1 50 189 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/eee1defd55498553b74f9cfdbfc8825e.pdf?Expires=1787788800&Signature=LNJwxJZ3RpMM4NvVNs6dpUfhAcsbXXf%7Eb1wk7KkV8%7EbJDCqMxzRyjT%7EDh6AXtQijiISO17oU9qlGUTZCt1borNsftoGUCKxNh0OHmwTi7Pi%7EZEkN0%7EYY5WoIVWmyPc-nOM%7ED2Lxp0sqZIslhSzmbF-LGdBRcbtLiETlybOWw5FExuWCMrpZcYuZkcRjtE%7E4SeF6WARmc4aCpwF80ex-XWIA0gZiCre8hVtEQS0FTIT1TJKGZ4d0FkOSzx4h0XmsCdJopFpX95hzEyX6Yr1NS0aOKTJsOjiE4LjPInRgfzRrtXwgTIL-qDPstXVVR%7Es1Fh1ZdFWP3U3PnLWWk0m9Utg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 200f9b070865bf2547736b0b085a1e9f Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Chernihiv region Чернігівська область Occupation Status / Окупованість територій Deoccupied (as of the time of writing) Деокуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-08-01 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Summer 2023 Літо War Testimony / Досвід війни February 24th, 2022, was probably the worst day of my life. The morning started with the fact that at about 5 o'clock, a friend came and said that the war had started; I did not believe it. However, later, everything began to unfold according to the worst scenario. Panic everywhere, queues at ATMs, and people sweeping all the goods, both necessary and not so necessary, from the store shelves. There was hope that the Western world would come to the rescue and everything would be settled, but in the meantime, news about the breakthrough of the Ukrainian borders arrived. Around 7 in the morning, my parents from the village called me; I firmly said that as a historian, I should be in a city where events unfold much more "interestingly" from the point of view of history as a science. I talked to my mother and said that there were many soldiers and equipment in the village. After some time we left, deep in my heart I was happy about this because I knew that if there were soldiers, then there would definitely be battles, and this was not wanted in my native village. We gathered with friends in the same room and decided to stick together, and we went to the supermarket to buy food. The news that day was scary to watch, but we had to because we all feared the worst - the capture of the capital. At the same time, I remembered that on this day, my international passport was supposed to be returned from the visa center because I did not lose hope of escaping from the war, so I went to the post office. It was the longest road in my life; it was even scary to be outside. Panic thoughts began to enter my head that I would die or be taken away to fight and be crippled. Those were terrible thoughts. I could pick up a passport, but it was impossible to use it; soon, the men were banned from leaving the country. For the rest of the day, we hid in a friend's room in the dormitory, called relatives and inquired about their state of affairs. We watched the news with horror and tried to find adequate sources of information through various Telegram channels. We were extremely happy for our small victories but we worried about the hotspots that [CITY] and the suburbs of Kyiv had become at that time. It was terrifying to watch in real-time how people die. They die for you and your freedoms, and waiting for the unknown was even more terrifying. That day, I went to bed just exhausted and dressed in case I had to evacuate. My destroyed home did not die in vain. It took two occupants with it. With this thought, I returned to a foreign land. And you know, it became much easier for me. I said goodbye to the past. I took only my parents' wedding photo album. This is enough for me, I won't take anything else with me into my new life. 24 лютого 2022 певно найгірший день мого життя. Ранок почався з того, що приблизно о 5 годині прийшов друг і сказав, що почалася війна, я не повірив. Проте пізніше все почала розгортатися по найгіршому сценарію. Скрізь паніка, черги в банкоматах, люди змітали з полиць магазинів всі товари, потрібні й не дуже. Було сподівання, що ось, ось прийде на допомогу західний світ і все врегулюється, а тим часом поступали новини про прорив українських кордонів. Десь о сьомій ранку мені зателефонували батьки з села, я рішуче сказав, що як історик маю знаходитися в місті де події розгортаються набагато «цікавіше» з точки зору історії як науки. Говорив з мамою та сказав, що в селі багато військових і техніка, через деякий час поїхали, глибоко в душі я цьому зрадів, бо знав, що якщо є військові значить точно будуть бої, а цього в рідному селі не хотілося.. Ми зібралися з друзями в одній кімнаті й вирішили, що будемо триматися купи, разом же пішли й до супермаркету за продуктами. Новини в той день було страшно споглядати, але нам доводилося, адже всі ми боялися найгіршого – взяття столиці. Тимчасом я згадав що в цей день мав повернутися з візового центру мій закордонний паспорт, бо не втрачав надію втекти від війни, тому пішов на поштове відділення. Це була найдовша дорога в моєму житті було навіть страшно знаходитися на вулиці. В голову почали приходити панічні думки про те, що я помру або мене заберуть воювати і я зостанусь калікою. Це були жахливі думки. Забрати паспорт то я зміг, але скористатися ним так і не вийшло, невдовзі виїзд чоловікам заборонили з країни. Решту дня ми ховалися в кімнаті в друга в гуртожитку, телефонував родичам і цікавився станом справ у них. Ми з жахом дивилися новини, намагалися знайти адекватні джерела інформації різні телеграм канали, страшенно раділи за наші маленькі перемоги й переймалися за гарячі точки, якими тоді стали Харків та околиці Києва. Це було жахливо споглядати в реальному часі як гинуть люди, гинуть за тебе й твої свободи, ще більш жахливим було очікування невідомого. В той день я ліг спати просто знесилений та одягнений на випадок якщо треба буде евакуюватися. Location 51.4982, 31.2893 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1607 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1607 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/ff148592db68a1217af3badd16f34cab.pdf?Expires=1787788800&Signature=P8QnYGRSkwS2eUe0hqalMCj9iscSeKsAcV6EP6hd0AtzK7jfDRJTMqdrzWVS5D4FFQK8VMdtq%7EBzOPITFr0m0fWLR6Qt%7EhvGxFM0HW0Vyb1EsI80%7EPi2pg%7EhHy6sP6ifsbsSMclC7ODnpU2-76gwhlqT0hxWAHA8WT5uQZF9L-0-4vyM7gHXaSbGcajDs6RAUY5NlAVggW7pPbwMP13mWtud65YqQN1o32ZrZuiK%7EFAZWwEImrsbEWRbYRyI9BMtlMaaU%7Ex-d06SuaG8HOvhJLvAb169AhCSEluYLClcaDpPdfOhDiVCaJdnE37ueOIS8fnqepRzX%7E7xCdDK9F6h2g__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 04ecf821feaf70b05db66e1ba51e29e6 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Chernihiv region Чернігівська область Occupation Status / Окупованість територій Deoccupied (as of the time of writing) Деокуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-07-22 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Summer 2023 Літо War Testimony / Досвід війни It all started in a suburban train car. My eyes peered into the darkness of the February morning, which was just beginning to dissipate. Despite the cold and early rise, I was full of hope and pleasant anticipation because I was going to a city I fell in love with literally at first sight - [CITY1]. This majestic, handsome man on the banks of the Desna always gave me peace. I felt at home in it, even though I never got the chance to fully learn all its secrets. You know, that's how it sometimes happens: someone can be with you all their life but at the same time remain a stranger, and for someone, two days are enough to penetrate into their own soul. This system also works with cities. But let's go back to that girl in the train carriage. Yes, girls, because 21 is just the beginning of the journey. A student full of ambitions and plans, who, in addition to walking around her favourite city, had a meeting with her best friend planned for the evening and a couple of sleepless hours because she had to complete the lesson plan for Friday. Then I made many plans. I clearly knew that in March, I would finish my internship at the school; in April and May, I would complete my coursework; in June, there would be state exams; then there would be exams for admission to the master's degree, if everything went well, then further studies... Everything was so clearly laid out in my head! Just until my mother's phone started ringing (she was travelling with me that day). We exchanged a confused look when we realized it was mad calling. It was strange because it was only six in the morning. What could have made him call so early? Did something happen to him? Or with grandma? Bad thoughts began to fill my head like acrid smoke, crowding out joyful forebodings. I saw my mother's face turn pale. How incomprehension appears in her hazel-green eyes, and then fear. She starts to get nervous and unconsciously pulls the zipper on the bag. "Dad said the war had started. Putin attacked. Rockets were fired at our city," these words stuck in my head like an annoying tape. Mom's voice broke then. She, like me, refused to believe it. How can this be? Dad must have messed something up. What war? The twenty-first century is outside. That's how crazy you have to be. I pulled out my phone and turned on the news. I was horrified when I saw the first videos of Russian military equipment crossing the border of Ukraine. My country! Blooming, peaceful and free! Reality refused to be like my happy dreams. It burst into life, cutting it like a knife into "before" and "after." I heard the rumble of my heart, which fluttered desperately in my chest, somewhere in my temples. Hands were shaking, and thoughts refused to gather into a bunch. Everything got mixed up. Mom has already called someone. People were talking, watching the news, and looking around anxiously. And I still didn't believe it. I don't remember how we urgently got off the train. It's like my brain shut off at that moment. I recovered when the building of the small station somewhere at the entrance to [CITY1] rose before my eyes against the background of the gray February sky. People crowded nearby but also decided not to go further, but to turn back. A woman who was a station employee, was standing on the platform with a small red flag in her hands and her calmness impressed me. Suddenly, the sounds of explosions rang out - and my heart skipped a beat. The war that seemed so far away caught up with me at that little station. The whole stream of news about Russia's alleged preparations for an attack and the withdrawal of troops to our borders, which has been heard for several months in a row and which I did not believe, covered my head and... crushed me. My beloved [CITY1] remained there - somewhere far away from where those explosions came from (take care, dear). My family is in my hometown of [CITY2], which, according to my father, was dealt a treacherous blow. My best friend is in Kyiv, which was the number one target for the aggressor. And my mother and I are here, at a small station, without any idea what to do next. My future seemed to suddenly cease to exist. I only had a present. That small station, the fear and anger that boils in the heart to this day. We got to [CITY2] by bus (sincere thanks to the local drivers who took the risk to leave on the wrong route that restless morning). On the way, we called all our relatives and friends to check if they were all right, read the news whenever possible, and prayed as much as we could. A void formed inside everyone who was on that bus. We all lost a part of ourselves then. But the terrible pictures of the war did not end there. As we drove away from that station, I was relieved to think that the explosions were behind us. I tried to ignore the presence of military equipment on the roads (I saw it for the first time - and it really terrified me), realizing that the heavy traffic that morning was the norm. It was necessary to strengthen the defence to react quickly. The military did their job. I dreamed of only one thing: to get home. Something inside me painfully broke when I saw smoke at the entrance to my city. Black and thick, it rose at once from several points, which were forever hardened by wounds in my native land. I knew there were people there...there were. A lump in my throat prevented me from breathing, but I couldn't take my eyes off the window. February 24th, 2022, is forever etched in my memory. After getting off the bus, my mother and I immediately went to the supermarket, where people, in a panic, had already raked absolutely everything they saw from the shelves. I spent my scholarship money on basic groceries, even though I should have bought something painfully banal and simple with it: a new sweater, a jacket, books, or movie tickets. Then, my needs narrowed down to the simplest, they became the desire to survive. I wanted it to be a dream. I wanted to wake up and understand that no war had ever started. But the armed policemen on the streets and the smell of smoke from burnt papers in the air when we quickly ran home with my mother with full bags brought me back to reality. That day, we packed our bags anxiously, discussed the way to the nearest bomb shelter as a family, and kept the news on all day. It was unbearably scary to watch the Russian troops approach the city. Our lives have changed forever. We understood that it would never be the same again. And this thought haunts me to this day - what if the war had not started? Усе розпочалося у вагоні приміського потягу. Мої очі вдивлялися в темряву лютневого ранку, яка тільки-тільки починала розсіюватися. Попри холод та ранній підйом, я була сповнена надій та приємного передчуття, адже їхала в місто, у яке закохалася буквально з першого погляду – [МІСТО]. Цей величний красень на берегах Десни завжди дарував мені спокій. У ньому я відчувала себе, як вдома, навіть попри те, що мені ніколи не випадало можливості досконало вивчити всі його секрети. Знаєте, так іноді буває: хтось може бути з тобою все життя, але залишатися при цьому чужим, а комусь достатньо двох днів, щоб проникнути в самісіньку душу. Ця система працює і з містами. Але повернемося краще до тієї дівчинки у вагоні потягу. Так, саме дівчинки, бо 21 рік – це лише початок шляху. Студентка, сповнена амбіцій та планів, у якої, окрім прогулянки улюбленим містом, на вечір була запланована зустріч із кращою подружкою, а ще пара безсонних годин, бо необхідно було завершити план уроку на п’ятницю. Тоді я будувала багато планів. Я чітко знала, що у березні закінчу практику в школі, у квітні та травні допишу курсову роботу, у червні складу державні іспити, потім будуть екзамени на вступ до магістратури, якщо все добре складеться, то подальше навчання… Усе було настільки чітко вибудувано у моїй голові! Рівно до тих пір, поки у мами не почав дзвонити телефон (у той день вона їхала зі мною). Ми неоднозначно переглянулися, коли зрозуміли, що телефонував тато. Це було дивно, адже на годиннику лише шоста ранку. Що могло змусити його так рано дзвонити? З ним щось сталося? Чи з бабусею? Погані думки почали заповнювати мою голову, як їдкий дим, витісняючи радісні передчуття. Я бачила, як блідніє мамине обличчя. Як у її каро-зелених очах з’являється нерозуміння, а потім страх. Як вона починає нервувати та несвідомо смикати застібку на сумці. «Тато сказав, що почалася війна. Путін напав. По нашому місту були випущені ракети», – ці слова застрягли у мене в голові, як набридлива касета. Мамин голос тоді зірвався. Вона, як і я, відмовлялася у це вірити. Як таке може бути? Тато, певно, щось наплутав. Яка війна? Двадцять перше століття надворі. Це ж наскільки божевільним треба бути. Я дістала свій телефон і увімкнула новини. Жах накрив мене з головою, коли я побачила перші відео з російською військовою технікою, яка перетинає кордон України. Моєї країни! Квітучої, мирної та вільної! Реальність відмовлялася бути схожою на мої щасливі мрії. Вона увірвалася в життя, розсікаючи його, як ніж, на «до» та «після». Гуркіт свого серця, яке відчайдушно тріпотіло у грудях, я чула десь у скронях. Руки тремтіли, а думки відмовлялися збиратися у купку. Усе змішалося. Мама вже комусь телефонувала. Люди навколо розмовляли, переглядали новини, стривожено оглядалися. А я все ще не вірила. Я не пам’ятаю, як ми терміново вийшли з електрички. Неначе у той момент мій мозок вимкнувся. Оговталася я, вже коли перед моїми очима на фоні сірого лютневого неба височіла будівля малесенької станції десь на під’їзді до [МІСТО]. Поруч товпилися люди, які також прийняли рішення не їхати далі, а повертатися назад. На пероні стояла жінка – працівниця станції, з маленьким червоним прапором у руках. Її спокій мене вразив. Раптом пролунали звуки вибухів – і моє серце пропустило удар. Війна, яка здавалася такою далекою, наздогнала мене на тій маленькій станції. Увесь той потік новин про начебто підготовку Росії до нападу та стягування військ до наших кордонів, який лунав вже кілька місяців поспіль та у який я не вірила, накрив мене з головою і… розчавив. Мій улюблений [МІСТО] залишився там – десь далеко, звідки лунали ці вибухи (бережи себе, рідненький). Моя сім’я – у моєму рідному місті [МІСТО2], на яке, за словами тата, було завдано підступний удар. Моя краща подруга – у Києві, що був ціллю номер один для агресора. А ми з мамою тут, на маленькій станції, без жодного уявлення, що робити далі. Моє майбутнє ніби враз перестало існувати. У мене було лише теперішнє. Той невеличкий вокзал, страх та злість, яка бурлить у серці та донині. У [МІСТО2] ми доїхали на автобусі (щиро дякую місцевим водіям, які ризикнули у той неспокійний ранок виїхати не за маршрутом). По дорозі ми дзвонили усім близьким та рідним, щоб перевірити, чи з ними все добре, читали по можливості новини та молилися, хто як умів. Усередині кожного, хто був у тому автобусі, утворилася порожнеча. Ми всі тоді втратили частину себе. Але страшні картини війни на цьому не закінчилися. Коли ми їхали геть з тієї станції, мені стало легше від думки, що вибухи залишилися позаду. Я намагалася ігнорувати присутність на дорогах військової техніки (я бачила її вперше – і вона дійсно жахала мене), розуміючи, що жвавий рух того ранку був нормою. Треба було укріпити оборону, швидко реагувати. Військові виконували свою роботу. Я ж мріяла лише про одне: дістатися додому. Щось всередині мене боляче зламалося, коли на під’їзді до свого міста я побачила дим. Чорний і густий, він підіймався одразу з кількох точок, які назавжди ранами запеклися в рідній мені землі. Я знала, що там були люди… Були. Ком у горлі заважав мені дихати, але я не могла відвести погляду від вікна. 24 лютого 2022 року назавжди викарбувалося у моїй пам’яті. Вийшовши з автобуса, ми з мамою одразу направилися в супермаркет, де люди в паніці вже згрібали з полиць абсолютно все, що бачили. Я витратила свої гроші зі стипендії на найнеобхідніші харчові продукти, хоча мала б придбати за них щось до болю банальне і просте: новий светр, куртку, книги або квитки у кіно. Тоді мої потреби звузилися до найпростішого. До бажання вижити. Я хотіла, щоб то був сон. Хотіла прокинутися і зрозуміти, що ніякої війни ніколи не починалося. Але озброєні поліціянти на вулицях та запах диму від спалених паперів, що відчувався у повітрі, коли ми швиденько з повними пакетами бігли з мамою додому, повертали в реальність. Того дня ми зібрали тривожні валізи, всією сім’єю обговорили шлях до найближчого бомбосховища та цілий день не вимикали новини. Нестерпно страшно було слідкувати за тим, як російські війська наближалися до міста. Наше життя змінилися назавжди. Ми розуміли, що як раніше, вже ніколи не буде. І ця думка переслідує мене донині. Що якби війна не почалася? Location 51.4982, 31.2893 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1601 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1601 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/818f767ee329d52535ef689acd7b12bb.pdf?Expires=1787788800&Signature=jG5OMZp7eVXMIllDHHDIrFxvXg-bbtXFFiZ0jMWKixiZry88saUQwzcB77F7dMwKaOps1Z2xpNWO67zlKFobwa7eBkxpHupWCJSSWUIycV64xm-D9sSUQQxbnp0AnWHnglvO2Hus2FIl6Y5ADeiPrBXb9WdSw0URsSbVrehZiUEdJr3aLKZpvVE%7ELoruLTm%7EC7KiHthsSIPk-PHcBUmrGGD-yPCkCFJqBdEhYmAHo7xmtk%7EeVz96Wb1QUEp9XsnTovLiZtk29pkoVvta4Od0xuWVjeuyEhx5sDx6tm0eJt3t3vmKD1ilUjh6zFMQaquTCq-9DO5Zyi6Jlvd6Q4v7-Q__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM ff7972db38e9ecef2714f128e998dd3d Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Chernihiv region Чернігівська область Occupation Status / Окупованість територій Deoccupied (as of the time of writing) Деокуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-07-20 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Summer 2023 Літо War Testimony / Досвід війни On the day the war broke out, I fell asleep at about one o'clock in the morning, and before that, I read all the current news that was available at that time. I understood that something was wrong, as always, and before coming home, I saw the movement of military vehicles through the city at night - it was alarming. In the morning, I was going to go to work. My alarm clock was set for 06:50, but I woke up at 06:30 because of a call from my mother, who was travelling to [CITY1] by train. Outside the window at that time, many cars were driving in different directions. I did not immediately realize why there were so many cars on my quiet street. In a telephone conversation, my mother said that the war had started and that it was necessary to prepare a "bug-out bag," collect documents, collect drinking water and all the things that would be needed during the evacuation. I didn't believe her at once and thought it was a bad joke, but my heart was beating anxiously. I got out of bed, went into the room and turned on the TV. The TSN marathon of events was already shown on TV. They constantly spun stories about how the occupation troops of Russia crossed the state border of Ukraine. My heart beat even harder, and I realized that the worst thing that could happen in the world had really begun - this meant, the terrible word "WAR" was happening. I talked to my mother and found out that a cruise missile hit the [AIRFIELD] of the State Emergency Service in the morning and there were casualties. I called my girlfriend and asked how she was and whether she needed any help. She learned about the events before me and was waiting for her father to go back to the village. And then I called my friend in Kyiv to I find out how he is. At that time, he was packing things in the car to go to the Lviv region. After learning information about my loved ones, I started collecting things in the house. I also called my supervisor at work to find out if I should go to work. I did not yet fully realize that life would not be the same as before, and I will not go to work for the next couple of months. The manager said to wait for orders, so I continued to pack and watch a marathon of events. At that time, I was constantly experiencing a feeling of uncertainty in my soul, I did not know what would happen next or how to act. I also experienced a feeling of hatred towards the occupiers who crossed the state border of a sovereign country. Around 10 in the morning, my mother returned home to [CITY2] after getting off the train on the way. When I returned home with my sister, I was glad that everyone was finally home, and now I could worry less. They went to the supermarket for products that could still be found on the shelves. And I went to work at lunch. It was necessary to evacuate the New Post office and load parcels into the car. Walking along the road, I saw a large number of confused people who did not know what to do next. Barricades began to appear on the streets, and there were military personnel walking around wearing different clothes, but I understood that they were our military personnel, so everything was fine. After that, I returned home and continued to watch the marathon of events and read the news feed on my phone. The news feed was updated at breakneck speed. Every minute, there were many events that had to be taken into account, and at the same time, I had to write to my friends and acquaintances, especially those who were in other cities and villages. At that time, it seemed that Ukrainians were united like never before, and this caused a sense of pride for their people. The day passed quickly. At night, we slept dressed so that we could quickly run to the bomb shelter. Also, at night, enemy planes could be heard flying high in the sky. At the beginning of the war, this was very common in [CITY2]. And it was the enemy planes that flew into the city of Kyiv. In general, that day radically changed my life and allowed me to think about many issues that I had not paid attention to before. В день початку війни я заснув приблизно о першій годині ночі, а перед цим прочитав усі актуальні новини, які були доступні на той час. Я розумів, що відбувається щось не так, як завжди та до приходу додому бачив пересування військових машин містом вночі – це насторожувало. Вранці я збирався йти працювати на роботу. В мене на 06:50 був заведений будильник, але прокинувся я о 06:30 від дзвінка матері, яка їхала в [МІСТО1] електричкою. За вікном в той час їздило дуже багато машин в різні сторони. Я зразу не усвідомив чому на моїй тихій вулиці їздить стільки машин? Мати в телефонній розмові сказала, що почалася війна і потрібно підготувати “тривожну валізку”, зібрати документи, набрати питної води та всі речі, які знадобляться під час евакуації. Я відразу їй не повірив і подумав, що це невдалий жарт, але серце тривожно забилося. Я встав з ліжка і пішов у кімнату увімкнув телевізор. По телевізору вже показували ТСН марафон подій. Постійно крутили сюжети як окупаційні війська росії перетинають державний кордон України. Серце забилося ще дужче і я зрозумів, що дійсно розпочалося найгірше, що могло бути та статися у світі – це жахливе слово “ВІЙНА”. Я поговорив із матір’ю і дізнався, що вранці крилата ракета влучила в [АЕРОДРОМ], є постраждалі та поклав трубку. Я зателефонував своїй дівчині. Запитав як вона, чи потрібна їй допомога якась. Вона дізналася про події раніше мене та очікувала свого батька, щоб поїхати назад в село. І потім я зателефонував своєму другу в м. Київ. Дізнався, як він. Він в цей час збирав речі в машину, щоб поїхати в сторону Львівської області. Дізнавшись інформацію про своїх близьких людей я почав збирати речі в будинку. І також зателефонував своєму керівнику на роботу, щоб дізнатися чи треба йти на роботу. Я ще не зовсім усвідомлював, що життя не буде таким як раніше і найближчі пару місяців на роботу я ходити не буду. Керівник сказала, що потрібно очікувати розпорядження, тому я продовжив збирати речі та дивитися марафон подій. В душі в цей час постійно переживав відчуття якої невідомості, що буде далі, як діяти. Переживав також почуття ненависті до окупантів, які перетнули державний кордон суверенної країни. Близько 10 ранку мама повернулася додому в [МІСТО2] зійшовши з електрички по дорозі. Повернувшись додому разом із сестрою я був радий, що всі нарешті вдома і тепер можна хвилюватися менше. Вони сходили в супер маркет за продуктами, які ще можна було купити на поличках. А я в обід пішов на роботу. Потрібно було евакуювати склад Нової пошти та завантажити посилки в машину. Ішовши по дорозі я бачив велику кількість розгублених людей, які не знали що робити далі. На вулицях почали з’являтися барикади, військові, які ходили хто в чому, але я розумів, що то наші військові тому все добре. Після цього я повернувся додому і продовжив дивитися марафон подій та читати стрічку новин в телефоні. Стрічка новин оновлювалася із шаленою швидкістю. Кожну хвилину були безліч подій, які потрібно було взяти до уваги та паралельно з цим писати своїм друзям та знайомим, особливо тим, які були в інших містах та селах. В той час здавалося, що українці були об’єднані як ніколи раніше і це викликало почуття гордості за свій народ. День минув швидко. Вночі ми спали одягнуті, щоб швидко можна було побігти в бомбосховище. Також вночі було чутно як високо в небі літають ворожі літаки. НА початок війни це було дуже часто в [МІСТО2]. І саме ворожі літаки які летіли в м.