sleep alone, have become very vulnerable, and tears are on the rise. Because of my nerves, I had constant tension and apathy. I just wanted to fall asleep and not wake up so as not to see all this. They began to dream that there would be a third world war and there would not be a single country in the world that would not be affected by it. Covered a very big fear for the children. Sometimes I thought that if I had known that there would be a war, I would not have given birth at all so that, God forbid, nothing would happen to them because I would not survive it. When I saw on the news how people, small children, were dying, I was covered with tears and a feeling of powerlessness that I am not God and I cannot stop all this from stopping the death of people. It got to the point that I started watching interviews of astrologers, tarologists, and psychics, in order to grasp at least some hope that soon all this will stop and there will be peace. Later came the realization that this war is for a long time, and it is necessary to somehow continue to live for the sake of the children. Many friends and loved ones did not show themselves in the best way during this difficult time. The truth is that war exposes feelings and shows who is really your friend and who is not. My husband left the family during the war, leaving us with no means of subsistence. I was left alone with two children. The youngest is only two years old. It's scary that I won't be able to provide for them and feed them myself because it's very difficult with work right now. Sometimes I give up, but I try to pull myself out of this state because my children need me. Thoughts arise. Maybe it is worth going abroad and waiting out the war for the safety of the children, but it is scary to go into the unknown and leave home. I really hope that soon peace will come to our country and I will be able, as I dreamed, to take my children to the Carpathians, to [CITY], to [CITY], to show the beauty of our country. Перед війною мені наснився жахливий сон, що горить багатоповерхівка і в ній заживо гинуть люди, на їх обличчях вираз жахіття та болю. Через декілька тижнів почалася війна. В перший день війни я не могла повірити, що дійсно це відбувається, що це насправді можливо в наш час. Я не могла їсти, спати, постійно сиділа в чатах новин і в YouTube, хотілося почути, що ось-ось цей жах закінчиться. Але цього не відбулося. Декілька разів зовсім неподалік від нашого будинку були прильоти ракет, наш будинок здригався і це був жах, в мене ніколи так не цокотіли зуби і не тряслися руки від страху. В першу чергу було страшно не за себе, а за дітей, бо вони для мене найдорожчє в світі. Діти, особливо старша донька, боїться сама спати, стала дуже вразливою, сльози на рівному місці. Через нерви в мене було постійне напруження, апатія, хотілося просто заснути і не прокидатися, щоб всього цього не бачити. Почали снитися сни, що буде третя світова війна і не буде жодної країни в світі, яку б вона не зачепила. Накривав дуже великий страх за дітей. Іноді думала, що якби знала, що буде війна, взагалі б не народжувала, щоб не дай Боже нічого з ними не сталося, бо я цього не переживу. Коли бачила в новинах, як гинуть люди, маленькі дітки, накривали сльози і відчуття безсилля, що я не Бог і не можу це все зупинити, припинити загибель людей. Дійшло до того, що я почала дивитися інтерв'ю астрологів, тарологів, екстрасенсів, щоб вхопитись хоч за якусь надію, що скоро все це припиниться і буде мир. Згодом прийшло усвідомлення, що ця війна надовго, і треба якось далі жити заради дітей. Багато друзів і близьких людей проявили себе не найкращим чином в цей тяжкий час, правду кажуть, що війна оголює почуття і показує, хто насправді твій друг, а хто ні. Мій чоловік під час війни покинув сім'ю, залишивши нас без коштів для існування. Я лишилась сама з двома дітьми, молодшому лише два рочки. Страшно, що не зможу їх забезпечити і прогодувати сама, бо з роботою зараз дуже тяжко. Інколи опускаються руки, але намагаюся сама себе витягати з цього стану, бо я потрібна своїм дітям. Виникають думки, можливо варто поїхати закордон і перечекати війну для безпеки дітей, але страшно їхати в невідомість і кидати дім. Дуже сподіваюся, що скоро настане мир в нашій країні і я зможу, як і мріяла, повезти своїх дітей у Карпати, у [МІСТО], у [МІСТО], щоб показати красу нашої країни. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 773 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 773 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/3f765df8c78c69e7b123c8f381d33ea5.pdf?Expires=1787788800&Signature=tKc%7EYFhSPa%7EkOHrep6YxygITFio6rKJ4uN%7EXfoCHpJEqEsJQMf36clSi2q1r3gq1LLyE890AdE6t-vMGY5rMrTzILycBxxWkAkofk1zRSXcLX61QMDuEjfv7rGMOHy0qQ7zTPi%7Em-JeOUmxTE3KMUsv%7ExZlryCxSi2YOUSlRqh3jp3M1w77Z19IK3wV8VQZFoMP54xI5d1bnzsLtJRGvWx3Z5zAMSxJPxNWj9HxTsAb58H1ecPlbrwewUKdJqVauaY0RwLte4DXA-aMBatlpnfdmJE86pzWmQ9DoglByUisTRu4kBTq-utrPaegDN9BRw0fH4f0Pwd1HOvHhZToFuA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 59bb262e1fd4c91d5f21174fab442a33 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 40 Age Range / Віковий діапазон 36-40 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-03 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни On February , , I woke up to calls from relatives. I will never forget this morning again. That day, our life became completely different. At : a.m., we all got together and went to my older sister's house because they had a basement and only they could fit everything. We gathered people. They were relatives and friends. Alarmed, the children immediately ran to the basement. Everyone's clothes were always by the bed so they could get dressed quickly. Later, relatives from [CITY] hardly came to us. There were also many of them. At every siren, everyone ran to the basement. It was more difficult with children who were months old. It was the hardest for them in the basement. Many of us lost our jobs, so I still remember the morning. The last fear we experienced with our daughter was on June , . we had just entered the store, and three explosions were no more than meters from us. It was terrifying. Good thing the store employees immediately started yelling for everyone to go down to the basement. Otherwise, I cannot remember my actions because it was a shock and a stupor. My daughter was already terrified before and even more so after this. She began to sleep poorly at night and was afraid to be alone at home. I don't understand why everything is happening like this, why people suffer and remain homeless. Many had to leave their homes and live anywhere. And about those families who lost their relatives and loved ones, it is generally a horror. Why were our children unable to study normally? Why should they be afraid of the sound of the siren? Why is there such hostility towards the citizens of Ukraine? Now I very often began to think that it was necessary to take the child abroad and not spoil her psyche because now we cannot do without a doctor's participation! We always have bags of non-perishable food and different clothes. And all the necessary things and documents. I pray to God every night that everything will end in the morning. It became tough to find a job, so many people closed down, and my company immediately fired us. I started going to volunteer groups and helping them; we must do something to end the war sooner. Glory to Ukraine!!! .. я прокинулася від дзвінків рідних. і цього ранку я більше ніколи не забуду. Цього дня наше життя стало зовсім іншим. О . ми вже всі зібралися і поїхали до старшої сестри, тому що у них був підвал і тільки у них ми могли все поміститися. Нас зібралася чоловік, це були рідні та друзі. Діти по тривозі одразу бігли до підвалу. Одяг у всіх лежав завжди біля ліжка, щоб швидко могли одягнутися. Згодом до нас їли вибралися родичі з [МІСТО], їх теж було багато. При кожній сирені всі бігли до підвалу, складніше було з дітьми, яким було по , роки. Їм у підвалі було найважче. Багато хто з нас втратив роботу, то ранок пам'ятаю і зараз. Останній страх, який ми пережили з донькою, це було ... Ми тільки зайшли в магазин і тут пролунали три вибухи, які були від нас не більше метрів. Це було жахливо, добре, що працівники магазину відразу почали кричати, щоб усі спускалися в підвал. Інакше я своїх дій не можу сказати, оскільки це був шок і ступор. Дочка вже раніше була сильно налякана, після цього ще сильніше. Погано стала спати вночі, і боїться залишатися одна вдома. Я не розумію, чому так все відбувається, чому страждають люди, залишаються без житла. Багатьом довелося виїхати зі свого будинку, і жити будь-де. А про ті родини, що втратили своїх рідних і близьких, то це взагалі жах. Чому наші діти не змогли доучитися нормально, чому вони мають боятися звук сирени. Чому йде така ворожнеча до громадян України? Я зараз дуже часто стала думати, що потрібно було вивозити дитину за кордон і не псувати їй психіку, тому що тепер без участі лікаря нам не обійтися! У нас весь час стоїть зібрані сумки в одній – одяг, в іншій – їжа, яка не псується. І всі необхідні речі та документи. Я щовечора молюся богу, щоб уранці все закінчилося. З роботою стало дуже складно знайти, так багато хто закрився, моя фірма теж нас відразу звільнила. Я почала ходити по волонтерських групах і допомагати їм, кожен з нас повинен щось робити, щоб швидше закінчилася війна. Слава Україні!!! Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 761 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 761 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/21eebb0f605d8f8c8ab40b2199883d50.pdf?Expires=1787788800&Signature=TBMcCpkHs%7EnJ9mqCJ57e0X%7E4l2c71L3RE%7ESL01nn0RT2ju-wn9JP7zwfNccRWilw%7E0DAWhn-v9RCOYH4tY06%7EeE%7EQoH9PekGXVeDa3EbwUKvMvngsj8aZlXxl9NGkdzZYBnvSqrnpT%7EhzRj2uRIVMP9ENHmT1RoHKB13QTWvIvvbl%7E-7QkUoKhrStP8LJwiyxi8NIhIA%7EYmq26jGg4eYdIV4jOj2qns7P4FfSZBhxPxLOaRGvuvjKw3yX%7EHchj7SYHqujsCmGlmLELJntpmky31ewaCZVafPbYnR7u8ZL6FjAvUNGQuV2O-073Hh2Y5NgPu4uGQoPyYw9AtcdrKUZw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 31c2d4d88bf6b82b5a23708517855fd3 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 27 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-03 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни I remember on February , at a.m., my children and I were still asleep when my grandmother called and informed us that the war had started and our country and cities were being shelled. It was a shock for a few minutes. At first, I couldn’t believe it, then I turned on the TV and realized that everything was really happening, as there was a marathon of news on all channels, it became terrifying. It was scary when sirens started to sound, and more than ten planes began to fly in a row. My children and I did not know what to do, they were terrified, and I tried to calm them down and place them in a safe place in our apartment while I packed our bag. On the first days, we slept, got ready and hid in the bomb shelter several times. It was hard to explain to the children what was happening and why because it could damage their emotional state, which was disturbed because of sirens, airplanes, and after a while, rockets. When the missiles flew, the windows were shaking. It was probably the scariest thing. War is the scariest thing that can happen. Our family is still under stress and anxiety. What is happening my the soul and heart because what is happening cannot be expressed in words. When you turn on the TV and watch what is happening in [CITY], [CITY] and many other cities, the feelings that you feel cannot be described, as it’s all terrible. The most awful feeling that appears is hatred, hatred for all Russians and their country. You begin to understand that it will never disappear. Even after many years, you cannot forgive everything they did in our country, with our homes, children and people who are not guilty of anything. This can no longer even be called a war. It is simply the killing and destruction of people who are not guilty of anything and do not threaten anyone. Emotionally it isn’t easy to survive. But we believe that heaven is on our side, and soon it will all be over, and the guilty will be punished. Our soldiers and warriors are our guardian angels, they bravely defend our country, and we believe that victory will be ours, as good always defeats evil. We really hope that those non-humans will understand that they need to realize and recover, and it will all stop. Still, unfortunately, it will be too late because we will never be able to forget and forgive all this, and they will have to live with the stigma of murderers and rapists for the rest of their lives. No matter how hard it is for us now, we try to help each other because we are Ukrainians, and that says it all. Victory will be ours—glory to Ukraine. Пам'ятаю лютого о годині ранку ми з дітьми ще спали, коли подзвонила бабуся і повідомила, що почалася війна та нашу країну та міста обстрілюють, це був шок на декілька хвилин, спочатку не вірилось, потім, увімкнувши телевізор я зрозуміла, що це все дійсно відбувається, так як по всім каналам був єдиний марафон новин, стало дуже страшно. Особливо страшно було, коли почали лунати сирени та літати літаки більше ніж штук підряд. Ми з дітьми не знали, що робити, вони дуже лякалися та я намагалась їх заспокоїти і розташувати у безпечному місці у нашій квартирі, поки збирала тривожну валізу. Перші дні ми спали одягнені та декілька разів ховались у бомбосховище. Дітям було дуже важко пояснити, що відбувається та чому, адже це могло пошкодити їх емоційний стан, який і так був порушений спочатку через сирени, літаки, а через деякий час і ракети. Коли летіли ракети, що аж вікна дриготіли, це було, мабуть, найстрашніше. Війна - це найстрашніше, що може бути, наша родина й досі знаходиться у стресі та переживаннях. Те, що відбувається у душі та на серці через те, що відбувається, не можна передати словами. Коли вмикаєш телевізор і дивишся, що відбувається у [МІСТО], [МІСТО] та багатьох інших містах, то почуття, які з'являються, неможливо описати, як це все жахливо. Найстрашніше почуття, яке з'являється – це ненависть, ненависть до всіх росіян та їхньої країни, ти починаєш розуміти, що це не зникне ніколи, навіть через багато років не зможеш пробачити все те, що вони зробили в нашій країні, з нашими домівками, дітьми та людьми, які ні в чому не винні. Це вже навіть не можна назвати війною, це вже просто вбивство та знищення людей, які ні в чому не винні та не несуть нікому загрозу. Емоційно це дуже важко пережити. Та ми віримо, що небеса на нашій стороні і невдовзі це все скінчиться та винні будуть покарані. Наші солдати та воїни – це наші янголи охоронці, вони відважно захищають нашу країну і ми віримо, що перемога буде за нами, так як добро завжди перемагає зло. Ми дуже сподіваємось, що ті нелюди зрозуміють, що вони роблять та оговтаються і це все припинеться, але, нажаль, це вже буде запізно, адже ми вже ніколи не зможемо забути та пробачити це все та їм доведеться усе життя жити з клеймом вбивць та гвалтівників. Як би важко нам зараз не було, ми намагаємось допомогати один одному, адже ми українці і цим все сказано. Перемога буде за нами. Слава Україні. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 748 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 748 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/93a5ac2cde7353e2c86292ee96eb7f29.pdf?Expires=1787788800&Signature=iNiS%7EloxXlwXh9pg-Eh3MXM88x-3JyiDY1AKxSaVBDJVvsSl6LH3KL8nh9lCzmQqYpclh4MyqwkHgHvSpbw%7ElTT22Xmu5VJzEWNrd5wsacxSmW8bJiFy6TCBbS8vF2IER343uVqirMH%7E%7ErCGgOhIq9sEMh2BjbbNguwPxHzNrTJJD0K8OMpRiVwyeWGmhCKyQHKABz%7EGH%7EOFipyWEFdp-W6d0ovzgNvXQOC66XQohS-dI4mzaeBjj50Xm243h2YXPepUY-f5Juc6csoGz64kkRgXkgWjE4m2G2Rt4dV3tZvEYqJp92lCSQooBGceZcf-o8LAyymkr85-OBSZeA7mJQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 211bcb0f5734191adca44d8e6d8de530 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 33 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-03 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни I am a mother of many children, four children aged , , , and years. I never thought my children would see and hear the horrors of this war. When planes, helicopters and rockets fly, we adults do not know where to run in panic when it explodes nearby and the whole house shakes with the blast. Still, the windows are rattling, the children are screaming in panic and crying, everyone runs to me, I hug them myself, I cry, I curse these fascists (Russians), it is terrifying, every day there are sirens, explosions, the military goes here and there, what kind of people do you see less fortunate than this, and even when you are carrying a child under your heart. You are about to give birth, and you are afraid for the children who will be at home with your husband. It is such a panic that I catch my breath, and it becomes impossible to breathe. My grandparents went through a war. I never I did thought that after so many years, war would come to us! I believe our president that everything will be fine! That we will win! Thanks to our troops! Children should not see this apocalypse! Therefore, Faith, Hope, and Love for Ukraine and our military will never break our Ukrainian spirit and faith in a beautiful bright life! Я багатодітна мама чотирьох дітей віком , , , років, я ніколи не думала, що мої діти будуть бачить та чути жахіття цієї війни, коли летять літаків, вертольоти та ракети, ми дорослі не знаємо у паніці, куди тікати, коли воно вибухає поруч і хвилею трясеться весь дім, та вікна тріцать, діти кричать у паніці плачуть, всі біжать до мене, я їх обіймаю, сама плачу, проклинаю цих фашистів (росіян), дуже страшно,кожен день сирени, вибухи, військові їздять туди-сюди, людей бачиш, яким менше повезло, менше ніж тобі, а ще коли під серцем носиш дитину та от от народжувати, і боїшся за дітей, які будуть удома з чоловіком, для мене це така паніка, що дихання перехвачує та стає нічим дихати, мов дідусі та бабусі проходили війну, я ніколи не думала, що через стільки років вона прийде ї до нас! Я вірю нашому президенту, що все буде добре! Що ми переможемо! Дякуючи нашим військам! Діти не повинні бачити цей апокаліпсис! Тому Віра, Надія, Любов до України та наших військових ніколи не зламають наш Український дух та віру у прекрасне світле життя! Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 744 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 744 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/632985baeceec87cad1d2b49dc1bea4e.pdf?Expires=1787788800&Signature=d0QAQeEfKTB4ItoQBSfpakiDWUfExc-Vr4q0yv7fH7RVltKC4ozafHEGK94mZRPs0XBQtNRj3L6%7E7GfeaXnglZoXqUGV43OD5X6uigKARwpWx5Ccc1qn%7ELfxzQoRDMvJElJLINqvdmtHxcwc1rmj8lJp47W8SBXBD7owQ1lamfLrCNy4v5jT3Z344ilBjIjYbfd-PI41roFN4W3wWubQWEp7q6ByBZhOPON3Br9Krg7nbMStIjtVgeCnNKcNSysKRwKYYT6K8cv%7EyfsMgAeUKVP1TX-AZuf5YDo-Lv0jpNMNBinS1S%7EkK5youkvy%7EL0ZjIJclXyF42Smj-zKv6Q2oQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 3a6dc299243f66efb1db7e43a3dac627 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 30 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-03 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни Good afternoon. There are four people in our family, and one of them is a child who has a disability. We go to kindergarten with a specialized group for ” disability and speech therapy.” I don’t get an extended break. I need medicine for the child on a permanent basis, classes, and food for everyone. The situation is critical. I am very sad. The war has brought great sorrow to our family and all Ukrainians. I will be grateful for your answer. I hope for help. Добрий день. У нашій сім'ї четверо, з них одна дитинка, яка має діагноз, ми ходимо в садочок, спеціалізована група "дефектолог, логопед". Дитинка не розмовляє зовсім, для нас дуже важно відвідувати дитячий садок, за війни я залишилась без роботи, а дитячи соц. виплати я не отримую долгий период часу, потрібно на постійній основі медикаменти для дитини, заняття, їжа для всіх, ситуація критична, я дуже засмучена, війна принесла в нашу родину, та для всіх українців велике горе. Буду вдячна вам за відповідь, сподіваюсь на допомогу. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 736 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 736 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/abe80cda7c4edaf1d44038eaff82bb49.pdf?Expires=1787788800&Signature=AXLYGweYpJgKVr1nDD43fxxz7hTRoUvXhjbA95aa9pVEQR7kGZ7CqEYASFfVqaxC%7EkC1pU5ULpPqk6YVrTtQ0mFxFO8mEZMH5oVvXC1X7TXadnsCgkFbgpTRbBY2RVessM6FrJPWFgzuQa2A0trKmiXcEMAfbwrM-INfwt2XElaAOQT9aJfxPQDAPHlagaqv8K3NCRqui5wNL631SuHUSdr4c5qZLeVxypYO4qhuUC9GKWIKRBOPo1ls59A0%7EW1lJkw7i%7EWbN8fmhMBDcwZeMXjHlm%7E5ysyBY7CYpH2tI5rRlMw9KEM9I-LjbfB6Ix1SkAK4StAIc6duW2h7lYB%7Egw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM c80efa22798f2f32709d7562a7c78e36 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 41 Age Range / Віковий діапазон 41-45 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-03 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни On the first day of the war, I ran from the city to the village with my two children. I ran through the mud with the stroller for almost an hour. Every air alert was hell. I was in Viber communities around the clock and learned about the invasions, shelling, and number of victims. Gradually, I began to sleep - hours a day, hardly ate, and could not do anything except read the news. After another rocket landed in the regional center, I thought about running away. It was terrifying that the Russians would damage the railway, and the children and I would remain in a small town waiting for a rocket or occupation. We were able to leave for Germany. We live near the airport and hear and see dozens of planes daily. On the first day, attending the hum in the sky, the children began to cry because they were not used to it being a peaceful passenger Boeing. Sirens are also sounding in Germany. After the first one, we cried out and shook our legs. We thought that the war had reached here as well. But it was a siren due to a fire or a car accident unrelated to the war. Here we have calmed down a bit, but we are tormented by thoughts of whether we did the right thing and how our relatives will be when it all ends. У перший день війни я з дітьми втекла з міста в село. Ми по бруду з коляскою бігли майже годину. Кожна повітряна тривога була пеклом, я цілодобово перебувала у вайбер-спільнотах та дізнавалась там про прильоти, обстріли, кількість жертв. Поступово я стала спати - години на добу, майже не їла, не могла нічого робити, окрім як читати новини. Після чергового прильоту ракети в обласному центрі, я замислилась над тим, щоб тікати. Було дуже лячно від того, що рашисти пошкодять залізну колію і ми з дітьми залишимося в невеликому містечку в очікуванні ракети або окупації. Ми змогли виїхати до Німеччини. Живемо поблизу аеропорту та щодня чуємо і бачимо десятки літаків. В перший день, почувши гул в небі, діти почали плакати, бо не звикли, що це мирний пасажирський боїнг. Також в Німеччині лунають сирени, після першої ми заклякли і затрусились ноги, ми думали, що війна дійшла і сюди. Але це була сирена через пожежу або автокатастрофу, не пов'язану з війною. Тут ми дещо заспокоїлись, але терзають думки, чи вірно ми вчинили, а як там наші рідні, коли це все скінчиться. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 732 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 732 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/d8b05a2617b950324fd1e2ce6e330442.pdf?Expires=1787788800&Signature=gTQ-1jtGS2GwAFtRSHpkyKZYehfBccltnVgvCQMYBG7XGvTMbpEMcwwe5PTxquITbe19xPpAKFuocFPY4VvH043507WnKJxiGG86ybtSzw%7EyWmDe2cTUNQTlzBjfO-fehtSKGljIzzuf-QAM33TYh0Z0NhPklIHZa6DPtV845rDZw2QXRFDbNdVIcQqZQeNvWUeIojeGPPepGh9x9iecEiaUMyxNaMQuhz7XIMJvB2NUHCc%7EZOuWObgUucirb4xma4LJdADRTKEowaWLtwp-8X95gOvDGsOXBrRSI3gZzmmwLpR69r90mibRxlHQeqgz8xFOfF145jjPISPQPqfdzA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 1c0657666be369f632943cc37fc14b21 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 35 Age Range / Віковий діапазон 31-35 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-03 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни Good afternoon. My name is [NAME]. I am years old. I have a son. He is . years old. When we woke up on February , according to all of the news, it seemed that Russia had gone to war in Ukraine, and when friends who woke up from the sounds of the explosion started calling me, I was terrified, not so much for myself, but for my child. Since then, our life has turned upside down because I didn’t know what to do and how to live on. Should I leave my hometown in Ukraine? Who would be there for us in another city or another country? That’s why we decided to stay in my hometown. Now it’s a front-line city because Russian soldiers are now on the border with us and the Kherson region. When the war first started and the sirens started sounding, my son and I constantly ran to the basement, along with the neighbours, this had a significant impact on him because it is tough to explain to a .-year-old child why at night, when he is sleeping, we need get up and run to the basement, and sometimes we sit there for - hours. Now that days have passed since the beginning of the war, we have gotten used to it a little, but we are waiting for the war’s end for our victory. Of course, the war affected us a lot, and life changed completely, but we became different. We help each other and try to live our entire life as much as possible. Glory to Ukraine, Glory to the Heroes Добрий день,мене звати [ІМ'Я], мені років, у мене є синок, йому . рочки. Коли лютого ми прокинулися та по всім новинам, казали, що росія пішла війною в Україну, та коли мені почали телефонувати друзі, що проснулися від звуків вибуху, мені стало дуже страшно, не так за себе, як за дитину. З того часу наше життя перевернулося, адже мені не було відомо що робити, та як жити далі. Чи виїжджати з мого рідного міста, з України? Кому ми потрібні у іншому місті, чи в іншій країні. Тому вирішили залишитися у моєму рідному місті, зараз це прифронтове місто, адже російські солдати зараз на межі з нами та Херсонською обл. Коли тільки почалась війна та почали звучати сирени, ми з синочком постійно бігали у підвал, разом із сусідами, це дуже вплинуло на нього, бо дитині у , роки дуже важко пояснити, чому вночі, коли він спить, ми підіймаймося та біжимо у підвал, та буває, що сидимо там по - години. Зараз, коли вже пройшло днів з початку війни, як сказати, звикли трохи, та чекаємо на завершення війни, на нашу перемогу. Звичайно війна вплинула на нас дуже, життя повністю змінилося, та ми стали іншими, допомогаємо один одному, та стараємося жити повноцінним життям, наскільки це можливо. Слава Україні, Слава Героям Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 730 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 730 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/28719642d8884ce34aa65738ee972931.pdf?Expires=1787788800&Signature=Qq%7EqoU-iE12E%7E2x%7EGwuCQzQUTPOuvikYzDZTOH89jlXnUpQy3ivMI1OWdBsf2c7nxuzH0xuaKYDY8DSgv1AarzQ%7E-Knu6ZKhKiTZpPK8yKXIeW1H6C7W%7EsSmuQ3ORYAvyoYxZty-XZw0nDjkqU3YK7J%7ELcqtfS9ss4hHX%7EVJw9MuBL3Q0IEGdai-JWkuoNgK8yXl7eTy-B7h6aEk6ky%7EyrjPR6C8RArUigmX9xRFso7drE4y1RMliVFguk-VkGRLW0mG3E1MCHcjNem2NW6HTYCR4M8H2ofP1AjJxVSbtOEzmQVYwQGBegBsf0xoJdsTSyj%7Eq55eMck0BWcUra2POA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM da3e68bedac0e0916af85fb13bfe7a4d Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 27 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни The war began for my family and me with the frightened cry of my youngest son to the sounds of explosions outside the window. This moment was one of the most terrible since the beginning of the war. It's scary to feel helpless, to understand that every next minute can be as unpredictable as possible. It's difficult for the children; in principle, it's the worst. I have four children, two pairs of twins. The older boys are five years old, and the younger girls and boys are two years old. So, the moment when I realized that the war had started, I did not understand where to run or what to do to protect my children. We live in a large residential complex. Half an