Київ. Взагалі той день кардинально змінив життя та дозволив замислитися над багатьма питаннями на які раніше не звертав увагу. Location 51.4982, 31.2893 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1598 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1598 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/33f5d2aa05689fec9800f79e76477494.pdf?Expires=1787788800&Signature=qjdrsVBVqwzZ6UK6jVsE5LU3WpF12TTryysMQNZjPY5%7EA0c6445A2JeVYDt1axfLAK8klAM1tFPilNSFnpqGKwJ62WV964wbiDoPVbY44Tp2Ut0qHVaQ%7Ee0L%7Eme0KwXLOtWkdD9GRrW01U0H8kPeZJXqJxtqI85DrU1qbAtjWc-sO7A7gUs5taesT1ILLKf9nqeuWaYQHaa-7U8VlLIsvnxXUH5B8IbI%7EGR9eNGPvz7m1zJ3zReN%7E0h63VnohS9dxDc9wzbNTgWeNa7c08jcCoGCZN2IReB%7EaH1EDL3OJ2oLa9JpycnPDEWTk398AkLUbzsPIzHX2ouHcTbTqeh7wA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM c9bc604edc068eb3cbd0e314cb7f3d63 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Chernihiv region Чернігівська область Occupation Status / Окупованість територій Deoccupied (as of the time of writing) Деокуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-07-19 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Summer 2023 Літо War Testimony / Досвід війни The war caught me and my family by surprise. On the second day of the war, enemy equipment and enemy soldiers were in our village. We were forced to leave our native home, farm, and land and flee to the neighbouring village, or rather, the farm where we used to live. We lived there in our old hut with my brother, my father, my mother, and our elderly grandmother, but it was not peaceful in this village either. Daily enemy convoys aggravated the situation. Hundreds of units of enemy equipment, including tanks and self-propelled guns, passed through this village daily. When they drove past us, we all tried to sit quietly so that they wouldn't notice us. It happened that the convoys stopped in this village and spent the night, and then the next day, they left, and new ones entered. At that moment, when they were leaving, it was time to collect food products that they did not use in order to somehow eat because the food situation was quite difficult. After this you could find their dry rations closed, which could be eaten after heating. When we stood in a column in the village, soldiers came to our yard to fetch water; at that time, I tried to sit quietly so they wouldn't see me, and thank God, they didn't notice me. A little later, our Ukrainian soldiers came to the village and planted mines 200-300 meters from the village, on the road and in the field near the landing, where the Russian invaders went most often. They blew up on them very often, and one day after such an explosion, these bastards came to the village and started giving nightmares to the people who were in the village. Miraculously, they did not kill anyone, but a Russian soldier with a Buryat appearance took my new phone which I carefully hid. I gave him a broken, non-working phone, but he was not satisfied with it and demanded that I give him a working, normal phone. Otherwise, he would enter the house and shoot everyone there, so I had to give it to him. They wanted to know who laid the mines, but we didn't tell them anything, and they left. My brother and I packed our things and decided to go to the city of [CITY]. We walked for three hours, and then our soldiers met us and took us to a safe place. We stayed there until the de-occupation of our home. Війна застала мене і нашу сім'ю зненацька, буквально на другий день війни у нас в селі була ворожа техніка і ворожі солдати. Ми вимушені були покинути свою рідну домівку, господарство, своє угіддя і втікати до сусіднього села, а точніше кажучи, хутора, де ми раніше проживали. Ми там проживали у своїй старій хатині, я, брат, батько, мати, і наша старесенька бабуся, однак і в цьому селищі не було спокійно, щоденні ворожі колони нагнітали ситуацію довкола. Кожного дня через це селище проїжджало сотні одиниць ворожої техніки, включаючи танки й САУ. Коли вони їхали повз нас, ми всі намагалися сидіти тихо, щоб вони нас не помітили, бувало таке що колони ставали в цьому селищі та ночували, а потім на наступний день вони виїжджали та заїжджали нові. І в цей момент коли вони виїжджали був час, щоб зібрати після них харчові продукти які вони не використали, щоб хоч якось поїсти, бо ситуація з їжею була доволі скрутна. Після них можна було знайти закриті їхні сухпайки, які розігрівши можна було поїсти. Коли вони стояли колоною в селищі то до нас у двір приходили солдати по воду, я в цей час намагався сидіти тихо, щоб вони мене не бачили, і дякувати Богу вони мене не помічали. Трошки згодом наші українські солдати приходили до села і ставили міни поблизу селища, метрів за 200-300 від села, на дорозі та у полі біля посадки, там де частіше за все російські загарбники їздили. Вони дуже часто на них підривалися, і одного разу після такого підриву до села приїхали ці виродки та почали кошмарити людей які були в селі, дивом вони нікого не вбили, у мене російський солдат, бурятської зовнішності забрав мого нового телефона, якого я ретельно ховав, я був віддав йому зламаний неробочий телефон, однак його це не задовольнило і він вимагав, щоб я йому дав робочий нормальний телефон, інакше він зайде в дім і всіх там розстріляє, це він так сказав, довелося віддати. Вони хотіли знати хто, ставить міни, ми їм нічого не сказали, і вони пішли. Я з братом зібрав речі, і ми вирішили піти до міста Ніжин, йшли довго, годин три, а потім нас зустріли наші солдати та відвезли нас до безпечного місця. Там ми та перебували до деокупації нашої домівки. Location 51.4982, 31.2893 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1596 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1596 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/bbe776f365fc8445bd1bda241c4f7224.pdf?Expires=1787788800&Signature=XrltqqNKGrqvPqxJGRqC2GeDB6Brhdfo7I5-IYWggu4BgPN28D%7EXWAzAYQ5ZQsF1jpa6WSVpgN8vXNuCBlRkhFU4MUQ0GYgGuactVjuwSRl6TMa6peT4iWV0NExhWU7IsqfC5i4JIZ4ZLW-3q%7E-WSXiQX5TmcQff-lcp0eyxCXu%7E8eSO4h-GTStCtEXOjxRCZcCvCwCwr%7ERcHkxoN-LV4QP3ANULg6DmAUJthSbpYdGcgpbYFbNndy8T0%7EMLHfual39TqadNXmITsG6K-7LmD1VjOnY6Bmdsi9TIfA1QyEzIURrJJVyOz3HGI10na8mf-%7EYfyzP305jQfPN5FJ9ejQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM fe7b3aa45ed721be5329e7a94c06f27c Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kherson region Херсонська область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-07-18 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Summer 2023 Літо War Testimony / Досвід війни During the last survey, I changed a lot morally. A lot has been experienced, and a lot has changed in my life; although I still live with my relatives, I feel like a different person. I didn't go to a psychologist but decided to work on my own by meditating, reading books, and developing my own business. I continued to work as a confectioner and baked cakes to order, primarily for the sake of earning, but at the beginning of the war, I definitely thought that the confectioner life was over. Life continues, and I am grateful that I dared to start from scratch. And in more than a year, I have already made more than 100 cakes and various desserts! Basically, my clients are also immigrants from different parts of Ukraine who also fled the war to [CITY1]. My main specialization is children's cakes, with various cartoon characters, because homemade cakes are not the cheapest thing that can be ordered. People are not willing to spend money on it for themselves. So, for example, if adults prefer not to spend extra money, then it is best to try to please the children with a beautiful, bright cake! And this, I believe, is the great strength of Ukraine in the struggle for a happy childhood for our children, our future generation. Also, all this time in the occupation in the Kherson region, I have relatives who cannot leave there, and we are grateful to God for the opportunity to hear them. Every day, we wait for a call, and their voices say that there are very loud, constant explosions. It is very difficult to hear from relatives because you understand how tired they are, how hard it is for them, and that you cannot help them in any way - this is the suffering that everyone who has relatives in the occupation has to go through! Another friend of mine is currently in [CITY2], which is under shelling from the Russians every day. I begged her 100 times to leave, but she did not want to; she said that her home was there, and I accepted her decision as an adult, but it is also constant nerves that must be experienced. Against the background of stress, I developed sebopsoriasis, which is a disease that cannot be cured, only treated with various ointments and drugs. The main reason why it occurs is stress. And I am sure that this horror of daily stress will manifest itself in the health of every Ukrainian.During the last survey, I changed a lot morally. A lot has been experienced, and a lot has changed in my life; although I still live with my relatives, I feel like a different person. I didn't go to a psychologist but decided to work on my own by meditating, reading books, and developing my own business. I continued to work as a confectioner and baked cakes to order, primarily for the sake of earning, but at the beginning of the war, I definitely thought that the confectioner life was over. Life continues, and I am grateful that I dared to start from scratch. And in more than a year, I have already made more than 100 cakes and various desserts! Basically, my clients are also immigrants from different parts of Ukraine who also fled the war to [CITY1]. My main specialization is children's cakes, with various cartoon characters, because homemade cakes are not the cheapest thing that can be ordered. People are not willing to spend money on it for themselves. So, for example, if adults prefer not to spend extra money, then it is best to try to please the children with a beautiful, bright cake! And this, I believe, is the great strength of Ukraine in the struggle for a happy childhood for our children, our future generation. Also, all this time in the occupation in the Kherson region, I have relatives who cannot leave there, and we are grateful to God for the opportunity to hear them. Every day, we wait for a call, and their voices say that there are very loud, constant explosions. It is very difficult to hear from relatives because you understand how tired they are, how hard it is for them, and that you cannot help them in any way - this is the suffering that everyone who has relatives in the occupation has to go through! Another friend of mine is currently in [CITY2], which is under shelling from the Russians every day. I begged her 100 times to leave, but she did not want to; she said that her home was there, and I accepted her decision as an adult, but it is also constant nerves that must be experienced. Against the background of stress, I developed sebopsoriasis, which is a disease that cannot be cured, only treated with various ointments and drugs. The main reason why it occurs is stress. And I am sure that this horror of daily stress will manifest itself in the health of every Ukrainian. За час останнього опитування я надзвичайно змінилась морально. Багато пережито, багато змінилося в житті, хоча я і далі живу з рідними, але в середині наче інша людина. До психолога я не зверталась, вирішила вигрібати самостійно, медитації, читання книг, розвиток власної справи. Я продовжила займатися кондитерською справою та пекти торти на замовлення, в першу чергу заради заробітку, але на початку війни точно думала, що з кондитеркою вже покінчено, але життя продовжується і я вдячна собі, що наважилася почати все з нуля, і більш ніж за рік часу вже зробила понад 100 тортиків та різних десертів! В основному мої клієнти це теж переселенці з різних куточків України, які також тікали від війни саме в [МІСТО]. Основною моєю спеціалізацією є дитячі торти, з різними героями мультфільмів, адже домашні торти це не найдешевше річ, яку можна замовити, і люди не охоче витрачають на це кошти, тому, якщо для себе на день народження, наприклад, дорослі воліють не витрачати зайві кошти, то дітей переважно намагатися порадувати гарним, яскравим тортом! І в цьому, я вважаю, велика сила України, в боротьбі за щасливе дитинство наших дітей, нашого майбутнього покоління. Також весь цей час в окупації в Херсонській області у мене знаходяться рідні, які не можуть виїхати звідти, і ми вдячні Богу за можливість їх почути, щодня чекаємо дзвінка і їх голосу, кажуть що дуже гучно, постійні вибухи. Це дуже тяжко чути від рідних, адже розумієш, як вони втомилися, як їм тяжко, і що ніяк не можеш їм допомогти - це страждання, які доводиться переживати всім у кого рідні в окупації! Ще одна моя подруга зараз знаходиться в [МІСТО2], який щодня під обстрілом рашистів, я 100 разів благала її виїхати, але вона не хоче, каже, що там її дім, і я прийняла її рішення, як дорослої людини, але це теж постійні нерви, які доводиться переживати. На фоні стресу у мене розвинувся себопсоріаз, захворювання, яке не можливо вилікувати, тільки залікувати різними мазями та препаратами, адже основне чому воно виникає це стрес. І я впевнена, що цей жах щоденного стресу ще проявить себе в здоров'ї кожного українця.. Location 46.6354, 32.6169 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1593 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1593 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/4ed39ef19269bd5a99bfe2b1a45ff1ed.pdf?Expires=1787788800&Signature=ryqKaqMLy50ylzN%7E7s2Oj-wbMA1EY58wu51jlUeVatXYMKVpE9kqCR7Xcc7gJXzBVMKRvXSVjam2LiWewkTy4SkmHVR-QE25nTOQA87Q7aQweb8Onxf%7EFHKvgLVxoO-3HfByrHV3eFZKyQ%7EQOhf3Fiif00O6q1INV-nuze2rKkss9AZ6-TADCfxyK%7E5MdTbJT33YMCtVWyaRZL9UFThlYCEFK3E8GImWp5LAkiCOHqb5VG4qCJ4ZQr3fU1muen9l9nsPfVn5fNRDVllFgKyoD3iJ7uq5ydVOwvPR-2uU-C9Do8cmZiEqZs1Ca4wF84kQtFnxPMhaeRG%7EDnGdjbV77A__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 584c64c2b768bc9dd5851f6c37966486 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/83377d37921bb254befd428146f9cc47.mp3?Expires=1787788800&Signature=ks08njB%7EKj3IiCO9MkmOgSVqb3NiGvLX-5mUtgIxS32MoeA3KhahutT92rNvFmMPisI-FSkMJRC7Mk8rD-uJZw3LfB2GUqsvjEhP50IgzOPQG-snzDFrbh-YU6zivmkrNKS3I1Eux1y9OSrVAsu15ZyGGpYt5f98fUDUSkThE89tP06quEryqP6wnlorbJTwLKHMmRQY0IupEbKhdDFqKIrFHUBTWOVoT-Z-kUH6bSAaVszGiRemvU2ohHQwaZrjkBeW1p5aezn6ogtnCdoQbDFEu9e7usgZ4Sohd-MVDzLClNR%7ESQ5T0NWJMJwNjkGwxhCM56we3VlsUTP9UrzEhw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 954f45b2f6e4c64f062979ff273e31d7 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/a18232deb0273e964882191893a1fa7a.mp3?Expires=1787788800&Signature=EPcAYYLUDiA8BlKZbwUfANcGAkyxFh-RGnZam0rLp6iWZOh61cqd%7EDyCzb0xPyKXQ8wCo-gGQ9n9CRZxn6fgWUqocFMpN6q48eFv3mpPJAbpqm8PGFL2ODAYmByIQ5f3e6kg-j0ya7MPb6zT3kFtOriUK3Xg9NrSHapKk6-McxZDxz2eu9MsYabHo0dHNqAWpFDTz4fYed1yEVuBR68AhVnOvFUb%7EX68C8KDZRJs9VII8odwaDTaEz63J9OIPcV8lc8Hqy9p5gaGKHgy8g4-e-UswhtumlIfJvVKQAHi0NNa-AGtouBm1WmWI8s1CIBPzKNlRU4NcRzn0zIgIYuBWQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 6e0bbe7706a0ee5de82b9761b283dce7 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Chernihiv region Чернігівська область Occupation Status / Окупованість територій Deoccupied (as of the time of writing) Деокуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-07-17 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Summer 2023 Літо War Testimony / Досвід війни I worked at Nova Poshta, and it just so happened that I was supposed to be on vacation from February 24th, so I went home to my parents on the 23rd. And on the morning of February 24th, my mother woke me up and said the war had begun. I can't even accurately describe what was going through my head at that moment: there was fear, rage, various bad thoughts. I thought I would never have the life I had again, that I would lose everything, that I might die at any moment. The only thing that reassured me then was that at least I was close to my relatives. But at the same time, I had a girlfriend who was in Kyiv and found herself in hell. She was terribly afraid, and I was afraid for her and angry that I could not do anything about it. I spent the first night in the basement. I was then in the small town of [CITY], and the occupiers had not yet reached there, but we all panicked as we were all afraid. Neighbours were called by acquaintances and told that a Russian convoy was already coming our way and would be here in a couple of hours. So of course, we hid. However, it was simply impossible to fall asleep in the basement. I sat and thought about what to do next, about how my girlfriend was doing and if everything was okay with her. Closer to the morning, we left the shelter and went home. It was quiet around, so we tried to get some sleep. I slept for a few hours and woke up to a phone call. It was my girlfriend. It turned out that she also spent the night in the basement and was very scared and worried about me. We talked a little, and I managed to calm her down. Later, she was able to reach the village where her grandmother lived and was safe, so I was calm. For me, the next morning was no longer so worrying. My parents, my brother, and I also went to the village, so it was a little more peaceful. However, as soon as there was an air alarm, we immediately hid in shelters, although I believed they would not waste their rockets on the village. After all, we were lucky. The occupiers were in [CITY] and in the villages near [CITY], but they never came to us. So, it all ended pretty well for me. Later, when the Russians were leaving our region, battles were taking place not far from me. It was good to hear automatic shots; it seemed as if I was in the epicentre of events. But no. It worked out here as well. Therefore, I can say that my family and I were not affected by the war and were only scared. However, from that moment on, my outlook changed forever. Some part of me died, and now I rejoice in the death of every Russian, even though I know it is wrong. I think because of the war, I became colder and crueller. Я працював на Новій Пошті та так склалося, що саме з 24 лютого у мене мала бути відпустка, тому 23 числа я поїхав додому до батьків. А вранці 24 лютого мене розбудила мама і сказала що почалася війна. Я навіть не зможу точно описати, що відбувалося в моїй голові в цей момент: страх, лють, різні думки про погане, про те, що більше ніколи не буде того життя, яке в мене було, що я все втрачу, що я можу померти в будь-який момент. Єдине, що мене заспокоювало тоді це те, що принаймні я був поруч зі своїми рідними. Але водночас у мене була дівчина, яка знаходилася в Києві й опинилася в самому пеклі. Вона страшенно боялася, а я боявся за неї та злився, що нічого не можу з цим діяти. Першу ніч я провів у підвалі. Я був тоді в маленькому місті [МІСТО] і окупанти туди ще не встигли дістатися, однак ми всі панікували, всі боялися. Сусідам дзвонять знайомі та кажуть, що російська колона вже йде в нашу сторону і через пару годин буде тут, тому звісно ж ми ховалися. Однак заснути в підвалі було просто неможливо. Я сидів і думав про те, що робити далі, про те, як там моя дівчина, чи все з нею добре. Ближче до ранку ми вийшли з укриття і пішли додому. Навколо було спокійно, тож ми спробували трішки поспати. Я поспав кілька годин і прокинувся від телефонного дзвінка. Це була моя дівчина. Виявилося, що вона теж просиділа ніч у підвалі, що була дуже налякана і переживала за мене. Ми трохи поговорили та мені вдалось її заспокоїти. Пізніше вона змогла дістатися до села, де живе її бабуся і була в безпеці, тож я був спокійний. Для мене ж наступний ранок був вже не таким тривожним. Ми з батьками та братом також поїхали до села, тож було трішки спокійніше. Хоча як тільки була повітряна тривога, ми відразу ж ховалися в укриття, хоч я і вважав, що роки не стануть витрачати свої ракети на село. Зрештою, нам пощастило. Окупанти були в [МІСТО], були в селах біля [МІСТО], але до нас так і не зайшли. Тому для мене все закінчилося доволі добре. Пізніше, коли росіяни покидали нашу область, то неподалік від мене точилися бої. Було добре чути автоматні постріли, здавалося наче я знаходжуся в епіцентрі подій. Але ні. Обійшлося і тут. Тому, можу сказати що я і моя родина не постраждали від війни та обійшлися лише переляком. Проте, з того моменту мій світогляд на завжди змінився. Якась частина мене померла і тепер я радію смерті кожного росіянина, хоч і знаю що це неправильно. Думаю, через війну я став більш холодним і жорстоким. Location 51.4982, 31.2893 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1591 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1591 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/1d7539ae46133323902bc8535434062c.pdf?Expires=1787788800&Signature=uQstRhSFkgKHFA3BfjcWyadyR02NM5JvpKCugNYQHubjCyfEAj%7ERhDeX%7EMsdv2VNwi1rzwqQiGa3aCO01zoJswtt8riWiNrO8zrEKPq0WOwV-eehqoptDMMvIcYgEe-nBXjp9HtbC30SQW803FOEvY8TOfoqpi95Qnevx82q6hLApAOmlP1aG2ecaWXjnRl5%7EKKoOg6Ncy0Qh95C2cPAxqlTw-x78nnL%7EbnYtbRJA5jfOzjDRV1OZ9cOv-olZtuf86AMwY%7EkWro6YL5LKJNghkaBKt-wwUdynYwaytSoWd5x%7E5LJC05P6IUGxXUIeO9G62GZLU8QOfVLreQZIJg%7E-Q__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM ebc6fc87e32957efc187bb5cb49231ae Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Odesa region Одеська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-05-08 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни Good evening. I am [NAME1], from [CITY1]. I never thought that at the age of 23, I would live in wartime. I was the first in the family to learn about the start of the war from telegrams, and I told my father as I haven't had a mother since I was 11 years old. When I told him, my dad was sleeping and my husband was at work since he works at night. After loud sounds (now we know that these were explosions), my husband called and said to check the Internet and turn on the TV. My child (7 months old) was sleeping. I thought the milk would disappear after opening the "cart". But this cannot be! I convinced myself until lunch, when my husband came. Very possible! I remember at school, they taught, "June 22, treacherously, without declaring war...". Everything is like a war! What shall I do? I have a baby! Should I run?? We decided not to go anywhere. Although, in March and April, we were terrified of landing from the sea. My dad said that he knows what to do in such cases. Buy the necessary products—lots of diapers and baby food, collect documents and important papers in an "anxious suitcase”, and be ready to go at any moment. We have a private house with a CELLAR!!! Finally, it is useful. The whole family thought only about the child—children of war. Naturally, I did not have to think about any work, even remotely, and I am also on maternity leave. On October 12, my husband joined the Armed Forces. And thank God he still protects Ukraine. Most of my girlfriends went to Poland, Hungary and the Czech Republic. Maybe I will say sedition, but sometimes it seems that they went there for help or work. Well, that's okay. The rust started closer to winter when I learned what a "little girl" is. People burned the entire plantation because firewood became very expensive. We could not even dream of a generator, Candles, canned goods, flashlights, no light, no communication, no Internet - these are all the charms of the Russian world!? No thanks needed! But no matter how hard the enemy tried, we still persevered. There was a time, when, due to shelling, my child and I lived in the basement for two or three days. I was afraid that something would happen to him because of the sound of explosions. He is now almost two years old. My husband continues to beat the enemy at the front. And my dad, despite his age and health, helps me a lot around the house. In general, this is how we live now. There were a lot of scary moments. The bridge in [CITY2], the oil refinery in [CITY3], and the school airfield were terrifying but life goes on, we won, and we will definitely continue to win. Glory to Ukraine and Ukrainian Warriors! Доброго вечора. Я [ІМʼЯ] з [МІСТО1]. Ніколи не думала, що у свої 23 роки житиму у воєнний час. Про те, що почалася війна перша в сім'ї дізналася я з телеграм, і сказала батькові. Мами не маю з 11 років. Тато спав, чоловік був на роботі "в ніч" після бавовни (тепер ми знаємо що це вибухи) зателефонував чоловік, і сказав переглянути інтернет, включити тв. Дитина спала (7 міс). Я думала, що пропаде молоко, після того, як відкрила "візок". Та не може цього бути! переконувала я себе до обіду, доки не прийшов чоловік. Дуже може! Пам'ятаю у школі вчили "22 червня, віроломно, без оголошення війни...". Все, наче війна! Що робити? Немовля! Бігти?? Вирішили нікуди не їхати. Хоча у березні та квітні Дуже боялися десанту з моря. Папа сказав, що знає, що в таких випадках треба робити. Скупитися необхідними продуктами. Багато памперсів та дитячого харчування. Документи та важливі папери зібрати у "тривожну валізку". Бути готовим будь-якої хвилини поїхати. У нас приватна садиба з ПІДВАЛОМ !!! Нарешті він при нагоді. Уся сім'я думала лише про дитину. Діти війни. Природно ні про яку роботу, навіть дистанційно, не доводилося думати, та і я в декреті... 12 жовтня чоловік пішов до ЗСУ. І Слава Богу, досі захищає Україну. Більшість моїх подруг поїхали до Польщі, Угорщини та Чехії. Може я крамолу скажу, але іноді здається, що вони туди поїхали за допомогою, чи на роботу. Ну та гаразд. Жесть почалася ближче до зими. Я дізналася, що таке "буржуйка". Люди просто випалили всю посадку, бо дрова стали дуже дорогими. Про генератор ми навіть мріяти не могли. Свічки, консерви, ліхтарики, світла немає, зв'язку немає, інтернету немає - це все принади російського світу!? Дякую не потрібно! Але як би ворог не старався, все ж таки ми вистояли. Був час коли через обстріли я з дитиною жили по два-три дні в підвалі. Я боялася, що через звук вибухів з ним щось буде. Нині нам уже майже два роки. Чоловік продовжує бити ворога на фронті. А тато, незважаючи на свій вік і стан здоров'я, дуже допомагає мені по дому. Загалом так і живемо. Страшних моментів було дуже багато. Міст у [МІСТО2], НПЗ в [МІСТО2], Шкільний аеродром – це просто жах. Але життя продовжується, ми перемагаємо і переможемо остаточно обов'язково. Слава Україні та українцям Воїнам! Location 46.4825, 30.7233 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1578 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1578 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/d87130bd0291933ce2346fb9a5c31816.pdf?Expires=1787788800&Signature=vXdEPwm4000DglUrScKEqCfueY7f0a7jzFFCpAu5kXMxmt83IOAl0svrW4AVR-K-gQqDBloRl4WyUYt9RYVrt47rHkbZ1FK6pKUYt1qDTpVCApJznsvxwaZrXArliyOKQRROi5gdG5BrOm%7EuFY1v5gRN0AUVYckeNwxKrEBZ7MKtHv-uAbJ-9BBw2ejV05UnxBPepPVgIAeu-N93sBugP47-OeuPCFQKx5AwtHogIo%7EQ0T88FIAHzETqJ9qOoY7DVCEevkcqVMjd9KckAXjBvQLb1YXTuhrQzuD84QyhrLFw2nfwSrtyIrpVEhkTKLARon0lyoRr%7E6wCZO0jEeqyuQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM e93568fe137e75967f4cf8492b8179e7 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Vinnytsia region Вінницька область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-05-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни Hello. I am from [CITY1]. Compared to other cities in Ukraine, you might think [CITY1] got it less, but everything is relative. My parents were the first to wake up and argue loudly about something. As it turned out, there was already a war in Ukraine. The argument between my parents was that my father, who is Armenian by nationality, insisted that my mother and I go to his relatives in Armenia. In contrast, my mother said we would not go anywhere without him. I thought [CITY1]’s advantage was its geography, that we had no border with Russia... It turned out that the proximity of the Odesa region and the sea was just as much of a threat. I just didn't acknowledge the navy or the limits for missiles in my panic. We hadn't gone to Armenia initially as we thought everything would be fine. We thought they were just scaring us, forcing us to make some kind of decision about Donbas. Neither my mother nor I stopped talking on the phone while my Dad went to find out what he could do and decided what we would do. I talked to my close friends and most of them were already planning to leave Ukraine. Most of them were those with children and "old people" but there were also a couple of female ex-friends, although I have no right to blame them, who had a stupid chance to go to Europe for a long time and get married there. It does happen. Relatives on my father's side called us every day and persuaded us to fly to Yerevan but we were waiting. In the early days, my mother and I prepared an "emergency suitcase" with documents, medicines, and a bag of food and water for a day or two. On the 29th of March, my dad joined the Ukrainian Armed Forces as a sergeant. He served in the army as a tank driver. After he called us, I was surprised to find out that many Armenians serve in the Armed Forces and defend us together with Ukrainians. My mother and I were left alone on the farm. The only thing we were waiting for was my dad's call. In March, my full-time studies ended. I started studying online. Everyone probably knows that during the war, you must buy inexpensive and nutritious food whenever possible! My grandmother also told me about matches, salt and soap. Despite the long queues, my mum and I bought as much as possible. We spent more time in the telegraph, reading news about the war while still in shock. But upon watching videos and reports from the Chernihiv, Sumy and Kharkiv regions, we realized it would not end quickly. With the curfew in place, we went out less and less every day. I remember that the first "arrivals" were from the sea. It was horrible. But we still did not see the enemy's eyes, like the residents of Mariupol or Kherson. The city and its suburbs were empty. Most people went to Moldova, away from the war and then you could decide where to go next. Most of the missiles and drones were flying through [CITY2] and us. Of course, Bucha shocked us and stunned us. Only Hitler's fascists were more cruel. My dad and mum were constantly fighting because my dad wanted to send us out of Ukraine, and my mum said she wouldn't leave without him. The turning point happened in autumn when the Nazis started bombing our power stations without electricity or communication for weeks. "Something will happen to you, and I won't even recognize you" she said, but we managed to persuade her. My mother and I flew to Yerevan via Chisinau at the end of November. My relatives in Armenia were shocked when I ran into the corridor at every sound of the plane. They had seen war, but they had never seen a war like the one in Ukraine. We stayed without my dad for a little over a month. In January, we were already in [CITY1]. And we are still at home. Thank God my dad is alive and defending Ukraine to this day. I now have a part-time job and my mother is at the farm. We will win in any case, and we will return to Crimea!!! Glory to the Armed Forces! Вітаю. Я із [МІСТО1]. На тлі інших міст України можна подумати, що [МІСТО1] дісталося менше, але все відносно. Першими прокинулися батьки й голосно про щось сперечалися. Як виявилося, в Україні вже йшла війна. Як виявилося суперечка батьків був у тому, що тато, він за національністю вірменин, наполягав, щоб ми з мамою поїхали до його родичів до Вірменії, а мати казала, що без нього нікуди не поїдемо. Я думала, що перевага [МІСТО1] в географії, що у нас немає кордону з росією... Виявилася близькість Одеської області та моря є такою ж загрозою, я просто в паніці не зрозуміла про флот. Та і які межі існують для ракет. До Вірменії поки що ми не поїхали. Думали все обійдеться, домовляться. Думали нас просто лякають, примушують до якогось рішення щодо Донбасу. Телефон не замовкав ні в мене, ні в мами. Тато поїхав дізнатися, що зможе, і визначитися, що робитимемо. Я поговорила зі своїми близькими подругами. Більшість уже збиралися їхати з України. В основному це були ті, у кого діти та "старі". Але була й пара вже колишніх подруг, хоча я не маю права їх звинувачувати, яким тупо випав шанс поїхати надовго до Європи та вийти заміж там. Буває й таке. Родичі з татового боку дзвонили нам щодня і вмовляли прилетіти до Єревану. Ми чекали. У перші дні ми з мамою приготували "тривожну валізку" з документами та ліками, а так само сумку з їжею та водою на день-два. 29 березня тато пішов до ЗСУ сержантом. Він служив у армії та він танкіст. Після того, як він нам дзвонив, я з подивом дізналася, що у ЗСУ служать і разом з українцями захищають нас багато вірмен. Ми з мамою залишилися на господарстві одні. Єдине, що ми чекали – це дзвінка тата. У березні моє стаціонарне навчання закінчилося. Почався суцільний онлайн. То що під час війни треба по можливості закуповуватися продуктами недорогими та поживними напевно знають усі!? А ще бабуся розповідала про сірники, сіль та мило. Ми з мамою скупилися як могли, незважаючи на величезні черги. Ми стали проводити в телеграмі більше часу, читаючи новини про війну, при цьому перебували ще в шоці. Але дивлячись на відео та репортажі з Чернігівської, Сумської та Харківської областей розуміли, що це не закінчиться швидко. Не зволікаючи на комендантську годину, ми з кожним днем виходили на вулицю все рідше. Як я пам'ятаю, перші "прильоти" були з моря. То був жах. Але все одно ми не бачили очей ворога, як жителі Маріуполя чи Херсона. Місто з передмістям спорожніло. Більшість поїхали до Молдови, а там, подалі від війни, можна визначитися кудись далі. Більшість ракет та безпілотників летіли через [МІСТО2] та через нас. Звичайно ж Буча шокувала нас, ступор. Жорстокіші були хіба що фашисти Гітлера. Тато з мамою весь час лаялися через те, що тато нас із мамою хотів відправити з України, а мама казала, що без нього не поїде. Перелом стався восени, коли рашисти почали бомбардувати наші електростанції та світла та зв'язку не було тижнями. "З вами щось трапиться, а я навіть не впізнаю". Маму вдалося вмовити. Наприкінці листопада ми з мамою, через Кишинів, відлетіли до Єревану. Родичі у Вірменії були шоковані, коли я на кожен звук літака тікала в коридор. Вони бачили війну, АЛЕ такої війни, як в Україні вони не бачили. Протрималися ми без тата трохи понад місяць. Вже у січні ми були у [МІСТО1]. І досі ми вдома. Слава Богу тато живий та захищає Україну до сьогодні. Я підробляю. Мати на господарстві. Ми в будь-якому разі переможемо, ще й Крим повернемо!!! Слава ЗСУ! Location 49.2331, 28.4682 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1574 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1574 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/b2b6b7bcbdbf7bacf0634cea6e80f907.pdf?Expires=1787788800&Signature=Gsk3XkfGKh4kfydN67jK25EsqOXRYXIHxNUb%7EGNoGNcxxSCDajDNJo1jZe4oZD4N2HDasBjlOFYyf9jwzFogfHSxfvkDt17ZXWzVkTzBgQ1l8jZw9sLAwDpXv5SV2PX0uH%7EoEwuQXresbLuJw6GJ6NxpMUz8DhWiQwiIdYuHpRCuwkUEvTBoxEAPnX3M3Spfv0xClc6hsaos5czOqmiVJO3cehQoOZcm2Ig00-DBF2AaLwiH7ottDbgonuBbdq-lS8S1Kow3XFhGbdC-DGMHaMgq-%7EtO0wu1Dix6kEsYfOU6U46jKMiE8Znps0Zf-N6Co63T5u%7EARGSKzg%7EB4jKbzQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM a9fdbf84461b73cbc8d3383392c6b3c2 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-04-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни It all started with me after an MMA training session. On 23 February, in the evening after training, I was walking home and came across the news: the signing of a well-known document by the President of Russia. I realized that I would not stay away, so through my friends, I signed up for the [PUBLIC FORMATION] Volyn region after the military commissariat told me that they would call me. During my stay in the public formation, I patrolled the streets of my native [city] during the curfew. Later, through the same friends, I joined the ranks of the [BRIGADE] from that moment, my combat training began. After a while, we went as a group to replace our comrades-in-arms at positions near the Belarusian border, and there, I got used to the usual routine of soldiers. I didn't feel any discomfort living in a dugout, and I consider the experience I gained then to be significant. У мене почалось все з після тренування з ММА. 23 лютого ввечері після тренування я йшов додому і натрапив на новини, підписання відомого документу президента росії, я зрозумів що осторонь точно не залишусь , через знайомих записався до [ГРОМАДСЬКЕ ФОРМУВАННЯ] Волинь ,після того, як у військкоматі мені сказали що ЗАТЕЛЕФОНУЮТЬ , за час перебування у ГФ патрулював вулиці рідного [МІСТО] у комендантську годину. Пізніше через тих самих знайомих потрапив до лав бійців [БРИГАДА], і від цього моменту почалась моя бойова підготовка , через певний час поїхали групою замінити бойових товаришів на позиціях біля Білоруського кордону й уже там я звикав до звичайних буднів бійців. Жити у бліндажі дискомфорту не відчував, досвід отриманий тоді рахую дуже важливим. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1564 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1564 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/3ea1b3420923d5a192090f1176b27e0e.pdf?Expires=1787788800&Signature=XKTAJA9Tm3xyUBgS3camXCHj7EVFnTQijETIGGkovUoIqDyjWrpjBw6OGcWNGfxPLoTa0VKCJRwUpo2kGbKeIDTvvTDQS%7EicFqa2zFTFhHViXBgvFub-6vWSI543Snt%7EdBoE%7EI9snyOE1VmTSjoXSpEwqNmG3R3RkvOqn9TTbNHkn8Sx5YbUyhlf3GX6oBKGy5SC5pCF4l-nuzGt3LcMjmkQsIRrxGiuvzRik1cLLtrvWUye9-TVzD4C9jcawlE1usMGaAd2uxFaFvzMOjQwXJjOcoQ0Re1H9j%7ECcPBE2WvAQ9C4TedC%7Ew%7E-8jgocfdKNS8Tp12GG5zQKDRaR3lSGQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 20ca3a5c5d48cba1c64aff75b78d2b01 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kherson region Херсонська область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-28 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни War... Every modern boy or girl can tell about it based on historical facts alone. But is one story enough to convey all the horror experienced by the same sixteen- and seventeen-year-old boys who found themselves at the front? Watching today's youth, one wonders how frivolous we are about life! Nowadays, in a time of peace, there is no need to think about what you will eat tomorrow or where you will sleep. Everything is around us; we live a full life. But to imagine at least one of us in the shoes of those boys who went to die at the age of seventeen, who did not know what awaited them there, at the front. They did not think about it because they would defend their homeland. How many young lives were lost? How many fates were ruined? They returned from the war not only crippled, broken not only physically but most of all mentally, or they did not return at all. You ask yourself: did people like Hitler have the right to take people's lives? Who gave them this right? After all, these people also had children, wives, and mothers who gave birth to them! Of course, my attitude to the situation in the East is negative because every day, someone lays down their body and soul for a free Ukraine. I could never have imagined that in the 21st century, I would witness such violence. Russians are not our brotherly people at all! Russia is not a brotherly country! How can anyone say such things? Ukrainian national consciousness has always been under pressure; remember the tsarist Russia or the USSR period. Of course, a ceasefire agreement must be reached at the highest level. This should be done by the head of state, the Supreme Commander-in-Chief. "Peace is above all" is the idea that should guide negotiations with the opposite side of an armed conflict. The primary human need is security. Without security, normal existence is impossible. Thus, the absence of peace means the absence of a future. Due to the war in the East, many Ukrainians were forced to change their place of residence. Fleeing the war, they moved to a peaceful territory controlled by Ukraine. Now, not all of these people are happy with their current situation. They lost their small homeland, their homes, jobs, and usual living conditions. Especially true Ukrainians were treated as "cattle" and were subjected to attempts to break and suppress them. How can a fraternal people do this? And today, they continue to "love" us, as they did before, holding us in their firm, "friendly and brotherly" arms. Therefore, I sincerely hope in my heart that all these bloody events will end soon. But my mind says otherwise. God forbid anyone to have such a "neighbour," let alone a brother! GLORY TO UKRAINE!!! Війна… Кожен сучасний юнак або дівчина можуть про неї розповісти, ґрунтуючись лише на історичних фактах. Але чи досить однієї історії, щоб передати весь той жах, що випробовували такі ж шістнадцяти, сімнадцятилітні хлопці, що опинилися на фронті? Спостерігаючи за сучасною молоддю, замислюєшся, як же все-таки легковажно ми ставимося до життя! У наш час, мирний час, не треба замислюватися про те, що ти завтра будеш їсти, де спати. Навколо все є, ми живемо повноцінним життям. А от уявити хоча б одного з нас на місці тих хлопців, які в сімнадцять років ішли вмирати, які не знали, що їх чекає там, на фронті. Вони не замислювалися про це, тому що йшли захищати Батьківщину. Скільки молодих життів було загублено, скільки доль зіпсовано! З війни верталися або каліками, людьми, зломленими не тільки фізично, але найбільше душевно, або не верталися взагалі. Ставиш собі питання: чи мали право такі як Гітлер віднімати в людей життя? Хто давав їм таке право? Адже в цих людей теж були діти, дружини, матері, що народили їх на світло! Звичайно, що моє ставлення до ситуації на сході є негативним, оскільки кожного дня хтось покладає свою душу й тіло за вільну Україну. Раніше ніколи не міг подумати, що в 21 столітті стану свідком подібного насилля. Росіяни — зовсім не братній нам народ! Росія — не братня країна! Як можна взагалі таке говорити? На українську національну самосвідомість завжди чинився тиск, згадаймо і період царської Росії чи СРСР. Звісно, домовленість про припинення вогню має бути досягнуто на найвищому рівні. Це має зробити голова держави, який є Верховним Головнокомандувачем. «Мир понад усе», – ось якою думкою треба керуватися під час перемовин з протилежною стороною збройного конфлікту. Потреба у безпеці — першорядна потреба людини. Якщо її немає, то немає й умов для нормального існування. Таким чином, відсутність миру — це відсутність майбутнього. Через війну на сході чимало українців змушені були змінити місце проживання. Рятуючись від війни, вони переїхали на мирну територію, що підконтрольна Україні. Зараз не всі ці люди задоволені своїм теперішнім становищем. Втративши малу батьківщину, вони втратили житло, роботу та звичні умови життя.Особливо за «бидло» тримали справжніх українців, яких намагалися зламати й придушити. Хіба братній народ може так чинити? І в сучасності вони продовжують нас «любити», як і колись, затискаючи в своїх міцних, «дружніх і братерських» обіймах. Тому щиро в серці сподіваюсь, що всі ці криваві події скоро закінчаться. Проте розум каже протилежне. Не дай Боже нікому такого «сусіда», а брата — тим більше! СЛАВА УКРАЇНІ!!! Location 46.6354, 32.6169 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1558 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1558 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/18a93622f23ca480591b0a64061b4994.pdf?Expires=1787788800&Signature=Au1CPwijWcLk-vnaEmDePwweAUn7ZOt6GujuRHV0KxUHPM0ltxPeazXc8ZD9aCUKUUBNdov4nXYvBk74CxP63NCJbYIOvCx1iwikolYUCmiz1Qe2c3VAW1GahTDqaetUV3yZ997ckKtJAoMnwLh9e70XTfwn4j76Tf4aAIPpodC-eGrdc3kOklWGn7k0qYxodny5-Poiy76MWwbAWXsG0ttTu7npApa68wn7kdTwZo9cN2LmPHEgNdnWJgcJmzW02JRL8Rb7tbjlwqQDIyb-owCuDSK3sbyOS8e3Jz3iPLx6FyHtDlWoiIi5oyD1FdnIHdbXz6IqpiArWletWIczhg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 5cd2ecc6f5825fe509d869f66316c43e Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-15 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни My experience of the war is hardly different from the experience of all Ukrainians because we all suffered from a full-scale invasion. I still remember that February — the moment when my life took a wrong turn. I live outside the city and I haven't travelled anywhere during this time. For me, it was something unrealistic for the modern world, for civilized countries, that one country could attack another so brutally. Probably no one expected it. Personally, I did not believe it until the very end. I was thinking that it was some kind of riot and it would end in a couple of days. But the world has changed a lot in recent years. We have been living in stress, whether it was the Maidan, the coronavirus, or the war. My family and I helped as much as we could from the very beginning. We set up checkpoints in front of the city, made Molotov cocktails, and looked for shelter for people fleeing the war. I wasn't afraid of rockets or attacks. I don't know why, but I didn't have panic or fear. I have a dog that was very afraid of explosions and sirens, so I started feeding animals with no owners. I still continue to do this. But during the war, my life acquired new meanings. I found a job that brought me income, I tried myself in a new business, my financial situation improved, and I became more aware, brave, and thoughtful. I realized a lot; I realized that I am responsible for my life and actions. I cannot significantly influence what happens outside these events, but I can influence my life. It was the war that helped me understand this. I don't want to stop. I want to move on, I want to help our army and people, and I want to earn money for my life for the future. I want to continue operating my business. I understand it will be difficult, but I believe in our victory, reconstruction, and adjustment. We must live and work so time passes faster so everyone can get closer to victory. Because it depends on all of us, not only on the army or the government. I understand that, so I will continue in the same spirit, and everything will be fine! Мій досвід війни, навряд відрізняється від досвіду всіх українців, адже всі ми постраждали від повномасштабного вторгнення. Я досі згадую той лютий. Коли життя повернуло не туди. Я живу за містом, нікуди не виїжджав за цей час. Для мене було чимось нереальним для сучасного світу, цивілізованих країн, що може одна країна напасти на іншу так жорстоко. Напевно ніхто цього не очікував. Особисто я не вірив до останнього, думав, що це якась заворушка і закінчиться за пару днів. Але світ дуже змінився, останні роки ми постійно живемо у стресі, чи то був майдан, потім коронавірус, тепер війна. Я з сім’єю з самого початку допомагав чим міг. Облаштовувати пости перед містом, робили коктейлі молотова, шукали прихисток для людей, які втікали від війни. Я не боявся ракет, нападів, не знаю чому, але в мене не було паніки чи страху. У мене є собака, яка дуже лякалась вибухів та сирени, я почав підгодовувати тварин, які не мали господарів. Досі продовжую цим займатись. Але за час війни моє життя набуло нових сенсів, я знайшов роботу, яка приносить мені дохід, я спробував себе у новій справі, налагодилось моє фінансове становище, я став усвідомленим, сміливішим, обдуманішим. я багато переусвідомив, зрозумів, що я несу відповідальність за своє життя, вчинки. Я не можу вплинути значним чином на те, що відбувається зовні, на ці події, але я можу вплинути на своє життя. Саме війна допомогла мені це зрозуміти. Я не хочу зупинятись, хочу рухатись далі, хочу допомагати нашій армії, людям, хочу заробляти гроші собі на життя, на майбутнє. Хочу далі відкрити свій бізнес, розумію, що це складно буде, але я вірю в нашу перемогу. А після неї у відбудову і налагодження. Треба жити та працювати, так швидше проходить час, так кожен може наблизити перемогу. Бо вона залежить від усіх нас, а не тільки від армії чи влади. Я це розумію, тому буду продовжувати в тому ж дусі та все буде добре! Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1538 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1538 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/019886205094f7fce37be208c04c40cd.pdf?Expires=1787788800&Signature=WTxhH%7ESDkEmKruJp7eNOfJ-0ChpltyYxlXB6G95RIwubVWg06tIZuZwPKM7wmRmJwLrMpYTmp4mCS3vocMgWUyoHUhPjGE8W6QD-ALM3pqaj0YCxGU4vJzUUkjCzjb2yOjaCQ%7EXogJnHdDylcEGqgtDllqvNqnOAK2pDznNfpRXKaLXZ%7E5w2kidAiZ8NMjPzH6XeGaqGZUQ28TE9Q%7EhDqsOqpWdBr09%7EfWk7ZtAVyFbk%7EXoDmAmjZZDZZUViKHGPvF5xRhsW3xUL8h8X9iefELbB99e-cVLQkHiDUu8E1TRv-%7EOZaJU-iKBOIR198K8oIZ4kQYx7eniNe337i5wDZA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 016bf1200e90696a3f8e824ee524a201 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-11 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни When the full-scale invasion began, my life was turned upside down. I always grew up in a big family, and the first biggest stress for me was when the whole family was separated. My dad went to war and we tried our best to win. Then, my child and I decided to go abroad to make it easier for the child. I blamed myself a lot for not staying at home and helping there but I tried to find other ways to help Ukraine and Ukrainians win. I spent all my free time volunteering by packing humanitarian aid, visiting wounded soldiers in local hospitals, weaving camouflage nets, and making trench candles. All of this, in one way or another, helped me to mitigate my feelings of guilt a little. Коли почалося повномасштабне вторгнення, моє життя перевернулось з ніг на голову. Я завжди росла у великий сім'ї та першим найбільшим стресом для мене було, це коли вся сім'я роз'їхалась. Тато пішов воювати. Ми максимально старались докладати зусиль для перемоги. Потім я з дитиною вирішили поїхати за кордон, щоб дитині було спокійніше. Я дуже звинувачувала себе в тому, що я не залишилась вдома, не допомагаю там. Але я старалась знайти інші можливості допомоги Україні та українцям задля перемоги. Весь вільний час волонтерила: складали гуманітарну допомогу, відвідувала поранених військових у місцевих лікарнях, плели маскувальні сітки, робили окопні свічки. Це все так чи інакше, допомогло мені трохи пом'якшити своє почуття провини.  Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1536 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1536 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/eb8a72d427368330b4ff2d163531e0b4.pdf?Expires=1787788800&Signature=oNvnnSMpuNioQZxCQ6dOUxkUrIJis7tRtWahTY5zkmnSNQvvCjlHr-4ijZPcP9BzGye%7EhhNyeWnwRFnKLMoQr9ycQ%7EPQDoGKZWOx3qJlJ98ZLQtXcseY003Qg0nUGgLguaLVjLIsjFMu7f2msUpARftTsu4VsWLdp2aORLMhLrqGhCV%7ES8DlVK8WLWQ83x4UeJ6XRI1LdaBfxBOOQoEFU2CtrArCXdTxoWw5oXW37I3LHHWboDHsaudiEkXwT6CJb6G5gmbMf-tF4ptVx3g4clXqUWPwVIgzcAWJD-b19MLDKzCQVWiNGvwhy-qHWJLUrAyAepqxSQ0bd70aGEE25w__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 961647e77bfea9bd82146decce83d607 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни During the year of the war, my life changed. I did not feel panic, rather I felt focused. On the 24th of February, in the morning, when I saw that the war had started, I immediately refuelled my car because I knew I would need to move my family and help them. From the very first day of the war, I helped my mates carry sand, tires and bags to checkpoints and make Molotov cocktails. I donated to the Armed Forces, posted information on Instagram, and read and still continue to read the news, but to a lesser extent. Over the entire war period, until today, I have noticed that I have more hatred and anger, not towards my family or others, but towards the 'invaders.' This hatred and anger pushed me to work harder, look for opportunities, not sit still, be at work, live and provide for myself. The war taught me not to be afraid or worry about financial difficulties, and I take every challenge as an opportunity to grow and become stronger in spirit to move on to greater things. The war has united my true friends around me. I have seen who is who, and I am glad for that. Now I know who I can really count on. I noticed that I became less emotional towards my loved ones and heard it from them. I have learnt to treat many things with a cool mind. Yes, I have changed; everyone's life and perception of life has changed. I am learning to adapt to the new realities, realizing that the war will not end tomorrow and that the old life will not exist anymore, but there will be a new one. And I feel responsible to myself to ensure a decent life and future. I feel proud of our defenders and help them financially every time. За рік війни моє життя змінилось. Я не відчував паніки, а навпаки був зосередженим. 24 лютого вранці, коли побачив, що почалась війна я відразу поїхав заправити своє авто, бо знав що буде потрібно возити рідних та допомагати. Вже з першого дня війни я допомагав з товаришами возити пісок, шини та мішки на блокпости, робити коктейлі Молотова, донатив на ЗСУ, публікував інформацію в Інстаграмі, читав і продовжую читати новини, але вже меншою мірою. За весь період війни, до сьогодні, я помітив, що в мені побільшало ненависті, якогось гніву, але не до близьких чи оточуючих, а до «загарбників». І ця ненависть, гнів підштовхнули мене більше працювати, шукати можливості, не сидіти на місці, бути в роботі, жити й забезпечувати себе. Війна навчила мене не боятись, не перейматись за фінансові труднощі, кожен виклик я сприймаю як можливість, рости й ставати сильнішим духом, рухатись далі до більшого. Війна згуртувала навколо мене справжніх друзів, я побачив хто є хто і радий цьому. Тепер я знаю на кого справді можна розраховувати. Я помітив, що став менш емоційним, стосовно близьких, чув це від них. Я навчився ставитись до багатьох речей з холодним розумом. Так, я змінився, змінилось життя усіх і сприйняття життя. Я вчусь адаптовуватись під нові реалії, розуміючи, що війна не закінчиться завтра і що минулого життя уже не буде, але буде нове. І я відчуваю відповідальність перед собою забезпечити собі гідне життя і майбутнє. Щоразу відчуваю гордість за наших захисників та допомагаю фінансово нашій армії та вірю в її перемогу. Кожен з нас, на мою думку, повинен докласти максимум, не в плані фінансів, а загалом як може до нашої перемоги. Я почав не будувати грандіозні плани на майбутнє, а ставити перед собою коротко досяжні цілі та плани, в нових реаліях війни. Війна загострила моє відчуття справедливості. Я подорослішав, став більше покладатись на власні сили та розум. Війна показала мені іншого мене, в собі я знаходжу сильні сторони та розвиваю їх. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1530 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1530 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/78173e016d25840f9828012f8e97ee3d.pdf?Expires=1787788800&Signature=pcnxhDevfLEcYZWlg2A70g%7Ecd5hggGYRI0HMRxu5KkLjIwwEX9V9pJY5UMlIRllZMzWAC8FQCmBeSFRv2bHC0w5Uc%7ELCB3J2%7EgUZrJWXfeFhmtAIFQQVCFr-C0i%7EAsA296VW%7EwYEmrFuyNuhVe8ZNlbSvVp9JyDX71E%7EGvyaDVYUMSUmLa4Rq16fkgqsNDA-fpbVyOgr-num59BGjTebnikKfEAlQqgs4--3XxYgDb5x1mvCyKDMMJ82Jxkt5XAxt2QwdQceQ17OQvEKeoh-DVXoVwuRAijli6HBaefna92ZiW34rd64136I4C1kea1S1myWbCFo1UI4OU4iaz%7E4Cw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 07ffa65b8944afb239eebbacfcd6e488 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kherson region Херсон Occupation Status / Окупованість територій it is unclear (occupied or deocupied) не зрозуміло (окуповані чи деокуповані) Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-28 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни War... Every modern boy or girl can tell about it based only on historical facts. But is one story enough to convey all the horror experienced by the same sixteen- and seventeen-year-old boys who found themselves at the front? Watching today's youth, you wonder how frivolously we treat life! Nowadays, in peaceful times, you don't have to think about what you will eat tomorrow or where you will sleep. Everything is around us; we live a whole life. But imagine at least one of us in the place of those boys who went to die at the age of seventeen, who did not know what was waiting for them there, at the front. They did not think about it because they would defend the Motherland. How many young lives were lost? How many destinies were ruined? They returned from the war either disabled, people broke physically, and most of all mentally, or they did not return at all. You wonder: did people like Hitler have the right to take people's lives? Who gave them such a right? After all, these people also had children, wives, and mothers who gave birth to them! Of course, my attitude to the situation in the East is negative because every day, someone puts his soul and body on the line for a free Ukraine. Previously, I could never have thought that in the st century I would witness such violence. Russians are not our fraternal people at all! Russia is not a brotherly country! How can you say such a thing? Війна… Кожен сучасний юнак або дівчина можуть про неї розповісти, ґрунтуючись лише на історичних фактах. Але чи досить однієї історії, щоб передати весь той жах, що випробовували такі ж шістнадцяти, сімнадцятилітні хлопці, оказавшиеся на фронті? Спостерігаючи за сучасною молоддю, замислюєшся, як же всетаки легковажно ми ставимося до життя! У наш час, мирний час, не треба замислюватися про те, що ти завтра будеш їсти, де спати. Навколо все є, ми живемо повноцінним життям А от представити хоча б одного з нас на місці тих хлопців, які в сімнадцять років ішли вмирати, які не знали, що їх чекає там, на фронті. Вони не замислювалися про це, тому що йшли захищати Батьківщину. Скільки молодих життів було погублено, скільки доль зіпсовано! З війни верталися або каліками, людьми, зломленими не тільки фізично, але найбільше душевно, або не верталися взагалі. Задаєшся питанням: чи мали право такі як Гітлер віднімати в людей життя? Хто давав їм таке право? Адже в цих людей теж були діти, дружини, матері, що народили їх на світло! Звичайно, що моє ставлення до ситуації на сході є негативним, оскільки кожного дня хтось покладає свою душу й тіло за вільну Україну. Раніше ніколи не міг подумати, що в столітті стану свідком подібного насилля. Росіяни — зовсім не братній нам народ! Росія — не братня країна! Як можна взагалі таке говорити? На українську національну самосвідомість завжди чинився тиск, згадаймо і період царської Росії чи СРСР. Звісно, домовленість про припинення вогню має бути досягнуто на найвищому рівні. Це має зробити голова держави, який є Верховним Головнокомандувачем. «Мир понад усе», – ось якою думкою треба керуватися під час перемовин з протилежною стороною збройного конфлікту. Потреба у безпеці — першорядна потреба людини. Якщо її немає, то немає й умов для нормального існування. Таким чином, відсутність миру — це відсутність майбутнього. Через війну на сході чимало українців змушені були змінити місце проживання. Рятуючись від війни, вони переїхали на мирну територію, що підконтрольна Україні. Зараз не всі ці люди задоволені своїм теперішнім становищем. Втративши малу батьківщину, вони втратили житло, роботу та звичні умови життя. Особливо за «бидло» тримали