hour after the explosions, many of our neighbours left their apartments very hastily, with bags and children on the overhang. I stood by the window watching them, and my panic only intensified. I understood that there was nowhere for us to run, we had practically no money for the road, and it was not at all clear whether there would be safety anywhere. I opened the news. They were filled with reports of explosions and destruction across the country ... Perhaps the morning of February , , was the worst morning of my life. It is already the fifth month of the war, and we have experienced more than one terrible day. I have never thought in my life that I would see and feel for myself all the "charm" of this awful time. For me, the word war was more like a word from a history textbook, but now it is my reality. We had so many plans and hopes for this year. Very soon, my older children will turn six in less than three weeks. As a family, we had to celebrate this day at sea and travel around our country. We had to choose a school backpack and notebooks, try on a school uniform and prepare for a new life... the older children would have crossed the threshold of the school. My younger ones would have gone to kindergarten... but unfortunately, the new life came a few months earlier and not as they imagined it... Their new life consists of sirens, military equipment, explosions and fear. Instead of learning to read and write at school, they learned to gather in a shelter quickly. My younger child learned what it is and what it looks like tanks, helicopters and the military. Still, I had to learn elementary things in kindergarten... One morning radically changed our lives, destroyed plans and taught me how to live differently... Fortunately, unlike many other women in our country, I can embrace my children and husband. We are together, alive... Many things that seemed important to me before the war were just empty sounds or a rag that did not know anything. I have never felt hatred or great love for the country that attacked us. It was just a country across the border from ours where the same families lived as ours. We all lived our lives...but this life was peaceful until ...the year when we found out that our neighbours were not as peaceful and friendly as it seemed to us that shared history and common achievements are not a guarantee of friendship. Now those who said that the brotherly peoples wanted would simply destroy us. One person's will become more than one thousand deaths and mutilated souls. That's how, in one day, the president of a neighbouring country destroyed millions of destinies with his decree. Now I am writing these words to the sound of the beginning of anxiety and no less than war. What scares me is that I, my family and the people around me are getting used to such a life. The neighbours who fled from their homes that terrible morning is returning. Life goes on, and we are trying to survive and get used to what we have... no, we didn't give up and didn't accept this situation. We just live and believe that soon it will all end, that we will be able to endure and peaceful life will come, and that everything will end like a terrible dream. I really want to believe that soon everything will change, and we will live and not fear for our safety, that my children may not be in this, but already in the next school year, they will go to their first grade and the youngest group of kindergarten. I want everything to be over and these terrible days not to linger in the memory of my children so that they forget them and never know more. If only we would all stay close, alive and healthy! PS I have only learned the other side. We are beginning to appreciate simple things. A simple, calm morning and a peaceful breakfast, which once seemed commonplace, have gained actual value. Здрастуйте! Війна почалася для мене і моєї сім'ї з переляканого плачу молодшого сина, під звуки вибухів за вікном. Цей момент був одним із найстрашніших від початку війни. Страшно відчувати безпорадність, розуміти, що кожна наступна хвилина може бути максимально непередбачуваною. Жахливо страшно за дітей, за них у принципі найстрашніше. У мене четверо дітей, дві пари двійнят, старші хлопчики, їм по років, і молодші дівчинка і хлопчик, їм по рочки. Так ось у момент, коли я зрозуміла, що почалася війна, я реально не розуміла, куди мені бігти, що мені робити, щоб убезпечити своїх дітей. Ми живемо у великому ЖК, так ось буквально через пів години після вибухів значна кількість наших сусідів дуже поспіхом залишали свої квартири, з сумками і дітьми на вагу, а я стояла біля вікна, спостерігаючи за ними, і паніка в мені тільки посилювалася. Я розуміла, що бігти нам просто нікуди, у нас практично немає грошей на дорогу, та й узагалі не зрозуміло, чи буде десь дійсно безпека. Відкривши новину, вони були наповнені повідомленнями про вибухи і руйнування по всій країні... Мабуть ранок .. був найстрашнішим ранком у моєму житті. Зараз йде вже п'ятий місяць війни, ми пережили не один страшний день, я ніколи в житті не думала, що побачу і відчую на собі всі "принади" цього жахливого часу. Для мене слово війна, це було швидше слово з підручника з історії, а зараз це моя реальність. У нас було так багато планів і надій на цей рік, зовсім скоро, ось уже менше ніж за тижні моїм старшим дітям виповнилося років, ми мали відзначити цей день на морі, поїхати в подорож нашою країною, всією сім'єю. Мали обирати шкільний рюкзак і зошити, приміряти шкільну форму і готуватися до нового життя... старші діти переступили б поріг школи, а молодші пішли б до дитячого садка... але, на жаль, нове життя настало для них на кілька місяців раніше і зовсім не таке, як вони його уявляли... Зараз їхнє нове життя складається з сирен, військової техніки, вибухів і страху, замість того, щоб навчитися читати й писати в школі, вони навчилися швидко збиратися в притулок, молодші діти вивчили, що таке і який вигляд має танк, гелікоптер і військовий, а мали вчити елементарні речі в дитячому садочку... Один ранок кардинально змінив наше життя, зруйнував плани й навчив жити по-іншому... На превелике щастя, на відміну від багатьох інших жінок у нашій країні, я можу обійняти своїх дітей і чоловіка, ми всі разом, живі... Багато речей, які до війни мені здавалися важливими, виявилися просто порожнім звуком або ганчіркою, яка нічого не значить. Я ніколи не відчувала ненависті або великої любові до країни, яка на нас напала. Це була просто країна через кордон з нашою, де жили такі самі сім'ї, як і наша, всі ми жили своїм життям... але це життя було мирним до року... року, коли ми дізналися, що наші сусіди не такі вже й мирні та доброзичливі, як нам здавалося, і що спільна історія та загальні досягнення – не гарантія дружби. Зараз ті, хто говорили, що це братні народи, бажають просто знищити нас. Волею однієї людини стала не одна тисяча смертей і покалічених душ. Ось так в один день президента сусідньої країни своїм указом зруйнував мільйони доль. Зараз я пишу ці слова під звук тривоги, що починається, і не менше, ніж війна, мене лякає те, що я, моя сім'я і люди навколо звикають до такого життя, сусіди, які в той страшний ранок тікали зі свого будинку, повертаються, життя триває, і ми намагаємося вижити й звикнути до того, що маємо... Ні, ми не здалися й не прийняли цієї ситуації, ми просто живемо і віримо, що скоро це все повинно закінчитися, що ми зможемо вистояти й настане мирне життя, все закінчиться, як страшний сон. Я дуже хочу вірити, що скоро все зміниться, ми житимемо й не боятимемося за свою безпеку, що мої діти, можливо, не цього, але вже наступного навчального року підуть у свій перший клас і молодшу групу садка. Мені хочеться, щоб все закінчилося і в пам'яті моїх дітей не відклалися ці страшні дні, щоб вони їх забули і ніколи не знали більше. Тільки б ми всі залишилися поруч, живі та здорові! P.S. Тільки дізнавшись іншу сторону, ми починаємо цінувати прості речі, простий спокійний ранок і мирний сніданок, які колись здавалися буденністю, набули справжньої цінності. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 682 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 682 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/fe2ac7aa15f123024183fd0916863a01.pdf?Expires=1787788800&Signature=cMiTz6qV95DX9sds7BjdHu8hBNLr3LHWpPyVPwT5g-TucWli8LyI5pybBvtM4jgyC-Y0Mk8zG8aaPOOMPN7egduFoqgbF-d3Jy7d-kfRuUoxiPNa5WTBdTHqeem8PO0RM4zphxdHRD926dyAfFBR%7EhpQCrGlg9KoRvMWmVMCDCEBGiF0oPMePP9tJ0TPr0xQ4Ggd6jDDIIGi1qm0SKhMJ0GgOugIHGXQcgGgd4l2yL%7EcvUjTtoPQ09wjKKrQ4i-xpYztDWc-lEi%7EPon4ZSNiIZ2522s%7EFPbwkuuxGRlotoUypi7mh83MhgHLH8vbnIlPFrtOzizdamKfW8wL-7UHSA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 41f3695be15806329c29d170dd0b94a9 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 28 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни You want an interesting story, please. YOU WANT TO EAT, WE - LIVE! The hungry shout - "Help! Let's unblock the ports!" You don't care about Ukraine - "We will rebuild all the cities later. Just give us grain. Famine is coming." And what about the fact that there is a war in our country? Bullets kill someone every day. And the grain that is stolen from us is taken to their homes in trucks. These facts are like a movie to you, so the sky is not on fire for you. And how will the family be returned? No husband, no child... Women tear their hair, wearing black shawls. If it's not your own, then it doesn't hurt. Your shirt is closer to your body. You want to eat. We want to live! Do you care about that? We blocked the whole world with our chests. So don't hide your eyes. We saved you from the war. Only we have anxious nights. People have no housing and ruined cities and villages. Every day graves and bodies, All those who died for you. Because this beast attacked us, if he hadn't been stopped, he would have come to you, too, and you would already have graves. For years, this beast sucked blood and sowed death, and everyone was silent. The time has come to overcome him because they were not attacked at all! Instead, help us overcome evil and live in peace. You are asking to open the ports to make concessions to Russia. And what about us? Everyone is silent... Only beautiful words are heard. Missiles fly to us every day, and you and your families... Happy... This terrible spring has passed, and summer, summer is just around the corner. Is it the world's fault that we are under siege? That we have "cauldrons" and genocide and that we are being wiped off the face of the earth. We are simply destroyed as a species because they do not have the strength to overcome us. You are silent... You would like grains... What happened to this white world? I wish that you and your children do not hear the cry - "War!"