справжніх українців, яких намагалися зламати й придушити. Хіба братній народ може так чинити? І в сучасності вони продовжують нас «любити», як і колись, затискаючи в своїх міцних, «дружніх і братерських» обіймах. Тому щиро в серці сподіваюсь, що всі ці криваві події скоро закінчаться. Проте розум каже протилежне. Не дай Бог нікому такого «сусіда», а брата — тим більше! СЛАВА УКРАЇНІ!!! Location 46.6354, 32.6169 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1528 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1528 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/72166b1c1d6c87680c49dc2984b55994.pdf?Expires=1787788800&Signature=ALDDeoR7qNRbmS81yfqy%7EZVvkZ3v3ur6K78xaEbj9-ALwLcly8ZJr5zVm1vLPUyMU08NgZ7y4kpweAXQeihCXvRCtIsAe3Lx4tBcu9HhPpA-4OA94%7EsFYTYgW1EOWp0Fzzwobght6y8jvOWRZECmwBABXOkJcOF0MemeainqY1Zu3POz1kf-S2zJFe6d3w%7EZZO4v2Q7itzVNKj6nlhlVXj%7EhDwvIABMapt41kVXPEsSGU5uvHigqJ1djWflZap58FFzk%7EVdkZKLjyIFzYjeW3G32nsiHvIWoY7Prik9LHJStkbzivntaP7dICWUSYWNWADMlKaanwrXCeHO22kf-SA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM ef37056918be9798985e300c2b3e3a3f Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 22 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-15 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни My experience of the war is hardly different from the experience of all Ukrainians because we all suffered from a full-scale invasion. I still remember that February. When life took a wrong turn. I live outside the city; I have not gone anywhere during this time. For me, it was something unreal for the modern world, for civilized countries, that one country could attack another so brutally. Probably no one expected this. Personally, I didn't believe the last one; I thought it was some kind of confusion and it would end in a couple of days. But the world has changed a lot; in recent years, we are constantly living under stress, whether it was the Maidan, then the coronavirus, or now the war. My family and I helped as much as possible from the beginning. They set up checkpoints in front of the city, made Molotov cocktails, and looked for shelter for people fleeing the war. I wasn't afraid of rockets, attacks, I don't know why, but I didn't have panic or fear. I have a dog that was very afraid of explosions and sirens; I started feeding animals that had no owners. I continue to do this. But during the war, my life acquired new meaning; I found a job that brought me income, I tried new things, my financial situation improved, and I became aware, braver, and more thoughtful. I realized a lot, realized that I am responsible for my life and actions. I cannot significantly influence what happens outside these events, but I can influence my life. It was the war that helped me understand this. I don't want to stop; I want to move on; I want to help our army and people; I want to earn money for my life and the future. I want to continue opening my business, I understand it will be difficult, but I believe in our victory. And after it in reconstruction and adjustment. You have to live and work, so time passes faster, so everyone can get closer to victory. Because it depends on all of us, not only on the army or the government, I understand this so that I will continue in the same spirit, and everything will be fine! Мій досвід війни, наврядчи відрізняється від досвіду всіх українців, адже всі ми постраждали від повномасштабного вторгнення. Я досі згадую той лютий. Коли життя повернуло не туди. Я живу за містом, нікуди не виїжджав за цей час. Для мене було чимось нереальним для сучасного світу, цивілізованих країн, що може одна країна напасти на іншу так жорстоко. Напевно ніхто цього не очікував. Особисто я не вірив до останнього, думав, що це якась заворушка і закінчиться за пару днів. Але світ дуже змінився, останні роки ми постійно живемо у стресі, чи то був майдан, потім коронавірус, тепер війна. Я з сім’єю з самого початку допомагав чим міг. Облаштовувати пости перед містом, робили коктелі молотова, шукали прихисток для людей, які втікали від війни. Я не боявся ракет, нападів, не знаю чому, але в мене не було паніки чи страху. У мене є собака, яка дуже лякалась вибухів та сирени, я почав підгодовувати тварин, які не мали господарів. Досі продовжую цим займатись. Але за час війни моє життя набуло нових сенсів, я знайшов роботу, яка приносить мені дохід, я спробував себе у нові справі, налагодилось моє фінансове становище, я став усвідомленим, сміливішим, обдуманішим. Я багато переусвідомив, зрозумів, що я несу відповідальність за своє життя, вчинки. Я не можу вплинути значним чином на те, що відбувається зовні, на ці події, але я можу вплинути на своє життя. Саме війна допомогла мені це зрозуміти. Я не хочу зупинятись, хочу рухатись далі, хочу допомагати нашій армії, людям, хочу заробляти гроші собі на життя, на майбутнє. Хочу далі відкрити свій бізнес, розумію, що це складно буде, але я вірю в нашу перемогу. А після неї у відбудову і налагодження. Треба жити і працювати, так швидше проходить час, так кожен може наблизити перемогу. Бо вона залежить від усіх нас, а не тільки від армії чи влади. Я це розумію, тому буду продовжувати в тому ж дусі і все буде добре! Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1508 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1508 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/c41ec653e98d5b2ceeb973a4c14a9000.pdf?Expires=1787788800&Signature=lL5-7gbg4rU7sYcVa1VQ1wSuWbFc23P99wckAyPb-zJgyQe9nEJ2LYl1U1UyP4tEigmp%7EFvDVpWjJ6GNPoKiRrAWfH%7ERXXsrSQj5IkOlywB%7E8zPqC1lHEkh0wWuAs-R9%7ECt26Cvmpie0ADjVyMosJmlUAReIIj8pm2LsO-SXjSs70MViIwvEE7ZVlDs19%7E%7EwlVVxIyoQgVszSRBmaB3xjPUZlea5CvUSC1Y2HzjL%7ENgerWi2afIRkUilwak5aIC3gZazg3-yK4uOP-ks-5jvld0nPwuCQnu4TN5w6Hm3b3dSFiCnIsgcgZtSBu2mXPtuGopPFB7Eg3Z0S8dOeqeiWg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 77b9a6d1fdd41474d84dffe01dbef102 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 24 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Так Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-11 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни When the full-scale invasion began, my life was turned upside down. I always grew up in a big family, and the first biggest stress for me was when the whole family left. My dad went to fight. We tried our best to win. Then my child and I decided to go abroad so that they would be calmer. I really blamed myself for not staying at home, not helping there. But I tried to find other ways to help Ukraine and Ukrainians for victory. I volunteered all my free time: collected rubber aid, visited wounded soldiers in local hospitals, wove camouflage nets, and made trench candles. All this somehow helped me alleviate my guilt a little. Коли почалося повномасштабне вторгнення, моє життя перевернулось з ніг на голову. Я завжди росла у великий сім'ї і першим найбільшим стресом для мене було, це коли вся сім'я роз'їхалась. Тато пішов воювати. Ми максимально старались докладати зусиль для перемоги. Потім я з дитиною вирішили поїхати за кордон, щоб дитині було спокійніше. Я дуже винила себе в тому, що я не залишилась вдома, не допомагаю там. Але я старалась знайти інші можливості допомоги Україні і українцям задля перемоги. Весь вільний час волонтерила: складали гум допомогу, відвідувала поранених військових у місцевих лікарнях, плели маскувальні сітки, робили окопні свічки. Це все так чи інакше, допомогло мені трохи пом'якшити своє почуття провини. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1506 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1506 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/b42a296eb62f30c6458f55ec631266ac.pdf?Expires=1787788800&Signature=RcY-zzl1dw8cSkutov9KcxcTXLBXTgPj9lzq414WwF3uLZD%7E1fxp4OZdThnAE6U8oQeGuaLJ2usqMmaqobL%7EHDWhNjekPVkeejuHPd%7E4oWwniadM7UHdROIN67itp2FSy-nehfcVKr0xBIpYu6Qxf0UDMbkFLDRKkmoimZBmd1uQFmmFisPfB%7EIyM3%7ENNqNO4eSngTwJDJal68k-QLwbZTDOb3Is%7EYmgi1PKO2CZ3RP5hkplU419BiGJpRjHoC6VomHTs8Urrm4GusRxQ9ZysIQGcdpiAvIWHzkwjtA0KEysaN5SiYbQ9ojOjKPKlhfR4xT-00aUnR0wu7kRCYd0Qw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM ea1d4ccb0ee2b45652a6a5831871f9e8 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 22 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни During the year of war, my life changed. I did not feel panic, but on the contrary, I was focused. On the morning of February , when I saw that the war had started, I immediately went to refuel my car because I knew that I would have to drive my relatives and help. From the very first day of the war, I helped carry sand, tires and bags to roadblocks with my comrades, made Molotov cocktails, donated to the Armed Forces, posted information on Instagram, read and continue to read the news, but to a lesser extent. During the entire period of the war, until today, I noticed that hatred, some kind of anger, not towards loved ones or others, but towards the "invaders" increased in me. This hatred and anger pushed me to work harder, to look for opportunities, not to sit still, to be at work, and to live and provide for myself. The war taught me not to be afraid and not to worry about financial difficulties; I perceive every challenge as an opportunity to grow and become a more vital spirit, to move on to more. The war gathered real friends around me; I saw who was who, and I'm glad about it. Now I know who I can count on. I noticed that I became less emotional concerning loved ones; I heard it from them. I learned to be relaxed about many things. Yes, I changed; everyone's life and perception of life changed. I am learning to adapt to new realities, realizing that the war will not end tomorrow and that the past life will no longer exist, but there will be a new one. And I feel a responsibility to myself to provide myself with a decent life and future. Whenever I feel proud of our defenders and financially help our army, I believe in its victory. Each of us, in my opinion, should do our best, not in terms of finances, but in general as much as possible for our victory. I began not to make grandiose plans for the future but to set short-term goals and plans for myself in the new realities of war. The war sharpened my sense of justice. I grew up and began to rely more on my strength and mind. The war showed me a different me; I find strengths in myself and develop them. За рік війни моє життя змінилось. Я не відчував паніки, а навпаки був зосередженим. лютого вранці, коли побачив, що почалась війна, я відразу поїхав заправити своє авто, бо знав, що буде потрібно возити рідних та допомагати. Вже з першого дня війни я допомагав з товаришами возити пісок, шини та мішки на блокпости, робити коктейлі Молотова, донатив на ЗСУ, публікував інформацію в Інстаграмі, читав і продовжую читати новини, але вже меншою мірою. За весь період війни, до сьогодні, я помітив, що в мені побільшало ненависті, якогось гніву, але не до близьких чи оточуючих, а до «загарбників». І ця ненависть, гнів підштовхнули мене більше працювати, шукати можливості, не сидіти на місці, бути в роботі, жити і забезпечувати себе. Війна навчила мене не боятись, не перейматись за фінансові труднощі, кожен виклик я сприймаю як можливість рости і ставати сильнішим духом, рухатись далі до більшого. Війна згуртувала навколо мене справжніх друзів, я побачив, хто є хто і радий цьому. Тепер я знаю, на кого справді можна розраховувати. Я помітив, що став менш емоційним, по відношенню до близьких, чув це від них. Я навчився ставитись до багатьох речей з холодним розумом. Так, я змінився, змінилось життя усіх і сприйняття життя. Я вчусь адаптовуватись під нові реалії, розуміючи, що війна не закінчиться завтра і що минулого життя уже не буде, але буде нове. І я відчуваю відповідальність перед собою забезпечити собі гідне життя і майбутнє. Щоразу відчуваю гордість за наших захисників та допомагаю фінансово нашій армії і вірю в її перемогу. Кожен з нас, на мою думку, повинен докласти максимум, не в плані фінансів, а загалом як може до нашої перемоги. Я почав не будувати грандіозні плани на майбутнє, а ставити перед собою короткодосяжні цілі та плани, в нових реаліях війни. Війна загострила моє відчуття справедливості. Я подорослішав, став більше покладатись на власні сили та розум. Війна показала мені іншого мене, в собі я знаходжу сильні сторони і розвиваю їх. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1500 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1500 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/7811c0f30df32825db33c664a8ce7b7b.pdf?Expires=1787788800&Signature=NY6ynuKKoJHaS6c8VnLabYNDX0Ai%7EufFJMV%7EpOCwD329yaw5xwGhwtEGOUll6%7EeQFmqQ4H7Rjn7%7E-eZQtmQrwW5IHFibxL35P8gfPM4637fNSG3vbMZJ1U3rjYtR0KoxblZyiDhiKbXNa7OlrpuGam2ly6%7EnFeuLlKT6TYzksCxr9tFHctwDNoKmTuKVR-YVu6JRq1ZQgVhOp%7EF6zfgg5BiDJ8qmju6xoUwOHX8U8ROG0pxEptVAt9syMnMq2OqyzZ81rtF9IwL4CGzD3hQ3Dppn7F5jqTCelYbXs%7EkT7CcfOdWIHrjNkciM2XDjHsidUgy3cuZ7s14BdMq%7EJkNsLw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM a3edb3967c6c00b0820d7a62630fd008 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 22 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-03-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Spring 2023 Весна War Testimony / Досвід війни The war caught me by surprise, like all of us. My family and I woke up to the explosions on the morning of February , which happened km from my house. I remember that morning well. I was anxious, worried, and very scared for the first two weeks. I felt fear and uncertainty about the future, and thoughts arose: "what will happen tomorrow? And will it be?". Every time the alarm sounded, my parents and I went to the shelter, had emergency suitcases with everything necessary for staying in the shelter for a long time, monitored the news, and put our "life on pause" I was mostly at home. In the middle of March, I began to return a little to the rhythm of life that existed before these events. I continued to study, develop, look for interesting activities, and go for walks as much as possible. To be honest, I recently tried to remember the events of last spring and realized that not much had happened in my life. All attention was focused on the situation in the country. There were thoughts about whether to go abroad or stay here, but during the entire period (a year), I did not leave anywhere because of the war. I helped on a volunteer basis together with a friend, donated funds for meetings from verified people, and distributed important information on social networks. Regarding my psycho-emotional state, I felt that I had become more sentimental. I could not be indifferent to the grief the war brought our people. During the war, I began practicing relaxation, breathing, and self-soothing and shared them with others. During this time, I found my field, which is not only interesting for me but also developing in it, and I began to receive income. In my case, the war changed my life, changed my attitude toward loved ones to simple things, and taught me to appreciate and rejoice in every day and moment. The war, to some extent, gave me an impetus for self-development, for reaching another level of life. I understand that I will no longer be the same as I was before. Life will not be the same. Therefore, I try to live and create my history and plan for the future, but I do not forget about the war. It will always remind itself; it still continues, and it is essential not to forget what sacrifices and forces I can live with today and remain relatively safe. Війна застала мене зненацька, як і всіх нас. Я з сім’єю прокинулась від вибухів вранці лютого, які сталися за км від мого дому. Я добре пам’ятаю той ранок. Перші тижні я була тривожна, стурбована, дуже схвильована, відчувала страх та невідомість майбутнього, виникали думки: «а що буде завтра? А чи буде воно?». Щоразу при сигналі тривоги ми з батьками йшли в укриття, мали тривожні валізи з усім необхідним для перебування в укритті на тривалий термін, моніторили новини, поставили своє «життя на паузу», я переважно була вдома. Вже всередині березня я почала потрохи повертатись до того ритму життя, який був до цих подій. Продовжила навчатись, розвиватись, шукати цікаві заняття, виходити на прогулянки, наскільки це було можливо. Чесно кажучи, нещодавно намагалась пригадати події минулої весни і зрозуміла, що мало що відбувалось саме в моєму житті, вся увага була сконцентрована на ситуації в країні. Були думки чи виїжджати за кордон, чи залишатись тут, але за весь період (рік) я нікуди не виїжджала від війни. Я допомагала на волонтерських засадах разом з подругою, донатила кошти на збори від перевірених людей, поширювала важливу інформацію в соціальних мережах. Щодо свого психоемоційного стану я відчула, що стала більш сентиментальною, не можу бути байдужа до горя, яке принесла війна нашим людям. В період війни я почала практикувати техніки релаксації, дихальні техніки, самозаспокоєння та ділилась ними з іншими. За цей час, я знайшла свою сферу, яка є не лише цікавою для мене, а й, розвиваючись в ній, я почала отримувати дохід. В моєму випадку, війна змінила життя, змінила моє ставлення до близьких, до простих речей, навчила цінувати і радіти кожному дню та моменту. Вона, якоюсь мірою, дала мені поштовх до саморозвитку, до виходу на інший рівень життя. Я розумію, що вже не буду такою, як була до, життя таким не буде. Тому, я намагаюсь жити і творити свою історію, планувати майбутнє, але не забувати про війну. Вона завжди нагадуватиме про себе, вона досі триває і важливо не забувати, якими жертвами та силами я можу жити сьогодні та залишатись у відносній безпеці. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1499 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1499 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/764ad6604c7901e7897712f130c49afb.pdf?Expires=1787788800&Signature=juF1qE1p-V8s513Zb6ErhJTuDWlDOZb%7EoQV0AqgEXHKkYRbaVcc7D-Pt32Ryhf1MRtV5R49%7EN4LvdtA4md66luckxGxSZlcm07qBrDRfvIva0wJzOoysiFRt%7EOu70LNsaF7jd6nWL9n5LrcK6oHfUyZG8hE5mapB7Vt%7E9-6tcIkVlpgattSjFcU2BjLSz-Cmcevxbg%7Eed0rB7B1Guv8rDH3KjFI3oRwAOB0uy-o8m0X9PNFaVe67m7GHj42ZthiwBNBZtyvNngKNFpap3VFsAwKaylHYAVgy4KmKuO51UVTdmG1z8cp3a9E2z91laBQtDNqzpn3FVs%7EnDGSA5Ui2mw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM d59812b240c005d2527e0c85a8a097d3 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 23 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-02-23 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Winter 2023 Зима War Testimony / Досвід війни I live in the western part of Ukraine, so the first weeks of the war were the most traumatic for me when it was not clear how far the invaders would go, whether they would attack from Belarus and hit [CITY] with rockets. I remember very well the first day there was news that the war had started, and I didn't know whether to go to work or what to do. A little later, I heard loud sounds as if the door on the balcony vibrated several times - then I saw an explosion in the window and a cloud of smoke from afar (it was an impact on the airfield), which shocked and scared me, I saw this for the first time. I could not believe that it was really happening. At first, it seemed that this was absolute madness. It is not real. There cannot be a war in the middle of Europe in the st century. I thought that the whole civilized world would unite and it would end quickly. The first days, I just constantly watched the news, and we went to the shelter during the alarms. The second shocking episode happened about two weeks later. In the middle of the night, my parents woke me up and told me to go to the shelter immediately because something had exploded, although there was no alarm at the time. I saw an orange light in the window as if something was burning behind the neighbouring house. It was even scarier than the first day because this explosion was closer and in the middle of the night. I can't remember how long we spent in the shelter. When I went to the shelter, I often thought, if this were the last time I would see our apartment and all my things, what would happen to my boyfriend now when this would be over? A few months later, I felt very disappointed by the news. We were constantly promised something, but the world leaders only chatted, and some seemed to mock us, handing us old helmets or some kind of uniform to help us. It was hard to believe that most of the world just didn't care. I began to watch the news less and less because I noticed that it negatively affected my well-being and did not change anything. It was harrowing for me to look at other people's internships and realize that I could not have any influence. I was angry at this helplessness and injustice. There was and is an intense hatred of Russians. Now it is scary that my boyfriend can be mobilized and killed because he is the closest to me, and then my future is very uncertain because it is difficult for me to build relationships. Unfortunately, other defenders are killed, and people die all the time. I feel guilty that I am not in the front areas, but I still worry often, and the future scares me. Now the consequences for me are relatively economical because prices are constantly rising. I understand that it is unlikely that anything will fly to [CITY], and Belarus is also unlikely to attack. I am waiting for good news, and sometimes the mood rises, as after the announcements of the transfer of equipment, and sometimes it falls when it turns out that they will move the old one or they have changed their minds. Now the only thing I want is our victory. And with the beginning of the war, all the previous problems seemed to be worthless; the war forced us to review values and start looking at issues differently. I don't know if my contribution is helpful, but I hope so. Thank you for your attention. Я живу в західній частині України, тому для мене найбільш травматичними були перші тижні війни, коли не було зрозуміло, наскільки далеко зайдуть загарбники, чи не нападуть з боку Білорусі та чи не вдарять ракетами по [МІСТО]. Я дуже добре пам'ятаю перший день, коли були новини, що розпочалася війна, а я не знала чи виходити на роботу, чи що взагалі робити. Трохи згодом почула гучні звуки і ніби вібрацію дверей на балконі кілька разів - потім у вікні побачила вибух і згором хмару диму здалека (це був удар по аеродрому), що мене вразило і налякало, я бачила таке вперше і не могла повірити що це справді відбувається. Спочатку здавалося, що це справжнє божевілля, це не реальне, не може бути в сторіччі війни посеред Європи, я думала, весь цивілізований світ об'єднається і це швидко закінчиться. Перші дні тільки постійно дивилась новини, і ми йшли в укриття під час тривог. Другий шоковий епізод стався десь через два тижні. Посеред ночі мене розбудили батьки, що негайно треба йти в укриття, бо щось вибухнуло, хоч тоді не було тривоги. В вікні я побачила оранжеве світло, ніби за сусіднім будинком щось горить, це було ще більш моторошно ніж в перший день, бо цей вибух був ближчим, і посеред ночі. Вже не згадаю, скільки ми просиділи в укритті. Я часто думала, коли йшла в укриття, чи це останній раз я бачу нашу квартиру і всі мої речі, що зараз з моїм хлопцем, коли уе закінчиться. Через кілька місяців я відчула сильне розчарування від новин. Нам постійно щось обіцяли, але світові лідери тільки базікали, а дехто ніби знущався, передаючи нам в допомогу старі шоломи, чи якусь форму. Було складно повірити що більшості світу просто байдуже. Я стала все рідше дивитися новини, бо помітила, що вони негативно впливають на самопочуття, і це нічого не змінює. Мені було дуже боляче дивитися на чужі стаждання і усвідомлювати, що я не можу ніяк вплинути. Я була зла на цю безпомічність і несправедливість. Була і є сильна ненависть до росіян. Зараз страшно, що мого хлопця можуть мобілізувати і вбити, бо він найближчий для мене, і тоді моє майбутнє дуже туманне, бо мені складно будувати стосунки. Прикро, що інших захисників вбивають, і люди постійно помирають. Є відчуття провини, що я не в прифронтових територіях, але все одно тривожуся часто, і лякає майбутнє. Зараз наслідки для мене швидше економічні, бо ціни постійно ростуть. Я розумію, що в [МІСТО] навряд чи щось прилетить, і Білорусь теж навряд чи нападе. Я в очікуванні хороших новин, і часом настрій піднімається, як після анонсів передачі техніки, а часом падає, коли виявляється, що це стара рухлять чи вони передумали. Зараз єдине, чого я хочу - наша перемога. І з початком війни всі попередні проблеми ніби нічого не варті, війна змусила переглянути цінності і почати інакше дивится на проблеми. Не знаю чи корисний мій внесок, сподіваюсь що так. Дякую за увагу. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1492 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1492 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/298414ade91a7d2a5242a214e6f21c9c.pdf?Expires=1787788800&Signature=qS2a1WTj4jzimzvi2UERCBeOhvEC-bf%7EvwQEAJvReeQijeTxlDfQopopuAloLQB2HuwCe5QmDQXLQ7xIqPI-eFFcxjUa%7EETUsvyeIuRu9xzbW2uOJ3GepsCpdXmzoZu6Ykmrzi9z8RUxehUZXqJpddIqP3qd7zkXJtUsmmgcy%7EFiu8uPrNCC5SKR1qUS84MrH6LtQmj9nGPiOBVQ%7ETwyZERb-RCK%7EElBulekYZYvxTDTr3h9RouVBjFsMr7MNZYEx3xXeilxUNzTwIaAmRy7V6lFw%7EA3U2zaZH%7EY2coMG9zD5YOVD4ASInVTnw1D5HU0ZylbLcsX%7EIfrmT7wXmUMAQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 2c580168bb2793abafdcdb703ba12200 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 25 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Vinnytsia region Вінницька Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2023-02-22 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2023 Winter 2023 Зима War Testimony / Досвід війни The war brought changes in work, brought changes in living. The owners rent out the apartment I rented. Now I have to change my residence, and it takes at least . hours to get to work. The pace of life and style will change because you must deny yourself in many ways. Accordingly, sleep also. This will make everything known about itself. And it already gives... Війна привнесла переміни у роботі, привнесла переміни у проживанні. Квартиру, котру я орендувала, господарі здають. Тепер мушу змінювати місце проживання і добиратися до роботи не менше , години. Зміниться темп життя і стиль, бо багато в чому прийдеться відмовляти собі. Відповідно і сон. Це все дасть знати про себе. І вже дає... Location 49.2331, 28.4682 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1488 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1488 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/f7cf11437a5059e00aff018a4ac2c5a2.pdf?Expires=1787788800&Signature=vBX-x9PNU1gzOJIhVcwe0mPBZpvYY%7ExuwMj5HW91LFpxzNV-v-5Nr939qR6e17QlfENus1VT3xinghPITrZNhLT5EKCCo8fM3RSUR%7Ep%7ESxaUm5szHfaiWfWg%7E2V-FL4z9dojeLOkSC8FOgiVtrqw%7EEguVyVG%7E8UrFXunxtgnr-bvc8Gtb9ePgPcq4KKTycyzxOeg8UdDFC5uhve8yLcO3q1yx501HGIkguawZSrbuzKC7N9CxVMuH7EN6fZacSBs0vxLjC0G77RMsxU6Suap4HGlnFK2PGL9Xx9QpuJZLZ5o%7Ejge-YRySAYxxxu-M0-p9qBrQSVIzmZG2W2i3AefPg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM b6a239c0858f84d30efa54d9c9a2f40c Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Zaporizhzhia region Запорізька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-07 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни On February , I couldn't sleep for a long time; I walked around the apartment in [CITY] and couldn't occupy myself with anything. I went out on the balcony at a.m., thought that I still liked this city and went to try to sleep. On February , at a.m., my mother called and started crying into the phone that the war had started. My boyfriend and I could not understand what was happening. They immediately started reading the news and looking at each other in horror. We quickly gathered, called our friends and went to our home in the [DISTRICT]. It seems that life is divided into before and after. Relatives from Russia say that everything is fine, as it should be. My parents send the younger ones to western Ukraine. Every day there is a panic attack, the fear that the men from the family will be taken to the front. We are preparing the basement documents. On November , : p.m., I am writing my impressions, and the walls are moving in the house because there are hostilities not far from my village. Never forget seeing the flash from a phosphorus bomb. It's like a salute, but you understand that it's much scarier. My grandmother remained in the occupied territory, and I could not talk to her without tears. My friend had to flee to another city with a newborn baby and leave her husband. I hate Russia and everything related to it. Every day I realize that I have less and less strength. Almost nothing interests me. My hands are down because there is no work; in a family of four people, only one works. I feel useless. But as soon as I think about what other people are going through, who don't even have a roof over their heads, who have no family or friends left, I stop feeling sorry for myself and say that you need to appreciate life while you have it. There is a family in our village who had to flee from shelling; they took cows, pigs, bulls and small calves with them. People started life on a new page. I believe with all my heart in our victory. We will definitely rebuild everything and live much better. I thank all defenders for the opportunity to write this text now in my home, next to my relatives, although not with all of them. лютого я довго не могла заснути, ходила по квартирі в [МІСТО] і не могла себе нічим зайняти. Вийшла на балкон о годині ранку, подумала що мені все ж таки подобається це місто та пішла намагатися заснути . лютого о годині ранку зателефонувала мама і почала плакати в трубку, що почалася війна. Ми  з хлопцем не могли зрозуміти, що відбувається. Відразу почали читати новини та з жахом дивитися один на одного. Швидко збираємося, дзвонимо друзям та їдемо до себе додому в [РАЙОН]. Здається, що життя поділилося на до та після. Родичі з росії кажуть, що все нормально,  так і повинно бути. Батьки відправляють молодших до западної України. Кожного дня трапляється панічна атака, страх, що чоловіків з сім'ї заберуть на фронт. Готуємо підвал, документи . листопада . я пишу свої враження, а в хаті ходором  ходять стіни, бо недалеко від мого села йдуть бойові дії. Ніколи не забути, як бачила спалах від фосфорної бомби. Як наче салют, але розумієш, що це все набагато страшніше. Моя бабуся залишилася на окупованій території і без сліз я не можу з нею розмовляти. Моїй подрузі довелося тікати в інше місто з новонародженою дитиною та залишити свого чоловіка. Я ненавиджу росію та все, що її стосується. Кожного дня розумію, що в мене все менше та менше сил. Мене майже нічого не цікавить. У мене опускаються руки, тому що немає роботи, в сім'ї з  чотирьох людей працює тільки один. Я відчуваю себе марною. Але як тільки я подумаю, через що проходять інші люди, в яких навіть даху над головою немає, у яких не залишилося ні сім'ї, ні друзів, я перестаю себе жаліти та говорю, що потрібно цінувати життя, поки воно в тебе є . В нашому селі є сім'я, якій довелось тікати з під обстрілів,  вони перевезли з собою корів, свиней,  биків та малих телятое. Люди почали життя з нової сторінки. Я вірю усім серцем в нашу перемогу. Ми обов'язко все відбудуємо і заживемо набагато краще. Дякую усім захисникам та захисницям  за можливість писати зараз цей текст в своєму домі, поряд із рідними, хоч і не з усіма. Location 47.8388, 35.1396 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1453 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1453 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/614cc4c10ceba489bb55b8037d03c971.pdf?Expires=1787788800&Signature=FpPPwiK6P72ZFRxIQwYHT4YxgUVoBb15XOTVMjt1%7ER9oazCZmNZ7mgicPQF-D96HISJsjVQgEPIZrszDJEaihQhywpAxMkPkREfhI77BRCtPMuU0vpBY5FntUk4vvP1CdE96rIJ4Go5Ve4IFQpcovMBGghFyJRJlLEuDvSALpVG6BwTxdseUFCMR0zFKmaMnMA3h3Uh6bkcw5KcApjxzrTwsgOeARgmfsuuVPIvSN2kZ7eSWv0Y3fNnBCwJZ%7EFwxmy4cqvpj4ebD-nFCkqC01yPbVu2m9nEs4NZkQcCl84cvVGnmcxo8wPmla3iXqrwjx40PHjzmN--OeJqy2gHQFQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 5bc44b111206ec498f0dab5c17b1aac0 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 22 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Luhansk region Луганська область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-06 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни I lost my home, then my mother got sick, it was challenging for me and my mother to find a job to pay for the apartment and food, and I started having problems with my studies. Я втратив свій дім, потім почалась у матері хвороба, дуже тяжко знайти роботу мені та матері, щоб платити за квартиру та їжу, почалися проблеми з навчанням Location 48.5740, 39.3078 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1448 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1448 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/ce2e6c01ca7cab8aaf0ffa13ec5d0ee7.pdf?Expires=1787788800&Signature=cS0hX-sb3wGpX51eQ6Mbgi4VHaSGKiQCdVo3Hj3SGsb7L9R3zBw3zmqcK7HOqVrA69sX0cMxGz0krCZmFoPxVg-okyRXQbfMAWGdhw9tLFdtcnnwOqvInKKfkz1CZMLJWk8ouNMCLoafsIMzsD8gbGTtB6u8B-ccAVxLKo5-Ek%7EeLqKpy-UOYXqnn770xa95ru9jzyX8NEbuAPHR2%7ESqYwXqqEZaV1va7YkCX0b7DxxNblZSGJOfjW0QVs-SDwhJh6xARI0R6U3oBgKxCNiiS73HKpY8QTtCVrD9br3b%7EBAdqUvgzzqt86mt4LtTEkaNbDBaHFvHWSi8-uus5ePPVQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 764590e39ce2d59f10be95e06a7be78f Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 23 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни February - I will remember this day for the rest of my life, the day when the war began. At that moment, fear and panic seized me; I did not understand what had happened and how to act. In the first days, there was a lot of anxiety. First of all, worries for family and friends. After watching the latest news, I began to feel sorry for the people of the eastern regions and the whole of Ukraine. Since I am a student studying in [CITY], I wanted to go to my native [CITY] immediately. It was not clear how long it would take and whether soon I would not only be able to get home but, in general, to live at least another day. The excitement with products, fuel and exit was tremendous, and it was even more frightening. The first night, because of anxiety, they all sat in the hostel's basement. Many people are pumping. I didn't sleep. At that time, I wanted nothing, only a peaceful sky above my head. Later they started going to the bunker. When I got home, my mother didn't want to let me go back. Time passed slowly, and the degree of anxiety decreased. But the last long worries and flights all over Ukraine do not allow us to relax completely. Large cities were burned to the ground by orcs. A huge number of dead civilians are not guilty of anything. Every day you are afraid to go outside, not knowing what awaits you there. I fear the future because I don't know what to expect from it. Now is a challenging chapter in the history of Ukraine on a par with two wars, famine and genocides. As in the past, the Russians want to destroy Ukraine and its people. Our people are trying with all their might to save the state in which they live. Now we are not living but surviving. Although there is great fear, God is with us. We always believe and hope in those people who are now on the front line and protect our country from invaders. Our brothers and my friends lost a lot... for this, we will never forgive them. And now, I sit and write this text in a bunker during anxiety. Glory to our defenders, and Glory to Ukraine! Двадцять четверте лютого - цей день мені запам‘ятається на все життя, день, коли почалась війна. В той момент мене охопив страх і паніка, не розумів, що трапилось і як діяти мені. В перші дні було дуже велике переживання. В першу чергу переживання за рідних та близьких. Після перегляду останніх новин почалось переживання за людей східних областей та всієї України. Так, як я студент і вчуся в [МІСТО], хотів зразу поїхати до рідного [МІСТО]. Було не зрозуміло, на скільки це все затягнеться і чи взагалі ближчим часом зможу не то що попасти додому, а взагалі прожити хоча б ще день. Ажіотаж з продуктами паливом та виїздом був величезний і це ще більше наводило страх. Першу ніч через тривогу всю просиділи в гуртожицькому підвалі. Багато людей, нагнітання. Сон не брався. На той час не хотілось нічого, тільки мирного неба над головою. Пізніше почали ходити в бункер. Як тільки приїхав додому, мама не хотіла відпускати назад. Помало йшов час, і ступінь тривожності зменьшувався. Але останні довгі тривоги і прильоти по всій Україні не дозволяє повністю розслабитися. Великі міста дощенту спалені орками. Величезна кількість загиблих мирних жителів, які ні в чому не винні. Кожного дня ти боїшся вийти на вулицю, незнаючи, що тебе там чекає. Я боюся майбутнього, бо незнати, що від нього можна очікувати. Зараз дуже складна вітка в історії України на рівні з двома війнами, голодомором та геноцидами. Як і колись русня хоче винищити Україну та її народ. Наші люди всіма силами намагаються врятувати державу, в якій живуть. Зараз ми не живем, а виживаємо Хоча є великий страх, але з нами Бог. Ми завжди віримо і надіємось в тих людей, які зараз на передовій і захищають нашу країну від загарбників. Дуже багато полягло наших побратимів і моїх друзів… за це їх не пробачим ніколи. І зараз, я сижу і пишу цей текст в бункері під час тривоги. Слава нашим захисникам і Слава Україні! Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1441 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1441 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/8332ebaa3d0aaeb6f93fc70433ea5fad.pdf?Expires=1787788800&Signature=GzLRg2fnB7t-qFWBfQlArLFRLO4VpzHQfDgSAGf73IWQQWO2bpnrhoZou8JElahKHNrbPTSnqkxftDUqSw-2kGGSN05e5YINb9oKBctLPo6-kpnP7o-BJguRVqF5sHNLT40wZHuMXQpos06ApDTlN2MuGexJbiHQuJFRn97N8EyTKOXvaFqj9-j87fgLXyGvn1eMAML%7Eb5KcxGzvW0n6cCVRDCXknNMwKC1apedwt2zH3coTI4NNwGHBYIbKDCncjpRAB1BD1X78w0KlSdKx7cdl7fehHY4dIL3Tfyh5ZMENld-58Pu3-9t7ek5EP3%7EB4r6NzIU1X%7EHIls0sVWjWkA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM cf48a4c5ac78f578d7e0084f41f4a399 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 23 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Secondary specialized education середня спеціальна Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-04 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни At the age of , I had to experience a full-scale invasion of my country, on February , I was in Kyiv, at work, I woke up to loud explosions and thick smoke that filled the entire airspace, to be honest, it was scary, the airfield was burning with bright orange fire, the smoke rising up the mountain, it was terrible, I couldn't believe what was happening, that day I packed my things and went home, the road was long and dangerous, there were military vehicles on the road, many military, and significant traffic jams, while we were driving, the bombs fell less, the guys from the air force handled it professionally, it gave me confidence in victory, my family was waiting for me at home, my parents were very worried, the first week we were very afraid, we wanted to go to a safer place, only then we decided, if I die in my home and on my land, I always think about what happened to people in Kherson, Mariupol, Mykolaiv, Zaporizhzhia, Kyiv, I'm really scared, because you don't know what will happen tomorrow. During the war, I began to appreciate people, relatives and friends; I began to look at the world with different eyes. Four months and it will be a year, a year of the Russian army spoiling our land, killing our men, torturing women and children; we will never forgive! Our children will take revenge on them for this, let them feel what we felt in this challenging time, when people lived in basements, did not eat for weeks, were forced to leave their homes with nothing, while these executioners live peacefully on our land there will be no peace, thousands of people die for freedom, as long as they calmly believe their president, this is not fair, we must take revenge and our revenge will be brutal, the occupied territories will be liberated, the banana republics will be Ukraine, let there not be a single Russian soldier in Ukraine, but we will rebuild Ukraine, little by little, and the country will prosper, our children will be proud of us and live in a free country, let them always remember how their grandfathers and fathers died for their freedom, our state was free and will be, Russians will die in our steppes, drowning in our rivers, and wandering in our forests, let their children, grandchildren suffer from what their parents, grandfathers nursed, I wish them to feel at least a little of the pain and fear that Ukraine is experiencing, these ruins, these empty houses, explosions, smoke, flames, makes my heart bleed, beat more often, tears seem to flow by themselves, it hurts, it really hurts, let us overcome this long road together, Ukraine above all! В свої я змушений був переживати повномаштабне вторгнення в мою країну, лютого я був у Києві, на роботі, прокинувся від гучних вибухів та густого диму, який заполонив весь повітряний простір, чесно кажучи було страшно, аеродром, який горів яскраво оранжевим вогнем, дим який підіймався в гору, це було жахливо, я не міг повірити в те, що відбувається, в той день я зібрав речі, та поїхав додому, дорога була довга та небезпечна, на дорозі була військова техніка, багато воєнних, та великі затори, поки ми їхали, бомби менше падали, хлопці з авіації професійно справлялись, це мені приносило впевненість у перемозі, вдома мене чекала моя сім'я, батьки дуже хвилювались, перший тиждень ми дуже боялись, хотіли поїхати в більше безпечне місце, тільки потім вирішили, якщо помирати то в своєму домі та на своїй землі, я завжди думаю про те що сталось з людьми в Херсоні, Маріуполі, Миколаєві, Запоріжжі, Києві, мені справді страшно, адже не знаєш що, буде завтра. За час війни я почав цінити людей, близьких та друзів, почав дивитись на світ іншими очима. місяці і буде рік, рік як армія рф псує нашу землю, вбиває наших чоловіків, катує жінок та дітей, не пробачимо, ніколи! Наші діти будуть мститись їм за це, нехай вони відчують те, що відчували ми в цей не простий час, в час коли люди жили в підвалах, не їли тижнями, вимушені були покидати домівки без нічого, поки ці кати живуть спокійно, на нашій землі спокою не буде, тисячі людей гинуть за свободу, поки вони спокійно вірять своєму президенту, це не справедливо, ми повинні помститись і наша помста буде жорстокою, окуповані території будуть звільнені, бананові республіки будуть Україною, нехай в Україні не буде жодного російського солдата, а Україну ми відбудуємо, потихеньку, та країна буде процвітати, наші діти будуть пишатись нами та житимуть у вільній країні, нехай завжди пам'ятають як їхні діди, батьки, помирали за їхню свободу, наша держава була вільна і буде, русня буде помирати в наших степах, тонути в наших річках, та блукати в наших лісах, нехай їхні діти, внуки страждають від того, що коїли їх батьки, діди, бажаю їм хоч трохи відчути тої болі та страху, який переживає Україна, ці руїни, ці пусті будинки, вибухи, дим, полум'я, змушує моє серце обливатися кров'ю, битися частіше, сльози ніби самі йдуть, це боляче справді боляче, нехай цей довгий шлях ми здолаємо разом, Україна понад усе! Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1439 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1439 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/b8a10a47f3f59ea6be9a6b0dfefd2ca9.pdf?Expires=1787788800&Signature=RxnQi0sMyVj--P40FabziZAFxCu46mPzb6F8TWqYNk31bOHn-7JpE8HuWCMbXX2Hogyhe-ik5OYKRJExRqL%7EUh86o7R9gCYQSmZKoh%7E8WU3UPd4ktRr4oZmmdtylRsp0KhmHOKHteRPLPuQoLx6D6UX-EMgLebSrsOjPmqNPZCVm0Hjj5pzSzDxZXoPNyl4nKIaUMNty27jX2OmnO%7EciuBvb8tLTDavsCXwWo7DzhF-cgFBNfH0Jf7lAgx9%7EZou%7EsLFCRLOzsu6WtH7TjP11stdUQX5iPZN4Za1Piz61CfzjBLet776vWZxYsVgKKpUPHIGNSxLhXYAMH-6cTw7Wdw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM fdc6de2c2efef2c6d4ab4cc01ea7d50c Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-11-02 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни When I woke up in the morning from the explosions, it was terrifying. We did not fully understand that the war had begun. My native village is km from the border with Belarus, and my parents live there, so we immediately went there from [CITY]. The whole day was tense because there was a possibility of an attack from Belarus, but everything passed. Later I went to Germany, it was highly calm there, and I calmed down and started to feel better. During my stay in Germany, I weaned myself from air anxiety and threats, and when I returned, panic attacks began to appear again. I worked through this problem with a psychologist; it improved. Not so long ago, there were explosions again in [CITY], and again we woke up to these sounds. Not very pleasant, to say the least. And I am constantly worried about the possibility of an attack from Belarus because my parents and younger brother live near the border. The war was very stressful, but it taught me to value every minute of my life. Коли я прокинулась зранку від вибухів, було надзвичайно страшно. Ми не до кінця розуміли, що почалась війна. Моє рідне село знаходиться за км від кордону з Білоруссю, але там лишились мої батьки, тому з [МІСТО] ми відразу поїхали туди. Цілий день був напруженим, адже була ймовірність нападу зі сторони Білорусі, але все минулось. Пізніше я поїхала в Німеччину, там було надзвичайно спокійно і я заспокоїлась і стала почуватись краще. За час перебування в Німеччині, я відвикла від повітряних тривог і загрози, а коли повернулась, то знову почали з‘являтись панічні атаки. Я пропрацювала цю проблему з психологом, стало трішки краще. Не так давно були знову вибухи у [МІСТО], і знову ми від цих звуків прокинулись. Не дуже приємно, м‘яко кажучи. А ще постійно хвилююся через ймовірність наступу з Білорусі, адже батьки і менший брат живуть біля кордону. Чесно кажучи, війна це дуже сильний стрес, але вона навчила мене цінувати кожну хвилину свого життя. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1423 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1423 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/458d6790069d5d01ade87a44f45549eb.pdf?Expires=1787788800&Signature=WoRGyxbJg1gS897GDj1yBnbHeNZrQa7NT0HX7doyrzzN261hZzctm7bUWkVMBDw0KvSN8uCnvtdzuAxG7zyhTlzqV36sB2cYQde2vm8H2jssKON0i0D1G1tANjGeMLpGHY-9m-sfII9ivmLkqXboDuU3bz-3fDBQxugy3wH3BZGxGwclNqw1u8bJe0UQtG2mLeY0avPo5vG7mxGBCnCi0K79A7nHnwf5K4uCM7AMBRxZmD-Bpg8Xl4WPQodpuYVViiyI-HkfWF9RZFZZs7nlBUvbq0mcTCIhTHw40WRKuP%7EObEz3iD%7EDjZ7eygmW0-BS1rsfIjh0XqZK01EeJbbU-Q__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 3e2199663d4b00dd932a9a709b382db5 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 25 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Donetsk region Донецька область Occupation Status / Окупованість територій Occupied (as of the time of writing) Окуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-31 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни In May, our apartment was destroyed by an airstrike that hit our entrance; all entrances to our house were destroyed, there were no walls in our apartment, and all property was destroyed. This apartment, home, and district are my childhood, the warmest and most pleasant memories, and now it was all destroyed... It hurts; it's bitter... I've had post-traumatic stress disorder since , when the war started in Donbas. I was smaller, but these events affected me and my psyche very much. I watch the same movies repeatedly because I can't watch anything new, and I'm afraid I cry from all kinds of sentimental things (TV commercials, music, etc.). Panic attacks have become even more frequent; the heart rate rises to beats per minute, and a feeling of fear clouding of consciousness. I now love light colours. I can't watch horror movies at all. I have been living with post-traumatic stress disorder for eight years, affecting my life significantly. I did not turn to specialists. And in , there will be a new war. I already know what it is, unfortunately. So I had no idea what to do, pack an alarming suitcase and animals and monitor the situation. But when the situation worsened, and it was already hazardous to stay at home, I had to go to another region, to uncertainty, but to a safe city. You can only imagine how difficult it is for a family to find a home with a dog and a cat, but the world is not without good people. May God give them health. I really wanted to go home, I didn't even want to leave the region, but it became dangerous, and I didn't even think of going to other countries. On the contrary, I just want to go home. My hometown, my home, I wouldn't trade it for any other country. I still can't believe that life has changed. I really want to go home and dream that everything was the same as before, that life was simply incredible. I believe that the war will end and that everything will be fine, but we have to survive it all. It is very unpleasant and painful to experience the second war in your life, to see tanks, dead people, artillery fire, destroyed houses, and people from other regions who do not know what happened in Donbas in and that most people already have PTSD. And what the hell is now in [CITY]? Unfortunately, everything happened again, but on a larger scale. People need to know that war brings pain, suffering and death. You can't stand aside and be indifferent; you just can't. У травні нашу квартиру знищив авіаудар, який прийшовся саме на наш під'їзд, усі під'їздів нашого дому було зруйновано, в нашій квартирі немає стін, всё майно знищено. Ця квартира,дім, район - це моє дитинство, найбільш теплі та приємні спогади і ось це все знищили... Боляче, гірко.. В мене посттравматичний стресовий розлад ще з року, коли на Донбасі почалась війна. Я була меншою, та дуже сильно ці події вплинули на мене та мою психіку. Я передивитися одні й ті самі фільми,бо нічого нового дивитися не можу та боюсь, я плачу від будь-яких синтементальнтх речей (реклама по тв, музика і т п). Панічні атаки стали ще частішими, підіймається пульс до уд /хв, відчуття страху, затьмарення свідомості. Я тепер полюбляю світлі кольори. Фільми жахів взагалі не можу дивитися. Вісім років я живу із посттравматичним стресовим розладом,це дуже відображається на моєму житті . До спеціалістів не зверталася. А у нова війна. Я вже знаю, що це таке, на превеликий жаль. Так що робити вже мала уявлення, зібрати тривожну валізу, тварин та слідкувати за ситуацією. Але коли ситуація загострилася та було залишатися вдома вже дуже небезпечно, прийшлося поїхати у іншу область, у невизначеність, але у безпечне місто. Як важко родині знайти житло із собакою та кішкою можна тільки уявити, але світ не без добрих людей. Дай Бог їм здоров'я. Дуже хочеться додому, я не хотіла навіть із області виїжджати, але стало небезпечно, але до інших країн я навіть не думаю їхати. Навпаки, хочу тільки додому. Рідне місто, рідний дім, я це не проміняю ні на які інші країни. Я не вірю досі, що життя змінилося. Дуже хочу додому та мрію, щоб усе було як і раніше, те життя було просто неймовірне. Я вірю, що війна скінчиться, що все буде добре, але треба пережити це все. Дуже неприємно та боляче, переживати другу війну в своєму житті, бачити танки, загиблих, артобстріли, зруйновані домівки, та люди з інших областей взагалі не знають, що відбувалося на Донбасі в році і що більшість людей вже з ПТСР. І яке пекло зараз у [МІСТО]. На жаль, все повторилося, але ще в більших масштабах. Люди повинні знати про війну, про те, що вона несе біль, страждання та загибель. Не можна залишатися у стороні та байдужим, просто не можна.. Location 48.0159, 37.8028 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1412 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1412 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/de9d0d0e0001e02f2e5da979934b27a5.pdf?Expires=1787788800&Signature=ubjiymJidVF4W6bjIaAFHATbpjuC2NpQc9au6s991WIQP6KY0l8hzBGu0rrD-%7EjoGfPn0FqG5xEWfkgO9YUcB-ujBnW5x8N7S4KpEK28Kj-CPaCx91yEonWdN1GIV4X3Ys-mLsCN6rdb%7E5U8kTfGXjJYcFgaYioelLbUEFo-gHI9xHqiofY4cJ99Cv2d1RW0-PWxgP-8mLCSIN2utqjZTPIXeEEuH8jRP3Xu2sACOKBqVyyfBgsElJEav-ziBESF8Qvz5LJGXoux%7EiwFyKhU9E7BNYyYorf6jwDzCgFZwWlza74fb382QLTtjyzNE-57-lw1D6l5WTl70F%7EXTh8dMw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 1ebf3f2c1553c192be8aae5d18817d8b Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 24 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-31 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Remembering the beginning of , I could not even think that on February , my life would be divided into "before the war" and "during the war." It is sad to hear from friends and acquaintances that we are already used to negative news. To some extent, this depresses us; we dive into the information flow. When I met on January , , I set goals for myself: find a new job, move away from my parents and live separately, and do things that fill me. The last year, when I graduated from university, I began to feel apathetic about what used to bring joy and fill life with meaning. I breathed a sigh of relief when ended. That's why it was so important for me to achieve my goals and become successful for myself. At the beginning of the war, I broke down, soured, and became vulnerable. My psyche did not get stronger, so I needed therapy even before the war, and during it, everything seemed to get worse. Also, before the war, I met a good guy, but before the war, we stopped talking; I still don't know where he is or if he is alive. After all, he was in the East before the war, so now he is somewhere in the "hot spots." Meetings with friends have become fewer, and I miss live communication so much. After February , everyone in my circle had a different life; all plans changed drastically. Someone was forced to evacuate; someone lost their job. But it was the most difficult thing to hear from people - about the loss of relatives and friends. Many refugees and displaced persons came to us in the West. I had to communicate with them. Once I needed to go to another part of the city, I ordered a bolt (taxi), talked to the driver and word for word I asked him "Are you not local?" he answered: "No, not local, I moved from [CITY] in May," I'm in a daze, I say "I'm so sorry, I sympathize, it must have been difficult to move and adapt to a new place?". And he says, "You have a beautiful city, clean air, and pleasant people who are always ready to help; I don't regret moving." After these words, I felt a little lighter in my soul. I became so proud of the people of [CITY] that we have very good, friendly and sensitive people. I am happy that I was born and live in Volyn region. In general, my psychological state is not clear now. I don't have a job that satisfies me. The only thing I strive for now is the search for my true purpose, a clear understanding of why I came to this earth. I've felt for a long time that I'm not in my "place." Although I graduated from the university, got an education, and got a job in my specialty, I don't get satisfaction from my work. There are days when I force myself to get out of bed in the morning because I don't have the will or strength to go to work. I started practicing meditation; I felt pacification, peace of mind, and orderliness of thoughts and emotions. I set a goal during meditation to find out my true purpose. After all, my soul feels that what is now is not mine. What is now a difficult stage in my life, but I will manage. There is a war in the country; it is morally difficult and mentally difficult. I live in the Volyn region; it's quiet here, there are worries, and I don't fly in often. On October , a plane hit the power plant in our [CITY]; the city was left without electricity and water. I live in an area where the lights were on, but the rest of the city was off for three days. Even malls and supermarkets are not open; I'm shocked by this. I could never have thought that I would be so worried about my friends who were left without electricity and water, without communication and the Internet. In the evening, my sisters came to spend the night with me (they have no electricity or water in their apartment); I was worried about them, so I offered to come to my place. Later, everything was restored, electricity supply, mobile communication, etc. For several days I thought that, in principle, everything was fine with me and there was nothing to complain about. But today, I was informed that no salary will be paid in January and February. At that moment, it was as if I was lowered from heaven to earth. Now I will be forced to go to Europe to earn money. There is nowhere to delay further because my parents will not help me financially, so I have to take everything into my own hands. There will be a financial crisis in Ukraine in ; in principle, it has already started because of the war, I hope for its quick end, but I understand that everything takes time. Згадуючи початок року, я навіть подумати не могла, що лютого моє життя поділиться на "на до війни" та "у війну". Сумно чути від друзів та знайомих, що ми вже звикли до негативних новин. В якійсь мірі це нас пригнічує, ми пірнаємо у інформаційний потік. Коли я зустріла січня року, я собі поставила цілі: знайти нову роботу, переїхати від батьків та жити окремо, займатися речами, які наповнюють мене. Останній рік, коли я закінчувала університет, у мене почалася апатія до того, що раніше приносило радість та наповнювало життя сенсом. Я видихнула з полегшенням, коли завершився рік. Тому для мене було так важливо досягти своїх цілей та стати успішною для самої себе. На почату війни я зламалася, розкисла, стала вразлива. Моя не зміцніла психіка, і так потребувала терапії і до війни, а під час ніби все ніби загострилося. Також до війни я познайомилася з хорошим хлопцем, але перед війною ми перестали спілкуватися, я й досі не знаю, де він і чи живий. Адже він до війни був на сході, отже зараз він десь у "гарячих точках". Зустрічей з друзями стало менше, а мені так не вистачає живого спілкування. Після лютого у кожного з мого оточення по-різному склалося життя, кардинально змінилися всі плани. Хтось був вимушений евакуюватися, хтось втратив роботу. Але саме найважче було чути від людей - про втрату рідних та близьких. До нас на захід приїхало багато біженців та переселенців. Мені доводилося спілкуватися з ними. Одного разу мені потрібно було поїхати у іншу частину міста, я замовила болт (таксі), розговорилася з водієм та слово за слово я його запитала "а ви не місцевий?" він відповів :"ні, не місцевий, я у травні переїхав з [МІСТО]», у мене ступор, я кажу "мені так шкода, співчуваю, напевно важко було переїжджати та пристосовуватися до нового місця?". А він каже "у вас гарне місто, чисте повітря, приємні, люди які завжди готові допомогти, я не шкодую, що переїхав". Після цих слів мені стало трішки легше на душі. У мене з'явилася така гордість за жителів [МІСТО], що у нас дуже хороші привітні та чуйні люди. Я щаслива, що народилася та живу на Волині. Загалом у мене зараз не зрозумілий психологічний стан. У мене немає роботи, яка б мені приносила задоволення. Єдине, до чого я прагну зараз - це пошук свого істинного призначення, чітке розуміння, для чого я прийшла на цю землю. У мене вже давно присутнє відчуття, що я не на "своєму місці". Хоча я закінчила університет, здобула освіту, влаштувалася на роботу по спеціальності, але я не отримую задоволення від своєї роботи. Бувають дні коли я зранку змушую себе встати з ліжка, бо немає бажання та сили йти на роботу. Я почала практикувати медитації, відчула умиротворення, спокій душі, впорядкованість думок, емоцій. Я поставила за мету під час медитації дізнатися своє істинне призначення. Адже моя душа відчуває, що те що є зараз - не моє. Те, що є зараз важкий етап у моєму житті, але я впораюся. В країні війна, морально важко, душевно важко. Я проживаю у Волинській області, у нас спокійно, тривоги є, прильоти не часто. жовтня у нашому [МІСТО] був приліт у електростанцію, місто залишилося без світла та води. Я проживаю у тому районі, де світло було, але інша частина міста три дні була вимкнена. Навіть трц та супермаркети не працювати, у мене просто шок від такого. Ніколи не могла б подумати, що так буду хвилюватися за друзів, які лишилися без світла та води, без звязку та інтернету. Під вечір до мене на ночівлю приїхали сестри (у них на квартирі ні світла не води) я хвилювалася за них, тому запропонувала приїхати до мене. Згодом все відновилося, електропостачання, мобільний звязок і тд. Декілька днів я була у роздумах, що в принципі у мене все добре і немає на що жалітися. Але сьогодні мені повідомили, що у січні та лютому не буде виплачуватися заробітна плата. В цей момент мене ніби опустило з неба на землю. Тепер я буду змушена їхати у Європу на заробітки. Відтягувати далі немає куди, бо батьки мені не допоможуть фінансово, тому потрібно брати все у свої руки. В Україні у буде фінансова криза, в принципі вона вже почалася через війну, надіюся на швидке її завершення, але я розумію, що для всього потрібен час. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1409 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1409 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/42fba158f72b65b13d67462507ce61cf.pdf?Expires=1787788800&Signature=FYts28Ma7rfUOFzoTyZaH-VRQDl1NXVaQVgTxlxBvfhE-T6abFhBG98gfzXsvIzFfqYuzaG%7EJ3PSTZmhRyka6wPz07%7EZhPSOp0%7EB6Lcgp304APki-l8LjRYPO6q-eP8l6A7YHF1OEZal7ioHypMBV7AtOGSumqAYtdZmnM5M4QOvJ-XMxJk%7E85ty6kHZ3dnkCc1MMHudnPomoAZgoz3Ld0rSAT8MGL6Ub7kGyp9fXuAamKPOo1FlsAcN4jntO8lsgkTRQj2Aj87TipzGXKyLi0UssltVYZA-CvoDnH0iNQPS-Fv8lUzju4diXRVcnTGb0LOR%7ELC1Tlv9yN%7E69FnZ%7EQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 5dcf81827e268427896cadfc82f81429 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 22 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-31 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни After the start of the war on February , I realized that I could not stand still. I immediately began to pack my bug-out bags and discuss with my relatives and parents more detailed plans for further actions in this or that situation. At first, I was apprehensive (constantly watching the news, mind scrolling (constantly watching terrible news), frequent air alarms, etc.), which is why I started volunteering: buying food for our soldiers, donating to the Armed Forces, knitting them camouflage nets, check houses for tags. I tried to be as helpful as possible from the beginning of the war, to do everything in my power and capabilities. In the first two months, everything was as dark and uncertain as possible, especially in moments when there were arrivals. If from the very beginning, in the first three weeks, I did everything possible? To win the war, then I didn't understand what to do, how to study, how to earn money, how much the economy of the country would deteriorate, I was tormented by these questions, because of this even I was sometimes quite irritated. Still, I did not think that this was the right time of the year, which is reserved for personal quarrels. Based on the above, I decided to do nothing simply. Although I helped to do various things around the house, I realized that I had done enough to win the war, and now I can take care of myself. After months, the anxiety decreased, but it was still scary because I lived near a critical infrastructure object, and the probability that a rake would fly there was high. During this time, I tried to watch all the news in doses, although I did not implement it immediately. I stopped doing socially helpful work when I started studying at the university. There was also some kind of acceptance of death that is an urgent part of my life; in other words, we can say that an understanding of the basic tenets of Stoicism came. Therefore, air alarms began to worry me less because if something happened, it was my fault; my actions led me to such a result. Since the beginning of the summer of , I realized that my productivity has fallen and it needs to be raised; since I have a musical group, I began to write plans for the further actions of the group for the summer. In general, planning and various task manager programs helped me to restore internal productivity. Now the situation has stabilized, compared to the beginning of the war, sometimes I have obsessive thoughts related to the war ("Maybe it will fly now?", "When will Putin die?", "What about these people?" and the like), but it does not interfere with everyday life. It can also be said that stable support for the Armed Forces and the country as a whole has been restored; this is reflected in the financing, which is small but still of some kind. Після початку війни . я зрозумів, що стояти на місці не можна, і одразу ж почав збирати тривожні валізи, обговорювати із рідними та батьками більш детальні плани подальших дій в тій або іншій ситуації. Перший час я був дуже стривожений (постійний перегляд новин, думскролінг (постійний перегляд поганих новин), часті повітряні тривоги і т.п.) із-за чого почав волонтерствувати: купляти продукти для наших воїнів, донатити на ЗСУ, в'язати їм маскувальні сітки, перевіряти будинки на наявність міток. Я спробував бути максимально корисним від початку війни, робити все що є в моїх силах та можливостях. В перші два місяці все було максимально не зрозуміле та невизначене. Особливо в моменти коли були прильоти. Якщо від самого початку, в перші три тижня я зробив все можливе? щоб виграти війну, то далі я не розумів, що робити, як навчатись, зароблювати гроші, наскільки сильно буде погіршуватись економіка країни, мене мучали ці питання, через це навіть я інколи був досить роздратований, але не вважав, що це саме той роковий час, який відведений для особистісних сварок. Виходячи із вище сказаного, я вирішив просто нічого не робити. Хоча я і допомагав робити різні справи по дому, зрозумів, що для перемоги в війні я зробив достатньо, тепер можна і подбати про себе. Через місяці тривога зменшилась, але всеодно було лячно, тому що я жив біля об'єкта критичної інфраструктури, а ймовірність того, що туди прилетить раке велика. За цей час я намагався переглядати всі новини дозовано, хоча це і вдалось впровадити в своє життя не відразу. Соціально корисну роботу я перестав робити, так як почалось навчання у ВНЗ. Також з'явилось якесь прийняття смерті, що це є невідкладною частиною мого життя, іншими словами можна сказати, що прийшло розуміння основних положень стоїцизму. Тому повітряні тривоги стали мене менше хвилювати, адже якщо щось станеться, то це моя вина, мої дії привели мене до такого результату. Від початку літа року, я зрозумів що моя продуктивність упала і її потрібно піднімати, так як в мене є музикальний гурт, я почав писати плани подальших дій гурту на літо. Взагалі планування і різні програми таск-менедженту допомогли мені у відновленні внутрішньої продуктивності. Зараз же ситуація стабілізувалась, в порівнянні із початком війни, інколи виникаю нав'язливі думки повязані із вйною ("А може прилетить зараз?", "Коли вже путін вмре?", "Да що з цими людьми?" і тому подібне), але це не заважає нормальному життю. Також можна сказати, що відновилась стабільна підтримка ЗСУ та країни вцілому, це проявляється в фінансуванні, маленькому але все ж якомусь. Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1405 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1405 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/de35310ecaac1967b2f7ddf594570733.pdf?Expires=1787788800&Signature=taTbElABCCpqDZGQiPPNWi5G4MBqNKeH8SWvul-oc3WPJMpE2F7PgAgJeFT8lds6EfLiytDvp19Ons-HGH2xcSr%7ETCx7t1cfW3HkjLsZucmbyHV3hGK3CwJj9y66mV5kGRwgWog0Vi7rf2WmQd5tXnUlRh9YOX858tKuaF8uQlAI4paWi2zNvIHbtKlxwkj8CtNCSJ7bG0OFXfbBqXAmYFriyMmajuMIEMhoePGs6NwSUIHeaCo4oUTHu9EZKBxisLjEkxrqb6cMoq82%7EKMkQ7dR1DAM879Hh1j0ypLldhHEd4Rjkv0y8Jr0AG7VG%7Efm37K4GwRx5ib26wM8dXgBPg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 64286f3cb9016a2338466936802a2b05 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 24 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-31 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Shortly before the events of February , I was planning to move to another city. I found a good job there, and they were already waiting for me at a new place. But fate made its corrections. Because of the damned Russians, my plans fell apart. I painfully accepted this fact because I greatly desired to move from [CITY] and change my life. Reading the news and watching things on my phone, I could not believe this could happen. All the information and thoughts about what to do next and how to protect yourself and your family were not included in your head. For the first three months, I could not sleep properly and was in a state of apathy. I couldn't pull myself together and start doing anything. In June, he returned to his former job and began to come to his senses a little. At work, I became more nervous than I was before, but I am asking myself for more working days so that I can get more money and contribute to the Armed Forces and be less distracted by the problems in my head. During the full-scale war, some of my close people showed themselves on the other side, some from the good side, some from the wrong side. I stopped communicating with someone and cut off all contacts. And there are those with whom my relations have become more robust. From the good, I can single out the fact that I started playing sports and reading books, but sports somehow do not help to keep my morale regular, as they say, and write about it on the Internet. Незадовго до подій го лютого я планував переїзд до іншого міста. Знайшов там гарну роботу і мене вже чекали на новому місці. Але доля внесла свої корективи. Через клятих росіян мої плани пішли під одне місце. Я болісно прийняв цей факт тому, що мав велике бажання переїхати з [МІСТО] і змінити своє життя. Читаючи новини і переглядаючи телемарафон, я не міг повірити, що таке реально може відбуватися. В голові не вкладалась вся інформація і думки стосовно того, що робити далі і як вберегти себе та рідних. Перших місяця три, приблизно, я не міг нормально спати і перебував у стані апатії. Не міг взяти себе в руки і почати робити хоч щось. В червні повернувся на колишню роботу і почав трохи приходити до тями. На роботі я став більш нервовий, ніж був до цього, але прошу собі більше робочих днів, щоб отримувати більше грошей і донатити на ЗСУ і менше відволікатися на свої проблеми в голові. Під час повномасштабної війни, деякі мої близькі люди показали себе з іншої сторони, дехто з гарної, дехто з поганої. З кимось перестав спілкуватись і порвав усі контакти. А є й такі, з ким мої відносини стали міцнішими. З хорошого можу виділити те, що почав займатися спортом і читати книжки, але спорт щось не допомагає тримати моральний стан в нормі як про то говорять і пишуть в інтернетах. Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1402 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1402 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/3b28c8f199dcfd95e834aee1fe547536.pdf?Expires=1787788800&Signature=pvApNGocN02Lz4HlsPRFHkIRR5VBYUBqpZrJ1e6LyS4I1oaMtD2xPimFsMFoM0SWohAsFl3nf6AUVOU4eIPEpuZfr0K5F4spHVI0jyay1Sa%7EZUfvh0mZm2TLmb-ZZm6QWqReiH4DwAilRKtfv6HRaCvn0ma1xUagErrl6YqpoYS1bF7kEcTDOlac6wRswiKjcJ7zD6U1l-%7EnYFgkk3qwa3qpxy9l8xbYIi0jW335A8ep20Ae4GIY8%7ExrJ-cO7spL9lfoO52q4jIX%7E6xPvSooKP4hUcmKPTL7qawc1Aw7TjujgVNp91ZJKTQfD4DXRL2obk62yWTr2-UgKD6Wk-f65g__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM c8bf7872d503a52541daeeb612687a71 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 22 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-30 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни The history of the remnants of the war began even before it began. The day before, anxiety did not leave me; I understood that something terrible was about to begin. On February , we gathered with friends and already started talking about the beginning of the war. We didn't want to believe it, but this day has come... I awoke to the sound of fighter jets and saw their light shining through my window. Taking myself, I ran to watch the news, where the president said that they had started bombing Kyiv. Subsequently, we began to collect bug-out bags, not understanding at all what was very necessary and what was not so necessary. Then everyone started calling their relatives, asking how they were, what they had, and whether it was quiet. Air alarms began; we had never gathered so quickly before; running to the shelter, we heard powerful explosions outside the city; everyone was afraid for their lives and the lives of their relatives. Sitting in the shelter, the anxious shaking did not leave us. We got in touch for a minute to start the news, what was flying, where and where. Every day it became more and more scary; the missiles did not stop flying, and the frantic whistling was confusing. Later, it became much quieter, but this silence was already beginning to frighten me. It has already begun to seem to us that the alarm sounds constantly; we have begun to fear every sound. Time passed, and we began to get used to war, no matter how scary it sounded. Alarms became shorter but began to sound more often. Risking your life is terrifying, but you can't do anything. We will win, and no humans can break the Ukrainian spirit! Every day Ukrainians hate the vile Russians, who are ready to sell their own son for junk! After the start of the war, we became even more convinced that they are nothing, bastards and rotten pigs who have no humanity at all, except that they were born in the body of a man. We believe in our soldiers, their strength and courage! We will never fall, but we will be able to drown in the mud all the non-humans who came to our land! Glory to our heroes! We will win! Історія пережитку війни почалася ще до її початку. Напередодні мене не покидала тривожність, я розумів, що от-от почнеться щось погане. Двадцять третього лютого ми зібралися з друзями і вже почали говорити, що почнеться війна. Не хотіли ми в це вірити, але цей день настав... Я прокинувся від звуку винищувачів і побачив його світло, яке світило мені у вікно. Схопившись я побіг дивитися новини, де президент сказав, що почали бомбити Київ. Згодом почали збирати "тривожні" валізи, не розуміючи взагалі, що є дуже необхідне, а що не дуже. Потім почали всі зідзвонюватися з рідними, запитувати як вони, що у них, чи тихо. Почались повітряні тривоги, так швидко ми ще ніколи не збиралися, біжучи в укриття ми чули потужні вибухи за містом, всі боялися за своє життя та життя рідних. Сидячи в укритті мандраж не покидав нас. Ми виходили на хвилинку на зв'язок, щоб почати новини, що де і куди летить. Кожного дня все більше ставало страшно, ракети летіли не переставали, шалений свист збирав з пантелику. Згодом, стало набагато тихіше, але ця тиша вже починала лякати. Нам вже почало здаватися, що тривога лунає постійно, почали боятися кожного звуку. Йшов час і ми почали звикати до війни, як би це страшно не звучало. Тривоги стали коротші, але частіше стали лунати. Дуже страшно ризикувати життям, але нічого не поробиш. Ми обов'язково переможемо, і ніякі нелюди не зможуть зламати український дух! З кожним днем в українців зростає ненависть до підлих росіян, які готові продати рідного сина заради мотлоху! Після початку війни, мы ще більше переконалися у тому, що вони просто нікчеми, виродки та гнилі свині, які взагалі не мають нічого людяності, окрім того, що вони народилися в тілі людини. Віримо в наших воїнів, їхню силу та мужність! Ми ніколи не впаде, але зможемо втопити в багнюці всіх нелюдів, які прийшли на нашу землю! Слава нашим героям! Ми переможемо! Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1398 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1398 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/087428c0926f0d3f90c0c7a0f53aff09.pdf?Expires=1787788800&Signature=oddF2SuVq8paXechMctbPbRxNI42fD3mTzi6ou6FXeWqm36G0FKrg6Wdb9I1CU8QPIgVJzDNMF1v1JkTbKHsSOcs7ciXY-lJslySfArjKCakNpQh2WQlH06dP7MPBSmeifcMWwdhwcaT6hOwTDKxC%7EPiOPP8a7oArwmxrc1-N5t7jW7k%7EliQJ5o64lWzWlDu7i2VUDnPeFQpiHhM06ePNGhk-A-rCVq7Djk1GA28WDvng6NSKaKCgITb0QltS0GQGye4SHMTY5Smyd0TWtDU9D9tPJvpMXrMuB2hyyZtH69-vABUPB5%7ESWOTle9o6nw32f0Qyv66NYKfwq66EX2y7w__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM dd08f5c9653579c193e903fee3b22cff Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 23 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kyiv region Київська область Occupation Status / Окупованість територій Deoccupied (as of the time of writing) Деокуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-29 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни We were near [CITY]. It was difficult to leave, now in Germany. Thanks to people and God. Були під [МІСТО]. Важко виїхали, тепер у Німеччині. Завдяки людям та Богу Location 50.4501, 30.5234 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1382 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1382 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/98d5ba240dcd2f9777eec58c7d6f236f.pdf?Expires=1787788800&Signature=rrekDG7SbVLnMTm9W1mBLBC9x3vvHg3zy0E4KR9DOsNN8dF4mEAE5RzPvMAdZl4UhSO8zX9gy73UbwjxaR%7EGNlaaL56pS74EcXHWg8eMnoznn398xoxRty3mC02H33yKph2d8KKe1uWs6cGO0PrCGgzXCQJ9t0O0MGSkPUHQm7zipLUUB%7EGC5T%7EVD-zPQrS2xHq3xTKBY3m1QzStD5hc7YDvfeX8gMq7ijN-EIF-x8oy7W-pfPzx-HoABxxcWlCXiRkM9xTnSytjOPwSzTiWyxmpLIXAO1Q1why1rWVqYgT%7ExQkMvufle2Lp3ezsTw7Kf-fjAu1Sa6L0pljEapindA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 6dffb63238eeaf20357ca09df48b46bd Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 22 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Khmelnytskyi region Хмельницька область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-29 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни The war made negative adjustments in my life; there is always a feeling of anxiety, powerlessness, panic and a certain fear. After all, unfortunately, I can't be near my loved ones, relatives and friends that often because I work in Kyiv; my mother, sister, grandmothers, grandfathers and other people close to my heart are in the Khmelnytskyi region, my father, with whom I am emotionally a very close person, heroically defending our country from the evil that attacked us. And that's why, no matter how you want it, there is always excitement and fear, not for myself, but for my relatives, whom I love very much. In various ways, I try to prevent negative thoughts from taking hold of my head. I try to be useful; I contribute to the army, I go to weave nets, and I help displaced people. I always save positivity, which I try to bring into my life so as not to lose heart; I believe in our victory and in our courageous defenders. At the same time, I went to study for a master's degree in order to develop further in my chosen professional direction; now, it is essential not to forget about myself and remember that our victory is soon, and we need to restore the country, improve it and develop it, and for this, we need young personalities, who will do it, and of course, this requires not only desire but also knowledge and competence. In these difficult times for the country, creativity saves a lot; I started writing poems and learning poems of our brilliant Ukrainian writers; I especially like to quote the works of Lina Kostenko, Lesya Ukrainka, Vasyl Symonenko, Vasyl Stus, Volodymyr Sosyura, Olena Pchilka, and also, relevant as never and immortal poems of our Ukrainian kobzar Taras Hryhorovych Shevchenko. Also, I read books; it distracts me the most during times of anxiety when you are sitting in a shelter, then a good book by a Ukrainian author immerses you so much in the pages of an interesting book that three hours, and sometimes, unfortunately, more, fly by like a single moment. Of course, I don't forget about my physical development and health; I started to actively take care of my appearance, I follow my diet, I plan to introduce sports into my life, and I also take vitamins because now is the time to appreciate, love and take care of yourself and your life. Війна внесла негативні корективи у моє життя, завжди є відчуття тривоги, безсилля, паніки та певного страху. Адже, нажаль, не так часто можу знаходитися поруч із своїми близькими, рідними та друзями, тому що на роботі у Києві, моя мама, сестра, бабушки, дєдушки та інші близькі моєму серцю люди знаходяться в Хмельницькій області, тато, із яким я душевно дуже близька людина, героїчно захищає нашу країну від нечисті, що на нас напала. І тому, як би ти не хотіла, а хвилювання завжди є присутнє та страх, не за себе, а за рідних, яких я дуже люблю. Різними способами намагаюся не дати негативним думкам запосісти у моїй голові. Стараюся бути корисною, доначу на армію, ходжу плести сітки, допомагаю переселенцям. Завжди рятує позитив, який стараюся вносити у своє життя, щоб не падати духом, вірю у нашу перемогу та у наших мужніх захисників та захисниць. Разом із тим, пішла навчатися на магістратуру, щоб розвиватися далі у вибраному професійному напрямку, зараз дуже важливо не забувати про себе і пам’ятати, що скоро наша перемога і потрібно відновлювати країну, удосконалювати її та розвивати, і для цього потрібні молоді особистості, які зроблять це, і звичайно для цього потрібне не лише бажання, а і знання та компетентність. Дуже рятує у цей нелегкий для країни час, творчість, я почала писати вірші та вчити вірші наших геніальних українських письменників, особливо люблю цитувати творчість Ліни Костенко, Лесі Українки, Василя Симоненка, Василя Стуса, Володимира Сосюри, Олени Пчілки, а також, актуальні як ніколи та невмирущі вірші нашого українського кобзаря Тараса Григоровича Шевченка. Також, читаю книги,найбільше це відволікає під час тривоги, коли сидиш в укритті, то хороша книга українського автора, заглиблює настільки в сторінки цікавої книги, що три години, а іноді нажаль і більше, пролітають як одна мить. Не забуваю звичайно і про свій фізичний розвиток та здоров’я, почала активно займатися своїм зовнішнім виглядом, слідкую за харчування, планую внести спорт у своє життя, також приймаю вітаміни, бо коли як не зараз потрібно цінувати, любити та піклуватися про себе та своє життя. Location 49.4230, 26.9871 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1365 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1365 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/2c30c0472b5a0380f230a87298944441.pdf?Expires=1787788800&Signature=HDnsAAbebvTGRCOkRBfge3vwLK-2lwoDX19FIAumPOEFahP%7EjfLFGT38K-t%7Ew0O03pjwyGlePyCchYxObUu1vBbENSisRb4YOkzWdghtW-Vl8BWFKL5ym0r0L2u4I7K3uAivGtbwatG3nDAS0VQCD13186XQ5aHtmh%7ET-Cxy4gcY1Fp178XKv0dShG6dQJ4TabdFd4NzGdIMyeRHZ5bHLf7xplc5sQ-uyHe3tUc-cWrkt%7EOdhtcFxchZO5x6MvMpxclIrQrQQDmBHPAgfKXa0PCVuRDBYLknYSfxr4v2AkmXavYqD5SEw1q5RC8LMzLbvLmKtX7y5Jz5lrfbpSnO7A__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM f511bc640e9747387310888f50f19a84 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Married одружений/а Region / Область Mykolaiv region Миколаївська область Occupation Status / Окупованість територій Deoccupied (as of the time of writing) Деокуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-28 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Until the last, I could not believe that a full-scale war had begun. On that terrible morning of February , I woke up and began to prepare for teaching practice, but the day before, I felt that something bad was going to happen; I was extremely anxious. On the morning of February , my father called me and said: "My daughter, the war has started." I didn't even have time to answer him when suddenly I saw the light of a fighter jet, which seemed to be flying right at my window. What I saw left me speechless for several minutes. I hopelessly told my dad that everything would be fine, and that was the end of our conversation. We called each other every hour, worried about each other. Watching the news feed, it got more and more scary. Aviation was flying in the sky; at any sound, we started to hide behind the wall. I stayed at home; any business was postponed for later. My husband and I started packing a bug-out bag. The evening came... Suddenly, very quietly, the air alarm signal began to sound. In a panic, we quickly took our things and went to the bomb shelter; while running, we heard explosions somewhere near the city. It was terrifying. After entering the shelter, it seemed safe, but panic began and thoughts that my hometown was about to be bombed. Days passed, anxiety did not stop "screaming," and we ran more and more often to the storage room. Tired of insomnia, we continued to go to the shelter and were afraid to fall asleep at home so as not to wake up by the air alarm. After a couple of days, they started drinking a sedative, but even that could not help. After two weeks, we were already wholly weakened and did not understand what was happening; we continued to read the news and cry at the sight of human grief. However, we started volunteering, helping to weave camouflage nets, it was scary, and suddenly an air raid would begin. But over time, we began to get used to the sounds of the air alarm and began to stay at home more and more often. Every morning, day and night, we continued to fear for our lives but exhausted by the war and the news, we could no longer go to the shelter. Later, everything became a habit; we began to get used to everything. Now every day, we risk our lives, and we understand very well that there is danger. But we always hope for the best. We believe in the armed forces of Ukraine. До останнього я не могла повірити в те, що почалася повномасштабна війна. Того страшного ранку лютого я прокинулася і почала збиратися на педагогічну практику, але днем раніше я відчувала, що щось має статися погане, була надзвичайна тривожність. Вранці лютого мені зателефонував тато і сказав: "Доця, почалася війна". Я не встигла йому навіть відповісти, як раптом побачила світло винищувача, який летів немов прямо мені у вікно. Від побаченого у мене відняло мову на декілька хвилин. Я сказала безнадійно татові, що все буде добре і на цьому наша розмова завершилася. Ми телефонували одне одному протягом кожної години, переживали один за одного. Дивлячись стрічку новин, все більше ставало страшніше. В небі здійнялась авіація, при будь-якому звукові ми почали ховатися за стіною. Я залишилася вдома, будь-які справи відклалися на потім. Ми з чоловіком почали збирати "тривожні" валізи. Настав вечір... Раптом дуже тихо почав лунати сигнал повітряної тривоги. Ми в паніці взяли швидко свої речі і вирушили до бомбосховища, біжучи ми чули десь неподалік міста вибухи, було дуже страшно. Зайшовши в укриття здавалося б в безпеці, але почалась паніка і думки про те, що ось-ось почнуть бомбити моє рідне місто. Йшли дні, тривога не переставала "кричати" і ми все частіше бігали до сховища. Змучені безсонням, ми продовжували ходити до укриття і боялися вдома заснути, щоб не проспати повітряну тривогу. Через пару днів почали пити заспокійливе, але навіть воно не могло допомогти. Через тижні два ми вже зовсім ослабли та не розуміли, що відбувається, продовжували читати новини та плакати при виді людського горя. Протім ми почали ходити волонтерити, допомагати плести маскувальні сітки, було страшно, а раптом розпочнеться повітряна тривога. Але з часом ми почали звикати до звуків повітряної тривоги, і стали все частіше лишатися вдома. Кожного ранку, дня та ночі ми продовжували боятися за своє життя, але змучені війною, новинами ми не могли далі ходити до укриття. Пізніше все увійшло в звичку, ми почали звикати до всього. Тепер кожен день ми ризикуємо життям і прекрасно розуміємо, що небезпека є. Але завжди сподіваємося на краще. Віримо в збройні сили України. Location 46.9750, 31.9946 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1361 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1361 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/cfd4b3ec4147d0b94b3bbfd7b60c079a.pdf?Expires=1787788800&Signature=OpOH68aKhqUcVP8-9MxI0mxAwunWSF1cx3iXshkltO-x2Fbg8Yddp49AH60GrqkVG--1cW9ARv95tz9djno1Y2GOdyhrIfp26oRDK86ITQdtpYMif9UJslX33HK%7EtkwZ1eqvplCTYoNp%7EHyG5AmoPGw%7E-Y12yNuCxMok0cBItvfOrLLE1lIahL7xVXdFMKkJ5kna8vogM4jssAzOZntI39gGp9YZQy6m-SXc9OvFhJPxLJzX30GEC%7EaLZU8r4AKHF1v6FvWDtGREJ8YHBt5f6yu3r-JSoo66e1C9JXSDfJxOckA4%7EggXKaDzfZMFYx2styNwlpLi3cn0G642rve28w__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 75972b78b322b04f8e0b1e7bd1d13ded Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 23 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-28 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни The war made it clear that you need to value life and every lived moment. It is necessary to show love for relatives and loved ones. We live in a terrible time that completely changes people's perception of the world. Війна дала зрозуміти, що потрібно цінувати життя і кожну прожиту мить. Потрібно проявляти любов до рідних і близький. Ми живемо у страшний час, який повністю змінює світосприйняття людей. Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1355 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1355 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/c7d8be03e257a6d17c30f8494bf28bc4.pdf?Expires=1787788800&Signature=jzmAgL-ZEfiUenIV6OeJnJ73F1W2Bw8kBX6IF5CIeQDO7iWiMhZ6LDDhg9dREvO97sdD9Wak-ER2104BrgrlIxymbSINyJzkZI1M82GGm6lDhGi29EnJorImcRpv-QL%7EYESTYDO0PlI4FAXF8lJsyRGS3ut0KKY6yXNW9-XfDe593pMRCeysH8zP2Mc77qxuNWRm2aZll2Pi61w91oNF%7EYbVyvjyf-R%7EE9SNEl3PJgFkXCVp58C7lwVGAKg6iNQrKwXHZKGvIka1veSO6nqPA-ZbgMTcCN7YqiRpCmXab2H9toGdGfisR3qrxYjkojfvrhIspccosmbf-PdrDCzUyw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM d2882303e7f76634e91c828338e98816 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-28 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни It's hard, I just woke up, and they say: "War," then constant explosions. There are many relatives and friends who have experienced losses, and we are grieving with them. It is challenging to understand that there are people you know in the war and you worry about them very much; you constantly write: "Is everything okay?" and it's good if he answers, but sometimes they don't answer, and you don't know what to think... And now you're trying to help the army because you know how hard it is for them and for us... Важко, тільки прокинувся і кажуть: "Війна" , потім вибухи постійні. Багато родичів, знайомих, які пережили втрати та ми разом з ними переживаємо. Дуже важко розуміти, що є на війні знайомі люди і дуже сильно за них переживаєш, постійно пишеш: "чи все добре?" і добре, якщо відповість, а буває, що і не відповідають і не знаєш, що думати... І зараз намагаєшся допомогати армії, бо знаєш, як там важко і їм і нам... Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1351 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1351 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/c6d08c3afa46d888b545a552f1bebdd3.pdf?Expires=1787788800&Signature=DIs%7E3IGzGiV8wQ1qh79c796f90%7ElS11yKTmpcDCmL6KNcgAfwCiJmzEVbldmE8xsXWQ9Mqu2K4YhDQzp5t4Dsd7LkcpmJF6wihvORxQzE6H8of1ckCBv3HjIRWOGuoTL-ewxucHNy%7EMGGcD4bV9jPS8qXtq8ujeRvVxQ5ejYaxmeYCxcRbaIh2rFD5LUmTv622%7EPsBlxvJswuzUM3VPh-vXl80VyqxQsKgR2y6suave7S1eE9snZMSKcczo2Kju6ZVztPtpX-NEp57beDaG-1OhqDpUPsJYL5HjAr069vyGlbldwHvudCqeoaOGbJIJ55akBFU4gvpbj0Yf-GR5Imw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM fbd37fff22fd2ab96c7bb40658f68d78 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 23 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Male чол Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-28 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни The war lasted years. I have a firm belief in this. It is clear that currently, it is tens, maybe hundreds of times larger, but it touched me long before February. The first volunteering, the first news about dead people. The father of my classmate was one of the first members of the Soviet Union, and even then, we were collecting humanitarian assistance for him at the college. A huge tent was set up in the city (almost in the center) to support the military and war victims. The tent and those people (who organized it) later became the "main volunteers" of the region and are still working today. If we conclude this part, the main experience and moments that brought me and my native place into contact with the war are the fact that the military from my region is almost the most, as well as volunteers who have been working for almost a decade. If we talk about February, we cannot fit it into words. . I woke up from my mother's call, "We were attacked, planes are flying, Kyiv is being bombed" . I realized that my grandparents (finally) are now not only "war children" but also "war pensioners" . I made a big choice of volunteering at the front, for me personally, on the first day of the war. I knew for sure that I would not just sit at home or go abroad (although there was and still is a legal possibility) . As fate would have it, my "military volunteering" continued. . I started to keep a list of volunteer cases. I got lost. The first month was very stressful. . I understood the phrase "there are no other people's children" when I helped resettle people from cities that were actively shelled. . The first shots of atrocities killed civilians. There is no more fear. There is a clear awareness of what and why I am doing. . Activation of sphere events. Which used to be my life's work and hobby. All activities are of a charitable nature. To say that I have experience is probably wrong. This is something else. I am sorry and disgusted. I am sorry, and it hurts that the child did not see the Black Sea in Odesa or the theatre in Kropyvnytskyi. I did not feel what love or a true friend was. It is disgusting that instead of building a successful (world) society, this society is fighting for its continued existence in principle. Rus - no, Peace - yes. Війна триває років. Маю тверде переконання в цьому. Зрозуміло, що наразі вона в десятки, можливо сотні разів масштабніша, але торкнулася вона мене ще задовго до лютого. Перше волонтерство, перші звістки про загиблих людей. Батько одногрупника був одним з перших атовців, вже тоді ми коледжем збирали гуманітарку для нього. В місті (майже в центрі) було встановлено величезну палатку для підтримки військових та постраждалих від війни. Палатка та ті люди (які організували) згодом стали "головними волонтерами" області і працюють по сьогоднішній день. Якщо завершити цю частину, головне переживання та моменти, які зіштовхнули мене та моє рідне місце з війною - це те, що військових з моєї області чи не найбільше,а також волонтерів, які працюють майже декаду. Якщо ж говорити про лютий в слів не вкласти. . Прокинувся від дзвінка мами "на нас напали, літаки літають, Київ бомблять" . Зрозумів, що мої дідусь з бабусею (остаточно) тепер не тільки "діти війни", а ще й "пенсіонери війни" . Постав серйозний вибір волонтерство чи фронт, особисто для мене. В перший день війни. Точно знав, що просто сидіти вдома чи їхати за кордон не буду (хоча юридична можливість була і є) . Доля склалася так, що моє "військове волонтерство" продовжилося. . Почав вести перелік волонтерських справ. Збився. Перший місяць дуже напружений. . Зрозумів, фразу "чужих дітей не буває" коли допомагав розселяти людей з міст, які активно обстрілювали. . Перші кадри звірств та вбитих цивільних. Страху вже немає. Є чітке усвідомлення, що і навіщо я роблю. . Активізація івент сфери. Яка раніше була справою мого життя та хобі. Всі заходи набувають благодійного характеру. Сказати, що я маю переживання мабуть неправильно. Це щось інше. Мені шкода та огидно. Мені шкода та боляче, що дитина не побачила Чорне море в Одесі, чи театр в Кропивницькому. Не відчула, що таке кохання чи справжній друг. Огидно, що замість того, щоб будувати успішне суспільство (світове), це суспільство бореться за подальше існування впринципі. Rus - ні Peace - да Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1349 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1349 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/a66a015b632613bc4b71b1733bf91f46.pdf?Expires=1787788800&Signature=PU9ZxM1pFRGU4EpIYhq3oRBLmbH%7EK24majrXLpsIdBcyr-S27rDSyxO3j6jHiE1Hh%7E2NjNEOaCfdGgUMDS02a2qNjRI5OUpVU8IDPkEXJ22iMtOQrODUNXYzColQ9xlkvC--DRbYVHvqBW61NIFC9x6UQ0ISlBNJKo6vTBDS%7EII1eZjiH6jJcSF0zWVdK3EarUogqP%7ETIzexNqhS94v56JMD8gGv5opHi8xgpnlNuRqoX60uvln9qIYYOATQhZ9lYtDzvDrGZPmrNMYd253qj0Qv3YndA7iUWhSRs8niqw7c7q1BeDVhfZNyl9fSIu15fGiSMD5h%7El0hflu9THIktw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 341396674ef2bf16c9b94636f66ce879 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни On February , I woke up to a loud noise, at first not understanding what was happening, so I did not wake up my relatives yet. I lay, listening and looking out the window. It became somewhat disturbing. When I saw several fighter planes, I realized that something not very good was happening. When another plane flew almost over the house, the relatives also woke up. For some reason, I didn't immediately think to open and read the news; my boyfriend did it. Then we learned that a real war had begun. More precisely, a full-scale invasion. I couldn't believe it until the end; I quickly packed my things to go to a safe place for my parents who live in [CITY]. The full extent of what was happening at that time came to me when, already at the entrance to [CITY], I saw a blocked entrance to the city, and while driving around the field, I counted at least rockets that flew over the car. The only thought then was to survive, to get out of there quickly. Then my world turned upside down. The road home turned out to be the longest in my life; there was a huge traffic jam. Therefore, instead of the usual hours, we spent as many as . My boyfriend returned to [CITY]; he did not want to hide. And the next four months seemed to be in a fog. I slept dressed to get out of bed quickly in case of something, every day monitoring the news almost /, scary photos from destroyed cities and dead people. And it was terrifying when rockets flew over the house at night. I wanted to sink underground, dissolve into the air, just so I wouldn't hear that terrible whistle. I worked around the house, helped my parents, and studied remotely, but it seemed as if it was all done automatically, unconsciously. After some time, I decided to return to [CITY] because I got myself together and realized that I needed to live somehow. Then, I think I got used to the constant sirens and the anxiety that went on with them. The morning of July also began anxiously; the feelings of February were remembered. That's why this number is stuck in my memory. I was alone at home. And instead of the hum of planes, I heard the whistling of rockets and then explosions. The whole house was shaking; the windows were shaking. And I was lying under the table, covering the cat with myself. When it seemed that everything was over, after twenty minutes, there were four more explosions, and after another fifteen minutes - three, only in other places. My hands were shaking almost all day. If earlier it seemed that anxieties were already common, then after that day, anxiety and fear increased again. Then, with even more tremendous anger at the enemy, I began donating funds to our armed forces. And now, when the th day of the full-scale invasion continues when the Russians are trying to scare us with the lack of light and heat, there is almost no fear left. And yes, I do not call Russians orcs and other synonyms made up by the people because, in my opinion, this partly removes responsibility from them and shifts it to mythical characters. For me, it is the Russians who are killing my country, committing genocide. You should always call a spade a spade. Currently, there is only a desire to help the army as much as possible, to give thanks for every morning that comes and to live life to the fullest. Двадцять четвертого лютого я прокинулася від сильного гулу, спочатку не розуміючи, що відбувається, тому поки не стала будити рідних. Лежала, прислухалася і дивилася у вікно. Стало чомусь тривожно. Коли побачила декілька літаків винищувачів, зрозуміла, що відбувається щось не дуже добре. Коли ще один літак пролетів майже над самим будинком, прокинулися і рідні. Я чомусь не відразу здогадалася відкрити і почитати новини, це зробив мій хлопець. Тоді ми дізналися, що почалася справжня війна. Точніше, повномасштабне вторгення. Я до останнього не могла в це повірити, швидко збирала речі, щоб виїхати у безпечне місце до батьків, які проживають у [МІСТО]. Повною мірою, що тоді відбувалося, до мене дійшло, коли вже на в'їзді в [МІСТО] я побачила перекритий в'їзд у місто, а при об'їзді полем, нарахувала щонайменше ракет, які пролетіли над автівкою. Єдиною тоді думкою було вижити, швидко виїхати звідти. Тоді мій світ перевернувся з ніг на голову. Дорога додому виявилася найдовшою у моєму житті, був величезний затор із машин. Тому, замість звичних годин, ми витратили цілих . Хлопець повернувся в Кропивницький, не хотів ховатися. А далі чотири місяці наче в тумані. Я спала одягнена, щоб в разі чогось швидко піднятися з ліжка, кожен день моніторинг новин майже /, страшні фотографії із зруйнованих міст і загиблих людей. А ще було дуже страшно, коли вночі ракети пролітали над будинком. Хотілося провалитися під землю, розчинитися в повітрі, аби лише не чути цього страшного свисту. Я працювала по дому, допомагала батькам, навчалася дистанційно, але таке враження, ніби це все робилося якось на автоматі, несвідомо. Через деякий час я вирішила повернутися в [МІСТО], оскільки взяла себе в руки і зрозуміла, що потрібно якось жити. Тоді, здається, я стала звикати до постійних сирен і тривожності, яка вмикалася разом із ними. Ранок двадцять четвертого липня також почався тривожно, згадалися відчуття двадцять четвертого лютого. Тому і в'їлося в пам'ять це число. Лише дома я була одна. А замість гулу літаків я почула свист ракет, а тоді вибухи. Трусився весь будинок, тремтіли вікна. А я лежала під столом закриваючи собою кота. Коли, здалося все закінчилося, через двадцять хвилин було знову чотири вибухи, і ще через п'ятнадцять хвилин - три, лише в інших місцях. Руки в мене трусилися майже цілий день. Якщо раніше здавалося, що тривоги вже звичні, то після цього дня знову підвищилася тривожність і страх. Тоді ще з більшою злістю на ворога я стала донатити кошти на наші ЗСУ. І зараз, коли триває день повномасштабного вторгнення, коли росіяни намагаються нас залякати відсутністю світла і тепла, страху майже не залишилося. І так, я не називаю росіян орками і іншими вигаданими народом синонімами, адже, як на мене, це частково знімає з них відповідальність і перекидає на міфічних персонажів. Для мене це росіяни, які вбивають мою країну, роблять геноцид. Потрібно завжди називати речі своїми іменами. Наразі є лише бажання якомога більше допомагати армії, дякувати за кожен ранок, який настає і жити на повну. Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1337 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1337 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/77c7728f78a69878c2492d2cf348da14.pdf?Expires=1787788800&Signature=J1QBXaj2zOfwtJe-Qxvf3obKkYIFSIDvM26ok1s577VfCFDRddIGltFvxkWb0RAHfxLA9exiZ0qAB5uuiF3RkZL-a8A9M3By%7E%7EOrgbUXsRViaRtp9hRLqMF7Ez4Qd87jS0akpFF4TZkYiF926qgaLnxm0wrg7SyRz4pVpEzseeqCyxzH%7E1cSx8DS5zzyr50IR4iIHuE5ObhOmRAX2dSIQmsMMGS4Jlsie0O5yx-apW9msYuRh-xurM100PPqofMXjFoTYVRLtt32oGLfOKf7qDI-jKKT8b0gjP0ZFPD4WP6w1weqVmhjlzEw6%7EMxiyrYXCr2pxJh7JTxT1aGnYvGdA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 59e4da8e0f1f0a0739bb30111b6f9a42 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Ternopil region Тернопільська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Let's start with the fact that, fortunately, I do not live in the epicentre of war events, but the fear did not escape me either. I will paint it as timely as possible. So, on February , I had to go to [CITY] for work. I didn't go; it was rather a misunderstanding of what was happening around me and why everyone was shouting. Then I was able to control myself. Here it is worth noting that I can panic at the smallest problems, but in serious situations, such as the death of my father, grandfather, war, or hospital - I did not panic but was as focused as possible. I packed a bug-out bag, started preparing the house, searching for a bomb shelter and informing my brother and mother. And this is where the main problem of the war was hidden because it was also in my family. My brother just didn't care, and my mother took in all the information too much, panicked and didn't hear anyone. At first, I tried to calm her down, but it was useless. I watched and read the news from Bucha, Irpin, Mariupol, and Kyiv. It is impossible to convey this pain, this rage. I tried to be as useful as possible, ran around volunteer centers and charitable foundations, and spread information. I gave myself but received nothing in return. One day I just couldn't stand it, and a sub-depressive state began, but no one heard me anymore; we had a terrible fight in the family because my mother aggressively insisted that I go abroad, and I was afraid of being there alone. It's strange, and I'm still working through this moment because I've been abroad more than once, and here I was afraid to go. I began to "move away" from depression, immersed myself in work, and began to think more about myself. I don't have and never had a fear of death, we will all die, but I am afraid of becoming a refugee or a stranger somewhere far away because no one needs me there, and here is my home, my street and my dog. I still feel like I'm not doing enough, but the best I can do is live, work. It's hard to say, but I guess I'm used to airing alarms and bad news. I became tougher and more radical in my views, and I also stopped "saving everyone" First of all, you need to save yourself and then others. Що ж почнемо з того, що, на щастя, я проживаю не в епіцентрі воєнних подій, однак психологічна напруга не оминула й мене. Я буду розписувати максимально датовано. Отож . я мала їхати в [МІСТО] на роботу. Не поїхала, було скоріше нерозуміння, що відбувається навколо, чому всі кричать. Потім я змогла опанувати себе. Тут варто зазначити, що я можу панікувати при найменших проблемах, однак в серйозних ситуаціях, таких як смерть батька, діда, війна, лікарня - я не панікувала, а була максимально зосереджена. Зібрала екстрену сумку, почала підготовку будинку, пошуки бомбосховища та інформування брата і мами. І ось тут заховалася головна проблема війни, бо вона була ще й в моїй сім'ї. Братові було просто байдуже, а мама аж надто сприймала всю інформацію, панікувала і не чула нікого. Спочатку я намагалася її заспокоювати, але це було марно. Я дивилася, читала новини з Бучі, Ірпеня, Маріуполя, Києва передати цей біль, цю лють неможливо. Я намагалася бути максимально корисною, бігала по волонтерським центрам, благодійним фондам, поширювала інформацію. Віддавала себе, однак нічого не отримувала в замін. Одного дня я просто не витримала, почався субдепресивний стан, проте тебе далі ніхто не чує , ми страшно посварилися в сім'ї, бо мама агресивно наполягала мені виїхати за кордон, я ж боялася опинитися там сама. Це дивно і я досі пропрацьовую цей момент, адже я вже не один раз була закордоном, а тут я злякалася їхати. Я почала "відходити" від депресії, занурилася в роботу, більше стала думати про себе. У мене немає і не було страху смерті, всі ми помремо, однак я боюся стати біженкою, або ж чужою десь там далеко, бо там я нікому не потрібна, а тут мій дім , моя вулиця і собака. Мені досі здається, що я роблю недостатньо, однак найкраще, що я можу зробити це жити, працювати. Це важко казати, але, здається, я звикла до повітряних тривог і поганих новин. Я стала жорсткішою та радикальнішою в своїх поглядах, а ще перестала "рятувати усіх" в першу чергу потрібно рятувати себе, а тоді інших. Location 49.5535, 25.5948 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1336 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1336 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/645ef206c2b345d991f2712a20965edb.pdf?Expires=1787788800&Signature=UXFL7bcDsWyp7oOoN4Jb-2kQbtv5-zHrwQFVHFMPAelfwUj6rzTrzs8KPzoJMgSn0RC0VXk6%7ELnMyDZoE412qTe08sc3oLYfBQA8Gl%7ERRiSXKbGSw%7EdTIzJ29x-4HZQlPi%7EPLPDx13wZagpN0DmQ4MX02AeKh0FFlfzT%7ENbvDfPxX7rw0EEbv-BdXwPDRKTkhArSMB-Quy3GtiZVahzT0lP-BXSNIan-xYSHkMmMspwOEFxSXxhmNIOUnJnfugZ%7Emhvcnz6821GtIuYFEOBNYWtZTZ1tlf9R4zaMCkIt3P9sLpqlaQx6XwTeVnAwwvUCbqAO-TdZptpQAttXTIZv1A__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 9959aa2e16d39d8e29cbe89dade5d51c Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Lviv region Львівська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни There is fear for my relatives and people close to me. Not understanding what will happen next and uncertainty about the future. Присутній страх за рідних та близьких мені людей. Нерозуміння того що буде далі, невпевненість в завтрашньому дні. Location 49.8397, 24.0297 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1335 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1335 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/d0f777ab38b133ca21ad41a3a9cc7a5d.pdf?Expires=1787788800&Signature=VfRM2keuXA%7ExrBp3JZEOr7KRvNYPZADnO4pvLqLtqpwr%7ETdsv9jsaW8Yezw5DWhUl%7EOm%7EdybwXNudki7GCV5ZckXSapS3OLgNW7g4VZzp7V47KwAjEUp%7E0Ik3tA2rnc55%7ExolzIRdpuTMESOMDnOuksrH8OPvSBhrLY8pqWBec530xxIRROSO-ErkQDICAWumHhsP2HDHLPqiqZHNRKQ-XtNIpUc9x2StBw9U1szSMluUyiA85mc08TwfHiGcnf%7EYxO8Y91Kn9yadICqwzKqUpx9jeHSKB1ovQOCqq7nidXlgDWi3JTfWHqRlzswZMcMszvgUymnFvY7NEbYMBwqmg__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM c7d1922738985f5330411061a058cf10 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Do not panic, be calm as much as possible Не панікувати бути спокійним, наскільки це можливо Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1334 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1334 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/4db5914f83abb0674b5aa697637f4e65.pdf?Expires=1787788800&Signature=uGIMOE-rxtcK78je8xwN1b8tjQ-WFvYPzt52ZUJQm7Unpy0oHIGhOnh0FGeOg763OhBJJ6dRoJ6U402wCXVtTbVfk2%7EvTDEJVkehYSHv%7EabSIsUECEgzYleM6Ns%7E6SLINQYBxjN3jIfdk5q5t6N1QcBPgnqNpohUfjIop421q8to69LiMgTQzmrBJ8vQGVxeOTY%7Ew%7E0MnJWTLyrenc-9QvL7i85b7%7EbOdp%7EOkIWtZPhG5LHEQQv-e47EWY7jXTFR6CFeqbQ%7EGdXf31ggunJL5dhuLu67bFreQSehoYYHl0lEZPg6oiqOBAURrbn1rVeE4KFK6Z49pSg4avXo0pjexw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 72bad89ec548a28ecda3fede5ce1ed69 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 22 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни My experience of war. The war was a turning point when we all realized the importance of life. The war changed the life of the Ukrainian people by uniting Ukrainians. Many men and women went to defend their country. Since the beginning of the war, I have felt a lot of stress; I used to hide my emotions because the war is a constant stress factor. Then I accepted the situation and began to adapt to the new reality. Now we believe in the bravery of our defenders in our sooner victory Мій досвід переживання війни . Війна стала переломним періодом, коли всі ми усвідомили важливість життя. Війна змінила життя українського народу згуртувавши українців. Багато чоловіків та жінок пішли захищати свою країну . З початку війни я відчувала сильний стрес, звикла приховувати емоції, адже війна це постійний стресовий фактор. Потім я прийняла ситуацію та почала адаптуватися до нової реальності. Зараз ми віримо в відважність наших захисників в нашу скорішу перемогу Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1320 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1320 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/7c9ec36dffe34778b3ddebb146088622.pdf?Expires=1787788800&Signature=nh6M8uR-Z%7EY-TfKNZ0SnA-acjlXVl8ksZJ4fo4sR%7EoRm2jKWd4j2I5KDhUsRvQodN411%7E-WK73T7-5a0E2hiz0YylznCs1QCtzIUpGi85a92ajAMj7YqVCMDD4O7oXvrwMxy6ZzBV02wDxdwOpgcmhydqJX77GE-0F0f%7EwXPR5T0FAzQ6YBEZo-l9PCFaRtTlYjzG2p%7E0dft%7EQvxJZfAhLBkPdS1UD1KQQImcHA97tYmQ03g9uTw2FcPdq3NqtTIK5fQf3ah4dDq6xxpABjsTKiwIuO8bVfeCJl1WJZNAHSpBA9UoxGxpk3bHtyqOMunHPWehriBtzqWhmg6o85VBA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM e0fda3aa2ce6c11399502ee385cba9b4 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/aa754fe49c76213c866b8eb46b6757b5.mp3?Expires=1787788800&Signature=Itt9415phu%7E%7EXgXBJOKk0twFojGHBgHEZCOWFtpvtESqHSRBHs4xuyzBr4ItMmIgE2JYuWH%7E1zuSzueywpxgU%7EkDWSHVoNEXU-Cf-n0nnvmFlDaFO%7E4lnsvfyn5g%7EsuZSPd2VZYJyHepMKDCqTrL5bm1gk7W-jyfglI2T9JXYdOV-AfRCGlvN09S2qE08fCws4gW3AyDtuREE8MqGRmBVY%7EX21yjVyOEsXXsL4MUiaZgW2Pr8S3hyejYeniCltuxeyvQmRxjTriGcknf4yzcepFi0d70gf-cZwL8Bqq%7ExD2ZQ3WIwaHRNQZ6aeew-zKlG6zkGorpH6k9mruH%7ETz-eA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 1e1abe8f23b23ef9370bf36b584c8a67 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/364c119556599831de878b67b05dbca0.mp3?Expires=1787788800&Signature=sL0jYyOOxtyl%7EcEKIX7aoTvxcIGIpJJXp9xz55r9XGM67JnyejGFlfQDRsQVG77Fd90DwnXY3AB2Jjo-RhK7r7cw7j9y8mb%7ECkKPiJizwmQKxQdQiQBJHqCVba6F06NRDgFAXea6j8k-lF5Mi%7EwBrXB36zuwrp-ml0AEL9uFs-lrCjvwWDpGUs0tGbMhbPtPSeQnTWX8IYAThZAVIiNMv%7EnVsORvUqRiu1hk4iPL9JmQ%7EzmA6L6ASVrzWEOIdc-7-Hy6KulgNmiajWe7uwMHZnD-mxDQg%7EfgGzVEBbQr0MUO-ZwsGY8erP1mfHQFpkCcn30aXicEVqMj%7EAy%7EDu8O7g__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 13429d48b5cfb9bac24e650a162e5278 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 22 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни At a.m. on February , I woke up from a dream to the war; listening, I heard the roar of airplanes, and immediately the thought "the war has begun" came to my head, and I began to monitor the news. It was scary; it was not clear what to do; keeping my head "in a cold mind," I began to collect necessary things that may be needed (medicines, candles, matches, warm clothes, etc.). The situation at home was alarming. Many thoughts, many news, fear inside and fear for loved ones overflowed. It was scary to go outside the house. I did not let go of the phone, constantly reading the news. The first air alarm led to a slight confusion and despair. Since it is at least a -minute walk to the nearest shelter, we decided to stay home and adhere to the rule of two walls. Time passed, and little by little, we began to adapt to the situation in the country, but when you hear explosions or see a rocket, you become speechless, and tears begin to roll down your face involuntarily. On my dad's birthday, during the air alert in the morning, up to rockets flew into the region, the windows shook from explosive waves, and the heart clenched with each explosion. Every air alarm is a minor stress; every day is a chance to enjoy life and appreciate everything that we have; every prayer is a hope for an early victory; every hit of enemy shells on our land is a reminder to us of why should we hate this shameful nation? Every day brings us closer to victory, and it will surely come. Glory to Ukraine, Glory to the Armed Forces. Glory to the Air Defense Forces. Everything will be Ukraine О ранку лютого я прокинулась від сну про війну, прислухавшись я почула гул літаків і одразу в голову прийшла думка "почалась війна", почала моніторити новини.. Було страшно, незрозуміло що робити, тримаючи голову "в холодному розумі", почала збирати необхідні речі, які можуть знадобитись (медикаменти, свічки, сірники, теплий одяг та інше). Обстановка вдома була дуже тривожна. Багато думок, багато новин, страх всередині і страх за близьких людей переповнював. Було лячно виходити за межі будинку. Телефон не випускала з рук, постійно читавши новини. Перша повітряна тривога привела в невеликий ступор і розпач. Так як до найближчого укриття потрібно йти хв мінімум, прийняли рішення залишатись вдома і додержуватися правила двох стін. Йшов час і потрохи почали адаптуватись до ситуації в країні, але коли чуєш вибухи або бачиш ракету, віднімає мову, і сльози починають котитись по обличчю