!! You will never understand us!! We are scared. We are very scared!!! We are afraid for our relatives. We are afraid for our children. We are afraid for our husbands. We are afraid for the country!!! We are afraid for those who left us and took away the opportunity to survive on our own, we will reconcile, or we will die from bullets or oxen of hunger!!! Everyone left us!!! You all are just screaming for Help when in reality, you are just lining your pockets!!! You don't have enough money. You don't have enough fame!!! And we just want to live peacefully!!! You will never understand us!!!!! Ви хочете цікаву історію, будь ласка ВИ ЇСТИ ХОЧЕТЕ, МИ - ЖИТЬ! Кричать голодні -" Поможіть! Порти давайте розблокуєм!" Вам Україна не болить - " Міста всі потім відбудуєм. Ви лише дайте нам зерна, На п'яти голод наступає. " А те, що в нас іде війна? Від куль щодня хтось помирає. А те, що в нас крадуть зерно, Вивозять фурами до себе. Ці факти вам, ніби кіно, То ж не у вас палає небо. А як родину повернуть? Ні чоловіка, ні дитини... Жінки собі волосся рвуть, Чорну вдягаючи хустину. Як не своє, то не болить? Своя сорочка ближча тілу. Ви їсти хочете, ми - жить! Хіба вам є до того діло? Загородили ми грудьми Весь світ. Тож не ховайте очі. Ми вберегли вас від війни, Лише у нас тривожні ночі. Немає у людей житла, Зруйновані міста і села. Щодня могили і тіла, Усіх, які за вас померли. Бо то на нас цей звір пішов. Коли б його не зупинили - Уже й до вас би теж прийшов І вже б у вас росли могили. Цей звір роками кров смоктав І сіяв смерть, а всі мовчали. Його здолати час настав, Бо зовсім не на тих напали! Та замість нам допомогти Здолати зло та жити в мирі. Відкрити просите порти, Піти на поступки росії. А як же ми? Усі мовчать... Лунають лиш слова красиві. Ракети нам щодня летять, А ви з родинами... Щасливі... Минула ця страшна весна І літо, літо на порозі. Чи є в тім світова вина, Що нас тримають у облозі? Що в нас "котли" і геноцид, Що нас з лиця землі стирають. Нас просто знищують, як вид, Бо сил здолати нас не мають. Ви мовчите... Вам би зерна... Що трапилось з цим білим світом? Бажаю вам, щоб крик -" Війна! " Не чули ви і ваші діти.!! Ви нас не зрозумієте ніколи!! Нам страшно, нам дуже страшно!!! Ми боїмося за своїх рідних, ми боїмося за дітей, ми боємся за чоловіків, ми боїмося за країну!!! Ми боїмося за тих, хто нас покинув, забрав можливість вижити самим, ми помремо або від кулі, або від голоду загинемо!!! Нас всі покинули!!! Ви усі тільки кричите про допомогу, насправді ж ви тільки набиваєте свої кишені!!! Вам мало грошей, вам мало слави!!! А ми лиш хочемо спокійно жити!!! Ви нас не зрозумієте ніколи!!!!! Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 677 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 677 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/472bbe277a00bfc84ae4cb91705b67dd.pdf?Expires=1787788800&Signature=v5JIxcygox9C%7EQNeUGcR8vho2PapuFloS9pRa3kI8k0GzvxWphLwXsCjWGPP-DiP2gOH8dEqp9boQu9WuT1paINOE5xapzY0uGmFZRSkaXWsPMsu3ARa7gtDqSOq402Opoa%7E2kd8RBTc5MYimiW07O84LR3BDEMMr6FNXIzbVrl8JrLf4Qtlicl5tgootNtHWNwyRL9xXlyL%7E-aCUQBEiYaowtDe71U4UZ%7EERUzVaS4TKgDcTcL7ooxxt8Nscf9sf-l3DHG4UN9jT74hT47RMUULTCBrzyNRkgPWaQJZxuslpf1Dq2gTSzVp0ooNruWWdOYOcr73wkQ6LM3QSfKdBg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 5201fd7ae288cc96d669f563da102ca5 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/f4be045d0d3609c19d1b51c2ea465c67.mp3?Expires=1787788800&Signature=FWuSG5BMG6BeqNl1lO8h5aXcssKoQiRAmH2RtnDG08u4QfoqjfNlkXrpMSU7KJZGssFqkY3MVX--GsGWoX94ehMzqNDvg5iNF54Ya2hdNHuq%7Em%7E4WIxhebNscK90Qdiq8SksWLpCytgic1iUt7%7EWFr6o5GxadKWKYC3hlEeOqDKeox7W6ntwT7deHDNClTf2sfMl09oopUmwa3PykYEUl3tNaJ%7E3T%7EZwhgOYKkn0JA9VJJiBRLKSPb6GTy1a04%7EPVroherLRWCs2yhcz7aN04nXJSrtJGHXSudeqjVsivJ8NWj9PGMGYBZLbwNB6zQH-jmQZi9IZlzYPfSBcc%7EgX6Q__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 5516d50552cd5b2983b52b865726ada0 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/a8cb8887d44ceac9641e527bf2ace41f.mp3?Expires=1787788800&Signature=UMatXWHAd0rHTzZzbP5MiMPm-LJ3NvwnmkzN9AjGcRw5a-6xo-dBnS3rjIP-Bz2Lz50ZtT6lv0omHw8K7sOdcb0UHF5lwn4UzL8GECUfizLOGvZhnZ%7E30Oo9%7ESWeUllsddxkVJz5bss-M4kS8Z0CdRWJzxP6%7Ezh0RzVX2%7EI%7EqICar8HJWRH8sxvepiPP8MR2YmO1rEKv27v30%7EPgk3m97aeIzQnZ3%7E0HxUiIyCh-klaOgomxfadpEzjZwW7OLMFQY8AfjjNWaZbz4m-lTL3J-Mb1IOr90hiHvZwVEIe71oTMONLLJaqMchvdIC5iQK4F8iecfr-0EYJhsf-BGmz3MA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 0d610756f7d14fb20d2720e6b5fb53fa Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 45 Age Range / Віковий діапазон 41-45 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни What can I say? How could it be brought to this? It still doesn't fit in my head. I remember the first day, this feeling of unreality, the impossibility of what was happening. As? Why? Why? As always, the influential and the rich are measured by their egos, ordinary people suffer, and all those Western and non-Western polished suits can, in truth, sneeze at them. The best war is the one that never happened. And the best president is the one who did not allow war. And now we all sit and tremble at every sound and every news. I can't sleep peacefully. I can't take myself to the pile. I constantly check the news, I wait even though I don't know what, and it's in vain. When will this war end? Will people not come to their senses... and then I think about history, and I understand that they will not. Humanity will never change. And, after all, why did this particular war get so much publicity and affect everything so much? After all, no one was so worried about Syria and Palestine or looking into my own eyes. I say: I never even thought about Donbas and how people lived there. What kind of land do we have? I was relatively lucky, but lately, things are getting more and more restless here. God, will we ever have confidence in the future? I tried so hard to plan somehow, I just started trusting banks, but now in such conditions, it all disappeared. The most important thing for me is that everything is fine with the children. But let as many people as possible remain alive and healthy. And maybe more people will start to prioritize life, health, family, and not imaginary values. The state does not exist without people. In the meantime, I'm doing my best, trying to help and work as much as possible. I can't count how many friends I have, but I don't want to. I believe that people abroad are very kind to those who are lucky, they help a lot, but sometimes they are not very kind. Someone, in general, can get into even greater danger than here. It was said that women are lured into brothels at the border. But I have a home here, but who needs me there? People are good but cannot settle for me forever or give me a new home. I pray for peace. But knowing human nature... it became challenging to live. We rather survive than live. Prices are rising, and incomes, what are the incomes now? I want peace, confidence, peace security. I want the war to end soon and to see my loved ones. I just want to live and enjoy life and not think about politics. Is this a crime? Що я можу сказати, як можна було до цього довести? Це досі не вкладається в голові. Я пам'ятаю перший день, це відчуття нереальності, неможливості того, що трапилось. Як? Чому? Навіщо? Як завжди, впливові та багаті міряються власними его, а страждають прості люди, на яких усім тим західним та незахідним полірованим костюмчикам по правді казати, начхати. Найкраща війна – та, якої не було. А найкращий президент – це той, який не допустив війни. А тепер усі сидимо та трусимось від кожного звуку та кожної новини. Я не можу спати спокійно. Не можу взяти себе до купи. Постійно перевіряю новини, очікую навіть сама вже не знаю чого, і марно. Коли вже закінчиться ця війна? Невже люди не схаменуться.... а потім думаю про історію, і розумію що ні. Людство ніколи не зміниться. І врешті-решт, чому саме ця війна отримала так багато розголосу та так сильно вплинула на все? Адже ніхто не хвилювався так через Сирію, Палестину, чи заглядаючи собі в очі, кажу: навіть про Донбас і те, як там жилося людям, я ніколи не думала. Що в нас за земля? Мені відносно пощастило, але останнім часом і в нас все неспокійніше стає. Боже, чи колись в нас буде впевненість в майбутньому? Я так намагалася якось планувати, вже тільки-тільки почала довіряти банкам, а тепер в таких умовах це все зникло. Найголовніше для мене – аби лише у дітей все було добре. Та нехай якомога більше людкй залишаться живими та здоровими. І можливо, більше людей почнуть ставити на перше місце життя, здоров'я, сім'ю, а не надумані цінності – держави без людей не існує. А поки роблю все можливе, намагаюся допомагати чим можу та працювати. Скільки в мене знайомих виїхало, не перелічити, але я не хочу. Вірю, що закордоном кому як пощастить: є дуже добре люди ставляться, багато допомагають, комусь зустрічаються і не дуже добризичливі. Хтось взагалі може потрапити в ще більшу небезпеку, ніж тут. Як розповідали, що жінок на кордоні заманюють в борделі. Але тут в мене дім, а там кому я потрібна? Люди то добр,і але ж вони не можуть поселити мене навічно чи подарувати новий дім. Молюсь за мир. Але знаючи людську природу... дуже важко стало жити. Ми скоріше виживаємо, а не живем. Ціни піднімаються, а доходи, які зараз доходи? Хочеться спокою, впевненості, миру, безпеки. Хочеться, щоби війна скоріш закінчилася та бачити своїх близьких. Хочеться просто жити, насолоджуватися життям, а не думати про політику. Хіба це злочин? Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 675 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 675 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/0b5757eb4d7068fc16dde8e0584519ed.pdf?Expires=1787788800&Signature=GK0OaQ6seQIqC21z6%7EDXZ18n8B72%7ECwoHJjAu0BaonIiTIqQo7uGrlBkCxJ6q1I--oRgKgxHgaMHbL7TJlt-Nff7Q45NHBKhEiEEKjZCeiM9SBs6rQ--Ldmsh4GpHlBeuemqN7mKiM5dFKMfmVDAJr5wCu0sKGmINlHx5rVI4Flnn%7ETWMGkpEhM5ZAp0dMwBIHntWDYLYOo8WQc0H9mlJfCwBMt7Zqf9ZK4LLlpSaCdzju9TRu70ZgpzNiNLMmFLnBKJA90qvIsaIAb5N1ropJsZ55wgx6Im43aRYBR0c20aO-xcIQCDdojZXrc1XbemKmEEzOOqi-M6cTP3etJghQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM ef6d18b550120073e6b974a5de555d34 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 28 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни How would you like me to describe my situation?!! There is a war in our country!!! It is terrifying to know whether you will wake up tomorrow or not!!! When you have children, it's not so frightening what could happen to me, but it's dangerous for the children, for the men who protect the country!!! And what is this country doing??! I was fired from my job, and an immigrant was hired in my city because they don't have to pay taxes!!! We cannot get any help because we are not a large family!! We were simply left to die like sick dogs, although even dogs are better-taken care of Як Ви хочете аби я описала свою ситуацію?!! В нас війна в країні!!! Це дуже жахливо, коли ти не знаєш, чи прокинешся ти завтра чи ні!!! Коли в тебе є діти і не так страшно, що може трапитись зі мною, а страшно за дітей, за чоловіка, котрий захищає країну!!! А що робить ця країна??! Мене звільнили з роботи та взяли на моє місто переселенця, бо за них не треба платити податки!!! Ніяку допомогу отримати не можемо, бо не є багатодітною родиною!! Нас просто кинули помирати, як хворих собак, хоча навіть про собак краще дбають Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 672 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 672 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/ae703900ebde9f4bc1c8868aba6d610d.pdf?Expires=1787788800&Signature=ktDMs4huIjvm8ta2ghMntxZ8Boee3p21-a00mMe-Xl7%7E7yorYADAioTvpIs0iqxAwcWXfY8fBgbnXts7pUKO2GziA5i-tFnHKoU3AqrwVq0S7EjO3NPd-kz9KorDp2uqlPtNd-mafNMrXsRBK1yGl8RLJP21OE-M-neuzL-dhuJjgn%7EgfobA%7EZrNxg2zseh-hh29i1D2y%7EI-RyBH6Ak9icHXObG4gGIkJnZvz7jDJKcOHOmUiPoKnlQRAFoINaNJWrtBqgKmUpntauz4lN2ruXcAHILFIU1uXRgpcfSEX2U6r773bACh5UnVR0ZrpjgVoZ59pycYTEt4hPVVMxDVFQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 44d17413dcbb384ae6a3fae4613db675 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 36 Age Range / Віковий діапазон 36-40 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни When it all started, we were in the Kyiv region with relatives. By some luck, a miracle, we were able to return to our native [CITY]. The fear was incredible. Relatives did not want to leave; they stayed in their native [CITY] for days under occupation. It was tough, knowing that they were being bombed without having contact with them... How many destroyed families, innocent people died, and destroyed plans? Fortunately, they survived, but in front of their eyes, a neighbour, who went out to draw water from a well in his yard, was shot and killed. This is very scary. When they started bombing our city, a rocket flew right over us. It's terrible. The daughter was terrified. The first few days, I didn't sleep at night. I was anxious and scared, not for myself, but for my daughter. During all this time, they completely rethought their lives. It became clear that happiness is not in material goods but in being alive in the morning. My girlfriend and I organized help for displaced people from the first days I returned home. We help with housing and things. At work, we weave camouflage nets for our soldiers. It is scary to understand that something terrible can happen every minute and that every day can be the last. We believe in our victory. It is inevitable. But how many more victims and destroyed lives are needed for this to end? In general, those sown people are sick all over their heads, like zombies, fed all kinds of shit through the mass media, and swallow without even thinking about what they are told and shown on TV. It's scary in general, especially during air raids. We pray that nothing will fly. We pray that there will be no victims and that there will be no destruction. And looking at all these children who were taken out of the destroyed places is such a horror. They do not understand what happened, and those children who were left without parents, what are they guilty of?... We will never forgive these creatures for the ruined lives of our Ukrainians, our destroyed cities, and dead civilians... This will remain in our memory; the whole world saw what sick Russian people are... We will rebuild everything and restore everything, but who will bring our people back to life? We have all changed during this time, and no one knows the necessary war. Victory is ours! Коли все це почалося, ми були у Київській області у родичів. Якимось щастям, дивом, ми змогли повернутися до рідного [МІСТО]. Страх був неймовірний. Родичі виїхати не захотіли, вони залишились у рідному [МІСТО], та просиділи там днів в окупації. Це неймовірно важко було, знаючи що їх бомблять, не маючи з ними зв'язку... Скільки зруйнованих сімей, безвинно загинувших людей, зруйнованих планів. На щастя, вони вижили, але на очах у них орки застрелили сусіда, який у своєму дворі вийшов набрати води з колодязя. Це дуже страшно. Коли почали бомбити наше місто, ракета пролетіла прямо над нами, це жахливо. Донька дуже була налякана. По ночах я перші дні взагалі не спала, мені було тревожно, страшно, але не за себе, а за доньку. За весь цей час, повністю переосмислили своє життя. Стало зрозуміло, що щастя не в матеріальних благах, а в тому, щоб прокинутися на ранок живими. З перших днів, як повернулися додому, ми з подругою організували допомогу для переселенців, допомагаємо з житлом, речами. На роботі ми плетемо маскірувальні сітки для наших воїнів. Взагалі дуже страшно розуміти, що кожну хвилину може статися щось страшне, що кожень день може стати останнім. Ми віримо в нашу перемогу, вона неминуча. Але ж скільки ще потрібно жертв, зруйнованих життів, щоб це все закінчилося. Взагалі ті росіяне хворі на всю голову, вони як оті зомбі, їм через мас-медіа вливають всіляке гівно, а вони ковтають, навіть не замислюючись що їм кажуть та показують по телевізору. Взагалі страшно, особливо під час повітряних тревог. Молимося, щоб нічого не прилетіло, молимося щоб без жертв, щоб без руйнувань. А коли дивишся на всіх цих діточок, яких вивезли із зруйнованих місць, це такий жах, вони не розуміють що сталося, а ті діточки, які залишились без батьків, у чому вони винні?.. Ми ніколи не пробачимо цим тварям зруйноване життя наших Українців, наші зруйновані міста, загиблих мирних жителів.. Це назавжди залишиться в нашій пам'яті, весь світ побачив, які росіяне хворі люди.. Ми все відстроїмо, все востановимо, але хто поверне нашим людям життя, ми всі змінилися за цей час нікому не потрібної війни. Перемога за нами! Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 651 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 651 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/37c9808d3ca5bf3526d7d7ca0dd5e9ee.pdf?Expires=1787788800&Signature=TJdvGsZ5PBkfMU%7E-0BoI9HCVuUlt3bQW-dZxRR45qKVpehHC6odGMj2r%7EiRm576XbwSFsHqEWQJ5X6YyyvXe%7EeVvCMMqKAnKalSnpMNuD0sjeP6aQDcEDufxzONROmVmob3HNTrfNzaO2su9xJM%7EYRHszkX0egho4pdP88fYvK4r-lMgRI2T%7EIM5Xn-B9-iKsCmu6eZO-9JDUyVjxNIwwdYjpxKJOO6fnSdWGquXrxCU9coQWjaWo8mV5iMElbWZBpEdYXNQiJKgR4B9QyM7ppsF9HoHlT5CWjgpC9OooDsQFhVhCn7d2WXdkWJNVBUIImafND2rEFI9HchOr2ZN-A__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 8f0d64b9c95557c70ab783c4bac80f8e Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 27 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни The emotions that arise during the war may not be wholly bright and clearly marked. A person essentially goes through different stages of grief. Any loss in our lives, when we lose a loved one, a home and the place where we were born and lived, or even a job and our relationships, carries emotional experiences and internal resistance and tension. What happened? Most people are still in shock and denial about current events. They did not freeze. However, each of us experiences shock differently. Someone makes chaotic movements and panics. Someone sits in shelters, flees abroad and looks for a place where they and their family will be safe. Someone mobilizes and begins to help overcome the war. The shocking state is closely related to fear and sometimes to panic. Panic prompts a person to some actions and decisions that are not considered. Very often, people leave their homes without documents and essential things. And when they come to their senses, they start to regret it. But this is the very first stage of living. When an unexplained emergency occurs, no one can ever prepare for it. Over time, a person begins to think that this did not happen to him and that it was all just a dream. One begins to deny what is happening. And these are entirely typical manifestations of the human psyche. I am sure that the whole calculation of the enemy was built on the desire to cause panic and great shock among our civilian population. They wanted to pressure the Ukrainians psychologically. Artillery shelling without interruption, and fake news, according to the enemy, should work. But we Ukrainians are more robust than the aggressors thought. This is a solid transition to a new level of consciousness for the nation's mental health. Because when our enemies tried to explain to us for a specific time that we, Ukrainians, are nobody, that nothing will work out for us, that we protect and save our language in vain, that we are some kind of "wannabe"... this put moral pressure on us and distracted us from build your country. Today, when we have proved to the whole world how powerful a nation we are, we will really change the country. It will actually be new! After the grief experienced, the people will not remain the same as they were until now. The value system of Ukrainians will change radically. Those who were not patriots of their land will become so. And this will be the foundation for building a healthy society and a strong state. Емоції, які виникають під час війни, можуть бути не зовсім яскравими та чітко позначеними. Людина по суті переживає різні стадії проживання горя. Будь-яка втрата в нашому житті, коли ми втрачаємо близьку людину, дім та місце, де народились та жили, або навіть роботу та наші відносини, несе в собі емоційні переживання та внутрішній спротив та напругу. Що відбулося? Більшість людей досі перебувають у стадії шоку та заперечення нинішніх подій. Вони не завмерли. Проте кожен з нас переживає шоковий стан по-різному. Хтось робить хаотичні рухи та панікує, хтось сидить в укриттях, хтось тікає закордон та шукає, де йому і його рідним буде безпечно, а хтось мобілізується і починає допомагати долати війну. Шоковий стан тісно пов’язаний зі страхами, а часом із панікою. Паніка спонукає людину до якихось навіть не обміркованих дій та рішень. Дуже часто люди покидають свої домівки без документів та елементарних речей. І коли приходять до тями починають шкодувати. Але це і є той самий перший етап проживання. Коли настає незрозуміла надзвичайна ситуація. До неї ніхто і ніколи не міг би підготуватися. Згодом людина починає думати про те, що це не з нею трапилось і що це все їй просто наснилось. Вона починає заперечувати те, що відбувається. І це цілком нормальні прояви людської психіки. Я впевнений, що весь розрахунок ворога було побудовано на бажанні викликати паніку та великий шок серед нашого цивільного населення. Вони хотіли надавити на українців психологічно. Артобстріли без перерв, фейкові новини, на думку ворога, мали б спрацювати. Але ми українці міцніші, ніж гадалось агресорам. Для ментального здоров’я нації — це дуже сильний перехід на новий рівень свідомості. Бо коли нам певний час наші вороги намагались втлумачити, що ми, українці — ніхто, що нічого у нас не вийде путнього, що ми марно бережемо та рятуємо свою мову, що ми якісь „хохли“… це морально тиснуло і відволікало від того, щоб вибудовувати свою країну. Сьогодні, коли ми всьому світові довели, наскільки є потужною нацією, ми реально змінимо країну. Вона насправді буде новою! Народ після пережитого горя не залишиться вже таким, яким був до цього часу. В українців кардинально зміниться система цінностей. Ті, хто не був патріотом своєї землі, стане ним. І це буде фундаментом побудови здорового суспільства та сильної держави. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 648 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 648 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/805e2f344da2573fd19126196b431b8a.pdf?Expires=1787788800&Signature=qZBa0eLaKSlR%7E9ca8r33EzZAG9iyamyvsvXcZkH4soUlzDnbCzc0XHOaZicIqspCgsX9g020HlSOLMJRdoTIDdmexIvupxskPpazGS60CCHblYy0uKTF98mVwvBwSu3-H82rEAQjy36Ju5rnhI0tVZ%7EVKhm-c1l7zJZrwRJJIxpYJNMcXpKgI0xoub2UFuUZH1SVQ0XkZSN8cHg5ruy9Bgf4WzSUy2cykgfNPzR0ZVU1ODxYyDo1aLHCrppbvVxjEiF35E1HULmZnfHx0igMLjREW7H2IvnfuNccAGhV1DbzcGwWnq5SCXYb62k-gS3CnkNqOzpEpMu3BHWy-7pgsw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM c185c903daf2e6727b05b0fc9f1cab02 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 29 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни On the th, at six o'clock in the morning, I saw an SMS from the teacher on Viber, the children are not going to school today because the war has started! Then I went to bed, and my friend called and said she saw rockets flying and that she should run away. Because I am also pregnant with two children and my husband has lost his job. They started to turn on the sirens. It's just some kind of horror. For the first month, we slept two or three hours a day. The children started sleeping with me because it was scary, and they only talked about the war on TV. Mood, behaviour, and sleep worsened. My children asked everything about the war. I was thinking of travelling abroad, but it's scary there alone with children. My husband left, and I was left alone. There was fear and tears at first, and then they calmed down. I started watching movies on the Internet and reading books to distract myself a little. I wish death to this Putin. He and his children deserve it. How will I see how many children and peaceful people he killed... This is a lifelong trauma; they broke everything we dreamed about. They took our land, but I believe that we will return everything. Now there is no fear when a siren or when a rocket flies. I love my Ukraine and will not leave it. Це було число, вранці о шостій годині я побачила в вайбері смс від вчителя: діти сьогодні не йдуть до школи, бо почалася війна! Далі лягла спати, а потім подруга подзвонила і сказала: бачила - летіли ракети, що треба тікати. Куди, адже я з двома дітками, ще й вагітна, а чоловік залишився без роботи. Почали включати сирени - це просто жах якийсь. Перший місяць спали по дві, три години на добу. Дітки почали спати зі мною, бо страшно було, а по телевізору тільки про війну й говорили. Погіршився настрій, поведінка, сон. Діти все розпитували про війну. Думала проїхати за кордон, але і там страшно самій з дітьми. Чоловік покинув, а я залишилася сама. Був спочатку страх і сльози, а потім заспокоїлися. Почала дивитися фільми в інтернеті, читати книги, щоб трохи відволіктися. Я бажаю смерті цьому путіну, він та його діти на це заслуговують. Як побачу, скільки він діточок убив та мирних людей... Це травма на все життя, вони зламали нам все, про що ми мріяли. Забрали нашу землю, але вірю, що ми все повернемо. Зараз не має страху, коли сирена або коли ракета летить. Люблю свою Україну і не покину її. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 647 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 647 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/951747b21d145ca9335acdad4836c3bd.pdf?Expires=1787788800&Signature=OJ1Q9a-YXGo-62H2H%7EX2LC5Rq5b2idpZ5EUOFs8rSSflW36Eyn6HPgOF1E%7EYR4N2feu4jKKdKhQs1BzRuJ%7EaDPSl90ffWy5U8mX1JLi061hIePdmYmw69Oc8KTuzhXlMinc30FXx5gZZIjqMXdi5njImtE6flliZkzpKjscdpt4CUtKuj6463Mbn8U8%7Ei3Thvrn0cZB2GHc%7EOAUXhBeIdgcoy4BNCSf%7ETZquh2UqnwSrnjt7MpjdpzftRSkYgQteoLuUt0vsxUIij6ISzWbvUd1boNeVZrgbvzkA1mqGRorUALC3%7EIBKwfpoMSRVjFRLKk8qRgxExfEeMx5vCHEOwA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 6afaa3e15b185ee58fa3fefb215db51b Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 43 Age Range / Віковий діапазон 41-45 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни Worries for the lives of children. Переживання за життя дітей. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 643 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 643 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/dfa201adb9ca44fd1c5affb85ff71fe7.pdf?Expires=1787788800&Signature=k3pNPfAT4hdfXQoWEiTAwX6fdFrwV8NLnLCKYm4tUiPogJzf43npMKymXLPedr3fPMOqBd5Rs7hQMdI7Ixw3ZcWezefF%7E-EoaGqsFmXzuu5Lca5xMGTTlvLG88el16WGXpgq90V0EaLl7VUBbhG-rA2nRQZexSam3brLioExNA-1O8GTZi6uauTC1R8iATWkcrMwA3zzWNaU0Gp1w7Z1EuhwzddaFZBASrUyKyqHNQ7LZdsnxd%7E6ZotwrCbHhb%7EoxgnCAggrjWvy6693iMkLslJPdOE0J2bkpAPFkkBPqwUbujERSfZSBLVKlM%7Eb4UNouf2WYjUTBD1ySv3l1ikStA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 59add5fded3a469dfc632fa0f2498c6b Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 30 Age Range / Віковий діапазон 26-30 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни My name is [NAME]. I was born and live in the city of [CITY]. From the first days of the war, I began to worry about my children's future and how they will experience it. Anxiety about what would happen next, how we would work, what to feed the children and what to give to them to drink, and where to find medicine for my father, who is disabled. There is no such anxiety anymore, but when you understand that everything is fine in our city, but in others, there is war, explosions, destruction, and adults and children are dying, then you understand that this is not right and a feeling of guilt arises, that you live the same life, and someone has it destroyed. You still don't understand what will happen next, how the children will go to school, how they will study. When will the children be able to go to kindergarten? Still worrying about how people are on the front lines, Kherson and Berdiansk, are the cities where we used to go on vacation, so it's not essential for now, but will we ever go there or not?! There is a constant feeling of anxiety for my relatives. However, I understand that I would not be able to leave my country like many close people. I constantly wonder if we will ever be able to see each other. Will we be able to live like we used to? Without worries, without loud explosions? Мене звуть [ІМʼЯ], я народилася та проживаю в місті [МІСТО]. З перших днів війни почалася тривого за майбутнє своїх дітей, як вони це будуть переживати. Тривога за те що буде далі, як ми будемо працювати, за що годувати та поїти дітей, де знайти ліки батьку, який є інвалідом. Наразі такої тривоги вже нема, але коли розумієш, що в нашому місті усе добре, а в інших йде війна, вибухи, руйнування,помирають дорослі й діти, то розумієш, що це неправильно, і виникає почуття провини, що ти живеш тим же життям, а у когось воно зруйновано. Досі не розумієш, що буде далі, як діти підуть до школи, як вони будуть навчатися. Коли діти зможуть піти до дитячого садочку. Досі переживання за те, як люди там на передовій, Херсон, Бердянськ, це ті міста, куди ми їздили відпочивати, так це не головне на цей час, але поїдемо ми колись туди чи ні?! Постійне почуття тривоги за рідних, хоча розумію, що не змогла би покинути свою країну, як багато близьких людей, постійно задаєшся питанням, чи зможемо колись побачитися? Чи зможемо ми жити як колись? Без тривог, без гучних вибухів?! Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 639 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 639 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/73f53d8b85f75ab2d422664170facafe.pdf?Expires=1787788800&Signature=D1AB64TrlEkcOxrTT7qU49bGV3O%7EygRbVMsNMd9OD-LumwkKfVKDeGKFcm6LL5noxNxawX7e7CP8u3MXvG8ZEhfKTefnOmhGCSmD1u6-S6NGyyMJzGCXaEJXaBNab3jgZP1CHJtqbTLXBOgPU4AqDCib2WKC6rRdndlvW0jDGAYJf4hmWTD5lgWsUAokIgwwipM7ggoz9AXkX0wvMIfM5wIpRck8y8o991B%7E%7ElzMZylS2bZiFOkozMouwuXMndgh0W%7EuT5iVdK1aFGG1hUHB2xPp7pnAVj0F1UCtIPRi1lbv-qhHRNvPwv%7ETEKrlris4AgWRpVAflsXKpg-yAbCpJw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 9f1a8505d0819fce3e2655278318ee7d https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/a7cebfc7468182a06f04eeabcefa1fc8.mp3?Expires=1787788800&Signature=OnnWD%7EjCVDRTc2Rg51PPpkhlBpwFuAW2CVqkeQ10b%7EgSg4giFtPzB%7EuaQz7fKLMjCAIa3pWKUYINlRRoOd5efXkOOzfrhUWRusMGeIU9PYq3md9fR7sBOddw%7EFriWaS7ZKQNS18PhOCjIGNIhAgi8YwE8W95CeKl91CNNiHzecf3M9pu7g2PxwQ2m4G6mb8iFCDLEY71bFBSp1tKGY2B8%7E2aWJblQVVxjs1hnGo88LbYpz8BZZn5W7UVW7BPMlqmGTb8VCGV-ZWsd8qnH%7ERycu035bSt8IJBpgJYd5XrevgsOsGfRFmAX4KAS3m2pHzcWdDR01TvIcVuWgPn%7ELRt5g__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 11965387e7d5d116fe376ec3e5f3b45c https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/914f0f4e6098c86fc58b38f2a8f6d282.mp3?Expires=1787788800&Signature=PmBiqeYaE4sNoAOsDGCrc4O3QYR1CHmPebB%7EB1Y6CPvYPQ1LclYy8xf4wZhRAKM5HDGqFKYUAAzzVcb4tqORd02Ii%7E4vH7pxCviHMSQd%7EVykBSt1A8rTM4k8pIe43WPal92-3OSHF3K4pa2xMoz3xCK8lRm0MJEbU6LN%7ENc9Z1%7EqCdzp7ZMqRxdrIgM8uBaG4juECKUKDoVBmx3hZ34VmvS31WfnVtsUp-q3NVwUsSWmHb-pTpKL5jUA9IX7whNhRnfYbOwbt5b7c2ocw5Oq4couKMY0XvlqNMaqD5jbHz%7Ej4FzUkpJyTE6sHxFVyTLfmhD1LnPopy1hobRzpw0FJA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 5b7835e3084130aacad239ad491e7d09 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 44 Age Range / Віковий діапазон 41-45 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Dnipropetrovsk region Дніпропетровська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-07-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Summer 2022 Літо War Testimony / Досвід війни The war came by surprise; now, every day begins with the fact that you have to read the news to know what happened. The sirens are very frightening, and those rockets arrive in the area. I remember very well how my child and I heard an explosion not far from the house; it is terrifying when the floor is shaking under your feet, the windows are rattling, and you don't know what will happen. I still have a picky child, so every day is like an exam for us, like sirens, but now it's tough to hear loud sounds. Every day, watching the news, I am horrified by the thoughts of how many people have died. And if there are also children, it generally takes a long time for me to come to my senses. We are waiting for Victory and Peace, but they are not there when I go to bed, I now sing the National Anthem of Ukraine like a lullaby to my child to be a little more confident in our Victory. Still, there is only anxiety, and again, the fear that a rocket may fly somewhere nearby now consumes you. Then you go to shelter in our corridor and wait for the repulse with a sinking heart. And it is also challenging when you are not with the child because you have to go to the store, and you do not know if you will make it or not, will there be anxiety or not? If you know that there are dead people, then you involuntarily put yourself in their place, that you could have been there, that how can you help people? You think that maybe our people in the Council will somehow come to an agreement and end this war, perhaps Israel will give us a dome, and they will not fly rockets. You dream that all the years, they will throw down their weapons and surrender. No soldiers will die, and no shots will be fired. But this has not come true yet, and again you are waiting for a new day, with hope for it. It is terrifying that you do not know what to expect; many people have also lost their jobs and a roof over their heads, and lying in their beds like that, they also feel guilty that this is so. Of course, we pray to the Lord to save our country and Ukrainians from all the horrors that came to us with the war. What is Bucha worth, who deserves Genocide, and Mariupol with its inhabitants? It is terrifying even in winter and autumn, as we buy everything on the market; the occupation of Kherson with its vegetables is also very impactful, and how can people live there now and for what? This war had changed every Ukrainian; if before that there were other wishes, now there is only one wish and understanding that the most crucial thing is Peace. Війна пришла зненацька,тепер кожен день починається з того, що треба прочитати новини, щоб знати, що трапилось. Дуже лякають сирени, та ті прильоти ракет, які бувають у місці. Дуже запам'яталось, як з дитиною почули вибух недалеко від дому, це жах, коли підлога з-під ніг уходить, дрижать шибки і ти не знаєш, що буде. Ще в мене особлива дитина, то кожен день для нас як іспит, так як сирени, та теперь будь-які гучні звуки дуже тяжко даються. Кожен день дивлячись новини, жахаюсь від думок, скільки людей загинуло, а якщо ще і діти, то взагалі довго приходжу до тями, дуже чекаємо Перемоги та миру, але поки іх не має, коли лягаєм спати, то зараз співаєм колискову дитині Гімн України, щоб трохи бути впевнінішим у нашій Перемозі, але тільки лунає тривога, і знов накриває страх, що зараз може прилетіти ракета десь поруч, і тоді ідеш в укриття, у нас це корідор, і чекаєш відбою із завмиранням серця. А ще дуже важко, коли тебе нема поряд з дитиною, бо треба вийти у крамницю, і ти не знаєш, встигнеш ти чи ні, буде тривога чі ні? Коли чуєш, що є загиблі, то мимоволі ставиш себе на їх місце, що і ти могла бути там, як же можна допомогти людям. Міркуєш, що може наші люди в Раді якось договоряться і закінчать цю війну, може нам Ізраїль дасть купол і не будут летати ракети, мрієш ходиш, що всі орки кинуть зброю та здадуться в полон і не будуть гинуть воїни та лунати постріли. Але це не збувається поки ще і ти знову чекаєш нового дня, з надією на це. Дуже лячно від того, що ти не знаєш, що чекати, багато людей втратили ще роботу, дах над головою і так лежачи в своєму ліжку, теж почувається винною, що так є. Звісно, молим Господа зберегти нашу країну і українців від усіх жахів, що прийшли до нас з війною. Одна Буча чого варта, який там був Геноцид, а Маріуполь з його мешканцями. Дуже лячно і за зиму, осінь так як ми все купуємо на ринку, то дуже відчувається і окупація Херсона з його овочами, і як людям там теперь жити і за що?Війна ця змінили кожного українця, якщо до цього були якісь інші бажання, то зараз тільки одне бажання і розуміння, що найголовніше це Мир. Location 48.4647, 35.0462 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 635 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 635