мимовільно.. На день народження тата під час повітряної тривоги зранку прилетіло до ракет в область, вікна дрижали від вибухової хвилі, а серце зтискалось з кожним вибухом.. Кожна повітряна тривога це маленький стрес, кожень день це шанс насолоджуватись життям і цінувати все те що у нас є, кожна молитва - надія на скорішу перемогу, кожне влучання ворожих снарядів на нашу землю - нагадування нам, чому ми маємо ненавидіти цю ганебну націю. Кожень день наближає нас до перемоги і вона обов'язково буде. Слава Україні, Слава ЗСУ. Слава ППО. Все буде Україна Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1313 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1313 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/65b01bcee9ac1030cf0048264ad4caac.pdf?Expires=1787788800&Signature=fJtzJJs47RkbWplwe2-o8Fa0P%7EWzDM9A6CF-E6WR8lrM0x9y9UlWHuJJYaEiB3ZGuoOcqyjdWj3sm8v57E0Jf5f6PJThOl9kCUe8KmavxQHu3furap6jmOGHq-fogHk5GWl8yjyXG9xAnHO6d2mFvLRUOMsIseYyhJZkhleuumaD1exUmImp9UgKRUfSaJ4AFjWzH0U2FsHLhVTS7CehLBI2ZaKaCmhYFVuAtOjrAMhnpPQjDkZcNxRDPn9su5x7YGY2o5GaRItesCnTz4XAua2k6BBUBIXBPFIKFzFR3KfaBVNkO98M9x9rj%7E7fw-poeJs4Omti4mUEVaS5evZzuw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM c0b53e93d205ebc8f4be824a3392b6b3 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 22 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни From the very beginning of the war, it wasn't easy morally because all thoughts were on this. It was challenging to switch from this topic. Over time, I got used to this challenging time, but I continued to live anyway. I go to work every day, study and develop simultaneously. I am perturbed about our defenders, but I believe in them and our victory. З самого початку війни було дуже важко морально, адже всі думки були в цьому. Важко було переключитися з цієї теми. З часом я звикла до цього непростого часу, проте всеодно продовжую жити. Ходжу на роботу кожного дня, паралельно навчаюся, розвиваюся. Я дуже переживаю за наших захисників, але вірю в них і в нашу перемогу Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1308 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1308 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/35037536c6c82391513c5d6941801118.pdf?Expires=1787788800&Signature=IV0VQGF1WGuSwrTtt-ESJOkpwxSzAPaDWzeWd7ZHq7soIWQdSTbETOApZPl4f0YofrvEi6gVJ7b3MS%7EktAGt6CtCYL8%7Eptfc%7Etb4ojEefWpNy-a0NdD2U94eVwcjcVdOkabHlzhWAH-%7EgwPEQ7BbNbx9SqSwcTox2Vs%7EjXjN8Op9zabCsHdvlM-9i6KiB3IIEVNAFNK7Yw-4DZvGZq4CaXJdZw%7EobImgFIVDEiFp7MAjhmB1Vg-nth5hb67vfnUWtR-g3ex80gD1Q7v563bhRD8ooyDRhoXdRx7mHH5WlFVOgzCDF8pVMBHJz4dw94Bqm75MUCDWVaI%7Ec-4UDkUcFQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 07d1fe01e5086da66c5c6552e1fd63f0 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 22 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kirovohrad region Кіровоградська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни I worry about the people on the front lines; I do everything possible to help our army. I feel needed in my position. I feel that I am helping our country by not leaving but staying at home. I go to work every day, and at the same time, I raise my educational level. Я переживаю за людей, які знаходяться на передовій, роблю все можливе, аби допомогти нашій армії. Я відчуваю себе потрібною на своїй посаді. Відчуваю, що допомагаю нашій країні тим, що я не поїхала, залишилася тут, вдома. Ходжу кожного дня на роботу, а паралельно підвищую свій освітній рівень. Location 48.5079, 32.2623 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1306 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1306 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/3592eb4ca3397223fbd42987152eb0c6.pdf?Expires=1787788800&Signature=ccelspQm6Xhe5Fo6zjVkIUMGTp%7EdmCiHt1pkSLxxmCq8Nb2KAAzYv67njrxsPkv2YiY3FqFOm3k520Yn4dZfTk%7E9uaXw6SSJ9MWledTegShWVEAlhgHwI39b2%7EGuz15yGiLCLtpJ8uwIqoL%7Eip6RM4eFTayj4yt%7EmRs%7EcjBjwGXwd59lXxwd6gguEo4ggcxlqcl7PpfpGxlTZXOGJ4QViwkMckz3IFBKEhwTQQLJ2VUC4ge619lcoX0cqlEfDmgLg%7EEWu3oTg-UVTiSIIDsUYlgUplbHKL9k%7ETENtQxDige9Ei89OA351o9JuWZUCmjeuc7rsqrnEscMwhK%7E-edOQQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 1f98388f5635cbfdb421bfe9148815f2 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Completed secondary education середня Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-27 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни My morning on February began when my mother woke me up with the words: "Get up quickly; we are going to be bombed!" I was scared by the sound of explosions and started to collect things running: clothes, phone, charger, medicines and documents. Then my uncle took me, and we arrived in the village with my grandmother and grandfather in the village. During the first months, they went down to the basement with anxiety. We were scared then, and we expected nothing in those moments. Because of what was happening in the country, my parents were afraid of the invasion of Russians and Belarusians on the territory of the Volyn region. They wanted to send me to Germany with my relatives. However, I didn't want to because I didn't see the point of going and believed everything would be fine. In the first days of the war, I had trouble sleeping and was constantly irritable. Because of this, I constantly quarrelled with my loved ones. Later, I became less afraid of anxiety and news. My work distracted me from all this. The war changed me in general: I became less emotional, cold and even, to some extent, cynical and cruel (to the Russians, of course). I even grew up in these months; I became decisive, responsible, independent, and serious. The war taught me not to postpone everything for later because it is not known what will happen later; it taught me to be sincere and open and to spend time with my relatives often. I got used to living under new conditions: sounds of alarms, news about another explosion, losses, news about the liberation of certain territories. I still believe that the war will end with our victory. Recently, there were explosions in [CITY], but I was not as panicked and afraid of explosions as I was then, on February . I quickly got myself together, took my backpack and went down to the basement to wait out the alarm. Of course, I was surprised by the sounds of explosions, but I was not scared. I continue to live on, to enjoy life, because neither the sounds of explosions nor the sounds of alarms will break me anymore. During this time, I realized that panic and negativity, on the contrary, weaken us, and this is in the hands of the enemy. I am happy that I did not have to lose someone close to me, that my house is intact, and my relatives are alive and well. I understand that it could have been worse, and that gives me life. Мій ранок лютого розпочався, коли моя мама розбудила мене зі словами: "Вставай скоріше, нас бомблять!" Я злякалась звуку вибухів і бігом почала збирати речі: одяг, телефон, зарядне, медикаменти і документи. Далі мене забрав мій дядько і ми приїхали в село до бабусі з дідусем в село. Там перші місяці при тривозі спускалися в підвал. Нам тоді було страшно і ми очікували будь-що в ті моменти. Через те, що відбувалося в країні, батьки боялися вторгнення росіян і білорусів на територію Волинської області і хотіли відправити мене в Німеччину до родичів. Проте я не хотіла, бо я не бачила сенсу їхати і вірила, що все буде добре. В перші дні війни в мене були проблеми зі сном і роздратованість постійно. Через це я постійно сварилась зі своїми близькими. Пізніше, я не так часто стала боятися тривог і новин. Мене відволікала від цього всього моя робота. Війна мене змінила в цілому: я стала менш емоційною, холодною і навіть в якійсь мірі цинічною і жорстокою (до росіян, звісно). Я навіть подорослішала за ці місяців, стала рішучою, відповідальною, самостійною, серйозною. Війна навчила мене не відкладати все на потім, бо невідомо, що буде потім, навчила мене бути щирою і відвертою, часто проводити час зі своїми рідними. Я звикла жити під новими умовами: звуки тривог, новини про чергові вибухи, втрати, новини про звільнення певних територій. Я всеодно вірю, що війна закінчиться нашою перемогою. Недавно були вибухи у [МІСТО], проте я не так панікувала і злякалася вибухів, як тоді, лютого. Я швиденько зібралась, вжяла рюкзак і спустилася в підвал перечекати тривогу. Звісно мене здивували звуки вибухів, проте я не злякалась. Я продовжую жити далі, радіти життю, адже мене вже не зламають, ані звуки вибухів, ані звуки тривог. За цей час я зрозуміла, що паніка і негатив навпаки послабшує нас і це на руку ворогу. Я щаслива, що мені не довелось втратити близьку людину мені, що в мене будинок цілий, а рідні в ньому живі і здорові. Я розумію, що могло бути гірше і це дає мені жити. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1302 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1302 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/c72b2ba1c8294a193a82387910fc6eb2.pdf?Expires=1787788800&Signature=IHEpw-jkUnQMF6-9sJ942FbGxULIxVxMv99qxiHUHjz4npNZYDWzBACZcEOFX8Af3eOii1QqY13dDo7llOJrHO14ZjSLymveoVYDEFHdYwRaUoQEWDIQ3MQNYveDrNs12%7Euf11Kq3QRMpAg-cZAqdUODPPnH6FGGfGLBapuO3OjpsePorEBb4uW6ScBWWi-a0PEDM7OhIPrkMc-uP5A1qMfJmpFWNA5ojWAX8xoVhA0PjeuHcmgy4eK7xGBhWZrCWpgsHJJFx7Zg7ec1ezXWQxaktSUQTIVBFzvN%7EPkOUK9WpnDA56h3TieCx3V6i1SBRoOIMcNE8t%7El2dMfJiDASA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM 1ab6573c204aa38eda3fb87657b7c240 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 24 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-25 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Until February , I had many plans for my life, like all of us. I was planning to move to Kyiv. I also dreamed of a trip to Rome. I was looking for a job. I had interviews. Like each of us, my life was whole and exciting. After February , everything changed, and where there was a dream trip, the question arose and, in fact, the need to evacuate to Europe. Days, weeks, and months passed. In May, I moved to [CITY], found a job, and my psychological state began to improve because I felt needed for the first time in four months. The realization came to me - I am in my place, here in the rear, doing everything possible for victory and peace on our suffering Ukrainian land. До лютого у мене було багато планів на життя, як і у кожного з нас. Я планувала переїзд у Київ, також мріяла про подорож до Риму, шукала роботу, проходила співбесіди. Як і кожного з нас моє життя було насичене та цікаве. Після лютого все змінилося, і там де була омріяна подорож, виникло питання та по суті необхідність евакуації до Європи. Йшли дні, тижні, місяці. У травні я переїхала до [МІСТО], знайшла роботу, і мій психологічний стан став покращуватися, бо я відчула себе потрібною вперше за чотири місяці. До мене прийшло усвідомлення - я на своєму місці, тут в тилу, роблю все можливе для перемоги та миру на нашій вистражданій Українській землі. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1278 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1278 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/cb4f72c4d5a13e73dc11c99eb9b7c3b8.pdf?Expires=1787788800&Signature=S4wzxuu4QHpx7e21RfX-Ddb3TQHR89U4VHw5HYk3lCtni0eDL8P9DsCAinwqNnoh7fvEGQQKvMCE3Df7EIuv-4okpCwSPYCz3dOkMce5MHegviaFm%7Er1CAXk38xu%7EeXOOCG34rvv%7EiJTLeg%7EpW-kGZVzTcs49eEBW%7EYfhwlfvfG4qc4VRvGChOnecXbWgAQyX2T6gw%7EYkoT1DZiIPd8sTLkzdV3K8M7Uh5kpeXT-KHebXFHWGWpTmUlHTIWYTJvQqNzyTH-Mr8SwmOtwR1FI7EJoJoZoJESP8y-SWmGYQ3mxUzjgTGA780VVu5fatf8qVISNVHRYa0s6oh81AgiTQA__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM fa18126b4e1850f4abc34f29debf101b Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа Yes Так Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-25 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни Heavily Тяжко Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1273 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1273 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/dd283c2e22a4c7fe8d6d3bb6ad703e3a.pdf?Expires=1787788800&Signature=Au6IENIR6jSL-2MS-Y1Fhh%7Ez5pe%7E7Hy1Fu5mlC%7EAEOsA3g82vEzULDqmMl3EV80mtAjwTYWLoP9mkgCeXQv7VjhA9-c8hGI-WP4IDIeCrELduCvwGV6cFR6ExETggdxGIbkXYz9lOCmyuxz19kpoA83VB1Hd9CmjuSZtj0U8SoRrNx6sbBhHM42L8y28EnkHhCQdK4qdGc9RsmVYtdfE7Y4zZjnVmX5W-B9DV9H-MmZ5gA5ZVGJMBGz0VOgiIz574j57Ep4Uwde7itCAPe7RgSGJSVKYU%7Eren7Laox%7Ehef4z5NIXxjOSNnqoV-QYfe97-FRE9-uBkpLGzQ6PFT1i6Q__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM eb9a63829d1c885ef941881c9f884c3a Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-25 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни At first, it was so scary that we slept in our clothes for the first week. We had nowhere to hide, so my brother started digging a deep hole in the evening. It was terrifying. I will never forget it. Спочатку було так страшно, що ми перший тиждень спали вдягнуті. Ми не мали куди сховатися, то мій брат почав ввечері копати глибоку ямку. Це було дуже страшно. Я це ніколи не забуду. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1272 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1272 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/e497eb7d01461a597e7d0d00f0026cf0.pdf?Expires=1787788800&Signature=ISOQMHN%7E0Rjq9FT8Bwn4cWqGl95QEvc7ORiMMy85u72UTTqSBbCVgkYw7sRDdly0APuK9cGHExQV3UQRzTMC94-G%7ESVt7GxR9ipojW7a5QASbyhRvxcijUgK9%7ETxuV9X3xgB4zXzhVKgDyUNNx0xHOwvVz5CHUoExfIMM2GyUgO9IAcO03ydH27K9PcDsZ0W3ATYfHXOf%7EOjUZUCzlGbL6RW4eb6a2LZbL8U6VJzBgExd8fqL-SASKorb6Q4xmXSAOsryAbF0g72nQ0OfWQZVxlK5CcK9mC6p24TfnY96ZtrbSfhlaDLJVacqkSz-moI8ajJx10kOoy2cqaHveVItw__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM cd876d38e2ab043a5dee26592e1bc293 Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 21 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Kyiv region Київська область Occupation Status / Окупованість територій Deoccupied (as of the time of writing) Деокуповані на момент написання Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Bachelor) вища базова (бакалавр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-23 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни At the beginning of the war, I was at home in Kyiv, and I returned to the boys for a certain time because of my studies. On the first day, my father woke me up with the words that the war had begun. I probably didn't feel anything at that time. Thoughts ran one after the other, and there was no certain understanding of what to do, nor how to do it. My mother was panicking and out of control, so I decided to take it step by step. In a few hours, we collected bug-out bags for each family member. They got the documents, prepared the dog, and stocked up on food and water. I had no idea if I should go. But my father was very insistent that my mother and I leave. I, in turn, could not leave him or the boy. We spent the first four nights in a bomb shelter due to the shelling of Kyiv. It was not the most pleasant experience for me, although I met many people. The cold, almost sleepless nights, explosions and people's panic, which periodically spread to me as well, made me feel hopeless and completely desolated. Therefore, on the fourth day, I decided that I had enough bomb shelters, and my parents and I returned to the apartment and began to simply follow the safety rules. After a week of sitting at home and taking short walks with the dog, I started losing my mind from hopelessness and unemployment. So I decided to start volunteering. I wrote to several acquaintances, and one of them suggested that I join him and package humanitarian aid. So, every day I went to help, and then I started collecting requests on the Internet from people who needed help and sending the necessary ones by mail. At the beginning of April, I got a call from an acquaintance who owns a coffee shop near my house (he was forced to leave with his family) and suggested that I try to work there. He sent me the keys, and with joint efforts, I started to work little by little. It was such a joy for me to see smiling people and children who could order drinks and go back for a moment to a past stable life. I worked there until other workers returned to Kyiv at the beginning of the summer. Then, having a not-very-stable situation, I got a new job in my specialty. The events that happened on . derailed a little. Unfortunately, they were reflected in me as a manifestation of anxiety and the inability to concentrate at all, a constant feeling of fatigue and apathy. But little by little, I am trying to recover myself and return to a normal life. Під час початку війни я перебувала вдома у Києві, так як через навчання хлопці повернулася на певний час до них. В перший день мене розбудив батько зі словами, що почалась війна. Напевне у той час, я не відчувала нічого. Думки бігли одна за одною і не було певного розуміння , що та як робити. Моя мама була у паніці та не контролювала себе, тому я вирішила діяти поступово. За декілька годин ми зібрали тривожні чемодани для кожного члена родини . Дістали документи та підготували собаку, запаслись їжею та водою. Думки про те, що треба їхати в мене не було. Але батько дуже наполягав на тому, щоб ми з мамою виїхали. Я ж в свою чергу не могла залишити ні його, ні хлопця. Перші чотири ночі ми провели у бомбосховищі, через обстріли Києва. Для мене це був не найприємніший досвід, хоч я і познайомилась з великою кількістю людей, але холод, майже безсонні ночі, вибухи та паніка людей, що періодично переходила і на мене – змусили мене почувати безнадію та повне опустошення. Тому на четвертий день я вирішила, що з мене досить бомбосховищ і ми з батьками повернулись до квартири та почали просто дотримуватись правил безпеки. Через тиждень сидіння вдома та невеликих прогулянок з собакою я почала сходити з глузду від безнадії та безробіття. Отож я вирішила почати займатись волонтерством. Я написала декільком знайомим, один з них запропонував приєднатись до нього та розфасовувати гуманітарну допомогу. Отож кожного дня я ходила допомагати та потім сама почала паралельно збирати запити в інтернеті від людей, що потребують допомоги та відправляти потрібне поштою. На початку квітня мені зателефонував знайомий, який має кав'ярню неподалік від мого будинку (він був вимушений виїхати з родиною) та запропонував мені спробувати попрацювати там. Він відправив мені ключі та спільними зусиллями я почала потрохи працювати . Для мене було таке щастя бачити посміхаючихся людей і дітей, які могли замовити напої та повернутись на мить у минуле стабільне життя. Там я пропрацювала допоки інші робітники на початку літа не повернулись у Київ. Далі вже маючи не велику стабільну ситуацію – я влаштувалась на нову роботу по спеціальності. Трохи вибили з колії події, що стались .. Нажаль, вони відобразились на мені проявом тривоги та неможливістю взагалі концентруватись, постійним почуттям втоми та апатії. Але потрохи я намагаюсь відновити себе та повернутись у звичайне життя. Location 50.4501, 30.5234 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1250 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1250 https://d1y502jg6fpugt.cloudfront.net/76567/archive/files/c9af99eeba426f87779c598d99856079.pdf?Expires=1787788800&Signature=aaBP2hVWYyKD6lkFsE8S7wccGSqLY-gzLk0ExJHNH6Cq4O3nNo9Xd-29-kaxMLDsL5rEe0FKwIZvkcHkGqfl7cATbJEBg5bJsYx%7ELrJxlrgc5YxMnS22vYT4IJbtvts6QLXUjpXi-OJL0sF-WPJWc7sXcJpRvHPYrxWskUihHzI4zAS8dpG4fcZEiD2k4spUlvT%7ECr19q00rrTg0J3MK160JCho0OPk%7EaJ4WP3XcUo322KI8XvW08i765GTmnfLH-ZiGiY9KIAjmh-PvZx0PfgcU0XmRzQ--MG8lnL1Vk7njFJwKkEiJedKjS6wOW-xS9wf4jWVDlK7MArZmysVwyQ__&Key-Pair-Id=K6UGZS9ZTDSZM d007377fce02f5b97343ac422bf14cac Testimony Testimonies gathered from refugees. Age / Вік 23 Age Range / Віковий діапазон 21-25 Gender / Стать Female жін Marital Status / Сімейний стан Single неодружений/а Region / Область Volyn region Волинська область Occupation Status / Окупованість територій Never occupied Не були окуповані Forcibly Displaced / Переміщена особа No Ні Education / Освіта Higher education (Expert, Master) вища повна (спеціаліст, магістр) Date of Testimony / Дата опитування 2022-10-23 Date Range / Проміжок часу Season when the testimony was received. 2022 Fall 2022 Осінь War Testimony / Досвід війни The day before the war, I had to go to [CITY] to study; I had already packed all my things and ordered transport. Around p.m., the driver of my transport unexpectedly cancelled the trip for me; this alarmed me a lot; at that very moment, I subconsciously understood that something was wrong, but I decided to go to bed, and maybe something would change by tomorrow. I woke up at in the morning from a bunch of texts that the war had started; I couldn't believe it at all, I read the news, and my hands shook. I was perturbed about my relatives because we live on the very border with Belarus. Since I have a medical education, I started watching a lot of training on first aid because I wanted to be useful in any situation. The first night was terrible; people were very panicked, and I didn't sleep for a single minute; I constantly listened to extra sounds and looked toward the border to see if anything was there. We spent half the night with our relatives in the basement; those emotions of fear cannot be expressed in words. We always had things packed; more precisely, I had a packed bag with which I wanted to go to study, but it never happened. People themselves created a lot of panics, and every night passed very hard and long; my mother and I did not sleep in turn, but we were not at home in the basement because we were freezing the first two nights, and we got sick before that. My parents immediately sent me to Poland since I had a boyfriend there and no one to go to, but how could I leave my relatives alone? I would never forgive myself for that. I always worried about someone more than myself. Two weeks later, I decided that I needed to do something and switch to something because I felt that I had become very nervous, got angry at everything, and constantly read the news. I completely threw myself into my studies, even a little, but it helped me keep myself in check. Then, despite my mother's persuasion, I decided to go to [CITY] and go to the station to volunteer since I had friends there, and it was a great opportunity to help in any way. I will never forget my first night in [CITY] during the war when I woke up to the fact that the windows shook from the explosion. Unfortunately, I did not hear the alarm. Out of fear, I couldn't get out of bed for about thirty seconds; I looked out the window and saw explosions; I sometimes see this picture when I close my eyes. This war made me kind of very angry with the Russian people; when you see the wounded and realize that this could not have happened, emotions simply overflow. Now I have taken up a job that is also related to medicine and the military. On the one hand, I am very proud to be able to help people, and on the other hand, I constantly catch myself thinking that I can do even more. Even yesterday, I watched a video of how a dead soldier, whom I was personally familiar with, was being carried away; I can't hold back tears, maybe I'm such a sentimental person, but I can't do anything about it because it's unfair. For me, this war simply turned the world around degrees; my worldview changed radically; now it is not so important to buy some new clothes as it was before, and now the health of loved ones is important. Even on my birthday, my first and foremost wish was peace in our beautiful country. Also, every day I worry a lot about my brother. I think I won't be able to bear it mentally if something happens to him. I understand that someone needs to protect the country. However, I still can't believe that it's true, and he won't pick up the phone at one point anymore. Although every day it is less and less scary during an air raid, fewer and fewer people go down to the shelter, yes, this is not right, but I am already used to such a life, and it is impossible. I feel very sorry for the people who were forced to leave their homes because I even compared them with my grandparents, who said that they would not leave their houses no matter what but would stay in their native homes. Although I didn't lose anything materially during the war, I lost moral peace, which is not so difficult to restore; I also lost communication with many people; this grief simply showed who really cares about you and who doesn't, and I wonder if you sleep today in bed or the basement. I am very much looking forward to our victory, and I try to be useful every day. За день до війни я мала їхати на навчання до [МІСТО], вже зібрала всі речі, замовила транспорт. Десь година вечора водій мого транспорту несподівано для мене скасував поїздку це мене дуже насторожило, вже саме в той момент підсвідомо розуміла, що щось не так, але вирішила лягати спати і можливо до завтра щось зміниться. Я прокинулась в ранку від кучі есемес, що розпочалась війна, ніяк не могла в це повірити, читала новини, а руки тряслись. Я дуже хвилювалась за своїх рідних, адже ми живем на самому кордоні з Білорусією. Так як маю медичну освіту, почала дивитись дуже багато тренінгів про першу медичну допомогу, адже хотіла бути корисною в будь-якій ситуації. Перша ніч була жахлива, люди дуже панікували, я не спала жодної хвилини, постійно прислухалась до зайвих звуків і дивилась в сторону кордону, чи часом немає там нічого. Пів ночі з рідними ми просиділи в підвалі, ті емоції страху неможливо передати словами. Ми мали постійно зібрані речі, точніше я мала зібрану сумку, з якою хотіла їхати на навчання але так і не вийшло. Люди самі дуже сильно розводили паніку і кожна ніч проходила дуже важко і довго, ми з мамою не спали по черзі, але вже дома не в підвалі, бо дуже змерзли перші дві ночі і ще до того всього захворіли. Батьки постійно відправляли мене до Польщі, так як в мене хлопець був там і мені було до кого їхати, та ні, як я можу покинути своїх рідних самих, я б собі цього ніколи не пробачила. Завжди за когось хвилювалась більше ніж за себе саму. Через тижнів два я вирішила що потрібно вже щось робити, на щось переключатись, бо відчувала що стала дуже нервова, злилась на кожну дрібницю і постійно читала новини. Я повністю ринула в навчання, хоч трошки, але це допомогло мені тримати себе в руках. Потім все ж таки не дивлячись на мамині вмовляння, я вирішила їхати до [МІСТО] і йти на вокзал волонтерити, так як я мала там знайомих і це прекрасна можливість допомагати хоч чимось. У [МІСТО] ніколи не забуду свою першу ніч під час війни, коли прокинулась від того, що затряслись вікна від вибуху, тривогу нажаль я не почула. Зі страху я не могла підвестись з ліжка десь секунд тридцять так точно , дивилась у вікно і бачила вибухи, цю картину інколи бачу, коли закриваю очі. Ця війна зробила мене якоюсь дуже злою на російський народ, коли бачиш поранених і розумієш, що цього могло б і не бути, емоції просто переповнюють. Зараз я зайняла себе роботою, яка також зв'язана з медициною та військовими з однієї сторони я дуже пишаюся, що можу допомагати людям, а з іншої - постійно ловлю себе на думці, що можна зробити ще більше. От навіть вчора дивилась не знаю яке вже по рахунку відео, як везуть загиблого солдата, з яким я була особисто знайома це неможливо стримати сльози, можливо це я така сентиментальна людина, але нічого з цим не можу зробити бо це несправедливо. Для мене ця війна просто розвернула світ на градусів, мій світогляд змінився кардинально, тепер вже не так важливо купити якийсь новий одяг як це було раніше тепер важливо здоров'я близьких. Навіть на день народження перше і основне моє бажання було мир в нашій прекрасній країні. Також кожного дня дуже хвилююсь за свого брата, мені здається я не зможу морально витримати якщо з ним щось станеться, розумію що да потрібно комусь захищати країну але досі неможу повірити в те що це дійсно правда і в один момент він більше не візьме телефон. Хоча з кожним днем все менше і менше страшно під час повітряної тривоги, все менше людей спускається в укриття, да це не правильно але я вже звикла до такого життя а так неможна. Дуже шкода людей, які змушені були покинути свої домівки , бо навіть порівнюю зі своїми бабусею та дідусем які сказали що нізащо не підуть зі своєї хати хай що буде але вони лишаться в своїй рідній домівці. Я хоч і не втратила нічого матеріально за період війни але я втратила моральний спокій який не так і важко відновити, також я втрати спілкування з багатьма людьми, це горе просто показало хто дійсно хвилюється за тебе а кому не так і цікаво чи спиш ти сьогодні в ліжку чи у підвалі. Дуже чекаю нашу перемогу і стараюсь кожного дня хоч чимось бути корисною. Location 50.7472, 25.3254 Copyright information This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given. Dublin Core The Dublin Core metadata element set is common to all Omeka records, including items, files, and collections. For more information see, http://dublincore.org/documents/dces/. Title A name given to the resource Testimony 1246 Identifier An unambiguous reference to the resource within a given context 1246